Вступ.

1. Міжнародний кредит у світовій валютно-фінансовій системі.

2. Форми міжнародного кредиту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Останнім часом інтенсифікувався процес інтеграції національної фінансової системи до світової: держава, суб'єкти господарювання і банки стрімко нарощували зовнішні активи та зобов'язання (станом на 1 січня 2007 року валовий зовнішній борг України досяг величини 38,8 млрд дол. США, збільшившись за рік на 8,2 млрд дол.). У таких умовах особливої актуальності набувають проблеми розробки теоретико-методологічних засад розвитку міжнародних кредитних відносин, з'ясування місця і ролі міжнародного кредиту у світовій валютно-фінансовій системі, визначення основних тенденцій і закономірностей міждержавного руху капіталів.

У роботі обґрунтовано потенційні здобутки і втрати від інтеграції національної фінансової системи до світової; доведено факт піднесення ролі міжнародного кредиту та проаналізовано його структурні складові; визначено основні чинники посилення нестабільності світової валютно-фінансової системи та запропоновано низку заходів для забезпечення керованістю зовнішньо-боргових процесів в Україні.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації. Об'єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків. Інтенсифікація світогосподарських зв'язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредиту.

1. Міжнародний кредит у світовій валютно-фінансовій системі

Міжнародний кредит став невід'ємною складовою процесів фінансової глобалізації та інтеграції національних фінансових систем країн світу, які набули поширення у 1990-ті роки минулого століття. Глобалізації світової валютно-фінансової системи в останнє десятиріччя сприяли такі чинники: зниження витрат на поширення і обробку інформації, які розширювали можливості для застосування різноманітних фінансових інструментів у міжнародних операціях; лібералізація національних фінансових систем і пом'якшення обмежень на операції рахунку капіталів у країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою; збільшення торговельних потоків між країнами, які супроводжувалися інтенсифікацією кредитування зовнішньоторговельних операцій.

Чимало авторів зауважує, що фінансова глобалізація позитивно впливає на економічне зростання через примноження внутрішніх заощаджень, зниження вартості капіталу, трансфер технологій з розвиненіших країн та розвиток національних фінансових інститутів. В умовах фінансової глобалізації кількість фінансових альтернатив для підприємств і банків — реципієнтів іноземного капіталу зростає, а вартість залучення капіталу знижується, розширюється база потенційних інвесторів та підвищується ліквідність фінансових інструментів.

С. Шмуклер аргументує положення про те, що основним здобутком фінансової глобалізації слід вважати розвиток національних фінансових систем країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою. По-перше, фінансова глобалізація створює умови для залучення значних обсягів міжнародних капіталів та підвищення якості позикового капіталу у межах національної економіки. По-друге, фінансова глобалізація дає поштовх становленню адекватної фінансової інфраструктури, зменшуючи таким чином гостроту проблем асиметричності інформації.

Отже, гіпотетично фінансова глобалізація має вагомі позитивні ефекти і є одним із чинників прискорення динамізму економічного розвитку. Проте емпіричні дослідження, які проводилися для визначення результатів фінансової глобалізації, не дали однозначних результатів[7, c. 104-105].

Відсутність чітко визначеного позитивного впливу міжнародного кредитування на темпи економічного зростання у довгостроковому періоді є відображенням того факту, що поряд із здобутками фінансова інтеграція несе із собою низку втрат, які значною мірою зводять їх нанівець. Загальновизнаним негативним аспектом фінансової глобалізації є посилення макроекономічної волатильності. Фінансова глобалізація підвищує чутливість економік країн, що розвиваються, та перехідних економік до дії зовнішніх шоків. У таких умовах ризики фінансової інтеграції тісно пов'язані з можливістю настання фінансових криз.

Фахівці Світового банку зазначають, що посилення частоти і глибини фінансових криз в умовах фінансової глобалізації відбувається під дією таких чинників:

— недосконалостей міжнародного ринку капіталів, які породжують стадну поведінку інвесторів, спекулятивні атаки, нераціональні дії, "мильні бульбашки" та ін. Проблеми, пов'язані з асиметричністю інформації, у деяких випадках запускають у дію механізми розгортання фінансових криз навіть у країнах зі здоровим макроекономічним середовищем. Так, якщо інвестори вважають обмінний курс нестійким, вони вдаються до спекулятивних атак на валюту і прошкують виникнення криз платіжного балансу навіть за відсутності будь-яких економічних передумов.

— Покладання на зовнішні чинники розвитку, зокрема надмірне залучення іноземного капіталу, що породжує фінансові труднощі й економічний спад у разі зміни настроїв іноземних інвесторів. Відомо, що глобальні економічні чинники великою мірою визначають обсяги припливу іноземних капіталів до країн, що розвиваються. Особливо вагомий вплив має динаміка світових відсоткових ставок. Циклічний розвиток економік розвинених країн та схильність до диверсифікації фінансових інструментів у головних фінансових центрах також є детермінантами надходження позикового капіталу до менш розвинених країн.

— "Ефекту зараження" в умовах нерегульованого руху приватних капіталів між країнами. Паніка і стадна поведінка інвесторів є своєрідними механізмами трансмісії фінансових шоків між ринками окремих країн. В основі стадної поведінки інвесторів лежить проблема асиметричності інформації: недоступність інформації чи дорожнеча її отримання робить інвесторів схильними до формування цінових очікувань на основі реакції інших учасників ринку. Тому виникнення фінансових потрясінь на одній частині планети майже миттєво перекидається до іншої — на фінансові ринки країн зі схожими соціально-економічними умовами[11, c. 217-218].

Надмірне залучення зовнішніх позик може породжувати загрози для макроекономічної стабільності, оскільки підвищує вразливість національної фінансової системи до дії зовнішніх шоків. Адже нарощування зовнішньої заборгованості супроводжується підвищенням валютних ризиків і ризиків рефінансування боргу. Обсяги короткострокового боргу і боргу в іноземній валюті вважаються основними індикаторами вразливості фінансової системи країни до дії зовнішніх чинників. Недавні фінансові кризи і випадки "фінансового зараження" у світовому масштабі тісно були пов'язані з розміром зовнішнього національного боргу і проблемами його стійкості.

Великі зовнішньоборгові зобов'язання підвищують потенційні ризики, пов'язані з неочікуваними змінами фінансових уподобань інвесторів. Дж. Сорос вказував на те, що за непевних часів капітал схильний повертатися до місця свого походження; це є однією з причин того, що збої у глобальній капіталістичній системі непропорційно більше впливають на периферію, ніж на центр.

Для зваженого управління борговими ризиками варто уникати заходів внутрішньої економічної політики, які заохочують надмірні запозичення за кордоном. Зокрема в Україні застосовується дискримінаційний підхід щодо ресурсів, залучених банками на внутрішньому ринку, порівняно з ресурсами, залученими на міжнародному ринку позикових капіталів. Так, строкові вклади, а також вклади на вимогу і кошти на поточних рахунках банків підлягають частковому резервуванню у розмірі 4 % і 6 %, а кошти, залучені українськими банками за кордоном у вигляді синдикованих банківських кредитів, а також кошти від розміщення єврооблігацій резервуванню не підлягають. У таких умовах для дестимулювання нарощування зовнішніх боргів слід поширити нормативи обов'язкового резервування на кошти, залучені банками з-за кордону у вигляді кредитів іноземних банків. Вирівнювання резервних вимог щодо ресурсів, залучених на внутрішньому і зовнішньому ринках, зменшуватиме привабливість зовнішніх джерел фінансування для комерційних банків та спонукатиме їх до активнішого залучення ресурсів на внутрішньому ринку[16, c. 56-57].

2. Форми міжнародного кредиту

Однією з головних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому ця тенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 р. на умовах розрахунків у кредит експортувалося лише 1,5 % машинно-технічних товарів, то на початку 60-х — 50 %, а на початку 90-х років — 75 % експорту цієї продукції у світі. Надання кредитів імпортерам є сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на світовому ринку, однією з найпоширеніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи строки поставок.

Міжнародний кредит — це надання у тимчасове користування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці здійснюється шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати процентів, переважно у вигляді позик.

Залежно від об'єктів кредитування міжнародні кредити поділяються на комерційні та фінансові.

Комерційний кредит — це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмовим кредитом, або кредитом постачальним, де позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу — з рухом товарного капіталу. Саме тому комерційний кредит, який є найбільш "зв'язаною" формою кредиту, все ще досить широко використовується в міжнародній торгівлі, проте внаслідок обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призначаються, головним чином, для модернізації та реконструкції виробництва, оновлення його технологічної структури.

Фінансовий кредит — це надання засобів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків і можуть надаватись у валютах країни-кредитора та країни-боржника, а також в інших валютах[15, c. 42-43].

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів у центральний елемент міжнародних економічних відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам.

Міжнародний ринок позикових капіталів не лише продовжує зростати абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х роках, у зв'язку з енергетичною кризою, різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових ринках позикового капіталу, однак невдовзі їх значення тут помітно ослабло. А криза платоспроможності переважної більшості країн, що розвиваються, призвела до їх практичного витіснення з міжнародного ринку позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники розвинених країн. Це зумовило появу тенденції до сек'юритизації — переважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для представників промислово розвинених країн.

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і регіональних організацій.

Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками й у свою чергу поділяються на фірмові та банківські.

Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надаються урядовими кредитними установами.

Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інституції. Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а і як координатори міжнародного кредиту.

Змішані кредити — це кредити, в яких беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи.

Транснаціональні корпорації використовують приватні форми кредиту для розширення ринків збуту своїх товарів та послуг, як важливий фактор успішного ведення конкурентної боротьби з іншими країнами — експортерами капіталу. В останні десятиліття різко зросла "прив'язаність" кредитів до експортних поставок із країни-кредитора. Нерідко вся позика має бути використана для придбання товарів виключно в країні, що надає кредит[2, c. 84-86].

Державна форма міжнародних кредитів, як правило, готує ґрунт для приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто пов'язується з питанням надання пільг національним корпораціям країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств у країні-позичальниці.

За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяються на виробничі й невиробничі.

До виробничих кредитів належать кредити, призначені для розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліцензій, "ноу-хау", оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.

Невиробничі кредити використовуються на утримання державного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої заборгованості за раніше одержаними кредитами і т. ін.

Залежно від строків кредити поділяють на короткострокові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 5 років); довгострокові (понад 5 років). У ряді випадків середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довготерміновими — понад 7 років.

Можливі й інші варіанти розподілу кредиту за строками. При цьому термін кредиту може бути повний, коли він розраховується від моменту надання до повного погашення цієї позики, і середній, коли визначається період, на який у середньому припадає вся сума кредиту.

За умовами використання кредити бувають разові, що надаються на певну суму і погашаються у визначений строк, і поновлювальні, коли визначаються ліміт кредиту і загальний строк користування ним, а погашена частина автоматично поновлюється.

За способом погашення кредити поділяються на пропорційні (погашення кредиту здійснюється рівними частками протягом певного терміну), прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк.

Залежно від способу забезпечення кредити бувають забезпечені й бланкові.

Забезпечені кредити — кредити, коли формою їх забезпечення є товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії промислових і торговельних компаній, банків та ін.

Бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов'язання імпортера погасити кредит або у визначений строк, або в разі настання певних умов. Такі кредити експортери надають імпортерам при поставках товарів із розрахунком за відкритим рахунком.

Залежно від умов реалізації кредити бувають готівкові, коли позика зараховується на рахунок імпортера, й акцептні, коли позику одержує експортер або імпортер шляхом передачі банку своїх векселів, виставлених на цей банк[5, c. 268-270].

Міжнародний кредит виконує багато важливих функцій: стимулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у вигляді процентів від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних господарських зв'язків та поглибленню процесів міжнародної економічної інтеграції.

Міжнародний кредит виконує певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин:

1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і підвищенню його маси.

2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні кошти міжнародних розрахунків — векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати та ін. Економія часу обігу позичкового капіталу в міжнародних економічних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва і зростання прибутків.

3. Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн.

Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється в міру розвитку національного і світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам є об'єктом регулювання[12, c. 173-175].

Висновки

Отже, як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного устаткування, купленого в кредит.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена в підприємств у процесі кругообороту частина капіталу в грошовій формі; грошові нагромадження держави й особистого сектора, що мобілізуються банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їх залучення з ряду країн. Хоча міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у зовнішньому обігу, рух позичкового капіталу за національним кордоном е відносно самостійним стосовно товарів, вироблених за рахунок позичкових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію за допомогою позичкових коштів підприємства, а також використанням кредиту в некомерційних цілях.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.
2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.
3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
4. Катасонов В. Ю., Морозов Д. С. Проектное финансирование: организация, управление риском, страхование. — М., 2000.
5. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.
6. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.
7. Международная торговля: финансы и страхование. — К., 1994.
8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.
9. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.
10. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.
11. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.
12. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.
13. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.
14. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с
15. Смирнов А. Л., Красавина Л. Н. Международный кредит: формы и условия. — М., 1995.
16. Шмитгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. — М., 1993.