Збереження та подальший розвиток існуючих міжнародних зв’язків є однією з чільних засад міжнародної космічної діяльності. Ідея міжнародного співробітництва в космічній сфері проходить червоною ниткою не лише в міжнародно-правових інструментах, а й в національному законодавстві більшості космічних держав світу. Україна як космічна держава, потенціал якої є незаперечним, адаптувала це положення у національне законодавство шляхом включення відповідної норми до Закону України “Про космічну діяльність”. Імплементація цієї норми у національне законодавство незалежної Української держави можливо і стала правовим підґрунтям розгортання плідної співпраці, пов’язаної з напрацюванням науково-технічного та юридичного потенціалу здійснення космічної діяльності в інтеграції з іншими державами.

Варто зазначити, що ідейна юридична інституалізація узгоджено-регламентованого використання космічного простору в мирних цілях розпочалася ще у 1958 р. як наслідок зацікавленості світової спільноти у мирному використанні космічного простору на користь усього людства (ця історична дата не є випадковістю, а логічно обґрунтовується початком космічної ери, ознаменованої запуском у 1957 р. СРСР першого штучного супутника Землі). В цьому ж контексті у 1959 р. Генеральною Асамблеєю ООН був заснований Комітет щодо використання космічного простору в мирних цілях (COPUOS) (далі – Комітет ООН з космосу), який став міжнародним органом, до компетенції якого було віднесено низку питань щодо  формування, координації та узгодження підвалин міжнародної співпраці держав та інших суб’єктів міжнародної космічної діяльності.

Ця теза знайшла концентрований вияв у Резолюції 1721 (XVI) “Міжнародне співробітництво у сфері мирного використання космічного простору”, прийнятої у 1961 р., де передбачалося, що ООН має бути “центром для міжнародного співробітництва при дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях”. Доречно зазначити, що саме ця Резолюція, а також прийнята раніше Резолюція 1472 (XIV) 1959 р. і стали правовим фундаментом регламентації діяльності Комітету ООН з космосу.

У своїй монографічній праці І. П. Андрушко визначив ООН в особі його органів та спеціалізованих установ як світовий центр із налагодження, поглиблення і розширення міжнародного співробітництва в дослідженні і використанні космічного простору та із становлення та розвитку космічного права. Незаперечним є судження, що встановлення справедливого правопорядку в космічному просторі та прогресивна міжнародно-правова регламентація космічної діяльності є прерогативою Комітету ООН з космосу, зокрема його Юридичного підкомітету як концептуального ініціатора більшості загальновизнаних об’єктивно-закріплених підвалин міжнародної космічно-правової думки.

В аспекті забезпечення міжнародного співробітництва значна увага Комітету ООН приділяється координаційній функції у сфері прикладного застосування космічної техніки в інтересах соціально-економічного розвитку, зокрема в метеорології, зв’язку, у використанні й освоєнні природних ресурсів, в екологічному моніторингу, навігації та наданні допомоги в разі стихійного лиха [1, с. 67]. Власне внутрішні та зовнішні координаційні функції Комітету ООН з космосу, а також його залучення як спостерігача до ряду міжнародних організацій і обґрунтовує значущість того масиву інформації, яка знаходиться у його розпорядженні. Подальше ж поширення інформації державам – членам ООН реалізується завдяки функціонуванню Міжнародної системи космічної інформації, що діє в межах Управління ООН з питань космічного простору (OOSA).

Розглядаючи інший напрям діяльності Комітету ООН з космосу -правотворчість, необхідно відзначити ту непересічну роль, яку Комітет відіграв у справі створення міжнародно-правових засад космічної діяльності.

При цьому врто відзначити, що в сфері космічної діяльності співвідношення норм міжнародного та національного космічного права складалося виходячи зі специфіки сфери дослідження та використання космічного простору, а саме – з постулату структурування цієї діяльності переважно на міжнародному рівні. Саме на це орієнтують базові міжнародні документи з питань космічного простору, якими, зокрема, закріплено такі принципи:

• загальна зацікавленість людства у використанні космічного простору в мирних цілях;
• дослідження та використання космічного простору повинні бути спрямовані на користь усіх держав, незважаючи на рівень їх економічного та наукового розвитку;
• важливість міжнародного співробітництва у справі вивчення й освоєння космосу в мирних цілях;
• міжнародне право, включаючи Статут ООН, поширюється на космос та інші небесні тіла;
• космос та небесні тіла повинні бути доступні для дослідження та використання  усіма державами відповідно до міжнародного права;
• космос та небесні тіла не підлягають привласненню жодною державою. [2, c. 55, 56].

Саме виходячи з міжнародно-правового характеру космічної діяльності, правове регулювання у відповідній сфері тривалий час розвивалося виключно на міжнародно-правовому рівні. П’ять основних міжнародно-правових інструментів космічного права були прийняті в 60 – 70-ті рр. ХХ ст. і впродовж кількох десятиріч слугували надійною правовою основою діяльності держав у космосі. Однак на зламі тисячоліть почали  відбуватися процеси, які значною мірою змінили тенденції розвитку космічно-правових відносин, що викликало потребу зміни співвідношення міжнародного та національного космічного права. В умовах комерціалізації космічної діяльності почали розвиватися національні системи космічного законодавства. Зважаючи на наявну стагнацію міжнародного космічного права, яке залишається незмінним протягом майже 40 років, виникає чимало проблем, пов’язаних із пошуком магістральних шляхів розвитку як міжнародного, так і національного космічного права.

Усі ці та багато інших теоретичних і практичних космічно-правових проблем стали предметом обговорення Симпозіуму ООН/Україна з космічного права, який проходив 6 – 9 листопада 2006 р. у Києві (далі –  Симпозіум), приймаючою стороною якого був Уряд України та Міжнародний центр космічного права Національної академії наук України.

Симпозіум став своєрідним визнанням України світовою космічною спільнотою як країни не лише із розвинутою космічною інфраструктурою, зі значним технічним і науковим космічним потенціалом, а і країни з належною супровідною юридичною базою здійснення космічної діяльності. Адже саме в Україні створений і протягом 8 років успішно функціонує єдиний на теренах держав Центральної, Східної Європи, Середньої Азії та Кавказу Центр, до сфери діяльності якого входять питання науково-дослідної, консалтингової, нормотворчої та іншої діяльності, пов’язаної з космічним правом.

Тематичний напрям Симпозіуму – “Статус, застосування та прогресивний розвиток міжнародного та національного космічного права” – і визначив межі, в яких відбувалася робота сесійних засідань, формувалася тематика виступів та дискусій.

Адресуючи цей захід значною мірою правотворцям країн Центральної та Східної Європи, Середньоазіатського та Кавказького регіонів, космічна світова спільнота проявила усвідомлення нагальної потреби нарощення потенціалу правової регуляторної політики в сфері космічної діяльності країн відповідних регіонів, адже переважна їх більшість досі не стали учасницями жодного з міжнародних багатосторонніх космічних договорів, не почали створювати власне космічне законодавство.

Розвиток чільних засад і конкретних положень міжнародних договорів та принципів, що становлять базис міжнародного космічного права, шляхом імплементації у внутрішнє законодавство та створення відповідного правового режиму має забезпечити збалансованість науково-технічного потенціалу, який відіграє принципову роль у житті цього регіону, та юридичних спроможностей, реалізація яких має бути першочерговим завданням. Окрім того, ці дії свідчитимуть про відповідне їх прийняття у політико-правовому розумінні. На наше переконання, в основу цього процесу має бути покладена національна культура правотворення кожної країни як віддзеркалення виробленої роками правової свідомості, з урахуванням вимог міжнародних зобов’язань держав.

Варто відзначити той позитивний факт, що під егідою цього міжнародного заходу об’єдналися провідні представники космічної інтелектуальної еліти, як науковці, так і практики, як професійні юристи, так і ті, хто сприяє створенню об’єктів космічної інфраструктури, що відповідно потребують кваліфікованого правового регулювання та підтримки. Завдяки активній участі в роботі Симпозіуму фундаторів міжнародного космічного права, їх сприянню у тлумаченні й аналізі певних базових принципів космічного права панувала атмосфера нарощення наукової світової міці цієї галузі права. Проект рекомендацій, прийнятий після завершення роботи Симпозіуму як логічний завершальний поступ процесу осмислення винесених на обговорення проблем, підсумував тижневі дебати і безумовно слугуватиме подальшому розвитку гармонізованих національних політик і правових систем, сприятиме вдосконаленню як міжнародного космічного права, так і національного космічного законодавства. Останнє ж, у свою чергу, підвищить  регламентованість, а значить – організованість реалізації космічного потенціалу кожної держави, яка входить до світового „космічного клубу”. 

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрушко І. П. Космічне право України: проблеми становлення та розвитку. – К.: Юридична думка, 2006. – 192 с.
2. Международное космическое право / Под ред. Г. П. Жукова, Ю. М. Колосова. – М., 1999.