1. Міжнародні підрядні контракти

За договором підряду має місце обмін послуг на якійсь еквівалент. Цей обмін має вигляд у таких формах:

•  майно заміняється на роботу або надання послуг;
•  гроші на роботу або майно;
•  обмін роботи на роботу або послуг на послуги.

Договір підряду – двосторонній договір, за яким одна особа (замовник) замовляє якусь роботу, а інша сторона (підрядчик) своїми зусиллями виконує цю роботу. Особливістю договору підряду є те, що предметом такого договору є те, що чого ще не існує. Об’єктом є створення або переробка чогось у стан, який задовольняє замовника. Причому ця переробка повинна існувати в об’єктивній формі – оце «щось” повинно існувати відокремлено від того, хто виконує роботу.

Специфікою переходу права власності від особи, яка виконує замовлення й замовником є те, що по суті перехід укладається у формі договору купівлі-продажу, але в даному випадку товар спочатку виготовляється, а вже потім продається.

Стаття 3 Конвенції про купівлю-продаж товарів (1980): «Договори на поставку товарів, які потребують подальшого виготовлення або виробництва, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо сторона, що замовляє товар, не бере на себе зобов’язання поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів”.

Договором підряду є договір, за яким більшу частину вартості складає робота, а меншу частину – вартість матеріалу, який належить виробникові.

Класичними видами договору підряду є:

• замовлення на будівництво споруд (замовлення під ключ);
• надання технічних послуг на будівництво (а також поставка машин й обладнання);
• виконання монтажних робіт;
• здійснення технічного обслуговування побудованого об’єкта;
• надання консультаційних або інформаційних послуг.

Поширеними у зовнішньоекономічних відносинах є підрядні договори, які опосередковують транскордонне виконання робіт: відшкодувальних та геологорозвідувальних, проектних, монтажних, будівельних, щодо технічного обслуговування машин та обладнання тощо. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відносини з міжнародного підряду регулюються нормами національного права, нормами міжнародних договорів та звичаями міжнародного ділового обороту, що склалися у сфері підрядних відносин. Сторони підрядного договору можуть обрати право, що застосовується до договору. У разі відсутності згоди сторін про вибір права до змісту договору застосовується право, яке має найбільш тісний зв’язок з договором. Водночас п. 2 ч. 2 ст. 44 встановлює, що правом, з яким договір найбільш тісно пов’язаний, щодо договорів про виконання робіт вважається право держави, у якій створюються передбачені договором результати.

Колізія між зазначеними нормами має вирішуватися з урахуванням специфіки конкретного договору — так, у разі, якщо результати робіт є нерухомими, логічним буде застосування права держави, на території якої ці результати створюються. Це, зокрема, стосується договорів будівельного підряду Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 р. № 663 затверджені Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві.

Ці Загальні умови відповідно до ЦК та ГК визначають порядок укладення та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель, споруд, технічного переоснащення підприємств (далі — будівництво об’єктів), а також окремих комплексів чи видів робіт, пов’язаних з будівництвом об’єктів.

Зовнішньоекономічні договори підряду укладаються між суб’єктами ЗЕД України та іноземними суб’єктами на експорт та імпорт робіт. Експорт робіт здійснюється шляхом їх виконання вітчизняними підрядниками за межами або на території України для іноземних замовників, імпорт робіт — шляхом їх виконання іноземними підрядниками за межами або на території України для вітчизняних замовників.

Порядок укладення та виконання і форма зовнішньоекономічного договору підряду, права та обов’язки сторін, вимога до робіт, матеріалів, конструкцій, устаткування, порядок приймання-передачі робіт та інші договірні умови визначаються правом країни, на території якої виконуються роботи, якщо сторони не домовились про інше.

Зовнішньоекономічний договір підряду укладається суб’єктом ЗЕД України або його представником, що діє на підставі договору або закону від імені особи, яку він представляє.

Умови зовнішньоекономічного договору підряду визначатися на основі примірних чи типових зовнішньоекономічних договорів підряду, раніше укладених тощо. Процедура підготовки та узгодження зовнішньоекономічного договору підряду, строки його вимоги до змісту повинні визначатися з урахуванням вимог права, яким керуються сторони.

Зовнішньоекономічний договір підряду готується однією або кількома мовами. Якщо будівництво здійснюється за рахунок державних коштів України, визначальним є текст українською мовою.

Обов’язковою умовою зовнішньоекономічного договору підряду є визначення валюти, в якій визначається ціна робіт та проводиться розрахунок.

У зовнішньоекономічному договорі підряду сторони визначають умови та порядок передачі спорів до суду, країну суду, в якому будуть вирішуватися спори, а також право, яке буде застосовуватись під час їх вирішення що піддягають оподаткуванню митом та зборами, а також такі, що потрапляють під обмеження до ввезення в Україну та вивезення з України. На МЛС забороняється розміщувати товари, що заборонені до ввезення на Україну чи вивезення за межі України, а також товари, розміщення на МЛС яких заборонено законами України, нормативними актами Кабінету Міністрів України та Державної митної служби України.

Договір щодо будівництва об’єктів

Сферою застосування таких видів договорів є сфера будівництва споруд. Спочатку укладаються договори між державами щодо надання допомоги, а потім підписуються контракти між приватними особами у тому числі й договори на будівництво об’єктів.

Особливості:

• потребують значних фінансових коштів;
• реалізація договору потребує значних строків. Тому договори підряду найчастіше укладаються державними організаціями, які виступають замовником, а інші такі ж організації виступають підрядниками;
• підписанню контрактів передує проведення різноманітних конкурсів на право укладання контрактів.

Договір підряду може бути сформульований в одному документі або розбиватися на інші, більш малі документи, наприклад:

• договір щодо проведення ґрунтових робіт;
• щодо розробки технічної й технологічної документації;
• щодо постачання будівничих матеріалів, машин та різних матеріалів;
• безпосереднє зведення споруди;
• керівництво й нагляд над здійсненням вантажних робіт;
• проведення гарантійних випробувань споруди або допомога в їхньому здійсненні;
• розділ, що стосується підготовки персоналу;
• гарантії своєчасного постачання й матеріалів, які надходять (гарантійні зобов’язання сторін);
• одержання відповідних патентів й ліцензій.

Відсутність національного врегулювання в цій сфері зумовило розробку типових правил у межах міжнародних організацій (міжнародні уніфіковані норми рекомендаційного характеру). Першим розробником такої проформи є Економічна комісія ООН, яка в 1959 році розробила Керівництво щодо складання контрактів про виконання комплексних промислових робіт, яке складає 11 розділів (частин, які повинен мати будь-який договір підряду):

• поняття міжнародного обороту – використання термінів й зазначення предмета майбутнього договору;
• регулювання питань укладання договорів із субпідрядниками;
• ознаки юридичних осіб (консорціумів та головних субпідрядників);
• гарантії щодо реалізації договору;
• відшкодування шкоди;
• штрафні санкції за угодою;
• порядок й процедура розірвання договору;
• питання, пов’язані з валютними платежами;
• порядок зміни цін – можливі зміни цін на здійснення робіт;
• застосовне право до договору;
• порядок вирішення спорів.

UNCITRAL у 1988 році видав Керівництво зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об’єктів.

Міжнародна організація інженерів будівників (ФІДІС) розробила типові форми міжнародних договорів підряду в галузі будівництва. Всесвітній банк розробив принципи Всесвітнього банку щодо договорів підряду в галузі будівництва (1985), Загальні умови договору підряду й постачання, які фінансуються Європейським фондом розвитку (1972). Ще загальні умови називають умова ЄДС й вони містять зразки договорів підряду (кожен зразок складається із 23 статей). Документ, спрямований на обслуговування договорів, які укладаються після перемоги у проведенні тендера або конкурсу.

Замовник зобов’язується:

• надати підрядникові всю інформацію, яка необхідна для проведення проектних робіт;
• прийняти побудований об’єкт;
• сплатити обумовлену в договорі вартість об’єкта.

Колізійних або уніфікованих норм у цій сфері майже не існує.

Договір щодо надання технічних послуг та здійснення монтажних робіт

Це два договори, які укладаються перед основним договором. Компонентами товарів почали торгувати після другої світової війни. Ці компоненти направляються в іншу державу, де вони збираються в товар й продаються.

Це робиться з метою:

• наближення товарів до ринку споживання;
• поглиблення співпраці кооперації у торговому обороті.

За цими договорами в іншу державу посилаються спеціалісти або робоча сила для складання об’єкта.

Договір про надання технічних послуг здійснюється або за окремими договорами або укладається субпідрядний договір у межах генеральної угоди. Передача технологій здійснюється за договором передачі патентів або надання ліцензій, за договором передачі «ноу-хау”, за договором щодо навчання працівників, щодо направлення спеціалістів до іншої держави для надання допомоги.

Монтажні роботи – регулюються угодами про купівлю-продаж товарів. Європейська економічна комісія ООН розробила взірцеві контракти на виконання монтажних робіт. Правила монтажних робіт – постачання й виконання робіт.

В 1988 році укладені умови міжнародного контракту на інженерно-будівничі роботи (виконання монтажних робіт у процесі будівництва) й гарантії, пов’язані з цим. Регулюють належне виконання прихованих робіт – таких робіт, які на певному етапі будівництва стають прихованими.

Виділяють два види монтажних робіт:

• саме монтажні роботи (монтаж обладнання);
• нагляд над здійсненням монтажних робіт, які виконуються іншими робітниками.

Підрядник повинен дотримуватися вимог національного законодавства держави-замовника й здійснити гарантійні випробування, які доводять цю правильність. Замовник надає монтажну документацію, яка є необхідною для проведення монтажних робіт й забезпечує базу для виконання монтажних робіт.

2. Тарифні методи державного регулювання ЗЕД

Під торговельною політикою розуміють макроекономічну політику, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та прямі обмеження на експорт або імпорт. Незважаючи на те, що зовнішня торгівля приводить до зростання економічного добробуту всіх країн – як експортерів, так і імпортерів, – на практиці вона ніде не розвивалась дійсно вільно, без втручання держави.

Інструменти, які використовує держава для регулювання міжнародної торгівлі, можна поділити на тарифні (що ґрунтуються на застосуванні митних податків) та нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг тощо).

Найпоширенішим способом обмеження торгівлі є імпортне мито – податок, який накладається на кожну одиницю товару, що завозиться до країни. При запровадженні митного податку вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни.

Класичним методом регулювання зовнішньої торгівлі, є митні тарифи, які по характеру дії відносяться до економічних методів регулювання зовнішньої торгівлі. Митний тариф — це систематичний перелік митних зборів при імпорті, а інколи і при експорті, з тієї чи іншої країни.

а) Митно-тарифне регулювання в промислово розвинених країнах.

Митні тарифи в промислово розвинених країнах, як правило, є багатополярними, тобто один і той самий товар може обкладатися митним збором різного розміру залежно від країни його походження. Найбільш високі митні збори стосуються країн, які не користуються режимом найбільшого сприяння.

За способами стягнення розрізняють такі митні збори:

♦        адвалорні, які відрізняються у відсотках від ціни товару;

♦        специфічні, відрізняються від штуки, обсягу або ваги;

♦        комбіновані, які включають два способи встановлення розміру мита;

♦        сезонні, які встановлюються в певний період року, наприклад, під час збирання врожаю.

За економічним змістом митні збори поділяються на:

♦        фіскальні, мета яких збільшувати доходи державного бюджету;

♦        протекціоністські, які використовуються з метою захисту національного виробника;

♦        преференційне (пільгове) ввізне мито для деяких товарів із певних країн;

♦        пільгові митні збори, що вводяться для окремих країн на певні товари з метою стимулювання їх імпорту;

♦        врівноважуючі, тобто ті, з допомогою яких імпортні товари прирівнюються в цінах до аналогічних, які виробляються в країні;

♦        компенсаційні, які використовуються в тому випадку, коли імпортні товари поставляються в умовах політики протекціонізму або субсидіювання державою під час їх виробництва;

♦        антидемпінгові.

б) Митні тарифи країн, що розвиваються.

Характерною рисою митних тарифів, які використовують країни, що розвиваються, є їх високий рівень, який значно перевищує тарифи розвинених країн. Вони виконують дві функції:

♦        захист національного виробника;

♦        джерело наповнення державного бюджету.

З точки зору захисту національного ринку тарифними бар’єрами можна виділити три групи країн, що розвиваються.

Для першої характерні ставки, які не перевищують, як правило, 50% безмитних зборів для багатьох товарів. До цих країн відносяться Ангола, Нігерія, Болівія, Чилі, Філіппіни, Тонга.

До другої групи відносяться країни з більш високими ставками митних зборів — 50-100%. До них зокрема відносяться Алжир, Лівія, Танзанія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Іран, Індонезія.

Третя група країн, що розвиваються, — де митні збори перевищують 100%. До них відносяться Єгипет, Марокко, Колумбія, Пакистан, Сирія, Таїланд, Туреччина.

Відмінності в структурі тарифів окремих країн, що розвиваються, дуже велика: поряд з одно-, дво- і триколонковими тарифами ряд держав використовують тарифи із значно більшою кількістю колонок. Наприклад, в тарифах Венесуели сім колонок, Сенегалу — дев’ять, Малі — сімнадцять.

Поряд з безпосередньо митними податками ряд малорозвинених країн включає у фінансові збори адміністративні та інші внутрішні податки.

Тарифи у переважній більшості перш за все вирішують проблему захисту національного виробника. Причому це стосується в першу чергу імпорту високотехнологічної продукції, і особливо не протидіючи ввозу сировини. Така митна політика називається тарифною ескалацією — підвищення рівня митних бар’єрів на імпортні товари в міру зростання ступеня їх обробки. Оптимальними тарифними ставками вважаються ті, які найбільш повно забезпечують реалізацію національного економічного інтересу[2, c. 127-129].

Існує три основних види митних податків:

• адвалерне мито – запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. При застосуванні адвалерного мита внутрішня ціна імпортного товару (Рd) складатиме:

Рd = Рm+ta.Рm,

де ta – ставка адвалерного мита;

Рm – ціна, за якою товар імпортується (митна вартість товару);

• специфічне мито – визначається у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, обсягу і т.ін.). Наприклад, 0,2 ЄВРО за 1 см3 двигуна; 5 ЄВРО за 100 штук. Внутрішня ціна імпортного товару (Рd) після застосування специфічного митного податку дорівнюватиме:

Рd = Рm+ts,

де ts – ставка специфічного митного податку;

• комбіноване мито – визначається як поєднання ставок адвалерного та специфічного мита. Наприклад, 30%, але не менше ніж 6 ЄВРО за 1 штуку; 20%, але не менше ніж 8 ЄВРО за 1 кг.

Для того, щоб зрозуміти економічний вплив імпортного мита на споживача, вітчизняного виробника, на добробут нації в цілому, застосуємо апарат кривих попиту і пропозиції.

Тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі займають центральне місце у системі реалізації державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Лібералізація зовнішньоторговельної політики як форма політики держави виявляється у зниженні тарифних ставок імпортних та експортних мит, наданні вагомих пільг щодо товарів походженням з країн, що розвиваються. Разом з тим протекціонізм як державна форма торговельної політики шляхом застосування високих імпортних тарифних ставок захищає внутрішній ринок від проникнення товарів не вітчизняного виробництва і стимулює розвиток експортного стратегічного прогнозування та планування у вітчизняних товаровиробників.

Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі комплексно впливає на обсяги сум нарахованого мита на товари, що є об’єктом експортно-імпортних операцій. Слід зазначити, що комплексність впливу тарифного регулювання проявляється у потребі визначення митної вартості товару, з якої нараховуватимуться суми мита, коду товару відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності та країни походження, що суттєво впливає на застосування окремих ставок мита до певних товарів.

Таким чином, для застосування ставок мита потрібно насамперед визначити митну вартість товару, його код згідно з ТН ЗЕД та країну походження.

3. Зовнішньоекономічні зв’язки України з Швецією

Традиційна зовнішня політика сучасного Шведського Королівства історично має глобальну мету затверджених концепцій збереження та підтримки свободи, демократії і миру. Північноєвропейська держава Швеція — невід’ємна політична складова Європейського Союзу, впевнено репрезентує свою міжнародну поведінку, виходячи з реалізації власних суверенних повноважень на міжнародній арені та діючи в рамках суворого дотримання національних інтересів. Здійснена спроба висвітлити Королівство Швеція — унікального актора Півночі континенту.

Країна, що демонструє активну небуденну політичну поведінку, стрижневого учасника світової політики. Вслід за розпадом планетарної біполярної системи, внаслідок політичних змін 80-90 рр. минулого сторіччя. Королівство наперекір заперечливим обставинам, постало найвпливовішою державою Північної Європи.

Зовнішня політика Королівства Швеція — демонструє собою уособлення європейської Північної держави, яка репрезентує себе першорядною демократією об’єднаної Європи, та в багатьом визначає політичну поведінку заможного нордичного регіону. Держава тривалий час впевнено справляє свій вплив на всьому континенті, і позиціонує власний високий, визнаний у міжнародному середовищі, дипломатичний авторитет світового рівня.

Щодо України, то у житті значної частини її мешканців, в епоху глобалізації і гострих політичних перетворень, які ще певний час будуть тривати у найближчому майбутньому, гостро відчувається загроза звичного соціального і економічного життєвого устрою. Громадяни країни потерпають від невпинного процесу громадської неврівноваженості всередині країни, що утворилась у наслідок постбіполярного періоду в певних суспільних прошарках. Це визначає постановку грунтовного державного завдання щодо викликів реатізації парадигматичного розвитку України та її глобальної довготривалої політико-економічної стійкості. Швеція розв’язала дану постановку проблеми, шляхом прийняття національної моделі Стійкого розвитку в 2006 р.

Прикладом у цьому випадку виступають шведсько-українські міжнародні відносини. Водночас білатеральні взаємини позиціонують себе в якості фундаментальних принципів побудови шведських зовнішньополітичних орієнтирів, за котрими:

1)       Королівство вступає у взаємовідносини з Україною лише у випадку, якщо чітко бачить можливість поліпшити реальну політико-економічну ситуацію;

2)       відносини можуть бути плідними, у випадку взаємоцікавленності з боку Швеції і України:

3)       Швеція — надійний, послідовний, передбачений політичний партнер і неупереджений економічний менеджер:

4)       зважаючи на вищезазначене — держава не виключає для себе плідних довготривалих відносин на високому рівні двосторонніх взаємин Швещя-Україна на євроінтеграційному напрямі. Залишаючись авторитетним міжнародним актором. Королівство враховуючи його широкі міждержавні контакти із країнами Скандинавії і в середині ЄС, накопичені зовнішньополітичні ресурси, є стороною прихильною до вирішення багатьох складників, якщо останні можуть виникати у випадку нерівного розподілу політичної і економічної влади.

Щирі, довірливі та креативні відносини й політичні контакти незалежної України і Шведського Королівства почати формуватися практично одразу з проголошенням незалежності. Саме часи здобуття незалежності окреслили глибину перспектив реальної інтеграції України до ЄС. Виокремлення євроатлантичних устремлінь молодої Української держави співпало з перемогою у 1991 р. правих сил і формуванням нового коаліційного уряду Швеції, який очолив молодий, яскравий і харизматичний політик К. Більдт. Його філософія і реформаторські кроки з питань інтеграції Швеції до членства в ЄС отримати високу оцінку політичного бомонду в Європі, а шлях, запропонований цим державним діячем в політологічній науці вже називають «доктриною Більдта». Відомо, що згадана «доктрина Більдта» ставить собі за кардинальну мету відсунути Росію якомога податі від Балтійського регіону [1, с. 112].

Сьогодні в межах ЄС, Швеція найліпший партнер та один із надійніших українських друзів. Стокгольм серйозно і по-європейські лобіює інтеграційні українські настрої, прагматично плекаючи модернізацію філософії національної доктрини. Логіка такої поведінки полягає у тому, що Королівству потрібно продумувати осібну поведінку, і розширювати власний геополітичний фронт нордичної домінанти поза рубежами Північної Європи. За визначенням Стефана Гуллгрена. Надзвичайного і Повноважного Посла Королівства Швеції в Україні: «Швеція залишається стійкім прихильником європейських прагнень України».

Необхідно привернути увагу до існування факту того, що Україна разом із іншими пострадянськими країнами і Туреччиною входять наразі до потенційного ринку Європи із загальною кількістю приблизно 250 мільйонів осіб. Можна погодитись з розмислами французьких інтелектуалів, що створення Великої Європи ефективніше сприяло би процесам євроінтеграції та довіри, а також прискорювало б розвиток інвестицій та виходу зі світової економічної кризи.

Засадничим документом, спрямованим на цілі розвитку із завданням проведення реформ, зміцнення демократії, дотримання справедливого і стійкого розвитку та гармонізації зі стандартами ЄС і його основними цінностями виступає шведська Стратегія співпраці з Україною. Цей програмний документ приймався в якості головного підсумку розвитку технічного і експертного співробітництва між Україною і Швецією був прийнятий урядом Швеції вперше у жовтні 2002 р.

Стратегія співпраці з Україною на період 2002-2004 рр. передбачуване продовжила попередню Стратегію технічного співробітництва з Україною. Попередню успішно реалізували у період 1999-2001 рр. У згаданому документі відобразився новий концептуальний підхід до двостороннього співробітництва.

В ньому перенесли акцент з суто технічної і експертної складової на більш розширений спектр взаємовідносин, із включенням важливих положень щодо питань безпеки. За планом розробників документу, це мало б сприяти проведенню демократичних перетворень, підвищенню соціально-економічного розвитку України, та її успішної інтеграції до європейських та світових організацій і міждержавних структур. Концептуальна основа Стратегії співпраці виходила із «загальної мети підтримки інтеграційних прагнень України стосовно ЄС». Документ передбачав приділяти значну увагу допомозі, потрібну для вступу України до СОТ. Згодом було ухвалено наступну Стратегію співпраці з Україною, розраховану на період до 2008 р. На останньому жовтневому (2010 р.) двосторонньому саміті у м. Стокгольмі було підкреслено необхідність реалізації Стратегії співробітництва Швеції з Україною у цілях розвитку на період до 2013 р. Київ ще раз підтвердив свої євро устремління і звернувся до Швеції за підтримкою щодо Угоди про асоціацію положення стосовно європейської перспективи України та відкриття ринків ЄС у рамках всеосяжної зони вільної торгівлі.

Оновлена Стратегія співробітництва, прийнята за рішенням уряду Швеції з Україною на 2009-2013 рр.. продовжує розвиток міждержавних відносин. Документ, фактично, є дієвою формулою і універсальним інструментом на шляху до посилення подальшої європейської інтеграції. Його головною метою передбачається проведення стратегічного діалогу з Україною і абсолютною концентрацією уваги на базових та принципових напрямках. Шведська сторона наполягає на впровадженні європейських підходів у демократичному урядуванні та прав людини, а також у сфері природних ресурсів і навколишнього природного середовища. Документ передбачає виділення технічної допомоги Україні у розмірі в середньому — 25 мільйонів доларів США щорічно. Загальний обсяг цієї допомоги складає близько 220 мільйонів шведських крон на період 2011-2013 рр. Реалізація даної стратегії побудована на співпраці з іншими західними країнами-донорами. спільно з неурядовими міжнародними організаціями, яка, у свою чергу, має відбуватись на фоні поступової адаптації, гармонізації і координації спільних зусиль задля практичної стратегії реформування України із безперервним кваліфікованим моніторингом та його подальшою фаховою і політичною оцінкою.

Додатковим прикладом прискіпливої уваги Королівства до європейської політики України видаються результати зустрічі Вишеградської четвірки і Спільна Заява міністрів закордонних справ країн-учасниць четвірки, за участю України і Швеції відносно українського майбутнього у розвитку співпраці та інтеграції до ЄС.

Що стосується реалізації шведської помочі Україні, то така підтримка має проводитись у тісному контакті з Європейською Комісією. Як зазначено у Стратегії. — остання розроблена в такий спосіб, щоби шведська допомога і Європейський інструмент сусідства і партнерства органічно доповнювати один одного. Також узгоджено час функціонування цього документу, прив’язаного до аналогічного економічного циклу ЄС.

Нещодавно Шведська торгівельна Рада оприлюднила свої дані згідно яких на економічному ринку України в даний час успішно діють більше сотні шведських компаній і понад чотирьох сотень фірм із різноманітним шведським інтересом, які є активними гравцями української економіки. Останні керують своїми активами через місцевих партнерів або дистриб’юторів. 80% їх загальної кількості зайнято в метало-і деревообробці. Решта шведських компаній, що здійснюють свою бізнес діяльність в Україні занурені в юридичний і бізнес-консалгинг, працюють у сфері продажів ІТ-обладнання, медичного і будівельного призначення. За даними, що склала Шведська Торгова Рада (2010 р.). Переважна більшість компаній Швеції, які діють в умовах українського ділового середовища, виказують свою прихильність до продовження ведення бізнесу через його абсолютну прибутковість і загальні тенденції збільшення порівняно з подібними економічними ринками. Головними шведськими економічними операторами в Україні є Ericsson. Alfa Laval (Tetra Pak). Scania, Volvo, SKF. Flextronics. Cerelia та IKEA.

За офіційною інформацією українських урядових джерел, на відміну від бізнесменів з багатьох інших країн, у зазначений період «представники шведських ділових кіл із бажанням інвестували у виробничі галузі України.

Так. понад 85% шведських інвестицій в економіку України вкладалось у вітчизняну промисловість».

Зростання економічних взаємовідносин і підвищення політичної активності відбувалось попри те. що Король Швеції Карл XVI Густав вважав політичну ситуацію всередині України досить критичною. Навіть ті перешкоди, що пов’язані з проблемами корупції, нездоланою бюрократизацією, непрозорим поверненням ПДВ і невдосконаленими митними процедурами, не спиняли шведські інвестиції на українському ринку. Готовність інвестувати у національну інфраструктуру в останнє проголошувалось на зустрічі з першим заступником Міністра інфраструктури України Костянтином Єфіменко у березні 2011 р. Міністром торгівлі Королівства Євою Бьорлінг під час презентації об’єктів та проектів, які зараз активно реалізує Україна для проведення Євро-2012.

Світова економічна криза суттєво погіршила зовнішньополітичні позиції України, попри відчутне шведсько-польське лобіювання її європейських перспектив та істотного згасання інтересу Заходу в цілому. Непрості процеси модифікації в економіці і внутрішній політиці, які поки ще важко назвати повноцінними реформами, відбувались, практично, впродовж всього 2010-2011 рр. у «розчині» перманентних президентських і місцевих виборів.

За даними Міністерства закордонних справ України, Швеція є найбільшим торговельно-економічним партнером держави в Північній Європі. Адже український ринок є таким, що розвивається, і в такому сенсі представляє нові шанси і виклики для європейських компаній, зокрема, шведських. Офіційна статистика відмічає, що обсяг українського експорту до Швеції за дев’ять місяців 2010 р. збільшився на 3,8% у порівнянні з відповідним періодом попереднього року і становив 54,8 мільйона доларів СІЛА. На сьогодні країна на восьмому місці серед найкрупніших закордонних інвесторів на українському ринку, зокрема, у фінансовому секторі, металообробної і машинобудівельної галузі, виробництві продуктів харчування і побутової техніки.

Варто відмітити, що експорт шведської продукції наразі до України не є дуже інтенсивним. Україна також скоротила свою зовнішньоекономічну діяльність із Шведським Королівством майже на 40%.

Торговельно-економічне співробітництво між Україною і Швецією протягом останніх років розвивалося досить динамічно. Нині Швеція є найбільшим торговельно-економічним партнером України в Північній Європі.

Згідно з інформацією Державного комітету статистики України, за 2010 рік обсяг торгівлі товарами та послугами між Україною та Швецією склав 636,6 млн. дол. США.

Обсяги експорту українських товарів і послуг до Швеції становили 118,2 млн. дол. США, а обсяги імпорту склали 518,4 млн. дол. США. Разом з цим, для України лишається досить значним від’ємне сальдо двостороннього товарообігу, що обумовлено, насамперед, недостатньою присутністю українських компаній на шведському ринку, наявністю обмежень нетарифного та тарифного характеру (особливо в сільськогосподарській сфері) щодо українських товарів, зокрема, досить складною процедурою сертифікації у Швеції з найбільш привабливих для місцевого ринку товарних позицій.

Основними українськими експортними позиціями, які поставлялися до Швеції у 2008 році були товари наступних товарних груп:

• група 85 «Електричні машини та устаткування» — 27,5 млн. дол. США або 26,2% від загальних обсягів експорту;
• група 62 «Одяг текстильний» – 26,8 млн. дол. США або 25,5%;
• група 94 „Меблі” – 10,6 млн. дол. США або 10,1%;
• група 44 „Деревина та вироби з деревини” – 10,6 млн.дол.США або 10,1%;
• група 72 „Чорні метали” – 8,1 млн. дол. США або 7,7%;
• група 39 «Полімерні матеріали, пластмаси» — 3,5 млн.дол.США або 3,3%.;
• група 61 «Одяг трикотажний» — 3,1 млн. дол. США або 2,9%;
• група 08 «Їстівні плоди та горіхі, цітрусові» — 2,8 млн. дол. США або 2,7%;
• група 56 «Вата» — 2,0 млн. дол. США або 1,9%;
• група 84 «Котли, машини, апарати і механічні пристрої» — 1,5 млн. дол. США або 1,4%;
• група 27 «Енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки» — 1,4 млн. дол. США або 1,4%;
• група 86 «Залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання» — 1,3 млн. дол. США або 1,3%.

Структура українського експорту протягом останніх років залишалася незмінною та складалася переважно з виробів текстильної промисловості, сировини та напівфабрикатів металургійної, легкої та деревообробної промисловості.

Структура українського експорту протягом останніх років залишалася незмінною та складалася переважно з виробів текстильної промисловості, сировини та напівфабрикатів металургійної, легкої та деревообробної промисловості.

Водночас, у 2010 р. відбулося розширення номенклатури поставок продукції вітчизняних товаровиробників до Швеції, зокрема за рахунок високотехнологічної продукції товарних груп 88 (апарати літальні) та 89 (плавучі засоби), а також продукції хімічної промисловості (група 32 – лаки та барвники), енергетичних матеріалів (кокс) та мінеральних продуктів (каолін).

Впродовж минулого року українські товаровиробники майже в 2 рази збільшили експортні поставки до Швеції наземних транспортних засобів (трактори та причепи), завдяки чому питома вага машинобудівної продукції товарної групи 87 у структурі українського експорту до Швеції зросла до 12%.

Підсумовуючи вищезазначене, слід відмітити, що шведсько-українська політична міждержавна комунікація поступово вписується у складну систему міжнародних відносин європейської політики Королівства, сприяє розвитку налагодженого механізму зворотного згуртування, та продуктивно впливає на хід еволюції білатеральних відносин. Шведська держава повсякчас здійснює наполегливі спроби у реалізації довготривалої політичної співпраці в напрямку інтенсифікації українських євроінтеграційних устремлінь. Незважаючи на наявність потужного шведського лобіювання на шляху до євроінтеграції.

Подібний чинник є лише красномовним доповненням к реформістській позиції України, яка має бути категорично виконана. Через те що перед зовнішньою політикою України на європейському інтегративному напряму постають більш утяжливі виклики, чим перед рештою країн, що раніше приєднались до ЄС, державі треба активніше вести пошук свого осібного місця в інтеграційній ході. Зовнішньополітичні та соціо-економічні національні пріоритети і внутрішні європейські невизначеності, деколи зводять важко здоланні перешкоди на короткому маршруті у бік інтеграції — від рожевих європейських мрій до справжнього повноправного членства. Основою інтеграції, якою її бачить Швеція, передусім, має стати безповоротна і остаточна відмова від догматичного радянського минулого, формування системної дорожньої карти політичних і економічних двосторонніх взаємин. Треба і можна, спиратись, у тому числі, на існуючий шведський досвід та підтримку на високому рівні Королівства, зокрема, особистого лобіювання європейських обріїв України Прем’єр-міністром К.Більдтом.

Підсумовуючи наведені висновки можна непомильно стверджувати — державна зовнішня політика потребує далекоглядного системного підходу до розробки модернізованих і сучасних функціональних заходів, адресованих виконавчим органам влади, зокрема. МЗС. Мінекономрозвитку. Державному Агентству України з інвестицій та розвитку, які б за своїм регламентом створювали дійсні умови, і надавали результативного каталізу політичному і фінансовому імпульсу в білатеральних відносинах Україна-Швеція. Під кутом зору зазначених питань Українській державі вкрай потрібно в повний мірі опанувати закордонний досвід країн-учасниць ЄС. зокрема. Швеції – успішної держави нордичного регіону.

Список використаної літератури

1. Бовтрук Ю. Вступ до спеціальності «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»: навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2007. — 153с.
2. Георгіаді Н. Основи зовнішньоекономічної діяльності: навч. посіб. для студ. напряму 6.0502 «Менеджмент» спец. 8.050206 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» / Національний ун-т «Львівська політехніка». — Л. : НУ «Львівська політехніка», 2006. — 236 с.
3. Гуллгрен С. Швеція та Україна: партнерство заради майбутнього // Національна безпека і оборона № 1(105) — 2009 p. С.2.
4. Державна політика Швеції — досвід для України /О. Ласійчук // Збірник наукових праць. «Ефективність державного управління». 2009. Вип. №
5. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. — К.: Знання , 2006. — 462 с.
6. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.
7. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 579 с.
8. Кандиба А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Підруч. для студ. з екон. спец. агр. вищих навч. закл. III-IV рівнів акредитації. — К. : Аграрна наука, 2004. — 506с.
9. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. — 3-тє вид. перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2008. — 518 с.
10. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.
11. Північний вимір €вроінтеграцй України — які перспективи? /Я. Логінов // «Дзеркало тижня» — 2009. — №3.
12. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с.