referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Міжнародні економічні зв’язки

Вступ.

1. Міжнародні економічні зв’язки у розвитку національної економіки та проблеми економічної безпеки.

2. Основні показники, що характеризують роль зовнішньоекономічного фактора в розвитку національної економіки.

3. Умови та тенденції розвитку сучасних міжнародних економічних зв’язків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

З розвитком економіки, зростанням економічного потенціалу держав зростає і значення міжнародних економічних зв'язків. У сучасному світі прогрес кожної країни залежить від того, наскільки повно вона може скористатися матеріальними і духовними здобутками всього людства. Потреби і вимоги до якості та різноманітності сировини, рівня підготовки трудових ресурсів, технічної оснащеності та рівня менеджменту зросли настільки, що навіть найбагатші на природні ресурси країни (наприклад, США та Росія) не можуть орієнтуватися на повну самозабезпеченість, так само, як і країни з потужним економічним потенціалом і великими фінансовими можливостями не можуть однаково ефективно розвивати всі галузі матеріального виробництва Та сфери послуг. Сучасний світ не тільки «звузився» і потіснішав завдяки швидкісним засобам транспорту і зв'язку, а й став більш взаємопов'язаним і взаємозалежним завдяки міжнародному поділу праці.

Реалізація кругообігу ресурсів, продуктів, послуг, капіталу в процесі міжнародного поділу7 праці відбувається завдяки формуванню механізмів світового ринку. Головними складовими цього процесу є співвідношення попит}7 і пропозиції, які формуються згідно з законом порівняльних переваг. Засобом забезпечення обігу, мірою вартості та засобом накопичення є гроші (валюта). Ефективна реалізація умов та можливостей зовнішньоекономічних зв'язків залежить від конвертованості (тобто здатності взаємообміну) валют держав, що діють на ринку.

Важливим елементом механізму світового ринку є зовнішньоекономічна інфраструктура, її складові — зовнішньоекономічні банки і банківська мережа світового господарства, міжнародні товарні та фондові біржі, міжнародні аукціони та зовнішньоторгові ярмарки. Найважливішими банківсько-фінансовими центрами світу є: в Європі — Лондон, Париж, Франкфурт, Цюрих, Відень, Гамбург, Мілан; Америці — Нью-Йорк, Чикаго, Мехіко Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро; в Азії -Токіо, Сеул, Сінгапур, Бомбей, Бейрут Сянган тощо.

Міжнародні економічні зв'язки охоплюють діяльність, пов'язану з реалізацією товарів і сировини (міжнародна торгівля), послуг (ринок послуг), руху міжнародних інвестицій (ринок капіталу), обігу грошей (валютний ринок), міграції трудових ресурсів (ринок праці),

Найрозвинутішою формою між народних економічних зв'язків зовнішня торгівля. В процес зовнішньоторгової діяльності формується відповідно світовий ринок товарів та ресурсів. Міжнародна торгівля завдалася ще в сиву давнину (мал. 33. але набула особливого розвитку період капіталізму (мал. 34). Згодом, дедалі більше поширилися інші формі: зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно виникли нові форми ринку.

1. Міжнародні економічні зв’язки у розвитку національної економіки та проблеми економічної безпеки

Сьогодні потреби людини формуються під впливом не лише факторів, які знаходяться в національних межах. Інформаційні системи, динамізм росту населення планети, інтеграція культур, зміни в структурі споживання, сучасна система зв'язку і транспорту створюють умови, за яких потреби де далі в більшій мірі формуються під впливом процесів, що знаходяться далеко за межами держави. Серед них найважливішою є без сумніву "комунікаційна революція", завдяки якій разюче скоротився час і кошти для подолання відстані. Політичним суспільствам стає дедалі важче зберігати свою навіть відносну окремість та ізольованість. За цих умов загальновизнаним є те, що економічний ізоляціонізм — глухий кут на шляху більш-менш нормального задоволення зростаючих потреб. Чим це зумовлено? Зростаючими витратами на виробництво нової продукції, включенням у виробництво нових видів ресурсів, суттєвою диференціацією і відмінністю між країнами у природних і набутих факторах виробництва. Особливо важливі в зв'язку з цим МЕВ для задоволення потреб малих країн.

За період 1960-2000 роки вартісний обсяг міжнародних товарі збільшився майже в 50 раз і досягнув астрономічної цифри — майже 6 трлн. доларів. Темпи росту зовнішньої торгівлі значно перевищували відповідні показники росту виробництва. Зокрема, якщо протягом 1965-2000 років світовий ВВП зростав в середньому на 3,3% в рік, об'єм експорту щорічно збільшувався на 5,9%. Найбільш динамічно зростали об'єми торгівлі машинами, обладнанням, транспортними засобами. Серед експортованих товарів перше місце належить комп'ютерам (11%), на другому — сільськогосподарська продукція, третє місце займають автомобілі, четверте — хімікати. Ще швидше зростав за останні роки рух капіталу. На кінець 2002 року загальний обсяг іноземних інвестицій перевищив 7 трлн. дол. США, а їхня частина у світовому ВВП зросла з 7% у 1982 році до 22% у 2002 році.

Нагадаємо, що сьогодні задовольнити навіть скромні потреби населення неможливо без МЕВ. Маються на увазі не широко рекламовані сьогодні найрізноманітніші речі туалету, хоча це також важливо. Потрібно використовувати сприятливі умови для економічно вигідного здійснення МЕВ, щоб зробити для людини більше, краще, надійніше. Адже для «винайдення велосипедів» стосовно України, зокрема, немає часу і, що не менш важливо, коштів. їх просто потрібно заробити. В зв'язку з цим далеко не останнє місце по значимості займає проблема навчитися вмінню торгувати на світовому ринку.

Зовнішньоекономічну безпеку в найбільш загальному плані можна характеризувати як з однієї сторони здатність країни протистояти зовнішнім негативним чинникам з іншої — її спроможність максимально використати переваги міжнародного поділу праці з метою реалізації національних інтересів.

У самому загальному плані зовнішньоекономічну безпеку гарантує головним чином конкурентоспроможність національної економіки, її здатність забезпечити країну на світовому ринку адекватний її потенціалу сегмент (яйчейку). Зрозуміло, що конкурентоспроможними можуть бути ті економіки, які мають розвинену ринкову систему з ефективною відкритістю. В свою чергу остання є похідною наступних факторів:

♦ технологічного рівня виробництва;

♦ стану розвитку фінансового сектору;

♦ рівню адекватності внутрішньої та соціально-економічної структури зовнішнього ринку;

♦ співвідношення між державним і приватним секторами;

♦ розвитком ринкової інфраструктури тощо.

Якщо враховувати, що рейтинг конкурентоспроможності України в цілому по оцінці незалежних експертів Всесвітнього економічного форуму досить високий, вона займає 58 місце у світовій класифікації (див. таблицю ) то рейтинг відкритості набагато гірший. Зокрема згідно рейтингу відкритості, який був розроблений The Heritage Foundation і Wall Street Journal у 2004р. для 161 країни, Україна займає 124 місце (див. таблицю).

Більше того, в 2005 році експерти Світового Банку економіку України взагалі оцінювали як (закриту).

Таким чином розрив між рівнем конкурентоздатності і рівнем відкритості обумовлений головним чином недостатнім розвитком групи факторів, які відносяться до ринкової інфраструктури — об'єктивних чинників закритості, а також політикою, яка реалізується через адміністративно-правові важелі.

Які показники характеризують зовнішньоекономічну безпеку? До групи основних можна віднести наступні:

♦ зовнішньоторгова квота, що характеризує рівень відкритості національної економіки (відношення обсягу зовнішньоторгового обороту до ВВП);

♦ співвідношення між експортом і імпортом (коефіцієнт покриття імпорту експортом);

♦ сальдо торгового балансу (різниця між об'ємом експорту і імпорту);

♦ сальдо платіжного балансу (різниця між надходженнями та витратами платіжного балансу);

♦ товарна структура торгового обороту;

♦ співвідношення цін на зовнішньому і внутрішньому ринках;

♦ затратна структура експорту;

♦ питома вага експорту наукоємної і високотехнологічної продукції в експорті і імпорті;

♦ частина експорту і імпорту на душу населення;

♦ обсяг іноземних інвестицій;

♦ співвідношення між експортом і імпортом капіталу;

♦ обсяг та структура зовнішнього боргу.

Вище перераховані основні індикатори визначення рівня зовнішньоекономічної безпеки країни при аналізі повинні використовуватися комплексно. Визначаючи рівень зовнішньоекономічної безпеки слід мати на увазі, що кожний із наведених вище факторів має свою "вагу", яка може змінюватися в часі і в залежності від обставин, які формують внутрішнє і зовнішнє середовище розвитку МЕВ для кожної окремо взятої країни.

Проблема економічної безпеки безпосередньо пов'язана з категоріями — незалежність, взаємозалежність і залежність. З точки зору співвідношення і взаємозв'язку вказаних понять схематично це можна пояснити у вигляді континууму, на крайніх полюсах якого знаходиться залежність і незалежність, а взаємозалежність — посередині між ними.

Міжнародні економічні зв’язки об'єктивно формують на світовому ринку середовище взаємозалежності країн — учасників цих відносин, що є важливим гарантом політичної незалежності. Сьогодні немає жодної країни, яку можна було б назвати абсолютно економічно незалежною, або залежною. Хоча деякі країни схильні до зазначених крайностей.

У той же час багато країн, в першу чергу тих, що відносяться до слаборозвинених, нині проводять активну політику, спрямовану на зменшення економічної залежності від розвинених країн. Прикладом може бути Латинська Америка. Сьогодні багато країн цього регіону є експортерами одного або кількох продуктів, причому часто в одну країну (кава, какао, цитрусові, бавовна, залізна руда і т.п.). Аналіз структур експорту країн Латинської Америки показав, що у 13 країнах частка вищенаведеної продукції в експорті становить від 60 до 90%. Частина держав значну частку експорту здійснює в одну країну.

Оскільки господарство країн, що розвиваються, як правило, мають невеликий розмір і у співставленні з розвиненими країнами в переважній більшості займають незначну частину, вони об'єктивно значно більш залежні від певної розвиненої країни, ніж навпаки. Наприклад, 60% зовнішньоторгового обороту Мексики припадає на США, а в США цей показник становить 5%. Частка експорту Сполучених Штатів Америки становить близько 90%, Маврикію у Великобританію — більше 40%, Бруней в Японію експортує більше 60% сукупного експорту. Високий рівень торгівельно залежності від Росії по імпорту Білорусії, України, Казахстану — 50%, по експорту Білорусь, Молдова — більше 60%. Причому стосовно України ця проблема ускладнюється тим, що в структурі імпорту в Росії левову частку займають енергетичні ресурси. Диверсифікація зовнішніх джерел постачання цієї групи товарів, може суттєво зменшити гостроту цієї проблеми, завдяки створенню конкурентного середовища серед експортерів на український ринок нафти, газу, вугілля.

Ще один приклад, Росія активно нарощує свій енергетичний вплив на Східноєвропейські країни. Зокрема, для Естонії, Латвії, Литви і Словаччини вона є єдиним постачальником природного газу. В Угорщині поставки газу із Росії забезпечують 91% її імпортних потреб, у Польщі — 79%, Чеській Республіці — 73%. Спроби вийти із сфери енергетичного контролю Росії вище перерахованих країн були заблоковані спільними зусиллями "Газпрому" і його дочірніх підприємств, що розташовані на їх території, а також умовами контрактів згідно яких значно ускладнюються можливості диверсифікації постачання газу до Європи.

До однієї з найбільш складних проблем, які безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни, відноситься проблема зовнішньої заборгованості. Нині вона набула глобального характеру. До основних причин виникнення заборгованості слід віднести внутрішні і зовнішні фактори. Внутрішні фактори:

— економічна відсталість;

— структурні диспропорції;

— політична нестабільність;

— прорахунки в господарській політиці, в тому числі надмірний імпорт, неефективний вибір кредитора і нераціональне використання кредитів тощо.

Зовнішні фактори:

— загальне погіршення кон'юнктури на світовому ринку;

— політика протекціонізму;

— зміни в інвестиційних потоках.

Починаючи з 80-х років, глобальний економічний розвиток відбувається під знаком поглиблення кризи зовнішньої заборгованості. Вироблення і реалізація колективних методів та інструментів вирішення даної проблеми суттєвих позитивних результатів не приносить.

Фактором зменшення небезпеки економічної залежності та її наслідків у сучасних умовах стає посилення взаємозв’язку економік країн-партнерів, коли вони незацікавлені в монопольному домінуванні, а порушення спільних зв'язків означає втрати для кожної з держав.

Міжнародні економічні зв’язки повинні в повній мірі служити диверсифікації і стабільному функціонуванню національних економік. Економічна безпека йде не по шляху «опори на власні сили», а через розширення і поглиблення міжнародних економічних зв’язків, до всебічної кооперації виробництва на взаємовигідних основах.

2. Основні показники, що характеризують роль зовнішньоекономічного фактора в розвитку національної економіки

Як більш-менш точно оцінити фактор зовнішньої торгівлі як визначальної форми МЕВ для країни та для її економіки?

У статистиці, в тому числі міжнародній, використовується відносний показник — співставлення обсягу зовнішньої торгівлі країни з її внутрішнім виробництвом:

Порівняння відповідних даних у співставних вартісних величинах (зведення до єдиної валюти) дозволяє зробити висновки про значення зовнішньоекономічного фактора для національного господарства, його динаміки за певний період.

Зрозуміло, що у малих країнах такий показник вищий. Це пояснюється ширшою різноманітністю ресурсів, якими володіє більша країна по відношенню до меншої.

У розвинених, середніх за величиною, країнах даний показник становить 50-70%, у великих країнах світу — 20-30%. Через причини замкнутості економіки, дотримання концепції «орієнтація на власні сили» у колишньому СРСР цей показник становив усього 4-6% .

На сьогодні цей показник для України можна розрахувати дуже просто — обсяг зовнішньої торгівлі (в долари) за відповідний період співвідноситься з величиною ВВП, який також перерахований з внутрішніх цін у доларах. Усі ці дані можна знайти в офіційній статистиці.

Згідно з прогнозуючими оцінками, уже в найближчий час, через 10-15 років, співвідношення зовнішньоторгового обороту до внутрішнього виробництва великих країн становитиме 30-40%.

Зрозуміло, цей показник не дає точної оцінки впливу міжнародних економічних зв’язків на національну економіку. Його потрібно скоригувати, включивши показник іноземних інвестицій, а також обсяг національного виробництва з використанням іноземних ліцензій і ноу-хау.

Наступним важливим показником, який характеризує вплив МЕВ на національну економіку, є величина зовнішньоторгового обороту на душу населення. У середньому в світі він становить приблизно 400 доларів, в окремих країнах він складає 7-11 тис. дол. До прикладу в США цей показник дорівнює США — 4800; ФРН — 11000; Японії -10200; Франції — 8700; Англії — 7200.

Перевагою цього індикатора є те, що він може бути розрахований по окремих регіонах країни, галузях, підприємствах і навіть по окремій продукції. Цей показник повинен використовуватися у поєднанні з аналізом структури експорту та імпорту, визначенням частки сировинних ресурсів, які не відтворюються, і частки готової промислової продукції.

Одним із визначальних показників міжнародних економічних зв’язків є середній показник руху прямих іноземних інвестицій на душу населення. Але і тут потрібно використовувати додаткові показники, зокрема такий, як структура інвестицій.

Роль міжнародних економічних зв’язків для окремих галузей або навіть товарних груп, видів товарів і послуг відображається в показнику експортно-імпортної квоти, про що буде йтися під час аналізу поняття «відкрита економіка».

Включення країни в світові економічні відносини, без сумніву, позитивний момент. Але цей процес стосовно імпорту потрібно обґрунтовано коригувати, враховуючи фактор конкуренції на внутрішньому ринку і його наслідки (закриття підприємств, безробіття).

Окремо слід аналізувати показник частки імпортної продукції по споживчих товарах. Його аналіз має важливе економічне і соціальне значення, в тому числі і негативне. Особливо це стосується проблем витіснення власного виробника, наповнення ринку неякісною продукцією тощо.

3. Умови та тенденції розвитку сучасних міжнародних економічних зв’язків

Умови, які склалися на зламі, суттєво відрізняються навіть від тих, які були у 80-х роках, не кажучи уже про більш віддалені роки. Але ці відмінності зумовлені не стільки еволюційним розвитком, скільки радикальними метаморфозами, що відбулися на рубежі XXI століття. Сьогодні всіма визнаються положення, які пояснюють дані зміни.

По-перше, світ єдиний. Сучасне світове господарство є складовою світоутворення, а отже, знаходиться в безпосередньому зв'язку і взаємообумовленості з політичною, правовою, біологічною та іншими системами. Економічна ізоляція країни не тільки згубна, але й неможлива.

Нині близько третини світового виробництва контролюється ТНК. Наприкінці 90-х років у всьому світі нараховувалося близько 300 тисяч іноземних філіалів транснаціональних корпорацій. Для порівняння на початку 60-х років їх було 3500. Більше третини світових торгових потоків у 90-х роках проходить у самих компаніях, у той час як в 70-х роках цей показник становив лише 20%. Міжнародні торгово-економічні зв'язки на цій основі носять більш стійкий характер.

Формування міжнародних монополій призводить до звуження сфери вільного ринку з відповідними атрибутами конкуренції, ризику, «вилітанням в трубу» і т.п. Тепер товар здебільшого виробляється не просто на ринок, а для конкретного адресного покупця, на основі довгострокових підрядних відносин. Важливим результатом діяльності ТНК є організація виробництва за рубежем через відповідне інвестування. До 3/4 міжнародного виробництва здійснюється фірмами розвинених країн. Обсяг такого виробництва останніми роками перевищив масштаби світового експорту.

У 1997 році в світі функціонувало понад 44,5 тис. ТНК. Кількість їх філій перевищувала 270 тис. Нині виробляється біля 20% продукції світової економіки. Сьогодні ТНК контролюють до 40% світового промислового виробництва, понад 50-60% міжнародної торгівлі. Щорічний обсяг продукції перевищує 4трлн. дол., кількість зайнятих становить понад 70 млн. чол. Близько 40% вартості майна 100 найкрупніших ТНК світу знаходиться на території іноземних держав. За прогнозами іноземних експертів в найближчі роки у світовому господарстві очікується гегемонія декількох сот ТНК які будуть контролювати 3/4 світового ВВП. Уже сьогодні в ряді країн частка виробництва, що здійснюється філіями ТНК, штаб-квартири яких знаходяться в інших країнах сягає 40-50% виробництва промислової продукції. Рекордсменом в цьому відношенні є Ірландія у якій на такі підприємства припадає 66% всього промислового виробництва і 47% зайнятих у цій сфері.

По-друге, в основі сучасного світового господарства лежать ринкові відносини, а економічними лідерами виступають країни з більш високим рівнем розвитку цих відносин. Не випадково країни, які раніше орієнтувалися на ідеали соціалізму, у даний період поставили за мету побудувати ринкове господарство.

Серед явищ, які нині відбуваються в світовій економіці, можна виділити такі:

♦ сповільнення темпів зростання виробництв. До прикладу, в 60-ті роки світовий ВВП зростав на 5% щорічно, в 70-ті — на 3,6% , у 80-і — на 2,8%, а в 90-ті він не перевищував 2%;

♦ відносне переміщення місця отримання прибутку із сфери виробництва у сферу послуг (головним чином у фінансове середовище);

♦ збільшення кількості безробітних серед дієздатної частини населення, особливо це стосується слаборозвинених країн;

♦ зростання державної заборгованості;

♦ зростання військових витрат, які викликані головним чином не потребою військового характеру, а бажанням створити антициклічний попит;

♦ падіння реальної зарплати в державному секторі економіки;

♦ розширення тіньової економіки;

♦ розширення нелегальної міграції населення між зонами.

Як впливають на МЕВ зміщення, які відбуваються в світогосподарській системі?

Перша із сформульованих вище умов розвитку сучасних міжнародних економічних зв’язків обґрунтовано веде до глобалізації усіх без винятку процесів. Поняття і концепція глобалізації використовується по відношенню до всіх сфер людської діяльності. Сьогодні говорять про глобалізацію правового простору, політичних відносин, економіки, навіть криміналітету. Суть цього поняття полягає в тому, що процеси, які відбуваються в одній із сфер суспільного життя, однозначно набувають глобального характеру, здійснюючи вплив на інші сфери. Таким чином як висновок глобалізація світової економіки як частина глобалізації взагалі має горизонтальні і вертикальні аспекти.

Закономірності розвитку виробництва і міжнародного поділу праці об'єктивно призвели до того, що на орбіту міжнародні економічні зв’язки сьогодні більш-менш вийшли всі країни світу. Інтернаціональний характер сучасного виробництва дедалі в більшій мірі глобалізується. Міжнародні економічні зв’язки все більше і більше виходять за рамки двосторонніх відносин і набувають характеру багатосторонніх, регіональних.

Разом з тим, і це надзвичайно важливо, все важче і важче розмежовувати глобалізацію в якійсь окремій сфері — чи то правовій, чи то економічній. Всі вони з часом стають все більше і більше інтегровані. Міжнародні економічні зв’язки стають Планетарними економічними відносинами.

Друге положення, яке було обґрунтовано у попередньому питанні, стосується місця і ролі ринкових відносин у світовому господарстві. Постає необхідність виділення і практичного використання єдиного для всіх країн критерію оцінки місця тієї чи іншої країни у світовій ієрархії. До недавнього часу світове співтовариство поділялося переважно за соціально-економічними і політичними ознаками. Природно, в міжнародних економічних відносинах знаходило втілення конфронтаційне протистояння по лінії «Схід — Захід». Основний зміст такого поділу був спрямований на те, щоб маскувати реальний стан речей в країні. У світлі сучасного бачення світу зрозуміло, що концепція розвитку, пов'язана з комуністичною моделлю, показала свою безперспективність. Згідно з «формаційною» моделлю поділу світу з класифікації випали десятки країн, яких відносили до "третього світу".

В основу моделі сучасної класифікації країн світу покладений критерій відповідності економіки будь-якої держави принципам ринкового господарювання. Звідси витікає потреба і можливість виділення у світовому ринку наступних трьох сегментів:

♦ країни з розвиненою ринковою економікою (промислово розвинені країни);

♦ країни, що розвиваються в ринковому відношенні (частина більш розвинених в економічному відношенні країн так званого "третього світу" та колишні соціалістичні країни);

♦ країни з неринковою економікою (швидше, теоретичне поняття, адже як таких в практиці немає) (див. схему).

Вищенаведений критерій, без сумніву, умовний. Наприклад, не зовсім зрозуміло коли і при яких параметрах країна може перейти з одного рівня на інший?

Перехід до нового критерію класифікації і визнання світу як єдиного цілого завершило довготривалий етап протистояння двох систем. Це має визначальний вплив на МЕВ.

По-перше, суттєво змінився принцип формування економічних спілок і блоків держав. На перший план висуваються дійсно економічні, а не політичні вигоди, які прикривалися економічними деклараціями. Другим важливим принципом під час об'єднання є досягнення приблизно однакового рівня економічного розвитку країн, що входять в те чи інше регіональне об'єднання.

По-друге, ініціювалися процеси якісного перегрупування сил на світовій арені. Деякі держави, що раніше відносилися до розвинених, виходячи з нового критерію класифікації, опинились в іншій групі, і навпаки. Це стимулювало припинення діяльності раніше створених об'єднань. Припинили діяльність і такі об'єднання, в які входили країни з суттєво відмінними рівнями економічного розвитку.

По-третє, посилилась боротьба між окремими ланками світової економіки. Більше того, вся система відносин між країнами світу переживає певні, нерідко складні процеси. Тому можна говорити в якійсь мірі про спонтанність характеру сучасних МЕВ, на які не можуть вплинути навіть великі міжнародні організації.

І нарешті, по-четверте, вісь політичного суперництва по лінії «Схід — Захід» дедалі більш чіткіше перетворюється у вісь «Центр — Периферія». Це визначає і збільшення розриву між розвиненими і слаборозвиненими країнами. Йде консолідація країн за принципом «Центр — Центр» і «Периферія — Периферія».

Приведена класифікація країн світу не знімає, а більш того, передбачає і інші підходи. Зокрема для аналізу цілком оправданий підхід який передбачає використання схеми, згідно з якою держави класифікуються за співвідношенням промисловості і сільського господарства в національному виробництві. За умови такого підходу держави поділяються на:

♦ промисловорозвинені;

♦ промислово-аграрні;

♦ аграрно-промислові;

♦ аграрні.

Припинення конфронтацій між найбільш впливовими складовими світового господарства, країнами — лідерами на перший погляд, повинно було б сприяти встановленню консенсусу між цими державами. Однак постає питання: кого слід віднести до великих держав? Якщо за критерій брати забезпеченість ресурсами, виникає ситуація багатополярного світу. Якщо за критерій брати здатність держави здійснювати вплив на прийняття глобальних рішень, то наявна монопольна ситуація, в якій домінують США, хоча з багатьох економічних показників США далеко не перші. Але в такому випадку світова економіка і МЕВ надалі не будуть розвиватися безконфліктно. МЕВ набувають конструктивного характеру і направлені на ефективне вирішення глобальних проблем.

Висновки

Із вищевикладеного випливає цілий ряд висновків відносно перспектив міжнародних економічних зв’язків і факторів, що виливають на процес їх розвитку. Зокрема:

♦ відбувається прискорення науково-технічного прогресу, що виражається в поширенні нових технологій, включаючи засоби зв'язку, транспорту і озброєння; глобальна комп'ютеризація економічної діяльності по-новому ставить питання про способи ведення бізнесу;

♦ глобальна інформація різко полегшує можливості отримання комерційної, загальноекономічної, спеціальної інформації;

♦ відбулися суттєві зміни в галузі оточуючого середовища.

Сьогодні потрібні величезні кошти для стабілізації екосистеми з подальшим покращанням екологічних умов. Звідки брати кошти? Фінансувати з Периферії чи з Центру? Це пов'язано із зниженням життєвого рівня, загостренням конфлікту між Центром і Периферією;

♦ посилюється вплив фактора приросту і постійного переміщення народонаселення;

♦ збільшується розрив між багатими і бідними країнами;

♦ зростає економічна взаємозалежність країн світового співтовариства;

♦ посилюється роль міжнародних економічних організацій;

♦ зростає роль недержавних міжнародних організацій (ТНК).

Список використаної літератури

1. Босак А. Міжнародна економіка: прикладний аспект: навч. посіб. для студ. напряму 6.0501 "Економіка і підприємництво" з курсу "Міжнародна економіка". — Л. : НУ "Львівська політехніка", 2006. — 228с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Дворніков М. Є. Міжнародна економіка: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Вінницький держ. технічний ун-т. — Вінниця : ВДТУ, 2001. — 201с.

4. Дзюба С. Міжнародна економіка (євроатлантична інтеграція в системі підготовки магістрів): Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. — Донецьк : ТОВ "Юго-Восток", 2006. — 284с.

5. Задоя А. О., Білоцерківець В. В., Завгородня О. О., Кузьмінов С. В., Летуча О. А. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — Д. : Видавництво ДУЕП, 2006. — 252с.

6. Козак Ю. Г. Міжнародна економіка: Навч. посібник для студ. екон. вузів і ф- тів / Ю.Г. Козак (ред.), В.М. Новацький (ред.). — К. : Центр навчальної літератури; АртЕк, 2002. — 436с.

7. Кукурудза І. Міжнародна економіка: Матеріали до лекцій та семінарів. — Черкаси : РВВ Черкаського держ. ун-ту, 2000. — 186с.

8. Лазебник Л. Міжнародна економіка: Курс лекцій: Навч. посібник для студ. екон. спец. — Ірпінь : Академія ДПС України, 2001. — 218с.

9. Липов В. Міжнародна економіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. — Х. : ВД "ІНЖЕК", 2005. — 408с.

10. Румянцев А. Міжнародна економіка: Підручник. — 3.вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2006. — 480с.

11. Савельєв Євген Васильович. Міжнародна економіка: підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 622с.