1. Особливості системи джерел міжнародного торгового права.

2. Міжнародна торгова палата як суб’єкт міжнародного торгівельного права.

3. Віденська конвенція 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

Список використаної літератури.

1. Особливості системи джерел міжнародного торгового права

У доктрині країн континентальної цивільно-правової сім’ї виділяють обов’язкові (нормативні) джерела та необов’язкові (ненормативні). До обов’язкових відносять: конституцію, міжнародні угоди, кодекси та галузеві закони, підзаконні акти, звичаї, торгові звичаї, загальні принципи права, приватноправові угоди. До необов’язкових джерел відносять: судовий прецедент, судову практику, доктрину, закони зарубіжних країн, рішення зарубіжних судів.

Цивільне право цих країн кодифіковане, як правило, у вигляді кодексів (цивільні, або цивільні й торгові), уложень і т.п., які є основою галузі. Провідну роль серед джерел відіграють закони, у тому числі кодекси. Адміністративні (підзаконні) акти чи так звані акти делегованого законодавства офіційно підкорені закону й відіграють важливу роль, особливо в праві ФРН. Суди офіційно не займаються правотворчістю і не створюють загальних норм. Судове рішення у конкретній справі є обов’язковим лише для даної справи, тобто судова практика не є обов’язковим джерелом права, однак її роль поступово зростає.

Звичай є джерелом цивільного й торгового права цих країн; не виключається його застосування і всупереч закону; хоча за загальним правилом звичай — це норма, що доповнює закон. Поступово застосування звичаїв звужується, вони витісняються законом.

Міжнародна торгівля віддавна сприяла розвитку відносин, особливо економічних, між народами і державами. Протягом тривалого часу в її розвитку основну роль відігравали приватні особи, фірми, компанії, потім держави і їхні організації. В основі правового регулювання міжнародної торгівлі лежало звичаєве право. Так. наприклад, в однім із джерел звичаєвого права "Consolato del mare" (збірник добрих звичаїв моря XIII-XV століть) регулювалося правове становище купців, їхніх товарів і суден при перебуванні в іноземних портах.

У міру подальшого розвитку міжнародних економічних зв'язків зростало і значення правового регулювання міжнародної торгівлі. Найважливішу роль у цьому плані стали відігравати міжнародні торговельні договори, що укладалися на двосторонній та багатосторонній основах.

Розвиток двосторонніх міжнародних договорів у практиці міжнародних економічних відносин має солідну історію, що сприяє їхньому аналізу, узагальненню і виявленню найбільш загальних і життєздатних тенденцій. Зокрема виявилося, що найбільш уживаними були (і є) такі торговельні договори, як договір про торгівлю та мореплавання, договір про торгівлю та навігацію, договір про торгівлю й економічне співробітництво, договір про дружбу і розширення торговельних зв'язків та ін. Основним змістом таких договорів, крім визначення їхніх сторін (суб'єктів) і умов вступу договору в силу, є:

— надання на взаємній основі пільгового правового митного режиму;

— встановлення пільг у сфері оподаткування ввезених товарів, порядок їхнього ввозу і вивозу;

— визначення порядку транспортування товарів по території учасників договору;

— положення про транзит товарів через територію сторін договору;

— положення щодо правового режиму торговельного мореплавання;

— положення, що визначають правове становище юридичних і фізичних осіб одного учасника договору на території іншого;

— положення, що визначають загальний порядок розрахунків за товар, що постачається, послуги та ін.

Звичайно після укладання подібних договорів, що носять порівняно загальний характер, укладаються угоди, що конкретизують зміст загального торговельного договору. До таких угод належать угоди про товарообіг, клірингові угоди, кредитні угоди, платіжні угоди, угоди про міжнародні розрахунки та ін. З огляду на те, що стисла характеристика цих та інших подібних угод уже давалась, обмежимось тільки їх перерахуванням.

На основі вивчення практики укладання двосторонніх міжнародних Договорів і з огляду на вимоги міжнародної торгівлі, що постійно розвивається, формувались і багатосторонні міжнародні торговельні договори. Як приклад такого договору, насамперед, варто назвати вже раніше згадувану Генеральну угоду з тарифів і торгівлі 1947 р. (ГАТТ). Цей багатосторонній міжнародно-правовий акт, що неодноразово доповнювався і вдосконалювався, почав розглядатися як основа багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі, що, в остаточному підсумку, створило умови виділення міжнародного торговельного права в самостійну галузь сучасного міжнародного права.

Проте, незважаючи на численні обновляння ГАТТ, поступово його положення перестали відповідати сучасним вимогам, і ГАТТ, що набула з часом рис міжнародної торговельної організації, після тривалих дискусій у період семирічної роботи Уругвайського раунду ГАТТ було перетворено в нову міжнародну торговельну організацію — Світову організацію торгівлі (СОТ). Юридичною основою цієї нової організації стали документи, що регламентують положення про митні тарифи, торгівлю товарами, торгівлю послугами, а також положення, що стоять на варті інтелектуальної власності, і положення про процедури врегулювання торговельних спорів, контролю за торговельною політикою та ін. Усі ці документи являють собою значний комплекс, об'єднаний у єдиний об'ємний документ, який можна іменувати як "Кодекс міжнародної торгівлі".

У наш час СОТ, яка замінила ГАТТ у системі міжнародних торговельних організацій, займає центральне місце у сфері торговельних відносин держав. Вищим органом СОТ є Конференція Міністрів. Цей форум складається з представників усіх держав, що входять до СОТ У структурі СОТ також утворені Секретаріат, Комітет з торговельної політики і Генеральна рада, яка відіграє важливу роль у СОТ. оскільки, в основному, займається здійсненням найважливіших функцій СОТ Під керівництвом Генеральної ради працюють Орган із розв'язання спорів, Орган із торговельної політики, а також ряд комітетів і рад.

Основними завданнями, що їх прагне вирішувати СОТ у своїй повсякденній діяльності, є:

— зниження тарифних ставок на промислові товари;

— лібералізація торгівлі продуктами сільського господарства;

— реалізація встановлених СОТ правил щодо походження товарів;

— здійснення всіма членами СОТ угод про запобіжні заходи у випадках збитків для національної промисловості від непередбаченого зростання імпорту;

— здійснення антидемпінгових заходів з метою захисту національної промисловості;

— обмеження субсидій за необхідності протидіяти субсидованому експорту;

— протидія технічним бар'єрам у торгівлі;

— регулювання торгівлі послугами;

— реалізація права інтелектуальної власності як нового напрямку в діяльності COT.

Важливу роль у питаннях розвитку міжнародної торгівлі та формуванні політичних і правових положень у сфері міжнародних торговельних відносин відіграє створена під егідою ООН у 1964 році Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД). З'явившись як допоміжний орган ООН, швидко розгорнувши активну політико-економічну діяльність, ЮНКТАД незабаром набула рис самостійної міжнародної економічної організації. Основні питання, які вирішує ЮНКТАД, — це сприяння світовому економічному розвитку, й особливо, розвитку країн, що звільнилися від колоніальної залежності. З цією метою ЮНКТАД бере активну участь у формуванні загальної політики у сфері міжнародної торгівлі та принципів її розвитку. Ця діяльність виразилася в таких конкретних акціях, як:

— розробка і прийняття в 1964 р. принципів міжнародних торговельних відносин і торговельної політики;

— підготовка в 1965 р. Конвенції про торгівлю держав, які не мають виходу до моря;

— розробка і прийняття в 1968 р. рекомендацій про введення загальної системи преференцій на користь країн, що розвиваються;

— розробка рекомендацій, що обґрунтовують необхідність прийняття Хартії економічних прав і обов'язків держав, і активна участь у підготовці тексту цієї Хартії в 1973-1974 pp.;

— розробка і прийняття в 1983 р. резолюції про відмову/від заходів економічного примусу; /

— розробка і прийняття ряду міжнародних договорів та угод у сфері торгівлі різними товарами сировинного призначення (каучук, пшениця, оливкова олія, какао, олово, джут та ін.);

— участь у розробці і прийнятті Угоди про глобальну систему торговельних преференцій між країнами, що розвиваються, та ін.

У широкомасштабному процесі правової регламентації міжнародної торгівлі беруть активну участь й інші міжнародні економічні організації (ОПЕК, МВФ, МБРР та ін.). Проте юридична активність СОТ і ЮНКТАД настільки різноманітна й ефективна, що створювані ними комплекси правових норм нерідко характеризуються як "право СОТ", "право ЮНКТАД".

Разом з тим варто зауважити, що найбільший ефект у правовій регламентації міжнародної торгівлі досягається тоді, коли зазначені комплекси правових норм активно взаємодіють з положеннями неюридичного характеру (політичними, економічними та ін.), а також із нормами національних правових систем.

Такого роду взаємодія, характерна для сучасного етапу розвитку міжнародного життя, є визначальною рисою міжнародного торговельного права.

У сфері цивільних і торгових правовідносин у Франції діють спеціальні закони: про торгові звичаї (1866 р.), про строкові біржові угоди (1885 р.), про купівлю-продаж і заклад майнових комплексів комерційного підприємства (1909 р.), про торгові товариства (1966 р. — містить 500 статей), про судове оздоровлення та судову ліквідацію підприємств (1985 р.), про асоціації (1901 р.), про відновлення підприємств та ліквідацію їхнього майна в примусовому порядку (1985 р.), про статус кораблів та інших морських суден (1967 р.), про літературну й художню власність (1957, 1985 рр.), про інтелектуальну власність (1992 р.) та ін., а також Декрети: про торгових представників (1958 р.) про торгові товариства (1967 р.); Декрет про реєстри торгівлі та товариств (1984 р.), про судове врегулювання, ліквідацію майна, особистої неспроможності та банкрутства (1967 р.) та ін. Акти делегованого законодавства (декрети і т.п.) є джерелами цивільного й торгового права Франції, часом вони вносять зміни до законів та кодексів.

Важливим джерелом став Французький торговий кодекс (надалі — ФТК) — основний кодифікований акт у сфері торгового (комерційного) права Франції, що був прийнятий у 1807 р. Він доповнив ФЦК положеннями про юридичні дії комерсантів. Цей кодекс закріпив у французькому праві дуалізм приватного права, тобто поділ його на цивільне та торгове. Він уміщував 648 статей і складався з 4-х книг: 1-ша — Загальні положення про торгівлю; 2-га — Про морську торгівлю; 3-тя — Про неспроможність і судове регулювання, санацію, банкрутство й інші правопорушення, пов’язані з неспроможністю; 4-та — Про торгову юрисдикцію (правила процесу).

Перша книга «Загальні положення про торгівлю «містить дев’ять розділів: про комерсантів, про звітність комерсантів, про товариства (нині не чинний), про торгові реєстри (нині не чинний), про товарні біржі, брокерів і куртьє, про заставу та комісіонерів, про доведення торгових угод, про перевідні та прості векселі, про позовну (погашувальну) давність.

Друга книга «Про морську торгівлю» спочатку містила 13 розділів, з яких на сьогодні зберігся тільки один «Про строки позовної давності».

Третя книга «Про неспроможність і судове регулювання, санацію, банкрутство й інші правопорушення, пов’язані з неспроможністю», на сьогодні повністю втратила чинність. Четверта книга «Про торгову юрисдикцію» спочатку містила 4 розділи: про організацію торгових судів (1), про підвідомчість справ торговим судам (2), про форму судочинства в торгових судах (3), про форми судочинства в королівських (апеляційних) судах (4), з яких на сьогодні всі, окрім другого, втратили чинність.

ФТК видавався як доповнення до ФЦК, загальні положення якого застосовуються і до торгових угод; він містив і містить спеціальні правила, за відсутності яких застосовуються норми ФЦК. ФТК не мав такого поширення як Кодекс Наполеона, однак вплинув на законодавство окремих країн: Бельгії, Голандії, Греції, Іспанії, Португалії.

Ще одним важливим законодавчим актом є Німецьке торгове уложення або як його ще називають Німецький торговий (комерційний) кодекс (далі — НТК). НТК був прийнятий у 1897 р., уведений в дію з 1 січня 1900 р.; первісно містив 905 параграфів. НТК складається з 5 книг. Перша книга «Торговий стан (торгові діячі)» регламентує правила щодо комерсантів, торгових реєстрів, торгової фірми, прокури й довіреності на ведення справ, торгових службовців й учасників торгових справ (підприємництва), торгових представників і маклерів. Друга книга «Торгові товариства та негласне товариство» містить норми про повні, командитні та негласні товариства. Третя книга «Торгові книги» відведена приписам для всіх комерсантів, додатковим приписам про товариства, які є об’єднаннями капіталів ( акціонерні, командитні на акціях, з обмеженою відповідальністю), про зареєстровані кооперативи, про кредитні інститути. Четверта книга «Торгові угоди» регулює загальні вимоги щодо угод та окремі види торгових договорів (купівля-продаж, комісійні угоди, експедиційні, складські, перевезення, у т.ч. залізничні). Остання книга — п’ята — має назву «Заморська торгівля»

2. Міжнародна торгова палата як суб’єкт міжнародного торгівельного права

Міжнародна торгова палата (International Chamber of Commerce), або скорочено (ICC) — це міжнародна організація, яка має на меті підтримку й розвиток міжнародної торгівлі й глобалізації. Членами цієї організації є країни, до яких МТП має доступ через свої національні комітети. В Україні діє Торгово-промислова палата України.

ТПП України є членом Міжнародної торгової палати, і Всесвітньої федерації торгових палат, Асоціації торгово-промислових палат Європи, Ділової ради Чорноморського економічного співробітництва, Асоціації ТПП Чорноморської зони й Центрально-Європейської Ініціативи. ТПП України має сайт англійською та російською мовами.

МТП була заснована у1919 році і мала на меті слугувати світовому бізнесу через розвиток торгівлі й інвестицій, видкритого ринку товарів і послуг, вільного руху капіталу. Міжнародний секретаріат МТП було розміщено в Парижі, і Міжнародний Арбітражний суд МТП було засновано в 1923 році. Зараз МТП налічує понад 130 країн учасниць.

Власне для розв'язання проблем, які можуть виникнути з нечітким прописанням у контрактах відповідальності сторін, Міжнародна торгова палата опублікувала у 1936 році перше зведення міжнародних правил для точного тлумачення торгових термінів. Ці правила стали відомі, як «Incoterms 1936». Поправки й доповнення були пізніше зроблені у 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 роках. Зараз діє остання версія ІНКОТЕРМС від 2000 року. Основною причиною редакцій цих правил була необхідність приведення їх у відповідність до сучасної комерційної практики.

Інкотермс, офіційні правила Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів, полегшують ведення міжнародної торгівлі. Посилання на Інкотермс-2000 в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов'язки сторін та зменшує ризик юридичних ускладнень.

З моменту створення Інкотермс Міжнародною торговою палатою (МТП) в 1936 році, ці беззаперечні всесвітні стандарти договірної діяльності регулярно коригуються, щоб не відставати від розвитку міжнародної торгівлі, Інкотермс-2000 враховують поширення зон, вільних від митних зборів, зростання використання електронного зв'язку в ділових угодах і зміни в практиці перевезень, що відбуваються останнім часом. Інкотермс-2000 пропонують більш простий і чіткий виклад визначень 13 термінів, з яких усі зазнали оновлення.

Широкий досвід роботи Комісії МТП з міжнародної комерційної практики, членами якої є представники всіх частин світу і всіх секторів торгівлі, гарантує, що Інкотермс-2000 відповідають потребам бізнесу повсюдно.

Метою Інкотермс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Таким чином можна уникнути або, щонайменше, значною мірою скоротити невизначеності, пов'язані з неоднаковою інтерпретацією таких термінів у різних країнах.

Часто сторони, що укладають контракт, незнайомі з різною практикою ведення торгівлі в країнах одна одної. Це може стати причиною непорозумінь, спорів і судових проваджень з усіма пов'язаними з цим марними витратами часу й коштів. З метою вирішення вищезгаданих проблем, МТП в 1936 році вперше опублікувала звід міжнародних правил тлумачення торговельних термінів. Ці правила відомі як "Інкотермс-1936". Пізніше були внесені зміни та доповнення 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 і на сьогодні, 2000 року, для узгодження цих правил із сучасною практикою міжнародної торгівлі.

Слід підкреслити, що сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, пов'язаними з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів (під словом "товари" тут розуміються "матеріальні речі", а "нематеріальні товари", такі як комп'ютерне програмне забезпечення, виключаються).

Було виявлено два найпоширеніших напрями неправильного розуміння Інкотермс. Перший — це часте помилкове сприйняття Інкотермс як правил, що мають більше відношення до договору перевезення, аніж договору купівлі-продажу. По-друге, іноді їм приписують охоплення всіх зобов'язань, які сторони могли б воліти включити до контракту. Проте, як завжди підкреслювала МТП, Інкотермс поширюються виключно на відносини між продавцями та покупцями в рамках договору купівлі-продажу, більш того, тільки в деяких, чітко визначених аспектах.

В той час, як експортерам і імпортерам необхідно враховувати практичні зв'язки між різними договорами, необхідними для здійснення міжнародної торгової угоди — де вимагається не тільки договір купівлі-продажу, але й договори перевезення, страхування та фінансування — Інкотермс відносяться тільки до одного з цих договорів, а саме договору купівлі-продажу. Тим не менш, домовленість сторін про застосування певного терміна Інкотермс обов'язково має значення й для інших договорів. Наведемо лише кілька прикладів: продавець, погодившись на договірні умови CFR або CIF, не може виконати такий договір з використанням іншого виду транспорту, крім водного, оскільки за цими умовами він повинен надати покупцю коносамент чи інший морський транспортний документ, що просто неможливо при використанні інших видів транспорту. Більш того, документ, що вимагається згідно документарного акредитиву, обов'язково залежатиме від засобів перевезення, що використовуватимуться.

По-друге, Інкотермс мають справу з рядом визначених обов'язків, що покладаються на сторони — такими як обов'язок продавця надати товар у розпорядження покупця або передати його для перевезення чи то доставити його до пункту призначення та з розподілом ризику між сторонами в різних випадках. Далі, вони стосуються обов'язків щодо очищення товару для експорту та імпорту, упаковки товару, обов'язку покупця прийняти поставку, а також обов'язку сторін надати підтвердження того, що відповідні зобов'язання були належним чином виконані. Хоча Інкотермс є вкрай важливими для здійснення договору купівлі-продажу, велика кількість проблем, що можуть виникнути в цих відносинах, взагалі ними не розглядаються, такі як передача права власності та інші майнові права, порушення договору та наслідки таких порушень, а також звільнення від відповідальності в певних ситуаціях. Слід підкреслити, що Інкотермс не призначені для заміни таких умов договору, які необхідні для укладення повного договору купівлі-продажу, чи то через інкорпорацію нормативних умов, чи через індивідуальне узгодження умов. В більшості випадків Інкотермс не мають справи з наслідками порушення договору та звільненням від відповідальності внаслідок різноманітних перешкод. Ці питання повинні вирішуватися іншими умовами договору купівлі-продажу та застосовним законодавством. Інкотермс від початку завжди призначалися для застосування при продажі товарів, що поставляються через національні кордони, тобто, вони є міжнародними торговельними термінами. Однак на практиці Інкотермс час від часу також включаються у договори купівлі-продажу товарів виключно в межах внутрішніх ринків. У випадках, коли Інкотермс застосовуються таким чином, статті А.2 та Б.2 й будь-які інші умови інших статей, що стосуються експорту та імпорту, звичайно, стають зайвими.

В Україні зовнішньоторговельні операції різних рівнів та масштабів здійснюють сотні тисяч підприємців. Водночас практика арбітражного розгляду спорів у частині порушення контрактних зобов'язань свідчить про те, що українські підприємства та індивідуальні підприємці ще не завжди знають і враховують існуючі міжнародно-правові норми і стандарти, які вже склалися, набули визнання та застосовуються в міжнародній торговій практиці. При розгляді господарських спорів виявляється , що сторони припускаються неточностей у формулюванні умов угоди, викладених у контракті, різного тлумачення умов поставки, вказаних у контракті, застосовуються терміни, які мають різне значення.

Крім суб'єктивних причин різночитань умов контракту (є зрозумілим намагання кожної зі сторін тлумачити їх зміст на свою користь), мають місце і причини об'єктивні, існування яких зумовлено застосуванням специфічного джерела торгового права — звичаїв міжнародної торгівлі, під якими слід розуміти єдині стійкі правила, що склалися у практиці, але не мають обов'язкової юридичної сили. Використання цих звичайних правил стало повсюдним, традиційним при укладанні торгових контрактів та формулюванні їх базисних умов. Проте торгові звичаї — це правила неписані, й тому їх точне з'ясування та єдине застосування в арбітражному суді ускладнюються. Щодо звичаїв морської торгівлі, то вони можуть бути різними навіть у різних портах однієї країни. Одні й ті самі правила сприймаються учасниками торгової угоди по-різному. Різне тлумачення однакових за назвою правил призводить до додаткових непорозумінь між партнерами, невиправданих судових позовів.

У цих умовах важливим засобом забезпечення правової захищеності суб'єктів комерційної діяльності є міжнародне співробітництво у створенні та втіленні в реальні торгові відносини єдиного правового режиму за допомогою схожих нормативних приписів. У процесі створення єдиних (уніфікованих) регуляторів у галузі міжнародної торгівлі важливу роль відіграє діяльність різноманітних міжнародних міжурядових та неурядових організацій, до яких належить всесвітньо відома Міжнародна торгова палата.

Одним із найважливіших документів МТП є збірник міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс", покликаний забезпечити єдине розуміння взаємних правил та обов'язків сторін договору купівлі-продажу. Залежно від умов "Інкотермс" між продавцем і покупцем розподіляються зобов'язання стосовно поставки товару та відповідальність за ризик щодо його пошкодження чи втрати.

Структура та зміст "Інкотермс" відповідають меті їх створення — полегшенню міжнародної торгівлі та оптимізації процесу її правового оформлення. Правила єдиного тлумачення змісту торгових термінів систематизовані в положення, які створюють 13 фактично готових для розміщення їх в договорі наборів основних умов угоди. Відповідно сторони залежно від своїх інтересів можуть вибрати одну з 13 найпоширеніших моделей розподілу обов'язків між продавцем та покупцем.

У вступі до правил "Інкотермс" підкреслюється, що вони не призначені для заміни умов угоди, необхідних для повного договору купівлі-продажу. Базис (базисні умови) поставки — це те, без чого договір не може бути визнаний оформленим юридично коректно, а відсутність у ньому посилань на "Інкотермс", хоч і знижує юридичну чіткість договірного тексту як вираження волевиявлення сторін, таких наслідків у світовій практиці не має. В цьому разі точніше було б характеризувати терміни "Інкотермс" як типові умови або форми постачання товару.

"Інкотермс" є недержавною і в цілому непублічною кодифікацією торгових звичаїв, які склалися у світовій комерційній практиці, здійсненою недержавною організацією. Тому ні окремі правила, які входять до "Інкотермс", ні документ в цілому самі по собі не наділені юридичною силою, що давало б можливість бути використаними в публічному примусовому порядку. Таку чинність вони матимуть тільки тоді, коли сторони погодяться надати їм обов'язковий для себе характер, що відображається в підписаному між ними контракті. До такого контракту прирівнюється розділ "Інкотермс", на який сторони погодилися, і тільки в цьому разі правила можуть застосовуватись та тлумачитися як норми, що мають юридичну силу. Це положення прямо закріплено в самому документі: "Торговці, які бажають використовувати "Інкотермс 2000", повинні чітко вказувати, що їх угода керується цими правилами".

Зміст "Інкотермс" не дає підстав для висновку, що у всіх випадках укладення контракту купівлі-продажу потрібно застосовувати правила "Інкотермс" й інкорпорація їх у договір є обов'язковою. Навпаки, в документі підкреслюється добровільний характер застосування тлумачних в ньому термінів, і вирішення цього питання надається сторонам договору.

Український Національний комітет Міжнародної Торгової Палати (УНК МТП) є осередком Світової організації бізнесу в Україні.

УНК МТП реалізує стратегію Міжнародної Торгової Палати, яка прагне налагодження стосунків та конструктивної взаємодії між Національними комітетами МТП і ділової співпраці між партнерами інших країн.

23 листопада, 2007 року, Конфедерація роботодавців та Національний комітет Міжнародної торгової палати підписали угоду про співробітництво. Необхідність підписання угоди викликана утвердженням принципу розподілу функцій між двома організаціями, які представляють одні і ті ж інтереси у різних, але взаємодоповнюючих сферах, і їх головна мета – підтримка і захист незалежного підприємництва, як на міжнародній, так і на внутрішній арені.

До компетенції УНК МТП віднесені питання роз'яснення правил та етики ведення міжнародного бізнесу, а також захист інтересів національного виробника на зовнішніх ринках.

Метою УНК МТП є лобіювання українського виробника на світовому ринку та сприяння виходу іноземних партнерів на український ринок через інвестування, кооперацію виробництва і спільне освоєння економічного простору третіх країн. В УНК МТП діє 11 профільних комісій, які кореспондують структурі Міжнародної Торгової Палати.

3. Віденська конвенція 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів

В практиці міжнародної торгівлі використовуються такі джерела правового регулювання міжнародної купівлі-продажу:

— Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.);

— Конвенція 00Н про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);

— Конвенція про право, що використовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.), та ін.

Серед універсальних міжнародних організацій:Комісія 00Н з права міжнародної торгівлі. В результаті діяльності цієї комісії були розроблені такі важливі міжнародно-правові акти: Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу, Акт про міжнародний комерційний арбітраж та ін. Всі ці акти мають важливе значення для регулювання міжнародних економічних відносин. У Преамбулі Конвенції 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка була прийнята у Відні (Австрія) у 1980 р., зазначено, що держави-учасниці, беручи до уваги загальні цілі резолюції 6-ї спеціальної сесії Генеральної Асамблеї 00Н про встановлення Нового міжнародного економічного порядку та вважаючи, що розвиток міжнародної торгівлі на основі рівності і взаємовигоди є важливим елементом у справі сприяння розвитку дружніх відносин між державами, прийняття однакових норм, які регулюють договори міжнародної купівлі-продажу товарів і враховують різні суспільні, економічні і правові системи, сприятиме усуненню правових бар'єрів у міжнародній торгівлі і її розвитку, підписали згадану Конвенцію.

Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980 р. Вона являє собою міжнародний документ, що має практичне значення при підписанні і виконанні зовнішньоторгових контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією 00Н про право міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори.

Учасниками Віденської конвенції являються більше 30 країн. До них відносяться Австрія, Китай, Німеччина, Італія, Польща, Швейцарія, США, Ірак, Франція та ін. На території України Конвенція вступила в дію з 1 лютого 1991 року.

Віденська конвенція складається з чотирьох частин і 101 статті, в яких докладно визначається порядок підписання договору міжнародної купівлі-продажу (частина ІІ) і його основні умови (частина III). Треба мати на увазі, що Віденська конвенція не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу.

Значення даної Конвенції полягає в усуненні значних розбіжностей в національних законодавствах, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів; визначенні рис міжнародного характеру договору; встановленні переліку видів договорів і послуг, на які не розповсюджується її дія; визначенні головних прав і обов'язків сторін за договором; встановленні форми контракту купівлі-продажу; визначенні засобів правового захисту у випадку порушення договору продавцем чи покупцем та ін.

Разом з тим Віденська конвенція носить диспозитивний характер. Це означає, що сторони можуть в договорі відступити від будь-якого положення Конвенції чи змінити його дії. І це повинно бути вказано в контракті. Якщо в контракті купівлі-продажу таких відступів не передбачено, до нього повинні використовуватись норми Віденської конвенції 1980 р. Дана Конвенція набула чинності у 1980 р. і до нинішнього часу є найважливішим міжнародно-правовим документом, що докладно регламентує порядок укладання, дії і припинення дії міжнародних договорів, укладених між державами.

Конвенція є результатом тривалої роботи декількох міжнародних неурядових організацій, у першу чергу ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) й УНІДРУА (Міжнародний інститут з уніфікації приватного права).Конвенція набрала чинності 1 січня 1988 року. Для України вона Діє з 1 лютого 1991 року. Головна мета Конвенції — сприяти уніфікації приватного права різних країн. Вона жодною мірою не покликана примусово встановлювати єдині стандарти для договорів купівлі-продажу товарів. Сторони міжнародного договору купівлі-продажу можуть відійти від будь-якого положення Конвенції або навіть від Конвенції в цілому. Мета Конвенції — зменшити можливі спори, непорозуміння і труднощі, викликані розбіжностями у правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах не можуть вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони можуть використовувати Віденську конвенцію.

Віденська конвенція 1980 р. відкрита для приєднання всіх держав (ст. 91). Регіональна (чи локальна) — це уніфікація, здійснювана в межах обмеженого кола держав (наприклад, держав одного географічного чи району в рамках інтеграційних утворень).

Загальний порядок зовнішньоторговельного договірно-правового регламентування ґрунтується на Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, що була підписана у Відні у 1980 р. і яка вступила в дію 1 січня 1988 року. Найпоширенішим видом зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є міжнародний договір купівлі-продажу. Його укладення регламентується законодавством України та міжнародними договорами. Один із таких — Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі-продажу 1980 p., учасницею якої є Україна з 1 лютого 1991 р. Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розміщені в різних державах: а) коли ці держави є учасницями Конвенції; б) коли відповідно до норм МПрП застосовується право держави-учасниці Конвенції (ст. 1). Розбіжності в національному праві різних держав з питань міжнародної торгівлі являють собою істотну перешкоду на шляху її розвитку. Держави і міжнародні організації робили численні спроби уніфікації норм, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів. Уніфікація правових норм є необхідною передумовою усунення суперечностей у правовому регулюванні міжнародної купівлі-продажу товарів. Уніфікація здійснюється на міждержавному рівні, а також у рамках і під егідою міжнародних організацій. Про це свідчать кодифікація норм права в національному законодавстві, участь України в міжнародних організаціях, укладення численних двосторонніх і багатосторонніх договорів. Адже сам характер відносин за участю іноземного елементу потребує їхнього регулювання не лише нормами національного законодавства, а також на міждержавному рівні. Окремі аспекти правового регулювання міжнародної купівлі-продажу товарів уніфіковані в міжнародних договорах. Зокрема, питання передачі речей як товару за договорами міжнародної купівлі-продажу або поставки регулюються численними двосторонніми міжнародними договорами України з іноземними державами. Уніфікація всіх спеціальних колізійних прив’язок у міжнародному аспекті викликає певні труднощі, в зв’язку з різним підходом до формул їх застосування. Згідно з національним законодавством України у разі суперечності між вітчизняною нормою права та міжнародним договором застосовуються правила, встановлені міжнародним договором. Відтак перспектива уніфікації колізійних правил міжнародної купівлі-продажу має важливе значення для створення однакових засад регулювання купівлі-продажу товарів в національних системах права. Угода про основні умови взаємних зобов’язань, досягнута в ході переговорів учасниками зовнішньоторговельної операції, оформлюється, як правило, письмовим документом — контрактом або договором. Договір купівлі-продажу являє собою документ, що свідчить про те, що одна сторона – продавець, зобов’язується передати зазначений у договорі товар (або інший предмет угоди) у власність іншій стороні — покупцю, який, у свою чергу, зобов’язується прийняти його і сплатити за нього встановлену ціну.

Віденська конвенція, створивши в більшості державах-учасниках єдине регулювання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, знімає у відношенні уніфікованих у ній питань проблему вибору права, що підлягає застосуванню. Разом з тим цілий ряд питань залишився з різних причин поза сферою уніфікації. Ці питання досить різноманітні. Конвенція не містить вичерпного переліку неурегульованих питань, закріплюючи лише деякі з них. Так, згідно ст. 4, оскільки інше не передбачено в Конвенції, вона не стосується, зокрема, чинності самого договору або яких-небудь із його положень або будь-якого звичаю; наслідків, які може мати договір у відношенні права власності на проданий товар. Крім того, при розгляді зовнішньоторговельних спорів виникають такі важливі питання, що залишилися поза сферою Конвенції, як, наприклад, стягнення договірної неустойки, зменшення її розміру, співвідношення зі збитками, розмір відсотків річних і порядок їх нарахування при простроченні платежу й ін. У зв'язку із цим особливої уваги заслуговує питання про заповнення пробілів Конвенції. Такий порядок визначений в п.2 ст.7 Конвенції, де передбачається, що питання, які відносяться до предмету її регулювання, але прямо в ній не вирішені, підлягають вирішенню згідно з загальними принципами, на яких конвенція заснована, а за відсутності таких принципів – згідно з правом, що підлягає застосуванню в силу норм міжнародного приватного права, тобто колізійних норм, що містять правила вибору права. Згідно п. 1 ст.7 Конвенції передбачається, що при тлумаченні Конвенції необхідно враховувати її міжнародний характер і необхідність досягнення єдиної практики її застосування. Таким чином, арбітри і судді, що застосовують конвенції, повинні виявляти принципи та критерії їх належного тлумачення. І в цій справі Принципи УНІДРУА можуть значно полегшити дану задачу, оскільки в ряді випадків вони містять більш зрозумілі та детальні формулювання правил, відображених також у Конвенції. Враховуючи, що Принципи охоплюють значно більше коло питань регулювання договірних відносин, ніж Конвенція, уявляється, що, виходячи з потреб практики, найдоцільнішим способом співіснування аналізованих документів в тих випадках, коли Конвенція підлягає застосуванню, було б включення в договір умови про те, що Принципи будуть застосовуватись з питань, не врегульованих Конвенцією. Перспективи визнання дійсності такої умови в тих випадках, коли спір буде розглядатись міжнародним арбітражем, уявляються абсолютно реальними, оскільки Законом України „Про міжнародний комерційний арбітраж” передбачається, що арбітраж вирішує спори згідно з тими нормами права, котрі сторони обрали в якості таких, що підлягають застосуванню по суті спору. Дане положення має на увазі застосування не тільки якої-небудь національної системи правових норм, але й таких документів як Принципи. Все викладене у магістерській роботі дозволяє зробити висновок про виняткову важливість вивчення всіх взаємозв’язків і взаємозалежностей у проблемі формування і укладення договору міжнародної купівлі-продажу, вміння правильно їх складати і виконувати. Практика показує, що ретельне формулювання договірних умов є одним із надійних засобів уникнути виникнення непорозумінь, які важко лідквідуються в майбутньому, особливо приймаючи до уваги багатоаспектність виникаючих при підписанні і виконанні контракту проблем (комерційних, валютно-фінансових, юридичних, транспортних і т.п.). І на сам кінець можна додати, що важливе не тільки знання правових положень, але й уміння правильно ними керуватися.

На території України діє Конвенція ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) — Україна є учасницею Конвенції з 1 лютого 1991 р. Ця конвенція виходить з того, що немає потреби в укладанні чи підтвердженні договору тільки в письмовій або іншій обов'язковій формі. Він може доводитися будь-якими засобами, у тому числі показаннями свідків. Але з цього загального правила є важливий виняток. На підставі ст. 96 Віденської конвенції держава, законодавство якої потребує, щоб договори купівлі-продажу укладалися чи підтверджувалися в письмовій формі, може заявити, що у випадках, коли одна із сторін договору має своє комерційне підприємство в цій державі, положення Віденської конвенції, що допускають використання іншої форми, не застосовуються. Такими заявами охоплюються як самі договори, їх зміна та припинення за погодженням сторін, так і оферта (пропозиція), акцепт та будь-яке інше вираження наміру. Уряд України скористався правом на таку заяву і у Постанові Верховної Ради Української РСР "Про приєднання Української РСР до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" зазначив це.

Віденська конвенція також вказує способи укладання договорів у письмовій формі. Згідно зі ст. 13 для цілей Конвенції під "письмовою формою" розуміють також сповіщення телеграфом і телетайпом. Природно, що під час укладення договорів шляхом обміну повідомленнями телеграфом чи телетайпом стає неможливим обговорення численних договірних умов. Здебільшого оферта та акцепт містять лише обмежене коло конкретних умов (найчастіше найменування товару, кількість, вимоги до якості, ціну і базис поставки, терміни поставки, порядок платежів). Але це зовсім не означає, що відпадає потреба в узгодженні кола інших питань.

У міжнародній торгівлі у вигляді єдиного документа укладають, як правило, великі та складні договори. В більшості ж випадків договори оформляються шляхом обміну пропозиціями (оферта) та її підтвердженням (акцепт), які надсилають поштою, телеграфом і телетайпом.

Список використаної літератури

1. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навч. посібник для студ. вузів/ Мирослава Антонович,. — К.: КМ Академія: Алерта, 2003. — 307 с.

2. Анцелевич Г. О. Міжнародне публічне право: Підручник для студентів вищих навч. закладів/ Г. О. Анцелевич, О. О. Покрещук; За ред. Г. О. Анцелевича; М-во екон. України, Укр. акад. зовнішньої торгівлі. — К.: Алерта, 2005. — 424 с.

3. Буроменський М. В. Міжнародне право/ М. В. Буроменський; Міжнар. Фонд "Відродження", Ліга жінок-виборців України "50/50". — К.: Логос, 2001. — 39 с.

4. Буткевич В. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Володимир Буткевич, Всеволод Мицик, Олександр Задорожній,; Ред. В. Г. Буткевич. — К.: Либідь, 2002. — 605 с.

5. Дмитрієв А. Міжнародне публічне право: Навч. посібник/ Анатолій Дмитрієв, Віктор Муравйов,; Відпов. ред.: Ю.С.Шемшученко, Л.В.Губерський; М-во освіти і науки України; Киів. ун-т права; Ін-т міжнарод. відносин Киів. нац. ун-ту ім. Т.Шевченка. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 638 с.

6. Мацко А. Міжнародне право: Навчальний посібник/ Анатолій Мацко,; МАУП. — К.: МАУП, 2002. — 210 с.

7. Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник/ Жан Тускоз,; Пер. з фр. Л.Бадешко. — К.: "АртЕк", 1998. — 401 с.

8. Черкес М. Міжнародне право: Підручник/ Марк Черкес,. — 4-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2004. — 292 с.