Вступ

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідами Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації — з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — з Данією, Нідерландами, США.

Однією з актуальних проблем людства є забезпечення якісними пріс­новодними ресурсами. Нині вже третина населення світу відчуває нестачу питної води. Це пов’язано із глобальними змінами клімату, нерівномірним розміщенням водних ресурсів, надмірним забрудненням поверхневих і під­земних вод та іншими чинниками. Хронічна нестача питної води вже існує у більшій частині країн Африки, Близького Сходу, в частині Індії, Мексики та ін.

1. Сучасні умови вдосконалення міжнародної співпраці у сфері раціонального використання й охорони водних ресурсів

Для ефективного використання та охорони водних ресурсів транскордонних річок велике значення має співробітництво прибережних країн у галузі гідрології та водного господарства. Таке співробітництво дозволяє координувати національну діяльність у галузі вдосконалення раціонального використання та охорони водних ресурсів, включаючи питання функціонування мереж гідрологічних спостережень, створення та удосконалення систем прогнозування і попередження паводків, оцінки екологічного стану водних об’єктів, розробки заходів із запобігання забруднення транскордонних водотоків внаслідок техногенних аварій.

За оцінками експертів ООН, близько однієї шостої частини мешканців планети не має доступу до чистої питної води. Через 10-15 років близько 50 % населення Землі буде потерпати від нестачі питної води. Для більшості країн світу, зокрема й України, цей час може настати раніше. За міжнародною класифікацією, Україна належить до групи європейських держав, найменш забезпечених власними водними ресурсами. В Україні на одного жителя припадає 1 тис. м місцевих ресурсів річкового стоку. В Європі в середньому — 5 тис. м (у Швеції — 21,6, Швейцарії — 5,8, Білорусі — 3,3, Франції — 2,9, Німеччині — 1,3) [1, с. 23]. В окремих країнах цей показник набагато вищий. Наприклад, у Канаді — 122 тис. м [3, с. 150]. Тому багаті на водні ресурси країни не повністю їх використовують, тоді як інші регіони світу недостатньо забезпечені цим важливим природним ресурсом. Багато країн можуть затримувати незначну частину своїх потенційних водних ресурсів. Це залежить, насамперед, від ґрунтозатримування, водосховищ, а також від рівня економічного розвитку та стану інфраструктури в країні тощо.

Одна з головних проблем нестачі чистої питної води в багатьох регіонах світу пов’язана із значним забрудненням водних басейнів внаслідок антропогенної діяльності та нераціонального використання водних ресурсів. Неякісна вода стає непридатною для людських потреб (побутових, господарських, рекреаційних та ін.). Процес забруднення вод інтенсивніше розвивається в останні 20-30 років.

Зазначимо, що 24 січня 2010 р. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун на Всесвітньому економічному форумі в Давосі (Швейцарія) заявив, що нераціональне використання водних ресурсів призводить до нестачі чистої питної води в низці регіонів світу, що стає причиною збільшення масштабів бідності та росту напруженості в різних регіонах планети. Пан Гі Мун зазначив: поки що прісної води на планеті достатньо для всіх, але ситуація може змінитися, якщо не відмовитися від її нераціонального використання, забруднення та несправедливого розподілу. Генеральний секретар ООН закликав держави вкладати кошти в розвиток водних інфраструктур і технологій, а також забезпечити належне керування цим важливим природним ресурсом.

З огляду на сучасні проблеми нестачі якісної питної води на Землі, Генеральна Асамблея ООН (резолюція 58/217) 2005-2015 рр. проголосила Міжнародним десятиліттям дій «Вода для життя». Головна мета програми — подальший розвиток міжнародної співпраці у сфері раціонального використання, охорони та відтворення водних ресурсів. Недотримання міжнародних прав та обов’язків щодо використання водних ресурсів, які належать двом або більше країнам, а також вод, транскордонних басейнів річок, часто призводять до міждержавних непорозумінь, особливо між державами-сусідами. Території наявних водних конфліктів є басейни річок Нілу, Тигру, Єфрату, Інду та ін. [4, c. 39]

Для вирішення зазначених вище проблем потрібно здійснити глибокий теоретико-методологічний науковий аналіз у сфері водокористування на різних геопросторових рівнях. Сучасні міжнародно-політичні та міжнародні еколого-правові відносини у сфері ефективного використання водних ресурсів не дуже виражені. Враховуючи те, що негативні тенденції щодо забезпечення якісною питною водою будуть поглиблюватись, людство повинно перейти на нову ефективну міжнародну систему управління й контролю у сфері водокористування, яка б ґрунтувалась на чітких міжнародно-правових нормах.

Вважаємо, що особливо важливою і вчасною у цьому напрямі є концепція, яку запропонував академік НАН України Ю.Ю. Туниця — Екологічна Конституція Землі (ЕКЗ) [9]. Функціонування ЕКЗ означає створення рівних прав та обов’язків для населення всіх держав в галузі охорони довкілля, гарантування екологічної безпеки й раціонального використання та відтворення природних ресурсів.

Отже, вирішення наявних проблем, пов’язаних з ефективним використанням водних ресурсів можливе, зокрема в умовах широкої й активної політико-правової та еколого-економічної міжнародної співпраці всіх держав світу. Міжнародна співпраця України у цій сфері визначається основними напрямами державної екологічної та економічної політики, а також міждержавними конвенціями, договорами, угодами тощо.

Уважаємо, що вдосконалення міжнародної співпраці у сфері раціонального використання, охорони й відтворення водних ресурсів треба починати не з макро-, а з мікрорівня. Тобто застосовувати сучасну наукову формулу «мислити глобально, діяти регіонально». Особливе місце у цьому напрямі займає транскордонна співпраця [2, c. 53].

2. Головні принципи транскордонної співпраці у сфері водокористування

Нині еколого-економічна інформація щодо використання, охорони і відтворення водних ресурсів у зарубіжних, прилеглих до кордону України, регіонах дуже неповна. Незначна еколого-економічна інформаційна транскордонна співпраця у сфері водокористування серйозно перешкоджає в розширенні та зміцненні міждержавних відносин. Тому на сучасному етапі більшого значення й актуальності набуває виявлення повних і достовірних відомостей про екологічний стан природних ресурсів, зокрема водних, на прикордонних територіях суміжних держав.

Останнім часом дедалі більше стаються випадки, коли із сусідніх держав (Російської Федерації, Білорусі, Румунії та ін.) через стічні води в Україну потрапляють різні токсичні відходи, які є шкідливими як для здоров’я населення, так і взагалі для навколишнього природного середовища. Від такого забруднення державі завдаються значні збитки.

Зазначимо, що українські фахівці розробили та затвердили (Міністерством охорони навколишнього природного середовища) методику розрахунку величини відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. За цією методикою можна оцінити економічні збитки, нанесені державі [7]. Для здійснення відповідних наукових досліджень, а також розрахунків економічної оцінки нанесених державі збитків, заподіяних внаслідок порушення правових норм у сфері водокористування, на прилеглих до кордону територіях, повинні створюватись групи експертів двох і більше суміжних держав.

Тому головними принципами транскордонної співпраці у сфері водокористування є створення спільних органів (держав-сусідів) або відповідних організаційних структур управління і контролю транскордонних басейнів річок та водних об’єктів на прилеглих до кордону територіях; налагодження системи прикордонного моніторингу, який би враховував інтереси держав-сусідів, а також відповідав би вимогам Європейської Директиви (2000/60) щодо раціонального використання, охорони та відтворення водних ресурсів; гармонізація природоохоронного законодавства європейських держав, спрямованого на вирішення міждержавних проблем природокористування, зокрема водокористування та ін. [6, c. 58-59]

Оскільки транскордонна співпраця у галузі використання, охорони і відтворення водних ресурсів є одним з важливих компонентів міжнародної співпраці, Україна, відповідно до міжнародних договорів, повинна реалізовувати стратегічні плани дій у рамках глобальних міжнародних програм, як наприклад, Чорноморської екологічної програми, Програми охорони природного середовища басейнів Дунаю, Дніпра та ін..

Міжнародний дорадчий центр (МДЦ) є структурним підрозділом Державного інституту управління та економіки водних ресурсів, який створено з метою розробки, розповсюдження та впровадження новітніх наукових принципів і підходів до управління, використання та охорони водних ресурсів.

МДЦ має сприяти взаємовигідній співпраці та обміну досвідом з установами та організаціями щодо вирішення питань стійкого розвитку водних ресурсів як в Україні, так і за її межами.

МДЦ вирішує наступні завдання:

— пропагує та сприяє реалізації ідей, принципів та цілей сталого розвитку, прийнятих на Всесвітньому самміті 2002 року у Йоганнесбурзі і виконанню міжнародних зобов’язань, прийнятих Україною в галузі охорони довкілля та використання водних ресурсів;

— сприяє та бере участь, в порядку, визначеному законодавством, у розробці та експертизі проектів законодавчих та нормативно-правових актів, готує спільні пропозиції до проектів законів, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актів з питань природокористування, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, підтримки і заохочення екологічного підприємництва тощо;

— здійснює обмін досвідом та сприяє реалізації заходів з впровадження міжнародних стандартів якості ISO 9000 і екологічного менеджменту ISO 14000;

— готує пропозиції і бере участь в реалізації загальнодержавних, регіональних та місцевих екологічних програм, захисту, використання та відтворення водних ресурсів, інших науково-технічних та соціально-економічних цільових програм;

— готує пропозиції і бере участь в реалізації загальнодержавних, регіональних та місцевих програм державної підтримки розвитку більш чистого виробництва, екологічного підприємництва, екологічного аудиту та страхування, ринку екологічних послуг тощо;

— координує зусилля водокористувачів в пошуках шляхів поліпшення водно-екологічної ситуації в регіонах та населених пунктах України з використанням сучасних технічних рішень і технологічних процесів;

— сприяє розробці та впровадженню нових водоохоронних технологій, обладнання та методів екологічного менеджменту в різних сферах виробництва, системах життєзабезпечення населених пунктів та комунального господарства, сприяє надходженню інвестицій на зазначені цілі;

— здійснює підготовку та перепідготовку кадрів з питань стратегічного управління водними ресурсами;

— проводить дослідницькі роботи з питань водокористування, сталого розвитку водних ресурсів, в тому числі із залученням вчених, спеціалістів, наукових організацій.

— сприяє підвищенню ефективності діяльності водогосподарських організацій та підприємств-водокористувачів, координації та об’єднанню їх зусиль за допомогою встановлення взаємовигідних виробничих, науково-технічних і господарських зв’язків як між собою, так і з іншими господарськими об’єктами, громадськими, науковими і державними організаціями;

— сприяє інформаційному забезпеченню учасників водогосподарського процесу, створює єдину інформаційну базу для водокористувачів, зокрема, організує та веде банк даних законодавчих і нормативних актів, що регулюють господарську і виробничу діяльність з питань водокористування, організує та веде банк даних щодо кращих водоохоронних технологій та практик і досвіду їх застосування, банк даних сучасного водоохоронного обладнання та устаткування, виробничої бази екологічно чистих технологій та інвестиційних потреб щодо її розвитку тощо;

— забезпечує вивчення і поширення європейських стандартів з метою прискорення процесів інтеграції зі світовим співтовариством, обмін вітчизняним та міжнародним досвідом впровадження водоохоронних, екоефективних, енерго– та ресурсозберігаючих технологій, розвитку екологічного підприємництва та практик екологічного менеджменту об’єктів господарювання, здійснює пошук партнерів при проведенні екологічних робіт та послуг;

— організовує і сприяє державним органам в організації та регулярному проведенні національних та міжнародних заходів, виставок, ярмарок, наукових та практичних конгресів, конференцій, симпозіумів, круглих столів, семінарів, курсів, рекламних заходів тощо з різних аспектів МДЦ;

— організовує на договірних засадах експертизи з правових, економічних, фінансових та інших питань, надає фахову консультативну допомогу, проводить маркетингові дослідження;

— бере участь у поширенні знань в області екології, удосконаленні екологічної освіти, організації освітніх заходів, підготовці, перепідготовці і підвищенні кваліфікації фахівців зацікавлених організацій і підприємств;

— здійснює методичну і практичну допомогу з питань кадрової роботи, сприяє зміцненню зв’язків з вищими навчальними закладами та науковими установами (інститутами);

— сприяє підготовці та поширенню серед зацікавлених сторін правової, нормативної, економічної та науково-технічної інформації з питань водокористування, сталого розвитку та екологічного підприємництва;

— сприяє підготовці, виданню, придбанню, тиражуванню нормативної, технічної, юридичної та методичної літератури з питань водокористування та екологічного підприємництва;

— розробляє і здійснює програми та заходи, спрямовані на співпрацю з екологічним  інституціями інших країн, міжнародними організаціями, бере участь у спільних з ними заходах;

— бере участь у реалізації проектів, які впроваджуються за рахунок допомоги зарубіжних країн та міжнародних організацій і спрямовані на розвиток невиснажливого водокористування та охорони довкілля Україні [5, c. 45-46].

В Україні основні правові акти, які регулюють умови транскордонного співробітництва у сфері охорони довкілля й використання природних ресурсів, а також порядок доступу до екологічної інформації, є Конституція України (від 28 червня 1996 р.), Закони України «Про транскордонне співробітництво (від 24 червня 2004 р.), «Про охорону навколишнього природного середовища» (від 25 червня 1991 р.), «Про інформацію» (від 2 жовтня 1992 р.) та інші закони, а також різні міжнародні конвенції (Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі віддалі (Женева, 1979); Конвенція про контроль транскордонних перевезень токсичних відходів та їх видалення (Базель (Швейцарія), 1989); Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій (Гельсінкі (Фінляндія), 1992); Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (Гельсінкі, 1992) та інші угоди, які регулюють міжнародні відносини у цій сфері.

Однією з базових міжнародних конвенцій транскордонних вод (поверхневих або підземних вод, які перетинають кордони (двох і більше держав) або розташованих на таких кордонах), є Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер. Ця конвенція розширює можливості транскордонної співпраці України з державами-сусідами в басейнах таких річок, як Дніпро, Дністер, Дунай, Сіверський Донець, Тиса, а також Чорного та Азовського морів.

Враховуючи те, що не завжди існує доступ до повної та достовірної екологічної інформації про якість водних ресурсів на прилеглих до кордону територіях сусідніх держав, потрібно запровадити в еколого-економічний цикл наук такий науково-дослідний напрямок, як транскордонна екологічна інформація або транскордонні еколого-інформаційні відносини (І. Дубовіч, 2008).

Науково-дослідний напрям транскордонної екологічної інформації дає змогу вирішити чимало міждержавних еколого-економічних проблем природокористування, зокрема водних ресурсів. Це допоможе зробити міждержавні кордони «екологічно прозорими»; створити атмосферу взаємної довіри і поваги між сусідніми державами; створити сприятливі міждержавні (двох і більше держав-сусідів) умови для наукових еколого-економічних досліджень на прилеглих до кордону територіях; активніше долучатися до еколого-інформаційної міжнародної співпраці на різних прикордонних рівнях (мікро-, мезо-, макро-); створити ефективну міждержавну систему транскордонного управління й контролю у сфері охорони природних ресурсів (водних, земельних, біологічних та ін.); впливати на екологічне виховання населення прикордонних районів суміжних держав тощо.

Для того, щоб краще зрозуміти суть транскордонної екологічної інформації, варто проаналізувати окремі базові поняття цього напряму. Зокрема, йдеться про транскордонну еколого-економічну співпрацю, транскордонну еколого-інформаційну політику та ін.

Відповідно до Закону України «Про транскордонне співробітництво», транскордонна співпраця — спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення екологічних, економічних, соціальних, науково-технічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної національним законодавством. [4, c. 63-65]

Важливий напрям щодо об’єктивної транскордонної екологічної інформації формує ефективна транскордонна еколого-інформаційна політика. Під транскордонною еколого-інформаційною політикою розуміємо сукупність основних напрямів і способів діяльності уповноважених державних органів щодо співпраці держав-сусідів про отримання, використання, поширення та зберігання екологічної інформації прикордонних регіонів (двох чи більше держав).

Оскільки внаслідок людської діяльності виникають значні шкідливі зміни стану транскордонних вод, що негативно впливають на здоров’я та безпеку людини, потрібно вдосконалити транскордонну систему управління якістю поверхневих і підземних вод, які перетинають державні кордони або розташовані на таких кордонах. Ефективне управління у цій сфері неможливе без спільних зусиль держав-сусідів, спрямованих на запровадження стратегічних програм дій та механізмів їх реалізації. Одним із найважливіших механізмів управління і контролю успішності реалізації таких дій може бути Програма моніторингу транскордонних вод. Мережа спостережень за якістю транскордонних вод повинна бути адаптована до вимог транскордонного моніторингу. Тобто потрібно періодично відстежувати реальний стан водних ресурсів, які б давали змогу надавати оцінку якості транскордонних вод.

Для досягнення поставленої мети потрібне реформування системи транскордонної співпраці у сфері використання, охорони та відтворення водних ресурсів, ефективність функціонування якого є потрібною умовою для гарантування екологічної безпеки, сталого розвитку економіки і соціальної сфери.

Концепція сталого розвитку водокористування полягає в тому, що природні джерела повинні використовуватись такими способами, які б забезпечували потреби сучасних і майбутніх поколінь. Це можливе тільки за умов, що під час споживання водних ресурсів не буде порушуватись гідрологічний режим, який під час такого користування не вичерпуватиметься впродовж тривалого часу.

Враховуючи те, що Україна належить до країн, недостатньо забезпечених водними ресурсами, а також те, що і внутрішні, і транзитні поверхневі води забруднюються різними токсичними відходами, то вже сьогодні дефіцит чистої прісної води досить значний (4 млрд м на рік). Така ситуація зобов’язує представників держави вживати відповідних заходів щодо раціонального водокористування; ефективних дій, спрямованих на охорону вод від забруднення як на національному, так і на міжнародному, зокрема транскордонному, рівнях[3, с. 151-152].

Висновки

Отже, можна зробити такі висновки:

• однією з актуальних проблем людства є забезпечення якісними прісноводними ресурсами;
• людство повинно перейти на нову, ефективнішу міжнародну систему управління й контролю у сфері водокористування;
• транскордонна співпраця у галузі використання, охорони і відтворення водних ресурсів є однією з важливих компонентів міжнародної співпраці;
• для ефективнішого вирішення наявних міждержавних еколого-економічних проблем у сфері природокористування, зокрема водних ресурсів, потрібно запровадити в еколого-економічний цикл наук такий науково-дослідний напрямок, як «транскордонна екологічна інформація»;
• результативне управління у сфері водокористування неможливе без спільних зусиль всіх держав на запровадження стратегічних програм дій та механізмів їхньої реалізації;
• відповідно до концепції сталого розвитку, водні ресурси потрібно використовувати такими способами, які забезпечували б потреби нинішнього і майбутніх поколінь;
• оскільки Україна належить до країн, недостатньо забезпечених водними ресурсами, представники державної влади повинні вживати відповідних заходів щодо раціонального водокористування; ефективних дій, спрямованих на охорону вод від забруднення як на національному, так і на міжнародному, зокрема, транскордонному рівнях.

Список використаної літератури

1. Галушкіна Т.П. Економіка природокористування / Т.П. Галушкіна. — Харків : Вид-во «Бурун Книга», 2009. — С. 19-51.
2. Гетьман А.П. Екологічне право України в запитаннях та відповідях : навч. посібн. / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, Г.В. Анісімова, А.К. Соколова. — Харків : ТОВ «Одіссей», 2008. -С. 196-217.
3. Гриців В. Екологія довкілля. Охорона природи : навч. посібн. / В. Гриців, Ю. Ка-нарський, Я. Бедрій. — К.: Вид-во » Кондор», 2009. — С. 147-153.
4. Дубовіч І.А. Екологічне право України : курс лекцій. — Львів : НЛТУ України, 2007. — С. 61-67.
5. Дубовіч І.А. Теоретико-методологічні засади транскордонної географії як науково-дослідницького напряму соціально-економічної географії // Економічна і соціальна географія. — К., 2008. — Вип. 58. — С. 53-58.
6. Дубовіч І.А. Особливості транскордонного еколого-інформаційного співробітництва // Науковий вісник НЛТУ України : зб. наук.-техн. праць. — Львів : РВВ НЛТУ України. -2008. — Вип. 18.3. — С. 79-84.
7. Методика розрахунку розмірів відшкодувань збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів // Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. — 1995. — № 11. — С. 3-28.
8. Паламарчук В.О. Економіка природокористування / В.О. Паламарчук, П.І. Коренюк. — Запоріжжя : Вид-во «Дике Поле», 2003. — С. 196-209.
9. Туниця Ю.Ю. Екологічна Конституція Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002. — 298 с.