У сучасному глобальному світі жодна держава не спроможна за­безпечити ефективну охорону довкілля лише власними зусиллями. Природа не знає державних кордонів, вона загальна і єдина для всього людства. Захист природи та раціональне використання її ресурсів — глобальна проблема сучасного людства. Основними умовами її ви­рішення є проведення всіма державами єдиної екологічної політики, мир у всьому світі та роззброєння, активна участь держав в акціях що­до міжнародної охорони довкілля, яка здійснюється в рамках ООН та інших міжнародних організацій, розроблення і прийняття міжнародних договорів з питань охорони навколишнього природного середовища — основного джерела екологічного права.

Для отримання повного уявлення про сутність і форми міжнаро­дного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища слід з’ясувати основні історичні етапи та передумови роз­витку міжнародного екологічного права. Чільне місце в системі норм міжнародного екологічного права займають його принципи — найваж­ливіші загальновизнані положення, що визначають сутність міжнаро­дно-правової охорони довкілля. Для вивчення системи принципів до­цільно звернутися як до навчальної та наукової літератури, так і до текстів базових міжнародних документів у цій сфері, насамперед Дек­ларації Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища і розвитку (1972) та Стокгольмської декларації щодо питань навколишнього се­редовища та розвитку (1992).

Джерела міжнародного екологічного права утворюють систему правових форм, які вміщують норми міжнародного екологічного права. Аналіз договірної практики у цій галузі свідчить, що найбільш активно розвиваються договірні відносини на двосторонній і регіональній осно­вах, спрямовані на регламентацію охорони окремих природних об’єктів у визначених регіонах.

Велика роль серед міжнародних заходів охорони довкілля нале­жить міжнародним конференціям у галузі охорони навколишнього се­редовища. Слід мати на увазі, що хоча рішення цих конференцій і не мають формально обов’язкової сили, вони користуються великим авто­ритетом і виконуються державами з міркувань добросусідства та пре­стижу на міжнародній арені.

Основні напрямки міжнародного співробітництва в галузі охоро­ни навколишнього природного середовища визначаються насамперед об’єктами охорони. Необхідно розглянути правові аспекти міжнародної охорони атмосферного повітря, планетарного середовища, космічного простору, морського середовища, тваринного та рослинного світу.

Важливе місце в системі міжнародної охорони довкілля належить співробітництву під егідою ООН, зокрема, в рамках Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), ВООЗ, ЮНЕСКО. Слід також з’ясувати роль Організації економічного співробітництва і розвитку в об’єднанні зусиль світової громадськості в галузі охорони довкілля, основні положення щодо внеску Ради Європи у справу організації охорони довкілля в Європі, місце Європейського Союзу у формуванні і здійсненні європейської політики і права охорони довкілля.