Правоохоронні органи України забезпечують внутрішню безпеку держави, особисту безпеку громадян, посилення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян та їхніх колективів, закріплення законності, громадського порядку й дисципліни. З метою поліпшення організації та діяльності правоохоронних органів використовують зразки міжнародного співробітництва з правоохоронними органами інших держав по забезпеченню внутрішньої безпеки країни, громадського порядку та забезпеченню прав, свобод, інтересів громадян.

Проблема забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами виникла одночасно з формуванням націй і появою держав і дотепер це забезпечення є найважливішою функцією. Ще Сократ за 400 років до н. е. говорив про необхідність захисту держави як про одну зі спонукаючих причин її створення. Ж.-Ж. Руссо у трактаті «Про суспільний договір» зазначав, що «турбота про самозбереження і безпеку є найважливішою з усіх турбот держави».

Внутрішня безпека — складне соціально-політичне явище, зміст якого є цілком зрозумілим, однак на практиці це поняття кожен розуміє по-своєму. У словнику В. Даля «безпека — відсутність небезпеки; збереження, надійність». У радянську епоху це поняття з енциклопедичних словників зникло, а в свідомості людей зрослось із назвою і діяльністю комітету державної безпеки.

В останні роки в організаційних документах, науковій літературі, засобах масової інформації одержали широке поширення різні формулювання в цій галузі: «безпека», «національна безпека», «державна безпека», «загальнонаціональна безпека», «національно- державна безпека», «міжнародна безпека», «колективна безпека», «регіональна безпека» тощо. Тому насамперед необхідно визначитися в поняттях і термінах у цій сфері, сформувати чіткий понятійний апарат і дотримуватись термінологічної дисципліни. Без розкриття сутності вільно застосовуваних до цього часу термінів зазначена вище термінологічна еквілібристика здатна запам’ятовувати саму сутність існуючої проблеми.

У 1992 р. прийнято Закон Російської Федерації «Про безпеку», в якому під безпекою розуміється стан захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від внутрішніх загроз [1]. За цим Законом життєво важливі інтереси — це сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливості прогресивного розвитку особистості, суспільства і держави, а загроза — сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави.

Реальна і потенційна загроза об’єктам внутрішньої безпеки, що виходять від внутрішніх джерел небезпеки, визначає зміст діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки, яку забезпечують правоохоронні органи країни.

Основними принципами внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами є: законність, дотримання балансу життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави; невтручання у внутрішні справи інтересів держави; невтручання у внутрішні справи інститутів держави; суворе дотримання прийнятих міжнародних зобов’язань і положень міжнародного права.

Закон визначає склад сил і засобів забезпечення внутрішньої безпеки правоохоронними органами, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетиці, на транспорті й у сільському господарстві; служби забезпечення внутрішньої безпеки засобів зв’язку й інформації, природоохоронних органів, органів охорони здоров’я населення й інших державних органів забезпечення внутрішньої безпеки, що діють на підставі законодавства України.

Головним об’єктом і суб’єктом внутрішньої безпеки вважається людина — національна, але й найбільш небезпечна і для себе, і для навколишнього середовища істота на землі. При цьому людина є присутньою у всіх видах внутрішньої безпеки. Тому забезпечення внутрішньою безпекою особистості стає умовою внутрішньої безпеки всіх інших її видів і рівнів. З іншого боку, становище особистості визначається станом суспільства і держави. Особистість знаходиться в епіцентрі майже усіх небезпек, тому що від будь-яких надзвичайних подій — військових, соціально-політичних, екологічних, етнічних, техногенних та інших, страждає саме людина.

Особисту безпеку кожна людина може забезпечити собі лише частково, діючи в рамках Закону і незважаючи на інтереси суспільства і держави. Основним інструментом забезпечення внутрішньої безпеки має бути держава, правоохоронні органи, що є основною функцією і призначенням.

Структурні зміни світового порядку, що мали місце протягом останніх кількох років, є унікальними, що виникають не більше одного-двох разів на сторіччя. Сьогодні світ перебуває на етапі переходу від протистояння двополярної структури «Схід — Захід» до нових міжнародних відносин, що використовують великі можливості для конструктивного співробітництва, врегулювання спірних питань і конфліктів політичними засобами, шляхом діалогу, допустимих компромісів.

Для України зміни, що відбулися, набагато більше, ніж для інших держав, здійснили прямий і кардинальний вплив майже на усі сфери її міжнародного і внутрішнього становища, у тому числі й на підхід до проблем забезпечення внутрішньої безпеки правоохоронними органами країни.

Внутрішня безпека України, яка забезпечується правоохоронними органами країни, є невід’ємною функцією захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Оцінка загального стану внутрішньої безпеки є основною для вироблення стратегічної державної політики й розроблення конкретних заходів з метою втілення її у життя. Аналіз стану внутрішньої безпеки України 2005-2010 рр. свідчить, що внутрішні загрози становили найбільшу небезпеку для розвитку держави. Вони були пов’язані одночасно з декількома національними інтересами й мали тенденцію до їх зростання. У багатьох з них є досить небезпечними і відносно тривалими їхній сумарний потенціал, зосереджений переважно в екологічній, соціально-політичній, міжнародній, військовій, інформаційній та екологічній сферах. Сюди слід віднести також сферу регіональних відносин. А така найбільш небезпечна внутрішня загроза суспільству, як криміналізація, корупція охоплює практично усі сфери життя. На нашу думку, без вироблення цілісної державної політики у сфері забезпечення внутрішньої безпеки правоохоронними органами України, її реалізації неможливо вирішити проблеми виходу з економічної кризи, створення ефективного механізму соціального захисту населення, стабілізації політичних інтересів. Важливе значення має ухвалення у 1996 р. Верховною Радою України Концепції (основи державної політики) внутрішньої і національної безпеки України, а також законодавче визначення Конституцією України (ст. 107) статусу, основних завдань і функцій Ради національної безпеки і оборони України як загальнодержавного координаційного органу з питань внутрішньої і національної безпеки при Президентові України.

Конституційний статус Ради національної безпеки і оборони України створює умови для підвищення ефективності функціонування всієї системи, в тому числі правоохоронних органів по забезпеченню внутрішньої безпеки, належного захисту пріоритетних національних інтересів, сприятиме подальшій розробці необхідної нормативної бази ефективності забезпечення внутрішньої безпеки правоохоронними органами.

Забезпеченням внутрішньої безпеки України покликані займатися правоохоронні органи держави й інші відомства та організації. Водночас й донині в Україні немає концепції законодавчої бази щодо участі правоохоронних органів у подоланні конфліктів усередині країни, в умовах, коли реалії внутрішньополітичного, екологічного та соціального напруження створюють реальну загрозу конституційному ладу. Такий стан справ вимагає від держави узгодження застосовувати в інтересах нормалізації обставин у суспільстві всі чи більшість наявних силових механізмів. У воєнній науці немає ґрунтовних розробок щодо основ застосування угруповань військ проти незаконно створених збройних формувань, не узагальнено досвід конкретної взаємодії внутрішніх військ із правоохоронними органами при діях усередині власної держави.

У зарубіжних країнах, таких як США, Велика Британія, Франція, Іспанія, Італія, Туреччина, Китай тощо, існує певний досвід утворення та застосування внутрішніх військ і подібних до них формувань, так само як і збройних сил для розв’язання внутрішньодержавних конфліктів, боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, корупцією, діяльністю незаконних збройних формувань тощо.

Проблеми створення правових основ для використання внутрішніх військ з правоохоронними і збройними силами України у подоланні внутрішніх конфліктів у надзвичайних ситуаціях (тероризм, повені, землетруси та ін.) змушує в сучасних умовах звернутися до досвіду інших держав та розширювати Міжнародне співробітництво правоохоронних органів по забезпеченню внутрішньої безпеки країни.

Криміналізація суспільства — це негативні соціальні процеси в суспільстві, що полягають у проникненні кримінальних елементів до владних структур, а також впровадження субкультури злочинного світу до загальної культури суспільства, що у перспективі, в разі невжиття рішучих заходів, може призвести до трансформації цієї субкультури в загальну культуру. Найвищою формою криміналізації є кримінократія — правління кримінальних олігархів. Вирішення проблеми призупинення подальшої криміналізації суспільства становить один з основних напрямів політики по забезпеченню правоохоронними органами внутрішньої безпеки в політичній та економічній сферах.

Важливою для розуміння можливих причин вчинення актів тероризму є розгляд проблем володіння незаконної зброї. МВС України та іншими правоохоронними органами в результаті вжитих заходів вдалося досягти деяких позитивних зрушень у динаміці злочинності, пов’язаної з незаконним обігом вогнепальної зброї і вибухових матеріалів або пристроїв, які переважно використовуються терористами.

У 2009 р. кількість злочинів, вчинених із використанням вогнепальної зброї, порівняно з 2010 р., збільшилась на 14 %. За той самий період на 7,3 % більше вилучено з незаконного обігу зброї.

Проаналізувавши кримінальну ситуацію в Україні щодо питань, які розглядались, що сприяють розвитку тероризму, слід констатувати, що тероризм треба розглядати як системне явище: тероризм як соціально-правове явище і тероризм як кримінально-правове явище. Усвідомлюючи руйнівний характер тероризму, його дестабілізуючий вплив на суспільство в цілому, а також керуючись п. 8 абзацу 2, розділу 3 Конституції (основи державної політики), внутрішня безпека України, яка була схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97, де прямо вказано на таку загрозу в політичній сфері, як «відсутність ефективних механізмів боротьби з тероризмом», вважаємо розробку його поняття, ознак, форм проявів, а також методів боротьби одним із пріоритетних завдань у системі внутрішньої безпеки України [2].

За інформацією Генерального секретаріату Інтерполу, із загальної кількості повідомлень про терористичні акти, одержаних 2010 р., було отримано 67 %, від європейських країн — 9 %, 8 % — з країн Африки, по 7 % — із Північної Америки та Азії, 6 % — із Південної Америки, 5 % — з країн Середнього Сходу.

В Україні динаміка проявів злочинів терористичного характеру за останні роки має такий вигляд: 2008 р. — 159; 2009 р. — 179; 2010 р. — 252. Така тенденція простежується із убивствами на замовлення: 2008 р. — 87; 2008р. — 198; 2010 р. — 158.

Геостратегічне розташування України зумовлює не тільки наявність «власного тероризму», а й можливість його імпорту з інших держав.

Сучасний тероризм — це перехід світового товариства від біполярної до монополярної системи, а також народження багатополярного світу, здійснення різних світових цивілізацій. Проблеми поглиблюються тим, що на території України знаходяться межі трьох великих геополітичних просторів — євразійського, Середньої Європи та тюркського, а також тим, що міжконфесійний кордон збігається з геополітичними кордонами України, а слов’янські етноси, які мешкають в Україні, знаходяться на різних ступенях свого розвитку. Особливу небезпеку для України становлять певні воєнізовані формування різних політичних та економічних сил, діяльність яких спрямована на можливість використання терористичних методів для досягнення політичних цілей.

Аналіз організаційної діяльності у правоохоронній сфері по забезпеченню внутрішньої безпеки країни показує, що найбільш актуальна проблема — організація боротьби з організованою злочинністю та корупцією.

На сьогодні правоохоронними органами не вироблено ефективного механізму впливу на кримінальне середовище з традиціями й етичними особливостями, які притаманні чеченським бойовикам.

Юридичне визначення організованої злочинності чи посилання на неї можна знайти у законодавчих актах Австрії, Франції, Італії, Португалії, Швейцарії та Греції, а також у кримінально-процесуальному кодексі Росії.

З метою ефективного міжнародного співробітництва і участі правоохоронних органів України у співробітництві по забезпеченню внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами України є Інтерпол — міжнародна організація, що створена для забезпечення співробітництва відомств поліції різних країн у боротьбі з кримінальною злочинністю.

Інтерпол — це і механізм, і посередник у практичному співробітництві служб кримінальної поліції різних держав у їх повсякденній роботі з розкриття злочинів, у координації, що проводяться ними, у спостереженні, переслідуванні, розшуку і затримці міжнародних кримінальних злочинців. У цьому співробітництві Інтерпол діє як єдиний світовий центр з вироблення спільної поліцейської стратегії та тактики боротьби з міжнародною кримінальною злочинністю. З цього погляду Інтерпол — унікальна, єдина міжнародна організація, що бере безпосередню практичну участь у попередженні та зменшенні тиску «міжнародної злочинності».

30 вересня 1992 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про вступ України до Інтерполу» [3] у зв’язку з прийняттям України до Міжнародної організації Інтерпол, 25 березня 1993 р. — постанову «Про Національне центральне бюро Інтерполу» [4].

Національне центральне бюро Інтерполу (Укрбюро Інтерполу) представляє Україну в Міжнародній організації кримінальної поліції — Інтерполі і є центром координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами закордонних держав щодо боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер чи такий, що виходить за межі країни.

Повноваження Укрбюро Інтерполу покладаються на МВС України, у рамках якого створюється робочий апарат Бюро.

Правове регулювання діяльності Укрбюро Інтерполу ґрунтується на Конституції, законодавчих актах України по боротьбі зі злочинністю, міжнародних договорах, нормативних актах Інтерполу, актах МВС і Положенні про Національне центральне бюро (НЦБ) Інтерполу.

Основними завданнями НЦБ Інтерполу є:

1. Координація діяльності правоохоронних органів країни у боротьбі зі злочинністю, що має транснаціональний характер чи виходить за межі країни.
2. Забезпечення взаємодії з Генеральним секретарем і відповідними органами держав — членів Інтерполу в боротьбі зі злочинністю.
3. Оцінка рівня поширення в Україні злочинності, що має транснаціональний характер, і загрози злочинної діяльності громадян України за кордоном.

Укрбюро Інтерполу виконує такі функції:

• забезпечує обмін офіційною і конфіденційною інформацією у межах Інтерполу і правоохоронних органів України з питань боротьби зі злочинністю;
• направляє до Генерального секретаріату і НЦБ Інтерполу держав — членів міжнародної організації запити і відомості правоохоронних органів країни, які пов’язані з інформацією про злочини і злочинців, предмети, документи, та здійснює нагляд за особами, що підозрюються у вчиненні злочинів;
• надає допомогу представникам компетентних органів іноземних держав, що прибули до України, у здійсненні оперативно-розшукових та інших заходів щодо боротьби зі злочинністю;
• формує на підставі інформації, отриманої під час правоохоронної діяльності, банк даних про злочини і злочинців, предмети і документи;
• бере участь у проведенні кримінологічної експертизи законодавчих, нормативних актів і міжнародних договорів України, із прийняттям і укладенням яких може відбутися поширення злочинності;
• інші функції, визначені Положенням про НЦБ Інтерполу.

Укрбюро Інтерполу при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з правоохоронними органами, центральними і місцевими органами державної влади в Україні, що керують органами і структурними підрозділами Інтерполу, правоохоронними органами іноземних держав.

Укрбюро Інтерполу одержує інформацію від правоохоронних органів, центральних і місцевих органів виконавчої влади України з питань, що належать до його компетенції, і надає їм отриману лінією Інтерполу інформацію безкоштовно.

Для визначення науково обґрунтованої державної антизлочинної політики та розроблення рекомендацій і пропозицій щодо боротьби зі злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни, Укрбюро Інтерполу може звертатися до радників, які виконують виключно консультаційні функції на договірних засадах.

Склад радників визначається МВС за погодженням з Міністерством юстиції України і Службою безпеки України. Робочий апарат Укрбюро Інтерполу є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Міністерства внутрішніх справ. Структура і штатна чисельність робочого апарату затверджується Міністром внутрішніх справ України.

Співробітництво каналів Інтерполу з правоохоронними органами закордонних країн у запобіганні, розкритті й розслідуванні злочинів транснаціонального характеру інтенсивно розвивається. Обмін інформацією та інші форми взаємодії налагоджені з правоохоронними органами 121 країною світу, серед яких правоохоронні органи Польщі, Німеччини, Росії, Білорусі, Молдови, Словенії, Румунії, Туреччини, Нідерландів, Бельгії, Латвії, Естонії, Болгарії, Канади, Данії, Норвегії, Швеції, Великої Британії, США.

Загальновизнаною і важливою формою співробітництва, налагодження контактів у рамках Міжнародної організації кримінальної поліції є участь у конференціях, нарадах, симпозіумах, які провадяться Генеральним секретаріатом організації за різними напрямами боротьби зі злочинністю. Співробітники українських правоохоронних органів беруть активну участь у цих заходах. Результатом участі працівників апарату НЦБ у конференціях стало створення у вересні 1997 р. на базі НЦБ національного консультативного пункту з проблем комп’ютерних злочинів, завдяки чому з’явилася можливість більш оперативно, професійно, кваліфіковано виробляти як стратегію, так і тактичні прийоми боротьби з цим видом злочинності, що є реальною загрозою для економіки, фінансової та банківської систем української держави.

З метою удосконалення співробітництва правоохоронних органів України з правоохоронними структурами іноземних держав у рамках Інтер- полу, з метою підвищення ефективності боротьби зі злочинністю була розроблена Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті й розслідуванні злочинів, затверджена спільним наказом МВС, Генеральної прокуратури України, СБУ, Держкомкордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 9 січня 1997 р. № 3/1/2/5/2/2 [5]. Вона визначає порядок використання правоохоронними органами України можливостей НЦБ для співробітництва з Генеральним секретаріатом Інтерполу і правоохоронними органами інших держав у період здійснення діяльності, пов’язаної з запобіганням, розкриттям і розслідуванням злочинів та запобігання внутрішньої безпеки, які мають транснаціональний характер чи виходять та створюють внутрішню безпеку країни.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Закон Російської Федерації «Про безпеку» від 5 березня 1992 р. № 2446-1.
2. Постанова Верховної Ради України від 19 січня 1997 р. № 3/97.
3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про вступ України до Інтерполу» від 30 вересня 1992 р. № 555.
4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Національне центральне бюро Інтерполу» від 25 березня 1993 р. № 220.
5. Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті й розслідуванні злочинів, затверджена спільним наказом МВС, Генеральної прокуратури України, СБУ, Держкомкордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 9 січня 1997 р. № 3/1/2/5/2/2.