Вступ.

1. Історія розвитку порівняльно-правового методу в міжнародному приватному праві.

2. Види діяльності іноземних суб'єктів господарювання.

3. Комерційні арбітражні суди та основні принципи їх діяльності.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять та інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про запровадження відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набуває чинності після його опублікування і може бути скасоване у разі зникнення підстав, за яких воно було прийняте.

Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства зобов’язані поважати та дотримуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України (ст. 2 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”).

Серед основних прав і обов’язків, у ч. II “Основні права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства” цього закону зазначається:

1) право на інвестиційну та підприємницьку діяльність — іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі самі права та обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України (ст. 7);

2) право на трудову діяльність — іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов’язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та її міжнародними договорами.

1. Історія розвитку порівняльно-правового методу в міжнародному приватному праві

Для вирішення спірного питання у міжнародному приватному праві використовують зіставлення та вибір норм права. Тому порівняльне правознавство (компаративістика), яке застосовує таке зіставлення й вибір норм, і міжнародне приватне право мають багато спільних рис, оскільки вони не обмежені однією національно-правовою системою, а використовують право іноземних держав. На цьому базується ідея створення особливого "порівняльного міжнародного приватного права", запропонована угорським вченим Ф. Мадлом.

Порівняльний метод, як особливий спеціально-науковий метод дослідження, застосовується поряд з іншими методами та способами наукового пізнання у міжнародному приватному праві й полягає у знаходженні рис, які характеризують схожість та відмінність певних правових явищ. Він має як науково-теоретичне, так і практичне значення. Вивчення права як соціального явища, в усій його багатоманітності та складності, неможливе без широкого й систематизованого порівняльного аналізу правових систем, які існували та існують на земній кулі.

Дотепер залишається спірним питання про те, коли ж виникло порівняльне правознавство. Можливо, що його виникнення сягає епохи Арістотеля й Платона. В англійській літературі зазначається, що засновником порівняльного правознавства був Бекон, у французькій — Монтеск'є, у німецькій — Лейбніц. Порівняльний метод дедалі частіше застосовувався, у XV ст., коли відбувалося піднесення розвитку правничої науки (Менсфілд, Віко, Ансельм, Фейербах, Гегель, а згодом Колер, Саммер, Мейн, Кловіс, Ієрінг та ін.).

Засновником сучасного порівняльного права вважається Р. Саллейль. Водночас можна стверджувати, що до XIX ст. порівняльний метод у праві застосовувався лише в окремих випадках. З XIX ст. він використовується постійно. Відтоді вирізняють три періоди в його розвитку та використанні, кожен з яких охоплює по півсторіччя (Р. Давид, Ф. Малорі та ін.). Прийнято вважати, що офіційне визнання існування порівняльного права й порівняльного методу в праві сталося 1869 p., коли в Парижі було засновано Товариство порівняльного законодавства. Проте й ця дата є спірною. На початку XX ст. цей метод часто заперечувався засновниками та прихильниками соціалістичної концепції права, хоч інтерес до історичного вивчення права, що передбачав застосування порівняльного методу, все ж залишився. Так, цей метод використовували П. І. Стучка, Е. Пашуканіс, інші правники. Із 60-рр. XX століття починається більш активне застосування вказаного методу наукового дослідження вченими країн Східної Європи. Цей період називають ренесансом порівняльних досліджень. До його результатів належить, зокрема, монографія А. О. Тілле "Соціалістичне порівняльне правознавство".

У доктрині радянського періоду порівняльний метод найчастіше застосовувався в міжнародному приватному праві. Ця галузь науки своїм походженням і розвитком зобов'язана саме порівняльному правознавству. Визнано, що фундаментальний курс Л. А. Лунца з міжнародного приватного права є блискучим зразком застосування зазначеного методу. Нині майже всі дослідження з міжнародного приватного права базуються на порівняльному аналізі права.

2. Види діяльності іноземних суб'єктів господарювання

Термін “фізична особа” означає людину як суб’єкта права і застосовується в різних галузях права, у тому числі в МПрП. Фізична особа має свій статус, але законодавство виділяє за самостійним статусом різновиди фізичних осіб: 1) громадяни; 2) іноземні фізичні особи (іноземці), особи без громадянства; 3) біженці; 4) мігранти та ін. У даному разі нас цікавлять іноземці та особи без громадянства, яких необхідно відрізняти (за обсягом прав та обов’язків) від громадян України.

Іноземець — особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (згідно зі ст. 1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”).

Види здійснення господарської діяльності в Україні визначаються Законом "Про зовнішньоекономічну діяльність" (ст. 4). Мова йде про такі види діяльності, як:

· експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили, надання

· іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України послуг, у т. ч. виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

· міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

· створення банківських, кредитних і страхових установ на території України у випадках, передбачених законами України;

· спільна підприємницька діяльність із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

· підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, "ноу-хау", торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності;

· організація та здійснення діяльності у сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законом України випадках;

· товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі;

· орендні, в т. ч. лізингові, операції;

· операції придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

· роботи на контрактній основі фізичних осіб як на території України, так і за її межами;

· інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Іноземні суб'єкти господарювання можуть здійснювати свою діяльність через посередників та самі займатися посередницькими операціями.

Законодавство може передбачати форми здійснення окремих видів діяльності. Приміром, Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 p. визначає, що юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України, можуть здійснювати інвестиційну діяльність у формі: 1) часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; 3) придбання, не забороненого законами України, нерухомого чи рухомого майна, в т. ч. будинків, квартир, приміщень, обладнання, транспортних засобів та інших об'єктів власності, через пряме одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; 4) придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України; 5) придбання інших майнових прав; 6) іншої діяльності, не забороненої законами України, в т. ч. і без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Здійснення господарської діяльності регулюється й Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.1, який зазначає, що іноземні юридичні особи можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з юридичними особами України, крім випадків, установлених законодавчими актами України.

Види господарської діяльності час від часу змінювались. Так, на початку 20-х pp. XX століття були дозволені концесії — договори з іноземними суб'єктами господарської діяльності на розробку та освоєння відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів, проведення господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів, що перебувають у державній власності, але не передані підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління. Згодом вони були заборонені. Нині ж діє низка норм про концесії. Це, зокрема, норми Закону України "Про концесії" від 16 липня 1999 р. Вказаний акт визначає поняття та правові засади регулювання відносин концесії державного й комунального майна, а також умови і порядок її здійснення з метою підвищення ефективності використання цього майна і забезпечення потреб громадян України у товарах (роботах, послугах). Відповідно до цього Закону суб'єктом концесійної діяльності може бути як резидент, так і нерезидент — фізична або юридична особа, яка подала заявку на участь у концесійному конкурсі (претендент).

Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарювання. До таких належить, наприклад, Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р.

Здійснення будь-якої господарської діяльності іноземними суб'єктами в Україні (незалежно від видів) підпорядковується антимонопольному законодавству України.

Таким чином, підводячи підсумки аналізу правового статусу іноземних фізичних осіб та осіб без громадянства, слід зазначити, що закріплений в законодавстві національний режим стосовно цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер, тобто він надається іноземцю у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності.

Національний режим щодо окремих прав іноземців може гарантуватися багатосторонніми конвенціями, угодами про правову допомогу, двосторонніми договорами в силу відповідних домовленостей або на підставі принципу взаємності.

3. Комерційні арбітражні суди та основні принципи їх діяльності

З часу прийняття Закону України «Про Міжнародний комерційний арбітраж», кількість справ, розглянутих Міжнародним комерційним арбітражним судом (МКАС) при Торгово-промисловій палаті України, постійно збільшується. Водночас, як показує практика, під час цих розглядів та виконання судових рішень, нерідко виникають проблеми процесуального характеру. Наявна нормативно-правова база функціонування МКАС недостатня для розв’язання цих проблем, а отже і для ефективного судового розгляду комерційних спорів та виконання рішень суду. Однією із причин існування відповідних проблем пов’язане з недостатньою дослідженістю певних як теоретичних, так і практичних питань.Зокрема, це недостатньо чітке визначення поняття та різновидів арбітражного застереження як важливої умови арбітражного розгляду справи. Потребує свого подальшого дослідження поняття, ознаки і властивості рішень МКАС, розкриття особливостей, що відрізняють рішення МКАС від рішення судів загальної юрисдикції. Спостерігається недостатня розробленість понять «оспорювання» і «примусове виконання» рішень МКАС як інституту процесуального права. Є необхідність розкриття змісту та особливостей застосування категорії «публічний порядок» та ряду інших складних проблем нормативно-правового регулювання діяльності цього органу.В юридичній літературі поки що не запропоновано шляхи послідовного їх вирішення. Для розв’язання цих наявних проблем необхідно вдосконалити не лише деякі спеціальні правові норми, а й дослідити правове регулювання у суміжних сферах суспільних відносин, зокрема тих, що регулюють діяльність судових органів взагалі.

У теоретичному розумінні міжнародний комерційний арбітраж – це механізм розгляду комерційних спорів, ускладнених іноземним елементом, між приватними особами (юридичними та фізичними), який базується на угоді сторін та вилучає конкретний спір з суду загальної юрисдикції.

Як уже зазначалося, до постійно діючих арбітражних установ відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» належать Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України. Їх правовий статус визначається відповідними Положеннями.

Міжнародний комерційний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України є самостійною постійно діючою арбітражною установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Торгово-промислова палата України затверджує регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки гонорарів арбітрів та інші витрати суду, сприяє його діяльності.

До Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за угодою сторін передаватися на вирішення: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін спору знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їхні спори з іншими суб’єктами права України.

Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, стосуються, зокрема, відносин купівлі-продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами та (чи) послугами, перевезення вантажів і пасажирів, торговельного представництва і посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну іншими результатами творчої діяльності, спорудження промислових та інших об’єктів, ліцензійних операцій, інвестицій, кредитно-розрахункових операцій, страхування, спільного підприємництва та інших форм промислової і підприємницької кооперації.

Міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого розгляду також спори, віднесені до його юрисдикції з огляду на міжнародні договори України.

Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду виконуються сторонами добровільно у встановлені ним строки. Якщо строк виконання в рішенні не зазначено, воно підлягає негайному виконанню. Не виконані в строк рішення виконуються відповідно до закону і міжнародних договорів.

У справах, що підлягають розгляду в міжнародному комерційному арбітражному суді, голова суду може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечення вимоги.

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України з моменту свого створення (11 серпня 1992 р.) провів значну роботу щодо розгляду зовнішньоекономічних спорів, як свідчать статистичні дані, кількість справ, які розглядав цей орган, з року в рік зростала. Якщо за перші п’ять років існування цього арбітражу (1992—1996 рр.) надійшло 517 справ, то за наступні п’ять років (1997—2001 рр.) надійшло і розглянуто 2758 справ.

За зовнішньоекономічними спорами, розглянутими Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України, сторони у справах знаходяться у 88 країнах світу. Було розглянуто 1282 справи (39,1 %) за участі резидентів із країн близького зарубіжжя, 852 (26 %) — Східної та Центральної Європи, 698 (21,3 %) — Західної Європи, 239 (7,3 %) — Америки, 181 (5,6 %) — Азії, 23 (0,7 %) — Африки, Австралії й Океанії. При цьому питома вага відповідачів у країнах далекого зарубіжжя і країнах СНД становить 43,5 %, а з 13 % справ відповідачами були українські резиденти.

Слід зауважити, що на розгляд цього Суду надходять не лише спори між сторонами, одна з яких є українською, а спори між сторонами, для яких Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України є Міжнародним арбітражем нейтральної країни. Були розглянуті спори між німецькою і бельгійською, німецькою та американською, польською і турецькою фірмами.

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України на основі двосторонніх договорів співробітничає з арбітражними асоціаціями Греції, США, Швейцарії, міжнародними арбітражними судами Болгарії, Македонії, Російської Федерації, Румунії, Словенії, Чехії та іншими країнами. Він є членом всесвітньої Федерації Міжнародних комерційних інститутів у Нью-Йорку, європейської арбітражної групи при Міжнародній торговій палаті в Парижі.

Висновки

Ідеальне рішення з приводу вибору інституційного або разового арбітражу можна прийняти тільки на стадії, коли спір вже виник. Зазначено, що в Україні єдиним, за правовою характеристикою інституційного арбітражу, для вирішення комерційних спорів за участю нерезидентів України, є Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України. Його правова характеристика визначена на рівні Закону України «Про Міжнародний комерційний арбітраж». Переваги за статусом інституційного арбітражу можна узагальнити в його характеристиках. Перш за все, це наявність регламенту, перевіреного практикою, і адміністративного апарату, що забезпечує ефективне та послідовне просування справи стадіями арбітражного процесу. Наступне — авторитет і престиж арбітражу, що відіграють роль при приведенні до виконання арбітражних рішень на території зарубіжних країн. І, насамкінець, врахування в регламенті та діяльності національного законодавства місця перебування інституційного арбітражу, що знижує імовірність скасування арбітражного рішення. Результатом нашого дослідження можуть бути такі висновки. Правова характеристика арбітражу ad hoc відрізняється такими позитивними рисами, яких або немає, або вони меншою мірою представлені в статусі інституційного арбітражу. Це: 1) оптимальна пристосованість для розгляду з конкретного спору; 2) максимальна автономія сторін у виборі процесуальних правил і вирішенні інших питань у ході арбітражу; 3) у середньому менш тривалий термін розгляду справи; 4) вартісна привабливість — адміністративні витрати скорочені до мінімуму; основні витрати — гонорари арбітрів; 5) високий ступінь конфіденційності розгляду спорів. Вадами арбітражу ad hoc є відносні труднощі в його організації та залежність від старанності й повноти арбітражного застереження. Аналіз норм міжнародного права про третейське судочинство, відповідної зарубіжної літератури та практики свідчить про те, що у світі широко застосовуються два способи вирішення спорів: ex bono et aequo ("по доброті і справедливості"), а також amіable composіteurs ("дружніх посередників"). Дослідження українського законодавства (Закону про міжнародний комерційний арбітраж, відповідних регламентів) дає змогу зробити висновок, що воно не розрізняє у явному вигляді цих двох способів. Водночас, зважаючи на те, що ст. 28 Закону про міжнародний комерційний арбітраж дозволяє міжнародному арбітражному суду розглядати та вирішувати спори «по справедливості», такий суд може знайти широке застосування для розгляду господарських спорів в Україні уже тепер. Необхідна більш чіткіша регламентація цього інституту.

Список використаної літератури

1. Богуславский М.М. Международное частное право. Учебник. Изд-во “Юрист”, Москва, 1998 г.-315 с.

2. Богуславский М.М. Международное частное право. Учебник. Изд-во “Юрист”, Москва, 1998 г. – 450 с..

3. Богуславский М.М., Колесник А.Н. Современное международное право: иммунитет государства // Сов. ежегодник международного права. М., 1989. -45 с.

4. Виноградова Е.А. Третейский суд: законодательство, практика, комментарий. М., 1997. -115 с.

5. Дмитриева Г.К. Международный коммерческий арбитраж: Учебно-практ.пособие. М., 1997. -110 с.

6. Задыхайло Д.В. Международное частное право. Учебное пособие. Издательство: фирма «Консум», Харьков, 1998 г.-240 с.

7. Звеков В.П. Международное частное право. Курс лекций. Издательство «Норма-Инфра-М», Москва, 1999 г.-190 с.

8. Колосов Ю.М., Кузнецов В.И. Международное право: Учебник. Изд 2-е доп. и перераб. -610 с.

9. Лебедева С.Н. Регламент Лондонского международного третейского суда. Лондон, 1990. -180 с.

10. Скаридов А.С. Международное частное право: Учебное пособие. Издательство Михайлова В.А. Санкт-Петербург, 2000 г.-405 с.

11. Скаридов А.С. Международное частное право: Учебное пособие. Издательство Михайлова В.А. Санкт-Петербург, 2000 г. – 180 с.

12. Тимченко Л.Д.. “Международное право”, Підручник, — Харьков: “Консум” Ун-т внутр.дел, 1999.-455 с.

13. Тихиня В.Г. и др. Международное частное право: Учебник – Мн.: Право и экономика, 1995. – 460 с.

14. Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. Курс лекцій. Видавництво “Юрінком Інтер”, Київ, 1997.- 280 с.

15. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: Навч.посібник. – К., Юрінком Інтер, 2000. -265 с.

16. Черкес М.Ю., “Міжнародне право” Підручник – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. -205 с.