referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Міжнародна трудова еміграція населення в Україні

Вступ

Актуальність теми. Особливістю розвитку світової економіки нашої епохи є її глобалізація, що проявляється у вільному переливанні капіталів, матеріальних і трудових ресурсів. Міжнародна трудова міграція, масштаби та інтенсивність якої у цих умовах є значною, здійснює перерозподіл робочої сили між країнами, що впливає на ситуацію на ринках праці кожної з країн, рівень зайнятості, безробіття, розмір заробітної плати, розподіл доходів. Враховуючи несприятливу демографічну ситуацію, старіння населення, збільшення тривалості життя, і як наслідок збільшення витрат на пенсії, що негативно впливає на бюджети промислово-розвинутих країн, вони будуть стимулювати залучення іммігрантів, в т.ч. і з України. В той же час, чисельність українців також зменшується, а соціально-економічні умови змушують шукати роботу за кордоном. Таким чином виникає проблема забезпеченості ринку праці України висококваліфікованими працівниками, що здатні розвивати бізнес і сприяти економічному зростанню України.

Питання трудової міграції розглядаються у працях таких вітчизняних  науковців як О. В. Астахова, М. М. Вівчарик, Т. О. Гнатюк, Ю. П. Гуменюк, В. Капітан, І. П. Майданік, О. А. Малиновська, М. Ю. Приз, І. В. Ховрах. Не зважаючи на те, що важливі аспекти трудової міграції відображені у працях зазначених вчених, окремі важливі проблеми, зокрема міграційні процеси в Україні в умовах європейської інтеграції, ще достатньою мірою не дістали теоретичного та практичного вирішення.

Політична та економічна нестабільність, що характерні для сучасної України, сприятимуть формуванню міграційних потоків в Україні, що зумовлює актуальність теми дослідження. Визначення основних факторів впливу на міграційні процеси в Україні в сучасних умовах дасть змогу розробити заходи щодо покращення міграційної політики, а в результаті і економічного розвитку країни.

Мета та завдання дослідження. Метою даної роботи є визначення факторів впливу на процеси міграції в Україні в умовах європейської інтеграції.

Зокрема, ситуація на внутрішньому і зовнішньому ринках праці України потребує врахування зміни політичної ситуації в країні, багато статистичних аналізів потребують оновлення. Необхідно також визначити фактори впливу на рівень міграції в Україні в сучасних політико-економічних умовах, встановити причинно-наслідкові зв’язки.

Об’ єкт дослідження: процеси впливу міжнародних потоків робочої сили на економічні процеси за умов глобалізації світової економіки.

Предмет дослідження: міжнародна трудова еміграція населення в Україні.

Методологія дослідження. У роботі використано такі методи дослідження економічних явищ: методи узагальнення, аналізу та синтезу, абстрактно-логічного й системного аналізу, метод порівняння, факторний аналіз.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних фахівців в галузі міжнародної міграції робочої сили, законодавчі акти. В статті використанні статистичні дані Державної служби статистики, звіту щодо методології, організації проведення та результатів модульного вибіркового обстеження з питань трудової міграції в Україні (2016), Міграційного профілю України (2015), дані Національного банку України щодо грошових переказів. Розглянуто Проект Угоди про асоціацію України, з однієї сторони, та країн-членів Європейського Cоюзу, з іншої сторони (2016).

Структура та обсяг дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, (40 найменування на 3 сторінках. Повний обсяг роботи становить 32 сторінок, основного тексту — 26 сторінки. Усі розділи об’єднано метою, завданнями та логікою дослідження. 

Розділ І. Сутність та сучасний стан трудової міграції в Україні

1.1. Міжнародні аспекти розвитку українського ринку робочої сили

Міграція населення відіграє важливу роль у сучасному світі й охоплює майже всі країни світу. Переміщення робочої сили через кордони країн є частиною соціального процесу міграції населення — дуже складного за природою, різноманітного за формами прояву та наслідками. На цей процес впливають різні демографічні, політичні, соціально-економічні й інші чинники, водночас слід зауважити, що міжнародна міграція, своєю чергою, впливає на розвиток соціально- економічних систем національного, регіонально-наднаціонального та глобального рівнів. Як слушно зауважив Л. Г альків, «не існує держави, яка б на різних етапах свого розвитку тією чи іншою мірою не була задіяна у світових міграційних процесах» [14, с. 125]. Понад те, в сучасних умовах міжнародна міграція робочої сили стає важливим чинником конфігурації світової економічної системи, тому низка проблем, породжуваних цим явищем, потребує розв’язання на наднаціональному рівні, на що справедливо вказують дослідники [5].

Починаючи з 90-х років минулого століття, український ринок праці почав вельми активно інтегруватись до аналогічних ринків європейських держав і Росії. Цей процес вельми багатоплановий за своїм характером. Найбільш активно він проявився у міграції робочої сили за межі України. Причому, згідно з експертними оцінками, після початку російської збройної агресії проти нашої держави відбулось зменшення трудової міграції українців до Росії та часткова переорієнтація потоків українських трудових мігрантів на ринки праці країн-членів Європейського Союзу. А в межах самого ЄС спостерігається вельми значна диференціація потоків українських трудових мігрантів до різних країн. Так, найбільшими реципієнтами української робочої сили, згідно з експертними оцінками, є Польща, Італія, Португалія та Іспанія.

Причому українська трудова міграція до європейських країн стає можливою, насамперед, завдяки великій різниці у вартості європейської та української робочої сили, що наочно проявляється при порівнянні рівнів безробіття в Україні та у країнах-членах ЄС. Зокрема, у І півріччі 2017 р. рівень безробіття населення України становив 9,6 %, а в Іспанії – 17,2 %, в Італії – 10,9%, у Португалії – 9,0 %, у Польщі – 5,0 %, у Німеччині – 3,8 %, у Чеській Республіці – 3,0 %, в цілому по ЄС – 7,6 %. Як бачимо, серед перелічених вище великих європейських реципієнтів української робочої сили в Італії і, особливо, в Іспанії рівень безробіття значно вищий, ніж в Україні. У Португалії цей показник лише трохи нижчий за український, можна сказати – спів ставний. І лише у Польщі рівень безробіття значно нижчий, ніж в Україні. Наведене порівняння рівнів безробіття по країнах свідчить, що в європейських країнах українці успішно конкурують на ринках праці з місцевим населенням насамперед завдяки пропозиції своєї робочої сили у найменш оплачуваних сегментах відповідних національних економік. Хоча поступово ця тенденція змінюється, про що буде сказано далі.

Наприклад, українці їдуть до Польщі з метою сезонного чи постійного працевлаштування. А значний попит у Польщі на українську робочу силу (за умов вельми низького рівні безробіття серед поляків) обумовлений не лише динамічним зростанням польської економіки у нинішньому столітті, а й новими тенденціями, що сформувались на польському ринку праці із вступом Польщі до Європейського Союзу. Так, на ринку праці ЄС намітилась вельми чітка тенденція, коли частина працездатного населення з країн Центрально-Східної Європи, які порівняно нещодавно вступили до ЄС вирушає на заробітки до, так званих, старих країн-членів Євросоюзу, а новостворені вакантні робочі місця на національних ринках цих країн заповнюються працівниками з пострадянських держав (за винятком країн Балтії). Як пояснив Deutsche Welle (DW)  керівник кадрового агентства «Пелех» О. Пелех, на польському ринку праці відчувається нестача робочої сили. За його словами, самі поляки поїхали на заробітки до Німеччини, Великобританії, вивільнивши таким чином, місця для українців. Пелех говорить про два мільйона вільних вакансій у Польщі, на які могли б претендувати й українці.

Так, польська Rzeczpospolita повідомляє про рекорд трудової міграції. Видання наголошує, що у 2016 р. польські фірми хотіли прийняти на роботу 1300 тис. працівників зі Сходу, в основному з України. І йдеться не лише про сільськогосподарських робітників, а й фахівців. А в 2015 р. загалом у Польщі, за даними польської преси, як легально, так і нелегально працювало близько 1 млн українців. Водночас у дослідженні Національного банку Польщі вказано, що, враховуючи короткотерміновий характер праці, в Польщі за оцінками одночасно перебувало близько 500 тис. громадян України.

При цьому, виступаючи на одній з панельних дискусій 27 Економічного форуму в місті Криниці-Здруй, віце-міністр родини, праці і соціальної політики Польщі С. Швед заявив, що Польща й надалі зацікавлена в присутності працівників з інших країн, у тому числі з України. Під час зустрічі в Криниці було представлено дані Національного банку Польщі на тему працівників з України. Як було повідомлено, середня заробітна плата українців у Польщі –  2105 злотих (496 євро), 34 % від цієї суми вони витрачають на життя у Польщі. У 2016 р. українці, за даними Національного банку Польщі переказали з Польщі приблизно 8,1 млрд злотих (майже 2 млрд євро).

Публічно висловлюють свою зацікавленість у працівниках з України й представники місцевої влади в Польщі. Наприклад, мер Вроцлава Р. Дуткєвич каже, що «в агломерації Вроцлава живе приблизно 100 тис. українців. Це таке, я навіть сказав би, благословенне явище. Збільшення місць праці в агломерації є дуже великим, а тому нам потрібні робочі руки…На додаток, українці нам дуже близькі культурно, вони швидко вивчають польську мову. У зв’язку з цим вони можуть бути певними ліками на польську ксенофобію, що є загрозливим явищем». Подібної думки дотримується й мер міста Слупськ Р. Бєдронь. А, наприклад, роботодавці у польській столиці, повідомляє «Польське радіо», мають неабиякі проблеми з тим, щоб знайти працівника. Фактично кожна галузь страждає від нестачі робочих рук – говорить заступник директора столичного управління праці Л. Антковяк, і додає, що ситуацію рятують, в основному, українці. Вони працюють у кулінарії, на міському транспорті, у гіпермаркетах, торгових центрах тощо.

Утім, і інші держави ЄС останнім часом прагнуть активніше залучати до себе робочу силу з України. Так, минулого року Deutsche Welle  повідомила, що Чехія працевлаштує 5 тис. українців. Набиратимуть фахівців через консульство у Львові. До того ж заробітна плата кваліфікованих робітників у Чехії у декілька разів вища, ніж в Україні. «Найболісніше нестачу «робочих рук» відчуває промисловість країни. У профільному чеському міністерстві уточнюють: найбільший запит на інженерів-будівельників, електротехніків, механіків. Не вистачає працівників ІТ-сфери та медиків, особливо сестринського персоналу. Задля заповнення вакансій уряд розробив і схвалив пілотний проект спрощеної процедури працевлаштування спеціалістів з України. Ідеться про полегшення процесу отримання довготермінової робочої візи загалом для 5 тисяч українських висококваліфікованих працівників та робітників середньої технічної ланки щороку».

Отже поняття міжнародної міграції робочої сили стосується міжнародної мобільності чи рухливості не всього населення країни, а лише тієї частини яка працює або бажає працювати, але не має на даний час роботи.

1.2. Основні чинники міжнародної міграції робочої сили

Виявлення чинників, які впливають на явище міжнародної трудової міграції, суттєво допоможе в управлінні національними економіками в контексті глобалізації. Адже одним із найбільш явних її наслідків є зростання впливу міжнародної міграції робочої сили на національні економіки, регіональні угрупування та глобальну економічну систему. Міжнародна міграція зумовлює низку зовнішніх економічних ефектів на глобальному, національному та внутрішньорегіональному рівнях. Причому велика кількість зазначених ефектів має пороговий характер, коли напрям впливу може змінюватися з позитивного на негативний і навпаки внаслідок зміни кількості емігрантів (іммігрантів) у країні-донорі чи країні-реципієнті та інтенсивності міжнародних потоків робочої сили. Тому важливим є підвищення рівня керування міжнародною трудовою міграцією для максимізації позитивних і мінімізації негативних зовнішніх ефектів. Для цього потрібно виявити основні причини, що впливають на міжнародну міграцію робочої сили, аби через вплив на них підвищити керованість її основних складових і за рахунок цього — можливість впливу на основні зовнішні економічні ефекти, зумовлені нею. Як слушно зауважує О.          А. Ровенчак, міжнародна міграція спричиняється різними об’єктивними та суб’єктивними соціальними, культурними та особистими процесами і явищами, а також має різні наслідки для кожного з цих вимірів [17]. Тому на міжнародну міграцію робочої сили діє складна система чинників.

Л. О. Корчевська виокремлює декілька глобальних тенденцій і проблем сучасного світу, які можна умовно вважати чинниками, що впливають на міжнародну міграцію [51, с. 10]: посилення глобальної нерівності в оплаті праці; структурні зрушення у зайнятості населення; зростання мобільності населення; дефіцит кваліфікованої робочої сили; скорочення витрат на робочу силу; зростання кількості населення і старіння кадрового потенціалу; розвиток сучасної світової освіти; уніфікація, стандартизація та гомогенність соціальних процесів.

Стосовно впливу чинників на міжнародну трудову міграцію зробимо одне зауваження методологічного характеру. Як зазначалося в п. 1.1, міжнародну міграцію можна досліджувати як процес переміщення робочої сили через кордон. Однак у економіці коректніше розглядати його ширше — і як явище перерозподілу робочої сили між країнами. В контексті цього потрібно виокремлювати чинники, що впливають на потоки міжнародних трудових мігрантів, і чинники, що впливають на кількість трудових емігрантів чи іммігрантів, які вибули з країни чи відповідно перебувають у країні.

Рис. 1.1. Групи чинників, що впливають на міжнародну міграцію робочої сили

Погоджуємося з У. Сомервіль і М. Сампшн відносно того, що вплив будь-яких чинників на загальну кількість мігрантів у країні (за приклад взято Велику Британію) є невеликим [19], унаслідок того що кількість щорічного міграційного потоку порівняно із загальною кількістю іммігрантів, які перебувають у країні, є невеликою.

Із огляду на складне явище міжнародної трудової міграції, всі чинники впливу на неї, доцільно поділити на чотири групи за об’єктами впливу (рис. 1.1).

Дія інших чинників, які впливають на кількість трудових іммігрантів у певній країні, на нашу думку, можна бути пояснити, розширивши теорію «людського капіталу». У цій теорії процес міжнародної міграції розглядається як інвестиційний. На якомусь етапі майбутній мігрант здійснює інвестиції в свою освіту (наприклад, вивчення мови, здобуття певного ступеня кваліфікації), несе прямі витрати, пов’язані з підготовкою та переїздом до іншої країни. Рішення про міграцію приймається у тому випадку, якщо очікувані доходи перевищують витрати:

— рішення про міграцію приймається;

— рішення про міграцію не приймається,

—  чиста приведена вартість грошової вигоди від переїзду до країни;

— рік переїзду з країни проживання до іншої країни;

— рік припинення роботи;

— доходи в країні в рік;

— доходи в рідній країні в рік;

— індивідуальна ставка дисконтування;

— витрати на підготовку та переїзд до країни.

Досить важливим чинником, який визначає кількість як трудових іммігрантів у країні-реципієнті, так і емігрантів у країні-донорі, є соціально-економічна стабільність. Як стверджує О. Ровенчак, стабільність у економіці та політичній системі країни немовби «притягує» мігрантів, передусім з країн, де ці чинники є нестабільними [10, с. 131].

Рис. 1.2.Основні групи чинників міжнародної трудової міграції

У підсумку зазначимо, що хоча економічні чинники міжнародної трудової міграції не є єдиною групою, але здебільшого вони є головними. Проблему з позиції керування міжнародною трудовою міграцією створює комбінованість дії різних груп чинників. Поєднуючись у складну архітектуру, діючи часто в різних напрямах, чинники міжнародної міграції ускладнюють керування нею, зумовлюють некерованість і непрогнозованість міжнародних міграційних потоків робочої сили. Тому дію будь-якого чинника міжнародної трудової міграції слід обов’язково досліджувати в сукупності, беручи до уваги вплив інших чинників. 

Розділ ІІ. Аналіз  ситуації на ринку праці та відтворення робочої сили в Україні та світі

2.1. Основні фактори впливу на міграційні процеси в Україні та світі

Міжнародна міграція – це переселення людей, що залишають країну свого походження або постійного місця проживання, в іншу країну тимчасово або постійно» [1, с. 32].

За даними Державної служби статистики України кількість емігрантів на протязі досліджуваного періоду поступово знижується від 76 264 особи у 2002 році до 14 517 осіб у 2012 році. На фоні загальної тенденції до зростання, в період фінансово-економічної кризи 2008-2009 років спостерігається спад кількості іммігрантів. Різке зростання спостерігається у 2012 році до 76 361 особи. Щодо сальдо міграції, то на початку досліджуваного періоду воно є від’ємним, а з 2005 року спостерігається перевищення кількості іммігрантів над емігрантами.

Проте слід розрізняти поняття міграції та трудової міграції. Суть терміна „трудова міграція” визначають як переміщення особи з метою тимчасового працевлаштування, що супроводжується перетинанням державного кордону (зовнішня трудова міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць України (внутрішня трудова міграція) [3, с. 474 — 475]. Відповідно до Європейської конвенції про правовий статус трудових мігрантів, термін „трудовий мігрант” означає громадянина Договірної Сторони, якому інша Договірна Сторона дозволила перебувати на її території для здійснення оплачуваної роботи [4]. Тобто обов’язковою умовою трудової міграції є працевлаштування. Міграція ж є більш загальним поняттям і крім отримання роботи може мати і інші цілі (об’єднання родин, туризм, відвідування родичів, навчання тощо).

На початку 1990-х рр. трудова міграція розгорталася у формі масових поїздок до сусідніх країн з дешевими товарами вітчизняного виробництва з метою придбання предметів широкого вжитку. Свого піку виїзд на роботу за кордон досяг на межі тисячоліть. У наступні роки, що відзначалися певним пожвавленням економіки України, виїзд на заробітки чисельно стабілізувався і почав поступово зменшуватися.

Обстеження трудової міграції, проведеного у 2012 р. виявило 1,2 млн. осіб, або 3,4 % населення у віці 15-70 років, які працювали або шукали роботу за кордоном. Серед населення працездатного віку частка трудових мігрантів у цьому періоді складала 4,1 % (в 2008 році – 5,1 %). Серед загальної кількості трудових мігрантів майже половину (48,5 %) складали короткострокові трудові мігранти, понад третину – особи, що повернулися до України і лише кожний сьомий трудовий мігрант працював за кордоном 12 місяців та більше [5, с. 29].

Гендерний розподіл українських трудових мігрантів наступний: чоловіки – 66 % та жінки – 34 %. Кількість сільських жителів перевищує тих, хто приїхав із міста (відповідно 54 % проти 46 %). За віковими групами трудові мігранти розподіляються таким чином. Близько чветрі – мігранти віком 40 — 49 років, п’яту частину становлять мігранти віком 30 — 34 роки, по 15 % припадає на групи віком 25 — 29, 35 — 39 та 50 — 59 років. Таким чином середній вік становить 37 років. 65 % трудових мігрантів мають повну загальну середню освіту, 30 % вищу освіту (проте половина з них лише базову або неповну вищу освіту) [5].

Потоки трудових мігрантів спрямовані в основному до сусідніх країн – Російська федерація (43 %), Польща (14 %), Чеська республіка (13 %), та до країн з привабливішими умовами – Італія (13 %), Іспанія (5 %), Німеччина (2 %) (рис. 2.4).

Причому до Росії та Чеської республіки виїздять в основному чоловіки, де вони працюють на будівництві, тоді як серед мігруючих до Італії та Угорщини переважають жінки, де вони працюють відповідно в якості домашньої прислуги та у сільському господарстві.

Рівень участі населення різних регіонів у трудовій міграції та географічна спрямованість також є різними. Найвищою інтенсивність міграції є у західних областях, найнижчою у центральних. На сході  рівень участі визначається як низький. Такий розподіл пов’язаний із близькістю регіону до державних кордонів чи столиці (як альтернативи міграції) України, історичні зв’язки. Лідером за кількістю трудових мігрантів є Закарпатська область. Найбільша країна-реципієнт закарпатців – Чеська Республіка. Жителі Чернівецької області працюють переважно в країнах Євросоюзу; Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської обирають Польщу, Росію та Італію; Рівненської та Волинської – сусідню Білорусію та Польщу. Російська федерація є основною країною призначення для вихідців східних, центральних, північних, і південних областей.

2.2. Місце України в сучасних міграційних процесах робочої сили

Міжнародна міграція, як складне соціально-економічне явище, потребує особливої уваги уряду будь-якої країни, незалежно від того, виступає вона донором чи реципієнтом робочої сили на міжнародному ринку праці.

Проте, законодавче регулювання трудової міжнародної міграції в Україні, хоча й здійснюється відповідно до вимог міжнародних нормативно-правових актів, однак потребує вдосконалення, особливо в частині трудової еміграції [56, 103, 104]. Цей аспект є важливим із огляду на високу ймовірність її посилення за умов розвитку кризових явищ у економіці України в 2015 р., нестабільності соціально — політичного середовища в країні, а також інтеграційними перспективами з країнами ЄС. Адже ринки праці європейських країн більш привабливими ніж український і за умови спрощення працевлаштування в країнах ЄС логічно очікувати суттєвого збільшення кількості українців, які тимчасово чи постійно мігрують до цих країн.

Шораз більше зростання ролі міжнародної трудової міграції в соціально- економічних процесах, що відбуваються в кожній країні, вимагає в розроблення методик, які б допомагали адекватно оцінити диспозиціюкраїни на міжнародному ринку праці, із огляду на складність глобальної системи трудової міграції, яка сформувалася в ХХІ ст. (під диспозицією ми тут і надалі будемо розуміти положення країни в міжнародній міграції робочої сили в розрізі донор/реципієнт). Це дасть змогу дослідити майбутні потоки трудових мігрантів з/до країн, а відтак врахувати зовнішні економічні ефекти міжнародної міграції.

Для кількісної характеристики країни в глобальній системі міжнародної трудової міграції введемо поняття міжнародного міграційного потенціалу.

Слід зауважити, що більшість країн із високим рівнем індикатора міграційного потенціалу, який ідентифікує чинники «притягання — відштовхування», зосереджена в європейському регіоні, тобто в регіоні, де розтащована Україна, яка посідає 75 позицію щодо зазначеного індикатора (значення 0,77). Серед сусідів України за рейтингом європейські країни відсутні (Домініканська Респабліка — 74-та позиція, Сент-Лусія, Перу — 77-ма і 78-ма — Еквадор, Бразилія — 79-та позиції).Оскільки суттєва частка міграції припадає на країни, що межують або розташовані в одному географічному регіоні, то відставання України за індикатором чинників «притягання — відштовхування» свідчить, що країна може виступати в міжнародній міграції переважно як донор робочої сили щодо розвинутих країн.

Україна має один із найнижчих міграційних потенціалів у європейському регіоні. Враховуючи чинник відстані, саме найближчі географічно країни є потенційними реципієнтами робочої сили за наявності в них більш високого міграційного потенціалу. Міграційний потенціал України перевищує лише показники Албанії, Боснії та Герцеговини, Македонії та Молдови. Дослідження його динаміки за 2006-2010 рр. показало, що Україна серед 39 країн Європи стабільно перебуває на 35 позиції. Це вказує, з одного боку, на те, що міграційний потенціал країни відносно стабільний а з іншого — надає підстави вважати, що й у майбутньому (принаймні в найближчиі 5-10 років) Україна залишатиметься донором робочої сили.

Щодо країн Африки та багатьох країн Азії Україна має набагато вищий міграційний потенціал, тому можливим є формування в майбутньому стійких міграційних потоків із країн цих регіонів до України.

Із цього приводу варто зауважити, що міжнародна статистика надає дещо завищені дані, пов’язані з міжнародною міграцією з України й до України. У зазначеній статистиці іммігрантами вважаються особи, народжені в Україні, які проживають у інших країнах. Відповідно до іммігрантів відносять усіх, хто проживає в Україні, але народився в іншій країні. Оскільки Україна входила до складу СРСР, де переміщення між республіками, які згодом стали незалежними країнами, здійснювалося вільно, то з набуттям незалежності з’ясувалося, що велика кількість тих, хто проживає в Україні, народилися поза її межами. Аналогічно багато з тих, хто народився в Україні, опинилися в інших країнах. Тому стабільна компонента міжнародної міграції щодо України, як слушно зауважили фахівці MOM, великою мірою відображає не реальну диспозицію країни в міжнародній трудовій міграції, а наслідки зміни статусу держави (з республіки, яка входила до складу СРСР, на незалежну країну).

Так, здебільшого інтенсивною міграція та еміграція була на початку 1990-х років, у перші роки незалежності України. Лише у 1991-1992 рр. в Україну для постійного місця проживання прибули понад 1 млн осіб (948 тис. із пострадянських держав, 81 тис. — з інших держав, переважно військовослужбовці частин радянської армії, виведені з країн Центральної Європи, та члени їхніх сімей [3, с. 7]. Ці роки характеризувалися великим додатним сальдо зовнішньої міграції, однак вона не мала явно вираженого характеру трудової, так як на міграцію діяли інші чинники, зумовлені політикою СРСР. Міграційний приріст забезпечувався передусім поверненням вихідців з України із Сибіру, Далекого Сходу, Казахстану, а також із регіонів воєнних конфліктів [3, с.7].

Тому серед громадян, які народилися за межами України, але зараз проживають в ній, найбільше вихідців із Росії, Білорусі та Казахстану. Саме в цих країнах проживає найбільше громадян, які народилися в Україні, але виїхали за її межі [3, с. 8].

Відповідно до зазначених критеріїв визначення міжнародних мігрантів, Україна належить до країн, для яких суттєвою є стабільна складова імміграції та еміграції (рис. 2.4).

Як бачимо з рис. 2.4, за критеріями Світового банку та МОМ для України характерною є велика кількість емігрантів і мігрантів. Частка першої та другої категорій перевищує 11 % населення України. Проте згідно з даними низки інших досліджень загальна кількість українських мігрантів, що працюють за кордоном, після 1990 р. коливалася від 0,8 до 7 млн осіб [9].

Відмінності в оцінках починаються з кількості українських громадян, яких можна віднести до трудових мігрантів. Проблемою в цьому випадку є висока тінізація українського ринку трудової еміграції, і найбільше у випадку її сезонного характеру. За деякими оцінками за кордоном нелегально працюють 90 % усіх трудових мігрантів з України [9, с. 34]. Тому їх реальну кількість деякі фахівці оцінюють у 2-2,7 млн, крім цього, 350-700 тис. осіб «човникових» мігрантів [15, с. 49]. За оцінками інших науковців кількість українців — трудових мігрантів становить

близько 4 млн осіб [93, с. 10]. Згідно з експертними оцінками Міністерства соціальної політики України, за межами України на початок 2006 року працювало майже 3 млн осіб, із них офіційно через ліцензованих посередників працевлаштовано лише 2 % [9]. За розрахунками Українського парламенту й Уповноваженого з прав людини на початок 2006 року до 7 млн українців працюють за кордоном [9]. Відповідно до критеріїв МОП близько 780 тис. українців належать до міжнародних трудових мігрантів, які працюють за кордоном (близько 3,5-4 % загальної кількості робочої сили) [195]. Наведені вище цифри вельми контрастують із офіційною статистикою щодо трудової міграції, наданою Державним комітетом статистики. Так, станом на початок 2014 р. українські громадяни отримали лише близько 80 тис. дозволів для легального працевлаштування за кордоном [2].

Відмінності в кількості трудових мігрантів підтверджують високу тінізованість трудової еміграції з України, і жодна офіційна чи громадська організація в Україні й світі не може точно визначити кількісні характеристики ні стабільної, ні динамічної складових міжнародної трудової міграції щодо України. Це підтверджує наявність проблеми низької регульованості ринків праці на міжнародному рівні. За даними Світового банку стібільна компонента міжнародної трудової міграції з України має географічний розподіл, представлений на рис. 2.5.

Найбільша кількість українців проживає в сусідніх країнах (переважно в Росії, менше — у Польщі). Серед інших країн проживання виокремимо США, Ізраїль, Білорусь. Висока частка Росії та Польщі зумовлені історичними обставинами, внаслідок яких культурне середовище Росії є близьким до українського (переважно східної та південної частин), а Польщі — спорідненим з культурним середовищем західних регіонів України. Подібність культурних середовищ існує і між Білоруссю та Україною. Висока частка Ізраїлю як країни, де проживають народжені в Україні, зумовлена імміграційною політикою цієї країни щодо євреїв, які народилися в інших країнах, зокрема й в Україні.

Відносні масштаби трудової міграції в Україні відображені і в результатах деяких соціологічних опитувань. Так, за даними загальнонаціонального соціологічного опитування Інституту соціології Національної академії наук України, 7,2 % збираються найближчим часом виїхати закордон на заробітки, а 11,5% мають досвід роботи за кордоном уминулому[124, а523]. За результатами модульного вибіркового обстеження з питань трудової міграції в Україні, проведеного МОМ, Світовим банком, Державною службою статистики України спільно з Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, проведеного у 2012 році 1,2 млн. осіб, або 3,4% населення у віці 15-70 років, які з 1 січня 2010 р. до 17 червня 2012 р. працювали або шукали роботу за кордоном [37, а29]. Згідно даних цього ж дослідження, в Україні переважає короткострокова трудова міграція (лише кожний сьомий трудовий мігрант працював за кордоном 12 місяців та більше) [34, ^29].

За гендерною ознакою трудова міграція є більш поширеною серед чоловіків (4,8% у загальній кількості чоловіків 15-70 років), а серед жінок даний показник вдвічі менший [24, с.29 ].

Також потрібно відзначити переважання сільських мешканців у загальній кількості мігрантів (54,3% усього контингенту трудових мігрантів) [27, с.30]. Це вказує на те, що дія чинників відштовхування в Україні є вищою для сільських територій.

В контексті аналізу зовнішніх економічних ефектів важливою є вікова структура, так як з нею пов’язано зменшення кадрового потенціалу країни. Потрібно відзначити, що більшість трудових мігрантів віком 25-49 років) [37, с.31]. Проте віковий розподіл трудових мігрантів дещо різний в різних країнах. Так в Угорщині спостерігається найбільша частка молоді (15-24 роки) серед українських мігрантів (43,9% всієї кількості мігрантів) [37, а31]. Натомість в Іспанії та Німеччині частка даної вікової групи досить незначна (4,4% та 7,2% відповідно) [27, с.31].

Вікова група молоді віком 25-34 років серед трудових мігрантів має найбільшу частку у Німеччині (54,0%), Португалії (46,5%) та Російській Федерації (37,2%) [27, с.31]. Натомість в Іспанії та Португалії та найбільшу питому вагу мають мігранти старших вікових груп (35-49 років) — 57,4%, 49,8%, 46,1% відповідно [27, с.31]. Проте в цілому потрібно зробити висновок, що з України переважно мігрує населення, яке вже має певний досвід роботи і кваліфікацію і одночано має високий рівень працездатності.

Середній вік українських трудових мігрантів становить 37 років [7, с.32]. Отже, Україна втрачає якщо не найбільш кваліфікованих спеціалістів, то тих, хто міг би стати ними у майбутньому. Проблема полягає у тому, що висококваліфіковані мігранти переважно не мають наміру повертатися до України, тому позитивні ефекти, пов’язані з поверненням таких мігрантів до батьківщини, виявлятимуться невеликою мірою.

2.3. Фактори впливу на трудову міграцію та її наслідки

В першу чергу, обсяг трудової міграції залежить від демографічної ситуації в країні, а саме від забезпеченості ринку праці населенням працездатного віку. Незважаючи на те, що з 2001 року коефіцієнт народжуваності в Україні поступово зростає, він не забезпечує простого відтворення населення, що підкріплюється і високим рівнем смертності українців. За даними Держстату у 2014 році загальна чисельність населення становила 45,5 млн. осіб, із них 22 млн. осіб (48 %) – економічно активне населення у віці 15 — 70 років і лише 45 % були працевлаштованими. Більше половини зайнятого населення – це особи у віці старше 40 років, що свідчить про старіння робочої сили. Несприятлива демографічна ситуація в Україні не сприятиме зменшенню еміграції, а навпаки збільшенню імміграції. Ситуація в світі, зокрема в промислово розвинених країнах є наступною: в результаті скорочення народжуваності та старіння населення утворюються диспропорції на ринках праці і вони відчувають потребу в залучені іноземної робочої сили. Це сприяє збільшенню кількості трудових мігрантів з України.

Другим фактором є ситуація на ринку праці, зокрема рівень безробіття та кількість наявних робочих місць.

Міжнародна міграція висококваліфікованих працівників зумовлює прямий негативний зовнішній ефект у економіках країн-донорів робочої сили, пов’язаний із втратою частини державних інвестицій в освіту. Проте сумарні втрати країн з найбільшими відносними міграційними втратами висококваліфікованої робочої сили за останніх 10 років не перевищують 10-20 % річного ВВП, однак становлять помітну частку всіх витрат на освіту. Втім такі втрати менші, ніж грошові перекази мігрантів у ці країни. За умов високого безробіття негативний вплив міграції висококваліфікованої робочої сили на кадровий потенціал не виявляється, оскільки високоосвічені мігранти здебільшого незатребувані в національній економіці країни походження.

В умовах посилення конкуренції за людські ресурси одним із напрямів міграційної політики багатьох країн стає заохочення повернення на батьківщину співвітчизників.

Так, наприклад, набути громадянства Угорщини можна проживаючи на території інших держав. Умови для цього мінімальні: несудимість, базове знання угорської мови чи угорське походження [10, с. 139].

У Польщі власники „карти поляка”, яку можна отримати, якщо довести, що хоча б хтось із предків був поляком, можуть працювати у Польщі без додаткових дозволів, займатися підприємництвом, навчатися із громадянами країни на рівних умовах. З 2006 року громадяни України, Білорусі та Росії отримали право на тимчасове працевлаштування (до 6 місяців упродовж року) без спеціальних дозволів. У 2014 році в Польщі набуває чинності новий закон про іноземців, відповідно до якого дозвіл на проживання одночасно означатиме й дозвіл на працевлаштування [10, с. 140-141].

В Росії в 2006 році було підписано указ президента „Про заходи з надання сприяння добровільному переселенню в Російську федерацію співвітчизників, які проживають за кордоном”, відповідно до якої були відкриті представництва Федеральної міграційної служби Росії за кордоном. Зокрема в Україні спеціалісти ФМС працювали в Києві, Харкові, Одесі, Львові. Згодом учасників програми прирівняли до громадян Росії щодо сплати податку – 13 % замість 30 % для нерезидентів [10, с. 140-141].

Програми повернення талановитої молоді розробляються з 60-х рр. 20 ст. різними країнами, серед яких Туреччина, Індія, Південна Корея та інші. Такі програми передбачають направлення студентів на навчання або працю в країни Європи або США із обов’язковим поверненням до країни-походження. Деякі міжнародні організації, серед яких МОМ (за фінансової підтримки ЄС), Програма розвитку ООН, також започатковують програми сприяння поверненню інтелектуального капіталу. Існують також двосторонні програми з Німеччиною і Францією [11, с. 24].

Іноземна політика щодо підтримки співвітчизників за кордоном, в т.ч. на території України сприяє втраті Україною своїх громадян у разі гіршої економічної ситуації, ніж в сусідніх державах.

На жаль, в Україні, на відміну від багатьох країн, ресурс репатріації співвітчизників задіяний недостатньо. Хоча сприяння їй неодноразово декларувалося як один із пріоритетів міграційної політики, не було закону, який визначав би статус репатріантів, державна допомога при здійсненні репатріації та облаштуванні на батьківщині не надавалася. Таким чином міграційна політика України має бути направленою на залучення іммігрантів (в першу чергу вихідців з України) через співпрацю з діаспорою, здійснення спеціальних заходів, створення спеціального органу виконавчої влади, а також на запобігання еміграційному відпливові через задоволення потреб етнічних меншин, працевлаштування громадян у сусідніх державах як альтернативи переселення та розвиток транскордонного співробітництва [10, с. 144].

Досвід європейський країн показує, що до зворотної міграції трудових мігрантів у країну-походження призводить покращення її економічного стану, забезпечення прав людини.

Політична ситуація в країні. На сьогоднішній день цей фактор є особливо актуальним для України. Звернемося до світового досвіду. Наприкінці ХХ ст. Угорщині довелося прийняти десятки тисяч біженців, передусім етнічних угорців, які масово рятувалися від конфліктів та політичної нестабільності в колишній Югославії та Румунії, що створювало неабиякі труднощі. Проте із нормалізацією життя на Балканах, вступом до ЄС Словаччини та Румунії, де проживає численна угорська меншина, цей потік скоротився. Натомість значна частина угорської молоді, насамперед кваліфікованої, орієнтована на працевлаштування в багатших країнах Євросоюзу [10, с. 140].

Як складеться політична ситуація в Україні прогнозувати навіть на найближчу перспективу важко. Можна стверджувати лише про наявність політичної нестабільності. В разі нестабілізації ситуації можна очікувати збільшення виїздів за кордон національних меншин з України. Навіть у випадку стабілізації ситуації, враховуючи політичні події, які відбулися в Україні з початку 2014 року, можна прогнозувати зменшення кількості мігруючих до Росії, особливо це стосується мігрантів із західних областей. Як альтернативу мігранти можуть обрати країни Європейського Союзу, крім того цьому сприятиме і спрощення візового режиму. 

Висновки

  1. Аналіз підходів фахівців до виокремлення ознак міжнародної міграції дає змогу виділити дві ключові ознаки, властиві саме міжнародній міграції робочої сили, що відрізняють її від інших форм руху населення: продаж робочої сили в країні в’їзду та перетин державного кордону. Інші ознаки не є характерними саме для міжнародної міграції робочої сили. Відповідно міжнародна міграція є економічним явищем, пов’язаним із перетином міждержавних кордонів трудовими мігрантами і продажем ними своєї робочої сили в країні в’їзду.
  2. Міжнародна міграція робочої сили є складним системним явищем, у структурі якого з позиції зовнішніх ефектів у економіці країн-донорів і країн- реципієнтів доцільно виокремити стабільну (в короткотерміновій перспективі) та динамічну компоненти. Стабільна компонента має дві складові: кількість трудових іммігрантів та емігрантів у економіці певної країни. Динамічна компонента — це первинні та вторинні (рееміграція) потоки трудових мігрантів за певний проміжок часу (рік). Стабільність першої компоненти пояснюється великою кількістю трудових мігрантів в економіках різних країн порівняно з міжнародними потоками робочої сили. Обидві компоненти є системно взаємозв’язаними, оскільки емігрант щодо однієї країни є іммігрантом щодо іншої.
  3. Міграційний потенціал України свідчить, що вона виступає переважно донором робочої сили, адже потенціал країн, які безпосередньо межують або ж розташовані в одному регіоні з Україною, набагато вищий. Україна експортує як некваліфіковану робочу силу так і фахівців із вищою освітою. Некваліфікована робоча сила мігрує переважно до країн європейського регіону, які або межують з Україною (Російська Федерація, Польща, Чеська Республіка), або розташовані порівняно недалеко (Італія, Португалія, Іспанія). Кваліфікована робоча сила мігрує до Російської Федерації, США, Канади, Німеччини, Австралії й Аргентини [6].

Зазначимо, що з адаптацією системи освіти України до стандартів ЄС логічно очікувати посилення міграції висококваліфікованих молодих спеціалістів до країн Європи. Також зауважимо, що можливе повернення значної частини мігрантів із Російської Федерації в разі прийняття цією країною обмежувальних законів. Це може перенаправити основні міграційні потоки до країн Європи в сегменті і висококваліфікованої, і некваліфікованої робочої сили. Водночас Україна є потенційним реципієнтом трудових мігрантів з Африки та Азії, що може зумовити приплив нелегальних трудових мігрантів із країн цих регіонів. І це має враховувати держава. 

Список використаної літератури

  1. Акімов Д. І. Інтелектуальна трудова міграція: наскільки страждає Україна від «відтоку мізків» / Д. І. Акімов // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 11. — С. 297-299.
  2. АкімовД. Соціальні основи трудової міграції: західна та східна моделі / Д. Акімов // Віче. — 2009. — № 14. — С. 2-3.
  3. Алешковский И. А. Тенденции международной миграции в глобализирующемся мире / И. А. Алешковский, В. А. Ионцев // Век глобализации. — 2008. — № 2. — С. 77-87.
  4. Андрусишин Н. І. Доходи трудових мігрантів як чинник інвестиційного забезпечення розвитку регіону / Н. І. Андрусишин, М. М. Біль // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону : зб.наук. праць. — 2009. — Вип. 15. — № 4 (ч. 2). — С. 139-147.
  5. Бабич Д. Відтік мізків: Топ-5 країн, куди емігрують кращі українські фахівці / Д. Бабич // Голос.иа — Режим       доступу: http://ua.golos.ua/social_problem/13_02_14_utechka_mozgov_top5_stran_kuda_emigriru yut_luchshie_ukrainskie_spetsialistyi
  6. Баланда А. Ринок праці як економічна категорія //Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 5. — C. 21-25.
  7. Богиня Д. Трансформаційні процеси в системі формування національного ринку праці: інституційний аспект //Україна: аспекти праці. — 2005. — № 1. — C. 3-9
  8. Ваврищук Н. Г. Міжнародна міграція робочої сили в контексті розширення Європейського союзу : дис. канд. екон. наук: 08.00.02 / Ваврищук Наталія Георгіївна; Національний ун-т «Києво-Могилянська академія». — К., 2007. — 308 с.
  9. Валовий внутрішній продукт [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/: [Заголовок з екрана]
  10. Варецька О. Соціально-економічне підґрунтя трудової міграції населення України / О. Варецька // Україна: аспекти праці. — 2005. — № 5. — С. 34-39.
  11. Гайдуцький А. П. Грошові трансферти мігрантів у системі міжнародного ринку капіталу : автореф. дис. … д-ра екон. наук : 08.00.02 / А. П. Гайдуцький; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2010. — 32 с. .
  12. Галицький В. Тенденції ринку праці в Україні //Праця і зарплата. — 2008. — 16 липня. — C. 4
  13. Гальків Л. І. Статистичне оцінювання міграційних процесів в Україні у контексті втрат людського капіталу / Л. І. Гальків // Науковий вісник НЛТУ України. — 2010. — Вип. 20(5). — С. 124-131.
  14. Герасименко Г. В. Гендерні аспекти трудових міграцій населення України / Г. В. Герасименко, О. В. Позняк // Демографія та соціальна економіка. — 2006. — № 1. — С. 46-54.
  15. Горідько Н. П. Оцінка граничних схильностей до споживання та заощадження в сучасній економіці України / Н. П. Горідько // БізнесІнформ. — 2011. — № 7. — С. 12-15.
  16. Гринкевич С. С. Як подолати негативний вплив міграційних процесів на формування інтелектуального трудового потенціалу України [Електронний ресурс] / С. С. Гринкевич, І. Р. Проців // Економічний форум. — 2011. — № 4. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ekfor/2011_4M7.pdf
  17. Грішнова О. А. Трудовий потенціал України: оцінка стану, ефективність використання, стратегічні напрями розвитку : монографія / О. А. Грішнова, С. Р. Пасєка, А. С. Пасєка. — Черкаси : Маклаут, 2011. — 358 с.
  18. Гуменюк Ю. Міжнародний ринок унікальної робочої сили: перспективи мігрантів / Ю. П. Гуменюк // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2010. — № 691. — С. 321-327.
  19. Гуменюк Ю. П. Теоретичні аспекти дослідження впливу міжнародної міграції робочої сили на розвиток економічної системи / Ю. П. Гуменюк, Г. П. Гоголь // Вісник національного університету «Львівська політехніка». — 2009. — Вип. 657. — С. 484-497.
  20. Гуць М. Оцінка стану ринку праці в умовах реформування економіки України //Україна: аспекти праці. — 2005. — № 2. — C. 13-18
  21. Демографічна ситуація в Україні у 2014 році [Електронний ресурс] // Експрес-випуск Державної служби статистики України. — 2015. — 17.02.2015 № 28/0/10.2вн-15. — Режим доступу: http://ukrstat. gov.ua/express/expr2015/02/31pdf.zip
  22. Дженкова В. І. Внутрішні та зовнішні виміри регулювання міграційних процесів / В. І. Дженкова, Л. М. Левченко, І. Є. Рєліна // Економічний простір. — 2009. — № 24. — С. 23-30.
  23. Добрицкая Ж. Современные тенденции развития рынка труда в России и странах СНГ //Менеджер по персоналу. — 2007. — № 11. — C. 52-56
  24. Дослідження ситуації у сфері трудової міграції: Україна. Аналітична доповідь [Електронний ресурс] [О. Малиновська, Т. Петрова, О. Позняк, С. Чехович] // Документ для обговорення на Національному тристоронньому семінарі з питань зовнішньої трудової міграції у рамках проекту МОП «Можливості професійного навчання, зайнятість та міграційна політика як чинники запобігання й скорочення масштабів торгівлі жінками в Україні» (2-4 лист. 2005 р.). — 2005. — 56 с. — Режим доступу: http://www.ilo.org.ua.pdf
  25. Доходи та витрати населення України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/: [Заголовок з екрана].
  26. Дронь Є. В. Трудова міграція в Україні: тенденції та наслідки / Є. Б. Дронь, В.Г. Заньковська // Економічні науки. — 2010. — № 6. — С. 38-45.
  27. Дяченко Б. І. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів/ Б. І. Дяченко, С. В. Долинський, В. Ю. Ткач, М. А. Товтин //Економіка АПК. — 2005. — № 2. — С.138-143.
  28. Зовнішня трудова міграція населення України [електронний ресурс]. — К. «ДП Інформаційно-аналітичне агентство», 2009 — 120 с. — режим доступу: http://ucsr.kiev.ua/books/2009 Foreign labor Migration of Ukr.pdf
  29. Корецька С. Державна політика на ринку праці //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 4.. — C. 291-296
  30. Корчевська Л.О. Інтеграція України до світового ринку праці через використання трудового потенціалу: автореф. дис. на здобуття наук. Ступеня канд. екон. наук: спец. 08.05.01 / Корчевська О. Л. — Донецьк. нац. ун-т. — Донецьк, 2006. — 20 с.
  31. Краузе О. Зовнішня трудова міграція населення України / О. Краузе // Галицький економічний вісник. — 2010. — № 2(27). — С. 26-30.
  32. Кривенко Ю. І. Міграційні процеси за умов глобалізації (соціально- філософський аспект) / Ю. І. Кривенко [Електронний ресурс] // Гілея. — 2010. — № 39. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2010
  33. Лиса О.В. Оцінювання показників робочої сили за даними щомісячних обстежень населення //Статистика України. — 2008. — № 2. — C. 76-81
  34. Покрищук В. Про сучасний стан та проблеми розвитку ринку праці в Україні //Праця і зарплата. — 2008. — 26 березня. — C. 3-5
  35. Руденко Н. В. Вплив зовнішньої трудової міграції на розвиток національних ринків праці / Н. В. Руденко // Теоретичні та прикладні питання економіки. — 2010. — Вип. 22. — С. 136-142.