Вступ

Об’єктом дослідження даної роботи є міжнародна торгівля, яка займає одне з провідних місць в економічному аналізі. На межі XX – XXI століть міжнародна торгівля й досі виступає як особлива форма міжнародних економічних відносин, що відображає стан й перспективу руху різних товарних форм, як між національними економіками так і з внутрішньо- і транснаціональними компаніями, і яка розглядає світ як єдиний господарський простір.

Міжнародна торгівля долає обмеженість національної ресурсної бази; ємність внутрішнього ринку і встановлює зв’язки національного ринку зі світовим; розширює масштаби виробництва, що обмежені кривою виробничих можливостей; забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва; розвиває спеціалізацію країни, збільшує об’єм виробництва.

Створення ринкової економіки в Україні посилює необхідність теоретичного дослідження значного комплексу питань, пов’язаних з виробництвом та реалізацією товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Одним з таких головних питань є наукове дослідження зовнішньоекономічних зв'язків України, що також виступає предметом дослідження.

Україна як молода держава перебуває на новому етапі входження в систему світогосподарських зв’язків і від того, як цей процес буде здійснюватися, залежить не тільки, та й не тільки динаміка зовнішньої торгівлі, скільки можливість розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

От чому питанням міжнародної торгівлі займаються такі українські вчені та економісти: Р.О. Заблоцька, Є.Канищенко, Є.Ф.Ростов, М.А. Дудченко, М.М. Кирієнко та ін.

В цій роботі наведені структура експорту-імпорту послуг, товарна структура імпорту та експорту послуг, географічна структура зовнішньої торгівлі України, динаміка зовнішньої торгівлі України товарами (1995 – 2000); місце України на світовому ринку товарів та послуг, а також можливі шляхи розвитку міжнародної торгівлі України.

Основні поняття: світова економіка, зовнішньоекономічна діяльність, міжнародна торгівля, імпорт, експорт, товарообіг, експортний потенціал, конкурентоспроможна продукція

РОЗДІЛ 1 АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

1. 1. Національний експортний потенціал та експортна політика України

Зовнішня торгівля будь-якої держави виступає як невід'ємна складова частина національної економіки; джерело одержання іноземної валюти; фактор інтеграції країни в систему світового господарства. Відповідно її розвитку кожна держава приділяє особливу увагу, направляючи і заохочуючи неї. Україна має великий експортний потенціал. Маючи площу 0,4% загальної світової суші і чисельність населення на рівні 0,8% загальносвітової кількості, Україна робить 5% світової мінеральної сировини і продуктів його переробки. Розвідані запаси корисних копалин оцінюються в 7 трлн.дол. Частка України у світовому виробництві марганцевої руди складає 32%, у виробництві чавуна – 52 млн.т., стали – 54 млн.т., готового прокату – 41,5 млн.т. Це п'яте місце у світі. У той же час тут знаходиться 25% світових чорноземів. Україна повною мірою забезпечена висококваліфікованими кадрами. До того ж Україна має вигідне географічне положення. Варто врахувати, що в момент розпаду СРСР Україна була віднесена експертами Дойче-Банка до найбільше економічно розвитих його республік з найкращими інтеграційними показниками.

До розвалу СРСР колишні радянські республіки здійснювали свої товаропотоки головним чином у рамках єдиного народногосподарського комплексу Радянського союзу, а також із країнами РЕВ. У післяреформений період така ситуація докорінно змінилася: відбувалася швидка географічна переорієнтація зовнішньої торгівлі колишніх соціалістичних країн. В даний час Україна, як незалежна країна знаходиться в геополітичному торговому просторі 10 прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенціал ринків збуту української продукції. З цими країнами Україна має спільний кордон, а з Туреччиною і Грузією – морську акваторію Чорного моря.

В даний час в Україні продовжуються наступні, що раніше намітилися довгострокові структурні тенденції в експорті та імпорті товарів і послуг:

• Орієнтованість експорта на переважно сировинну спрямованість, здебільшого (близько 70%) чорної металургії, що складається з продукції – 32%, хімічної промисловості – 12%, харчовий промисловості – 10%, машинобудівної – 10%;
• Орієнтованість імпорту на життєво необхідну продукцію – нафту, газ – 52%, продукцію машинобудування – 13%, вугілля, що коксується, медикаменти, продукти харчування;
• Украй нерівномірне розміщення експортного потенціалу України, коли 4 з 25 регіонів дають більш 50% експорту (Дніпропетровська, Донецька, Луганська й Одеська області);
• Висока орієнтованість зовнішньої торгівлі України на республіки СНД (до 70% зовнішньоторговельного обороту);
• Превалювання матеріалоємного устаткування в експорті продукції машинобудування.

Географічна структура зовнішньої торгівлі України носить відносно стабільний характер. На початку 1999 р. домінуючу роль у цій галузі продовжують грати Російська Федерація (53% українського імпорту), Туркменістан, Білорусь, Казахстан, Китай, Туреччина, Німеччина, Польща, Італія й Угорщина. Однак у порівнянні з відповідним періодом попереднього року імпорт із країн СНД зменшився на 15,7%.

З огляду на припинення існування Ради Економічної Взаємодопомоги і СРСР, уведення власних валют, перехід до світових цін у торгівлі один з одним і інші причини, що обумовили значний спад зовнішньої торгівлі, фахівці в той же час указують на фактори, що сприяють зниженню ефективності експортної політики. До основного з них відносяться:

• Загальний стан економіки країни;
• Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції;
• Перевищення національної собівартості більшості товарів рівня світової ціни;
• Рівень планування і керування зовнішньоекономічною діяльністю;
• Розрив існуючих раніше міжреспубліканських зв'язків;
• Невідповідність українських товарів світовим стандартам;
• Збитковість продукції багатьох підприємств;
• Велика зовнішня заборгованість;
• Нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності;
• Тверде регулювання на національному рівні основних товарних ринків;
• Перевага закритих міжнародних ринків унаслідок глибокої транснаціоналізації;
• Діскремінаційна і конкурентна політика окремих держав;
• Економічне становище торгових партнерів;
• Глобалізація і лібералізація міжнародної торгівлі.

У сформованих обставинах основна стратегічна задача для України – перехід до розвитку економіки, орієнтований на експорт, і отже, на виробництво товарів, здатних конкурувати на світовому ринку. Заходи для стабілізації і нарощування експорту можуть бути наступні:

• Підтримка державою приватного вітчизняного капіталу;
• Стимулювання найбільш ефективних фірм і підприємств;
• Контроль і надання допомоги в підвищенні рівня кваліфікації експортерів;
• Створення інвестиційних організаційних і технічних умов для підвищення конкурентоспроможності українських товарів і послуг;
• Визначення напрямків експортної спеціалізації галузей.

Поки ж на сьогоднішній день частка України у світовій торгівлі в десятки разів нижче, ніж у промисловому виробництві, хоча свої зовнішньоторговельні операції Україна здійснює більш ніж з 180 країнами світу.

У торговій політиці України з іншими країнами світу усе ще просліджується різного роду обмеження: ліцензії, квоти, податки й ін. міри, хоча перевага віддається політиці вільної торгівлі.

Аналіз особливостей розвитку зовнішньої торгівлі України в 1999 році показує, що поруч з такими визначеними позитивними змінами, як збільшення товарообігу, ріст обсягів зроблених послуг, зменшення бартерізації торгівлі – мають місце такі деструктивні процеси, як зменшення фізичних обсягів експорту й імпорту багатьох видів продукції, переважно сировинний характер збуту при подальшому витисненні з внутрішнього ринку вітчизняної продукції, утеча капіталу за кордон і т.д. Прогноз розвитку зовнішньої торгівлі України в цих умовах до 2010 року запропонував віце-президент банку “Нарду” А. Кириченко:

• Україна – країна із соціально-орієнтованою ринковою економікою;
• Досягнуто повноправне членство у всесвітній торговій організації;
• Економічне законодавство України в основних позиціях погоджено з загальноприйнятими європейськими нормами;
• Підготовлено всі основні позиції по надходженню України в ЄС;
• Розвиваються торгові і коопераційні зв'язки в рамках системи вільної торгівлі з країнами СНД і Балтії, а також країнами чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС);
• На базі членства в Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі розвивається економічне співробітництво зі східноєвропейськими країнами – колишніми членами ради економічної взаємодопомоги;
• ЧЕС трансформується в окрему торгово-економічну асоціацію;
• Активізується економічна присутність України в країнах, пов'язаним із транскавказьким транспортним коридором;
• У вільних економічних зонах України здійснюється кілька великомасштабних інвестиційних проектів;
• Зовнішня торгівля регулюється переважно законодавчими мірами;
• У структурі експорту істотна частка приходиться на продукцію високого ступеня обробки, технології, засновані на сучасних досягненнях науки;
• У структурі експортованої продукції чорної металургії переважають високоякісні сталі і профільні вироби;
• Диверсифіковано джерела надходження енергоносіїв і стратегічних видів сировини;
• Обсяг експорту приходиться на країни далекого зарубіжжя;
• Великі українські експортери мають власні представництва в різних регіонах світу.

У третє тисячоліття Україна входить з великим, хоча і неповно працюючим у даний час економічним потенціалом. Проблеми його задіяти в більшій мірі є проблемами керівничими. Визначивши адекватну модель керування, можна в короткий термін провести реструктуризацію економіки і включити ще не розтрачені ресурси у творчу діяльність.

1.2. Географічна структура зовнішньої торгівлі України

Протягом останніх років географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами і послугами далі зазнавала суттєвих змін. Вектори товарних потоків поступово переорієнтувалися з пострадянських країн на інші регіони світу. Так, в 1999 р. частка країн СНД в товарному експорті України становила 34%, тобто майже вдвоє менше порівняно з 1992р.

У 2000 р. основними імпортерами українських товарів поза СНД були Китай (4,3 %), Туреччина (6%), Німеччина (5,1%) та Італія (4,4%). Протягом 1996 – 2000 рр. обсяги поставок українських товарів у ці країни поступово зростали.Протягом 1995 – 1999 рр. сформувалася стабільна група основних торговельних партнерів України, що споживають понад 50% її експорту, — це Росія, Китай, Туреччина, Німеччина, Італія, США, Білорусь та Польща. Лідерами залишаються Росія та Китай: обсяги їхнього імпорту українських товарів у 1999 р. склали 2,4 млрд. та 730 млн. дол. США вілповідно.

Різкий спад експорту – більше ніж удвоє – відбувся на російському (на 3,2 млрд. дол. США) та білоруському (на 377 млн. дол. США) напрямках. Причому в торговельному балансі з країнами збільшується позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Зменшення від’ємного сальдо торгівлі товарами було досягнуте завдяки випереджаючому скороченню імпорту, а не за рахунок збільшення експорту.

Крім того, вагома частина івалютних надходжень від продажу вітчизняних товарів на західних ринках витрачається на оплату російських енергоносіїв. До того ж російська частка імпортних поставок в Україну сягає майже 50%. Таким чином, зберігається критична залежність української економіки від внутрішніх процесів у сусідній державі. Тож диверсифікація імпортних джерел – надзвичайно актуальне завдання для України.

Основними факторами, що впливають на стан двосторонніх торговельних відносин між Україною та Росією, є такі:

1. Обмеження Росією імпорту українських товарів, у тому числі за рахунок порушення Міждержавної угоди про вільну торгівлю від 24 червня 1993 р., а саме:
2. в 1996 р. Росія запровадила ПДВ на імпорт українських товарів, через що середньомісячний імпорт з України скоротився з 500 млн. дол. США до 300 млн. Хоча з 1 лютого 1997 р. цей податок було скасовано, до того часу традиційні ринки збуту української продукції вже зайняли конкуренти;
3. з 15 травня 1997 р. Росія ввела мито на цукор у розмірі 25 %, що призвело до фактичного блокування експорту цієї продукції до Росії. У 1998 р. було досягнуто домовленості про збереження поставок українського цукру в межах безмитної квоти в 600 тис. т. Однак і ці поставки були заблоковані погодженими діями російських трейдерів, що виграли аукціон на закупівлю українського цукру, а згодои – імпортували дешевший цукор-сірець із латиноамериканських країн;
4. 15 серпня 1998 р. Росія запровадила додаткове імпортне мито в розмірі 3 % і встановила тимчасове спеціальне 20-відсоткове мито на цукор.
5. Зменшення обсягів вітчизняного виробництва продовольчих товарів, готового прокату, машинобудівної продукції та ін.
6. Неплатоспроможність російських імпортерів.
7. Неконкурентоспроможність товарів вітчизняного виробництва, пов’язана із закупівлею енергоносіїв із Росії за світовими цінами, що впливає на кінцеву ціну продукції.

Якщо в розвиткові зовнішньоекономічної діяльності України зберігатимуться наявні тенденції, можна передбачити поступове зниження частки країн колишнього СРСР в українському експорті у 2010 р. до 20 – 25%. Основними факторами цього процесу є і будуть: скорочення потреб указаних країн в імпорті через кризові явища в економіці, створення Україною власної імпортозаміщувальної виробничої бази, а також зростання обсягів експортних поставок української продукції в країни Азії, Африки, Америки та Європи.

Щодо країн Європейського регіону, то, незважаючи на числені програми й заходи, спрямовані на розширення експортних поставок у регіон, а в останньому десятириччі ситуація не зазнала суттєвих змін. За 1995 – 1999 рр. частка європейських країн в експорті українських товарів коливалася в діапазоні 20 – 32% без тенденції до зростання або зменшення. Головне гальмо для розширення експорту – те, що Україна не є членом ЄС, а також СОТ. До цього часу не запрацювала Угода між Україною та ЄС про партнерство і співробітництво, яка набрала сили 1 березня 1998 р. Передбачалося, що ратифікація Угоди відкриє для України нові можливості виходу на ринки країн – членів ЄС з вітчизняними товарами. Проте згідно з Угодою для цього наша країна має виконати попередні умови – провести подальшу реструктурізацію економіки, замінити механізм співробітництва з ЄС, підготовити правове поле для реалізації Угоди.

Тож подальша динаміка зовнішньоекономічних відносин із країнами Європи цілком залежатиме від виконання зазначених умов. В разі невходження України до ЄС та СОТ обсяги українського експорту в європейські країни залишатимуться до 2010 р. приблизно на нинішньому рівні – в діапазоні 22 – 32% загального обсягу експорту України. В разі входження України у вказані організації частка Європи може зрости до 40%.

Аналогічна ситуація склалася в експорті України в країни Америки. Його питома вага в загальному українському експорті протягом 1995 – 2000 рр. є досить сталою – 4-6 %. Це пояснюється тим, що товари з низьким рівнем обробки на такі значні відстані поставляти економічно невигідно, а конкурентоспроможну високотехнологічну продукцію Україна Північній Америці поки що не запропонувала. Проблема полягає в ефективному використанні експортного потенціалу українських підприємств. Американський ринок Є одним із наймісткіших у світі. Слід також зазначити, що розвиток експорту в США, Канаду має не тільки суто економічне значення. Це завдання політичне, адже від реалізації цього зовнішньоекономічного вектора залежить досягнення стратегічних цілей соціально-культурного розвитку України.

Збільшення експорту в США та Канаду є головною передумовою для розширення імпорту в Україну сучасного обладнання, високих технологій і створення врешті-решт власної імпортозаміщувальної виробничої бази. На жаль, зусилля державних органів, розроблені з цією метою програми і заходи вагомих результатів поки що не дали. Подальший розвиток зовнішньоекономічних зв’язків зі США та Канадою залежатиме від вирішення таких важливих питань їх взаємовідносин з Україною:

1. Надання Україні безумовного і всеосяжного режиму найбільшого сприяння в торгівлі. Зокрема, врегулювання питань щодо обмеження доступу окремих товарів українського походження на ринки країн Північної Америки (метали, феросплави, ядерні матеріали, текстиль).
2. Поширення дії Генеральної системи преференцій США на високоліквідні українські товари.

Швидкими темпами розвиваються зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами Азії. За 1995 – 2000 рр. Частка країн цього контингенту в загальному обсязі експорту України зросла більш ніж у 2 рази, сягнувши 23,7 %. У перспективі така тенденція збережеться за рахунок розширення поставок продукції машинобудування.

Високий споживчий рівень дешевих товарів середньої якості, виробництво яких можуть забезпечити українські підприємства, закупки озброєнь, запасних частин до машин і механізмів, які біли придбані раніше, зумовлюють стрімке зростання обсягів українського експорту в Африку. За 1995 – 1999 рр. Частка країн Африки в загальному обсязі експорту України зросла з 0,1 % до 4,6 %. У планах центральних органів влади – розширення мережі торговельно-економічних місій України на Африканському континенті, створення Палати торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва з країнами Африки. В результаті проведення вказаних заходів тенденція зростання частки країн Африки в загальному обсязі товарного експорту України збережеться. Однак у міру заповнення немістких африканських ринків українською продукцією спостерігатиметься значне уповільнення темпів цього зростання. Станом на 2010 р. питома вага країн Африки в загальному обсязі українського експорту складе орієнтовно 10 %.

РОЗДІЛ 2 ПЕРСПЕКТИВИ УЧАСТІ УКРАЇНИ В МІЖНРАРОДНИХ РИНКАХ

2.1. Вплив міжнародної торгівлі на економічний розвиток України

Товарна структура зовнішньої торгівлі України протягом десятиріччя практично не змінилася, незмінною лишилася й номенклатура товарів, які забезпечують основну частину валютних доходів. У цілому структура експорту охоплює багато видів національних товарів, але список товарів, на які припадають основні обсяги валюти, налічує не більше десяти позицій: метали, товари хімічної промисловості, добрива, деякі види продукції харчової промисловості.

Провідні позиції в українському експорті належать металопродукції ( 44 % експорту ), мінеральним продуктам і хімії (22 % ), тоді як на продукцію машинобудування припадає лише 12 %.

Більше того, за 1995 – 1999 рр. Структура експорту товарів значно погіршилася: частка металопродукції зросла на 8 %, а продукції машинобудування – на 7 %.

Якщо порівняти структуру зовнішньої торгівлі України з аналогічними показниками країн Центральної і Східної Європи, то стає очевидним, що таке порівняння не на нашу користь. По-перше, експорт сировини і товарів з низькою доданою вартістю з України в 4 – 10 разів перевищує аналогічні показники для Чехії, Угорщини та Польщі. По-друге, експорт продукції українського машинобудування у 2 – 5 разів нижчий, ніж із країн Центральної Європи. А ще в 1995р. частка продукції машинобудування в структурі експорту України становила 19 %, Словаччини – 18 %, Польщі – 21,1 %. По суті, розвивається вкрай небезпечне “сировинне омертвіння” економічних тканин країни. На світових ринках за Україною поступово закріплюється стратегічно невигідна товарна структура експорту, що підтверджує аналіз основних товарних позицій.

Металопродукція

Валютні надходження багато в чому залежать від примхливої кон’юктури зовнішніх ринків, дій конкурентів і протекціоністських заходів країн-імпортерів. Спроби розширити експорт шляхом заниження цін приводять до антидемпінгових заходів щодо вітчизняних експортерів, і в результаті знижується прибутковість поставок металопродукції. У 1999 р. фізичний обсяг експорту металопродукції зріс на 26,5 %, а у вартісному вираженні зменшився на 7,5 %. По суті, експорт металургійної продукції в багатьох випадках орієнтований не на економічну ефективність, а на утримання позицій на зовнішніх ринках для забезпечення валютних надходжень за будь-яку ціну.

Хімічна продукція

У 1996 – 1998 рр. Цей сегмент експорту скорочувався внаслідок несприятливої ринкової кон’юнктури. В 1999 р. поставки продукції хімічної промисловості України зменшилися на 15,3 % (майже на 200 млн. дол. США ). Крім того, розвиток експорту хімічної продукції стримується її високою енергомісткістю, залежністю від імпортної сировини ( особливо газу, нафти й стиролу) та екологічною шкідливістю. Певною стабільності цьому напрямкові зовнішньої торгівлі надає інерція попиту в пострадянських державах – головних споживачах української хімічної продукції.

Слід зазначити, що металургійна та хімічна продукція, яка становить близько половини експортного потенціалу України, в останні роки втрачає конкурентні позиції на зовнішніх ринках.

Визначальну роль у формуванні структури собівартості металопродукції відіграють матеріальні витрати, що дорівнюють майже 80 %, з яких 50 % припадає на енергоносії. Аналіз формування експортних цін свідчить, що основною причиною збитковості експорту металопродукції є надто високі витрати на виробництво, що, поряд з низькою якістю продукції, робить її практично неконкурентоспроможною.

Те ж саме стосується хімічної галузі. Так, ціни внутрішнього ринку на аміак через його високу вартість на 45 % перевищують рівень індикативних цін, а на карбомід – на 90 %. Таке перевищення сформоване вже на рівні виробничої собівартості без урахування затрат на реалізацію.

Продукція машинобудування

Частка галузі в структурі промислового виробництва України протягом 1992 – 1999 рр. зменшилася втроє – відповідно її питома вага в структурі експорту в 1999 р. становила лише 11 %. Основні причини – розрив коопераційних зв’язків з країнами колишнього СРСР і колишньої РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги); зростання відносних цін на енергоносії й матеріали, що різко знизило конкурентоспроможність машинобудівних підприємств нашої країни.

Товари агропромислового комплексу

І в цій сфері Україна втрачає свої переваги на світовому ринку. За останні роки наша країна втратила позиції європейського лідера у виробництві бурякового цукру, а також ринки збуту цієї продукції в країнах СНД, передусім у Росії. Після введення у 1999 р. експортного мита в розмірі 23 % експорт соняшника зменшився на 90 % порівняно з 1998 р. Слід зазначити, що за рівня внутрішніх цін, який склався нині на більшість товарів вітчизняного агропромислового комплексу, важко розрахувати на збереження зовнішніх ринків для цієї продукції.

Послуги

У 1999 р. Україна надавала послуги більш ніж 150 країнам. Загальний обсяг їх експорту становив близько 3,6 млрд. дол. США, скоротившись на 206 млн. дол. США порівняно з 1998 р.

Левова частка (85 %) у загальному обсязі експорту послуг належить транспортним послугам. А 60 % з них (1,8 млрд. дол. США) припадає на транзит російських енергоносіїв. Експорт комп’ютерних послуг у 1999 р. дорівнював лише 4 млн. дол. США (0,1 % загального обсягу). На міжнародному ринку технологій Україна майже не представлена – ліцензійні послуги склали тільки 3,9 млн. дол. США. Загалом експорт послуг поки що нагадує вулицю, а точніше, трубу з одностороннім рухом.

Слід зазначити, що на ефективність українського експорту негативно впливають повільна структурна перебудова виробництва, висока собівартість більшості видів експортної продукції, а також нездатність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності забезпечити більш ефективні умови поставок родукції на зовнішні ринки (CIF,CIP,DDP та ін.).

Стримує експортну діяльність наших підприємств поширена практика неповернень податку на додану вартість (ПДВ) суб’єктам господарювання, що експортують продукцію на зовнішні ринки за валюту. Зрозуміло, що в цих умовах експортери згортають поставки продукції на зовнішні ринки, оскільки неповернення ПДВ впливає на фінансовий стан підприємств-експортерів. Найнегативніше це відображається на експорті продукції металургійного комплексу та харчової промисловості – виробництв, які є збитковими чи мають України незначний рівень рентабельності.

Крім того, протягом останніх років спостерігався різкий спад ефективності виробництва в усіх без винятку галузях. Особливо прикро, що це мало місце в експорторізованих виробництвах.

Потенціал екстенсивного розвитку експорту майже вичерпаний. Без активної структурної перебудови економіки важко розрахувати на збереження вже досягнутих обсягів експорту, тим більше що сприятлива для українських товарів кон’юнктура 1996 – 1997 рр. Сьогодні змінилася на протилежну.

Нинішні труднощі пояснюються тим, що в цілому структура експорту дісталася Україні в спадок від колишнього СРСР і відображає суперечності сучасного перехідного періоду. Так, у промисловості частка важких галузей (електроенергетика, паливна промисловість та чорна металургія ) збільшилася до 54,5 % у 1997 р. (19,7 % у 1990 р. ). За той же період частка машинобудування, легкої та харчової промисловості зменшилася з 62,3 % до 27,5 %. За розрахунками експортерів, Україна витрачає на 1$ ВВП 3,25 кг еквівалента нафти. Для порівняння: у країнах із середнім рівнем доходів цей показник становить 0,6 кг, а в країнах Організації економічного співробітництва й розвитку – 0,27 кг на 1$ ВВП. Зазначені структурні зміни у промисловості України призводять до збільшення залежності від імпорту енергоносіїв, і як наслідок – до збитковості виробництва та неплатежів.

Економічний аналіз стану експортної спеціалізації дає підстави для двох принципово важлмвих висновків: перший – високий відсоток у структурі експорту продукції металургії, агропромислового комплексу та харчової промисловості свідчить про технічну відсталість української індустрії, недостатній розвиток наукомістких виробництв; другий – порівняно низький рівень фактично здійснюваного експорту переважної кількості видів промислової продукції спричинений на сампередіхньою неконкурентоспроможністю (недостатньою конкурентоспроможністю ) на світовому ринку.

Конкурентоспроможність продукції вітчизняної промисловості в міжнародному масштабі зумовляються здатністю до інноваційного розвитку та використання новітньої техніки й технології. Витрати на науково-дослідні роботи справляють значний вплив на товарну структуру експорту. Наприклад, у 90-х роках у США 89,4 % державних витрат і 74,6 % витрат підприємств на науку використовувалися у п’яти галузях промисловості: ракетобудуванні й космічній промисловості, машинобудуванні, електротехнічній і хімічній промисловості та приладобудуванні. При цьому 39,1 % продукції цих п’яти галузей становили 72 % американського експорту продукції переробної промисловості. Це свідчить про достатньо високий рівень конкурентоспроможності товарів США на світовому ринку.

Натомість конкурентоспроможність продукції промисловості України, передусім продукції машинобудування, на зовнішніх ринках є порівняно досить низькою. Так, у 90-х роках частка створених в Україні зразків нових видів машин та обладнання, що перевищували технічний рівень кращих закордонних аналогів, коливалися в межах 1 – 3 %. Такий стан зумовлений практичною відсутністю чітко розробленої програми інноваційного, насамперед технічного, розвитку промисловості, недостатнім рівнем фінансування науково-дослідних робіт. Неухильне зниження обсягів фінансування розвитку національної науки є загальною тенденцією останніх років. Якщо у 1990 р. частка фінансування науки у ВВП становила 3,1 %, то в 1995 р. вона знизилася до 1,1 %. У розвинуних країнах цей показник дорівнює: в Ізраїлі – 3,5 %; Японії – 3,05; Південній Кореї – 3,0; Швеції – 2,89; Швейцарії – 2,86; США – 2,75; ФРН – 2,66; Франції – 2,02 %.

Для України, яка має потужний науково-технічний і промисловий потенціал, конче потрібно розробити експортозоріентовану модель технічного й економічного розвитку вітчизняної індустрії. Ця модель має передбачати реалізацію наявних можливостей великомасштабного інвестування та підвищення технічного рівня виробництва. Створення такої моделі на сучасному етапі потребує збільшення стартового капіталу, глибокого вивчення кон’юнктури світових ринків, ефективної структури експорту.

У товарній структурі українського імпорту протягом останніх років суттєвих змін не спостерігалося. У 1999 р. темпи падіння обсягів імпорту становили 20,5 %. За рік до України було імпортовано товарів майже на 13 млрд. дол. США, в тому числі з країн СНД і Балтії – на 7,4 млрд., з інших країн світу – на 5,5 млрд. дол. США. Зменшення обсягів імпорту в 1999 р. зумовлювалося багатьмя причинами, серед яких – негативні наслідки кризи (девальвація гривні, зниження реальних доходів населення та внутрішнього споживчого попиту тощо), застосування урядом України низки заходів щодо обмеження імпорту ( протягом 1998 – 1999 рр. Було прийнято понад 40 нормативно-правових документів, які змінювали ставки ввізного мита), введення НБУ заборони на попередню оплату імпортних контрактів, яка діяла в I півріччі 1999 р.

Енергетичний імпорт, який становить 42 % загальних обсягів імпорту, скоротився на 11,8 %, або майже на 730 млн. дол. США. Слід зазначити, що в 1999 р. до України було імпортовано природного газу на 6,4 млрд. м більше, ніж у попередньому, але вартість його за рік зменшилася майже на 375 млн. дол. США. Одночасно скоротилися вартісні ( на 163 млн. дол. США ) та кількісні ( на 488 тис. т ) обсяги імпортованої сирої нафти.

Ще динамічніше відбувалося падіння обсягів неенергетичного імпорту, який скоротився на 25,8 % порівняно з попереднім роком. Суттєво звузився імпорт товарів інвестиційного характеру. Поставки машин та устаткування зменшилися на 33,9 %, або на 1,2 млрд. дол. США, порівняно з 1998 р., в основному за рахунок зменшення на 39 % імпорту цієї продукції з країн далекого зарубіжжя.

Збільшення позитивного сальдо балансу послуг порівняно з 1998 р. на 7,4 % зумовлене випередженням темпів зменшення обсягів імпорту послуг ( на 10 % ) порівняно з експортом (на 4% ).

Загалом слід зазначити, що динаміка складників зовнішньої торгівлі, зокрема зовнішньоторговельного обороту, експорту та імпорту, багато в чому залежить від змін обсягів внутрішнього споживання та ВВП. За постійногоскорочення ВВП на внутрішньому ринку утворюється дефіцит ресурсів, призначених для внутрішнього споживання. Ліквідація цього дефіциту об’єктивно можлива шляхом збільшення імпортних надходжень необхідних ресурсів та поступового скорочення експорту.

Екстенсивний розвиток експорту в 1995 – 1997 рр. (без здійснення структурних змін в експорттозоріентованих та інших галузях економіки) відбувався чималою мірою за рахунок зменшення внутрішнього споживання.

З 1997 р. обсяги імпорту почали скорочуватися. Якщо в 1996 р. обсяги імпортних надходжень товарів зросли порівняно з 1994 р. на 38,5 %, або на 4,9 млрд. дол., то вже в наступному 1997 р. вони зменшилися на 2,8 %, або на 2,1 млрд. дол.

Зниження обсягів імпорту було наслідком впровадження низки заходів тарифного регулювання щодо більшості товарів, які в достатній кількості виробляються в Україні, передусім щодо сільськогосподарської та харчової продукції – м’яса, цукру, олії соняшникової, картоплі тощо. Важливе значення для впровадження імпорту мало обмеження ввезення готової продукції, у вартості якої давальницька сировина сягає 80 %. Уряд ужив також заходів, аби обмежити ввезення товарів фізичними особами: максимально дозволений неоподатковуваний обсяг ввезення товарів було встановлено в розмірі 200 ЕКЮ. За оцінками, ввезення в Україну сільгосппродукції фізичними особами зменшилося в 1998 р. порівняно з попереднім роком приблизно вдвоє.

Подальше скорочення імпорту, зважаючи на високу питому вагу у ньому (понад 80 %) енергоносіїв та продукції промислово-технічного призначення, можливе лише з урахуванням забезпечення потреб економіки необхідними виробничими ресурсами. Загальні обсяги імпорту досягли нині по суті того рівня, який дає змогу задовольнити мінімальні потреби держави.

2.2. Шляхи вдосконалення структури зовнішньої торгівлі України

На жаль, на розвиток зовнішньої торгівлі України вирішальний вплив справляє група негативних факторів, а саме:

1. Низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів та послуг.

По-перше, українська продукція надзвичайно енергомістка через зношування основних фондів та застарілі технології. На 1 дол. ВВП Україна витрачає в 5,5 рази більше енергоресурсів, ніж країни Центральної Європи, й у 12 разів більше, ніж держави ОЕСР.

По-друге, кінцева продукція має високу собівартість. Тому й не дивно, що ціни на окремі види української продукції на 30 – 70 % перевищують ціни міжнародних ринків.

По-третє, наявні схеми фінансування експорту все ще далекі від досконалості. Високі процентні ставки на кредитному ринку України, обмежений доступ до “довгих” кредитів спричиняють те, що для українських експортерів фінансові ресурси сьогодні обходяться в 6 – 10 разів дорожче, ніж для їхніх західних конкурентів.

1. Нерозвиненість базових інститутів ринкової економіки. Держава поки що не змогла створити умови для підвищення конкурентоспроможності національного бізнесу. Українським експортерам дуже непросто конкурувати на зовнішніх ринках в умовах невизначеності щодо прав власності і правил ведення бізнесу, бо в країні досі не прийняті Земельний і Цивільний кодекси.
2. Недосконалість механізмів державного регулювання.

Це по-перше, нездатність держави правильно визначати структурні пріорітети зовнішньої торгівлі.

По-друге, це конфіскаційна податкова політика і жорстокообмежена грошово-кредитна політика,. Які позбавляють підприємства оборотного капіталу та інвестицій для модернізації виробництва.

4. Нерозвиненість ринкової інфраструктури підтримки експорту. Передусім ідеться про відсутність надійних і ефективних систем фінансування, страхування експорту. Дійових механізмів просування товарів на міжнародні ринки.

Таким чином,. Негативні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України зумовлені передусім низькими темпами внутрішніх економічних перетворень. В умовах жорсткої конкуренції на світових ринках відставання України від промислово розвинених країн збільшується.

Для успішного просування України на міжнародні ринки необхідне суттєве коригування зовнішньоторговельної політики за такими стратегічними напрямками:

• Розвивати експортний потенціал держави в рамках міжнародної спеціалізації, яка б органічно поєднувалася з вигідними для України напрямками структурних трансформацій в економіці (природно). За дотримання балансу між внутрішнім і зовнішнім попитом на українські товари й послуги).
• Нарощувати зусилля в найперспективніших секторах світової економіки (електроніка, енергетика, матеріали із заздалегідь заданими властивостями, біотехнології; науково-технічні, інжинірингові, консалтингові послуги, міжнародний туризм і т.д.).
• Створювати конкурентоспроможні транснаціональні корпорації, освоювати стратегії глобального маркетингу, технології реалізації великих міжнародних коопераційних проектів.
• Диверсифікувати географічнуу структуру зовнішньої торгівлі, мінімізувати критичну залежність від окремих держав (ринків), відповідно посилюючи економічну безпеку України.
• Забезпечити збалансованість експорту й імпорту, торговельних і поточних платіжних балансів України.

Висновки

Україна уже 11 років існує як незалежна держава. Однак єдина обгрунтована програма соціально-економічного розвитку країни, яка б сфокусувала увагу на пріоритетних напрямках міжнародної і тим самим стимулювала використання ринкових переваг вітчизняного виробництва досі не розроблена. Це негативно впливає на розвиток міжнародних комерційних зв'язків українських підприємств, стирає межі між політичними й маркетинговими факторами міжнародного співробітництва. Для того щоб прискорити процес економічного самовизначення, застосування дійсно маркетингових інструментів і підходів, що притаманних світовому ринку, необхідно:

• Визначитися з галузевими приорітетами експортної діяльності і надавати дійову державну підтримку саме тим українським підприємствам, чиї товари мають перспективи на світовому ринку;
• Конкретизувати і значно скоротити перелік країн та регіонів, які можуть претендувати на роль стратегічних партнерів України; підприємства повинні зосередити експортні зусилля на найбільш перспективних географічних напрямках;
• Значно підвищити рівень захисту інформації та прав вітчизняних виробників;
• Удосконалити менеджмент і маркетингове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності;
• Розробити систему макро- і мікроекономічних показників і стандартів якості, що стимулюють організацію та розвиток сучасного виробництва маркетингової діяльності.

Таким чином, Україна поступово займе гідне місце у світовому економічному просторі, виступив не як сировинний придаток розвинутих країн, а як країна зі самостійною сучасної економікою, яка ефективно використовує свій науково-технічній потенціал та придбаний досвід управлінської, зокрема — маркетингової, діяльності.

На сьогодні Україна повинна активніше виявляти свої можливості в економічному відношенні. Як показує світовий досвід, зайняти гідне місце на світовому ринку можливо, за наступних умов: по-перше, вступ в ВТО; по-друге, необхідно виробляти таку продукцію, яка користується попитом на ринку, але дешевшу, ніж у інших; по-третє, слід створювати нові, високотехнічні і високоякісні товари, що випереджають попит. В сучасних умовах Україна повинна розвивати нову модель торговельно-економічних відносин, в основі яких лежить єдність виробництва, експорта та імпорта в процесі кругообігу і обігу капіталу, розширеного самовиробництва. Значну роль повинна відіграти гнучка система протекціоністських заходів, які б дозволили вітчизняним підприємствам-експортерам відчувати себе ще більш впевнено і захищенно.