Вступ.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ УПРАВЛІНсЬКОГО ОБЛІКУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.

1.1. Характеристика управлінських систем на міжнаціональному і національному рівнях.

1.2. Історичні етапи становлення міжнародної системи управлінського обліку.

1.3. Міжнародні стандарти і принципи обліку.

Розділ 2. Основні аспекти управлінського обліку в міжнародній практиці.

2.1. Визначення обліку та його користувачі в зарубіжних країнах.

2.2. Характерні риси моделей управлінського обліку.

2.3. Система рахунків управлінського обліку в міжнародній практиці.

Розділ 3. Особливості міжнародної організації управлінського обліку в зарубіжних країнах.

3.1. Побудова в міжнародних компаніях системи обліку.

3.2. Фінансовий облік у розвинутих країнах. Гармонізація фінансового обліку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми.Необхідність переходу підприємств України у 2008-2009 pp. на НСБО була зумовлена рамками реалізації стратегічного курсу країни на інтеграцію зі світовим економічним простором, який передбачає адаптацію законодавства України, зокрема щодо обліку до законодавств розвинутих країн, і спрямований на подальшу розбудову в країні ринкових відносин. Як відомо, НСБО були розроблені на підставі вимог МСБО з урахуванням специфіки економіки України. Облік, як і будь-яка інша наука, знаходиться постійно у розвитку і потребує з часом удосконалень, які вимагають серйозного вивчення і використання багатьох фундаментальних положень не тільки МСБО, але й НСБО окремих зарубіжних країн. Отже, актуальність теми «Міжнародна організація управлінського обліку» є незаперечною.

Управлінський облік (management accounting) розширює та поглиблює фінансовий і є основною системою комунікації всередині підприємства. Цей облік є внутрішнім (internal). Його мета— забезпечити інформацією менеджерів, відповідальних за досягнення конкретних виробничих цілей.

Американською асоціацією бухгалтерів сформульовано таке визначення управлінського обліку: «Управлінський облік — це процес ідентифікації інформації, обчислення і оцінки показників та надання даних користувачам інформації для вироблення, обґрунтування і прийняття рішень». Це процес всередині організації, який забезпечує управлінський апарат інформацією, яка використовується для планування, контролю й прийняття управлінських рішень.

Мета роботи— з'ясування суті, ролі і значення багатосистемного обліку в країнах з розвинутою економікою як в теоретичному, так і в прикладному аспектах, а також усвідомлення процесу взаємодії положень НСБО у різних країнах з положеннями МСБО.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд завдань:

· визначити сутність управлінських систем на міжнаціональному і національному рівнях;

· охарактеризувати історичні етапи становлення міжнародної системи управлінського обліку;

· дослідити Міжнародні стандарти і принципи обліку;

· проаналізувати визначення обліку та його користувачів зарубіжних країнах;

· охарактеризувати характерні риси моделей управлінського обліку;

· дослідити особливості міжнародної організації управлінського обліку в зарубіжних країнах;

· розглянути побудову в міжнародних компаніях системи обліку.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси міжнародної організації управлінського обліку.

Предметом дослідження— особливості міжнародної організації управлінського обліку в зарубіжних країнах.

Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1.1. Характеристика управлінських систем на міжнаціональному і національному рівнях

Системою управлінського обліку є відповідний логічний комплекс етапів вимірювання, обробки і передачі фінансової інформації про певного господарюючого суб'єкта, сформований на підставі плану рахунків заданої бази (виробничої, дохідної, прибуткової, затратної), який узагальнює процеси виробництва, постачання і реалізації, вирішує чітко визначену мету на мікро- і макрорівні і забезпечує управління підприємством та його центрами відповідальності на основі реалізації тактичних і стратегічних рішень.

Єдиної універсальної міжнародної системи обліку та статистики як такої не існує. Для цього у багатьох країнах використовують різні системи обліку (табл. 1.1).

Кожна з цих систем має єдину взаємопов'язану структуру побудови:

— первинної документації;

— класифікації й кодування техніко-економічної інформації;

— статистичної звітності;

— управлінського обліку;

— електронної обробки інформації

Разом з тим ці системи відрізняються одна від одної системами класифікації. Так, система обліку колишнього СРСР включає Класифікатор галузей народного господарства (КГНГ) та Класифікатор промислової і сільськогосподарської продукції (ОКП). Система обліку ООН містить Міжнародну стандартну класифікацію видів економічної діяльності (ISIC) та Класифікатор основних продуктів (СРС), а система обліку Європейського Союзу — Загальну класифікацію економічної діяльності (NAC) і Класифікатор товарів за видами діяльності (СРН).

Класифікації ЄС є найприйнятнішими для України. Загальну характеристику основних національних і міжнаціональних систем управлінського обліку наведено у табл. 1.2.[19, c. 52-54]

Загалом облікова система на національному і міжнаціональному рівнях характеризується відповідним комплексом показників, головним з яких є:

1. Наявність та використання розвинутої системи національних управлінських стандартів, які забезпечують отримання і використання достатньо повної інформації для прийняття рішень на мікро- та макрорівнях.

Національні управлінські стандарти включають національний план рахунків, урядові накази та директиви, податкове законодавство та кодекси капітальних вкладень.

2. Національний план рахунків управлінського обліку, який побудований на відповідній базі (прибутковій, продуктивно-виробничій, маржево-доходній, затратній).

3. Система організації управлінського обліку в масштабі підприємства. При цьому для більшості облікових систем характерна наявність двох управліній: фінансової, або загальної управлінні та управлінської, аналітичної (допоміжної) управлінні. Перша вирішує проблеми взаємовідносин фірми з державою, банками, акціонерами, постачальниками і покупцями, тобто має взаємовідносини зовнішнього характеру. Організація зовнішньої управлінні, яка відповідає національній обліковій системі, тією або іншою мірою регламентується державою, а здебільшого і групою держав в особі відповідних міжурядових організацій

Управлінська, аналітична, або допоміжна управління скерована на вирішення внутрішніх проблем, пов'язаних із підвищенням ефективності роботи в перерізі центрів відповідальності, центрів аналізу, сегментів діяльності.

Аналітична (допоміжна) управління організує синтетичний і аналітичний облік руху ТМЦ, готової продукції, розрахунків з робітниками і службовцями. Управлінська управління, як правило, не регламентується державними і професійними органами, лише в окремих національних і міжнаціональних системах передбачається один або два класи рахунків в плані рахунків (французька облікова система, німецька облікова система тощо)[12, c. 43-44].

Основна мета управлінської або аналітичної управлінні зводиться до надання інформації та її аналізу по центрах відповідальності, сегментах діяльності тощо. У результаті у великих фірмах і корпораціях управлінська управління забезпечує облік і аналіз доходів (маржі), затрат і прибутку по декількох десятках і сотнях центрів відповідальності. При цьому в різних облікових системах взаємозв'язок між фінансовою і управлінською управліннями здійснюється різними способами за допомогою спеціальної системи рахунків, яка входить в управлінську бухгалтерію: відображаючих, паралельних, збірно-розподільних тощо.

4. Методологія визначення кінцевого фінансового результату роботи підприємства. Кількість рівнозначних способів визначення прибутку (від 1 до 4) визначається розмірами фірми, наявністю однієї або двох управліній, фіскальними або управлінськими потребами, терміновістю отримання показників прибутку.

У результаті створюється і функціонує відповідна система, яка дає змогу:

а) визначати прибуток (збиток) в цілому по сумі, враховуючи елементи затрат і доходів;

б) за центрами відповідальності на підставі статей затрат і доходів;

в) за даними управлінських балансів шляхом зіставлення підсумків статей активу і пасиву.

У дрібних індивідуальних виробництвах і фермерських господарствах прибуток (збиток) визначається:

г) за зміною чистих активів упродовж періоду із корегуванням отриманих результатів на витрати з власного споживання господарства за звітний період.

5. Мета облікової системи скерована на визначення результатів діяльності підприємства та його внутрішніх підрозділів за відповідним показником або системою показників: збільшення прибутку або доходу, максимізація прибутку, доходу або маржі, зниження собівартості, визначення створених резервів, накопиченого амортизаційного фонду.

Досягнення цієї мети відбувається за допомогою відповідної системи рахунків, методів оцінки засобів і ресурсів, характерних для різних систем.

Крім наведеної вище класифікації облікових систем, виділяють також національні і міжнаціональні системи[15, c. 74-75].

Поняття національної системи управлінського обліку випливає з визначення облікової системи, наведеного раніше, і конкретизується багатьма принципами:

• історичне місце облікової системи (торгова стадія, підприємницька, організаційна, оптимізаційна, стратегічна);

• використовувані методи обліку і оцінки виробничих запасів (вартість придбання, реалізаційна і середньозважена вартості, планова собівартість, методи першого поступлення-першого списання і останнього поступлення-першого списання);

• методи відображення іноземної валюти в обліку і звітності фірми;

• методи, що використовуються для нарахування амортизації та її відображення в обліку;

• звітні форми і показники та їх регламентація;

• зовнішні способи контролю за діяльністю фірм.

Відповідні відмінності у національних облікових системах зустрічаються практично за всіма ознаками, які визначають національну систему в розвинутих зарубіжних країнах і тих, що розвиваються.

Національна система управлінського обліку уможливлює розв'язувати відповідні тактичні та стратегічні задачі розвитку економіки країни з врахуванням використання пріоритетного напрямку.

Міжнаціональні системи управлінського обліку ґрунтуються на загальних принципах облікової системи із розповсюдженням основних принципів однієї або декількох національних систем на групу держав із диференційованим рівнем регламентації обліку.

Формування міжнаціональних систем займало в економічному розвитку значний період часу і характеризувалося появою у кінці XIX століття Англосаксонської і Французької систем, які переросли після Другої світової війни у міжрегіональні облікові системи: Європейського економічного товариства, Організації африканської єдності, США і Канади, південноамериканських держав.

Паралельно із цим процесом проходив процес створення міжнародної системи управлінського обліку та інтегрування вказаних міжнаціональних і регіональних облікових систем у Єдину міжнародну систему обліку і звітності[11, c.55-57].

1.2. Історичні етапи становлення міжнародної системи управлінського обліку

Міжнародна система управлінського обліку і звітності сформувалася на початку 80-х років XX ст. внаслідок впровадження в практику міжнародних норм і стандартів в царині управлінського обліку і звітності і переходу організації управлінського обліку на стратегічний етап.

Історичні етапи становлення міжнародної системи управлінського обліку характеризуються такими даними (табл. 1.3)[3, c. 62-65].

Історія становлення системи управлінського обліку включає такі етапи:

I. Торговий етап зайняв в історичному розвитку майже шість століть і характеризується появою подвійного запису, хронологічного і систематичного запасів в обліку, балансу, Головної книги, методів контролю і привів до створення національних торговельних систем.

II. Підприємницький етап характеризується появою промислової бухгалтерії, яка визначає собівартість окремих видів продукції, методів розподілення накладних витрат, десяткової системи класифікації рахунків. Завершення цього етапу охарактеризовано створенням планів рахунків підприємств.

III. Організаційний етап розвитку і удосконалення управлінського обліку в цілому характеризується державною стандартизацією управлінського обліку, яка привела до появи і розвитку національних планів рахунків (Німеччина -1937 р; Франція — 1947 р. тощо).

Основним внеском у розвиток обліку на цьому етані є поділ бухгалтерії на дві: фінансову і аналітичну та появу принципів управлінської бухгалтерії, яка вирішує тактичні проблеми управління на підставі визначення та аналізу результатів за центрами відповідальності, широкого використання у фінансовій та управлінській бухгалтеріях планових показників: стандартів, норм, кошторисів, прогнозних даних тощо.

Внаслідок цього в бухгалтерії органічно використовується система планових показників, яка характеризує як загальні результати роботи підприємства, так і діяльність центрів відповідальності.

Бухгалтерія, яка акумулювала планові показники, отримала назву бюджетної і представляла інформацію, яка характеризувала баланс, прибутки і збитки, самофінансування, постачання, виробництво, реалізацію, діяльність центрів відповідальності.

Бухгалтерія на цьому етапі інтегрувала функції обліку і планування і в її надрах зародилася нова спеціальність "Управлінський контроль".

IV. Оптимізаційний етап характеризується тим, що бухгалтерія поряд із розв'язанням тактичних завдань стала розв'язувати стратегічні задачі управління на підставі використання в обліку ЕОМ і чіткого поділу затрат на змінні, пропорційні до обсягу виробництва, і постійні або структурні, незалежні від обсягу виробництва, що є основою використання в обліку методу "директ-костинг".

Основною "директ-костингу", відомого в Європі як маржинальна бухгалтерія, є відображення в обліку декількох категорій марж і напівмаржі віднесення постійних витрат на фінансовий результат, тобто компенсування їх за рахунок маржі або внеску, визначених відніманням з випуску (реалізації) змінних витрат. Звідси широке використання в обліку та аналізі поняття "мертвої точки" (критичного обсягу виробництва), тобто обсягу реалізації, що компенсує постійні затрати, і такого, що дає нульовий фінансовий результат.

На цьому етапі міжурядові та професійні управлінські організації провели аналіз національних і регіональних облікових систем і приступили до створення міжнародної системи управлінського обліку.

V. Стратегічний етап. На цьому завершилось загалом створення міжнародної системи управлінського обліку і з'явилось поняття стратегічної бухгалтерії, яка забезпечує прийняття стратегічних рішень та їх аналіз за даними стратегічного планування та обліку[6, c. 36-38].

1.3. Міжнародні стандарти і принципи обліку

Розвиток процесів економічної інтеграції країн, створення міжнаціональних корпорацій, вільних економічних зон, створення та функціонування спільних підприємств, реалізація спільних проектів зумовили необхідність стандартизації обліку у світовому масштабі та гармонізацію національних облікових систем

Облік як мова бізнесу повинен будуватись на загальноприйнятій методології. Тільки в цьому разі можна говорити про сумірність облікової інформації, що подається у звітності, про інформаційне взаєморозуміння в бізнесі, про довіру з боку інвесторів.

На міжнародному рівні методологія обліку визначається:

— міжнародними стандартами;

— міжнародними принципами управлінського обліку.

Стандарт управлінського обліку — це нормативний документ, що визначає правила та процедури ведення управлінського обліку і складання звітності.

Питаннями стандартизації управлінського обліку займаються кілька міжнародних організацій. Серед них насамперед слід назвати Комітет з міжнародних стандартів управлінського обліку (КМСБО), створений 29 червня 1973 року в Лондоні на основі угоди, укладеної організаціями професійних бухгалтерів Австралії, Канади, Франції, Ірландії, Мексики, Нідерландів та США. КМСБО сьогодні об'єднує 143 професійні управлінські організації із 104 країн світу. Це цілком незалежний орган, який займається розробкою міжнародних стандартів управлінського обліку (МСБО). Основні завдання КМСБО:

— розробляти, видавати та вдосконалювати МСБО;

— сприяти прийняттю та додержанню їх в усіх країнах;

— надавати допомогу щодо вдосконалення та гармонізації національних законодавств в аспекті управлінського обліку.

Іншою авторитетною міжнародною організацією є Міжнародна федерація бухгалтерів (МФБ), яка була створена в Мюнхені у 1977 році. Працює вона в тісному контакті з КМСБО. Сферою діяльності МФБ є розробка етичного, освітнього та аудиторського напрямків у управлінському обліку.

Значну роль у справі стандартизації управлінського обліку відіграє ООН через створену при ній у 1982 р. Міжурядову робочу групу експертів з міжнародних стандартів обліку і звітності Метою цієї групи є вивчення питань обліку і звітності міжнаціональних корпорацій з розробкою відповідних рекомендацій для їх гармонізації, а також дослідження стану організації обліку та сприяння запровадженню МСБО у світовому масштабі[8, c. 24-25].

Питаннями стандартизації та уніфікації обліку і звітності в країнах-членах ЄС займається Європейська спілка експертів з економічного і фінансового обліку. Радою ЄС було прийнято дві директиви стосовно сфери управлінського обліку та фінансової звітності: четверта Директива — "Форма та зміст річного фінансового звіту" від 25 липня 1978 р., та сьома Директива — "Вимоги до підготовки консолідованої фінансової звітності та методи підготовки", яка була прийнята 13 червня 1983 р.

За період своєї діяльності Комітетом з міжнародних стандартів управлінського обліку розроблено й опубліковано 32 стандарти. Процес розробки міжнародних стандартів з обліку та звітності є динамічним. Окремі, раніше випущені, стандарти уточняються або заміняються новоствореними з урахуванням досвіду їхнього застосування та вимог сьогоднішнього дня. Слід також додати, що міжнародні стандарти з управлінського обліку не є обов'язковими, вони виступають як рекомендації для запровадження.

Варто сказати, що міжнародні стандарти не регулюють техніки та методики обліку. Вона була і буде різною в різних країнах світу. Міжнародними стандартами регулюються лише основні принципові моменти, від яких залежить формування фінансових результатів діяльності підприємства, відображення у звітності результатів діяльності та фінансового стану підприємства

Деякі стандарти мають загальнометодологічний характер. До них належать, наприклад, стандарт № 1 — "Розкриття облікової політики", № 5 — "Інформація, що підлягає розкриттю у фінансових звітах", № 10 — "Ймовірність події та подій після дати складання балансу", № 21 -"Вплив зміни валютних курсів", № 29 — "Фінансова звітність у гіперінфляційних економіках" тощо.

Інші стандарти стосуються питань обліку та звітності об'єднань підприємств. Це — стандарт: № 22 — "Об'єднання компаній", № 24 — "Розкриття інформації про партнерів", №27 — "Консолідовані фінансові звіти", № 28 — "Облік інвестицій в асоціації", № 31 -"Фінансова звітність про частку в спільних підприємствах" тощо.

Є стандарти, які стосуються обліку, оцінки та подання у звітності окремих видів засобів, визнання і обліку доходів та витрат. До них слід віднести стандарти: № 2 — "Запаси", № 4 — "Облік амортизаційних відрахувань", № 13 — "Подання поточних активів і поточних пасивів", № 16 — "Основні засоби", № 17 — "Облік орендованого майна", № 18 — "Дохід", № 25 — "Облік інвестицій" тощо[2, c. 113-115].

Деякі міжнародні стандарти обліку відображають вирішальні питання окремих видів діяльності. Наприклад: № 9 — "Облік витрат на дослідження і розробки", № 11 — "Облік будівельних контрактів", № 30 — "Розкриття в фінансових звітах банків і подібних фінансових інститутів".

Нарешті існують стандарти з обліку соціальної політики підприємств. Серед них: № 19 — "Витрати на пенсійне забезпечення", № 26 — "Облік і звітність по програмах пенсійного забезпечення" тощо.

Кожна країна з розвинутою ринковою економікою відповідно до МСБО і принципів розробила і застосовує свої національні стандарти з управлінського обліку, які мають певну орієнтацію.

Німецька модель стандартів спрямована на захист кредиторів. Вона дає змогу мати приховані резерви, домагатись поліпшення показників. Ця модель ґрунтується на методах консервативного мислення, осереднення прибутку.

Американська модель спрямована на захист інвестора Сьогодні у США налічується понад 250 стандартів, які були прийняті протягом 230 років.

Між стандартами різних країн існують відмінності, пов'язані з різноманітністю діяльності різних країн, грошовими потоками, оцінкою запасів, оцінкою цінних паперів

Необхідно пам'ятати, що міжнародні стандарти управлінського обліку не є домінуючими над законодавчими актами, які регулюють складання фінансової звітності у певній країні. Міжнародні стандарти є основою для вимог до управлінського обліку в різних країнах світу; вони є базовими для національних систем обліку, які перебувають на стадії становлення. Дослідження свідчать, що 56 з 67 країн або безпосередньо застосовують МСБО, або їхні стандарти ґрунтуються на МСБО (табл. 1.4.). Більшість положень національних стандартів провідних розвинутих країн (США, Великої Британії, Канади, Німеччини, Японії), що мають автономні стандарти, збігаються з МСБО.

Основою методології управлінського обліку є його концептуальні принципи, відповідно до яких і розробляються МСБО.

Принцип — це базові концепції, які кладуться в основу відображення в обліку та звітності господарської діяльності підприємства його активів, доходів, витрат та фінансових результатів[5, c. 85-87].

Світова практика виробила загальноприйняті для усіх країн принципи бухгалтерського обліку, найважливіші з яких — це:

1. Принцип подвійного запису, або двосторонності (double entry). Він обумовлює запис кожної операції двічі: в дебет одного і в кредит другого рахунку, при цьому підсумки записів по дебету та кредиту рахунків повинні бути рівними.

2. Принцип автономності підприємства, або принцип одиниці обліку (accounting entity). Відповідно до цього принципу господарська одиниця, яка ідентифікується в обліку та звітності, відділяється від її власників або інших одиниць, тобто рахунки підприємства повинні бути відділені від рахунків його власників, співвласників, інших підприємств чи працівників. Одиниця обліку — це кожне окреме підприємство, щодо якого ведеться управлінський облік і складається фінансова звітність. При цьому обсяг та характер інформації, яку подають, повинні відображати відносні розміри підприємства.

3. Принцип грошового виміру, або грошової оцінки (money measurement). Він передбачає, що гроші є загальним вимірником, за допомогою якого здійснюється господарська діяльність, та грошова оцінка є відповідною базою для оцінки й аналізу у управлінському обліку.

4. Принцип безперервності, або принцип триваючої діяльності (goingcocem concept). Він означає, що управлінські працівники впевнені у продовженні діяльності господарської одиниці протягом розумного періоду, якщо відсутнє свідоцтво про зворотне, а також що господарська одиниця не буде ліквідована у найближчому майбутньому. Цей принцип є основою для включення у баланс статей за їх фактичною собівартістю, а не за ринковою ціною активів та зобов'язань, які будуть реалізовані у разі ліквідації.

5. Принцип собівартості (cost concept). У управлінському обліку оперують із собівартістю засобів, а не з їх ринковою вартістю.

6. Принцип матеріальності (materiality concept) полягає в тому, що в управлінському обліку нехтують незначними обставинами і в той самий час враховують усі істотні Наприклад, облік використання олівців у роботі компанії: а саме — облік їх денного витрачення, зносу, визначення залишку вважається нерозумним з практичної точки зору. Тому на основі принципу матеріальності в управлінському обліку визначають, що олівці як засоби компанії повністю використовуються в момент їх придбання. Будь-який інший підхід пов'язаний з невиправданою витратою часу на проведення громіздких розрахунків. Таке рішення є простим та ефективним, хоча воно і буде менш точним, ніж теоретичний підхід. Розділення операцій чи подій на істотні та неістотні є суб'єктивним. До істотних відносять ті ділові операції, в результаті яких змінюється фінансовий стан підприємства Формальних правил з цього приводу не існує.

7. Принцип періодичності (periodisity). Господарська діяльність підприємства штучно може бути розділена на періоди. З огляду на це найважливішим у управлінському обліку є факт віднесення кожної ділової операції чи події до певного звітного періоду.

8. Принцип нарахувань — це принцип запису управлінських операцій в момент їх здійснення (accrual basis). Це означає, що доходи записують тоді, коли вони нараховані і коли готівкові гроші ще можуть бути не одержані; витрати записують тоді, коли вони нараховані та коли готівкові гроші ще можуть бути не сплачені Для того, щоб представити корисну інформацію загального характеру для різних користувачів, метод нарахувань вважається найкращим порівняно з методом витоку грошових коштів (cash basis), коли запис доходів та витрат проводять тільки в момент надходження чи виплати грошей незалежно від періоду, до якого вони відносяться.

9. Принцип реєстрації доходу, або принцип реалізації (realization concept). Він визначає особливості реєстрації (запису) доходу. Його сутність полягає в тому, що відповідно до методу нарахування передбачається запис доходу тоді, коли він зароблений або отриманий чи явно може бути отриманий. Дохід вважається одержаним у тому разі, якщо одержано готівкові гроші за товари чи послуги або виставлено вимогу про сплату готівкою. Якщо управлінська ланка не впевнена в тому, що уся заборгованість по сплаті проданих товарів буде погашена, у звіті про прибуток нараховують резерв для цих безнадійних боргів у тому самому звітному періоді, в якому одержано валовий виторг від реалізації продукції та послуг. Хоча більша частина доходів реєструється в момент реалізації, існують винятки, наприклад, метод поетапного виконання контракту (percentage of complektion method) та метод продажу в кредит (installment method).

10. Принцип відповідності (matching concept). Він визначає вибір періоду для реєстрації витрат. У звітному періоді відображають тільки ті витрати, які виникли, для одержання доходу звітного періоду. Якщо взаємозв'язок між доходами та витратами звітного періоду важко визначити, рекомендується використати метод "раціонального та систематичного" розподілу витрат, близький за сутністю до принципу відповідності (наприклад, розподіл вартості довготермінових активів протягом усього терміну їх використання).

11. Принцип консерватизму, або обачності (conservativizm concept) полягає в тому, що доходи враховують тоді, коли можливість їх одержання стає цілком визначеною подією, а витрати тоді, коли їх можливість є цілком імовірною подією. Обачність — це більша готовність до обліку потенційних збитків чи пасивів, ніж до обліку потенційних прибутків чи активів. Це виявляється, зокрема, в тому, що бухгалтер за будь-яких обставин прагне одержати прибуток, але не виключає і можливості збитків, а також у тому, що за наявності альтернативних варіантів оцінки вибирається той метод який відображає меншу вартість. В такий спосіб принцип уможливлює зменшити ризик рішень, які приймаються.

12. Принцип вартості-зиску — зиск з облікової інформації для осіб, які приймають рішення, має бути вищим, ніж вартість забезпечення такою інформацією. Ця концепція економічно розумна, але вигоди вимірювати складно.

13. Принцип постійності вимагає від підприємства застосування вибраної облікової політики протягом тривалого часу. Зміни вибраних методів обліку та оцінки мають бути обґрунтовані і докладно описані в додатку до фінансової звітності[21, c. 149-153].

Розділ 2. Основні аспекти управлінського обліку в міжнародній практиці

2.1. Визначення обліку та його користувачі в зарубіжних країнах.

За рубежем управлінський облік часто називають основою бізнесу і вважають мовою ділової активності. Він широко використовується в діловому світі для опису взаємовідносин між різними організаціями, установами, капіталами, фірмами тощо, а його термінами і поняттями оперують менеджери, власники, інвестори, банкіри, юристи, бухгалтери — всі, хто в той чи інший спосіб пов'язані з діловим життям.

Власне, під словом бухгалтерія здебільшого розуміють ведення управлінських записів, тобто рахівництво. В дійсності, управлінський облік за рубежем давно вийшов за рамки простої реєстрації. Предмет управлінського обліку у цьому разі — це найшвидше те, для чого призначені записи, їх аналіз та інтерпретація. Бухгалтер зацікавлений у встановленні залежності між явищами, фінансовими результатами і вивчає альтернативні шляхи ведення справи, вибирає найкращий варіант дій на майбутнє.

Отже, управлінський облік за рубежем трактується як інформаційна система, яка вимірює, опрацьовує і передає фінансову інформацію про господарський об'єкт, який пізнається і досліджується користувачами для обґрунтування вибору альтернативного використання отриманих результатів під час управління економічною діяльністю

Цей сучасний погляд на управлінський облік показано на рис. 2.1.

Облік функціонує у складному середовищі. Це середовище знаходиться під впливом таких чинників, як: а) тип правління (демократія, монархія чи диктатура); б) тип економічної системи (вільне підприємництво чи соціалізм — демократичний централізм, командно-адміністративна система); в) галузь економіки (промисловість чи сільське господарство тощо); г) організації, що існують в цьому суспільстві (професійні спілки); д) тип регулювання та контролю (приватний чи державний сектор).

Також на стан обліку істотно впливають загальний рівень освіти та економічний розвиток суспільства Облік — це інформаційна система користування, яка постійно пристосовується до зростаючих потреб суспільства. Суспільство є дуже складним і різноманітним середовищем, тому щодо обліку весь час виникають нові вимоги[18, c. 43-45].

Управлінський облік за рубежем має особливості у своїй побудові, які визначають його мету і завдання. Суть мети полягає в тому, що він ведеться згідно з інтересами власників приватної власності та захищає їх господарські позиції у діловому світі Крім того, вони використовують його як своєрідний інструмент, який дає змогу детально досліджувати та аналізувати явища, процеси, що є на окремому підприємстві, та на базі цього матеріалу приймати відповідні управлінські рішення. Щоб прийняти правильне рішення та ефективно його виконати, той, хто приймає рішення, повинен скористатися системою прийняття рішень, яка включає п'ять етапів або кроків (рис. 2.2).

Рух економічної інформації згідно з кроками прийняття рішень показано на рис. 2.3.

Звідси можна зробити такі висновки: 1) облік дає інформацію, яка допомагає прийняти рішення; 2) облік розкриває економічні наслідки раніше від прийнятих рішень, оскільки рішення впливають на справи підприємства; 3) облік — це необхідний кожному підприємству запобіжний засіб контролю.

Особи, які приймають рішення, називаються користувачами даних управлінського обліку. Управлінський облік та облікові дані використовуються значно ширше, ніж прийнято вважати. Користувачі облікових даних можуть бути умовно поділені на три групи:

• ті суб'єкти, які управляють бізнесом:

• ті суб'єкти, які знаходяться поза підприємством, але мають до нього прямі фінансові інтереси;

• ті особи, групи і органи, які мають непрямі фінансові інтереси до цього бізнесу[9, c. 25-27].

Користувачі даних управлінського обліку показані детальніше на рис. 2.4.

Велика кількість фірм у США відноситься до індивідуального бізнесу, їм притаманний невеликий розмір. Життя індивідуального підприємства закінчується за бажанням власника, у зв'язку з його смертю або нездатністю.

Компанія багато у чому подібна до індивідуальних підприємництв, крім того, що має більше одного власника Компанія є не економічною одиницею, юридично відокремленою від власника, а некорпоративним об'єднанням здібностей і ресурсів двох і більше людей. Партнери розділяють прибутки і збитки компанії Будь-який компаньйон може заснувати компанію з іншою групою, і якщо це необхідно, персональні ресурси кожного компаньйона можуть бути залучені для погашення зобов'язань компанії. У деяких випадках один або декілька партнерів можуть обмежити власні зобов'язання, але крайньою мірою в одного з них вони повинні бути не обмежені Компанія повинна розпастися, якщо змінюється право власності, коли компаньйон відходить або помирає. Якщо бізнес продовжується, має утворитися нова фірма.

Корпорації — це фірми, які юридично відокремлені від її власників. Власники корпорації звертаються до відповідних установ штату з проханням про реєстрацію. Штат затверджує статут корпорації. Власники, чия власність виражена частками акціонерного капіталу корпорації, безпосередньо не контролюють операції корпорації. Замість цього вони вибирають раду директорів, які управляють корпорацією для вигоди акціонерів. За обмеженої участі у діяльності корпорації акціонери користуються обмеженими зобов'язаннями. Тобто їх ризик збитку обмежений їх паєм. Якщо акціонери хочуть, вони можуть продати свої акції іншим особам, не впливаючи на діяльність корпорації. Передача права власності може бути здійснена без розпуску корпорації, тому час її існування не обмежений і не залежить від бажання або здоров'я власника чи компаньйона

Корпорації мають декілька важливих переваг перед індивідуалами і компаньйонами, що робить їх досить ефективними у накопиченні капіталу для утворення і розвитку досить великих компаній. Навіть у меншості порівняно з іншими формами бізнесу вони здійснюють до економіки США значно більший внесок

До основних переваг корпорації відносяться:

• обмежена відповідальність акціонерів;

• безперервність існування;

• простота передачі права власності (акції);

• можливість залучення потрібного капіталу шляхом випуску та продажу великої кількості акцій.

До недоліків корпорації відносяться:

а) вона втрачає безпосередній зв'язок з власниками;

б) прибуток корпорації підлягає подвійному оподаткуванню (спочатку оподатковується прибуток корпорації, а потім дивіденди, одержані акціонерами)[13, c. 105-107].

2.2. Характерні риси моделей управлінського обліку

Британо-американська модель (Велика Британія, США, Нідерланди) зорієнтована на інформаційні запити інвесторів і кредиторів, завдання інформаційного забезпечення потреб держави (податкових органів) винесено за межі фінансового обліку та звітності. Застосовується професійне, а не державне регулювання бухгалтерського обліку, значна увага приділяється визначенню реального фінансового результату діяльності. Розвиненість ринків цінних паперів зумовила високий професіоналізм не тільки бухгалтерів, а й користувачів облікової інформації.

Континентальна модель застосовується у більшості країн Європи та в Японії. Бухгалтерська звітність орієнтована у першу чергу на задоволення потреб податкових та інших органів державної влади, а потім — на запити інвесторів і кредиторів. Бухгалтерський облік регламентується законодавчо, відрізняється консервативністю та високим ступенем втручання держави в облікову практику. Характерним є тісні зв'язки бізнесу з банками та відмінності практики обліку в різних країнах.

Південноамериканська модель застосовується у країнах, які об'єднує спільне минуле та іспанська мова (за винятком Бразилії, де державною є португальська мова). В цілому облік орієнтований на потреби державних і податкових органів, регламентований законодавчо, уніфікований. Особливістю організації обліку за цією моделлю є коригування даних бухгалтерської звітності відповідно до темпів інфляції.

Різні підходи до формування систем обліку ускладнюють роботу міжнародних аналітиків та спілкування національних підприємств на міжнародному рівні, вихід на світові ринки капіталів, спільну діяльність компаній різних країн, створюють проблеми на шляху міжнародних інвестицій.

Засобом нівелювання відмінностей різних систем бухгалтерського обліку є його гармонізація і стандартизація.

Спроби міжнародної координації обліку ведуться вже більше ста років. Одним із її засобів є проведення міжнародних конгресів бухгалтерів, перший із яких відбувся у 1904 році у місті Луїс (США). Від 1952 року ці конгреси проходять кожні п'ять років, останній відбувся у 2002 році Конгреси Європейської асоціації бухгалтерів проводяться щороку.

Все більшого поширення набувають Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і звітності. У багатьох країнах вони використані як основа побудови національних положень. Це відноситься у першу чергу до країн, що розвиваються або «нових індустріальних країн», таких як Малайзія, Пакистан, Уругвай, Таїланд тощо. Використовуючи для формування облікових та звітних даних міжнародні підходи, ці країни намагаються бути привабливими для інвесторів шляхом максимальної адаптації своїх бухгалтерських систем міжнародним вимогам.

Аналогічні причини спонукали країни соціалістичного табору до прийняття МСБО чи розробки на їх основі національних стандартів з метою прискореного переходу на ринкову модель розвитку.

США посідають домінуючі позиції у сфері економіки, у т. ч. й бухгалтерського обліку завдяки:

• економічній значимості американських ТНК;

• впливу на ділове життя міжнародних компаній, в яких домінуюче місце займають бізнесмени США;

• високій технічній якості, яку забезпечують американські промислові стандарти;

• високому науковому рівню американських публікацій з проблем бухгалтерського обліку та звітності;

• високому професійному потенціалу американських фахівців з бухгалтерського обліку[7, c. 118-119].

2.3. Система рахунків управлінського обліку в міжнародній практиці

Важливим методологічним питанням організації управлінського обліку є його місце в системі рахунків бухгалтерського обліку.

У міжнародній практиці застосовуються два варіанти побудови Плану рахунків і організації управлінського обліку: автономна та інтегрована системи.

Перший підхід передбачає відокремлення систем рахунків фінансового й управлінського обліку. Для системи управлінського обліку створюється спеціальний План рахунків і облік ведеться за допомогою рахунків-екранів. Як зазначає С. Ф. Голов [4, с. 32], такий підхід реалізований у планах рахунків майже 80 країн світу, зокрема й у більшості країн—членів ЄС (Франції, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Іспанії, Португалії).

Інтегрована система характеризується тим, що рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків. Такий підхід характерний для підприємств країн англосаксонської групи (США, Великої Британії, Австралії, Канади). Облікова система цих країн характеризується відсутністю жорсткого регулювання з боку держави, бухгалтерський облік є саморегульованим: його правила, принципи і концепції розробляються і приймаються професійними організаціями. Характерним для цих країн є відсутність єдиного національного плану рахунків. Системи рахунків обираються компаніями самостійно, виходячи із масштабів і характеру їхньої діяльності. У процесі історичного розвитку цих країн сформувалися і розвивалися три основні системи обліку:

• загальна;

• інтегрована;

• переплетена.

Загальна система обліку застосовується підприємствами торгівлі, сфери послуг, невеликими промисловими підприємствами, які випускають однорідну продукцію. В основу цієї системи покладено періодичний облік запасів, за яким впродовж звітного періоду на рахунках запасів не відображається їх рух. Для обліку надходження запасів застосовуються рахунки «Придбання товарів» або «Витрати на придбання запасів». Вартість запасів на кінець періоду визначається за допомогою інвентаризації, а собівартість реалізованих товарів розраховується за формулою балансової ув'язки:

З1 + Н — З2 = Срт

При застосуванні методики періодичного обліку запасів в системі бухгалтерського обліку не використовується спеціальний рахунок «Собівартість реалізованих товарів». Цей показник визначається лише в кінці місяця при складанні Звіту про прибутки та збитки після уточнення залишків запасів на кінець періоду шляхом проведення інвентаризації.

Характерною особливістю загальної системи є те, що облік витрат ведеться за елементами. Наприкінці звітного періоду рахунки витрат і доходів закривають списанням сальдо на рахунок «Прибутки та збитки», за даними якого визначають фінансовий результат діяльності підприємства.

На промислових підприємствах для визначення собівартості продукції, крім обліку витрат за елементами, застосовується «Зведений рахунок виробництва». У дебет цього рахунка наприкінці звітного періоду списують початкові залишки сировини, матеріалів та незавершеного виробництва, а також усі елементи виробничих витрат звітного періоду. З кредиту «Зведеного рахунку виробництва» списують залишки сировини, матеріалів та незавершеного виробництва на кінець періоду, визначені за даними інвентаризації. Сальдо «Зведеного рахунку виробництва» являє собою виробничу собівартість готової продукції і списується в дебет рахунка «Прибутки та збитки».

В дебет рахунка «Прибутки та збитки» списується також залишок готової продукції на початок періоду і дебетове сальдо всіх рахунків елементів невиробничих витрат. За кредитом рахунка «Прибутки та збитки» відображають доходи звітного періоду та залишок готової продукції на кінець періоду. Після всіх зазначених записів сальдо зведеного рахунку «Прибутки та збитки» покаже фінансовий результат звітного періоду[10, c. 117-119].

Інтегрована система обліку забезпечує калькулювання собівартості окремих видів продукції та контроль витрат на її виробництво. Це досягається включенням рахунків виробничого обліку до загальної системи рахунків, в результаті чого вони кореспондують з рахунками фінансового обліку. В основу цієї системи покладено постійний облік запасів, який забезпечує даними про стан кожного виду запасів на кожний день облікового періоду.

Особливістю інтегрованої системи є те, що облік витрат ведеться за функціональними ознаками. Для обліку витрат, пов'язаних з виробництвом продукції використовують рахунки «Виробництво» та «Виробничі накладні витрати». Прямі виробничі витрати відображають безпосередньо на рахунку «Виробництво», непрямі накопичуються на рахунку «Виробничі накладні витрати», а наприкінці звітного періоду списуються на рахунок «Виробництво» і розподіляються між об'єктами калькулювання.

Витрати підрозділів, що здійснюють управління, збут, дослідження тощо, не включаються у виробничу собівартість продукції і обліковуються на окремих рахунках. Наприкінці звітного періоду ці витрати списують на рахунок фінансових результатів.

В межах цих рахунків будується аналітичний облік, в якому здійснюється групування витрат за статтями, видами продукції та центрами відповідальності.

Переплетена система обліку передбачає окреме ведення рахунків фінансового та виробничого обліку, які не кореспондують один з одним.

У системі рахунків фінансового обліку відображають витрати за елементами, розрахунки з дебіторами і кредиторами, визначають загальний фінансовий результат діяльності підприємства.

Окремо існує сектор виробничого обліку, де дані про витрати перегруповують за функціями та центрами відповідальності з використанням додаткової інформації — звітів використання матеріалів, про витрати праці, роботу машин, допущений брак тощо. На підставі перегрупованих даних у системі рахунків виробничого обліку ведеться облік запасів, здійснюється калькулювання собівартості продукції та визначається фінансовий результат основної діяльності підприємства. Взаємозв'язок фінансового та виробничого обліку досягається за допомогою спеціальних контрольних рахунків. У фінансовому обліку використовують «Контрольний рахунок виробничого обліку», а у виробничому — «Контрольний рахунок фінансового обліку». Ці рахунки мають протилежну побудову і «віддзеркалюють «один одного. При цьому «Контрольний рахунок фінансового обліку», виконуючи функцію рахунка-екрана, кореспондує з іншими рахунками виробничого обліку, а «Контрольний рахунок виробничого обліку» є позабалансовим і використовується для відображення даних, переданих у систему виробничого обліку[14, c. 248-250].

Розділ 3. Особливості міжнародної організації управлінського обліку в зарубіжних країнах

3.1. Побудова в міжнародних компаніях системи обліку

Побудова в компанії системи обліку з метою управління її бізнесом (система управлінського обліку) є аналогічною до постановки фінансового (бухгалтерського обліку) і реалізується схожими етапами, а експлуатація впровадженої системи управлінського обліку регламентується документами, які за змістом аналогічні документам, що регламентують практику бухгалтерського обліку.

Проте, існує суттєва відмінність у статусі цих документів: бухгалтерський облік і звітність регламентуються загальноприйнятими зовнішніми по відношенню до компанії стандартами (в Україні це, в першу чергу, П(с)БО), а система управлінського обліку працює виключно на засадах внутрішньо фірмових стандартів. Якщо основна мета облікової політики бухгалтерського обліку – це вибір і документальне закріплення обраного конкретною компанією одного з допустимих загальними стандартами способу ведення обліку, то призначення управлінської облікової політики є значно ширшим. При розробці управлінської облікової політики необхідно брати до уваги також світовий досвід, відображений у міжнародних стандартах фінансової звітності, та досвід власне розробників системи управлінського обліку стосовно особливостей бізнесу конкретної компанії.

Незважаючи на зростання інтеграції світових ринків капіталу, існують суттєві відмінності між правилами обліку, які визначають форму і порядок інформування акціонерів, кредиторів та інших учасників ринку.

Відмінності бувають дрібними, а бувають доволі важливими. Почнемо з дрібних, які впадають у вічі при уважному розгляді фінансових звітів з різних країн. Навіть у країнах однієї мови (наприклад, англомовних) використовують різну термінологію: продажі (sales) в США та оборот (turnover) у Великобританії; утриманий дохід (retained earning) в США та нерозподілений прибуток (undistributed profits) в Великобританії; зведений фінансовий звіт (consolidated accounts) в США та груповий звіт (group accounts) у Великобританії.

Розрізняються й форми надання звітів. Наприклад, у США активи розміщують на лівій стороні балансової відомості і наводять у порядку спадання ліквідності ) так, що зверху подаються дані по поточних активах. У Великобританії активи розміщуються справа і наводяться по мірі зростання ліквідності – таким чином, зверху опиняються постійні активи. У деяких європейських країнах (наприклад, Бельгії, Франції, Італії та Німеччині) акціонерам надаються лише два фінансових звіти (звіт про доходи і витрати та балансовий звіт); в інших – надається ще й третій звіт: про зміну фінансового стану[16, c. 154-156].

Існують серйозні відмінності й у трактуванні видів економічної діяльності (таких як злиття, пенсії, оренда обладнання, зміна цінності фінансових інструментів), які відображають неспівпадіння загальних підходів і принципів, на яких побудовано правила обліку в різних країнах (табл. 3.1, 3.2).

Річна звітність підприємств може включати:

· Звіт про прибутки і збитки

· Звіт про накопичений прибуток

· Звіт про зміни у фінансовому стані

· Звіт про рух коштів

· Звіт про власний капітал

· Бухгалтерський баланс

· Додаткову інформацію.

Також вивчаються аудиторські висновки, які можуть бути чотирьох видів:

1. Безумовний аудиторський висновок означає, що керівництво заслуговує найвищого схвалення за чесне відображення фінансового стану і результатів діяльності, а для аналітика це є найліпшою рекомендацією.

2. Висновок з обумовленням – звіти безпристрасно відображають фінансовий стан і результати діяльності, але мають місце певні обумовлення щодо обсягу роботи аудитору в досліджуваній фірмі або результату, який неможливо оцінити.

3. Відмова від висновку означає, що через обмежений штат співробітників, невизначеність майбутнього або наслідків, які неможливо оцінити при перевірці, аудитор не здатний дати висновок.

4. Негативний висновок означає, що звіти неправильно відображають фінансовий стан або результати діяльності у відповідності до прийнятих принципів обліку. Такий висновок має сумнівну цінність[20, c. 416-419].

3.2. Фінансовий облік у розвинутих країнах. Гармонізація фінансового обліку

Система обліку, яка є цілком розумною в одних умовах, не обов’язково буде добра за інших.

Наприклад, потужні банки є важливими акціонерами великих компаній у Німеччині, мають своїх представників у радах директорів і доступ до даних внутрішньої звітності. Менеджери німецьких компаній одержують заохочення безпосередньо від представників таких акціонерів, а не у відповідності до курсів акцій на ринку. За такої ситуації не дивно, що фінансові звіти у ФРН менш інформативні, аніж у країнах, де постачальники капіталу не представлені у раді директорів.

Розглянемо інший приклад.

В Японії кейрецу (keiretsu) – це група фірм, які володіють значними пакетами акцій одна одної, а крім того, пов’язаних як постачальники і споживачі.

Взаємозв’язок цих компаній відрізняється від англосаксонської структури материнських компаній, контролюючих свої філії. В Японії прийнято, що ці фірми дуже рідко виробляють консолідовані звіти, позаяк у Великобританії, Сполучених Штатах Америки, Австралії, Новій Зеландії, де звичними є відносини «материнська компанія – філія», такі звіти є нормою.

У різних країнах кардинально відрізняються самі підходи і відношення до фінансової інформації взагалі, в тому числі й до ділових ЗМІ. Якщо підприємець або менеджер у США прагне потрапити на обкладинку Fortune чи BusinessWeek, а молодий лідер IT-індустрії — на FastCompany, то межа мрій ділового француза – бізнес-розділ цілком «світської» Le Figaro і більш «серйозної» Le Monde. Причини цього явища криються в особливостях корпоративних моделей у різних країнах.

У США, президентській республіці, основне джерело інвестицій для корпорацій – ринок цінних паперів, особливо фондовий ринок. При цьому і завдяки цьому в США і частково у Великій Британії практикується модель корпоративного управління, за якої власник відділений від оперативного управління, але втручання держави в роботу бізнес-структур практично обмежується збиранням податків і контролем за виконанням законодавства.

В Європі переважає парламентська демократія, а першим джерелом інвестицій є банки та суміжні фінансові структури. Банки володіють значними частками компаній. Частка публічних компаній значно нижча, ніж у США. В результаті в Європі діє складна система відносин, коли управління капіталом (власністю) здійснюється за безпосередньої участі держави, великих фінансових і громадських установ.

Що ж відбувається в умовах розвиненого фондового ринку, в особливості біржового сектору? У численного класу інвесторів виникає потреба у факторах, що формують їх поведінку на ринку, тобто в інформації. В умовах жорсткої конкуренції це призводить до розвитку ринку інформаційних послуг, забезпечуючи кількість і доступність корпоративної і ринкової інформації, професіоналізм людей, які з цією інформацією працюють. Так з’явились на світ Wall Street Journal і Financial Times. Роль ділової преси – бути активним інститутом соціалізації підприємців і компаній[17, c. 81-84].

Ключову роль у спробах розвинути міжнародні правила обліку, звітності і фінансової інформації взагалі, які можна було б використовувати в усіх країнах світу, відіграє Комісія з цінних паперів і бірж (SEC). Без благословення цієї організації жодна фірма, що бажає залучити капітал американського ринку, не може використовувати складені у відповідності до міжнародних правил форми фінансової звітності, якщо ті не задовольняють встановленим SEC вимогам розкриття інформації. Нинішня позиція SEC полягає в тому, що правила міжнародного обліку прийнятні в США лише в тій мірі, в якій вони наближені до американських вимог. Це серйозна загроза для життєздатності міжнародних правил обліку, оскільки багато великих компаній потребують доступу на американський ринок капіталу.

Для американських експертів така поведінка не є формою ксенофобії, але з цієї звички не слід робити висновки, що правила обліку в США є кращими за всіма або за будь-якими параметрами. Такий підхід просто відображає економічні і політичні реалії. Доки міжнародні правила обліку не будуть схвалені SEC, компанії, що їх використовують, не одержать доступу на американський фінансовий ринок. Якщо компанія Daimler Benz бажає, аби її акції мали ходіння на біржах США, вона має підкоритися правилам і вимогам біржі, на якій будуть котируватись її акції, а також великій кількості висунутих SEC вимог щодо розкриття інформації, хоча й дещо пом’якшених – у вигляді поступки іноземним емітентам. Зокрема, SEC вимагає, щоб компанія або готувала звіти у відповідності до Загальноприйнятих правил бухгалтерського обліку (Generally Accepted Accounting Principles, GAAP), або забезпечувала відповідність звітів, підготованих згідно до національних вимог GAAP (у випадку Daimler Benz – німецьких), вимогам GAAP США.

Небагато компаній використовують першу можливість, але навіть підгін звітів під американський стандарт коштує недешево. Окрім того, з 70% імовірністю, наприклад, обсяг чистого прибутку в звіті, підготованому для США, нижчий аніж у національному звіті. А для того, щоб акції компанії могли котируватись на конкуруючих з американськими фондовими ринками (Лондон, Гонконг, Токіо), достатньо, аби підготований компанією для домашніх потреб фінансовий звіт, що надається інвесторам, був перекладений офіційною мовою біржі.

Дослідження 28 великих європейських компаній, які відобразили вплив переходу на Міжнародні стандарти фінансової звітності, демонструє, що зобов’язання зросли в середньому на 16%, а чистий прибуток у середньому зменшився на 3%[1, c. 291-293].

Висновки

Управлінський облік за рубежем є приватногосподарською справою, тому його організація і методологія регламентовані лише в межах компетенції окремого підприємства Загальним для усіх підприємств є тільки методологічні прийоми управлінською обліку, що стосується лише техніки управлінських записів, які полягають у грошовій оцінці господарських явищ; в записі господарських операцій (методом подвійного запису) і балансовому узагальненні поточних звітних даних в кінці звітного періоду. Кожне зарубіжне підприємство — самостійна господарська одиниця, яка сама спостерігає, відображає і контролює рух свого капіталу, господарські процеси і розрахунково-кредитні відносини з іншими підприємствами.

Принцип ефективності управління зумовив (обумовив) необхідність появи управлінського обліку. Управлінський облік сформувався у США паралельно з традиційним бухгалтерським обліком у середині XX століття і відбивав відносини у самому підприємстві. Появу управлінськогообліку пояснюють тим, що традиційні методи виробничого (калькуляційного) обліку не відповідали вимогам управління. В передових країнах Заходу управлінський облік як окрема галузь теоретичних і практичних знань з'явився у 50-ті роки, однак великого поширення набув у 60 — 70-х роках як альтернатива фінансового обліку (financial accouting), хоч окремі положення його концепції і методик зародилися ще на початку XX століття. На перших етапах розвитку управлінський облік називався калькуляційним, потім виробничим, і поступово методи та прийоми виробничого обліку стали наближатися до обліку, який нині називається управлінським. Тобто поступово в різних країнах термін "виробничий облік" був замінений на "управлінський облік". Однак це була не просто зміна термінології, але й велика організаційна та методологічна перебудова системи бухгалтерського обліку. Це сприяло поділу його на дві галузі: фінансовий і управлінський облік.

В цей час на підприємствах почали створюватися дві бухгалтерії — фінансова і управлінська, кожна з яких мала свою мету (цілі), завдання і функції. Передумовою до поділу (розділу, роз'єднання) було також створення калькуляційної бухгалтерії.

В подальшому розвиток і вдосконалення управлінського обліку проходило в рамках (межах) національних систем бухгалерського обліку різних країн. Розвиток західного обліку характеризується загальними тенденціями і специфічними рисами.

Концепції управлінського обліку закріплені міжнародними нормативами фінансового й управлінського обліку в лютому 1989 р. Нормативи видані Комітетом управлінського і фінансового обліку Міжнародної Федерації бухгалтерів з метою сприяння розвитку і використанню управлінського обліку в практиці різних країн. У зв'язку з цим виникла необхідність проведення глибоких досліджень економічної природи, сутності та змісту управлінського обліку в умовах переходу до ринку, його фундаментальних теоретичних основ, а також визначення місця управлінського обліку в інформаційній базі управління.

Список використаної літератури

1. Бутинець Ф. Бухгалтерський управлінський облік: Курс лекцій:Навч. посіб. для студ. спец. 7.050106 "Облік і аудит" / Житомирський інженерно- технологічний ін-т. — Житомир : ПП "Рута", 2002. — 448с.

2. Гарасим П. М., Давидович І. Є., Хомин П. Я. Управлінський облік на підприємстві (методика ведення) / Тернопільська академія народного господарства. — Т. : Економічна думка, 2001. — 270с.

3. Гасенко Л. Управлінський облік: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., які навч. за освітньо-проф. програмою бакалавра зі спец. "Облік і аудит" / Дніпродзержинський держ. технічний ун-т. — Дніпродзержинськ, 2007. — 215c.

4. Голов С. Управлінський облік: Підруч. для студ. вищих навч. закл. за спец. "Облік і аудит". — 2.вид. — К. : Лібра, 2004. — 703с.

5. Губачова О. Облік у зарубіжних країнах: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Навчально- методичний центр "Укоопосвіта". — К. : Укоопосвіта, 1999. — 226с.

6. Добровський В. Управлінський облік: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т. — К. : КНЕУ, 2005. — 278с.

7. Єфіменко В. Облік у зарубіжних країнах: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2005. — 212с.

8. Князь С. Облік у зарубіжних країнах: Конспект лекцій:Навч. посіб. для студ. дистанц. форми навч. / Національний ун-т "Львівська політехніка". Інститут дистанційного навчання. — Л. : Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2002. — 88с.

9. Лень В. Управлінський облік: Навч. посібник. — 2.вид., випр. — К. : Знання-Прес, 2006. — 317с.

10. Лишиленко О. Бухгалтерський управлінський облік: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Академія муніципального управління. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 253с.

11. Лучко М. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навч. посіб.. — К. : Знання, 2006. — 312с.

12. Малюга Н. Управлінський облік:Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів за спец. "Облік і аудит" / Житомирський інженерно- технологічний ін-т / Ф.Ф. Бутинець (ред.). — 2. вид., перероб. і доп. — Житомир : Рута, 2001. — 256с.

13. Маляревський Ю. Облік у зарубіжних країнах: Навч.посіб. / Харківський держ. економічний ун- т. — Х. : ІНЖЕК, 2003. — 164с.

14. Матюха М. Облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Інститут дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2007. — 274c.

15. Нападовська Л. В. Управлінський облік. — Д. : Наука і освіта, 2000. — 355с.

16. Партин Г. Управлінський облік: навч. посібник. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2007. — 303с.

17. Пушкар М. Управлінський облік. — Тернопіль : Поліграфіст ЛТД, 1995. — 163с.

18. Радецька Л. Управлінський облік: навчальний посібник. — К. : Академія, 2007. — 352с.

19. Сухарева Л. Облік, контроль і аналіз у міжнародному бізнесі: управлінський аспект / Донецький держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського / Людмила Олексіївна Сухарева (заг.ред.). — Донецьк : ДонДУЕТ, 2005. — 213с.

20. Хенсен Дон Р., Моувен Меріен М., Еліас Небіл С., Сєнков Девід У. Управлінський облік: Підручник для студ. вищих навч. закл. / Міжнародний ін- т бізнесу / Олександр… Григораш (пер.). — Пер. з 5. канад. вид. — К. : Міленіум, 2002. — 974с.

21. Шандурська В. Облік у зарубіжних країнах: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 244с.