Вступ

Актуальність теми. Розвиток цивілізованих ринкових відносин в Україні неможливий без створення та функціонування системи правового захисту інтересів учасників трудових відносин. Відповідно до ст. 13 Конституції України від 28 червня 1996 року держава забезпечує соціальну спрямованість економіки. В цих умовах актуальним є розроблення та прийняття нормативних актів, направлених на підвищення рівня захисту трудових прав і соціально–економічних інтересів працюючих. Чинне законодавство про профспілки створило правові основи й умови для здійснення ними захисної функції. Проте на практиці деякі профспілки не завжди використовують ці можливості і діють в інтересах роботодавців, а не працівників. Однією з причин пасивного ставлення профспілок до захисту трудових прав працівників є і нечіткість окремих норм законодавства, та різне їх тлумачення.

Необхідність здійснення профспілками захисної функції обумовлена наявністю протиріч між інтересами роботодавців та працівників, між їх потребами та можливістю задоволення. Незважаючи на деяку активізацію профспілок по захисту прав та інтересів працівників, профспілкам України не вдається повною мірою виконувати своє призначення. У зв’язку з цим дослідження діяльності профспілок по виконанню своєї основної функції, якою є функція захисту, уявляється не тільки актуальним, але й перспективним і дає можливість нинішнім профспілкам уникнути помилок минулого.

В умовах зміни політичної та економічної систем суспільства значення захисної функції профспілок зростає. Змінюється й ідеологія відносин між державою та громадянами. Держава вже не втручається в виробничі процеси. Безробіття, зниження матеріального рівня деяких працівників створюють підґрунтя для соціального протистояння та конфліктів. А тому роль профспілок у захисті трудових прав громадян об’єктивно підвищується. Профспілки мають виявляти підвищену турботу щодо громадян, які потрапляють в складні життєві умови. Захисна діяльність профспілок стає мірилом їх соціальної цінності.

1. Місце та роль профспілок у системі захисту трудових та інших соціально–економічних прав найманих працівників

Місце і роль профспілок в суспільстві найперше визначається їх здатністю відстоювати права та інтереси найманих працівників у відносинах з роботодавцями. Основні завдання профспілок пов’язані зі здійсненням їх головної функції – захисту трудових та соціально–економічних прав найманих працівників. Аналізуючи погляди вчених щодо правової природи захисної функції профспілок, автор вважає, що пріоритет захисної функції профспілок обумовлений в нинішніх умовах як радикальною економічною реформою, так і суспільно–політичною ситуацією в країні. Визнання захисної функції профспілок головною, основною передбачає, що всі інші напрями їх діяльності повинні мати підпорядкований характер і не суперечити їй.

Основні тенденції розвитку та удосконалення законодавства про профспілки, їх права та гарантії діяльності полягають в тому, що: по–перше, воно здійснюється відповідно до існуючих суспільних відносин; по–друге, у відмові від невластивих профспілкам як громадській організації повноважень; по–третє, в збереженні, закріпленні та розширенні прав, які дозволяють профспілкам відстоювати трудові, соціально–економічні права та інтереси працівників.

Участь профспілкового органу у звільненні працівників з ініціативи роботодавця, слід розглядати як важливу форму захисту працівників від необґрунтованого звільнення. В умовах переходу України до ринкової економіки, підвищення відповідальності працюючих за результати праці та рівень дисципліни, звільнення за винні дії (прогул; систематичне порушення трудової дисципліни; поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння тощо) повинно відбуватись без згоди профспілки. При допущенні грубих порушень трудової дисципліни і порушенні своїх професійних обов’язків такі працівники не повинні розраховувати на підтримку з боку профспілок. Разом з тим, при звільненні працівників за наявності винних дій профспілки мають здійснювати захисну функцію в інших формах (наприклад, шляхом звернення до роботодавців з проханням врахувати пом’якшуючі обставини при здійсненні дисциплінарного проступку, підтриманні інтересів працівника у судових органах, в роботі комісій по соціальному страхуванню).

Основними завданнями профспілок у сфері здійснення контролю за виконанням колективних договорів і угод має бути: підвищення ефективності колективних договорів та угод усіх рівнів, розширення сфери їх застосування, посилення інституційних форм соціального партнерства, вдосконалення відносин з органами виконавчої влади та організаціями роботодавців з метою більш повного захисту прав і інтересів найманих працівників та попередження порушень трудових прав.

Профспілки та їх об’єднання здійснюють контроль за виконанням не лише колективних договорів, а й угод: Генеральних, галузевих та регіональних. В процесі вироблення та укладання Генеральних, галузевих і регіональних угод відбувається визнання державою децентралізації профспілкового руху в країні та зменшення монопольного впливу ФПУ на формування соціально–трудових відносин.

При розгляді питання щодо участі профспілок, їх об’єднань у вирішенні проблем зайнятості населення, автор вважає, що однією з можливих форм впливу профспілок на процеси, що відбуваються на ринку праці і забезпечення гарантій найменш захищеним верствам населення та контролю за дотриманням законодавства є їх активна взаємодія з державними органами, які здійснюють ці функції (наприклад, Державна служба зайнятості). Таким чином, перед профспілками України відкривається можливість через службу зайнятості впливати на вирішення питань безробіття та вести відповідну профілактику.

Однією з найбільш дієвих форм впливу профспілок на роботодавців є  здійснення профспілками контролю за своєчасним і об’єктивним розслідуванням та достовірним обліком нещасних випадків на виробництві. Безпосередня участь їх представників в роботі комісій з розслідування кожного такого випадку незалежно від його наслідків – є обов’язковою. Профспілкам потрібно активізувати участь у роботі комісії по розслідуванні нещасних випадків, особливо зі смертельними наслідками. Слід посилити співпрацю роботодавців та профспілок у соціальній сфері, поліпшенні умов праці і підвищити відповідальність роботодавців за неповідомлення відповідних профспілкових органів про нещасні випадки зі смертельними наслідками.

2. Проблеми зайнятості в Україні та дії профспілок

Для профспілок, котрі об’єднували у своїх рядах переважно людей найманої праці та студентську молодь, питання їх зайнятості та захисту від безробіття займало провідне місце у практичній діяльності. В програмах і статутах членських організацій ФПУ було визначено стратегічні та поточні завдання, ці питання були неодмінним атрибутом переговорів з урядом та роботодавцями під час укладення колективних договорів і угод на всіх рівнях. Такий підхід, на нашу думку, диктувався не тільки тим, що поширення безробіття негативно впливало на соціально-економічне становище працівників, а й тим, що воно підривало самі засади профспілок, соціальною базою яких були громадяни, зайняті у сфері праці. Зменшення їх чисельності призводило до зменшення профспілкового членства, ослаблення профспілкового руху в цілому.

Саме тому зайнятість членів профспілок та захист їх від безробіття було важливим стратегічним напрямом діяльності ФПУ, її членських організацій в роки незалежності і ґрунтувалася вона на Законі України “Про зайнятість населення”.

Вивчаючи першоджерела, ми дійшли висновку про те, що серед основних форм роботи профспілок у цій сфері були:

—         участь у формуванні державної політики зайнятості;

—         участь у регулюванні процесів на ринку праці;

—         захист законних прав та інтересів найманих працівників;

—         сприяння соціальному захисту безробітних.

В процесі структурних перетворень в економіці ФПУ постійно домагалася створення умов для посилення впливу членських та первинних організацій профспілок на розв’язання проблеми зайнятості через систему колективних договорів і угод.

Протягом 2000-2014 рр. робота з питань збереження попиту на працю, використання структурних змін для збереження й розвитку робочих місць у перспективних галузях також була в центрі уваги профспілок. Вони систематично вносили до щорічних і перспективних програм зайнятості, документів Уряду, Верховної Ради України, до Генеральної угоди пропозиції, покликані запобігти безробіттю.

Аналіз документів Федерації профспілок України, її членських організацій свідчить, що на їх думку, політика держави у сфері зайнятості повинна ґрунтуватися на конституційному праві громадян на працю і на ратифікованій Україною Конвенції № 122 Міжнародної організації праці, згідно з якою держава “проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості” [3, с.36].

Гострими для незалежної України були проблеми багаточисельної надлишкової робочої сили, прихованого та часткового безробіття.

Зазначимо, що профспілки сприяли створенню нових робочих місць, перш за все, за рахунок коштів Фонду страхування на випадок безробіття. Так, у 2001 р. за рахунок коштів цього Фонду було введено в дію кожне 13 (7,5%) нове робоче місце [3, с.38].

Як свідчить аналіз документів членських організацій ФПУ, питання зайнятості опрацьовувалися при підготовці відповідних розділів колективних договорів, регіональних та галузевих угод. Виборні органи профспілкових організацій усіх рівнів спрямовували свою діяльність на всебічний захист прав членів профспілок на працю, наполегливо домагалися визначення в колективних договорах і угодах конкретних зобов’язань роботодавців і органів влади щодо забезпечення продуктивної зайнятості, створення умов для підвищення кваліфікації працівників та їх конкурентоспроможності на ринку праці, недопущення необґрунтованого скорочення персоналу і робочих місць. Профспілки брали участь у розробці територіальних програм зайнятості населення, у заходах реструктуризації, проводили роботу в координаційних комітетах сприяння зайнятості населення, співпрацювали з місцевими органами виконавчої влади, службами зайнятості, вносили відповідні пропозиції до програм соціально-економічного розвитку та місцевих бюджетів.

Одним із засобів впливу профспілок на ситуацію на ринку праці були регіональні угоди між органами виконавчої влади, об’єднаннями профспілок та роботодавців, що являли собою важливий елемент системи договірного регулювання трудових відносин в Україні [2].

Аналіз регіональних угод свідчить про те, що в них зроблена спроба сформувати механізм участі профспілкових об’єднань у процесі прийняття рішень щодо вирішення проблем зайнятості та регулювання ринку праці. Зокрема, він передбачав:

—         погодження з профспілковими органами рішень органів державної влади та місцевого самоврядування з соціально-економічних питань;

—         участь профспілок у заходах органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, щодо контролю за дотриманням законодавства;

—         вироблення спільної позиції сторін через розгляд питань політики зайнятості населення на засіданнях регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості населення.

До очевидних здобутків можна віднести визначення практично в усіх регіональних угодах зобов’язань облдержадміністрацій стосовно здійснення систематичного аналізу стану ринку праці, виконання програм зайнятості, інформування населення регіону через засоби масової інформації про ситуацію, наявність вільних робочих місць, вакантних посад, види та обсяги сезонних і громадських робіт. У ряді угод було передбачено надання такої інформації профспілковій стороні, розгляд результатів аналізу стану ринку праці на засіданнях обласних координаційних комітетів сприяння зайнятості населення. Окремо слід відзначити, що в деяких угодах додатково передбачалося інформування громадськості, профспілок про використання коштів фонду сприяння зайнятості населення.

3. Шляхи роботи профспілок у вирішенні проблеми зайнятості

Для подальшого поліпшення управління ринком праці Федерація профспілок України вважає необхідним звернути увагу на наступне:

— необхідності прискорення нормативно-правового впровадження в дію прийнятого Закону України «Про зайнятість населення» та терміново завершити прийняття нормативно-правових актів для забезпечення його впровадження,

— визначення в найкоротші строки галузей пріоритетного розвитку, де будуть створюватися нові високотехнологічні робочі місця;

—   удосконалення механізму стимулювання роботодавців за забезпечення першим робочим місцем молоді;

—     підвищення соціального захисту не конкурентоспроможних верств населення шляхом впровадження відповідного навчання та ваучерних систем його оплати для осіб старше 45 років.

—     вирішення питань взаємодії між ринком освітніх послух та ринком праці, впровадження інноваційних методів навчання, підвищення якості освітніх послуг,   ліквідації диспропорцій між попитом та пропозицією, наближенням професійно-кваліфікаційних знань до потреб ринку праці;

—     чіткого визначення принципів діяльності суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в іншого роботодавця;

—        створення   інформаційно-статистичної   бази   щодо   нестандартної зайнятості на національному ринку праці.

Серед заходів впливу на ситуацію на ринку праці можна відзначити зобов’язання щодо: визначення граничних показників рівня безробіття як базових параметрів і включення їх до програм соціально-економічного розвитку області; коригування, при необхідності, програм зайнятості населення, внесення доповнень до заходів щодо їх реалізації спрямованих на соціальний захист населення від безробіття; розроблення та здійснення додаткових заходів щодо запобігання масовим звільненням з ініціативи власника, покращання ситуації на ринку праці в разі, якщо масштаби безробіття вийдуть за межі, визначені обласною програмою зайнятості. Важливим було зобов’язання, що визначалося регіональною угодою Дніпропетровської області, стосовно забезпечення взаємозв’язку параметрів обласної програми зайнятості та регіональної програми структурної перебудови економіки області.

Перераховані заходи створювали передумови для покращання ситуації на ринку праці, але разом з тим, на нашу думку, привертають до себе увагу три проблеми. По-перше, зобов’язання щодо коригування при необхідності параметрів програм зайнятості залишало можливість для того, щоб стати лише простим “підтягуванням” цих показників до рівнів, що фактично склалися, особливо за умов погіршення ситуації на ринку праці. По-друге, сформульоване таким чином зобов’язання не давало змоги оперативно впливати на ситуацію на ринку праці, якщо її погіршення відбувалося в межах показників програм зайнятості. По-третє, в ряді угод було визначено завдання щодо участі сторін у формуванні (розробці) нормативних документів, наприклад, програм зайнятості на конкретний рік. У той самий час, хоча в усіх угодах визначено термін, на який вони укладені, однак за межами цього періоду угоди часто продовжували діяти до укладення нових.

Необхідно відзначити, що для покращання ситуації на ринку праці в окремих регіональних угодах передбачалося зобов’язання щодо проведення за участю соціальних партнерів ярмарків вакансій, “Днів зайнятості” для молоді, яка навчалася або закінчила навчання.

Приблизно у половині угод, які були нами проаналізовані, було визначено зобов’язання держадміністрацій щодо здійснення постійного контролю за обґрунтованістю вивільнення працівників, обмеження надання їм відпусток, без збереження заробітної плати та. дотримання вимог ст. 113 Кодексу Законів про працю України щодо оплати простоїв не з вини працівника. На нашу думку, постановка цих проблем була дуже актуальною за умов масових звільнень, простоїв та застосування режимів неповного робочого дня, тижня.

У ряді регіональних угод передбачалося зобов’язання власників у разі виникнення об’єктивних причин, через які неминучі масові звільнення працівників з ініціативи органа управління або власника, проводити їх лише за умови попереднього письмового повідомлення відповідного профспілкового органу про причини і обсяги вивільнень, спеціальності та кваліфікації працівників, які звільняються.

Окремий блок зобов’язань у регіональних угодах стосувався процесів структурної перебудови економіки, реструктуризації, приватизації та банкрутства підприємств, що безпосередньо впливали на стан ринку праці та зайнятість працівників. Важливими у цьому напрямі було зобов’язання власників щодо:

—         попереднього повідомлення регіональних профспілкових об’єднань про своє рішення або пропозиції до вищих органів державної влади та управління з питань ліквідації, реорганізації, реструктуризації та банкрутства підприємств або їх підрозділів;

—         прийняття рішення з питань реорганізації, ліквідації, зміни форми власності тільки за умови наявності плану приватизації, погоджених з профспілками програм, що забезпечують дотримання прав та враховують інтереси членів трудового колективу;

—         забезпечення участі профкомів, галузевих профорганів у роботі ліквідаційних комісій, призначених арбітражним судом, з метою збереження пільг і компенсацій працівникам, які звільняються внаслідок ліквідації підприємства.

Потрібно звернути увагу на те, що серед зобов’язань роботодавців значна частина пунктів дублювала норми чинного законодавства. Це стосувалося, зокрема, зобов’язань щодо: своєчасної сплати збору на обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, розробки заходів для запобігання масових звільнень працівників, виплати сум, гарантованих ст. 116 Кодексу Законів про працю України працівникам, звільненим за ініціативою власника, своєчасного інформування органів державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць, вакансій тощо.

Слід зазначити, що основними зобов’язаннями профспілкової сторони, внесеними до регіональних угод, було:

—         надання безкоштовної юридичної допомоги членам профспілок, представлення їх інтересів її органах, що розглядають трудові спори;

—         надання методичної та практичної допомоги профкомам підприємств, організацій і установ, інформування профспілкового активу та трудових колективів про зміни в законодавстві про зайнятість;

—         проведення спільно з облдержадміністраціями виїзних безкоштовних консультацій, семінарів, інформаційно-консультаційних зустрічей працівників служби зайнятості з працівниками підприємств, де мали місце значні обсяги вивільнень, населенням регіонів;

—         проведення роботи щодо включення до колективних договорів положення про збереження соціально-побутових гарантій для працівників, звільнених з підприємств у зв’язку із скороченням штатної чисельності, виходом на пенсію та контролю за їх виконанням.

Позитивним моментом було включення до угоди Донецької області зобов’язання щодо забезпечення, контролю з боку профспілкових комітетів за своєчасним наданням адміністраціями підприємств службі зайнятості інформації про потребу в працівниках і вакансії. Угодою було рекомендовано вносити це зобов’язання до колективних договорів.

У Запорізькій області була створена обласна Координаційна рада сприяння зайнятості, у роботі якої брала активну участь Запорізька обласна рада профспілок. За пропозиціями профспілок на її засіданнях розглядалися такі питання, як працевлаштування випускників шкіл, вузів, жіноче безробіття, робота в режимі неповної зайнятості та інші [4, с.182].

Програми зайнятості у Кіровоградській області також розроблювалися за активною участю Ради Федерації профспілок області.

У результаті спільних зусиль обласного координаційного комітету сприяння зайнятості населення та Федерації профспілок Кіровоградської області протягом 2014 року в області створено понад 5 тис. робочих місць, а рівень зареєстрованого безробіття зменшився з 4,87 % у 2013 р. до 4,68 у червні 2014 р. [2, с.203].

Отже, у значній частині регіональних угод закладалося непогане підґрунтя для розвитку договірного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці. Разом з тим, велика кількість важливих зобов’язань, реалізація яких могла б суттєво вплинути на ситуацію на регіональному ринку праці, зокрема, стосовно збереження кількості робочих місць, надання пільг і компенсацій вивільнюваним працівникам, забезпечення їх перепідготовки і працевлаштування, створення нових робочих місць, розвитку виробничого навчання, перерозподілу трудових ресурсів під час структурної перебудови економіки мали, на жаль, декларативний характер.

Таким чином, перебудова економічних відносин за умов спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження життєвого рівня населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття.

Безробіття було однією з найгостріших соціальних проблем в українському суспільстві в умовах утвердження незалежності.

Висновки

Профспілки є наймасовішою громадською організацією, яка об’єднує значну кількість працюючих. Ця організація займає важливе місце серед інших громадських організацій тому, що вона об’єднує людей праці, а праця є основною умовою для існування суспільства. При загальному падінні чисельності профспілок зберігається досить високий показник охоплення працівників профспілковим членством.

Одним із найбільш вагомих засобів впливу держави на ринок праці є державна служба зайнятості, головною функцією якої є посередництво у працевлаштуванні між роботодавцями та громадянами, які шукають роботу, а також надання послуг роботодавцям і безробітним.

Але світовий досвід свідчить, що ні один орган не в змозі самотужки забезпечити вирішення проблем зайнятості. Відповідальність за політику зайнятості  лежить не на одному окремо взятому державному органі, а на суспільстві в цілому і запорукою ефективної діяльності служби зайнятості на ринку праці є взаємодія з соціальними партнерами, а саме об’єднаннями роботодавців, профспілками, громадськими організаціями, органами державної влади і управління. Від того на скільки працівники центра зайнятості усвідомлюють важливість соціального партнерства на ринку праці залежить і ефект діяльності служби зайнятості в цілому.

Участь профспілкового органу у звільненні працівників з ініціативи  роботодавця розглядається як важлива форма захисту працівників від необґрунтованого звільнення.

Зроблено висновок, що у захисті трудових прав працівників, профспілки мають значні переваги перед іншими представниками трудящих. По–перше, профспілки побудовані за певною системою – від первинних організацій до об’єднання профспілок України. По–друге, профспілки накопичили значний досвід у сфері захисту трудових прав та інтересів працюючих. По–третє, у своїй діяльності вони використовують зарубіжний досвід. Профспілки є сильнішими у матеріально–фінансовому положенні, адже вони мають членські внески, свої видавництва, створюють підприємства тощо. Інші представники трудящих цього не мають зовсім. Профспілки періодично проходять навчання методам роботи, беруть участь у з’їздах, міжнародних форумах, що є важливою умовою, наприклад, для здійснення захисту прав працівників  внаслідок незаконних звільнень.

Саме тому зросла роль профспілок як необхідного інституту захисту працівників за умов триваючої економічної кризи. Забезпечення зайнятості людей праці та захист їх від безробіття посідало провідне місце в діяльності профспілок в роки утвердження незалежності держави. Завдяки цьому дещо збільшилася кількість зайнятих громадян, результативніше почали працювати центри зайнятості, через проведення круглих столів контролювалася ситуація в регіонах.

Професійні спілки брали участь у розробці державної політики зайнятості, відповідних законодавчих актів України і рішень місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад. Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначалися генеральною, галузевою, регіональними угодами та колективними договорами, що укладалися профспілковими органами з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами відповідно до законів України.

Список використаної літератури

1. Кулік, Юрій. Під контролем профспілок [Текст] / Юрій Кулік // Охорона праці. — 2013. — № 11. — С. 6-9
2. Миклащук, Ігор. Профспілки як суб’єкти соціального партнерства на боці працівників: досвід Республіки Польща [Текст] / Ігор Миклащук // Віче. — 2013. — № 20. — С. 16-19
3. Профспілки: як діяти в сучасних умовах [Текст] // Профспілкові вісті. — 2015. — 29 січня. — С. 3
4. Уварова, Олена. Профспілки XXI століття: основні завдання із захисту інтересів працівників [Текст] / Олена Уварова // Податки та бухгалтерський облік. — 2012. — 22 листопада. — С. 7-13
5. Ушакова, Лілія. Профспілка, профспілкова організація на підприємстві [Текст] / Лілія Ушакова // Податки та бухгалтерський облік. — 2012. — 22 листопада. — С. 4-6
6. Щотова Ю. М. До поняття правових функцій профспілок в Україні [Текст] / Ю. М. Щотова // Міліція України. — 2012. — № 3-4. — С. 31-32