referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Місце і роль держави в політичній системі суспільства

Вступ.

1. Держава як центр політичної системи суспільства.

2. Співвідношення держави та інших суб’єктів політичної системи.

3. Поняття та види влади. Державна влада.

4. Принципи функціонування і розвитку сучасної політичної системи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Держава — це публічна влада, яка поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має право на проведення від імені суспільства внутрішньої та зовнішньої політики, виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо.

Положення держави як центра, ядра політичної системи суспільства зумовлюється тим, що тільки вона:

· виступає офіційним представником усього населення держави;

· є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права на самовизначення;

· зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;

· бере на себе обов'язок задовольнити загально соціальні потреби;

· встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки — юридичні норми;

· володіє суверенною владою, тобто владою верховною і самостійною, формально незалежною від будь-якої організації або особи.

1. Держава як центр політичної системи суспільства

Держава займає центральне місце у політичній системі суспільства.

Таке місце держави у політичній системі суспільства зумовлюється тим, що тільки держава

– виступає офіційним, тобто формальним, представником усього населення країни через представницький вищий орган законодавчої влади;

– є уособленням суверенітету народу (нації), результатом реалізації права народу на самовизначення;

– здатна забезпечити і захистити основні права людини, всіх людей, що перебувають на її території;

– покликана задовольняти загальносоціальні потреби, вирішувати загальносуспільні справи, виконувати загальносоціальні функції даного суспільства;

– має у своєму розпорядженні апарат, необхідний для виконання вказаних функцій;

– встановлює загальнообов'язкові для всіх суб'єктів суспільного життя правила поведінки — юридичні норми;

– володіє владою суверенною, тобто верховною, самостійною і формально незалежною.

Основним компонентом політичної системи є держава, якій належить особливе місце в політичному житті суспільства. Саме держава є головним носієм політичної влади, головним знаряддям реалізації класових інтересів, головним суб’єктом і водночас головним об’єктом політичної діяльності та політичних відносин у суспільстві[5, c. 132-133].

Тільки держава як головний інститут влади володіє правом на суверенність, тобто верховенство всередині країни, та на зовнішню незалежність. Таке становище державної влади в суспільстві випливає, по-перше, з того, що вона володіє таким засобом охорони влади, як державний апарат і, по-друге, реалізує свою волю в нормах права. Специфічна ознака державної влади виявляється в існуванні спеціальних державних службовців, у функціонуванні армії, адміністрації, судів, служби безпеки тощо. Держава — це всеосяжна організація в суспільстві і його офіційний представник. Саме держава володіє виключним правом на нав’язування своєї волі за допомогою апарату насильства — армії, поліції, служби безпеки тощо. Якщо влада неефективно використовує легітимне насильство, це може за певних умов призвести до поширення думки про право на використання насильства приватними особами та окремими організаціями. Така ситуація в суспільстві може підірвати державну монополію на насильство і призвести до неконтрольованого поширення насильницьких дій, що стане загрозою державній безпеці.

У суспільному житті держава володіє цілою низкою виключних прав, що притаманні тільки їй. Тільки вона володіє правом на видання законів, що регулюють суспільне життя та мають загальнообов’язковий характер. Водночас у демократичному суспільстві цю діяльність не закрито й для інших політичних сил, оскільки вони мають право законодавчої ініціативи. Виключним правом держави є право на отримання податків, які обов’язково сплачують усі верстви громадян без винятку. Держава також здійснює фінансову й зовнішньополітичну діяльність, вирішує питання війни і миру тощо.

Держава як певна політична структура має надзвичайно складну будову. Традиційно виділяють три гілки державної влади — виконавчу, законодавчу і судову, які мають у різних країнах різне оформлення й назву. Держава, виступаючи від імені всього суспільства, регламентує політичну діяльність усіх його організацій, установлює основні норми цієї діяльності, її методи, умови формування й функціонування недержавних організацій[8, c. 8-11].

Державі, як елементові політичної системи, притаманні такі ознаки:

– наявність території, тобто частини земної кулі, що відокремлена кордонами, на яку розповсюджуються повноваження держави і де проживає населення, усі громадяни даної

– держави;

– суверенітет;

– державна влада;

– державний апарат, як система державних органів, які здійснюють завдання і функції держави;

– повноваження видавати юридичні норми.

Існування держави невіддільне від здійснення нею сукупності необхідних функцій. Такими функціями є: захист суспільного ладу, запобігання й усунення соціально небезпечних конфліктів, регулювання економічних та інших суспільних відносин, здійснення єдиної для країни внутрішньої політики як системи її конкретних виявів — соціальної, економічної, фінансової, наукової, культурної, освітньої та іншої політики, зовнішньополітична функція захисту інтересів країни, функція оборони країни тощо.

Методи, якими здійснюються функції держави, характер установлених у державі соціальних та інших відносин дає змогу класифікувати різні види держав і побудувати їх типологію. Така типологія може здійснюватися за різними ознаками.

Отже, вихід України з кризи багато в чому залежить і від того, як політичні партії, громадські організації та рухи зможуть консолідувати суспільство[1, c. 128-129].

Порівняння програм і платформ дає підставу висновувати, що багато світоглядних позицій громадсько-політичних рухів ніколи не зблизяться і завжди існуватимуть причини для ідейного суперництва з широкого кола проблем. Однак ідеї громадянського миру та ненасильства, побудова правової незалежної держави, забезпечення прав людини, захист навколишнього середовища, інші демократичні цілі й цінності можуть і мусять бути покладені в основу зближення різних позицій, досягнення розумних компромісів з метою виведення суспільства з кризи. Розширенню бази для співробітництва має сприяти спільна робота з утвердження державного суверенітету та незалежності України, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки. Саме з цих базових цілей мають виходити політичні партії та громадські організації, визначаючи можливість взаємної співпраці.

Важливим елементом розвитку політичних процесів в Україні має стати завершення правового оформлення багатопартійності. Ухвалені Верховною Радою закони «про об’єднання громадян», «Про політичні партії» є лише першим кроком на цьому шляху. Треба ще ухвалити відповідні нормативні акти, які б чітко визначили характер державного фінансування політичних партій за результатами парламентських виборів, і здійснити необхідні заходи для державної підтримки виборчих кампаній. Визначною подією в розвитку демократичних процесів в Україні стало прийняття нової Конституції. Прийняття Основного закону нашої держави сприятиме розвиткові громадянського суспільства, формуванню професійного парламенту та ефективній реалізації принципу поділу влади. А щоб політичні процеси рухалися саме в такому напрямку, державні інститути повинні цілеспрямовано, активно впливати на розвиток багатопартійності, допомагати становленню партій та суспільно-політичних організацій в Україні[4, c. 119-120].

2. Співвідношення держави та інших суб’єктів політичної системи

Держава за допомогою таких методів здійснення влади, як примус і переконання, керує і спрямовує діяльність інших суб'єктів політичної системи у тому об'ємі і мірі, які є необхідними для виконання загальноважливих, загальносуспільних справ. Досягається це шляхом встановлення в законах, що приймаються державою, прав і обов'язків інших суб'єктів політичної системи суспільства, сприяння з боку держави формуванню і розвитку бажаних суспільних відносин, забезпечення обов'язкового дотримання всіма іншими учасниками суспільних відносин вимог закону, інших правових актів.

Розглядаючи місце і роль держави у політичній системі суспільства, необхідно, перш за все, зупинитися на проблемі співвідношення держави і громадянського суспільства.

Громадянське суспільство — це суспільство з розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, але взаємодіюче з нею, це суспільство громадян з високим соціальним, економічним, політичним статусом, яке творить разом з державою розвинуті правові відносини.

Визначальними при співвідношенні держави і громадянського суспільства є такі принципи:

· держава сприяє формуванню громадянського суспільства;

· держава забезпечує рівні можливості для всіх суб'єктів у всіх сферах суспільного життя;

· чітко законодавчо окреслює межі можливого державного втручання у справи людини і суспільства.

· Вплив громадських об'єднань та трудових колективів на державу:

· беруть участь у формуванні представницьких (законодавчих) органів державної влади;

· ефективність виконання державою своїх функцій інколи значною мірою залежить від громадських об'єднань та трудових колективів;

· представники громадських об'єднань та трудових колективів можуть включатися до складу колегіальних державних органів з правом вирішального голосу;

· керівні органи громадських об'єднань можуть наділятися правом законодавчої ініціативи;

· можливі й інші форми впливу[3, c. 38-40].

3. Поняття та види влади. Державна влада.

Політична державна влада відіграє визначальну роль у політичній системі суспільства. Але перш ніж перейти до розгляду суті державної влади, необхідно дати визначення влади взагалі.

Влада — це реальна здатність суб'єкта суспільного життя здійснювати свою волю стосовно інших суб'єктів, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів — авторитету, права, насильства.

Соціальна система влади створює цілісність, до якої входять її підсистеми — політична, економічна, правова та ін. У суспільному житті вони тісно пов'язані. У соціальній системі влади особливе місце посідає політична влада. Політична влада — це реальна здатність соціальної спільноти чи індивіда до виявлення своєї волі у політиці на основі осмислення політичного інтересу.

Характерними ознаками політичної влади є:

1. Здатність, готовність суб'єкта влади виявити політичну волю.

2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб'єктів. Влада — це засіб, за допомогою якого суб'єкти влади здійснюють політичний вплив на суспільство в цілому. Він може бути прямим або непрямим, відкритим або прихованим, з використанням засобів насильства або ненасильницьким, коротко- або довгостроковим. Використання політичною системою такого засобу, як влада, залежить від рівня зрілості її елементів — держави, політичних партій, рухів, інших громадських об'єднань, правильності їхньої політичної стратегії і тактики у внутрішній і зовнішній політиці, здатності сприяти суспільному прогресові.

3. Наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність.

4. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб.

5. Забезпечення соціального панування у суспільстві суб'єкта політичної влади.

Політична влада має різноманітні форми виявлення, серед них — державна влада, партійна влада, влада громадських організацій, інформаційна влада. Головною з названих форм є державна влада[5, c. 63-64].

Державна влада — це така форма суспільної влади, яка виражає волю домінуючої частини суспільства і, спираючись на спеціальний апарат держави, має монопольне право видавати загальнообов'язкові закони та інші нормативні акти.

Політична влада як суспільне явище має багатоаспектну структуру. Перший аспект — представницький. Зміст його становить приналежність суб'єкта до тієї чи іншої спільноти, інтереси якої він виражає. Політична влада у суспільстві втілює політичні інтереси певних соціальних спільностей (націй, класів, конфесійних груп тощо). Тільки з'ясування змісту політичного інтересу і пов'язаних з ним політичних потреб дає можливість зрозуміти, в чиїх інтересах здійснюється влада і який механізм такого здійснення.

Політичний інтерес є першопричиною, одним з найголовніших важелів політичної діяльності того чи іншого суб'єкта суспільного життя. Різноманітність, або множинність суб'єктів політичної системи обумовлює і різноманітність політичних інтересів.

Другий аспект — інституціональний. Він поєднує у собі різноманітні відносини, які виникають та існують між різними інститутами суспільства та держави, різними суб'єктами політичної системи.

Третій аспект — політична діяльність. Це різного роду практика, техніка прийняття і виконання рішень, тобто способи вирішення суб'єктом політичних проблем, що виникають у процесі суспільного розвитку[2, c. 117-118].

4. Принципи функціонування і розвитку сучасної політичної системи.

Принципами функціонування і розвитку політичної системи є:

· забезпечення і захист основних прав людини і, в першу чергу, політичних;

· забезпечення і захист прав кожної нації, зокрема права народу на самовизначення;

· забезпечення і захист прав усіх легалізованих громадських об'єднань, зокрема політичних партій;

· забезпечення засад демократії та самоврядування народу.

Базовим елементом політичної системи суспільства виступає держава як особлива організація політичної влади. Однак бувають періоди у розвитку суспільства, коли через ті чи інші причини деформуються відносини між державою і суспільством в цілому. Причиною деформації може бути тотальне одержавлення всіх видів суспільної життєдіяльності. Наприклад, в колишньому СРСР це відбувалося в умовах насильної експропріації державою основної маси засобів виробництва. Розвиток суспільних відносин був повністю підпорядкований політичній владі.

Необхідна умова сучасної модернізації нашого суспільства – деетатизація, фундаментом якої є перебудова централізованого державного управління суспільством у напрямку його демократизації і раціоналізації, розширення сфери суспільного управління і самоуправління, розвиток громадських форм управління всередині державних органів тощо[7, c. 57-58].

Висновки

Місце держави, як визначального елемента політичної організації суспільства визначається призначенням її в суспільстві. Вона виступає як:

— політична організація громадянського суспільства;

— носій влади в суспільстві;

— представник усього населення на даній географічній території;

— форма політичного панування, що виражається у прийнятті владних рішень, які стосуються всього суспільства і обов’язків для виконання всім населенням;

— джерело всього політичного в суспільстві, його стержневий елемент;

— виразник загального інтересу;

— інструмент реалізації загальної волі в суспільстві;

— творець загальних цілей в суспільстві;

— основний стабілізатор життя;

— головний суб’єкт політичного суверенітету.

Отже на відміну від інших інститутів і організацій політичної системи, державі притаманні такі ознаки: особлива група людей, яка зайнята управлінням усього суспільства, охороною його економічних та соціальних структур; примусова монополія влади, що поширюється на всіх жителів держави; особливе право видавати обов’язкові для всіх закони й розпорядження; державно-організована територія, захист якої здійснюють інститут влади, особливо армія, право реалізувати зовнішню політику у всіх сферах міжнародних відносин; монопольне право встановлювати обов’язкові для всіх податки і формувати державний бюджет.

Список використаної літератури

1. Брегеда А. Основи політології: Навчальний посібник/ Анатолій Брегеда,; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2000. — 310 с.

2. Кириченко В. Правознавство: Модульний курс/ Віктор Кириченко,; М-во освіти і науки України, Запорізь. нац. техн. ун-т. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 327 с.

3. Кравченко В. Правознавство: Навчальний посібник/ Віктор Кравченко, Олександр Савчук,. — К.: Атіка, 2005. — 559 с.

4. Основи політології: Підручник для студ. вищ. медичних навч. закл. І-ІІ рівнів акредитації/ За ред. Ф.М.Кирилюка. — К.: Здоров'я, 2000. — 246 с.

5. Правознавство: Підручник/ М-во освіти і науки України; Ред. В.В. Копєйчиков. — 6-е вид., стереотип.. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 735 с.

6. Правознавство: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ; Ред. Віталій Опришка, Федір Шульженко. — К.: КНЕУ, 2003. — 767 с.

7. Правознавство: Навч. посіб. для студентів неюрид. спец. вузів/ За ред. Миколи Кравчука,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2003. — 401 с.

8. Юрій М. Основи політології: Навчальний посібник/ Михайло Юрій,. — К.: Кондор, 2003. — 338 с.