Як і право загалом, так і фінансове право зокрема впливає на суспільні відносини шляхом встановлення прав і обов’язків між їхніми учасниками, забезпечуючи реалізацію прав і обов’язків державним примусом. Особливості як самих галузей права, так і властивих їм примусових заходів визначаються регульованими відносинами, тобто предметом регулювання. Самі ж галузі права відрізняються одна від одної характером і змістом їх приписів.

У кожній правовій системі формується система юридичної відповідальності, що забезпечує найбільш ефективну реалізацію правових приписів держави. Як зазначає А. Шабуров, класифікація видів юридичної відповідальності проводиться за різними критеріями: видами санкцій; галузями права; суб’єктами; органами державної влади, що реалізовують цей вид відповідальності; функціями, що виконуються відповідальністю [16, 429].

В. Крус виділяє диференціацію видів відповідальності за способом охорони правопорядку, який знаходить вираження в санкціях норм і зумовлює їх застосування і реалізацію. Через це юридична відповідальність поділяється на правопоновлювану і каральну [6, 43].

Проте найбільшого поширення набув поділ видів юридичної відповідальності за галузевою ознакою. За цим критерієм розрізняють конституційну, кримінальну, цивільно-правову, адміністративну, фінансово-правову, дисциплінарну, господарську, земельну, екологічну, а також матеріальну відповідальність. Професор П. Рабінович зазначає, що дискутується питання про видову самостійність процесуальної (зокрема цивільно- та кримінально- процесуальної), екологічної, сімейної та деяких інших варіантів юридичної відповідальності [13, 151].

Разом з тим варто зазначити, що види юридичної відповідальності не здатні відобразити всього різноманіття складових частин системи юридичної відповідальності. Так, наприклад, В. Крус виділяє також типи і форми юридичної відповідальності. На його думку, форми юридичної відповідальності відповідають конституційно встановленим видам судочинства. Відповідно він говорить про конституційну, цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Як типи юридичної відповідальності В. Крус виділяє приватноправову і публічно- правову відповідальність. Основою їх розмежування, як зазначає цей автор, служить «критерій інтересів», оскільки приватне право виражає і захищає інтереси приватних осіб, публічне — загальнодержавні (публічні) інтереси. Відповідно всі правовідносини поділяються на приватноправові та публічні. На його думку, при цьому різною буде

і юридична відповідальність при регулюванні публічних і приватних правовідносин [6, 44].

По-перше, підставою публічно-правової відповідальності буде порушення норм публічного права, а у разі виникнення приватноправової відповідальності — порушення норм: приватного права.

По-друге, в приватноправових відносинах суб’єкти рівні, а в публічних з одного боку завжди виступає держава як владний суб’єкт, рівність сторін при цьому відсутня.

По-третє, у приватних правовідносинах основною метою юридичної відповідальності є припинення протиправних дій і примусове відновлення порушеного права, а публічно-правова відповідальність переслідуватиме і мету покарання правопорушника.

По-четверте, публічно-правова відповідальність передбачається тільки законом, тоді як приватноправова відповідальність може бути встановлена і договором сторін.

По-п’яте, при публічно-правовій відповідальності обов’язково враховується суспільна небезпека правопорушення, а при приватноправовій відповідальності цей факт не враховується при застосуванні заходів державного примусу, оскільки основною її метою є відновлення порушеного права сторони правовідношення.

А. Нечай пропонує використовувати такі ознаки «публічності» та «при- ватності» [11, 86]:

1) форма власності на матеріальний носій (об’єкт) правовідносин: державна власність; комунальна власність; приватна власність (спільна власність учасників певного об’єднання громадян та власність юридичних осіб, уповноважених законом здійснювати загальнодержавні обов’язкові соціальні програми) — для публічних правовідносин або приватна власність окремих громадян — для приватних правовідносин;

2) характер інтересу, який виявляється у правовідносинах: публічний чи приватний;

3) мета виникнення відповідних суспільних відносин: задоволення потреб однієї окремої людини; задоволення потреб суспільства; задоволення потреб держави;

4) метод правового регулювання відповідних суспільних відносин: встановлення владних приписів чи встановлення цивільно-правового регулювання відносин між суб’єктами стосовно утворення, розподілу та використання фондів коштів;

5) форма розподілу та форма пристосування матеріального носія (об’єкта) відповідних суспільних відносин до використання.

Крім того, на думку А. Нечай, не всі суспільні інтереси набувають ознак публічності і стають різновидом публічного інтересу, що регулюється публічними галузями права, а лише ті з них, які отримали визнання держави або органів місцевого самоврядування [11, 93].

Таким чином, за сферою виникнення правовідносин можна розмежувати два типи юридичної відповідальності — приватноправову і публічно-правову. До публічно-правової відповідальності належать:кримінальна, адміністративна, фінансово-правова, конституційна, а до приватноправової — цивільно-правова і матеріальна.

Проблема визначення правової природи фінансової відповідальності виникла в 50-60 роках ХХ ст., коли обговорювалося питання про виникнення фінансового права як самостійної галузі. Деякі учені-юристи стверджували, що це частина державного і адміністративного права або навіть тільки адміністративного. Наявність свого предмета регулювання, не властивого іншим галузям права, а саме фінансових відносин, особливості методів правового регулювання дозволяє говорити про те, що фінансове право не виділилося з інших галузей права, а виникло як самостійна галузь разом з державним, адміністративним, кримінальним і цивільним правом [2, 25].

Питання про самостійний характер фінансово-правової відповідальності залишається дискусійним до сьогодні. Варто зазначити, що інститут юридичної відповідальності є серцевиною будь-якої галузі права. Значення інституту юридичної відповідальності для галузі права є настільки великим, що галузь права можна виділити також і через інститут юридичної відповідальності. Тому цілком обґрунтованою є наявність самостійного інституту фінансово-правової відповідальності в структурі фінансового права і це належить до однієї з додаткових ознак, що підкреслюють самостійність галузі фінансового права.

Взагалі окремий вид юридичної відповідальності має забезпечувати виконання приписів юридичних норм кожної галузі права. Наявність юридичної відповідальності — це така ж ознака галузі права, як і суспільні відносини, що є предметом правового регулювання. У сучасній юридичній науці існують два підходи до визначення природи фінансово-правової відповідальності. Одні науковці дотримуються погляду, що фінансово- правова відповідальність не є особливим видом юридичної відповідальності, а різновидом адміністративної (А. Альохін, Е. Белінський, А. Бриз- галін, В. Заріпов, Т. Коломоєць, Л. Кроліс, С. Пєтков та ін.). Інші науковці виділяють фінансово-правову відповідальність у самостійний вид юридичної відповідальності (Л. Воронова, М. Кучерявенко, С. Савченко, А. Нечай, О. Орлюк, Н. Пришва, А. Іванський, І. Криницький, О. Гетма- нець, І. Веремєєнко, Г. Гуревіч, М. Ка- расьова, О. Лукашев, М. Разгильдієва, О. Солдатенко, В. Чернадчук та ін.).

Так, І. Хаменушко вважає, що «про поняття «фінансова відповідальність» можна говорити тільки з достатнім ступенем умовності, виділення ж її як самостійний вид юридичної відповідальності нічим не обґрунтовано» [17, 36]. А. Бризгалін і В. Заріпов зазначають, що «в російській правовій системі сформувалося досить чітко виражене правове явище — відповідальність за податкові правопорушення» і дають їй таке визначення: «Податкова відповідальність — це застосування санкцій за здійснення податкового правопорушення уповноваженими державними органами до платників податків і інших осіб» [3, 7].

Деякі теоретики вважають виділення фінансово-правової відповідальності в самостійний вид відповідальності передчасним і нічим не зумовленим явищем. Так, О. Курбатов виділяє фінансово-правову відповідальність як різновид юридичної, «хоча ця відповідальність і виділена в законодавстві як самостійна і володіє рядом специфічних особливостей, проте за предметом і методом є адміністративною, оскільки сторони знаходяться в нерівному положенні» [7, 64].

Інша група науковців розглядає фінансово-правову відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності. Крім того, деякі науковці виділяють види фінансово-правової відповідальності. На обґрунтування своєї позиції вони, як правило, наводять специфічні риси, що характеризують фінансово-правову відповідальність. Так, наприклад, на думку академіка НАПрН України, професора М. Кучерявенка, фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства виступає у формі: стягнення всієї суми прихованого або заниженого платежу в бюджет у формі податку; штрафу (що накладається податковим органом); пені, що стягується з платника за затримку сплати податку [8, 52].

На підтримку самостійності фінансової відповідальності у виділенні її ознак проводили порівняння з адміністративно-правовою відповідальністю. М. Кучерявенко виділяє особливості фінансово-правових санкцій, що не дозволяють ототожнювати їх із санкціями адміністративними [8, 53].

По-перше, на думку М. Кучерявен- ка, вони відрізняються за суб’єктом (якщо при адміністративних це тільки фізичні особи, то при фінансових — і юридичні, і фізичні особи). По-друге, адміністративні санкції реалізуються у грошовій формі, саме цей термін є для них більш слушним, тоді як фінансово-правові санкції є значно ширшими від грошових. По-третє, фінансово- правові санкції за податкові правопорушення за основу мають податковий примус, що характеризується специфічними рисами, особливістю якого є застосування фінансово-правових санкцій без урахування вини правопорушника [8, 204].

Професор Л. Савченко зазначає, що фінансово-правова відповідальність — це вид юридичної відповідальності, яка виражається у застосуванні до правопорушника уповноваженими на те державними органами фінансово- правових норм-заходів державного примусу [15, 65].

В.Нагребельний, В. Чернадчук, В. Сухонос зазначають, що фінансово- правова відповідальність являє собою обов’язок винної у здійсненні фінансового правопорушення особи зазнавати заходів державно-владного примусу, які передбачені санкціями фінансово-правових актів, що полягають у покладанні додаткових юридичних обов’язків майнового характеру і застосовуються уповноваженими державними органами (управненою особою фінансових правовідносин) у встановленому законом процесуальному порядку [9, 190].

А. Іванський визначає фінансово- правову відповідальність як державний осуд, що має прояв з точки зору суб’єктивного права як нормативний, формально визначений у фінансовому праві, гарантований і забезпечений фінансово-правовим примусом юридичний обов’язок зазнавати правопорушником заходів державного примусу у вигляді фінансових санкцій (штраф, пеня) за вчинене ним правопорушення у сфері фінансової діяльності [4, 36].

Фінансове право є самостійною галуззю права. Наявність відповідальності є обов’язковою межею методу правового регулювання суспільних відносин і додатковим критерієм самостійності цієї галузі права. У межах фінансового права як самостійної галузі права існує власний інститут, який здатний забезпечити виконання і дотримання приписів фінансово-правових норм. Таким інститутом і є інститут фінансово-правової відповідальності.

Варто зазначити, що специфіка фінансово-правової відповідальності виявляється в особливостях фінансового правопорушення і застосування фінансово-правових санкцій за його здійснення. Виділення фінансово-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності зумовлено особливістю правової природи фінансового правопорушення, що відрізняється від природи адміністративного проступку, кримінального злочину. На думку А. Іванського, фінансове правопорушення — це протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб’єкта фінансових правовідносин, яка порушує приписи фінансово-правових норм та завдає шкоди суспільним інтересам, на задоволення яких спрямована публічна фінансова діяльність [4, 263]. М. Карасьова, Ю. Крохіна визначають фінансове правопорушення як винне, здійснене діяння, що порушує норми фінансового права, за яке законодавством встановлено фінансово- правову відповідальність [18, 75]. Отже, фінансовому правопорушенню властиві ознаки, які вказують, що його здійснення спричинить фінансово- правову відповідальність, а не адміністративну чи кримінальну.

Проблема визначення правової природи фінансової відповідальності зумовлена недосконалістю фінансового законодавства України, оскільки воно не визначає поняття фінансово- правової відповідальності, хоча і встановлює фінансові санкції (наприклад, Податковий кодекс України від 2грудня 2010 р. № 2755-VI, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93 тощо).

Необхідно зазначити про певну схожість фінансово-правової й адміністративної відповідальності, оскільки ці два види відповідальності виникають у сфері публічних правовідносин. Так, адміністративна відповідальність передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-X (із змінами та доповненнями) (далі — КпАП), а також Митним кодексом України від 11 липня 2002 р. № 92-IV (із змінами та доповненнями) та іншими нормативно-правовими актами. Такий висновок виходить із ст. 2 КпАП, в якій зазначено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.

Відповідно до ст. 319 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Отже, окрім КпАП, в інших нормативно-правових актах також встановлюється адміністративна відповідальність. Формальна ж підстава фінансово-правової відповідальності визначається також у різних нормативно- правових актах, які не можна віднести до законодавства про адміністративні правопорушення.

До відмінних рис, що дозволяють говорити про самостійність фінансово-правової та адміністративної відповідальності, можна віднести такі:

• Фактичною підставою притягнення до фінансово-правової відповідальності є фінансове правопорушення, яке визначають як суспільно шкідливе, винне, протиправне діяння (дію чи бездіяльність) деліктоздатного суб’єкта, що порушує врегульований правовими нормами порядок формування, розподілу та використання публічних фондів коштів, за яке законодавство встановило юридичну відповідальність [12, 200]. Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення. Його визначають як протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність [1, 432]. Але слід зазначити, що адміністративна відповідальність виникає в результаті адміністративних правопорушень, які здійснюються й у фінансовій сфері.
• Метою адміністративної відповідальності є, перш за все, припинення правопорушення, а фінансово-правова відповідальність має переважно відновний характер і направлена на відновлення фінансових втрат держави. Тому відновлення порушеної сфери здійснюється за допомогою спеціальних фінансово-правових санкцій, наприклад пені.
• Фінансово-правова відповідальність відрізняється від адміністративної і характером санкцій фінансово-правових норм. Так, на думку

С. Пепеляєва, «специфічних заходів впливу за порушення податкового законодавства Податковий кодекс РФ не передбачає. Ці заходи зводяться до застосування типового адміністративного стягнення — штрафу» [10, 405]. Як переконливо зазначає М. Раз- гильдієва, «виникає питання, в чому типовість штрафу саме як адміністративного стягнення, адже штраф як міра покарання застосовується і в інших сферах правового регулювання: у кримінальному праві, цивільному праві, але твердження про те, що, наприклад, кримінально-правовий штраф є мірою адміністративного стягнення, ми не зустрічаємо. Виникає і інше питання: якщо податковий штраф — типове адміністративне стягнення за адміністративне правопорушення, то чому за податкові правопорушення не застосовуються інші види адміністративного стягнення, наприклад, попередження, виправні роботи тощо» [14, 131].

• Заходами фінансово-правової відповідальності є переважно санкції, пов’язані із позбавленнями здебільшого майнового характеру (штраф, пеня), а в адміністративній відповідальності істотне місце займають стягнення особистого характеру (наприклад, позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); громадські роботи;

виправні роботи; адміністративний арешт), причому деякі види санкцій, що застосовуються як міра фінансово- правової відповідальності, взагалі не застосовуються під час притягнення до адміністративної відповідальності (наприклад, пеня, зупинення операцій з бюджетними коштами, призупинення бюджетних асигнувань, зменшення бюджетних асигнувань).

• Відрізняється система побудови санкцій у вигляді штрафів в адміністративному і фінансовому праві. Більшість фінансових санкцій визначаються в процентному співвідношенні від суми несплаченого податку або у кратних розмірах різних сум. Адміністративний штраф визначається в твердій грошовій формі.
• Одним з принципів накладення адміністративних стягнень відповідно до КпАП є принцип поглинання адміністративних стягнень. КпАП встановлює можливість поглинання менш серйозного адміністративного правопорушення більш серйозним. Так, відповідно до ч. 2 ст. 36 КпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому випадку може бути приєднане одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Подібна можливість для застосування податкових санкцій як різновиду фінансових санкцій у чинному Податковому кодексі України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (із змінами) не передбачена. Так, зокрема, відповідно до ст. 115 Податкового кодексу України у разі вчинення платником податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо.

• Не збігаються також і строки давності притягання до фінансово- правової і адміністративної відповідальності. КпАП встановлює загальний строк давності — два місяці з дня здійснення адміністративного правопорушення. Так, відповідно до ст. 38 КпАП адміністративне стягнення може бути накладене не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді). Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.

Фінансове законодавство України встановлює інші строки давності. Так, наприклад, Податковий кодекс України у ст. 102 визначає, що контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання.

• Відрізняються пом’якшувальні й обтяжливі обставини при притягненні до фінансово-правової й адміністративної відповідальності. КпАП (ст. 34 та 35) передбачає п’ять обставин, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, та шість обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення. У фінансовому праві такі обставини залежать від конкретного інституту. Наприклад, чинний Податковий кодекс України передбачає обтяжливу обставину (здійснення правопорушення повторно), а серед пом’якшувальних обставин — обставини непереборної сили (наприклад, виникнення податкового боргу, що набуває режиму безнадійного, внаслідок обставин непереборної сили).
• Відповідно до ст. 22 КпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності й обмежитись усним зауваженням. Фінансове законодавство України не допускає звільнення особи від фінансово-правової відповідальності навіть при малозначності фінансового правопорушення, а особливо податкового.

Отже, фінансово-правова відповідальність відрізняється від адміністративної відповідальності за такими критеріями: підстави притягнення (адміністративні та фінансові правопорушення); санкції, що застосовуються (санкції особистого характеру в адміністративному праві, їх відсутність у фінансовому праві); мета (у фінансовому праві обов’язковою є пра- вовідновлювана мета, а в адміністративному — штрафна).

Питання про самостійність фінансового права як галузі в системі права вже давно припинило бути предметом наукових дискусій, адже фінансове право має свій предмет правового регулювання: суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Самостійність галузі фінансового права припускає і самостійність правових інститутів, включаючи інститут фінансово-правової відповідальності за порушення норм фінансового законодавства.

Самостійність юридичної відповідальності можна визначити за допомогою таких критеріїв: а) власне правове регулювання; б) відмінні від інших видів цілі відповідальності, які визначаються завданнями правового регулювання цієї галузі; в) особливі об’єкти охорони; г) наявність власних санкцій; ґ) встановлення особливих процедур реалізації юридичної відповідальності. Отже, якщо керуватися цими критеріями, то фінансово-правова відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності. За природою і формою фінансово-правова відповідальність є юридичною відповідальністю. Вона виникає у сфері фінансових відносин, що є предметом фінансового права.

Представники фінансово-правової науки у складі фінансово-правової відповідальності виділяють такі її різновиди: податкова (Л. Воронова, М. Кучерявенко, Н. Пришва, І. Криницький, О. Орлюк), бюджетна (Д. Бекерська, О. Гетманець), валютна (Л. Савченко), банківська (публічна) відповідальність (І. Заверуха, Т. Латковська). Крім того, Ю. Крохіна стверджує, що фінансово-правова відповідальність формується за інституційною ознакою «знизу вгору», оскільки більш детальне законодавче оформлення і наукове осмислення отримує податкова, бюджетна і валютна відповідальність [5, 88].

Дійсно, серед найбільш значущих сфер фінансової діяльності держави, що регулюються нормами фінансового права, є сфери податкових, бюджетних, валютних відносин. Але, окрім перерахованих сфер фінансової діяльності, до предмета фінансового права належить і сфера публічних банківських і страхових, розрахункових та інших відносин. Тому об’єктами фінансових правопорушень є не тільки податкові, бюджетні, валютні (наприклад, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР встановлює порядок здійснення експортно-імпортних операцій, відповідно до якого суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають дотримуватися порядку повернення валютної виручки за експортовані товари, роботи та послуги за кордон, яка підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації)). Разом з тим ці терміни можуть бути подовжені за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР порушення резидентами встановлених строків зумовлює стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % суми неодержа- ної виручки (вартості недопоставле- ного товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару), але й публічні банківські і страхові, розрахункові та інші відносини. За правопорушення в цих сферах передбачена фінансово-правова відповідальність. Так, наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 р. № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: 1) у разі встановлення протягом календарного року під час перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті, а в разі використання розрахункової книжки — загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздру- кування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об’єкті такого суб’єкта господарювання: вчинене вперше — 1 гривня; вчинене вдруге — 100 % вартості проданих з порушеннями, встановленими цим підпунктом, товарів (послуг); за кожне наступне вчинене порушення — у них з порушеннями, встановленими п’ятикратному розмірі вартості — цим підпунктом, товарів (послуг).

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. : у 2 т. / ред. колегія : В. Б. Авер’янов (голова). — К., 2004. — Т. 1. Загальна частина. — 584 с.
2. БесчеревныхВ. В. Компетенция Союза ССР в области бюджета. — М., 1976. — С. 24-32.
3. Брызгалин А. В., Зарипов В. М. Комментарий основных положений Налогового кодекса РФ (часть 1) // Хозяйство и право. — 1999. — № 9. — С. 5—9.
4. Іванський А. Й. Фінансово-правова відповідальність : теоретичний аналіз : моногр. — О., 2008. — 504 с.
5. Крохина Ю. А. Теоретические основы финансово-правовой ответственности // Журнал российского права. — 2004. — № 3. — С. 86—90.
6. Крусс В. И. Конституционные критерии юридической ответственности // Конституционное и муниципальное право. — 2006. — № 4. — С. 42—45.
7. Курбатов А. Я. Вопросы применения финансовой ответственности за нарушения налогового законодательства // Хозяйство и право. — 1995. — № 1. — С. 63—66.
8. Кучерявенко Н. П. Налоговое право :?учеб. — Х., 2001. — 584 с.
9. Нагребельний В. П., Чернадчук В. Д., Сухонос В. В. Фінансове право України. Загальна частина : навч. посіб. / за заг. ред. члена-кореспондента АПрН України В. П. Нагребельного — К., 2003. — 213 с.
10. Налоговое право : учеб. пособие / под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 2005. — 586 с.
11. Нечай А. А. Актуальні питання фінансового права : правові основи публічних накопичувальних фондів : моногр. — Чернівці, 2004. — 376 с.
12. Орлюк О. П.Фінансове право. Академічний курс : підруч.— К., 2010. — 808 с.
13. РабіновичП. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. — 5-те вид., зі змінами. — К., 2001. — 176 с.
14. Разгильдиева М. Б. Налоговая ответственность в системе юридической ответственности // Правоведение. — 2002. — № 5. — С. 130—135.
15. Савченко Л. А., Цимбалюк А. В., Шкарупа В. К, Глух М. В. Фінансове право : навч. посіб. — Ірпінь, 2001. — 85 с.
16. Шабуров А. С. Юридическая ответственность // Теория государства и права / под ред. В. М. Ко- рельского, В. Д. Перевалова. — М., 1997. — 628 с.
17. Хаменушко И. В. О правовой природе финансовых санкций // Юридический мир. — 1997. — № 1. — С. 35-39.
18. Финансовое право : учеб. / М. В. Карасева, Ю. А. Крохина. — М., 2001. — 688 с.