1.Обгрунтуйте предмет і сутність науки як сфери людської діяльності.

2.Охарактеризуйте аналітичну роботу дослідника над дисертацією.

Список використаної літератури.

1.Обгрунтуйте предмет і сутність науки як сфери людської діяльності

Знання необхідні людині для орієнтації в навколишньому світі, для пояснення і передбачення подій, планування і реалізації діяльності та розробки інших нових знань. Знання — найважливіший засіб перетворення дійсності. Вони становлять динамічну систему, що швидко розвивається, темпи зростання якої в сучасних умовах перевищують темпи зростання будь-якої іншої системи. Використання знань у практичній перетворювальній діяльності людей передбачає наявність особливої групи правил, що регламентують, як саме, в яких ситуаціях, за допомогою яких засобів і для досягнення якої мети можуть застосовуватися ті чи інші знання.

Говорячи про знання, мають на увазі вищий рівень інформації, що функціонує в суспільстві. При цьому знання — це не вся інформація, а лише та її частина, яку людина перетворила і опрацювала особливим чином. У процесі перетворення інформація повинна набути знакової форми або бути представленою в цій формі за допомогою інших знань, накопичених у пам'яті; інформація повинна отримати суть і значення. Отже, знання — це завжди інформація, але не всяка інформація — знання. Для перетворення інформації на знання використовують цілу низку закономірностей і різноманітних правил, що вводять знання до системи суспільних зв'язків, у культуротворчий контекст конкретної доби.

Як основна форма людського пізнання наука в наш час стає дедалі вагомішим і суттєвішим складником тієї реальності, яка нас оточує і в якій нам так чи інакше потрібно орієнтуватися, жити і діяти. Тому важливо мати чітке Уявлення про те, що таке наука, як вона побудована і як розвивається.

Наука становить сутність людського знання. За Кантом, вона є сукупністю знань, впорядкованих згідно з певними принципами, реальним зв'язком правдивих суджень, передбачень і проблем дійсності та окремих її сфер чи аспектів.

Безпосередня мета науки — це опис, пояснення і передбачення процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі відкритих нею законів, інакше кажучи, теоретичне відображення дійсності з метою використання в практичній діяльності людей. Тому наука як сфера людської діяльності виконує функцію розробки і теоретичної систематизації об'єктивних знань про дійсність. У перебігу історичного розвитку наука перетворилася на виробничу силу суспільства і найважливіший соціальний інститут. Поняття науки містить і діяльність задля отримання нового знання, і результат цієї діяльності — суму отриманих на даний час наукових знань, що створюють наукову картину світу.

Як невід'ємний чинник практичного способу освоєння світу, наука (виробництво знань) є досить специфічною формою діяльності, яка суттєво відрізняється і від діяльності у сфері матеріального виробництва, і від інших видів духовної діяльності. Якщо в матеріальному виробництві знання лише використовують як ідеальні засоби, то в науці отримання нових знань становить основну і безпосередню мету, незалежно від того, в якому вигляді втілюється ця мета — у вигляді теоретичного опису, схеми технологічного процесу, побудови експериментальних даних або формули медичного препарату. На відміну від інших видів людської діяльності, результати яких можуть бути відомими і заданими ще до початку роботи, діяльність правомірно називають науковою лише тоді, коли вона дозволяє набути нових належних знань; таким чином, її результат є принципово нетрадиційним. Саме тому наука є силою, що постійно змінює інші види людської діяльності.

Таким чином, можна стверджувати, що основним змістом науки є:

• теорія як система знань, яка є формою суспільної свідомості і досягнень інтелекту людини;
• суспільна роль у практичному використанні рекомендацій для виробництва благ, що є життєвою необхідністю людей[2, c. 17-19].

Однак поступовий рух пізнання в цілому, з філософського погляду, обумовлено не тільки безпосередніми запитами сьогоденної практики, а й суто пізнавальними інтересами людства, результати задоволення яких коли-небудь проявляються в прогнозуванні майбутніх способів і форм практичного освоєння світу.

Отже, наука в сучасному суспільстві виконує низку конкретних функцій:

• пізнавальну — задоволення потреб людей у пізнанні законів природи і суспільства;
• культурно-виховну — розвиток культури, гуманізацію виховання і формування нової людини;
• практично-діючу — удосконалення виробництва і системи суспільних відносин, інакше кажучи, безпосередньої виробничої сили матеріального виробництва.

Сукупність окремих, часткових функцій науки надає їй головну функцію в сучасному світі — розвиток системи знань, що сприяє найбільш раціональній організації виробничих відносин і використанню виробничих сил в інтересах усіх членів суспільства.

Згідно з викладеного вище, поняття науки слід розглядати з трьох основних позицій. По-перше, з теоретичної, як систему знань, форму суспільного пізнання; по-друге, як вид суспільного розподілу праці; по-третє, з позиції практичного використання висновків науки, інакше кажучи, її суспільної ролі.

Розглянута нами двоєдина мета науки — наукове пояснення явищ природи і суспільства, будь-коли зафіксованих людиною, і отримання нових знань, використання їх у практичному освоєнні світу — обумовлює і предмет науки: взаємопов'язані форми розвитку матерії або особливості їх відображення у свідомості людини.

Існуюча множина різноманітних галузей знань поєднується в дві великі групи наук:

• природничі (математика, астрономія, фізика, хімія, біологія та ін.);
• науки про дух (сфера духовно-культурної діяльності людини: економіка, філософія, історія, логіка, філологія, право та ін.)[1, c. 22-24].

Кожна наука передбачає створення єдиної логічно чіткої системи знань про той чи інший аспект навколишнього світу, знань, зведених у єдину систему. Систематизовані наукові знання і є адекватним відображенням, відтворенням структури об'єкта в системі наукових знань про нього. Отже, наука — це динамічна система знань, що розкривають нові явища в суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності людини.

Проте треба зазначити, що не всі знання, зведені в систему, адекватні науці. Наприклад, практичні посібники з планування, нормування, обліку, фінансування становлять певну систему знань, але їх не можна віднести до наукових знань, бо вони не розкривають нових явищ у господарській діяльності людей, а лише містять конкретні інструкції відносно виконання традиційних дій у сфері бізнесу. Отже, наукові знання слід відокремлювати від пересічних знань, якими люди користуються в побуті для вирішення щоденних завдань.

На відміну від повсякденного знання, наука (за Арістотелем) не задовольняється тільки питанням "що", а й запитує "чому", порушує питання про основи і причини речей, водночас заглиблюючись у дійсність, в елементи буття, подій, трансформуючи їх. Тому однією з найважливіших особливостей наукового пізнання є орієнтація науки на вивчення об'єктів, які можуть входити в діяльність людини, і дослідження їх як явищ, що підкоряються об'єктивним законам функціонування і розвитку.

Чим же відрізняється наука від повсякденного пізнання?

По-перше, наука має справу з особливим набором об'єктів реальності, що не зводяться до об'єктів побутового досвіду. Наука виходить далеко за межі повсякденної практичної діяльності людини й має предметом своєї уваги і об'єкти, які поки що не входять у наявну практику. При цьому, спираючись на глибокі знання об'єктивних суттєвих зв'язків дійсності, виявляючи об'єктивні тенденції розвитку природничих і суспільних процесів, наука є засобом передбачення наслідків людської діяльності, розкриває методику прийняття рішень у цій діяльності. Тому передбачення майбутніх змін у природі і суспільстві також є одним з найважливіших завдань науки.

Особливості об'єктів науки потребують і нових засобів для їх освоєння. Наприклад, щоб описати явища, які вивчає наука, якомога чіткіше фіксувати поняття та визначення, наука розробила спеціальну мову для опису об'єктів, незвичайних з погляду існуючої практики, а іноді й здорового глузду.

Поряд із спеціалізованою мовою наукове дослідження потребує особливої системи спеціальних знарядь, спеціальної наукової апаратури. Наука формує і специфічні способи обгрунтування істинності знання: експериментальний контроль за отриманим знанням, виведеність одних знань з інших, істинність яких уже доведено.

Важливою рисою науки є також її активний пошуковий характер. Тому докорінно різняться й методи пізнавальної діяльності в науці і повсякденному житті. Власне кажучи, тільки в науці способи визначення і фіксації об'єкта як предмета пізнання вирізняють як специфічні методи пізнання. У повсякденному житті це зовсім не усвідомлюється.

У процесі накопичення знань про методи наукової діяльності сформувалася методологія як особлива галузь наукового дослідження, призначена спрямовувати науковий пошук.

Крім того, заняття наукою потребують особливої підготовки: освоєння засобів наукового дослідження, що вже історично склалися завдяки досвіду людства, прийомів і методів використання цих засобів, а також засвоєння певної системи цінностей і цільових установок, характерних для науки. Це, наприклад, установка на пошук об'єктивної істини, звідки випливає, скажімо, вимога логічної несуперечності теорії та її експериментального підтвердження, або установка на постійне зростання знань, отримання нового знання, що передбачає заборону на плагіат, допустимість критичного перегляду підстав наукового пошуку та ін.[4, c. 31-33]

Таким чином, головними ознаками наукового пізнання світу є:

• предметність і об'єктивність наукового знання;
• вивчення об'єктів, порівняно незалежних від повсякденного досвіду та сьогоденних можливостей використання результатів.

Усі інші відмінні ознаки науки є похідними від основних і обумовлені ними.

Кажучи про наукове знання, необхідно виокремити два його рівні — емпіричний (тобто заснований на досвіді і через посередництво досвіду) і теоретичний (отриманий шляхом умовиводу, відокремлено від практики). Основними критеріями розподілу цих рівнів є:

• характер предмета дослідження;
• тип засобів дослідження, що застосовуються;
• особливості методу дослідження.

Безумовно, теорія та емпіричне дослідження мають справу з різними зрізами однієї і тієї самої дійсності. Однак емпіричне дослідження вивчає явища і залежності між ними, в яких воно може вловити прояв закону, тим часом як теоретичне дослідження дає закон у чистому вигляді.

Елементами емпіричного (заснованого на практичному досвіді) знання є факти, отримані за допомогою спостережень та експериментів і які констатують якісні й кількісні характеристики об'єктів і явищ. Стійка повторюваність і зв'язки між емпіричними характеристиками виражаються за допомогою емпіричних законів, виведених за допомогою теорії ймовірності.

Емпіричне дослідження базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з об'єктом дослідження, що передбачає проведення спостереження й експериментальну діяльність. А все це, у свою чергу, потребує використання приладів, пристроїв, устаткування та інших засобів реального спостереження та експерименту.

У теоретичному дослідженні безпосередня практична взаємодія з об'єктом відсутня, об'єкт вивчається тільки опосередковано — через розумові конструкції, що є носіями тільки істотних характеристик і вільні від несуттєвих зв'язків та ознак. Інакше кажучи, теоретичний рівень наукового знання передбачає наявність особливих абстрактних об'єктів і таких, що їх взаємопов'язують, теоретичних законів. Ці об'єкти і закони створюються з метою ідеалізованого опису і пояснення емпіричних ситуацій, іншими словами, з метою пізнання суті процесів та явищ[7, c. 15-18].

2.Охарактеризуйте аналітичну роботу дослідника над дисертацією

При написанні дисертації здобувач повинен обов'язково посилатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати.

Використовуючи в дисертації ідеї або розробки, що належать також і співавторам, разом з якими були написані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації.

В разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту.

В дисертації необхідно стисло, логічно і аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

Дисертацію на здобуття наукового ступеня подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису в твердому переплетенні.

Наголосимо на тому, що одним з необхідних атрибутів дисертації є об'єкт дослідження — це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення.

Предмет дослідження міститься в межах об'єкта.

Слід підкреслити, що об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме на нього спрямована основна увага дисертанта, оскільки предмет дослідження визначає тему дисертаційної праці, яка визначається на титульному аркуші як її назва.

У дисертації подають перелік використаних методів дослідження для досягнення поставленої в роботі мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи тим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та, прийнятності вибору саме цих методів.

Особливо важливо наголосити на науковій новизні одержаних результатів. Для цього подають коротку анотацію нових наукових положень (рішень), запропонованих здобувачем особисто. Необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, дістало подальший розвиток).

Кожне наукове положення чітко формулюють, відокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни.

Усі наукові положення з урахуванням досягнутого ними рівня новизни є теоретичною основою (фундаментом) вирішеної в дисертації наукової задачі або наукової проблеми. Насамперед за це здобувачеві присуджується науковий ступінь.

Одержані результати досліджень повинні мати практичне значення. В дисертації, що має теоретичний характер, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в дисертації, що торкається вирішення прикладних проблем необхідно навести відомості про практичне застосування одержаних результатів або рекомендації щодо їх використання. Відзначаючи практичну цінність одержаних результатів, необхідно подати інформацію щодо ступеня готовності до використання або масштабів використання.

Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження ре-зультатів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійснена реалізація, форм реалізації та реквізитів відповідних документів.

У випадку використання в дисертації ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації та в авторефераті з обов'язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розробки. Апробація результатів дисертаційних досліджень відмічається наступним чином: вказується на яких наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах оприлюднені результати досліджень, що включені до дисертації.

Стосовно публікацій — вказують, у скількох монографіях, статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій, авторських свідоцтвах опубліковані результати дисертації.

Назва дисертації повинна бути, по можливості, короткою, відповідати обраній спеціальності та суті наукової задачі, котра розв'язується[5, c. 86-88].

У дисертації необхідно стисло, логічно і аргументовано викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

За отриманими результатами магістерська дисертація за напрямком наукової діяльності повинна складати 30-40 % кандидатської дисертації з цієї або спорідненої спеціальності.

Для початку роботи над дисертацією необхідно скласти список літератури за темою дослідження. На першому етапі варто продумати сам порядок пошуку і приступити до складання списку літературних джерел. Добре складений список навіть при швидкому огляді заголовків джерел допомагає охопити тему в цілому. На його основі можливо вже на початку дослідження уточнити план.

Далі ви повинні переглянути усі види джерел по даній темі. У їхнє число можуть входити матеріали, опубліковані у вітчизняній і закордонній періодиці, монографії, звіти про науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, дисертації, автореферати, депоновані рукописи, звіти фахівців про закордонні відрядження, матеріали закордонних фірм, законодавчі акти, інформація, отримана з мережі Інтернет тощо. Остання може виявитися особливо корисною, якщо ви розробляєте дуже актуальну, широко обговорювану на даний момент тему.

У фондах бібліотеки імені Вернадського зберігається близько 160 тис. річних комплектів газет — вітчизняних, починаючи з 1735 р., зарубіжних — з 1793 р. Бібліотека отримує всі газети, що видаються в Україні, включаючи багатотиражні видання підприємств, установ, колективних господарств, навчальних закладів, газети партій, конфесій, громадських об'єднань.

Унікальним є майже 200-тисячний довідково-бібліографічний фонд бібліотеки. Вітчизняні і зарубіжні енциклопедії, загальні і галузеві довідники і бібліографічні покажчики, національні бібліографії зарубіжних країн, бібліографічні, реферативні, оглядово-аналітичні видання органів інформації, міжнародних інформаційних центрів дають змогу виконувати бібліографічні, фактографічні, адресні, уточнюючі довідки з будь-якої галузі знань, залучаючи світовий документний потік.

Єдиним в Україні є 500-тисячне зібрання публікацій Організації Об'єднаних Націй (ООН) та її спеціалізованих установ (з 1969 р.). Бібліотека імені В.І. Вернадського, яка є депозитарієм публікацій ООH, щорічно одержує до 15 тис. документів ООН: статути, договори, правила процедур, звіти про засідання, резолюції і рішення, покажчики офіційних матеріалів, публікації з різних проблем науки, техніки, культури, переважно англійською та російською мовами.

Щорічно до бібліотеки надходять 160-180 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Книгозбірня комплектується всіма українськими виданнями, веде міжнародний книгообмін з понад 1500 науковими закладами і бібліотеками 80 країн світу. До бібліотеки як депозитарію документів і матеріалів ООН в Україні надсилаються публікації цієї організації та її спеціалізованих установ.

Також радимо користуватися підсобними фондами бібліотеки відповідного напрямку. В них ви отримаєте книжку не через півтори години, а негайно після заповнення стандартного бланку замовлення. При цьому слід пам'ятати, що шифри у картотеках підсобних фондів відрізняються від шифрів генерального каталогу.

Таким чином, результатом відвідань бібліотеки на першому етапі має бути складений список літератури. Ви можете здійснити це, користуючись каталогами бібліотеки[7, c. 164-167].

Щоб вірно поставити проблему, необхідно зрозуміти, що в обраній темі вже розроблене до вас, що слабко розроблено, а чого взагалі ніхто не торкався, а це можливо лише на основі вивчення наявної літератури.

Якщо ви погано знайомі з темою, вивчення літератури по обраній темі потрібно починати з загальних робіт, щоб одержати уявлення про основні питання, до яких примикає обрана тема, а потім уже вести пошук нового матеріалу. Якщо ви більш-менш володієте темою, краще починати знайомство з найбільш перспективних, на ваш погляд, джерел.

Літературу варто читати з олівцем в руках, роблячи виписки. Якщо мається власний екземпляр журналу або книги, можна робити нотатки на полях. Це істотно полегшує надалі пошук необхідних матеріалів. Якщо книга бібліотечна — найкраще робити ксерокопії і ставити позначки на самих ксерокопіях. При цьому не забувайте підписувати такі ксерокопії, у противному випадку ви незабаром забудете, яка сторінка ксерокопії з якого джерела зроблена і якому авторові належить, що дуже утруднить літературний огляд, цитування і розміщення посилань у тексті дисертації.

Вивчення наукових джерел бажано проводити поетапно:

— загальне ознайомлення з працею в цілому за її змістом;

— швидкий перегляд окремих сторінок;

— читання цікавих фрагментів;

— виписка (чи ксерокопіювання) матеріалів, що представляють інтерес;

— критична оцінка записаного, його редагування і "чистовий" запис як фрагмент тексту майбутньої дисертаційної роботи.

При вивченні літератури не потрібно прагнути тільки до запозичення матеріалу. Надлишкове цитування створює враження компілятивності роботи. Утім, недостатнє цитування свідчить про слабку проробку питання. Тут необхідно дотримуватись розумної міри.

Паралельно варто обміркувати знайдену інформацію. Цей процес повинен відбуватися протягом усієї роботи над темою, тоді власні думки, що виникли в ході знайомства з чужими роботами, слугуватимуть основою для одержання нового знання.

При вивченні літератури з обраної тематики використовується не вся інформація, що у ній міститься, а тільки та, котра має безпосереднє відношення до теми дисертації і є тому найбільш корисною. Таким чином, критерієм оцінки прочитаного є можливість подальшого практичного використання в дисертації ідей, цитат чи думок.

Можливо, що частина отриманих даних виявиться непотрібною; дуже рідко вони використовуються цілком. Це не є проблемою — від непотрібних ксерокопій завжди можна легко позбутися. Гірше, коли матеріалу зібрано недостатньо. Це гальмує роботу над дисертацією, часом змушує повертатися назад до начебто вже розглянутого питання.

Слід відмітити, що наукова творчість включає значну частину чорнової роботи, пов'язаної з підбором основної і додаткової інформації, її узагальненням і представленням у формі, що є зручною для аналізу і висновків. Факти, застосовуючи образне порівняння, не лежать на поверхні, а сховані подібно самородкам і крупицям золота, розсіяним у великій масі порожньої породи. З цього можемо зробити висновок, що добір наукових фактів — не проста справа, не механічний, а творчий процес, що вимагає цілеспрямованої роботи.

Потрібно збирати не будь-які факти, а тільки наукові факти. Поняття "науковий факт" значно ширше поняття "факт", застосовуваного в повсякденному житті. Коли говорять про наукові факти, то розуміють їх як елементи, що складають основу наукового знання, що відбивають об'єктивні властивості речей і процесів. На підставі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.

Наукові факти характеризуються такими властивостями, як новизна, точність, об'єктивність і вірогідність. Новизна наукового факту говорить про принципово новий, невідомий дотепер предмет, явище або процес. Це не обов'язково наукове відкриття, але це нове, не існуюче раніше знання.

Велике пізнавальне значення нових наукових фактів вимагає обліку й критичної їх оцінки. При доборі фактів треба бути науково об'єктивним. Не можна відкидати факти убік тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. Нові наукові факти, іноді досить великі, через те, що їх значення погано розкрито, можуть довгий час залишатися в резерві науки і не використовуватися на практиці.

Вірогідність наукових фактів у значній мірі залежить від вірогідності першоджерел, від їхнього цільового призначення і характеру інформації. Офіційне видання, що публікується від імені державних або громадських організацій, установ і відомств, містить матеріали, точність яких у більшості випадків не повинна викликати сумнівів.

Монографія, як наукове видання, що містить повне і всебічне дослідження якої-небудь проблеми або теми; науковий збірник, що містить матеріали наукової конференції; науковий збірник, що включає дослідницькі матеріали установ, навчальних закладів або товариств з найважливіших наукових і науково-технічних проблем, — усі ці видання (зазвичай) мають принципове наукове значення і практичну цінність. У своїй основі вони належать до числа достовірних джерел. Практично абсолютною вірогідністю володіють описи винаходів[3, c. 94-97].

У числі джерел чільне місце посідають наукові статті. Вони можуть бути класифіковані по-різному. З позицій вірогідності доцільно поділяти наукові статті на ті, що відносяться до технічних наук (науково-технічні статті), і ті, котрі відносяться до наук гуманітарних, зокрема, суспільних.

Теоретична стаття в області технічних та інших точних наук відрізняється точністю доказів, зазвичай із застосуванням сучасних математичних методів, моделювання, із залученням даних експериментальних досліджень. У такій статті висновки досить обґрунтовані, а результати розрахунків і експериментів, дані, методики, умови рішення задачі, а також інша інформація мають достовірний характер.

Теоретична стаття в області гуманітарних наук значно більше, ніж стаття науково-технічна, насичена міркуваннями, порівняннями, словесними доказами. Вірогідність її змісту знаходиться в залежності від вірогідності використовуваної вихідної інформації. Однак тут важливе значення має позиція автора, його світогляд, у залежності від яких стаття поряд з об'єктивними науковими даними може містити невірні трактування, помилкові положення, різного роду неточності. Тому варто розібратися в цьому і вірно оцінити її зміст, точно установити істинність суджень автора статті і дати їм відповідну оцінку.

Варто виділити науково-технічні статті, у яких можуть міститися результати незакінчених наукових досліджень. Такі результати вважають попередніми, тому вони мають бути піддані особливо ретельному аналізу й оцінці.

Самостійне значення має інформаційна стаття. З подібною статтею можна зустрітися в будь-якій науковій області. Інформаційна стаття звичайно оперативна й актуальна, вона містить стиснутий, конкретний виклад яких-небудь фактів, повідомлення про яку-небудь подію, явище. У технічних науках до інформаційної можна віднести статтю, у якій приводяться звіти про вироби, про технологічні процеси і т.ін.

Подібно статтям, різним ступенем вірогідності володіють також доповіді, прочитані на наукових конференціях, симпозіумах і т.п. Одні з них можуть містити обґрунтовані, доведені, апробовані висновки, інші можуть включати питання постановочного характеру, пропозиції тощо.

Про вірогідність вихідної інформації може свідчити не тільки характер першоджерела, але і науковий, професійний авторитет його автора, його приналежність до тієї або іншої наукової школи.

В усіх випадках варто відбирати останні дані, авторитетні джерела, точно вказувати, звідки узяті матеріали. При доборі фактів з літературних джерел потрібно підходити до них критично. Не можна забувати, що життя постійно йде вперед, розвиваються науки, техніка і культура. Те, що вважалося абсолютно точним учора, сьогодні може виявитися неточним, а іноді і невірним.

Особливою формою фактичного матеріалу є цитати, що органічно вплітаються в текст дисертації, складаючи невід'ємну частину аналізованого матеріалу. Вони використовуються для того, щоб без перекручувань передати думку автора першоджерела, для ідентифікації поглядів при зіставленні різних точок зору і т.п. Цитати слугують необхідною опорою авторові дисертації в процесі аналізу і синтезу інформації. Відштовхуючись від їхнього змісту, можна створити систему переконливих доказів, необхідних для об'єктивної характеристики певного наукового явища. Цитати можуть використовуватися і для підтвердження окремих суджень здобувача.

В усіх випадках число використовуваних цитат повинне бути оптимальним, тобто визначатися потребами розробки теми дисертації. Авторові потрібно встановити, чи доречно застосування цитат у конкретному контексті, чи немає в них перекручувань змісту аналізованих джерел. Причини перекручувань можуть бути різними. В одних випадках з першоджерела можуть бути узяті слова, що не визначають основної суті поглядів його автора. В інших — цитати обмежуються словами, що містять тільки частину думки, наприклад, ту, яка більше відповідає інтересам автора дисертації. Іноді в цитаті викладається точка зору не на той предмет, що розглядається в даному контексті.

Поряд із прямим цитуванням часто прибігають до переказу тексту першоджерела. У цьому випадку також не виключається імовірність перекручування змісту, тому текст переказу треба ретельно звіряти з першоджерелом.

Здобувач повинен ретельно стежити за правильністю цитування. Неповна, неправильна, навмисне перекручена і підігнана під цілі дисертанта цитата зовсім не прикрашає його роботу і перекручує зміст цитованого джерела.

Працюючи з літературою, не варто намагатися прочитати кожну книжку від початку і до кінця. Слід ознайомитись з її змістом і перейти до потрібного розділу. Далі, переглядаючи видання "за діагоналлю" слід визначити, є в ньому щось корисне чи ні. Але подібний досвід вже не можна описати кількома рядками порад. Він приходить лише після тривалої роботи з науковими літературними джерелами[6, c. 175-179]

Список використаної літератури

1. Грушко И. М. Основы научных исследований. — Харьков : Вища шк. : Изд-во при Харьк. ун-те, 1983. — 223 с.
2. Ковальчук В. В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник. — Київ : ВД "Професіонал", 2004. — 206 с.
3. Мальцев П. М. Основы научных исследований: Учеб. пособие для технол. ин-тов пищ. пром-сти. — К. : Вища школа, 1982. — 191 с.
4. Основы научных исследований. — М. : Высш. шк., 1989. — 399, с.
5. П’ятницька-Позднякова І. С. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навчальний посібник. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 115 с.
6. Філіпенко А. С. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій. — К. : Академвидав, 2004, 2005. — 207 с.
7. Цехмістрова Г. С. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К. : Слово, 2003. — 235 с.