Соціально-політичні та економічні зміни, що відбуваються в Україні, створюють об’єктивні умови для проведення необхідних реформ у правовій системі. Реформа адміністративного права, як системоутворюючої та фундаментальної галузі публічного права, на сучасному етапі пов’язана із трансформацією багатьох аспектів фундаментальних її компонентів і, зокрема, оновленням його методу, формуванням принципово нових підходів і засобів регулятивного впливу адміністративно-правових норм, реалізації нової суспільної спрямованості цієї галузі.

Проблеми методології наукового пізнання і перетворення світу розроблялися ученими у різні історичні часи. Сучасні основи загальнонаукової методології розробляли В. Кохановсь- кий, Д. Керімов та ін. Методологічні проблеми сучасного правознавства досліджували багато вчених-юристів і, зокрема, на рівні спеціальних розробок: М. Козюбра, С. Максимов, В. Мамутов, М. Панов, П. Рабінович, М. Цвік, А. Фальковський та інші; методологічні проблеми сучасного адміністративно-правового регулювання суспільних відносин в Україні розробляли такі вчені, як В. Авер’янов, Ю. Битяк, В. Гаращук, П. Діхтієвський, В. Кампо, Н. Нижник, В. Селіванов та інші; теоретичні проблеми адміністративно-правового регулювання господарських відносин вивчали О. Рябченко, Н. Саніахметова, Т. Кравцова, Т. fosowski, M. Szydlo та ін.

Віддаючи належне напрацюванням вітчизняних та іноземних учених, необхідно зазначити, що в умовах формування і реалізації нової української доктрини адміністративного права методологічні проблеми сучасного дослідження й удосконалення методів адміністративно-правового регулювання недостатньо досліджені.

Мета статті — визначення основних методологічних підходів у науковому пізнанні та удосконаленні функції методів адміністративно-правового регулювання господарських відносин.

Методологія сучасного дослідження методів адміністративно-правового регулювання, як і методологія правознавства (права) загалом є компонентом загальнонаукових методологічних проблем, пов’язаних із поняттям «право», відносин «людина — світ», «людина — право — економіка — держава — суспільство». Осмислення зазначених методологічних аспектів здійснюється у царині загальнофілософських, філософсько-правових, антропологічних, соціологічних, інтегративних та інших підходів праворозуміння, а також док- тринально-ідеологічних, стратегічних та інструментальних основ розвитку методології науки адміністративного права.

Поняття «методологія» у науковій літературі подається у двох основних значеннях. З одного боку, методологія — це система визначених способів і прийомів, що застосовуються у певних сферах суспільної діяльності, з другого — вчення про цю систему, як загальна теорія методу або теорія у дії [1, 167]. Тлумачення поняття «методологія» у словнику української мови подається у двох таких значеннях:

1) вчення про науковий метод пізнання й перетворення світу; його філософська, теоретична основа; 2) сукупність методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання [2, 664].

За визначенням Б. Кістяківського, «методологія» — це наука про шляхи та засоби дослідження [3, 430]. На думку К. Петряєва, «методологія» — це система сутнісних аспектів світогляду і теорії (або окремих теорій), що визначають дослідницькі принципи науки [4, 8]. «Вводячи поняття «методологія», — зазначає Е. Юдін, — ми фактично розрізняємо два типи знання — знання про світ і знання про пізнання. Перше, — продовжує автор, — вказує на те, що пізнається, друге — як здобуваються знання про світ» [5, 31].

Методологія як загальна теорія методу формувалася у зв’язку із необхідністю узагальнити і розробити ті методи, засоби і прийоми, які були відкриті у філософії, науці та інших формах людської свідомості, діяльності. Філософський рівень методології функціонує як система передумов і орієнтирів у науковому пізнанні. До основних філософських методів у літературі відносять такі з них, як діалектичний, метафізичний, аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний та ін. [1, 170-184]. Філософські методи функціонують лише як загальні регулятиви дослідження, пізнавальної діяльності й не замінюють спеціально-галузевих, конкретно-наукових методів.

На рівні загальнонаукових методологічних підходів, понять і концепцій формулюються і застосовуються відповідні принципи і методи пізнання, що забезпечують зв’язок і оптимальну взаємодію філософії зі спеціально-науковим знанням та його методами. Так, до переліку загальнонаукових принципів і підходів у літературі відносять такі: системний і структурно- функціональний, кібернетичний, моделювання, формалізація та ін. [1, 185].

На філософсько-правовому рівні методологічних досліджень формується певне синтетичне знання, що опосередковує філософію і теорію права.

Відповідно до узагальнень досягнень вітчизняної загальнотеоретичної юридичної науки на філософсько-правовому рівні під методологією права розуміється керівна ідея, система світоглядних принципів, що виявляють себе на всьому шляху дослідження права та його обґрунтування. Основним її завданням є забезпечення гносеологічного аналізу різних типів правопізнання і праворозуміння. При цьому предметом дослідження виступають методологічні підходи, що являють собою «методологічні парадигми, що мають цілісність світоглядно- смислового змісту права і його обґрунтування» [6, 40]. Так, висновки досліджень у царині філософії і методології права свідчать, що методологія сучасної юриспруденції є єдністю взаємозалежних частин: доктринально-ідео- логічної; стратегічної; інструментальної [7, 634-644]; системного підходу, в якому метод науки розкривається як складноорганізована та рівнева система, із відповідними елементами і структурою [8, 158]. Системний підхід у правовому регулюванні відносин у сфері господарської діяльності проявляється у забезпеченні оптимального поєднання, комбінації дії норм приватно-правового і норм публічно-правового характеру [9, 39]; підходу, що передбачає зв’язок предмета і методу юридичної науки [10].

Предмет методологічного аналізу права не може бути зведений лише до процесу «пізнання». На думку М. Ко- зюбри, «методологія права включає як методологію пізнання, так і методологію правотворення і правореалізації» [11, 23]. Одним із головних завдань методології права на її філософсько- світоглядному рівні, на думку вченого, є відмова від абсолютизації економічного детермінізму, протиставлення метеріального та ідеального. «Світоглядна функція методології правознавства (права), — пише М. Козюбра, — полягає нині у визначенні місця і ролі людини у сучасному світі» [11, 24].

У сфері правового регулювання господарської діяльності у межах загальної теорії права наукою вироблені основні методологічні напрями зворотного впливу права на економіку. Так, право закріплює сформовані економічні відносини, гарантує їх стабільність (право як закріплювач); право стимулює створення і розвиток нових економічних відносин, якщо для цього є відповідні умови (право як стимулятор); право підтримує і охороняє існуючі економічні відносини, особливо такі, що тільки виникли (право як охоронець) [12, 234]. До визначеного переліку, на нашу думку, необхідно додати такі методологічні напрями: право як спрямовувач і право як обмежувач.

Право у сфері господарських відносин, ґрунтуючись на об’єктивних економічних закономірностях, суспільній господарській необхідності й найвищій соціальній цінності, закріплює юридичні гарантії та формує відповідні механізми правового регулювання їх реалізації: «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Отже, суб’єктами правотворення і праворе- алізації є насамперед людина, громадянин, громада, що визначають (стимулюють, спрямовують, обмежують) правотворчу і правореалізаційну діяльність держави. Зазначений правовий принцип є одним із основних методологічних напрямів, що спрямовують дослідження не лише за предметом пізнання, а й діяльність, пов’язану із «людиноцентристським» «правотво- ренням» і «правореалізацією», адекватним удосконаленням і моделюванням нового змісту функції методів, способів і засобів адміністративно- правового регулювання суспільних господарських відносин.

Методологічний рівень: право як обмежувач може ґрунтуватися на тому, що господарська діяльність, із огляду на її характер і насамперед близький зв’язок, одночасно з інтересами інших осіб, як і з інтересом суспільним, може підлягати різним видам обмежень більше, ніж права і свободи особистого або політичного характеру [13, 10]. Відповідно до вітчизняних постулатів адміністративне право, стверджує В. Авер’янов, повинно більше встановлювати обмеження для держави (публічної влади), і менше — для людей. На думку вченого, саме ця вимога повинна стати провідним імперативом у трансформації методу регулювання [14, 173].

За сучасних умов розвитку суспільних відносин в Україні доктри- нально-ідеологічною основою розвитку науки адміністративного права є перехід від «державоцентристської» до «людиноцентристської» ідеології, соціально-гуманітарної спрямованості адміністративного законодавства. Зазначена основа реалізується насамперед через осмислення нового призначення, предмета, методу і принципів адміністративного права, а також необхідність у розробці сучасних аспектів теорій публічної адміністрації, громадських справ [15, 258-259, 264-265], теоретичних засад адміністративно-правового регулювання господарських відносин [16-17] та інших напрямів з метою забезпечення «публічно-сервісної» спрямованості адміністративного права.

У вітчизняній науці адміністративного права визначена певна сукупність відносин у межах її предмета, що потребують адміністративно-правового регулювання господарських відносин. На думку О. Рябченко, такі відносини можуть виникати у сфері «функціонування управлінських інститутів публічної влади щодо створення умов для реалізації та захисту прав і свобод громадян у господарській діяльності… такі умови можуть бути створені шляхом позитивної (управлінської) і юрисдикційної діяльності» [16, 82]. Результати монографічних досліджень проблем державного регулювання господарської діяльності свідчать, що публічний інтерес у сфері господарювання реалізується через практичну діяльність державних структур, за допомогою яких здійснюється державний вплив на господарські відносини у ринковій економіці, тобто шляхом здійснення так званої «адміністративно-господарської діяльності»*. Адміністративно-господарська діяльність, на думку Т. Кравцової, передбачає застосування таких управлінських функцій, як регулювання, контроль, надання адміністративно-господарських послуг. При цьому методи адміністративно-господарської діяльності залежать від компетенції та форм діяльності таких державних структур [17, 14-26].

Одним із стратегічно спрямовуючих і обмежуючих аспектів сучасної методології дослідження методів адміністративно-правового регулювання господарських відносин є принципи нового адміністративного права: верховенства права; співмірності мети і засобів адміністративно-правового регулювання; поінформованості громадян; пріоритетності прав людини для публічної адміністрації; взаємної довіри публічної адміністрації і громадян; заборони адміністративної сваволі [15, 268-276], а також принцип регулятивного забезпечення державних юридичних гарантій свободи господарської діяльності [13, 11].

Беручи до уваги сучасний стан методологічного забезпечення досліджень адміністративно-правових проблем, можемо зробити такі висновки.

1. Сучасна методологія дослідження у царині адміністративного права є насамперед певним конкретно-галузевим рівнем правосвідомості, праворо- зуміння і правопізнання, що склався історично у процесі духовно-морального формування людини і діалектичного соціально-економічного розвитку держави і суспільства.
2. Право у сфері господарських відносин, виконуючи свої основні функції закріплювача, стимулятора, спрямовувача, обмежувача і охоронця, формує відповідні сучасні методологічні підходи у дослідженні й удосконаленні методів адміністративно- правового регулювання.
3. Маючи об’єктивні зв’язки із філософією, іншими соціогуманітар- ними науками, методологічні засади дослідження методів адміністративно- правового регулювання ґрунтуються, з одного боку, на гносеологічних підходах сучасного адміністративного праворозуміння у межах предмета науки адміністративного права, з другого — на практичних функціональних моделях і класифікаціях методів, способів і засобів правотворення та пра- вореалізації у механізмі адміністративно-правового регулювання господарських відносин.
4. Філософський рівень методології і його інструментальний апарат (принципи, поняття, закономірності, методи, способи, засоби) при дослідженні методів адміністративно-правовового регулювання господарських відносин може надати можливість обґрунтувати напрям вирішення питання: для кого і для чого реалізується функція методу у сучасній системі відносин «людина — право — економіка — держава — суспільство».
5. Рівень правових загальнонауко- вих методологічних підходів і його інструментарій може надати можливість у дослідженні обґрунтувати поняття «метод адміністративно-пра- вовового регулювання» у співвідношенні і взаємозв’язку із поняттями і категоріями теорії права, специфікаціями галузевих методів правового регулювання (публічного і приватного права).
6. Рівень конкретно-галузевих, спеціально-наукових методологічних підходів та його інструментальний апарат може надати можливість при дослідженні з’ясувати характерну особливість, обґрунтувати сучасну роль і визначити трансформаційну функцію методу адміністративно-правового регулювання господарських відносин в умовах нової доктриналь- но-ідеологічної парадигми вітчизняного адміністративного права і гло- балізаційних тенденцій соціально- економічного розвитку в Україні.

Подальші дослідження можут бути спрямовані на пізнання методів адміністративно-правового регулювання господарських відносин із урахуванням підходів та із використанням інструментарію кожного із визначених методологічних рівнів.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Кохановский В. П. Философия и методология науки. — Ростов н/Д, 1999. — 576 с.
2. Бусел В. Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред.В. Т. Бусел. — К. ; Ірпінь, 2007. — 1736 с.
3. Кистяковский Б. А. Государственное право (общее и русское) : лекции Б. А. Кистяковского, читанные в Московском коммерческом институте в 1908/1909 академическом году / Русский христианский гуманитарный институт. — СПб., 1999. — 800 с.
4. Юдин Э. Г. Системный подход и принцип деятельности. Методологические проблемы современной науки. — М., 1978. — 391 с.
5. Петряев К. Д. Вопросы методологии исторической науки. — К., 1971. — 163 с.
6. Правова система : історія, стан та перспективи : у 5 т. : Методологічні та історико-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України / за заг. ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. — Х., 2008. — Т. 1. — 728 с.
7. Фальковський А. Методологія сучасної юриспруденції : аксіологічні та антропологічні засади // Антропологія права : філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи) : статті учасників міжнародного круглого столу (м. Львів, 3-5 грудня 2010 р.). — Л., 2010. — 696 с.
8. Сырых В. М. Метод правовой науки (основные элементы, структура). — М., 1980. — С. 158.
9. Мамутов В. К. Обеспечение системности правового регулирования в процессе законотворческой деятельности // Проблеми методології сучасного правознавства : матер. Міжнар. наук.-теорет. конф. (м. Київ, 9-10 жовтня 1996 р.). — К., 1996. — С. 37-40.
10. Нерсесянц В. С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. — М., 1998. — 288 с.; Козлов В. А. Проблемы предмета и методологии общей теории права. — Л., 1989. — С. 16.
11. Козюбра М. І. Методологія права : концептуальні підходи // Проблеми методології сучасного правознавства : матер. Міжнар. наук.-теорет. конф. (м. Київ, 9-10 жовтня 1996 р.). — К., 1996. — С. 23-25.
12. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підруч. / пер. з рос. — Х., 2001. — 656 с.
13. Kosowski T. Reglamentacja dzialalnosci gospodarczej w polskim administracyjnym prawie gospodar- czym. — Wroclaw, 2009. — 421 s.
14. Права громадян у сфері виконавчої влади : адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту : моногр. / кол. авт. ; за заг. ред. В. Б. Авер’янова. — Д., 2008. — 588 с.
15. Правова система : історія, стан та перспективи : у 5 т. : Конституційні засади правової системи України і проблеми її вдосконалення / за заг. ред. Ю. П. Битяка. — Х., 2008. — Т. 2. — 576 с.
16. Рябченко О. П.Зміст державного регулювання господарської діяльності // Право України. — 2006. — № 1. — С. 82.
17. Кравцова Т. М. Державне регулювання господарської діяльності : адміністративно-правові аспекти : моногр. — Суми, 2006. — 184 с.