1. Теорія управління процесом засвоєння знань Н.Ф. Тализіної.

2. Методика рейтингового оцінювання.

Список використаної літератури.

1. Теорія управління процесом засвоєння знань Н.Ф. Тализіної

Теорія керування процесом засвоєння знань Н.Ф.Тализіної пропонує використовувати в навчанні й вихованні так зване циклічне керування за принципом “білої шухляди”, причому здійснення такого керування стає можливим лише за умови виконання певної системи вимог. Це фіксація мети керування, вихідного стану керованого процесу, програми впливів на процес, отримання інформації за деякою системою параметрів про стан цього процесу і вироблення регулюючих впливів на основі переробки інформації, отриманої за каналом зворотного зв’язку (і розробки двох видів програм керування) навчання — впливів основних і регулюючих.

У працях Н.Ф.Тализіної стверджується, що для вивчення психічних процесів необхідно, виходячи з аналізу умов і завдань цих процесів, моделювати їхню передбачувану структуру, а потім формувати дії з такою структурою і перевіряти функціонування сформованої дії.

Цінність вищезазначених досліджень полягає в тому, що вони орієнтують на суб’єктивність пізнавальної діяльності учнів, розглядають взаємодію зовнішніх та внутрішніх факторів у процесі навчання, виділяють такі ознаки суб’єкта пізнання, як сформованість пізнавальних потреб, мотивів, інтересів, усвідомлення; пропонують засоби управління, що забезпечують активність пізнавальної діяльності школярів, сприяють оволодінню соціальними, дидактичними та психологічними методами управління.

Кожному періоду дитинства відповідає свій особливий тип основної діяльності. Характер і рівень сформованості типів діяльності, спрямованих на відтворення суспільно вироблених здібностей, що послідовно змінюють одна одну, визначають зміст і особливості таких здібностей.

Провідна діяльність – це діяльність, розвиток якої зумовлює основні зміни в психічних процесах, психологічних особливостях особистості дитини на даній стадії розвитку. Від характеру провідної діяльності залежать основні психологічні новоутворення (здібності) дитини в цей віковий період; в її формі з’являються і диференціюються нові види діяльності, виникають, формуються і перебудовуються окремі психічні процеси.

У теорії діяльності питання про рушійні сили психічного розвитку дитини пов’язані з її місцем у системі суспільних відносин. Проте це місце не визначає розвиток, а лише характеризує вже існуючий, досягнутий рівень. Розвиток дитини визначається безпосередньо її зовнішньою і внутрішньою діяльністю, яка залежить від наявних життєвих умов. Тільки за такого підходу можна пояснити роль зовнішніх умов життя дитини і задатків, якими вона володіє[6, c. 31-32].

У вищій школі може знайти місце в навчанні й теорія поетапного формування розумових дій (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна), яка здійснюється за такими етапами:

1. Етап попереднього ознайомлення з метою навчання, формування мотивації.

2. Складання схеми орієнтованої основи дії (ООД): орієнтири, вказівки, відомості про компоненти дії (предмет, продукт, засоби, склад, порядок виконання операцій).

3. Виконання дій у матеріальному або матеріалізованому вигляді. Дії виконуються з реальними предметами (це матеріальне) або за допомогою моделей, схем (матеріалізоване).

4. Формування дії (в усній мові або письмовому вигляді) без опори на матеріальні засоби. Операції виконуються словесно.

5. Формування дії як зовнішньої мови про себе. Дія супроводжується проговорюванням про себе, поступово скорочуючись, автоматизуючись.

У поняття « технології навчання» стали вкладати інший зміст «сутність сучасної технології навчання складається у визначенні найбільш раціональних способів досягнення поставлених цілей. При цьому навчальний процес розглядається комплексно, як система, у її єдності та взаємозв'язку (Тализіна Н.Ф.).

Основні напрями розвитку технології навчання:

1. сучасність, що передбачає обов'язкове впровадження в освітню практику науково обґрунтованих і експериментально завершених нововведень, що, у свою чергу, вимагає постійного пошуку нових знань, інформації та шляхів підвищення ефективності навчання;
2. оптимізацію навчального процесу за допомогою досягнення мети з мінімальними витратами сил учнів і викладача з одночасним урахуванням таких показників, як висока якість навчання, мінімальні витрати часу;
3. синтез результатів, отриманих у суміжних науках, насамперед при вирішенні завдань практичного характеру;
4. науковість і відтворюваність процесу навчання та його результатів.

Педагогічна технологія – це сукупність науково обґрунтованих способів організації і здійснення педагогічної діяльності, які спрямовані на оптимізацію навчання[2, c. 152-153].

2. Методика рейтингового оцінювання

Поряд з чотирибальною традиційною системою оцінювання знань студентів дедалі популярнішою стає рейтингова система оцінювання, яка ґрунтується на накопиченні оцінок за певний період навчання (модуль, семестр, рік, весь термін навчання) за різнобічну навчально-пізнавальну діяльність. Сума цих оцінок слугує кількісним показником якості навчально-пізнавальної діяльності студента порівняно з успіхами його однокурсників.

З усією очевидністю доводиться констатувати, що традиційне оцінювання не виконує самоорганізаційних функцій щодо систематичної навчальної праці, воно є епізодичним і непослідовним. У шкільній практиці ця ланка є чи не найслабшою, бо потоково-епізодичне опитування учнів, традиційне виставлення оцінки за чверть, як правило, не відображають справжнього рівня знань учнів.

У 90-і роки пошук нових підходів до оцінювання навчальних досягнень школярів посилив увагу до рейтингу.

У перекладі з англійської мови “рейтинг” означає “оцінка”, “ранг”, “положення”. Рейтинговий контроль, його етапи та комп’ютерно-інформаційне забезпечення вивчали А.О.Андрущук, Ю.В.Бондарчук, О.Г.Водолазська, В.А.Козаков, Л.М.Романишина та інші; рейтинг-контроль навчальних досягнень учнів загальноосвітньої школи та шляхи його індивідуалізації розробляли і впроваджували В.А.Гордієнко, В.К.Ніколаєнко, Д.Тетеріна-Блохіна та інші.

В останні роки окремі аспекти рейтингового контролю знань учнів перебували у полі зору вчених, що досліджували модульно-розвивальне навчання як альтернативу класно-урочної системи (О.І.Калугін, В.В.Мельник, П.І.Сікорський, Є.В.Сковін, А.В.Фурман, М.А.Чошанов та інші). Інноваційні підходи до контролю знань студентів висвітлювалися в кандидатських дисертаціях. Так, Н.І.Шиян теоретично обґрунтувала технологію модульно-рейтингового навчання студентів хімії у вищій педагогічній школі. В.М.Бочарнікова займалась виявленням оптимальних педагогічних умов реалізації стимулюючої функції контролю знань студентів вищої школи. З раніше проведених дисертаційних досліджень заслуговують на увагу роботи Г.В. Єльнікової та В.О. Швеця. Зокрема, Г.В.Єльнікова серед шляхів удосконалення контролю знань учнів, детально розкрила методику складання тестових завдань з пошуковими рядами відповідей, які використовувала у загальноосвітніх школах. Посилення функції тестового контролю, як стверджує автор, підвищує самостійність школярів. В.О.Швець дослідив реалізацію функцій тематичного контролю навчання учнів математики в старших класах загальної освітньої школи.

Рейтингова система оцінювання знань, умінь і навичок студентів основана на таких принципах:

— кожна навчальна дисципліна і робота студента з її опанування оцінюється у залікових одиницях, сумою яких визначається рейтинг;

— обов'язково ведеться облік поточної роботи студента, який відображається у підсумковій оцінці (у залікових одиницях);

— враховуються особливості викладання різних предметів (складність, значення дисципліни в навчальному плані), тобто коефіцієнт складності (значущості);

— наявність різних видів контролю (вихідний, поточний, проміжний, підсумковий);

— навчальний рейтинг студента за семестр або рік визначається як середньоарифметичний від рейтингу з кожної навчальної дисципліни[7, c. 249-150].

Для втілення рейтингової системи оцінювання знань студентів важливі певні умови: готовність викладачів і студентів до її сприйняття; належне організаційно методичне забезпечення, зокрема обов'язкова самостійна робота студентів; впровадження модульного навчання; налагодження обліку роботи у формі спеціальних таблиць; застосування письмової перевірки знань тощо.

В останні десятиріччя активізувалась діяльність навчальних закладів освіти й окремих учителів у напрямку впровадження рейтингового оцінювання. Педагогічний досвід колективів, окремих учителів, які впроваджують рейтингове оцінювання, дають підставу для з’ясування загальної методики зазначеного оцінювання знань учнів.

У процесі дослідження встановлено, що до впровадження технології тематичного контролю в умовах рейтингового оцінювання необхідно провести таку підготовку: 1) відокремлення блоку навчального матеріалу, об’єднаного змістом (на основі програми, календарного плану та змісту підручника); 2) виділення в ньому відносно самостійних підблоків, визначення завдань, складання структурної схеми або таблиці; 3) структурування навчального матеріалу на окремі елементи знань та умінь і систематизацію змісту (виділення законів, наукових ідей, теорій, визначень, термінів, понять, фактів тощо); 4) конструювання відрізку навчального матеріалу (теми, блоку, модуля); підбір матеріалу для повторення, встановлення міжпредметних зв’язків; 5) планування комплексу педагогічних завдань; 6) підбір методів, прийомів стимулювання пізнавальної активності учнів і засобів формування мотивації, в тому числі диференційованих (рівневих) домашніх завдань; 7) створення проблемних ситуацій, системи запитань.

Як показало дослідження, для рейтингового оцінювання принципово важливе значення має вибір шкали оцінювання, передбачення видів контролю окремих дій, що підлягають перевірці, вартість перевірочних робіт, успішність та рейтинг учня. Тому ці питання також були предметом нашої уваги під час вивчення педагогічного досвіду.

Дидактами доведено, що оцінна діяльність впливає на глибину, міцність, повноту знань, умінь та навичок учнів. Водночас дослідження засвідчило, що тематичний контроль і чотирибальна шкала несумісні, між ними існує протиріччя. Тому для сучасної вітчизняної школи розвиток тематичного контролю в умовах рейтингового оцінювання необхідно формувати на засадах об’єктивності, індивідуального підходу, самостійних дій учнів у навчально-виховному процесі, а також створенні вимірників навчальних досягнень учнів[3, c. 196-198].

Рейтингова система оцінювання знань передусім активізує самостійну роботу студента, робить її ритмічною і систематичною протягом семестру; краще мотивується навчально-пізнавальна діяльність, підвищується роль стимулювання самостійності, ініціативи, відповідальності, творчості у навчально-пізнавальній діяльності; підвищується об'єктивність оцінювання, майже цілковите унезалежнення від вдалої чи невдалої відповіді на заліку чи іспиті; значно зменшується психологічне навантаження під час іспиту. Крім того, вона дає змогу викладачеві здійснювати індивідуалізацію навчання та диференційований підхід до студентів, сприяє раціональному вибудовуванню студентом навчання протягом семестру, особливо під час заліково-екзаменаційних сесій.

Втілення рейтингової системи оцінювання у навчальний процес усуває упереджений підхід до оцінювання знань студентів; виступає ефективним засобом заохочення до навчально-пізнавальної діяльності; підвищує відповідальність студента за результати навчання; сприяє реалізації принципу індивідуалізації навчання; усуває проблему відвідування занять; вивільняє студентові час на заняття за інтересами; в аудиторії превалює дух співпраці, викладач перестає бути наглядачем тощо.

Організація навчального процесу за модульною технологією (за якою навчальний матеріал подається і опрацьовується студентами за послідовно побудованими блоками/модулями) з використанням рейтингової системи оцінювання якості та рівня знань є педагогічною інновацією, яка направлена на стимулювання самостійної навчально-пізнавальної діяльності студента, сприяє підвищенню його внутрішньої та зовнішньої мотивації у здобутті знань завдяки застосуванню різноманітних форм діагностики, чіткій організації навчального процесу, прогнозованості вимог і, як результат, призводить до підвищення якості освіти загалом.

Сучасна педагогічна психологія (Кутішенко В.П.) серед чинників ефективності навчання називає не тільки його зміст та процес засвоєння нових знань, а також особистість учня/студента, його позитивне/негативне відношення до навчання, мотиваційні засади його навчальної діяльності. Якщо внутрішня мотивація учня/студента випливає з його внутрішньої зацікавленості у вивченні предмета, розуміння необхідності даних знань чи умінь у подальшому житті, то зовнішня мотивація типово стимулюється оцінкою, винагородою за суттєві навчальні досягнення, рейтинговим балом тощо. Таким чином, рейтинг – це той зовнішній мотиваційний стимул, що спонукає амбітних студентів до більш значних зрушень і досягнень. Кожен студент з будь-яким рівнем підготовки має змогу проявити себе, відчути свій прогрес, зробити свій поступовий крок до кращого, а відчуття успіху водночас є найкращим стимулом для подальшої роботи і навчання[5, c. 85-86].

Рейтингова система оцінювання може бути дуже ефективною, якщо вона зрозуміла для студентів, чітка і прогнозована. Для цього студенти мають бути ознайомлені з вимогами курсу та критеріями оцінювання. Наприклад, в І семестрі на І-ІІ курсі матеріал з основної іноземної мови ділиться на чотири модулі. Для зручності оцінювання кожен модуль має найвищий рейтинговий бал – 100. З чого складаються ці бали? Система не є уніфікованою, тому кожен викладач вільний наповнювати її своїм змістом, важливо тільки, щоб студенти вже на початку роботи над певним модулем були ознайомлені з особливостями контролю та перевірки їхньої роботи, чітко розуміли, за що можна заробити бали і скільки. Можна навести один з прикладів рейтингового оцінювання Модуля 1 на 1 курсі:

— граматичні аспекти (виконання домашніх завдань, неодноразові короткі тестові перевірки вивченого) – 15 балів;

— фонетичні аспекти (теорія та практика) – 10 балів;

— лексичні аспекти (ідіоматичні вирази, фразові дієслова, лексика з тематики модуля) – 15 балів;

— проектна робота – 20 балів;

— розвиток усного мовлення (монолог/діалог) — 10 балів;

— розвиток письмового мовлення (написання ессе та інших видів письмових робіт) – 20 балів;

— підсумкове тестування аудитивних умінь – 10 балів.

Приблизно таким же чином проводиться оцінювання освоєння матеріалу певного модуля на 2 курсі. Особливістю 2 курсу є те, що фонетичні аспекти спеціально не контролюються, лексико-граматичні аспекти перевіряються за допомогою тестів, як наведених у підручнику та в книзі для вчителя, так і розроблених викладачем. В якості окремого аспекту перевірки виноситься читання. Незмінно важливими для оцінювання рівня навченості студентів залишаються продуктивні види діяльності – говоріння та письмо. Надзвичайно корисним видом роботи ми також вважаємо різного роду проектні завдання, що направлені на розвиток творчого мислення та ініціативи студентів. Нижче поданий параметри, за якими можна проводити оцінювання на 2 курсі:

— проектна робота – 10-20 балів;

— розвиток усного мовлення (монолог/діалог) – 10-20 балів;

— розвиток письмового мовлення (написання ессе та інших видів письмових робіт) – 20-30 балів;

— лексико-граматичні аспекти – 10-20 балів;

— читання (різні типи та види тестових робіт) – 10-15 балів;

— тестування аудитивних умінь – 10 балів.

Непогано запропонувати студентам також додаткові види роботи творчого характеру для додаткових, бонусних балів. Наприклад, підібрати автентичні текстові матеріали/малюнки, фотографії з теми, що вивчається, розробити кросворд, чайнворд, тести множинного чи перехресного вибору або інші ігрові/тестові завдання для засвоєння лексики/граматики модуля. Ці завдання розкривають творчий потенціал студентів, а також починаючи з І курсу готують їх до педагогічної роботи і, що важливо, є по суті мотиваційно-направленими, адже додаткові завдання не є обов’язковими, і студенти обирають їх з двох причин: 1) цікавість, інтерес;

2) бажання підвищити свій рейтинг.

Отже, викладач повинен вдумливо і творчо підходити до використання критеріїв і норм оцінювання знань, умінь і навичок студентів. Він має керуватися науковими основами методики навчально-виховної роботи, уважно ставитись до кожного студента, враховуючи його нахили, інтереси і прагнення, виявляти високу принциповість і такт[1, c. 118-119].

Список використаної літератури

1. Вітвицька С. Основи педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Світлана Вітвицька,; М-во освіти і науки України, Житомирський державний пед. ун-т ім. Івана Франка . — К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 314 с.

2. Гура О. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник/ Олександр Гура,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 223 с.

3. Кузьмінський А. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Анатолій Кузьмінський,. — К.: Знання, 2005. — 485 с.

4. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник/ Ред. В. І. Лозова. — Харків: Освіта. Виховання. Спорт, 2006. — 495 с.

5. Слєпкань З. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навчальний посібник для магістрантів вищих навчальних закладів/ Зінаїда Слєпкань,; Ред. Л. О. Біда. — К.: Вища школа, 2005. — 238 с.

6. Талызина Н.Ф. Управление процессом усвоения знаний. – М.: МГУ, 1975.- 343 с.

7. Фіцула М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Михайло Фіцула,. — К.: Академвидав, 2006. — 351 с.