Методика проведення семінарського (практичного) заняття

Основні поняття та терміни: (написати по кожному терміну визначення)

Семінарське заняття – форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Практичне заняття- форма навчального заняття, при якій викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Бесіда фронтальна – це групова, колективна бесіда, яка проводиться з усією групою, педагог повинен обґрунтувати тему як життєво важливу, а не надуману, так формулювати питання, щоб вони спонукали до розмови, спрямовувати її в конструктивне русло.

Вправа – це метод навчання, який передбачає цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій чи операцій з метою формування умінь і навичок.

Дискусія- це форма колективного обговорення, мета якого — виявити істину або знайти правильний розв’язок порушеного питання через висловлення власних міркувань та зіставлення поглядів опонентів на проблему.

Структура семінару — може бути різною, вона залежить від складності обговорюваних питань, дидактичних завдань, ступеня підготовленості учнів до самостійної роботи. У практиці навчання семінари традиційно організовуються з метою повторення і узагальнення знань учнів по темі.

1. Семінарське заняття: структура та призначення. Дидактичні цілі семінарського, практичного заняття

Проведення семінарських занять дозволяє вирішувати такі дидактичні цілі:

— оптимально поєднувати лекційні заняття із систематичною самостійною навчально-пізнавальною діяльністю студентів, їх теоретичну підготовку з практичною;

— розвивати уміння, навички розумової праці, творчого мислення, уміння використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

— формувати у студентів інтерес до науково-дослідної роботи і залучення їх до наукових досліджень, які здійснює кафедра;

— забезпечувати системне повторення, поглиблення і закріплення знань студентів за певною темою;

— формувати уміння і навички здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності;

— здійснювати діагностику і контроль знань студентів з окремих розділів і тем програми, формувати уміння і навички виконання різних видів майбутньої професійної діяльності.

Залежно від завдань і змісту семінарських занять їх можна класифікувати як;

— просемінари;

— традиційні (тематичні) семінари;

— підсумовуючі семінари (повторення і систематизації знань, міжпредметні семінари та ін.);

— спецсемінари.

Методика управління семінаром залежить від багатьох чинників: дидактичної мети, педагогічної майстерності викладача, рівня готовності і активності студентів та ін. У найбільш загальному вигляді типова структура семінарського заняття має наступний вигляд (табл.).

Структура семінарського заняття

Етапи семінару Зміст і характеристика етапу
Організаційна частина	Мета — мобілізувати студентів до навчання; активізувати їхню увагу; створити робочу атмосферу для проведення заняття. Етап містить привітання викладача зі студентами, виявлення відсутніх, перевірку підготовленості до заняття (можливе коротке фронтальне опитування, короткий тест і т.п.)
Мотивація та стимулювання навчальної діяльності	Передбачає формування потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та завдань семінару. Мотивація сприяє чіткому усвідомленню мети семінару, що полягає у досягненні кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача і студентів
Обговорення проблем, винесених на семінарське заняття	Полягає у обговоренні і керуванні процесом розгляду основних питань семінару відповідно до обраного виду і методики його проведення. Викладач має подбати про поетапне обговорення і розуміння студентами вивченої навчальної інформації
Діагностика правильності засвоєння студентами знань	Полягає у з’ясуванні причин нерозуміння певного елементу змісту навчальної інформації, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Здійснюється за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань, тренінгу (за необхідності з використанням комп’ютерної техніки)
Підведення підсумків	Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття (аналіз того, що було розглянуто, якість діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи)
Організація позаадиторної самостійної роботи студентів	Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання, коротку анотацію рекомендованих джерел інформації, пропозиції щодо виконання індивідуальних завдань

Різні види семінарських занять вимагають різних форм підготовки до них студентів, зокрема:

а) усі студенти готують повідомлення з усіх питань семінару;

б) кожен студент готує реферат за окремим питанням семінару;

в) студент готує доповідь творчого характеру, що містить елементи дослідницького характеру.

Викладач повинен звернути увагу студентів на необхідність глибокого ознайомлення з проблематикою семінару, неприпустимість механічного переписування матеріалу з одного — двох джерел, використання чужих конспектів чи плагіату Internet інформації. Слід підкреслити, що критичне осмислення матеріалу, різних поглядів на наукову проблему, побудова доказових, аргументованих виступів сприяє формуванню самостійного творчого мислення, вкрай необхідного сучасному висококваліфікованому фахівцю, орієнтованому на діяльність в умовах високої конкуренції.

2. Методи та форми організації роботи студентів

Форма організації навчального процесу — спосіб організації, побудови й проведення навчальних занять, у яких реалізуються зміст навчальної роботи, дидактичні завдання і методи навчання.

Залежно від мети форми організації навчального процесу класифікують на форми навчального процесу (лекції, практичні, семінарські, лабораторні, лабораторно-практичні заняття; самостійна робота студентів; експедиції, екскурсії, навчальні конференції; консультації; індивідуальні заняття; навчальна виробнича (педагогічна) практика; курсові, дипломні, магістерські роботи); форми контролю, оцінювання та обліку знань, умінь і навичок студентів (колоквіуми, заліки, іспити, захист курсових, дипломних і магістерських робіт); форми організації науково-дослідної роботи студентів (науково-дослідні гуртки, проблемні групи, об’єднання, школи, студентські наукові товариства).

3. Етапи проведення семінарського заняття: функції, методи, принципи

Семінарські заняття виконують такі основні функції:

— навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);

— розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);

— виховну (виховання відповідальності, працездатності, виховання культури спілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля);

— діагностично-корекційну та контролюючу (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин у його засвоєнні та їх подолання).

Визначаючи методичну концепцію організації і проведення семінарських занять, слід виходити з того, що:

— до семінарських занять висуваються загальнодидактичні вимоги (науковість, доступність, єдність форми і змісту, забезпечення зворотного зв’язку, проблемність та ін.);

— при виборі методики проведення семінарських занять слід ураховувати особливості, зумовлені логікою викладання конкретної дисципліни та психолого-педагогічних особливостей студентської групи;

— необхідно забезпечувати високий рівень мотивації навчальної діяльності студентів (вивчення теми слід розпочинати із з’ясування її значення для засвоєння даної чи інших дисциплін, у майбутній професійній діяльності тощо);

— необхідно дотримуватися принципу професійної спрямованості навчання у вищій школі та здійснювати різнорівневі міжпредметні зв’язки з іншими дисциплінами, практичним навчанням, що забезпечує формування єдиної системи знань, умінь та навичок студентів;

— важливим завданням є також формування професійної культури і мислення, вмінь самоосвіти;

— у процесі проведення семінарського заняття необхідно забезпечувати органічну єдність теоретичного і дослідно-експериментального пізнання;

— семінарські заняття мають гармонійно поєднуватися з лекційними, практичними і лабораторними заняттями та самостійною роботою студентів.

Ефективність семінарського заняття значною мірою залежить від готовності викладача, що передбачає опрацювання літератури, рекомендованої студентам; необхідні записи для себе; ретельне продумування додаткових запитань, які можна і необхідно поставити студентам; вступного і заключного слова з окремих питань і теми загалом. Важливо, щоб лекції і семінари вів один викладач. За цих умов можливі єдиний підхід до бачення окремих тем чи питань курсу, здійснення систематичного контролю за самостійною роботою студентів тощо. Істотну роль у процесі підготовки до семінарських занять відіграють наочні посібники (плакати, таблиці, карти і схеми, альбоми, окремі фото, діафільми, діапозитиви і кінофільми тощо).

Не менш важливими в організації семінарських занять є підбиття підсумків, аналіз виступів окремих студентів і роботи всієї групи, оцінювання їхніх знань, умінь формувати і обстоювати свою точку зору, визначення конкретних завдань на наступне заняття.

Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач вносить у журнал. Отримані студентами оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

Отже, зміст семінарських занять у вищих навчальних закладах має бути професійно спрямованим, забезпечувати розкриття на конкретних прикладах з майбутнього фаху органічної єдності теорії і практики, використання методів навчання, які сприяють формуванню у студентів творчого підходу, залучають їх до колективної пізнавальної діяльності, дискусій тощо.

4. Методичне забезпечення семінарського заняття

Мета семінарських занять – поглиблення та закріплення знань, отриманих на лекціях і під час самостійного вивчення окремих тем курсу. Як правило, на семінар виносяться 3 – 4 питання; їх розглядають як у традиційній формі, так і у вигляді дискусії, розгорнутої бесіди, конференції, “круглого столу”, особливо якщо обговорюються проблемні питання. Опитування студентів на семінарі проходить як за бажанням студента, так і за викликом викладача. Крім основних виступів студентів на семінарі, викладає, оцінює також істотні доповнення до викладеної проблеми. На семінарських заняттях можуть обговорюватися повідомлення, доповіді та реферати.

У кінці заняття викладач підводить підсумки роботи, оцінює виступи і доповнення кожного студента, акцентуючи увагу на найбільш вдалих відповідях, недоліках у висвітленні теми. Крім цього, студенти отримують завдання щодо підготовки до наступного семінарського заняття. Оцінки, одержані на семінарі, обов’язково враховуються при рейтинго-модульній системі контролю знань. Готуючись до семінарського заняття, студент повинен опрацювати рекомендовані до даної теми джерела та літературу, продумати відповіді на кожне питання, скласти план і стислі тези свого виступу. Важливе значення у підготовці до семінару мають консультації викладачів, час і місце проведення яких доводиться до відома студентів. Готуватися до семінарського заняття необхідно заздалегідь. Всебічна та ґрунтовна підготовка – важлива передумова створення творчої атмосфери при обговоренні передбачених планом семінару питань, змістовних виступів і доповнень. На семінарі студенти повинні доповнювати свої записи новим матеріалом з виступів своїх товаришів та викладача. Семінарські заняття базуються на самостійній роботі студентів, яка є однією з основних форм навчального процесу.

5. Шляхи активізації пізнавальної діяльності студентів

Інтерес до навчання, ініціативність у навчальній роботі, пізнавальна самостійність, напруження розумових сил при розв’язанні поставленої пізнавальної задачі позитивно впливають на активність студентів у навчанні, створюючи сприятливі умови для розвитку їх навчально-пізнавальної діяльності.

Ставлення студентів до навчання зазвичай характеризується активністю. Активність (учіння, засвоєння, зміст і тому подібне) визначає ступінь (інтенсивність, міцність) «зіткнення» студента з предметом його діяльності.

У структурі активності виділяються такі компоненти:

готовність виконувати завдання;
свідомість виконання завдань;
систематичність навчання;
прагнення підвищити свій особистий рівень тощо.

У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної діяльності: різноманітність форм, методів, засобів навчання, виправданий і свідомий вибір яких, за умов умілого та педагогічно виправданого поєднання, суттєво впливає ефективність навчальної діяльності, стимулює активність і самостійність студентів.

Найбільшої активності студентів можливо досягти тоді, коли під час занять створюються ситуації, у яких студенти самі повинні:

— відстоювати свою думку;

— брати участь у дискусіях і обговореннях;

— ставити питання своїм товаришам і педагогам;

— рецензувати відповіді товаришів;

— оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;

— самостійно вибирати посильне завдання;

— знаходити декілька варіантів можливого вирішення пізнавальної задачі (проблеми);

— застосовувати самоперевірку, аналіз особистих пізнавальних і практичних дій;

— вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих ним способів рішення.

6. Прийоми фронтальної роботи на семінарському занятті (коло, мікрофон, незакінчені речення)

Прийоми семінарського заняття захищати свою думку, наводити аргументи, докази ставити запитання викладачеві й товаришам, з’ясовувати незрозуміле рецензувати відповіді допомагати однокурсникам при ускладненнях, пояснювати їм незрозуміле самостійно виконувати завдання, розраховані на читання літератури, спостереження тощо знаходити не одне, а кілька самостійних рішень вільний вибір завдань, переважно пошукових і творчих.

При фронтально-груповій формі всі учні одночасно виконують однакові завдання. Така форма організації вимагає від учителя забезпечення всіх студентів необхідною кількістю обладнання, інструкційними картками для одночасного виконання кожним учнем певної практичної роботи. Фронтально-ланкова форма застосовується під час виконання студентами практичних робіт, при наявності 4-6 одиниць комплектів обладнання і наочних посібників. При цьому клас або група ділилася на 4-6 ланок по 3-4 студетів в кожній. Всі ланки виконують одночасно однакові роботи, а члени ланки — кожен свою частину роботи.

Метод «Мікрофон» надасть можливість кожному або кожній сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Правила використання методу:

Учитель (викладач) каже учням (студентам): «Уявіть, що у вас в руках мікро-фон, і вам потрібно висловити думку». Говорить тільки той або та, в кого «уявний мікрофон». Представлені тези не коментуються і не оцінюються.

«Незакінчені речення». Цей прийом часто поєднують із «Мікрофоном». Він дає змогу ґрунтовніше працювати над формою висловлювання власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім можливість долати стереотипи, вільніше висловлюватися стосовно запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити стисло, але по суті й переконливо.

Визначивши тему, з якої учні (студенти) будуть висловлюватися в «Колі ідей» (див. нижче) або використовуючи «Уявний мікрофон», учитель (викладач) формулює незакінчену тезу і пропонує учням завершити її. Кожен наступний учасник обговорення має починати свій виступ із запропонованої формули. Учасники працюють із відкритими реченнями, наприклад: «на сьогоднішньому уроці для мене найважливішим відкриттям було…», або: «ця інформація дає нам підстави для висновку, що…», або: «це рішення було ухвалено, бо…» тощо.

«Коло ідей». Цей метод є ефективним при вирішенні гострих суперечливих питань і корисним для створення списку ідей. Цей метод дозволяє залучити всіх учасників до дискусії. Його належить використовувати, коли відбувається обговорення питання або виступають доповідачі від малих груп.

Метою методу є залучення всіх (!) до обговорення поставленого питання. Він дозволяє уникнути ситуації, коли перша група, що виступає, подає вичерпну інформацію з проблеми.

Порядок проведення:

♦ учитель висуває дискусійне питання та пропонує обговорити його в кожній групі, створюючи перелік ідей, які виникли під час обговорення (наприклад: Які позитивні та негативні наслідки матиме приплив мігрантів до країни? отже, укладаються два переліки під знаками «+» та «-»);

♦ після того, як час на обговорення минув, кожна група представляє лише по одному аспекту того, про що вони дискутували;

♦ групи висловлюються по черзі (по колу), поки не буде вичерпано всі відповіді;

♦ під час обговорення теми на дошці складається список зазначених ідей (вони не мають повторюватися).

Цей метод можна застосовувати й при створенні списку ідей. Попросіть кожного подавати лише одну ідею (по черзі).

Цей метод є ефективним також під час вирішення гострих проблем. Попросіть учнів написати свою думку або ідею на аркуші паперу без імені. Вчитель збирає усі відповіді і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток.

7. Групова робота на семінарському занятті (ланцюжок, акваріум, дуель)

Суттєвий вплив на ефективність досягнення мети семінарського заняття мас розташування учасників, яке зумовлює той або інший спосіб їх спілкування. Традиційно група студентів розташовується один за одним, обличчям до викладача. В цьому випадку реалізується групова форма занять: одна людина — викладач — взаємодіє з групою як з цілим, виконує повчальну функцію по відношенню до всіх. При виступі на семінарі студент бере цю функцію на себе, проте груповий спосіб спілкування зберігається. Фактично на такому семінарі відтворюється класична форма лекційних занять, яка, відповідно, нагадує форму шкільного уроку, що виникла історично раніше.

Акваріум — це метод структурованої загальногрупової дискусії, застосування якого здійснюється за таким алгоритмом:

Постановка проблеми. Формулює її викладач.
Викладач розподіляє студентів на малі групи (не більше сімох осіб). Зазвичай групи розташовуються в аудиторії по колу.
Від кожної групи обирається представник, який буде відстоювати інтереси та позиції всієї групи.
Групам надається час (не більше десятьох хвилин) на обговорення поставленої проблеми і напрацювання спільного її бачення.
У центрі аудиторії збираються представники груп. Їхнє завдання — висловити та захистити позицію власної групи. Інші учасники заняття в цей момент не мають права нічого говорити, але можуть передавати інструкції своєму представникові письмово.
Якщо необхідно, викладач може дозволити представникам та їхнім групам взяти тайм-аут для консультацій.
Після завершення «акваріумного» обговорення проводиться його критичний розгляд усією групою. Учасники дають оцінку тому, хто і як вів дискусію, чиї аргументи були більш переконливими.

Технологічний ланцюжок процесу групової роботи складається з таких ланок:

Підготовка до виконання групового завдання
Відокремлення пізнавального завдання (створення проблемної ситуації).
інструктування щодо послідовності роботи.
Розподіл дидактичного матеріалу по групах.
Групова робота
Ознайомлення з матеріалом, планування роботи в групах.
Розподіл завдань усередині групи.
Індивідуальне виконання завдань.
Обговорення індивідуальних результатів роботи в групах.
Обговорення спільного завдання у великій групі (зауваження, доповнення, уточнення, узагальнення)
Підведення підсумків виконання групового завдання.
Заключна частина
Повідомлення про результати роботи в групах.
Аналіз пізнавального завдання, рефлексія.
Загальний висновок про групову роботу й виконання поставленого завдання. Додаткова інформація вчителя.

Обов’язковою умовою групової роботи на уроці є взаємодія того, хто навчає, і того, хто вчиться.

«Дуель» — її мета — активізація та закріплення лексики по темі. В «дуелі» приймають участь 2 учні і секундант. «Секундант» дає тему. Жереб визначає, хто буде починати поєдинок. Перший учасник починає фразу, другий продовжує її та дає слідуючу інформацію, яку продовжує перший і т.д. до тих пір, поки вся інформація не буде вичерпана. Перемагає той, за ким залишилося останнє слово. Його партнер вважається вбитим. «Секундант» стежить за тим, щоб дотримувалася логіка розповіді, не було довгих пауз. Кожне порушення дорівнює одному пораненню. Третє поранення — смертельне. Гру можна побудувати не на фразах, а на лексиці або граматичному матеріалі, які вивчаються.

8. Колективна робота на семінарському занятті

Дуже важливим є спільна робота студентів у великих і малих групах. Ця методика пропонує зміну традиційної обстановки на семінарських заняттях. Роль викладача змінюється з традиційної на посередницьку. Головним стає колективне знання групи, допомога у з’ясуванні окремих питань, обговорення підготовлених повідомлень, доповідей, рефератів.

Найбільш ефективними формами організації навчальної діяльності є робота в групах. Розмір такої групі залежить від кількості студентів в академічній групі, доступності джерел і змісту завдання. Як правило, це 5-7 студентів.

Робота в групах – така організація роботи, яка сприяє залученню всіх студентів, але з урахуванням рівня їх розвитку та можливостей сприйняття матеріалу. Особливе значення набуває при цьому диференційний підхід до визначення завдань.

Обговорення в групі – це метод, який дозволяє:

заохочувати студентів до діалогу;
залучати до обговорення проблем без будь-яких обмежень;
ставити проблеми, які викликають загальний інтерес;
шукати згоди в суперечливих ситуаціях;
обмінюватися думками, порівнювати протилежні позиції.

Згода може бути досягнута, коли група укладає спільну та добровільну угоди через процес слухання, обговорення, діалогу.

Яких навичок набувають студенти внаслідок групової роботи?

навчаються брати на себе відповідальність за спільну та індивідуальну підготовку;
відстоювати свою позицію;
співпрацювати, обмінюватися інформацією;
виконувати різні ролі та брати на себе відповідальність (роль лідера, автора, репортера, спостерігача).

Завдання викладача при груповій роботі:

правильно сформулювати завдання та забезпечити взаємодію груп;
підготувати цікавий заохочувальний матеріал;
бути партнером, вносити корективи, направляти роботу груп.

У структуру активного заняття покладено три основні етапи:

Перший етап – коригувальний. На цьому етапі формується навчально-пізнавальна діяльність. При застосуванні групового методу, як правило, групи поділяються на підгрупи (не менше 5 студентів, які обирають керівника). Кожна підгрупа складає завдання, які мають виконувати інші підгрупи. Керівники підгруп перевіряють знання студентів з попередньої теми.

Другий етап – навчальний, на якому за допомогою завдань однієї підгрупи іншій узагальнюються і систематизуються знання з конкретної теми. Керівники підгруп обмінюються підготовленими завданнями за схемою, запропонованою викладачем. Керівник підгрупи розподіляє завдання між її членами. Основна мета заняття – допомогти студентам у засвоєнні навчального матеріалу, з’ясуванні його основного змісту, виправленні помилок, зроблених, ймовірно, під час самостійної роботи над темою. Цей етап сприяє розвитку аналітичного мислення.

На третьому етапі – навчально-контрольному —відбувається рецензування завдань, активна дискусія з аналізу проведеної роботи та підбиття підсумків заняття.

Викладач спрямовує діяльність студентів, мотивує проведення кожного етапу через систему стимулювання і виконує роль арбітра в суперечливих ситуаціях.

9. Семінарські заняття у вищій школі, умови ефективності їх проведення

10. Практичні заняття у вищій школі, умови ефективності їх проведення

Повне розкриття науково-теоретичних принципів здійснюється на практичних заняттях.

Практичні заняття (вправи) у вузькому значенні найчастіше застосовують на першому і другому курсах, рідше – на старших курсах, оскільки в них багато шкільних елементів, від чого вища школа звільняє навчальний процес, впроваджуючи форми навчальної роботи, які вимагають більшої самостійності (проектування, семінари дослідницького характеру тощо).

Деякі викладачі вищої школи вважають, що практичні заняття не поповнюють знань студентів, а зосереджують увагу насамперед на виробленні певних навичок, на оволодінні методикою роботи. Однак досвід переконує, що правильно сплановані практичні заняття мають важливе виховне та освітнє значення. Якщо викладач володіє широким науковим світоглядом, чітко дотримується певних наукових принципів, здатний зацікавити студентів, розкрити наукове та практичне значення дисципліни, показати завдання і перспективи її розвитку, то саме на практичних заняттях відбувається процес формування фахівців.

Кількість студентів у групі на практичному занятті не має перевищувати половини академічної групи. На мистецько-творчих спеціальностях практичні заняття з фахових навчальних дисциплін проводять із двома-трьома студентами або з одним студентом. Кількісний склад навчальних груп у таких випадках визначається навчальною програмою дисципліни або рішенням керівника вищого навчального закладу.

referat-ok.com.ua