Основні поняття та терміни:  (написати по кожному терміну визначення)

Лекція – основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Оглядова лекція – основний метод вивчення кількох тем програми. Застосовується для викладу відомостей, що мають інформаційне значення.

Проблемна лекція – один з методів розвитку у студентів самостійного творчого мислення. Постановкою проблем, проблемних питань або проблемних ситуацій викладач створює певні організаційні умови для активізації розумової діяльності студентів, стимулює пошук недостатніх знань для вирішення пізнавальної суперечності.

Настановна лекція – вид лекції у вищій школі, спрямований на розкриття підходів, принципів, умов, форм, методів та особливостей діяльності студентів з метою оволодіти, насамперед самостійно, сукупністю знань, навичок і вмінь.

Підсумкова лекція – вид лекції, який використовують наприкінці вивчення навчальної дисципліни, блоку навчальних дисциплін, курсу тощо з метою підбивання підсумків із питань аналізу діяльності студентів; змісту глибини й широти здобутих знань, навичок і вмінь, розкриття шляхів їх реалізації в житті; висвітлення проблем наукових питань та ін.

Бінарна лекція – в цій лекції навчальний матеріал проблемного змісту подається студентам в живому діалогічному спілкуванні двох викладачів між собою.

Мета заняття – основа ефективної діяльності педагога та учнів, що визначає характер їх взаємодії.

Актуалізація знань (досвіду) – видобування з пам’яті засвоєного матеріалу (образів, рухів, думок, висловлювань тощо) з метою використання його при упізнаванні, пригадуванні, спомині чи безпосередньому відтворенні.

Аргумент – істинне судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюється істинність тези.

Презентація – це форма подання інформації як за допомогою різноманітних технічних засобів, так і без них.

Структура лекції — вступна частина — план — основні питання лекції, зв’язок з попередньою лекцією, ознайомлення з темою; викладення основних положень з акцентованими висновками за кожним окремо; підбивання підсумків — загальний висновок.

1. Лекція – одна з провідних форм навчання у вищій школі. Види лекцій, вимоги до формування та структура

Лекція (від лат. слова lectio — читання) — це організований у доступній формі систематизований виклад навчального матеріалу, будь — якого читання, теми, розділу предмета, сутності тієї чи іншої проблеми. Лекція у вищій школі розглядаються і як метод, і як форма навчання. Це логічно структурований, системний, послідовний і обмежений у часі виклад передбаченого програмою наукового питання, побудований на діалектико — матеріалістичній основі. Лекція дає студентам уявлення про науку в цілому, її методологію, знайомить із основними теоретичними питаннями певної проблеми науки. Лекції не вичерпують предмета науки і покликані закласти основи наукових знань, визначити напрям, основний зміст і характер усіх видів навчальних занять і, головним чином, самостійної роботи студентів. Лекції спонукають студентів до роздумів над науковими проблемами, до пошуку відповідей на запитання, що виникли, до перевірки найцікавіших і найважливіших положень. Під впливом лекції у студентів виробляється певний погляд на науку, її завдання і перспективи, складаються наукові переконання, формується установка на професію, мотивація щодо творчого підходу до неї.

До структурної побудови лекції можна віднести: формулювання теми, повідомлення плану, рекомендованої літератури до самостійної роботи і власне виклад змісту проблеми.

Основна дидактична мета лекції — дати систематизовані засади наукових знань із навчальної дисципліни, розкрити стан і перспективи прогресу в конкретній галузі науки і техніки, сконцентрувати увагу на найскладніших та вузлових питаннях, а також забезпечити орієнтовну основу для подальшого засвоєння навчального матеріалу.

У залежності від визначених автором критеріїв можна виділити такі види лекцій:

1. За загальною метою: навчальні, агітаційні, виховуючі, освітні, розвиваючі.
2. За науковим рівнем: академічні і популярні.
3. За дидактичними завданнями: вступні, поточні, заключні, узагальнюючі, оглядові, лекції — консультації, лекції — візуалізації. 4. За способом викладу матеріалу: бінарні, лекції-дискусії, проблемні лекції, лекції — конференції.

Класифікація лекцій:

1.Вступна лекція. Дає цілісне уявлення про навчальний предмет, орієнтує студента у системі роботи з курсу. Лектор знайомить студентів з призначенням, завданням курсу, його роллю і місцем у системі підготовки спеціаліста. У процесі викладання здійснюється стислий огляд курсу, виокремлюються етапи розвитку педагогічної науки, досягнення у цій сфері наукової думки, повідомляються імена видатних учених, визначаються перспективні напрями дослідження. На цій лекції виділяються методичні та організаційні особливості роботи у межах курсу, а також аналізується навчально — методична література.

2.Лекція — інформація орієнтована на виклад і пояснення студентам наукової інформації у певній системі, яка потребує осмислення і засвоєння. Це найбільш традиційний тип лекцій у практиці вищої школи.

3.Ознайомча лекція. Увага концентрується на питаннях, пов’язаних із метою та завданням курсу, взаємозв’язках науки і навчальної дисципліни. Відбувається постановка наукової проблеми, прогноз розвитку науки, її зв’язок з практикою. Викладач розповідає про видатних діячів, які зробили суттєвий внесок у розвиток даної науки. Якщо є така можливість, розповідає про наукові здобутки педагогів навчального закладу.

4.Настановча лекція проводиться перед семінарами, конференціями, проходженням різних видів практики тощо. Основне її призначення визначається необхідністю окреслити коло питань, проблем, які необхідно опрацювати, висвітлити на наступних заняттях. Можна пояснити й обгрунтувати загальний план, структуру проведення певної навчальної роботи, встановити систему окремих завдань (теоретичних, практичних), що необхідно виконати і зробити відповідні висновки.

5. Інструктивна лекція. Доцільна для слухачів-початківців, які не обізнані в питаннях організації пізнавальної діяльності під час аудиторних занять і самопідготовки, не мають навиків конспектування, роботи в бібліотеці тощо. Вона також готує студентів до творчого вирішення навчально — пізнавальних завдань. Особливо цей різновид лекції набуває тоді, коли з даної дисципліни передбачено написання курсової (випускної) роботи. На такій лекції доводяться вимоги, поради щодо вибору теми, етапів збору матеріалів, написання, підготовки до захисту і самого захисту роботи. Можна подати стислий аналіз наукової й навчально — методичної літератури, яка рекомендується для опрацювання. Уточнюються терміни і форми звітності. Все це передує подальшій індивідуальній роботі.
6. Тематична лекція — найпоширеніший вид лекції для вищої школи. Така лекція орієнтується на виклад і пояснення студентам наукової інформації, яку потрібно осмислити і запам’ятати. У ній всебічно й системно розкривається програмний матеріал, виділяються провідні аспекти вивчення кожної наукової проблеми, виявляються взаємозв’язки між окремими частинами лекційного курсу.
7. Підсумкова лекція — завершує лекційний курс, узагальнює матеріал, що вивчався, виокремлюються основні питання курсу, зосереджує увагу на практичному значенні набутих знань у подальшому навчанні та майбутній професійній діяльності. Спеціальним дидактичним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до більш глибокого подальшого вивчення відповідної дисципліни, з’ясування шляхів і методів самостійної роботи з цього предмета.
8. Оглядова лекція відзначається систематизацією наукових знань. У процесі викладу матеріалу розкриваються внутрішні і міжпредметні зв’язки. Стрижнем теоретичних положень є науково-поняттєва і концептуальна основа всього курсу. Даний тип лекції використовується також для підготовки студентів до певних форм контролю (зокрема, державних іспитів). У такому випадку оглядова лекція має на меті акцентувати увагу студентів на певний період часу, загострити увагу на найбільш складних питаннях, що викликають труднощі під час іспитів, дати відповіді на ті проблемні запитання, які виникли у студентів.

2. Характеристика методів і прийомів лекційного заняття

Лекція — найважча форма роботи, оскільки лектор завжди виступає одночасно в декількох ролях:

• оратора, що переконує аудиторію;
• ученого, який розглядає явища, факти, закономірності, надає поштовх науковому мисленню студентів, їхньої самостійності та творчості;
• педагога, що добре знає свою аудиторію, володіє дієвою методикою викладання;
• психолога, який відчуває аудиторію в цілому й кожного студента зокрема та використовує знання людської психіки для реалізації головних завдань навчання й виховання.

Методично лекція повинна відповідати таким основним вимогам: бути на сучасному рівні розвитку науки, мати закінчений характер (висвітлювати певну тему), бути внутрішньо переконливою (аргументованою), викликати інтерес у студентів до науки, активізувати мислення студентів, містити добре продумані ілюстративні приклади, спрямовувати студентів на самостійну роботу, бути доступною, зрозумілою, чіткою й логічною.

Лектор повинен ураховувати рівень підготовки слухачів. Від лекції до лекції потрібно підвищувати науковий рівень викладання та спостерігати чи посильний він для більшості студентів.

Лекції за своєю структурою можуть відрізнятися одна від одної залежно від змісту й характеру матеріалу, що викладається, а також її типу й застосовуваних методів. Однак, відповідно до закономірностей організації пізнавальної діяльності тих, кого навчають, варто дотримуватися деяких загальноприйнятих етапів розгортання лекції.

I етап — вступна частина, зазвичай це: оголошення теми та плану лекції (під запис студентами); формулювання мети та завдань лекції; стисла характеристика проблемного поля лекції та ступеню його розробленості; аналіз списку першоджерел, навчальних джерел з теми (6-7 джерел), обсягу та змісту питань, що виносяться на самостійне опрацювання.

II етап — виклад матеріалу: послідовний і логічний виклад матеріалу; підтвердження основних положень демонстраціями, прикладами; демонстраціями аудіо- та відеоматеріалів; наведення й обговорення зі студентами різних поглядів на основні вузлові питання лекції.

Бажано, щоб викладач не нав’язував свої знання та своє розуміння питання, а спрямовував і коректував процес мислення студентів. Цінність лекції зростає, якщо її виклад породжує в свідомості студента асоціативні зв’язки, які виходять за межі змісту лекційного матеріалу. Виникнення асоціативного ряду продукує нові питання та проблеми, іноді досить несподівані як для викладача, так і для самого студента.

III етап — підбиття підсумків лекції: формування загального висновку; установка й завдання для самостійної та пошукової роботи; методичні поради, відповіді на запитання.

3. Умови ефективної організації лекційного заняття

Найважливіше завдання — організація ефективної роботи студентів на лекції, в основі якої активний процес слухання, розуміння, осмислення матеріалу і перетворення його у форму короткого запису, який допомагає швидко відтворити основний зміст матеріалу, що був прослуханий.

Викладач має орієнтуватись на те, що студенти записують головні положення його лекції. Це допомагає їм уважно слухати, краще запам’ятовувати та мати конспект чи опорні віхи, які полегшують подальшу самостійну роботу. Для того щоб запис робився усвідомлено, тобто студенти не тільки розуміли, про що говорить лектор, а й встигали поєднувати слухання лекцій з веденням записів, необхідна допомога викладача, особливо на молодших курсах. Це й акцентований виклад найбільш важливого матеріалу, тобто виділення темпом, голосом, інтонацією, повторенням більш важливої, суттєвої інформації, використання пауз, записів на дошці опорного матеріалу, таблиць, схем, формул, суворе дотримання регламенту занять, іноді (на молодших курсах) виокремлення абзаців, підкреслення головних думок, ключових слів, висновків тощо.

Оцінка якості лекції. Поліпшення якості лекцій стає можливим за умов:

а) наявності постійного зворотного зв’язку;

б) оцінки колег, студентів, самооцінки.

4. Характеристика структурних компонентів лекції

Процес організації лекцій складається з трьох частин: – вступна, основна, заключна.

У вступній частині викладач:

– встановлює контакт з аудиторією: вибір пластичної пози, доброзичливої міміки, жестів, відкритості до аудиторії, середнього рівня мускульної мобілізації; позбуття просторових, термінологічних бар’єрів; показ особистого позитивного психоемоційного стану і готовності до взаємодії; встановлення позиції “Ми”; налагоджує зв’язок із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначає її місце у системі тем, розділів навчального курсу; прогнозує її подальший розгляд;

– повідомляє тему лекції, створює у студентів позитивну установку на її вивчення;

– визначає основні питання, що будуть розглядатися під час лекції; повідомляє і дає коротку характеристику основної рекомендованої літератури;

– захоплює увагу студентів шляхом творчого поєднання різноманітних методичних прийомів: коротка емоційна розповідь про реальні події, історії з власного життя, цікаві факти тощо; виявлення новизни навчальної інформації (показ таких сторін, що перевищує очікування студентів); показ викладачем власного інтересу до теми, переживань, думок. Вступна частина не повинна займати багато часу – лише 5–6–хв. Але від початку залежить подальший хід лекції. Головне завдання викладача на цьому етапі – залучення самих студентів до лекції, психологічна підготовка їх до сприймання основного навчального матеріалу. Зазначені етапи вступної частини є взаємопов’язані; дотримуватися їх варто в довільній формі; деякі з них діють одночасно.

Основна частина лекції тісно поєднана з вступною. Перехід до неї іноді є непомітним для студентів. Для організації активного сприймання ними нової навчальної інформації викладач може:

– поставити питання, на яке немає готової відповіді, але яке загострює увагу;

– запросити студентів до повідомлення своїх міркувань щодо конкретних ідей;

– зробити екскурс в історію розвитку явищ, понять, що розглядаються на лекції;

– шляхом методу мозкової атаки (брейнстормінгу) стимулювати студентів до обміну ідеями щодо визначеної викладачем проблеми. Основна частина лекції є найбільш відповідальною і тривалішою у часі. В цій частині викладач висвітлює зазначені на початку лекції питання, обґрунтовує необхідні теоретичні положення. Відповідно до сутності кожного питання викладач обирає доцільні методи, прийоми у єдності з необхідною формою викладу. Варто, щоби шлях висвітлення кожного питання був відмінним і зумовлював своєрідний стиль діяльності і поведінки педагога. Не зважаючи на деякі відмінності, схема і вимоги до розгляду питань, що відповідають загальноприйнятим вимогам до лекції є однаковими. Протягом основної частини викладач використовує такі ідеї:

– у процесі організації сприймання студентів спрямовує розвиток їхніх уявлень на виокремлення суттєвих (критеріальних) ознак явища, поняття;

– постійно дбає про адекватне розуміння слухачами навчальної інформації шляхом пояснення, інтерпретації суттєвих ознак явища, розгляду їх у різних виявах, для цього застосовує різноманітні варіанти поєднання методів, прийомів формування мислительних дій студентів (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняння, розрізнення, узагальнення тощо);

– постійно контролює рівень розуміння, осмислення студентами навчального матеріалу шляхом візуального контакту з аудиторією, постановки питань: “Ваша думка?”, “А чому…?”, “Що краще…?”;

– у процесі висвітлення кожного питання розмірковує разом зі студентами про його об’єктивну і суб’єктивну значущість, зв’язок з професійною і практичною діяльністю;

– визначає різні альтернативні підходи, теорії розгляду понять, явищ, спонукає студентів до самостійної оцінки, вибору цих підходів;

– слідкує за логікою власного викладу, обґрунтування положень, міркування, мовлення; застосовує різні методи логічної побудови змісту навчальної інформації (індукції, дедукції), дбає про системність, послідовність, наступність у висвітленні; кожне положення аргументує, підтверджує;

– стимулює активне слухання та участь студентів в оволодінні знаннями, залучає їх до обговорення теоретичних положень, ідей, актуалізації власного життєвого досвіду;

– постійно підтримує психологічно-комфортну атмосферу під час лекції, контакт зі студентами.

Заключна частина лекції є не менш важливою. Це є останній акорд у виконанні діяльності. Не вдале закінчення лекції здатне погасити позитивні враження,. емоції студентів, отримані студентами протягом лекції. У цій частині педагогу доцільно бути особливо обережним. Втома студентів, які втрачають увагу, поглядають на годинники, починають вести розмови, а також виснаження викладача можуть викликати втрату ним контролю над слухачами або самоконтролю. Тому викладач іноді закінчує лекцію без загальної оцінки, процесу висновків і підсумків щодо обговореної навчальної інформації, виокремлення провідних ідей, знань. Окрім цього, лекцію необхідно завершити на такому ж мажорному, оптимістичному рівні, із такою ж енергією, як і на початку. У заключній частині педагог здійснює логічні, лаконічні висновки про основні поняття, положення, теорії, що розглядалися; нагадує про семінарські заняття, визначає характер обговорення та аналізу висвітлених ідей на цьому занятті, прагне не завантажувати студентів великим обсягом інформації; дає студентам можливість висловитися щодо лекції, явищ, що вивчалися, поставити питання; коротко повідомляє проблеми, що будуть розглядатися у наступній лекції у взаємозв’язку з висвітленими, створює позитивні очікування щодо наступної зустрічі; дякує студентам за увагу і прощається з аудиторією.

5. Методика підготовки та читання лекції

Підготовка лекції – це напружена, складна, відповідальна діяльність викладача, що потребує значної концентрації зусиль і вияву майстерності. Цей процес вимагає тривалого часу і передбачає не тільки написання тексту лекції, але й:

– психологічну підготовку педагога до її проведення;

– глибоке осмислення мети лекції, сутності головних положень, ідей;

– “внутрішнє переживання” її змісту;

– вироблення педагогом власних переконань у його значущості, впевненості у своїх знаннях;

– оволодіння майстерністю виступу і взаємодії з аудиторією.

Процес підготовки лекції складається з таких етапів:

– визначення теми, її місця в навчальному курсі, зв’язку з попередніми і наступними темами; коротке, чітке, лаконічне формування теми;

– постановка та осмислення мети лекції як очікуваних результатів, яких бажає досягнути лектор (формування наукових понять, знань, оволодіння принципами, орієнтирами виконання дій тощо);

– виокремлення основних питань, головної ідеї, що пронизує усю лекцію, осмислення задуму лекції;

– опрацювання необхідної науково-теоретичної літератури, навчально-методичних посібників, сучасних наукових досліджень;

– визначення обсягу навчальної інформації, зокрема обсягу матеріалу з кожного питання, відбір доцільної і важливої наукової і навчальної інформації;

– складання плану лекції;

– мислене уявлення конкретної студентської аудиторії, для якої готується лекція, характерних особливостей студентів відповідного курсу, усвідомлення специфіки їхнього фаху, своєрідності поведінки під час лекції, кількості людей в аудиторії;

– структурування змісту навчальної інформації за питаннями, дотримання логіки, послідовності, системності, продумування питань для дискусії, діалогу, аргументів для доказу тверджень, прикладів з практичної діяльності із врахуванням фаху і специфіки студентської аудиторії, відбір доцільних методів, прийомів;

– мислене проговорення, осмислення змісту навчальної інформації з різних точок зору, усвідомлення власного розуміння навчального матеріалу;

– підбір і підготовка наочного матеріалу;

– написання повного тексту лекції із використанням чітких визначень і формулювань;

– усне проголошення змісту лекції (особливо для викладачів-початківців) або окремих фрагментів; вироблення, коректування моделі, стилю, манер ораторського виступу і взаємодії зі студентами.

6. Використання технічних засобів. Вимоги до презентації

Необхідність використання технічних засобів навчання (ТЗН) зумовлена значним ускладненням об’єктів навчання: неможливо продемонструвати складні соціально-економічні процеси та явища за допомогою лише крейди і дошки. Сучасні ТЗН дозволяють вийти за межі навчальної аудиторії; моделювати та імітувати будь-які ситуації.

Застосування ТЗН та інформаційних технологій дає опору на наочне сприйняття матеріалу, дозволяє реалізувати диференційований підхід до студентів, сприяє кращому запам’ятовуванню матеріалу, оптимізації навчального процесу, підвищенню якості знань студентів і формуванню у них відповідних до фаху компетенцій.

Безперечно, чим більші вимоги висуваються до формування конкретних умінь студента, тим різноманітнішими та складнішими повинні бути засоби передавання  та відображення інформації.

До ТЗН відносять: мультимедійний проектор та мультимедійну дошку, комп’ютери, спеціально створені дидактичні матеріали та посібники – електронні презентації, слайди, таблиці, графіки, відеозаписи, фільми тощо. У навчальний процес впроваджують нові мультимедійні технології: роботу з Інтернет-ресурсами, електронні підручники, електронні ілюстрації до лекцій та практичних занять, електронне тестування тощо. Набір використовуваних засобів залежить від змісту дисципліни та майстерності викладача, його досвіду та компетентності щодо використання сучасних технологій.

Практичні рекомендації для створення лекції-презентації:

• слайди повинні містити тільки основні моменти лекції (визначення, схеми, анімаційні та відеофрагменти тощо). Пояснення до них лектор надає усно;
• рисунки та схеми не повинні мати дрібних деталей або дальніх планів;
• слід уникати текстових фрагментів, більших за 1–2 речення. Букви бажано вибирати розміром 24–32 пункти.
• найбільш важливі слова виділяються напівжирним шрифтом чи курсивом;
• на рівень сприйняття матеріалу великий вплив має кольорова гама слайда, тому необхідно вдумливо підбирати забарвлення тексту, фону та означень;
• не бажано перевантажувати слайди різноманітними спецефектами (прокручування, розгортання, випливання тощо);
• загальна кількість слайдів не повинна перевищувати 20–25;
• після апробації лекції треба обов’язково внести до неї корективи.