Вступ.

1. Міжнародна торгівля як один з головних різновидів зовнішньоекономічних операцій.

2. Систематизація методів міжнародної торгівлі.

3. Систематизація форм міжнародної торгівлі та зовнішньоторговельних операцій.

4. Фінансові аспекти зовнішньоекономічних операцій.

5. Підприємства, які співпрацюють з європейськими компаніями.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Існують різноманітні класифікації видів зовнішньоекономічної діяльності, оскільки в різних випадках можуть використовуватися різноманітні критерії. Так, зовнішня торгівля може розглядатися з позицій напрямку ЗЕД (імпорт і експорт), а також із позицій предмета (товари, послуги) або ж регіональних особливостей (прикордонна торгівля) та засобу розрахунків (бартерні операції) та ін.

В число основних видів ЗЕД можна включити:

— міжнародну торгівлю;

— міжнародний лізинг;

— використання активів з-за кордону;

— контрактні форми ЗЕД;

— міжнародні інвестиції.

При проведенні міжнародного бізнесу компанії мають вибирати одну з різноманітних форм господарських операцій. Вибираючи, варто уважно розглянути власні цілі та оцінити ресурси, а також умови здійснення своєї діяльності.

Окремі аспекти вдосконалення зовнішньоекономічного механізму інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки, реальні та потенційні можливості торговельно-економічного співробітництва України з провідними країнами, її участі в різноманітних інтеграційних об`єднаннях розглядалися у працях українських вчених Беседіна В.Ф., Будкіна В.С., Бураковського І.В., Гальчинського А.С, Дудченка М.А., Кістерського Л.Л., Кредісова А.І., Макогона Ю.В., Поручника А.М., Пузанова І.І., Сіденка В.Р., Соколенка С.І., Філіпенка А.С., Шниркова О.І. та інших, але здебільшого вони враховують одну складову економічної діяльності, або обмежуються аналізом політичних чинників взаємодії з цим регіоном. Крім того, на державному рівні не була впроваджена зважена стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України з цим регіоном, що знижує їх ефективність і призводить до поступової втрати потенційних ринків збуту української продукції.

Метою роботи є розробка науково-обґрунтованих стратегічних засад формування зовнішньоторговельних зв’язків України з провідними країнами світу.

Об’єктом дослідження є зовнішньоторговельні зв’язки України.

Предметом дослідження є механізм регулювання зовнішньої торгівлі України з провідними країнами світу.

1. Міжнародна торгівля як один з головних різновидів зовнішньоекономічних операцій

Серед наведених форм зовнішньоекономічної діяльності історично першою та переважаючою є міжнародна торгівля, тобто міжнародний обмін продуктами і послугами — результатами національної праці. Залежно від предмета і характеру здійснення зовнішньоторговельних операцій існують різноманітні форми торгівлі.

1. Торгівля готовою продукцією, тобто призначеною та придатною для безпосереднього кінцевого споживання. Вона здійснюється або за світовими, або за договірними цінами безпосередньо виробником чи через різних посередників. Можливе доопрацювання продукції перед продажем з урахуванням інтересів імпортера, а також обслуговування після продажу. Розрахунки можуть здійснюватися у валюті експортера, валюті імпортера чи у валюті третьої країни.

2. Торгівля продукцією в розібраному вигляді, її імпорт, як правило, оподатковується митом за зниженими тарифами, що дозволяє "обходити" високі митні ставки на ввезення готової продукції. Торгівля продукцією в розібраному вигляді виправдана, якщо її монтування за кордоном дозволяє одержати великий прибуток за рахунок використання місцевої дешевої робочої сили ("викруткові технології"), більш пільгового оподаткування, більш низької оренди землі тощо. Варто мати на увазі, що експорт низки товарів у зібраному вигляді просто об'єктивно неможливий (реактори, портові крани та ін.).

3. Зустрічні поставки- експортно-імпортні операції, при яких експортери зобов'язуються придбати в імпортерів товари на частину або повну вартість експортованої продукції, їхні найважливіші різновиди:

— бартерні операції передбачають безвалютний, збалансований, заснований на вартісній оцінці обмін товарами за договірними або світовими цінами, їх причиною є відсутність у партнерів конвертованої валюти;

— викуп застарілої продукції при збуті більш сучасних моделей і модифікацій. При цьому в ціну нової продукції зараховується залишкова вартість виробів, що повертаються;

— операції з давальницькою сировиною передбачають переробку закордонної сировини чи відходів із наступними розрахунками продуктами їхньої переробки. Вони виправдані тоді, коли є величезні запаси сировини, відходів, а потужності для їх переробки відсутні або недостатні.

В усіх випадках необхідна вартісна оцінка продукції, що передається. Це потрібно для митного обліку, для визначення сум страхових виплат у випадку втрати товарів. Штрафні санкції при цьому здійснюються через скорочення або збільшення поставок.

4. Постачання комплектного устаткування. Поставляються технологічні комплекси з повним комплектом послуг з їхнього проектування, спорудження, налагодження, підготовки до експлуатації в місцевих умовах. Найбільш поширена практика здачі об'єктів "під ключ", що передбачає оплату після прийняття їхнім замовником. Такі угоди передбачають також постачання необхідних матеріалів і інструменту, навчання місцевих кадрів, сприяння в організації і управлінні виробничим процесом, забезпечення експлуатації об'єкта в період дії гарантійного терміну.

5. Торгівля ліцензіями. Мова йде про надання на певних умовах якомусь суб'єкту прав на використання винаходів, "ноу-хау" і т.д. протягом визначеного терміну за відповідну винагороду. Якщо технічні нововведення не захищені патентом, то мова йде про безпатентну ліцензію. Найбільш поширеними стали ліцензійні угоди, що передбачають комплексний міжнародний технологічний обмін з наданням "ноу-хау", інших послуг. У ліцензійній угоді чітко й однозначно визначаються вид ліцензії (безпатентна чи патентна), обсяг прав на використання переданої технології (повна, проста чи виняткова), форма розрахунків ("роялті" або паушальні платежі), сфера і межі застосування технології, термін дії ліцензійного договору. Важливо пам'ятати, що в період дії ліцензійної угоди приймаюча сторона зобов'язана інформувати продавця (ліцензіара) про всі зміни у технології.

6. Подорожі, туризм і транспорт. Надходження від транспортування товарів і туризму можуть стати важливим джерелом прибутку для міжнародних агентств повітряних сполучень, компаній морських перевезень, агентств з попереднього бронювання квитків і місць, а також готелів.

Наприклад, стан економіки таких країн, як Греція і Норвегія, багато в чому залежить від прибутків, що надходять від перевезення іноземних вантажів на їхніх суднах. На Багамських островах від іноземного туризму одержують значно більше прибутку, ніж від товарного експорту. Звичайно, Україна ще помітно відстає за цим показником від інших країн, проте тенденції в ряді регіонів вже подають надію на відчутні зміни. Особливо важливо відзначити, що це одна з найбільш динамічних форм ЗЕД.

Міжнародний туризм. Вкладені один раз інвестиції в будівництво готелів, транспортних вузлів і артерій, місць проведення дозвілля тощо швидко окупляться і при наявності належних передумов принесуть стабільний і високий прибуток. Мова йде як про прийом іноземних туристів, так і про відправлення за кордон власних громадян. Міжнародний туризм веде до різкого збільшення зайнятості не тільки в сферах, безпосередньо з ним пов'язаних, але і в транспорті, виробництві туристичного спорядження, сувенірів і т.д.

Експортування й імпортування виробів є для більшості країн основним джерелом міжнародних прибутків і витрат. Серед компаній, які беруть участь у міжнародному бізнесі, переважають ті, що здебільшого займаються імпортом і експортом, ніж будь-яким іншим видом операцій.

Імпорт та (або) експорт продукції часто є першою зовнішньоекономічною операцією, що проводиться тією чи іншою фірмою. Це пояснюється тим, що на початковій стадії залучення до міжнародного бізнесу ці операції передбачають зазвичай мінімальні зобов'язання і найменший ризик для ресурсів фірми. Наприклад, фірми можуть збільшувати експорт продукції шляхом завантаження своїх надлишкових потужностей, шо зводить до мінімуму потребу в додаткових капіталовкладеннях. Крім цього, вони можуть вдаватися до послуг торгових посередників, що за комісійні візьмуться здійснювати експортно-імпортні функції, усуваючи, таким чином, і необхідність у залученні досвідченого персоналу для зовнішньоторговельних операцій.

Експортно-імпортні операції не припиняються фірмами і тоді, коли вони переходять до інших фірм міжнародного бізнесу. У цьому випадку вони продовжуються або у вигляді аналогічного бізнесу на інших ринках, або як доповнення до нових видів бізнесу.

2. Систематизація методів міжнародної торгівлі

Світова практика свідчить, що виробничі фірми або підприємства, маючи на меті реалізацію своєї продукції на міжнародному ринку, можуть обирати різні методи організації зовнішньоторговельної діяльності. Такий вибір залежить від багатьох чинників, зокрема: масштабів виробництва фірми та характеру продукції, що випускається; особливих рис регіональних ринків, на яких реалізується продукція; глибини участі підприємства у міжнародному поділі праці; специфічного методу реалізації товарів або послуг на зовнішньому ринку, що є традиційним для цієї товарної групи або був обраний керівництвом даного підприємства, тощо. Тому під методом міжнародної торгівлі слід розуміти організаційну форму та порядок здійснення зовнішньоторговельної операції.

Усі численні методи організації зовнішньоторговельної діяльності об'єднуються у дві великі групи.

Першу з цих груп (прямий метод) утворюють ті форми, що реалізуються самими компаніями та підприємствами, які зазвичай мають достатній рівень фінансових активів для створення й утримання власного зовнішньоторговельного апарату, що складається зі спеціалізованих служб та органів, виконуючих організаційні, кредитно–розрахункові, транспортні, рекламні, аналітичні та інші зовнішньоторговельні функції. Такі компанії реалізують свою продукцію на зарубіжних ринках через створені там філії і дочірні фірми, які на світовому ринку мають статус оптових або роздрібних підприємств, а їх функціональні завдання, права та обов'язки визначаються за домовленістю із засновниками. Серед переваг організації зовнішньої торгівлі навпрямки слід виокремити такі:

– можливість економії фінансових ресурсів за рахунок скорочення витрат на суму комісійної винагороди посереднику; зниження ризику та залежності результатів комерційної діяльності від можливої недобросовісності чи недостатньої компетентності посередницької організації;

– використання переваг безпосереднього контакту зі споживачами та можливість отримання інформації про стан і тенденції розвитку ринку шляхом організації маркетингової діяльності на зарубіжному ринку.

У той же час застосування цього методу торгівлі передбачає наявність високої комерційної кваліфікації персоналу та торговельного досвіду кампанії в цілому. У противному разі фінансові витрати підприємства не тільки не скоротяться, але й можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля порівняно з внутрішньою є ризикованішою, що зумовлено відмінностями економічних, правових та соціальних умов у різних країнах, їх традиціями та звичаями, а також великими відстанями між торговельними партнерами. У результаті для проведення міжнародних торговельних операцій буває доцільно залучати посередників.

До другої групи методів (непряма торгівля, або непрямий метод) входить:

– торгівля через посередників (торговельні компанії та інші посередницькі фірми);

– торгівля через організовані товарні ринки, тобто через міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони та виставки(ярмарки).

Торгівля через посередників використовується, як правило, середніми та малими підприємствами, до яких також належать різного типу товариства, які для здійснення зовнішньоекономічної діяльності в своїй управлінській структурі створюють так званий вмонтований експортний відділ. Такий відділ складається з двох–трьох співробітників, які займаються підготовкою зовнішньоторговельних контрактів, митною, кредитною та іншою необхідною документацією, а самі угоди купівлі–продажу товарів здійснюють через торговельних посередників.

Як при експорті, так і при імпорті товарів і послуг розподіл може здійснюватися безпосередньо між виробником і споживачем (пряма торгівля), або через одне чи кілька зовнішньоторговельних підприємств, що виступають торговельним посередником (непряма торгівля, торгівля через посередників). При торгівлі через посередників прийнято говорити про прямий експорт та прямий імпорт. Загальноприйнятим вирішальним критерієм при цьому є той факт, що при прямому експорті/імпорті внутрішній (національний) торговельний посередник не бере участі в операції купівлі–продажу.

При прямому експорті національний виробник поставляє продукцію безпосередньо іноземному посереднику, а при імпорті, навпаки, отримує свої товари безпосередньо від іноземного посередника (постачальника).

Непрямим вважається експорт, за якого виробник користується послугами тільки національного посередника (основний критерій), або як національного, так і зарубіжних посередників. І навпаки, якщо імпортер при ввезенні товару користується послугами національного посередника або національного та зарубіжного посередників разом, то такий імпорт прийнято називати непрямим.

Якщо ж поставка товару відбувається не безпосередньо між експортером та імпортером у країні, що виробляє товар, або в країні, що купує товар, а через транзитного торговця в третій країні, то така торгівля зветься транзитною.

На сьогодні у міжнародному бізнесі, особливо серед індустріально розвинутих країн, переважають різні форми прямого експорту як у сфері реалізації засобів виробництва, так і торгівлі споживчими товарами. При цьому в реалізації машин, обладнання та устаткування спостерігається тенденція до його значного розширення. Це пояснюється тим, що безпосередній контакт зі споживачем має значні переваги і часто стимулює підвищення якості та своєчасну модернізацію виробів. Витрати на реалізацію та одержання прибутку є вирішальними в прийнятті рішення щодо застосування прямої торгівлі та прямого експорту. Нерідко і сам споживач (покупець) прагне до прямого експорту з метою економії витрат. З іншого боку, прямий експорт потребує адекватного інформаційного забезпечення, знання зовнішнього ринку та створення власного експортного відділу, а також інфраструктури послуг торговельних посередників для технічного обслуговування товарів і отримання актуальної ринкової інформації. Крім того, пряме експортування призводить до подовження платіжного терміну порівняно з реалізацією товару зовнішньоторговельному підприємству на внутрішньому ринку, що заморожує капітал і збільшує кредитний ризик.

Стала тенденція до організації прямих операцій спостерігається і при імпортуванні. Прямий імпорт має беззаперечні переваги щодо ввезення сировини і напівфабрикатів внаслідок можливості розподілу великих обсягів товарів шляхом безпосереднього контакту з постачальником. Крім того, прямий імпорт зумовлює економію витрат внаслідок відсутності платежів на утримання імпортного торговця всередині країни. Але, з іншого боку, підвищуються ризик і потреба в капіталі так само, як і при прямому експорті.

При непрямому експорті здійснюється продаж товару національним виробником національному зовнішньому торговцю. Тим самим експортна діяльність виробника обмежується підготовкою товару до експорту, а подальший розподіл усіх витрат і ризику здійснюється проміжними торговцями, особливо у сфері транспортування та пошуку замовника. Внаслідок цього прибутки виробника зменшуються порівняно з прямим експортом. Особливо вигідним непрямий експорт є для малих і середніх підприємств, оскільки вони, як правило, не можуть створити власну мережу збуту на зовнішньому ринку внаслідок обмеженості фінансових ресурсів і через поставки на окремі зовнішні ринки незначних за обсягами партій товарів.

При непрямому експорті виробник має можливість повністю сконцентруватися на виробництві продукції і не обтяжуватись фінансовими проблемами, що виникають при здійсненні функцій оптової торгівлі та складування, які у даному разі беруть на себе спеціалізовані зовнішньоторговельні фірми. При правильному виборі експортної фірми–посередника підвищується вірогідність створення позитивного іміджу власного товару та фірми за рахунок славнозвісності і ринкових позицій посередника.

Зовнішньоторговельні підприємства спеціалізуються, як правило, на певних товарних групах і регіональних ринках і мають власні мережі збуту товару. Однак слід брати до уваги й те, що зовнішньоторговельне підприємство може не достатньою мірою опікуватися проблемами та інтересами, особливо довгостроковими, конкретного непрямого експортера. Відсутність безпосереднього контакту зі споживачами може приховати реальний механізм та особливості збуту, а внаслідок невірної оцінки розвитку зовнішнього ринку призвести до виробництва продукції, що користується недостатнім попитом на ринку.

Незважаючи на переваги прямого імпортування, значення і необхідність непрямого імпорту не слід недооцінювати. Неможливо обійтись без імпорту через зовнішньоторговельні фірми, якщо попит на певний товар незначний або існує лише певний час. Крім того, при значних обсягах імпорту з багатьох країн отримання імпортних товарів потребує менших витрат, ніж утримання баз (складів) для імпортних товарів. Перевагою непрямого імпорту можна також вважати можливість перевірки товару на складі імпортера та підготовки його до споживання (змішування, сортування, нарізка тощо).

За формою торгівлі організовані ринки поділяються: на оптові, де реалізуються великі партії товарів; роздрібні, метою яких є реалізації одиничних товарів (деякі види аукціонів); біржові. За критерієм походження організовані товарні ринки можуть бути самоорганізованими (створеними за ініціативою самих учасників процесу торгівлі) та централізованими, тобто створеними за ініціативою держави. За рівнем організованості до малоорганізованих можна віднести такі ринки, на яких правила торгівлі регулюють не всі стадії та аспекти цього процесу. Добре організованими вважаються такі ринки, на яких правила торгівлі регулюють всі основні елементи та стадії процесу торгівлі, а високоорганізованими — ринки, на яких торговельні правила регламентують абсолютно всі сторони та стадії процесу купівлі–продажу. Роль і значення організованих ринків полягає в тому, що вони за сучасних умов визначають увесь ринковий процес.

3. Систематизація форм міжнародної торгівлі та зовнішньоторговельних операцій

Купівля–продаж товарів і послуг на світовому ринку має свої особливості залежно від існуючого механізму регулювання торгівлі між країнами або їх угрупованнями, специфіки взаємодії суб'єктів торгівлі — продавців (експортерів) і покупців (імпортерів) — та об'єктивних характеристик конкретного товарного ринку, що визначають механізми торгівлі, форми угод, торговельних традиції тощо. Так, торгівля сировинними товарами може здійснюватися за режимом найбільшого сприяння та на компенсаційне основі або за преференційним торговельним режимом та на основ виробничої кооперації, або за звичайним торговельним режимом на традиційних умовах взаємовідносин продавця і покупця.

Форми міжнародної торгівлі доцільно класифікувати за такими критеріями:

– регулювання торговельно-економічних відносин між країна ми (групами країн);

– специфіка торговельно-економічної взаємодії суб'єктів торгівлі — експортерів та імпортерів;

– особливості предмета торгівлі.

В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм специфіки регулювання покладено наявність відповідні міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торгівельного режиму даної країни з кожною окремою країною партнером. За цим критерієм виокремлюється звичайна торгівлі торгівля за режимом найбільшого сприяння, преференційна, прикордонна та дискримінаційна торгівля.

З точки зору глибини відносин, економічної взаємозалежності та виникаючих при цьому прав та обов'язків сторін виокремлюються такі форми міжнародної торгівлі, як традиційна, компенсаційна (зустрічна) і торгівля за кооперацією. Таким чином, критерієм виокремлення цих форм є специфіка взаємодії суб'єкті торгівлі:

– сировинними товарами;

– промисловими товарами, машинами та обладнанням;

– продукцією інтелектуальної праці;

– послугами.

Форми міжнародної торгівлі за специфікою регулювання є віддзеркаленням державно-політичного підходу уряду певної країні до торговельно-економічних відносин з іншими країнами, а форми торгівлі за специфікою взаємодії торговельних партнерів відображенням операційного аспекту міжнародної торгівлі.

4. Фінансові аспекти зовнішньоекономічних операцій

Одним з найважливіших напрямів діяльності фінансових служб є підвищення ефективності фінансових відносин підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Під зовнішньоекономічною діяльністю розуміється діяльність господарюючих суб'єктів України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, яка побудована на взаємовідносинах між ними і яка має місце як на території України, так і за її межами.[1, 382].Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, які пов'язані з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною, операційною. У даній статі увага акцентується на фінансовому забезпеченні зовнішньоекономічних відносин у рамках операційної діяльності підприємств, пов'язаних насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт).

Фінансова діяльність підприємств, які функціонують в умовах) вільного ринку і займаються зовнішньою торгівлею, має свою специфіку і набула нових характерних рис.

Підприємства у сфері зовнішньоекономічної діяльності повинні організовувати свою фінансову роботу у відповідності до сучасних вимог, які будуються на загальноприйнятих правилах світової торгівлі. Такі вимоги і правила передбачають чітке розуміння і ефективне застосування механізму проведення розрахунків і фінансування операцій експорту або імпорту товарів та послуг. Обґрунтування ефективності операцій зовнішньої торгівлі повинно знаходити своє відображення у відповідних статтях укладених угод і в кінцевому підсумку призводити до зростання чистого прибутку підприємства. Вирішення таких завдань можливо при умові налагодження на підприємстві висококваліфікованої роботи працівників фінансових служб, які в ході здійснення операцій зовнішньої торгівлі в змозі грамотно побудувати фінансові розрахунки, обґрунтувати їх ефективність і забезпезпечити своєчасне фінансування операцій зовнішньої торгівлі.

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова робота займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність, повнота та ефективність фінансового забезпечення господарської діяльності і розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

• фінансове прогнозування та планування;
• аналіз та контроль господарської діяльності;
• оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

В ході здійснення поточної фінансово-економічної роботи на підприємстві, що займається зовнішньоекономічною діяльністю фінансист виконує специфічні завдання, які можна впорядкувати наступним чином:

1) фінансове забезпечення імпортно-експортних операцій, що полягає у здійсненні операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківькому валютному ринку;

2) оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, що пов'язано з вибором тих посередників, умови надання послуг яких обходитимуться підприємству з найменшими витратами;

3) визначення умовздійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб'єктами господарської діяльності. Такими умовами є базові валюта і курс обміну, страхування, постачання.

4) податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

5) розробка бюджету і плану руху грошових коштів з урахуванням особливостей українського законодавства щодо порядку регулювання операцій, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, бартерних операцій по імпорту, щодо розподілу виручки в іноземній валюті;

6) обґрунтований вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

7) обґрунтований вибірспособів фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій підприємства;

8) управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Особлива увага фінансових служб повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати наступним чином:

• валютний, тобто ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки;
• платіжний ризик пов'язаний можливістю нездійснення або несвоєчасного здійснення платежу партнером по угоді;
• транспортний і складський ризики виникають при втраті чи ушкодженні товару під час його транспортування і зберігання;
• політичний ризик. До цієї групи відноситься велика кількість різних видів ризиків і ризикових випадків: заборона конвертації та переказу валюти з країни, мораторій чи заборона на виконання боргових зобов'язань суб'єктами господарювання, ризик ембарго, ризик антидемпінгових розслідувань тощо.

У розпорядженні фінансистів є широкий арсенал інструментів щодо нейтралізації зазначених ризиків. До основних із таких інструментів належать страхування ризиків за допомогою страхових компаній; хеджування валютних ризиків; валютні кредити; валютно-цінові застереження.

Основною групою ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій є платіжні ризики, які пов'язані із виникненням безнадійної чи простроченої дебіторської заборгованості як в експортера, так й імпортера, з чого випливає ризик сплати пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті. Рівень платіжного ризику залежить від обґрунтованості та ефективності використання спеціальних форм розрахунків при оформленні зовнішньоторговельних операцій і можливості скористатись сучасними способами їх фінансування (кредитування) у випадку виникнення проблем із платоспроможністю підприємства. У практиці фінансової діяльності використовуються такі основні способи здійснення розрахунків в рамках зовнішньоекономічних операцій: передоплата (авансовий платіж); документарний акредитив; документарне інкасо; платіж по відкритому рахунку.

Розрахунки з використанням акредитиву чи інкасовважаються документарними (забезпеченими), решта — бездокументарні (незабезпечені). В останньому випадку для здійснення платежу не потрібно пред'являти особливі документи.

Зазначимо, що при виборі форм розрахунків виникає конфлікт інтересів між імпортером та експортером (покупцем і продавцем), який зумовлений різним рівнем вигідності однієї і тієї ж форми для різних сторін. Для забезпечення балансу інтересів банки пропонують набір платіжних інструментів. Так, для експортера, зважаючи на їх вигідність, рекомендуються такі форми розрахунків:

1) авансовий платіж;

2) безвідзивний документарний акредитив;

3) документарне інкасо (з гарантією).

Для імпортера, зважаючи на їх вигідність, рекомендуються такі форми розрахунків:

1) платіж після отримання товарів (робіт, послуг);

2) документарне інкасо;

3) документарний акредитив.

У разі, якщо домовленості щодо авансових розрахунків досягти не вдалося, максимальне забезпечення платежів для експортера досягається при відкритті покупцем безвідзивного документарного акредитива. У зовнішньоекономічному контракті повинні бути відображення такі позиції:

1. Вказівка на те, що платежі за товари, поставлені в рахунок контракту, мають бути здійсненні з беззвідзивного документарного акредитива, відкритого за дорученням покупця на користь продавця банком — кореспондентом уповноваженого банку та авізованого останнім.

2. Вказівка, що акредитив відкривається відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів у редакції 1993 р.

3. Строки відкриття акредитива після дати повідомлення продавцем про те, що товар підготовлено до відвантаження.

4. Порядок відмови у відвантаженні товару у разі затримки з вини покупця або його банку відкриття акредитива.

5. Перелік документів, за якими здійснюватимуться платежгза акредитивом в уповноваженому банку, зокрема: комерційний рахунок; комплект чистих бортових коносаментів або дублікат міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної або поштової квитанції, що містить найменування одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу; страховий поліс чи сертифікат.

6. Строки подання відповідних документів продавцем до уповноваженого банку.

7. Вказівка на те, яка сторона сплачує витрати, пов'язані з відкриттям, авізуванням, підтвердженням, подовженням терміну, зміною умов та виконанням акредитива.

З погляду імпортера акредитив є вимушеною формою розрахунків що зумовлено дією таких чинників:

• у разі розрахунків за допомогою акредитивної форми у імпортера виникають додаткові банківські витрати при відкритті додаткового рахунку для депонування коштів і отриманні авізо;
• акредитив не дає стовідсоткової гарантії, що поставка товарів (робіт, послуг) буде здійснена повністю відповідно до договору;
• імпортер повинен відволікати кошти з обороту на період резервування коштів у рамках відкриття акредитива і втрачати певну суму доходу.

Під час укладання договору (контракту) в інтересах покупця не слід допускати включення до договору умови про підтвердження закордонним банком акредитива, що відкривається українським банком. Окрім цього, по можливості рекомендується вимагати сплати продавцем усіх банківських витрат, включаючи витрати на території імпортера.

Якщо на ринку товарів є продавець (експортер), який погоджується здійснювати поставку з відстроченням платежу чи на основі використання докментарного інкасо, то за інших рівних умов перевага віддається саме цьому постачальникові порівняно з тим, який вимагає відкриття акредитиву.

За документарного інкасо банк бере на себе зобов’язання з одержання належної експортеру суми проти передачі документів, згідно із заздалегідь узгодженим переліком. На відміну від аредитивної форми розрахунків у разі використання документарного інкасо продавець відвантажує товар на користь покупця без здійснення ним попереднього резервування коштів на окремому рахунку. Одночасно продавець направляє всі необхідні для одержання товару документи разом з інкасовим дорученням своєму банку, який передав їх інкасуючому (уповноваженому) банку.

У разі, якщо сторони досягли домовленості про розрахунки з використанням документарного інкасо, то у відповідному контракті слід відобразити такі позиції:

1. Перелік документів, проти яких здійснюватимуться платежі шляхом інкасо в уповноваженому банку, зокрема: комерційні рахунки; комплект чистих бортових коносаментів або дублікат міжнародної авіаційної, автомобільної, залізничної накладної або поштової квитанції, що містить найменування одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку, перевізника про відправлення вантажу; страховий поліс чи сертифікат.

2. Вказівка на те, що розрахунки за інкасо здійсняються в порядку, передбаченому Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1978 p., опублікованими міжнародною торговельною палатою.

3. Сума платежу має бути переказана покупцем у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні.

4. Вказівка на те, яка сторона сплачуватиме банківські витрати, пов'язані з виставленням та сплатою інкасо.

5. Санкції у разі затримки платежу за інкасо з боку покупця.

Покупець не може одержати відповідні документи на товари (а отже, і товар), не сплативши суму, зазначену в інкасовому дорученні, чи не акцептувавши вексель. Якщо імпортер не має у своєму розпорядженні валютних коштів для здійснення необхідних розрахунків, то документи можуть вручатися проте депонування відповідної суми у національній валюті. Під час розрахунків у формі документарного інкасо за товари, що поставляються на умовах короткотермінового комерційного кредиту, умовою забезпечення платежу можуть бути банківські платіжні гарантії.

На відміну від експортера, для імпортера (покупця) розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма. Імпортер під час укладання договору (контракту) повинен добиватися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін (із зазначенням фіксованої кількості днів) після одержання документів уповноваженим банком або вручення документів проти акцептування векселя. В останньому випадку імпортер одержує товар до здійснення платежів: необхідні для розрахунків фінансові ресурси він може отримати оперативно, реалізувавши інвпортований товар. Однак в експортера виникає додатковий ризик неплатежу, для зменшення якого він може вимагати, щоб відповідний вексель був авальований інкасуючим або іншим першокласним банком. Завдяки цьому підвищується гарантія здійснення платежів та виникає можливість вдатися до форфейтингу. Окрім того, вартість розрахунків за допомогою інкасо є меншою, ніж у разі відкриття акредитиву.

Обґрунтування вибору форм розрахунків по зовнішньоекономічних операціях супроводжується обов'язковим переглядом можливих способів їх фінансування. Особливої актуальності це завдання набирає у випадку надання комерційного кредиту покупцеві, тобто використання у зовнішньоекономічних операціях розрахунків з відстрочкою платежів. В якості альтернативних способів фінансування зовнішньоекономічних торговельних операцій можна розглядати форфейтинг та зовнішній (експортний) факторинг, які мають багато спільного. Форфейтинг і зовнішній факторинг, як правило, здійснюються за участю банківської установи і розглядаються як форми трансформації комерційного кредиту в банківський. Однак є певні відмінності. На практиці форфейтинг як вид кредитування зовнішньоекономічних операцій здійснюється у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером.

Розглянутіспособи фінансування зовнішньоторговельних операцій для експортера мають переваги, до основних з яких можна віднести:

• зменшення рівня кредитного ризику;
• мінімізація валютних ризиків;
• мінімізація ризику змін процентних ставок;
• поліпшення ліквідності
• (платоспроможності);
• можливість отримання короткострокового кредиту (за умов використання факторингу з правом регресу).

Недоліками форфейтингу та зовнішнього факторингу є:

• вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним короткостроковим кредитом;
• величина дисконтної ставки по операції форфейтингу диференціюється і залежить від кредитоспроможності боржника, наявності кредитного забезпечення, строків погашення боргових зобов'язань, попиту та пропозиції на ринку форфейтингових послуг, середніх ставок на кредитному ринку;
• плата за факторингове обслуговування теж може бути різною в залежності від виду факторингу, фінансового стану підприємства-експортера, масштабів і структури його виробничої діяльності, надійності боржників, середнього терміну обороту коштів між підприємствами-контрагентами по зовнішньоторговельній операції.

Для визначення доцільності проведення операцій форфейтингу або зовнішнього факторингу слід порівняти їх вартість з вартістю альтернативних інструментів фінансування. При цьому здебільшого використовують метод ефективної ставки процента.

За грамотної організації фінансової роботи на підприємстві фінансисти завчасно прогнозують можливість розрахунків за допомогою форфейтингу або факторингу, оцінюють вартість певних послуг і включають відповідні затрати в ціну експортних товарів.

5. Підприємства, які співпрацюють з європейськими компаніями

Меблева торгівля між Німеччиною і Україною динамічно розвивається. Обсяг німецького меблевого експорту до України збільшився за останніх 10 років на 70% і склав за підсумками 2005 року 12,2 млн. євро. Слід зазначити, що велику частку в структурі німецького експорту займають деталі для меблів (27%), цей показник збільшився за останніх 10 років у 2,3 рази. Це свідчить про розширення взаємовигідного співробітництва у сфері меблевої промисловості. Частка м'яких меблів та стільців (20%) у порівнянні з іншими експортними ринками невелика, в той же час порівняльним високим попитом в Україні користуються німецькі кухонні (18%), корпусні (18%) та офісні меблі (17%). Обсяг німецького меблевого імпорту з України збільшився за останніх 10 років у 2,4 рази і склав за підсумками 2005 року 11,7 млн. євро. Більше половини від загального обсягу імпорту припадає на м'які меблі та стільці (58%). Чверть імпорту складають корпусні меблі, 16% — деталі для меблів.

Асоціація меблевої промисловості Німеччини (VDM)є представником всієї німецької меблевої промисловості. VDM – це головне об'єднання, членами якого є регіональні та галузеві асоціації. VDM одночасно є найбільшою галузевою асоціацією в Асоціації деревообробної промисловості Німеччини (HDH). Річний оборот галузей, які представлені у VDM, складає понад 17 млрд. євро.

Компанія «Каркас»є ексклюзивним представником в Україні європейського лідера у виробництві швидкомонтованих будівель з металевих конструкцій — фірми «ASTRON» (Люксембург).

Компанія «Каркас» це:

— будівлі від кращого європейського виробника — компанії «Астрон»;

— проектування, постачання та монтаж будівель, координація і підтримка протягом реалізації всього проекту, сервісне та гарантійне обслуговування;

— стислі строки будівництва, що сприяють більш швидкому введенню будівель в експлуатацію і якнайшвидше повернення інвестицій;

— гарантії дотримання ціни контракту, будівельних норм і законодавства;

— контроль якості всіх етапів реалізації проекту;

— спеціально навчений та сертифікований компанією «Астрон» персонал;

— ми маємо можливість запропонувати наші послуги по всій території України;

— консультації по оформленню інвестицій;

— професійна логістика;

— гнучка цінова політика.

Компанія MIOLє комплексним постачальником широкої номенклатури інструменту на Український ринок торгових марок ТМ «MIOL», ТМ «FALC»,

TM TOYA, TM TOPEX:

— пневматичний інструмент;

— домкрати та автоаксесуари;

— електроінструмент;

— різувальний інструмент (свердла, зубила, інше);

— вимірювальний інструмент (рулетки, інше);

— витратні матеріали (заклепка, інше);

— плиткорізи;

— слюсарний та монтажний інструмент;

— засоби особистого захисту (перчатки, інше).

40 років компанія R&M AG (Швейцарія) спеціалізується у розробках технологій щодо передачі мови та даних по мідним та волоконно-оптичним кабелям зв’язку. Як виробник одиничних компонентів R&M забезпечує комплексне рішення необхідне для будівництва сучасної кабельної інфраструктури підприємств будь-якого рангу від телекомунікаційної розетки до розподільної шафи. Спектр обладнання включає в себе: кросове обладнання для мідних та ВО кабелів зв’язку, муфти, бокси внутрішнього та зовнішнього виконання, а також усі необхідні компоненти для будівництва кабельної системи підприємств, які задовольняють вимогам останніх стандартів Класів D+, Е i F(кат. 5е, 6 та 7).

Висновки

В умовах трансформації економіки серед багатьох проблем економічного розвитку України вагоме місце займає питання зовнішньоторговельних зв’язків та їх вплив на процес економічного зростання. Трансформація як процес великомасштабних перетворень вимагає активної ролі держави, що на практиці набуває форми стратегії. Країна, обираючи ту чи іншу зовнішньоторговельну стратегію, фактично визначає свій шлях поєднання перетворень із забезпеченням економічного зростання.

Проведений аналіз існуючих теорій формування зовнішньоторговельних стратегій країн (порівняльних переваг на основі факторів виробництва, за рахунок масштабу, технологічного відриву, життєвого циклу продукту) показав, що кожна з них пояснює лише одну складову успіху на світовому ринку, і тому окремо взяті не можуть служити визначенню зовнішньоторговельної стратегії країни. В умовах швидкого розвитку науково-технічного прогресу (НТП) та процесів глобалізації економічних зв'язків погляди на рушійні сили та чинники формування торговельної орієнтації зазнали змін.

Дослідження розвитку міжнародної торгівлі за умов глобалізації показало, що він пов’язаний з такими чинниками:

– НТП, оскільки сприяє поширенню його результатів між країнами. Частка високотехнологічної продукції в зовнішній торгівлі 40 провідних країн займала в 90-х роках 42,4%, причому експорт цієї продукції збільшився за останні двадцять років майже на 50%;

– діяльністю транснаціональних корпорацій (ТНК). ТНК з їх зростаючою мережею закордонних філій (їхнє середнє число, що приходиться на одну корпорацію, виросло в 90-і роки з 4 до 7) є нині найважливішим генератором міжнародної торгівлі;

– прямими іноземними інвестиціями;

– належністю країни до визначеного регіонального економічного угрупування. На початку 90-х рр. на частку внутрішньорегіональної торгівлі в трьох головних регіонах припадала приблизно половина світового експорту.

Однією з найскладніших проблем стратегії зовнішніх економічних відносин України є визначення раціонального співвідношення різних векторів у рамках курсу на входження країни в систему світогосподарських зв’язків. Нині інтеграція України у світове господарство здійснюється різними, але одночасно взаємозалежними шляхами: з Європейським Союзом (ЄС) – як стратегічна мета, з СНД – виходячи з економічної доцільності.

Список використаної літератури

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. — К.: Знання , 2006. — 462 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. — К.: Кондор, 2007. — 166 с.

3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 579 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.

5. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. — 3-тє вид. перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 382 с.

6. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.

7. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: Учеб-но-практическое пособие/ Е. Прокушев,. — М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. — 207с .

8. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с

9. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посіб-ник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 1998. — 447 с