Зміст

Вступ

Розділ 1. Методи навчання географії

1.1. Поняття про методи навчання як дидактичну категорію та їх класифікація

1.2. Характеристика методів навчання

1.2.1. Група словесних методів.

1.2.2.Група наочних методів навчання.

1.2.3.Група практичних методів навчання.

Розділ 2. Активні форми й методи навчання на уроках географії

Розділ 3. Урок-конференція в курсі „Економічної і соціальної географії світу” в 10 класі

Висновки

Вступ

Назламі віків, а тим більше тисячоліть, кожна наука звітує передсуспільством про свої здобутки та визначає пріоритетні проблеми, нарозв´язання яких мають бути спрямовані основні зусилля. Географія запопередні роки встановила головні закономірності розвитку природи таособливості взаємодії суспільства й природи. Усі сфери діяльностісуспільства (територіальна організація виробництва, оптимізаціярозселення, природокористування, пошук корисних копалин,містобудівництво, районне планування, рекреація, заповідна справа)формувались і розвивалися значною мірою завдяки активному впливугеографії.

У світлі реформування освіти в Україні постає завдання щодо обґрунтування наукових засад дальшого розвитку й підвищення пізнавальної самостійності та активності учнів у навчальному процесі. Вирішальне значення у розумовому розвитку відіграє цілеспрямоване навчання учнів, у ході якого вони оволодівають знаннями, вміннями та навичками. Для розумового розвитку учнів важливо не тільки формування фонду знань, але й своєрідних розумових прийомів, операцій, добре відпрацьованих та закріплених, які можна віднести до розряду інтелектуальних умінь.

Найголовнішезавдання вчителя в будь-якій ситуації — створити в класі творчуатмосферу, більше того, педагог повинен розуміти психологічну сутністьцього процесу. Це насамперед не насильне навчання, а заохочення допізнання, повага інтелектуальної сили дитини.

Вчителімають відмовитися від будь-яких форм примушення, а тим паче пригніченняучнів. Учні мають отримати свободу у виборі навчання з профілюючоїпідготовки, у розвитку здібностей через науково-дослідницьку роботу,адже педагогічна система закладу має доповнюватися такою важливоюсферою, як науково-дослідницька робота, яка виступає таким же основнимкомпонентом цілісного навчального процесу, як навчальний процес, виховнаробота.

Мета роботи: дослідити методи навчання дисциплінам географічної галузі в школі, дати загальну характеристику.

Предметом дослідження є типологія методів навчання дисциплінам географічної галузі в школі.

Завершуєтьсяробота висновками, в яких висвітлюються головні особливості таспецифіка методів навчання, узагальнюється все вище зазначене, а такожподається список використаної літератури.

 

Розділ 1. Методи навчання географії

1.1. Поняття про методи навчання як дидактичну категорію та їх класифікація

Слово «метод» походить від грецьких слів «metha» — шлях до мети і «odos» — слідувати.

Удидактиці існують різні підходи до визначення методів навчання. Так, упедагогічній літературі до середини XX ст. під методом навчання розумілитой засіб або шлях, за допомогою якого вчитель, спираючись насвідомість і активність учнів, озброює їх знаннями, уміннями інавичками. Далі окремі дидакти для визначення методів навчання почаливраховувати не тільки діяльність вчителя, а й діяльність учнів (М. М.Верзилін, Б. П. Єсипов, М. О. Данилов та ін.).

З70-80-х років XX ст. метод навчання визначають як спосіб організаціїпізнавальної діяльності школярів, яка забезпечує оволодіння знаннями,здійснює процес пізнання і формує певні навички практичної діяльності.Найпоширенішим стало визначення методів навчання як впорядкованихспособів взаємозв´язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані надосягнення мети освіти.

Підприйомом навчання розуміють певну частину (деталь) методу. Кожен методнавчання складається з певної кількості прийомів. Вони виступають йогочастинами, тобто структурними елементами. Метод — це спосіб роботи, якийохоплює весь її шлях, тоді як прийом застосовується тільки для окремихразових дій.

Єдиноїкласифікації методів навчання в сучасній дидактиці немає. Шкільнапрактика використовує різні класифікації методів залежно від ознак,покладених в основу їх створення. Найпростішою для застосування єкласифікація методів навчання за джерелами здобування тань, за якою всіметоди поділяються натри основні групи: словесні, наочні та практичні.

Такожвідома класифікація методів навчання за співвідношенням рівнівпізнавальної діяльності школярів: пояснювально-ілюстративний,репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий і дослідницький.

Розробленітакож класифікації методів навчання з використанням бінарного підходудо їх визначення (М. М. Левіна, М. 1. Махмутов, Ю. К. Бабанський). Вонибудуються за принципом поділу методів на методи викладання і методинавчання.

Є й інші підходи до визначення і класифікації методів навчання:

• за розумовими операціями (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, систематизація, абстракція);

• за категоріями теорії пізнання (дедуктивний і продуктивний, теоретичний і практичний, чуттєвий і абстрактний);

• за метою освіти і виховання (методи розвитку навичок, виховання почуттів та ін.);

• за формами організації процесу навчання (екскурсії, фенологічні спостереження,

• методи фронтальної, групової та індивідуальної роботи);

• відповідно до ступеня співвідношення педагогічного керівництва і самостійності учнів.

Отже,проблема класифікації методів навчання є актуальною і сьогодні, тому щоуніверсальної та загальновизнаної класифікації методів ще не створено.Далі розглянемо характеристику окремих методів навчання, які найчастішезастосовують вчителі на уроках географії.

1.2. Характеристика методів навчання

1.2.1. Група словесних методів.

Доних належать: усний виклад знань, бесіда, диспут, рольова (ділова) гра,робота з підручником (навчальним посібником, атласом). Загальним дляцієї групи методів є те, що джерелом знань виступає слово. Звичайно,кожен з методів має свої специфічні особливості.

Усний виклад є монологічною формою навчальної роботи. Вчитель повідомляє інформацію, яку учень сприймає, осмислює, запам´ятовує, а потім репродуктивно відтворює засвоєний матеріал. При цьому найкраще поєднувати живе слово вчителя з іншими засобами навчання: читанням фрагментів підручника (у 5-6 класах); демонстрацією тематичних карт, таблиць,схем; проведенням певних дослідів (особливо в курсах фізичноїгеографії). Цей метод передбачає комплексну підготовку педагога:встановлення контакту з учнівським колективом, стимулювання учнів до сприймання нового матеріалу, оптимальну організацію пізнавальної діяльності школярів.

Усне викладання знань має свої як позитивні риси, так і недоліки. До позитиву можна віднести:

• слово вчителя, крім певної інформації, одночасно впливає на пізнавальну діяльність учнів і має великі виховні можливості;

• усний виклад забезпечує комплексну реалізацію основних принципів навчання (системність, науковість, доступність та ін.);

• охопленнясистеми різноманітних засобів та прийомів: демонстрація географічнихоб´єктів на тематичних картах, схематичні малюнки, музичний супровідтощо;

• можливість вчителя використовувати нові наукові досягнення і статистичні дані, які ще не знайшли відображення в діючих підручниках (посібниках);

• підвищення інтенсивності вивчення програмного матеріалу за умов застосування передових технологій і засобів навчання;

• демонстрування учням прикладів логічної та яскравої мови, загальної культури та ерудиції педагога.

До головних недоліків методу слід віднести недостатню пізнавальну активність школярів при домінуючій активності самого вчителя і неможливість повної реалізації принципів індивідуалізації та диференціації навчання.

Основними різновидами усного викладу є: розповідь, пояснення, інструктаж, шкільна лекція. На уроках географії використовуються всі види усного викладання.

Розповідь — це живий, емоційний, не дуже тривалий за часом виклад будь-якого питання з теми. Розповідь учителя широко застосовується в усіх курсах шкільної географії. Але залежно від класу вона відрізняється за тривалістю (від 10-15 хвилин у 5-7 класах до 20-25 хвилин у 8-10 класах).

Виділяють такі різновиди розповіді: описові, художні, науково-популярні.

Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей, властивостей, якостей, предметів і явищ навколишнього світу.

Художня розповідь передбачає образний переказ фактів або історичних подій (наприклад, географічні відкриття та дослідження).

Науково-популярна розповідь базуєтьсяна аналізі певного теоретичного матеріалу. Таким методом-учительзнайомить школярів з різними гіпотезами, абстрактними поняттями. Упроцесі науково-популярної розповіді формуються вміння порівнювати, аналізувати, синтезувати, узагальнювати, робити висновки і складати прогнози. Цей вид розповіді як складна форма викладу використовується переважно у старших класах.

Пояснення — це більш доказовий виклад матеріалу, пов´язаний з вивченням географічнихзакономірностей, процесів і явищ. Під час пояснення педагог застосовуєсистемне обґрунтування певних теоретичних положень.

Інструктаж проводиться перед виконанням практичних та самостійних робіт, а також перед проведенням нестандартних форм навчання, таких як: конференція, вікторина, диспут, залік тощо.

Шкільна лекція — це виклад учителем складної проблеми, важливого питання навчальної програми. Вона застосовується для викладу складного за змістом і значного за обсягомматеріалу з окремих тем або розділів. Під час шкільної лекції єможливість комплексно проаналізувати актуальні географічні проблеми. Якметод навчання лекція використовується переважно у старших класах.

Бесіда являє собою діалог. Це досить поширений і ефективний метод навчання, коли вчитель за допомогою вдало поставлених запитань спонукає школярів відтворювати раніше набуті знання або робити самостійні узагальнення на основі засвоєного матеріалу. Одна з перевагбесіди полягає в тому, що вона сприяє розвитку активності йсамостійності учнів. Застосовується на всіх етапах навчання. Тіснопов´язана з розповіддю вчителя.

Залежно від поставленої мети розрізняють: вступну, повідомлювальну, підсумкову (бесіда-повторення) і контрольну бесіду. Вступну бесіду проводять на початку уроку з метою виявити рівень підготовки учнів до сприймання нового матеріалу, а також перед виконанням практичних робіт та перед екскурсією. Повідомлювальна бесіда базується переважно на фенологічних спостереженнях і застосовується під час аналізу наочних посібників, схем, таблиць, малюнків. Підсумкова бесіда проводиться з метою узагальнення і систематизації вивченого на уроці матеріалу, виділення в ньому головного та формування самостійних висновків школярів, які корегуються вчителем. Контрольна бесіда застосовується для перевірки рівня засвоєння знань.

За структурою побудови бесіди і характером діяльності учнів виділяють два основних види бесіди: катехізичну і евристичну (сократівську). Катехізична бесіда панувала в епоху середньовіччя, відповідаючи вимогам догматичного навчання. Під час катехізичної бесіди передбачаються стислі відповіді учнів на запитання вчителя, котрі переважно виявляють знання фактичного матеріалу. Це найпростіша форма бесіди, яка передбачає запитання, логічно не пов´язані між собою. Евристична бесіда характеризується тим, що вчитель ставить перед учнями певну проблему і за допомогою послідовних запитань та додаткової інформації (яка вже відома учням) примушує їх відтворювати наявні знання і шляхом логічних міркувань самостійно підійти до розв´язання поставленої проблеми.

За формою проведення бесіди можуть бути фронтальними та індивідуальними.

Дискусія (диспут) як метод навчання близький до методів бесіди. Дискусія — це суперечка,обговорення проблемного питання, що передбачає обмін думками між учнямиабо вчителем та учнями. Вона вчить школярів самостійно мислити,розвиває їхні творчі здібності, вміння аргументовано доводити власну позицію, поважати думки опонентів. Для її проведення вимагається високий рівень підготовки учнів певної вікової категорії (8-10 класи).

У дидактиці виділяють такі різновиди дискусії:

1) дискусія, що здійснюється під час спільного вирішення проблеми класом чи окремою групою учнів;

2) дискусія, що спрямована на формування певних переконань молоді. Вона передбачає з´ясування власного ставлення школярів до тих чи інших фактів і подій;

3) дискусія, мета якої — обґрунтування певних наукових положень, що вимагають попередньої підготовки школярів через опрацювання додаткових інформаційних джерел.

У процесі проведення диспутів треба вчити учнів коректно вести словесний обмін думками, сперечатися, аргументовано доводити власні переконання.

Рольова гра стає сьогодні однією з провідних організаційних форм педагогічного процесу, яка дозволяє значно активізувати розумову діяльність учнів і підвищити рівень їх предметної підготовки.

Умови ділової гри дуже наближені до умов реальної дорослої діяльності. В ігрових ситуаціях стає можливим формування вмінь конструктивної рольової поведінки, пов´язаної з виконанням відповідних професійних обов´язків. Іншою особливістю дидактичної гри є групова, тобто більш інтенсивна взаємодія її учасників. Перевагою рольової гри є також можливість створення і вирішення проблемних ситуацій, які завжди підвищують інтерес та мотивацію школярів до творчої діяльності.

Проведенняділових ігор на уроках географії дозволяє розвивати мислення,ініціативу, генерувати колективні ідеї та значно активізувати аудиторію.

До основних вимог організації рольових (ділових) ігор можна віднести:

• наявність чітко визначеної проблеми в межах конкретної теми;

• введення певних ролей, чіткий розподіл між учасниками гри функцій (розробка відповідних інструктивних карток з обсягом конкретних завдань, перелік питань для обговорення тощо);

• створення системи об´єктивних стимулів, що спрямовують кожного учня і всіх разом працювати на конкретний результат (заохочення оцінками, імпровізовані призи);

• рівноцінність умов, вимог та правил для учасників гри.

Головною метою рольової гри (ділової гри, гри-практикуму) є поглиблення і розширення теоретичних знань з певної теми, їх застосування в різних навчальних ситуаціях. Учні також удосконалюють навички групової роботи і вміння працювати з різними джерелами географічної інформації. Рольові ігри найкраще запроваджувати у 7-10 класах.

Для організації роботи клас поділяється на 2-4 групи (відділи, бригади, експедиції, лабораторії тощо). Кожна з груп отримує певні проблемні завдання, для реалізації яких потрібно обратистаршого (завідуючого, бригадира), який здійснює розподіл між членамигрупи функцій для швидкого і якісного виконання комплексних завдань.Результатом роботи можуть бути: заповнена таблиця, опорна схема, складений маршрут, картосхема тощо. Після цього учні мають захистити власну розробку, проект, схему перед класом. Для більшої зацікавленості школярів рольовій грі потрібно надати характер своєрідного змагання (наприклад, групі, яка швидше і якісніше виконає завдання, підвищуються оцінки).

Робота з підручником (навчальним посібником) передбачає організацію самостійної роботи учнів над друкованим текстом. Джерелом географічних знань школярів можуть бути: підручники, навчальні посібники, атласи, хрестоматії, робочі зошити, науково-популярна література, періодичні видання, енциклопедії, довідники, словники тощо.

Робота з книгою дає можливість учням самостійно набувати нових знань, закріплювати, розширювати та поглиблювати їх, а також спонукає школярів до оволодіння методами самоосвіти (способами користування підручниками, посібниками, атласами та іншими засобами інформації).

Наведемо приклади організації самостійної роботи учнів над друкованими матеріалами:

• самостійне вивчення нового матеріалу за підручником (посібником, атласом, робочим зошитом). Досвідчені вчителі спеціально виділяють майже в кожній темі нескладні
  питання для самостійного їх вивчення;

• читання тексту підручника (навчального посібника) з метою закріплення здобутих знань. Цей вид самостійної роботи потребує порівняння фактів, процесів, явищ і систематизації навчального матеріалу за певною ознакою;

• підготовка відповідей за підручником або іншими джерелами на поставлені вчителем запитання. Для цього учні читають текст і визначають провідні ідеї та здійснюють
  логічний взаємозв´язок між окремими положеннями;

• знаходження та виписування визначень окремих понять, об´єктів географічної номенклатури, заповнення узагальнюючих таблиць після самостійного опрацювання тексту підручника;

• розгляд і аналіз малюнків, ілюстрацій, таблиць, схем, картосхем, додатків, що є в тексті підручника;

• підготовка повідомлень, доповідей, рефератів, що вимагає від учнів умінь працювати з додатковими інформаційними джерелами.

1.2.2.Група наочних методів навчання.

До наочних методів навчання належать: демонстрування, ілюстрування, спостереження. За допомогою наочних методів навчання школярі набувають знань в результаті зорового сприйняття окремих процесів і явищ або їх зображень.

Ілюстрування та демонстрування — це наочні методи, які передбачають показ конкретних предметів та явищ географічної оболонки в натуральному вигляді чи у вигляді зображень. Ілюстрація подається у статичному вигляді (гірські породи і мінерали, зразки продукції різних виробництв, форми рельєфу, живі рослини і тварини, малюнки, фотокартки, картини із зображенням різних типів ландшафтів, географічні карти, картосхеми, графіки, схеми, таблиці).

У процесі аналізу ілюстрацій учні не тільки сприймають матеріал, а й проводять з ним певну розумову роботу: пояснюють зміст ілюстрацій, порівнюють їх, роблять узагальнення.

Під час демонстрування матеріали показуються в динаміці (проведення експериментів у курсахфізичної географії, креслення схем, таблиць, показ слайдів івідеофрагментів, робота з комп´ютерними програмами). Для показу окремихдемонстраційних об´єктів використовуються спеціальні технічні засобинавчання.

Спостереження як метод навчання забезпечує безпосереднє сприйняття явищ дійсності (спостереження за процесами та явищами природи, господарською діяльністю людини та її наслідками тощо). Спостереження можна проводити. безпосередньо або за допомогою спеціальних приладів (метеорологічних, астрономічних, математичних та ін.).

Правильно організовані самостійні спостереження потребують від учнів ведення спеціальних записів, наприклад, щоденників спостережень за природою у 5-6 класах.

Ефективність методу спостережень залежить від:

• попередньої підготовки учнів до здійснення певного спостереження;

• підключення різних органів сприйняття;

• активізації розумової діяльності школярів (аналіз процесів і явищ, порівняння, узагальнення тощо);

• оформлення результатів спостереження.

Наочні методи найефективніше використовуються за умов кабінетної системи. У кабінетах географії зібрані підручники, навчальні посібники, тематичні географічні карти, довідкова та методична література, засоби унаочнення (таблиці, схеми, картини, відеозаписи, зразкитворчих робіт школярів тощо), відповідні технічні засоби, зразкигірських порід та мінералів, спеціальні прилади для виконання практичнихробіт, тематичні стенди та інша наочність.

1.2.3.Група практичних методів навчання.

Головною ознакою практичних методів є відтворююча (репродуктивна) навчально-пізнавальна діяльність учнів. Практичні методи використовуються для безпосереднього пізнання дійсності, поглиблення знань, формування певних умінь та навичок. До групи практичних методів входять: вправи (завдання), практичні та самостійні роботи.

Вправа — це метод навчання, що полягає у повторенні певних дій, під час яких у школярів формуються вміння та навички застосування вже набутих знань. За характером навчальної діяльності учнів розрізняють такі вправи: усні, письмові, графічні й технічні. За дидактичною метою виділяють вправи тренувальні, творчі та контрольні. Для географії специфічними є графічні роботи, в яких знання знаходить відображення в картосхемах (контурні карти), графіках, схемах, таблицях, діаграмах.

Практично-лабораторний метод базуєтьсяна проведенні певних експериментів. Він виступає одним з видівсамостійної дослідної роботи учнів. Метод реалізується в усіх курсах географії за допомогою системи програмних практичних робіт, під час виконання яких учні (індивідуально або групами) проводять певні дослідження.

Розділ 2. Активні форми й методи навчання на уроках географії

Зміни економічної ситуації в державі впливають назміст географічної науки, особливо економічної й соціальної.Посилюється економізація та екологізація географічної освіти. Усі ціпроцеси стосуються й шкіл та навчальних закладів нового типу.Удосконалення навчально-виховного процесу як передумова зростанняінтересу учнів до навчання й підвищення якості їх знань передбачаєзастосування найрізноманітніших методичних прийомів.

Основоюактивізації навчання й забезпечення підвищення наукового рівня шкільноїгеографії є вивчення географічних об´єктів, явищ не тільки на рівніфактів, які необхідно запам´ятати, а на рівні проникнення в їх суть.

Першоюумовою активізації діяльності учнів є постановка перед нимипізнавальних завдань, які можуть бути у вигляді проблемних ситуацій.Наприклад, під час вивчення природних зон материка можна зачитати уривкиз описом певної природної зони, а учням поставити завдання відгадати,про яку зону йдеться, за якими ознаками це можна визначити. Таким чиномучнів підводимо до самостійного мислення, уміння виділяти головне,робити висновки.

Другимважливим шляхом створення проблемних ситуацій є зв´язок матеріалу, щовивчається, з життям. Отже, проблемні питання спонукають учнів мислитиактивно, цілеспрямовано.

Великезначення для активізації пізнавальної діяльності учнів на урокахгеографії має навчання прийомів роботи з підручником і атласом, зошитом здрукованою основою. На уроці слід показувати як працювати з підручникомта його додатковим арсеналом. І так урок за уроком учні тренуються вроботі з усіма компонентами підручника. Якщо матеріал простий ідоступний учням, то можна використати самостійну роботу з наступноюбесідою, якщо складний — вивчення нового матеріалу подати методомбесіди. Самостійна робота сприяє самоконтролю, умінню працювати,виділяючи головне.

Активнимиформами навчання, що збуджують творчу діяльність учнів, є застосуваннядидактичних ігор, уроки-заліки, уроки-семінари, конференції, уроки -КВК. Звичайно, форми роботи визначають, виходячи з проблем даного курсу,рівня знань учнів.

Шкільнийсемінар — одна з колективних форм роботи. До нього учні готуютьсязаздалегідь: використовують різноманітну додаткову літературу, іншіджерела інформації.

У 10класі можна використати прийом рольової гри. Цей прийом навчитьмайбутнього члена суспільства приймати самостійні рішення, робити йвідстоювати свій вибір з точки зору господаря країни.

Приклади завдань ігрового характеру.

1. Ти — один з керівників гірничо-збагачувального комбінату вКриворізькому залізорудному басейні. Які заходи для збереження земельнихресурсів запропонуєш?

2. Ти — менеджер сільськогосподарського підприємства на Поліссі. Якийкомплекс меліоративних робіт слід провести у твоєму господарстві, щобпідвищити врожайність картоплі?

У 10 класі можна провести прес-конференцію на тему «Глобальні проблеми людства». Заздалегідь учні отримують ролі:

1.Кореспонденти газет і журналів (учні, які не отримали завдання).

2.Політолог (проблема війни і миру).

3.Експерт ООН з народонаселення (демографічна проблема).

4.Представники НДІ — гідрологи, геологи (проблема раціонального використання природних ресурсів).

5.Космонавт (проблема освоєння космосу).

6.Міністр енергетики (енергетична проблема).

Дляпідвищення ефективності уроків з географії слід поєднувати вивченнятеоретичного матеріалу з виконанням учнями різноманітних практичнихробіт. Хороші результати дає виконання практичних робіт групами учнів.Групова робота має такі переваги:

• розвиває самостійність учнів;

• спонукає до поглибленого засвоєння знань;

• виробляє практичні навички й уміння;

• дає змогу отримати знання за найкоротший час;

• виховує почуття колективізму;

• сприяє вирівнюванню знань учнів;

• розкриває можливості, які не могли б розкритися в індивідуальній роботі.

Груповуформу роботи застосовують на різних типах уроків: під час вивченнянового матеріалу, уроках-практикумах, підсумкових уроках (урок-КВК, «Що?Де? Коли?»).

Завданняотримують за місяць до уроку узагальнення знань. Творчі завданняотримують учні під час підготовки до уроків-конференцій в 10 класі. Цяформа роботи включає в себе три етапи:

1.Підготовка;

2.Проведення уроку (звіт);

3.Підсумок.

Оцінки виставляють командири кожної групи.

Проілюструємо це на прикладі.

Тема уроку «Світові природні ресурси. Географія світових природних ресурсів».

Навивчення теми відводиться 2 уроки. Протягом першого учні самостійнопрацюють над завданням, удома оформляють результати своїх прогнозів іпотім на другому уроці доповідають результати в класі.

Клас розділяють на 3 групи, кожна з яких вибирає капітана (експерта) і отримує завдання.

І група. Географія рудних корисних копалин.

1. Виявити закономірності розміщення на земній кулі рудних кориснихкопалин. Позначити й підписати на контурній карті найбільші родовищарудних корисних копалин.

2.Пояснити, чому рудні пояси простягаються на великі відстані.

3.Визначити, які корисні копалини приурочені до рудних поясів.

4.Проаналізувати діаграми, що показують, які частини світу найбагатші залізною рудою, які —міддю, які — оловом.

5.Використовуючи атлас, нанести на контурні карти країни — експортери залізної руди.

6. Зробити аналіз забезпеченості світового господарства корисними копалинами.

IIгрупа. Географія паливних корисних копалин.

1.Виявити закономірності розміщення на земній кулі паливних корисних копалин.

2. Позначити й підписати на контурній карті назви найбільших нафтових,газових і вугільних родовищ світу, назвати країни-експортери нафти, газута вугілля, використовуючи дані карт атласу, додатків до підручника.

3.Дати прогноз ресурсозабезпеченості різних регіонів світу у XXI ст.

IIIгрупа. Географія водних ресурсів.

1.Виявити географічні особливості розміщення водних ресурсів.

2.Визначити загальні запаси води, зробити прогноз забезпеченості світу водою.

3.Які води найбільше використовуються в промисловості, сільському господарстві й побуті? Чому?

4.Виділити на контурній карті умовними знаками райони з найвищим рівнем забезпеченості водою.

Розділ 3. Урок-конференція в курсі „Економічної і соціальної географії світу” в 10 класі

Учителі,що викладають географію у 10-х класах, знають, що обсяг матеріалу курсу«Економічна і соціальна географія світу» дуже великий, а на вивченняйого навчальним планом передбачена лише 1 година на тиждень. Це створюєзначні труднощі, особливо під час розгляду розділу «Регіони та країнисвіту». Щоб десятикласникам все ж дати певні знання про окремітериторії, найкраще застосовувати таку форму роботи на уроці, якконференція.

Загальна організація роботи

З кожного регіону (Західна Європа, Центральна Європа, Східна Європа, Північна та Цен­тральна Азія, Середній Схід, Південна та Східна Азія, Північна Америка, Латинська Америка, Африка, Австралія та країни Оке­анії) вибирається 1—2 держави, що найбільш яскраво відбивають його особливості. Залежно від підготовки учнів, може бути два шляхи відбору країн; перший — легший, коли вибираються найбільш відомі держави, інфор­мація про які міститься в підруч­нику; 2 — складніший, коли до розгляду пропонуються держави, відомості про які слід відшукати в різних джерелах інформації.

Для чіткої організації само­стійної роботи школярів визна­чається графік розгляду кожної країни.

Перед початком вивчення роз­ділу «Регіони та країни світу» клас ділять на групи по 3—4 осо­би (важливо, щоб учні це роби­ли самостійно за бажанням, адже від взаєморозуміння всередині «творчого союзу» залежить їх подальший успіх). Кожна група учнів вибирає 2 країни, інфор­мацію про які учасники групи будуть висвітлювати, тобто ви­ступатимуть як «оглядачі» цих держав, але таким чином, щоб розгляд першої країни відбував­ся в III, а другої — у IV чверті.

Усі інші учні, що не характе­ризують конкретної країни, тоб­то не належать до категорії «оглядачів», переходять до роз­ряду «публіка» (або «кореспонден­ти»). Але вони теж готуються до зустрічі під час «конференції», бо будуть ставити питання «огляда­чам».

Підготовка «оглядачів» до конференції

Готуючи огляд певної країни, кожен учень повинен прочитати багато літератури (енциклопедії, довідники, підручники, книжки, статті тощо), опрацювати різні джерела інформації (географічні карти, атласи, сторінки Інтернету, теле- та радіопередачі та ін.), щоб якомога краще дізнатися про державу, що характеризується.

Для кращої організації робо­ти на уроці розробляється план характеристики держави. По-пер­ше, десятикласникам легше буде збирати інформацію, характери­зувати державу в певній послідов­ності. По-друге, для вчителя існу­ватимуть чіткі орієнтири щодо повноти розкриття матеріалу.

План економіко-географічної характеристики держави може мати такі пункти:

1. Загальні відомості (площа, кількість населення, столиця; державні символи: прапор, герб, гімн; державний лад: форма прав­ління, державний устрій, адміні­стративно-територіальний поділ; офіційна мова; грошова одиниця; національні свята).

2. Географічне положення, оцінка для розвитку господарства (економіко-географічне — вихід до океанів і морів, важливість транспортних магістралей тощо; політико-географічне — країни-сусіди та відносини з ними, су­сідство з «гарячими точками» планети тощо.

3. Природні умови та ресурси, оцінка для розвитку промис­ловості, сільського господарства, будівництва, транспорту тощо (особливості рельєфу й клімату, оцінка сприятливості природних умов; забезпеченість природними ресурсами — мінерально-си­ровинними, водними, земельни­ми, лісовими та ін.).

1. Населення (демографічні процеси: кількість населення та його динаміка, природний та ме­ханічний рух, статево-вікова структура; розміщення населення: густота населення, основні типи поселень, міське та сільське населення; етнічний та національ­ний склад; релігія, трудові ресурси та зайнятість населення; соціаль­на структура).

2. Господарство (загальна ха­рактеристика промисловості, сільського господарства, транс­порту; територіальна організація).

3. Проблеми та перспективи суспільного розвитку країни.

Для того, щоб характеризува­ти країну за таким планом, не до­сить мати інформацію (навіть у великих обсягах) про неї, по­трібно ще вміти аналізувати зібраний матеріал — оцінювати всі чинники розвитку господар­ства, пояснювати ступінь розвинутості господарства загалом і його окремих галузей тощо, — а також давати лаконічну інтегро­вану відповідь на кожне питан­ня.

Учителю потрібно чітко зорі­єнтувати учнів щодо витрати часу на уроці при висвітленні кожно­го пункту плану характеристики (регламентувати кожний розділ, визначити тривалість розповіді по кожному пункту, щоб більша ча­стина часу припадала на розгляд господарства), що в сумі не по­винно перевищувати 30 хвилин.

Організація роботи всередині групи залежить від самих деся­тикласників, які до неї входять. Учні можуть матеріал готувати разом, обговорюючи кожний пункт, а можуть пункти плану розподілити між учасниками гру­пи, щоб кожен більше заглибив­ся у «свій напрям». Але останнє не означає обмеженість лише «своїми» пунктами, бо всі учні групи повинні володіти загаль­ною інформацією про країну, хоча «своє» питання потрібно знати досконало. Під час конфе­ренції група «оглядачів» мусить висвітлювати особливості певної країни, навіть коли хтось із гру­пи з будь-яких причин не з´яви­вся на урок, — не можна ж роз­чарувати «публіку», яка готу­валася до зустрічі. Той, хто був відсутній під час виступу своєї групи, приєднується до огляду іншої країни, але його участь у ролі «оглядача» упродовж чверті обов´язкова.

Крім усної розповіді про краї­ну група «оглядачів» може підго­тувати будь-який ілюстративний матеріал (фотографії, таблиці, схеми, малюнки, відеороліки тощо), адже вони розуміють, що досягти поставленої мети — за короткий час якомога повніше розкрити економіко-географічні особливості держави за типовим планом — найкраще, якщо не тільки на слух, а й візуально сприймати інформацію.

 

Підготовка «публіки» до конференції

Щоб бути «публікою» під час проведення конференції, не до­сить лише присутності на уроці — необхідна активність під час об­говорення проблеми, а для цього потрібно підготуватися: у загаль­них рисах знати про країну, що розглядається, заготовити цікаві запитання для детальнішого ви­вчення предмета обговорення (держави).

До запитань, які «публіка» ста­витиме «оглядачам», висувають­ся такі вимоги:

• географічність (запитання мають стосуватися території цієї
країни й географії);

• лаконічність, чіткість, одно­значність (запитання має бути коротким і чітко сформульованим; воно не повинно містити в собі відповіді або базуватися на
  якихось припущеннях);

• свіжість і новизна інформації (питання має бути таким, щоб
  відповідь не повторювала інформацію, що вже прозвучала, тобто не повинна стосуватися типового плану характеристики країни; при відборі матеріалу для запитання слід користуватися сучасними, а не застарілими даними);

• унікальність і специфічність (запитання має бути з «родзин­кою», цікаве, оригінальне, відпо­вісти на яке можуть лише ті «огля­дачі», що впевнено володіють інформацією про «свою» країну).

Зрозуміло, що для того, щоб задати запитання «оглядачам» за цими вимогами, потрібно багато попрацювати. Крім правильно сформульованого запитання, тре­ба знати і повну відповідь на своє запитання, адже існує вірогідність її оприлюднення в разі, коли «оглядачі» цього зробити не змо­жуть.

Структура проведення уроку-конференції

Після вступного слова вчите­ля група «оглядачів» за типовим планом характеризує держави упродовж 25—30 хвилин. Учите­лю важливо стежити за дотри­манням регламенту висвітлення кожного пункту плану, іноді втручаючись у розповідь «огля­дачів» для того, щоб прискорити розкриття інших розділів харак­теристики, адже учні часто захоп­люються деталями і багато уваги приділяють чинникам розвитку господарства за рахунок часу, відведеного на розгляд основних галузей господарства.

Характеризувати країну «огля­дачі» можуть у будь-який спосіб: кожен висвітлює ті пункти пла­ну, які готував; усі учасники гру­пи, чергуючись і доповнюючи один одного, дають опис держа­ви по кожному пункту плану; хтось один розповідає про краї­ну, а всі інші — доповнюють, де­монструють ілюстративні мате­ріали тощо. Але під час вистав­лення оцінки за роботу на кон­ференції враховується активність і внесок кожного «оглядача» ок­ремо.

Виступаючи перед класом, учні набувають навичок ораторсь­кої майстерності, освоєння якої веде до збільшення зацікавленості аудиторії до проголошеної інфор­мації, а відтак і до зростання інте­ресу до точки зору промовця та його особистості. Виступаючи перед аудиторією, слід:

а) говорити голосно і чітко, не поспішати, але й не робити довгих пауз;

б) стояти рівно, обличчям до слухачів;

в) не зловживати жестами (надмірна кількість рухів утомлює аудиторію);

г) мати строгий, підтягнутий вигляд (у зовнішності треба уни­кати елементів, які б відволікали публіку від інформації, що про­голошується) .

Навчаються спілкуванню й учні, що знаходяться в ролі «пуб­ліки», бо слухати теж треба вміти.

Для привернення уваги одно­класників до розповіді «оглядачів» пропонується її конспектувати, що призводить до активного сприй­няття матеріалу, адже з усього потоку інформації потрібно ви­брати основне й записати. Про­ведення конференцій під час ви­вчення розділу «Регіони та краї­ни світу» є чудовою нагодою для школярів набути та вдосконалити навички конспектування, що ста­нуть їм у нагоді в подальшому житті, особливо під час навчання у вищих навчальних закладах, де вважається, що студент повинен уже вміти конспектувати за лек­тором. Учням важливо пояснити основні прийоми та правила кон­спектування:

1. не намагатися записувати все підряд, кожне слово, перетво­рюючись на стенографіста, а фіксувати головне (фразу, слово) із почутого речення (думки);

2. писати швидко, але розбірливо;

3. уникати допоміжних слів («отже», «таким чином», «зна­чить» та ін.);

4. скорочувати деякі слова, але так, щоб текст потім був зро­зумілий (краще від слова зали­ шати кілька початкових і кінце­вих літер, замінюючи середину
   дефісом, наприклад, слово «харак­теристиці» буде виглядати, як «хар-ці»);

5. для довгих слів або фраз, які часто трапляються, вигадати абревіатуру або символічне позна­чення;

6. спочатку зафіксувати важ­ливі числа, а потім повернутися
   до їх пояснення, розшифровки;

7)запам´ятовувати мелодику проголошення географічних назв і власних імендля того, щоб потім по пам´яті відновити почуте на папері.

Післяхарактеристики країни 10—15 хвилин відводиться на запитання від«публіки». Кожен учень може підготувати кілька запитань, але за однеколо ставить лише одне. У разі, якщо запитання не відповідає вимогам,воно знімається (про це повідомляє вчитель, пояснюючи причину зняття), аправо ставити запитання переходить до наступного учня. Відповідати назапитання «публіки» може хтось один з «оглядачів» або всі разом,доповнюючи один одного. У випадку, коли «оглядачі» не відповіли назапитання «публіки» або відповіли неправильно чи не повністю, той, хтойого ставив, повинен дати правильну повну й вичерпну відповідь.Активність «оглядачів» під час відповідей на запитання та кількістьправильних відповідей впливають на оцінку за роботу на конференціїкожного з них.

Наприкінціуроку підводяться загальні висновки щодо характеристики країни,аналізуються помилки, допущені «оглядачами», висловлюються зауваженнящодо ведення конференції та повноти розкриття характеристики, учительвиставляє оцінки.

Оцінювання роботи учнів

Підсумовуючироботу конференції, учитель виставляє оцінки «оглядачам», а також учняміз «публіки», що ставили запитання, та за конспекти.

Роботакожного з «оглядачів», що включає в себе економіко-географічнухарактеристику держави за типовим планом і відповіді на запитання«публіки», учителем оцінюється індивідуально з урахуванням зауваженьоднокласників і сприйняття «публікою». При оцінюванні кожного «оглядача»враховуються його персональний внесок у розкриття теми, загальневраження від його розповіді про країну, активність під час відповідей назапитання, кількість правильних і повних відповідей, а також таківміння та навички, як:

• чітко та ясно висловлювати свою думку;

• добре володіти та влучно застосовувати географічну термінологію;

• правильно показувати на географічній карті об´єкти, що називаються;

• цікаво подавати інформацію;

• уміло аналізувати наведені факти, цифри, події.

Оцінкиучням з «публіки» виставляються за кількість та якість виголошенихзапитань (враховуються лише ті запитання, що були поставлені публічно).Причому іноді за одне цікаве, оригінальне запитання, на підготовку якогопотрібно багато попрацювати, можна отримати високий бал, а в іншомуразі — може перемогти велика кількість «сіреньких» запитань, що тежпризводить до винагороди високим балом. Щоб отримати високий балінтегральної оцінки наприкінці чверті за активність на конференціях,десятикласники можуть або поставити по 1—2 запитання на кожному уроці,або зосередитися на кількох країнах для складання оригінальних запитань звеликою вірогідністю високої відзнаки.

Перевірка3—4 конспектів наприкінці уроку не дуже обтяжить вчителя, але з цьогоподвійна користь, бо, по-перше, є можливість урізноманітнити видиоцінюваних робіт і таким чином деяким учням (що не вирізняються творчоюактивністю, але відзначаються ретельністю і наполегливістю) підвищитисвій загальний рівень оцінки, по-друге, десятикласники впевняться, щооцінюється кожний вид їх робіт.

Вестиоблік оцінок за роботу на конференціях краще в окремому журналі,виділяючи оцінки за кожний вид роботи («оглядач», поставлені запитання,конспект) окремим кольором. Тоді наприкінці чверті добре видно всюкартину участі кожного десятикласника на уроках-конференціях, що можевідбитися в інтегральній оцінці за активність на таких заняттях, якапотім істотно впливатиме на виставлення семестрової оцінки.

Висновки

В умовах розбудови незалежної демократичної правової держави все більшого значення набуває правова освіта молоді.

Передвчителем стоїть завдання не повідомити матеріал і перевірити знання, авиявити досвід учнів щодо викладеної вчителями інформації. Зміниласярежисура уроку. Учні співпрацюють у діалозі з вчителем, висловлюють своїдумки, діляться інформацією, обговорюють те, що пропонуютьоднокласники, відбирають під керівництвом вчителя той матеріал, щозакріплений науковими знаннями.

Правильний вибір форм і методів навчання — одна з найголовніших умов підвищення ефективності уроку.

Вибірметодів навчання залежить від навчально-виховної мети і змісту теми,рівня підготовки учнів, наявності наочних засобів навчання. Великезначення має вибір типу уроку та його структура.

Якщона уроці вивчається новий матеріал з переважанням теоретичних питань, аучні мають достатні опорні знання, доцільно використовувати методбесіди в поєднанні з пояснювальною розповіддю про головні й новіпрограмові знання. Залежно від підготовки учнів бесіда може бути простоюабо евристичною, з постановкою проблемних завдань і залученням різнихзасобів навчання (підручник, карти,«матеріали спостережень).

Важливоюрисою сучасного уроку є активна діяльність учнів, підвищення їхрозумових зусиль, поліпшення процесу засвоєння знань, умінь і навичок.