Проблема методу наукового пізнання опукло представлена у висловлюванні сучасного видатного українського психолога С.Д.Максименка про те, що наука, як сфера духовно-практичного освоєння світу являє собою сукупність систематизованих знань про оточуючу природу, суспільство, людину, і, разом з тим, сукупність методів, засобів і способів отримання цих знань. Методи, являючись органічною частиною науки, виступають в ній в той же час в самостійній і особливій функції. На певних етапах розвитку науки метод може стати стимулом або, навпаки, перепоною для розвитку окремих галузей наукового пізнання. Сьогодні нема потреби доводити, що успіх будь-якого дослідження в значній мірі залежить від досконалості методу, який в ньому застосовується. В цьому смислі метод пізнання слід розглядати як вирішальний аргумент для оцінки об'єктивності дослідження в цілому. [4,12-13].

Питання підбору методів, адекватних предметові дослідження, особливо гостро постає в контексті вивчення феномену психічних захистів. При їх виборі вирішальне значення набуває особиста теоретична та практична орієнтація дослідника. І коли стосовно проявів та механізмів психічних захистів, їх функціонального навантаження та психічної природи напрацьовано досить велику кількість різнорідного по своїй фундаментальності та валідності наукового матеріалу, то стосовно методів дослідження психічних захистів ми маємо значну прогалину, особливо у вітчизняній психології. Це пояснюється в рівній мірі як складністю досліджуваного явища, так і недостатньою зорієнтованістю дослідників-психологів на вивчення та практичне врахування дії механізмів захисту. Певний оптимізм, звичайно, вселяє відносне зростання в останні роки наукових пошуків у цьому напрямку. Хоч окремі сповіщення і викликають закономірні сумніви про можливість саме такими засобами досліджувати певні форми психічного захисту. Так, окремі автори [9] повідомляють, що за допомогою автопортретного письмового твору про себе були досліджені механізми конверсії у дітей молодшого шкільного віку. Таке твердження (фрагмент більш великого повідомлення) викликає одразу цілий ряд запитань та зауважень. Так, автор не повідомляє про виявлену таким чином частоту випадків конверсії у зазначеної категорії досліджуваних; або ж можна механізм конверсії екстраполювати на усіх школярів. Таке припущення суперечить самому визначенню конверсії, яке передбачає наявність досить вираженого неврозу у суб'єкта. Оскільки автор не повідомляє про відхилення у психічному здоров'ї досліджуваних ним учнів, лишається думати, що така ситуація склалася внаслідок власного, відмінного від загальноусталеного, трактування поняття "конверсія". Наведений нами приклад висвітлює ще одну суттєву проблему дослідження психічних захистів — оскільки на сьогоднішній день відсутній загальновизнаний термінологічний апарат, пов’язаний з феноменом психічних захистів, кожен дослідник у цій галузі вимушений значну увагу приділяти тлумаченню тих чи інших термінів та їх смислового наповнення.

Аналіз наукової літератури показує, що ситуація з вивченням психічних захистів, подібна до відомої притчі про трьох сліпих і слона, коли кожен з них доторкнувшись до певної частини слона — вуха, ноги та хвоста, несамовито доводив, що той подібний до ковдри, стовпа та вірьовки відповідно. Такий стан справ можна пояснити надзвичайною різноманітністю та поліфункціональністю захисних механізмів особистості, їх безсвідомою природою та відсутністю методу, який би дозволяв вивчати все це розмаїття в комплексі.

Найбільш фундаментальні основи у розробку, аналіз та обгрунтування методів вивчення психічних захистів та інших психічних структур несвідомого заклала А.Фрейд [10]. Її детальний аналіз особливостей вивчення психічного захисту за допомогою різних психоаналітичних методик і по сьогодні слугує в якості довершеного прикладу та орієнтиру.

Прогноз ефективності того чи іншого методу вивчення захисних механізмів можна скласти на основі двох основних факторів: активність "Я" суб'єкта в діагностичному процесі та ступінь узгодженості методу дослідження з цілями усіх трьох структур особистості — "Воно", "Я", та "Зверх-Я", притримуючись того положення, що "Воно" прагне до об'єктивування, "виходу на поверхню", "Я" намагається підтримувати цілісність уявлень про себе та уникати ситуацій тривоги, а "Зверх-Я" виступає в ролі інтереоризованого внутрішнього цензора, що стримує надмірні, з його точки зору, побудження несвідомого.

Необхідно враховувати специфіку захисних механізмів: те, що витіснене не може прямолінійно бути введеним у свідомість суб'єкта — бо це лише актуалізує його захисну систему.

Оскільки не можна абстрактно досліджувати психічні захисти у відриві від того, що захищається і проти чого вони направлені, методи вивчення психічних захистів повинні прямувати до одночасного, комплексного симультанного дослідження усіх трьох факторів функціонування системи психічних захистів: а) фактори, що їх актуалізують; б) насторожі чого вони стоять; в) засоби, які спрацьовують в захисному процесі. Звичайно, увага дослідника, в залежності від мети його наукового пошуку, може в більшій мірі акцентуватися на якомусь з названих факторів. В нашому випадку це особливості функціонування різновидів психічного захисту. Ми спробуємо проаналізувати окремі методи дослідження психічних захистів з точки зору врахування вищеназваних чинників та активності "Я" у психодіагностичному процесі.

На необхідність участі "Я" в терапевтичному процесі вперше на прикладі гіпнотичної техніки звернула увагу А.Фрейд. За допомогою гіпнозу можна отримати доступ до певних безсвідомих компонентів психіки суб'єкта — тих з них, які у звичайному стані заблоковані захисною активністю "Я". Така інформація, будь-то подавлені і витіснені інстинкти, афекти, симптоми, тощо, котрі запускають в дію різноманітні захисні засоби "Я", може бути представленою у свідомості суб'єкта і проявляти терапевтичний чи коригуючий вплив лише на період зміненого тим чи іншим способом (в розглядуваному випадку гіпнозом) стані свідомості. Одразу ж після повернення "Я" до норми, воно починає активну боротьбу проти "насильно" введених до нього когнітивних елементів, які розцінюються абсолютно чужими для конкретної психіки і ні до чого іншого крім посилення психоенергетичних затрат на їх усунення не призводять. Подібні артефакти ми відмічали і в такій психодіагностичній ситуації, коли “Я” не потрапляло під дію якихось психологічних, хімічних, фізичних чи фізіологічних чинників як то гіпноз, навіювання, медитація, наркотичні речовини, голотрофне дихання, голодування тощо, а певні неусвідомлювані компоненти психіки суб’єкта були виявлені в обхід захисних утворень та активності “Я” – наприклад, за допомогою різноманітних тестів високого гатунку. За таких умов, як у випадках зміненого стану “Я”, так і при його звичному функціонуванні, ми маємо, в кращому випадку, короткотерміновий психокорекційний ефект на фоні неприйняття “Я” певної когнітивної інформації.

Звичайно, коли за вихідну основу дослідження взяти жорстку орієнтацію на формальні наукові результати забезпечені експериментаторським підходом, то й з допомогою таких технік можна отримати певні відомості про активність захисної системи суб'єкта. Але гуманістично орієнтована психологія не мислить використання особистості (навіть з психічними відхиленнями) в якості експериментального полігону для апробування різних психотехнічних методик та відокремленого від надання психологічної допомоги відстороненого споглядання. Саме на підгрунті гуманістичної психології та її поглядів стосовно завдань практичної психології вибудовані наші дослідження, результати яких представлені наприкінці статті.

На сьогодні крім різноманітних модифікацій гіпнотичної техніки [5] відомо багато інших, які за своєю сутністю та психокорекційною результативністю наближені до неї — це всі методи, що грунтуються на принципі функціональної проби [7,15]; зміненому стані свідомості, приміром, наркоаналіз [40,33], аутогенне тренування [3, 145], психоделічна (психолітична) терапія [6, 108]. По своїй психокорекційній ефективності до цієї групи відносяться і різноманітні методи тестового дослідження — хоч "Я" перебуває в звичайному стані, діагностика відбувається в обхід його цензури. Так метод портретних виборів по Сонді [8] дає можливість виявляти широкий спектр індивідуально-особистісних рис та глибинних, неусвідомлюваних тенденцій, що визначають базу мотиваційної направленості, однак матеріали, отримані з його допомогою, як і матеріали інших тестових методик, мало придатні для використання в процесі психокорекції оскільки по відношенню до "Я" суб'єкта вони виступають як сторонні чинники. Крім того, у вищезгаданих методах дослідження психічних захистів увага дослідника спрямована виключно на "Воно", що репрезентує собою частину можливих загроз для цілісності "Образу Я".

Під час психодіагностики за методом вільних асоціацій захисна діяльність "Я" не блокується зовнішніми спонуками, проте від нього вимагають штучної лояльності до бажань "Воно". Така лояльність можлива лише до певної межі, після якої "Я" починає чинити опір вторгненню "Воно". Під час такого опору психолог може спостерігати дію опорів та застосування проти "Воно" одного з притаманних "Я" захисних засобів. Під час такої активності "Я", аналізуючи його вплив на вільні асоціації — пропуски, перестановки, тощо, можна встановити механізм психічного захисту, що був використаний "Я", а після цього більш точно реконструювати справжній зміст "Воно". Тому першочерговим завданням аналітика, за словами А.Фрейд, є "опізнання захисного механізму" [10, 16].

Природним та аналогічним до методу вільних асоціацій за своїми можливостям психодіагностики психічних захистів є метод аналізу сновидінь. Аналогічно до основної ситуації психоаналізу, під час сну "Воно" має більше можливостей заявити про себе, а опір "Я" виявляється в роботі цензури сновидіння. Тому аналіз психічних захистів за даних умов полягає в реконструюванні цензорських дій стосовно змісту сновидінь, таких як: викривлення, пропуски, зміщення, перевід у протилежність, перестановки, згущення, тощо. В психоаналізі існує два способи трактування сновидінь — через асоціації сновидця та шляхом трактування символів, що представляють собою постійні та універсальні зв'язки між конкретним безсвідомим змістом та його предметним чи вербальним вираженням. Трактування символів дозволяє пізнавати зміст "Воно" не витрачаючи час та енергію на дослідження захисної активності "Я", проте, як наслідок, діагностика набуває одностороннього характеру і не дає можливостей глибокого психологічного розуміння суб'єкта.

В цьому контексті особливо гостру критику викликають різноманітні проективні малюнкові методики, коли зміст зображення інтерпретується лише за рахунок переводу символів по їх стандартизованому змісту, без участі в цьому процесі досліджуваного (приміром, у загальновідомому тесті “Будинок, дерево, людина”).

Такі методи діагностики хибують не лише односторонністю у дослідженні проявів несвідомого, а й некоректністю тлумачення самих символів оскільки останні є полісемантичними по своїй суті а "індивід робить вибір між різними значеннями символу" [2, 463]. Іншими словами, для точної психодіагностики потрібно, щоб не дослідник — експериментатор на основі якихось стандартів пояснював, "переводив" символи а сам суб'єкт брав активну участь у такому процесі їх інтерпретації.

Яскравий матеріал для вивчення психічних захистів міститься у так званих парапраксіях — випадкових обмовках, забуваннях та провалах пам'яті. Такі явища трапляються під час ослаблення контролюючої функції "Я", що призводить до реалізації певних імпульсів несвідомого. Аналіз парапраксій дозволяє пропрацювати деякий зміст "Воно" та наочно продемонструвати дію таких захисних механізмів як заміщення, конденсація, витіснення, пропуск. Однак, метод аналізу парапраксій та близьких до них помилкових дій не може слугувати базовим у дослідженнях психічних захистів, оскільки такі прояви психіки індивіда досить епізодичні.

Описана психоаналізом одна з форм переносу — перенос захисту, на відміну від парапраксій, в психокорекційній ситуації зустрічається досить часто. Суть такого переносу полягає в тому, що суб'єкт в процесі психокорекції проявляє нав'язливе повторення певних захисних дій, сформованих проти побуджень "Воно" ще в дитинстві. Перенос захисту може проявлятися як паралельно з переносом інстинктивних імпульсів так і самостійно. Але найчастіше відбувається перенос інстинктивного імпульсу викривленого захисними механізмами. В такому випадку завданням психокорекції виступає аналіз захисного механізму, використаного "Я" проти інстинктивного імпульсу, та відтворення цього інстинктивного імпульсу в первородному варіанті. Введення результатів аналізу до свідомості індивіда допомагає суттєво розширити його рефлексію власного інстинктивного життя, з'ясувати які саме механізми психічного були використані психікою для приборкання цих імпульсів ще в дитячому віці та суттєво підвищити результативність корекційного процесу. Дослідження психічних захистів методом аналізу переносу захисту ускладнюється тим, що "Я" суб'єкта активно протидіє такому процесу. Тому технічна сторона такої роботи вимагає високого рівня теоретичної та практичної підготовки психолога, якому необхідно розрізняти перенос захисту, сформованого в період дитинства, від дії актуальних захисних механізмів.

Варто також зауважити, що основна маса досліджень психічних захистів проводилася на невротиках, психічно хворих та паталогічно акцентуйованих особистостях, що також вносило зрозумілі обмеження в можливість застосування та розвитку того чи іншого наукового методу пізнання. Лише віднедавна, завдяки роботам Ф.В.Бассіна [1] та Т.С.Яценко [11], в своїх наукових пошуках з проблем психічних захистів дослідники повернулися обличчям до так званих "нормальних" особистостей.

Академіком Т.С.Яценко розроблено метод активного соціально-психологічного навчання (АСПН), який дозволяє за досить короткий час суттєво підвищити психологічну компетентність особистості в галузі практичної психології. Психокорекційний процес в групі АСПН зорієнтований на "прилучення" суб'єкту до власного матеріалу та одночасний розвиток у останнього здатності піднятися над цим матеріалом для об'єктивного його аналізу. Саме це є необхідною умовою для здолання опорів у роботі з психічними захистами. Розвиток здатності перетворювати себе і особливості власної поведінки у об'єкт дослідження, означає разом з тим і розвиток самокорекції та аутотерапії.

Таким чином, процес психодіагностики у групі АСПН є спільною проблемою для всіх його учасників, а не лише одного психолога. Цьому процесу властива гнучкість, багаторівневість в уточненні гіпотези ведучого про причини особистісних труднощів того чи іншого учасника АСПН. Перевірка цієї гіпотези здійснюється спільно з суб'єктом навчання без нав'язування йому якихось висновків, порад, проте допомагає йому знайти свій власний шлях розв'язання проблеми з використанням інформації, одержаної в груповому процесі. При цьому реалізується феноменологічний підхід — першочергове значення має оцінка групової інформації самим суб'єктом при допомозі психолога. Психодіагностика в АСПН передбачає структурування групового процесу чи то конкретного діалогу, направленість і динаміка яких визначається внутрішніми закономірностями диспозиції захисної системи суб’єкта, а не наперед розробленою (заготовленою) процедурою (схемою) дослідження. Крім того, значний вплив на структурування діалогічної взаємодії виявляє розуміння ведучим усвідомлюваних і неусвідомлюваних аспектів захисної системи і тому одним з найважливіших завдань ведучого є надання допомоги в усвідомленні суб’єктом причинно-наслідкових зв’язків між окремими усвідомлюваними ним особистісними змістами.

Метод активного соціально-психологічного навчання зорієнтований на глибиннопсихологічні характеристики особистості, тому з поміж проявів захисної системи суб’єкта практичний інтерес становлять внутрішньо вмотивовані а не ситуативні її характеристики. Протягом більше ніж 20-ти років психологічної практики академіком АПН України Т.С.Яценко розроблено науково-методичні положення направлені на оптимізацію психодіагностичної та психокорекційної процедури в контексті вивчення та врахування базових психічних захистів особистості:

Основні принципи функціонування групи АСПН, які сприяють подоланню ситуативного захисту. Це добровільність і щирість у проявленні своїх почуттів, доброзичливість, конфіденційність, психологічна захищеність, безпека, прийняття індивідуальності іншої людини та ін.

Оскільки захисна диспозиція краще всього проявляє себе в тих випадках, коли відсутня формальна регламентація поведінки, в групі АСПН мінімізується процедура яка б формально структурувала процес.

Експлікація диспозиційних явищ психіки потребує рефлексії і об’єктивування реальних емоційних переживань, тому в групі АСПН зворотній зв’язок встановлюється в параметрах емоційно-чуттєвого сприйняття учасниками один одного, а не в категоріях оцінних суджень.

Враховуючи, що диспозиція психічного захисту організовується з метою підтримання гідностей "Я", підпорядковує собі інші аспекти життєдіяльності людини, в АСПН виключається предметно-професійна діяльність і створюються умови виникнення взаємовідносин між членами групи, які б об’єктивували диспозиційну схильність до них. Останні характеризуються порушенням контакту і загальною егоїстичною орієнтацією на потреби власного "Я".

Несвідоме можна вивчати лише в єдності з свідомим, каналом для проникнення в цю єдність є практика, зокрема безпосереднє спостереження поведінки. Тому поведінка виступає основною одиницею аналізу.

Диспозиційне утворення не можливо виявити в одноактному його прояві повністю, тому в процесі АСПН фіксуються зв’язки між окремими його проявами з тим, щоб перевести їх в одну площину, доступну усвідомленню суб’єкта. Це являється базисом поглибленого самопізнання учасників АСПН.

В процесі активного соціально-психологічного навчання оптимально реалізуються умови та фактори об’єктивування та вивчення глибинних захисних механізмів психіки: по-перше, реалізується висока активність “Я” суб’єкта в діагностичному процесі; по-друге, забезпечуються умови до спонтанного самооб’єктивування побуджень “Воно”; по-третє, завдяки гуманістичній направленості методу АСПН, психологічній атмосфері захищеності, взаєморозуміння та взаємопідтримки в значній мірі полегшується та уможливлюється важка для “Я” процедура первинної дезінтеграції, завдяки якій суб’єкт усвідомлює значиму та раніше не усвідомлювану інформацію; по-четверте, принципи функціонування групи АСПН ситуативно стушовують опори, які заважали цілісному усвідомленню особистісних характеристик.

Список використаних джерел

1. Бассин Ф.В., Бурлакова М.К., Волков В.Н. Проблема психологической защиты // Психол. журнал. 1988. Т.9. N 37 С.78-86.
2. Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б.- Словарь по психоанализу/ Пер. с франц. Н.С.Автономовой.- М.: Высш.шк., 1996.- 623с.
3. Лобзин В.С., Решетников М.М. Аутогенная тренировка: (Справочное пособие для врачей). — Л.: Медицина, 1986.- 280с.
4. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури. Навчальний посібник для вищої школи.- К.: Наукова думка.- 1998. -226с.
5. Овчинникова О.В., Насиновская Е.Е., Иткин Н.Г. Гипноз в экспериментальном исследовании личности. -М.: Изд-во МГУ, 1989. — 232с.
6. Слободяник А.П. Психотерапия, внушение, гипноз. — 4-е изд., испр. и доп.- К.: Здоров'я, 1983. — 376с.
7. Смирнов И., Безносюк Е., Журавлёв А. Психотехнологии: Компьютерный психосемантический анализ и психокорекция на неосознаваемом уровне.- М.: Издательская группа "Прогресс" — "Культура", 1995. — 416 с.
8. Собчик Л.Н. Метод портретных выборов /Адаптированый тест восьми влечений Сонди. -М.: Ин-т прикладной психологии РФ, 1993. — 133с.
9. Тищенко С.П. Психологічні механізми захисту "Я" та їх врахування педагогом при спілкуванні з дітьми //Сучасна психологія в ціннісному вимірі: Матеріали Третіх Костюківських читань (20-22 грудня 1994р.).- В 2-х томах.- К., 1994.Т.ІІ.С.109-111
10. Фрейд А. Психология Я и защитные механизмы: Пер. с англ.- М.: Педагогика, 1993.- 144с.
11. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник.- К.: Либідь, 1996.- 264с.