Вступ

1. Поняття ринкової влади та аналіз її проявів.

2. Монопольна влада як форма ринкової влади та її наслідки.

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Ринкова влада — явище досить розповсюджене. У багатьох галузях діють лише кілька фірм, і тому кожний виробник має відносну монопольну владу. А багато фірм як покупців сировини, трудових ресурсів або товарів спеціального виробничого призначення володіють відносної монопсонічною владою на ринках цих факторів виробництва. Проблема, з якої зіштовхуються керівники цих фірм, полягає в тім, як використати свою ринкову владу найбільш ефективним образом. Вони повинні вирішити, як установлювати ціни, вибирати кількість використовуваних виробничих факторів, визначати обсяг випуску продукції в короткострокові й довгострокові періоди, щоб максимізувати прибуток фірми.

Актуальність теми. Керувати фірмою, що має ринкову владу, сутужніше, ніж управляти фірмою на конкурентному ринку. Фірма, що продає свій товар в умовах ідеальної конкуренції, не здатна впливати на ринкову ціну. У підсумку керівникам доводиться турбуватися тільки про витратну сторону операцій фірми, вибираючи такий обсяг виробництва, при якому ціна дорівнює граничним витратам. Керівникам же фірми з монопольною владою треба також думати про характеристики попиту.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати:

Метою роботиє з’ясування характерних рис та особливостей ринкової влади та моделей її діагностування. Для досягнення цієї мети у дисертації вирішується ряд задач:

— проаналізувати причини виникнення ринкової влади;

— з’ясувати основні форми та методи ринкової влади;

— розглянути економічну базу ринкової влади;

— причини активізації монополістичної діяльності;

— систематизувати та узагальнити інформацію, та зробити необхідні висновки щодо цієї проблеми.

Ринкова влада має дві форми прояву: монополія та монопсонія. Ці поняття обидва протилежні досконалій конкуренції. Основна проблема фірм–монополістів і монопсоністів — використання своєї ринкової влади якомога ефективніше, тобто з урахуванням характеристик ринкового попиту, витрат виробництва визначення оптимальних об'ємів випуску, якості продукції і ціни.

Наукова значимість проблеми та її недостатнє вивчення і визначають актуальність теми дослідження.

1. Поняття ринкової влади та аналіз її проявів

Звичайно вважають, що монопольні ціни — найвищі. У з вони, як правило, вище конкурентних. Але із прагне до максимізації прибутку не на одиницю продукції, а всієї маси прибутку. Ріст же цін не безмежний, він обмежений ціновою еластичністю попиту на продукцію даного підприємства (фірми).

Під ринковою владою звичайно розуміють здатність окремого продавця або групи продавців підтримувати невиправдано високий рівень цін протягом значного періоду часу. Суб'єкт, що володіє такою владою, стає активним учасником ціноутворення.

Аналіз ринкової влади звичайно проводиться в наступному порядку:

1. Визначення значимих товарів або послуг.

2. Визначення границь ринку.

3. Оцінка ринкової концентрації.

Для аналізу ринкової влади на ринку необхідно розглянути два різних типи поставок: між афілійованими суб'єктами ринку й здійснювані на конкурентній основі.

Далі варто визначити географічну область дії ринку. Границі ринку визначаються здатністю постачальника надавати товар/послугу покупцеві.

Основною процедурою є аналіз ринкової концентрації по методу Herfіndahl-Hіrschman з розрахунком індексу HHІ2:

де N — число ринкових учасників, qі — ринкова частка на кожного учасника (у відсотках), і — порядковий номер учасника.

Отже, HHІ для конкурентного ринку, де багато суб'єктів, що мають частку поставки менш 5%, буде невеликим, на відміну від монополії, де даний індекс дорівнює 1002, тобто 10000. Відповідно до прийнятого в США стандартам DOJ/FTC3 HHІ менш 1000 відповідає неконцентрованому ринку, сприятливому для розвитку конкуренції. Значення HHІ, що перебувають у діапазоні між 1000 і 1800, будуть помірковано концентрованими, а перевищуючі 1800 уважаються високо концентрованими й розглядаються як умови для створення або розширення ринкової влади[6, 129-130].

На досконалому конкурентному ринку діє досить продавців і покупців товару, і тому жоден продавець або покупець окремо не може вплинути на ціну товару. Ціна визначається ринковими правилами пропозиції та попиту. Фірми приймають ринкову ціну як задану, вирішуючи, скільки робити й продавати, а споживачі приймають її як задану, вирішуючи, скільки купити.

Монополія в чистому вигляді — явище рідке, але на багатьох ринках один з одним конкурують лише кілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складним і нерідко пов'язаним з різними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну й діставати прибуток за рахунок установлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерії її виміру і її вплив на ціноутворення.

Як єдиний виробник товару монополіст перебуває в унікальному положенні. Якщо монополіст вирішує підвищити ціну продукту, йому не доводиться турбуватися про конкурентів, які, призначаючи більше низьку ціну, захоплять більшу частину ринку. Монополіст утримує ринок у своїй владі й повністю контролює обсяг випуску продукції, призначеної для продажу.

Але це не означає, що монополіст може призначити будь-яку як завгодно високу ціну, яку захоче, принаймні якщо його метою є максимізація прибутку. Дана книга тому приклад. Компанія "Макмиллан Паблишинг" має право на її видання (копірайтом) і, отже, є її монопольним видавцем. Тоді чому вона не продає книгу по 350 дол. за екземпляр? Тому що більшість із вас відмовиться купувати її й прибуток видавця різко знизиться.

Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як характеристики ринкового попиту, так і свої витрати. Оцінка попиту й витрат є вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Маючи у своєму розпорядженні такі відомості, монополіст повинен прийняти рішення про обсяги виробництва й продажу. Ціна за одиницю продукції, одержувана монополістом, установлюється залежно від кривої ринкового попиту (це означає, що монополіст може встановити ціну й визначити обсяг виробництва відповідно до характеру кривої ринкового попиту)[4, c. 101-103].

Монополія – це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців, монопсонія – наявність лише одного покупця при багатьох продавцях. Обидві ринкові структури виражають крайню форму недосконалої конкуренції, полярну протилежність досконало конкурентного ринку.

До характерних рис монополії відносять наступні:

• єдиний продавець на ринку – якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь;
• виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників;
• ринкова влада (ситуація “price maker”) – означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії – покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару;
• заблокований вступ в галузь.

Чому деякі фірми мають велику монопольну владу, а інші незначної або зовсім ніякий? Згадаємо, що монопольна влада полягає в здатності встановлювати ціну вище граничних витрат і величина, на яку ціна перевищує граничні витрати, обернено пропорційна еластичності попиту для фірми.Конкурентна стратегія фірми є вирішальним чинником монопольної влади. Припустимо, що на ринку діють чотири фірми. Як вони можуть конкурувати один з одним? Вони можуть, наприклад, конкурувати дуже агресивно, збиваючи ціни один одного, щоб захопити більшу частину ринку вільної конкуренції. Це, імовірно, знизить ціни майже до конкурентного рівня. Кожна фірма побоїться підняти свою ціну, побоюючись втратити свою частку в загальному обсязі реалізації, і, таким чином, вона буде мати мінімальну монопольну владу або не мати її зовсім.

Однак фірми можуть і не конкурувати між собою й навіть вступати в змову (у порушення антитрестовського законодавства). У крайньому випадку вони можуть утворити картель і домовитися про обмеження обсягу виробництва й підйомі цін. Найбільше імовірно, що, піднімаючи ціни по змові, а не поодинці , фірми дістануть більший прибуток і тому картель може одержати значну монопольну владу.

Таким чином, фірми можуть взаємодіяти різними способами. Тут ми просто хочемо підкреслити, що при інших рівних обставинах монопольна влада менше, коли фірми агресивно конкурують, і більше, коли вони співробітничають.

Запам'ятаємо, що монопольна влада фірми часто міняється за часом, як і умови її діяльності (ринковий попит і витрати). Це приводить до змін у поводженні самої фірми і її конкурентів. Монопольна влада, отже, повинна розглядатися в динаміку. Наприклад, крива ринкового попиту може бути нееластична на короткочасному відрізку (така ситуація зложилася з нафтою, коли ОПЕК мав величезну монопольну владу в короткостроковий період, але значно меншу на довгостроковому етапі). Більше того, реальна або потенційна монопольна влада в короткостроковому періоді підсилює конкуренцію в галузі на довгостроковому етапі. Більший короткостроковий прибуток може спокусити деякі нові фірми вступити в справу, скорочуючи тим самим монопольну владу на довгостроковому етапі.

Звернемося до монопсонії. На відміну від ціни на ринку вільної конкуренції ціна, що монопсоніст платить, являє собою функцію його попиту. Проблема монопсоніста полягає у виборі кількості, що максимізує чистий прибуток від покупки, — цінність товару мінус сплачена за нього ціна.

Чиста монопсонія — теж рідке явище. Але на багатьох ринках діють лише кілька покупців, які можуть придбати товар за меншу ціну, чим вони заплатили б в умовах вільної конкуренції. Такі покупці володіють монопсонической владою. Звичайно це відбувається на ринках факторів виробництва. Наприклад, три великі автомобілебудівні компанії в США володіють монопсонічною владою на ринках шин, акумуляторів і інших автомобільних деталей.

Влада монополій і монопсонії — це дві форми ринкової влади. Ринкова влада означає здатність продавця або покупця впливати на ціну товару. Тому що покупці або продавці завжди мають деяку ринкову владу (фактично на більшості світових ринків), ми повинні зрозуміти механізм дії ринкових сил і їхнього впливу на фірми й споживачів[2, c. 89-90].

2. Монопольна влада як форма ринкової влади та її наслідки

Монопольна влада полягає в здатності встановлювати ціну вище граничних витрат і величина, на яку ціна перевищує граничні витрати, обернено пропорційна еластичності попиту для фірми. Рівняння показує, що чим менш еластично попит для фірми, тим більшою монопольною владою володіє фірма. Кінцевою причиною монопольної влади є, отже, еластичність попиту для фірми. Питання полягає в тім, чому деякі фірми (наприклад, ряд універсамів) зіштовхуються з більше еластичної кривої попиту, тоді як інші (наприклад, виробник одягу з наклейкою фірмового дизайну) — з менш еластичної кривої попиту.

Три фактори визначають еластичність попиту для фірми. Перший полягає в еластичності ринкового попиту. Власний попит фірми буде принаймні настільки ж еластичний, як і ринковий попит, і тому еластичність ринкового попиту обмежує потенціал монопольної влади. Другий фактор — число фірм на ринку. Якщо на ньому багато фірм, малоймовірно, що одна з фірм буде здатна істотно вплинути на ціну. Третій фактор полягає у взаємодії між фірмами. Навіть якщо на ринку є лише дві або три фірми, жодна з них не зможе збільшити ціну в багато разів, якщо суперництво між ними носить агресивний характер, коли кожна фірма намагається захопити левину частку ринку. Розглянемо кожний із цих трьох факторів, що визначають монопольну владу.

Еластичність ринкового попиту. Якщо є тільки одна-єдина фірма (чистий монополіст), її крива попиту збігається із кривої ринкового попиту. Тоді ступінь монопольної влади фірми повністю залежить від еластичності ринкового попиту. Однак частіше буває, що кілька фірм конкурують один з одним. Тоді еластичність ринкового попиту встановлює нижня межа для еластичності попиту кожної фірми.

Попит на нафту досить нееластичний, принаймні в короткостроковий період, от чому ОПЕК зміг підняти ціни на нафту значно вище граничних витрат на її видобуток в 70-і роки — початку 80-х років. Попит на такі товари, як кава, какао, мідь і олово, значно еластичніше, і саме тому спроби виробників картелізувати ці ринки й підняти ціни майже ні до чого не привели. У кожному випадку еластичність ринкового попиту обмежує потенційну монопольну владу окремих виробників.

Число фірм на ринку. Другим визначальним фактором кривої попиту для фірми й, стало бути, її монопольної влади є кількість фірм, що діють на ринку. При інших рівних обставинах монопольна влада кожної фірми знижується в міру того, як росте число фірм на ринку. Чим більше фірм конкурують між собою, тим сутужніше кожної з них підняти ціни й уникнути втрат від зменшення обсягу реалізації.

Звичайно, має значення не просто загальне число фірм, а число так званих "основних гравців" (тобто фірм, що мають істотну частку на ринку). Наприклад, якщо тільки на дві великі фірми доводиться 90 % обсягу реалізації на ринку, а на 20 фірм, що залишилися — 10 %, у двох великих фірм більша монопольна влада. Положення, коли тільки кілька фірм захоплюють більшу частину ринку, називається концентрацією ринку.

Іноді говорять (і в цьому є частка правди), що найбільший страх американського бізнесмена — страх перед конкуренцією. Ми можемо впевнено припускати, що, коли на ринку діє всього кілька фірм, їхні керівники зволіють, щоб у галузь на ринок не проникнули нові фірми. Ріст числа фірм може тільки скоротити монопольну владу основних фірм у галузі. Важливим аспектом конкурентної стратегії є створення перешкод проникненню в галузь нових фірм — умова, що втримує від вступу в справу нових конкурентів.

Іноді для вступу в справу є природні перешкоди. Приміром , одна фірма може мати патент на технологію, необхідну для виробництва якогось продукту. Це унеможливлює вступ на ринок інших фірм, щонайменше доти, поки не мине термін дії патенту. Інші законодавчо встановленого права діють у тім же напрямку, наприклад копірайт (авторське право) може обмежити продаж книги, музичного добутку, програмного забезпечення для ЕОМ у рамках діяльності окремої компанії, а необхідність володіння урядовою ліцензією обмежує доступ нових фірм на ринок телефонного обслуговування, телевізійних передач або внутрішніх вантажних перевезень. Нарешті, ефект масштабу може обмежити число фірм, що виступають на одному ринку. У ряді випадків позитивний ефект масштабу може привести до створення такої ситуації, коли наявність на ринку тільки однієї фірми буде найбільш ефективним рішенням проблеми. Така ситуація називається природною монополією[4, c. 121-123].

Взаємодія між фірмами. Конкурентна стратегія фірми є вирішальним чинником монопольної влади. Припустимо, що на ринку діють чотири фірми. Як вони можуть конкурувати один з одним? Вони можуть, наприклад, конкурувати дуже агресивно, збиваючи ціни один одного, щоб захопити більшу частину ринку вільної конкуренції. Це, імовірно, знизить ціни майже до конкурентного рівня. Кожна фірма побоїться підняти свою ціну, побоюючись втратити свою частку в загальному обсязі реалізації, і, таким чином, вона буде мати мінімальну монопольну владу або не мати її зовсім.

Однак фірми можуть і не конкурувати між собою й навіть вступати в змову (у порушення антитрестовського законодавства). У крайньому випадку вони можуть утворити картель і домовитися про обмеження обсягу виробництва й підйомі цін. Найбільше імовірно, що, піднімаючи ціни по змові, а не поодинці , фірми дістануть більший прибуток і тому картель може одержати значну монопольну владу.

Таким чином, фірми можуть взаємодіяти різними способами. Тут ми просто хочемо підкреслити, що при інших рівних обставинах монопольна влада менше, коли фірми агресивно конкурують, і більше, коли вони співробітничають.

Запам'ятаємо, що монопольна влада фірми часто міняється за часом, як і умови її діяльності (ринковий попит і витрати). Це приводить до змін у поводженні самої фірми і її конкурентів. Монопольна влада, отже, повинна розглядатися в динаміку. Наприклад, крива ринкового попиту може бути нееластична на короткочасному відрізку (така ситуація зложилася з нафтою, коли ОПЕК мав величезну монопольну владу в короткостроковий період, але значно меншу на довгостроковому етапі). Більше того, реальна або потенційна монопольна влада в короткостроковому періоді підсилює конкуренцію в галузі на довгостроковому етапі. Більший короткостроковий прибуток може спокусити деякі нові фірми вступити в справу, скорочуючи тим самим монопольну владу на довгостроковому етапі[2, c. 152-156].

При монополії ціна вище й споживачі купують менше продукції. Через більше високу ціну ті споживачі, які купують товар, гублять частину надлишку, показану прямокутником А. Ті споживачі, які не можуть купити товар за ціною Рт але купили б його за ціною P0 також гублять надлишок у розмірі площі трикутника В. Отже, сукупна втрата споживчого надлишку становить А + В. Виробник, однак, дістає прибуток, позначену прямокутником А, продаючи товар по більше високій ціні, але губить частину надлишку, позначену трикутником З, що представляє собою додатковий прибуток, що виробники одержують від продажу (Qc — Qm) за ціною P1, Загальний прибуток виробника, отже, складе А — С. Віднімаючи втрату споживчого надлишку із прибутку виробника, ми одержимо чисті збитки, рівні В + С. Це повні чисті збитки від монопольної влади. Навіть якщо прибутку монополіста були обкладені податком і перерозподілені на користь споживачів продукту, ефективність не буде досягнута, тому що обсяг виробництва буде нижче, ніж в умовах вільної конкуренції. Загальні чисті збитки — це суспільні витрати такої неефективності.

Можуть виникнути й додаткові суспільні витрати монопольної влади, які перевищують повні чисті збитки в трикутниках У и С. Фірма може затратити величезні засоби із суспільних позицій непродуктивно, щоб одержати, удержати й використати монопольну владу. Це може бути пов'язане з витратами на рекламу, створенням свого "лобі" і юридичними спробами уникнути урядового контролю над цінами й антитрестовським законодавством. Це може виражатися також у створенні невикористовуваних додаткових виробничих потужностей, для того щоб переконати потенційних конкурентів залишити спроби проникнення на монопольний ринок. Економічний стимул цих витрат безпосередньо пов'язаний із прибутком фірми в результаті одержання монопольної влади (тобто прямокутник А мінус трикутник 3). Отже, чим більша частина надлишку переходить від споживачів до монополіста (прямокутник А), тим більше суспільні витрати монополії[7, c. 191-193].

Висновки

Ринкова влада в загальному виді полягає в здатності продавців або покупців впливати на ціну товару.

Ринкова влада існує у двох формах. Коли продавці призначають ціну, що вище граничних надлишків, ми говоримо, що вони мають монопольну владу, ь ми визначаємо монопольну владу тією величиною, на яку ціна перевищує граничні витрати. Коли покупці можуть одержати ціну, що нижче їхньої граничної оцінки товару, ми говоримо, що вони володіють монопсонічною владою, а її розмір визначаємо величиною, на яку гранична оцінка перевищує ціну.

Частково монопольна влада визначається кількістю фірм, що конкурують на ринку. Якщо на ньому є тільки одна фірма (чиста монополія), монопольна влада повністю залежить від еластичності ринкового попиту. Чим менше еластичність попиту, тим більшою монопольною владою фірма володіє. Коли на ринку діють кілька фірм, монопольна влада залежить також від того, як взаємодіють фірми. Ніж більш агресивно вони конкурують, тим меншою монопольною владою володіє кожна з них.

Частково влада монопсонії визначається кількістю покупців на ринку. Якщо там тільки один покупець (чиста монопсонія), монопсонічна влада залежить від еластичності ринкової пропозиції. Ніж менш еластична пропозиція, тим більшої монопсонічною владою володіє покупець. Коли є трохи покупців, монопсонічна влада залежить також від того, наскільки агресивно конкурують покупупці за пропозицію.

Ринкова влада може накладати витрати на суспільство. Як влада монополії, так і влада монопсонії можуть бути причиною того, що виробництво перебуває нижче конкурентного рівня й тому споживчий надлишок і надлишок виробника можуть мати повні чисті збитки.

Іноді ефект масштабу робить бажаним чисту монополію. Але для того щоб максимізувати соціальний добробут, уряду потрібно встановлювати й регулювати ціни. У цілому ми покладаємося на антитрестовське законодавство, щоб перешкодити фірмам роздобути надлишкову ринкову владу.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. -К.: Кондор, 2004. -174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -349 с.

3. Вініченко І. І. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -265 с.

4. Горобчук Т. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -271 с.

5. Задоя А. Мікроекономіка : Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. -К.: Знання, 2001. -211 с.

6. Кілієвич О. Мікроекономіка для аналізу державної політики : Підручник/ Олександр Кілієвич, Олександр Мертенс,. -К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2005. -655 с.

7. Косік А. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Алла Косік, Га-лина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -415 с.

8. Лісовий А. Мікроекономіка : Курс лекцій: Навч. посібн./ Андрій Лісовий,. -К.: ЦУЛ, 2003. -191 с.

9. Мікроекономіка і макроекономіка : Підручник для студ. екон. спец.: У 2 ч., Ч. 1, Ч. 2/ Авт. Світлана Будаговська, Олександр Кілієвич, Інна Луніна та ін.; За заг. ред. С.Будаговської. -2-е вид.. -К.: Основи, 2001. -517 с.