1. Ліцензування. Необхідність даного режиму. Види ліцензій. Порядок видачі ліцензій.

2. Об’єкти оподаткування та порядок нарахування акцизного збору та податку на додану вартість при митному оформленні товару.

Список використаної літератури.

1. Ліцензування. Необхідність даного режиму. Види ліцензій. Порядок видачі ліцензій

Ліцензування — це обмеження у вигляді одержання права чи дозволу(ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз) певного об'єму товарів.

На Україні використовуються такі види ліцензій:

— генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по окремому товару чи окремій країні (групі країн) на протязі періоду дії режиму ліцензування по даному товару;

— разова (індивідуальна) — одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для її здійснення;

— відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару на протязі конкретного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального об'єму.

Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок суб'єктів ЗЕД згідно з формою, затвердженою в даний час Міністерством економіки України.

Ліцензування експорту та імпорту передбачає видання державою імпортеру або експортеру через спеціально уповноважений державний орган дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного включеного у списки товару протягом встановленого терміну. В ліцензії можуть також встановлюватися порядок ввезення або вивезення товарів.

Ліцензування служить двом цілям:

1) кількісному регулюванню торгівлі — коли з видачею ліцензій надаються квоти, і в певний момент часу їх видача припиняється. У такому випадку ліцензування є складовою частиною квотування: ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар в рамках отриманої квоти;

2) контролю за імпортом та експортом. В такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання [2, c. 95].

Класифікація основних видів ліцензій подана на рис. 1.

Генеральна ліцензія — відкритий дозвіл на експортні/імпортні операції з певного товару (товарів) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів). Іноді в ліцензії можуть бути зазначені товари, заборонені до ввезення або вивезення. Генеральні ліцензії зі списками товарів регулярно публікуються в офіційних виданнях. Система генерального ліцензування поширена у розвинених країнах.

Разова індивідуальна ліцензія — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності на період не менший ніж той, який необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.

В ліцензії зазначається крім експортера (імпортера) та кількості певного товару, також вартість товару, країна його походження, а інколи і митний пункт, через який має пройти товар. Система разових ліцензій поширена у країнах, що розвиваються. Часто ці ліцензії видають лише за умови, що експортер або імпортер візьме на себе певні комерційні зобов'язання.

Наприклад, іноземний постачальник купить товари у країні-імпортері та вивезе за кордон частину продукції, виробленої підприємством-імпортером, або закупить на внутрішньому ринку товар, аналогічний імпортованому, тощо. Часто надання ліцензії обумовлене отриманням валютних дозволів.

Відкрита індивідуальна ліцензія — дозвіл на експорт/імпорт товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Глобальна ліцензія — дозвіл на ввезення/вивезення певного товару без обмеження за кількістю або вартістю у будь-яку країну протягом визначеного строку.

Експортна (імпортна) ліцензія — належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів.

Антидемпінгова ліцензія — належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів.

Компенсаційна ліцензія — належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антисубсидуційного розслідування та/або компенсаційних заходів[2, c. 129-130].

Розрізняють ліцензії, які видаються у дозволяючому та заявному порядку.

Дозволяючі ліцензії видаються залежно від рішення відповідного державного органу. Інколи у видачі ліцензії може бути відмовлено.

Заявні ліцензії передбачають, що ліцензія видається усім особам, які звернулися з проханням про її видачу.

Останнім часом широкого розповсюдження набула практика автоматичного ліцензування, коли імпортер/експортер, який подав заявку на ліцензію, автоматично отримує дозвіл на ввезення/вивезення товару. Автоматичні ліцензії поширені у розвинених країнах і використовуються для контролю за ввезенням товарів, надмірне надходження яких на внутрішній ринок може дуже ускладнити становище місцевих підприємств. Зокрема ЄС шляхом автоматичного ліцензування враховує ввіз взуття та напівпровідників, поставку ПК, Канада — вуглецевої сталі та виробів із спеціальних сталей.

Товари, на експорт та імпорт яких необхідна ліцензія, можна розподілити на дві групи:

1) товари, обмеження відносно яких вводяться з економічних міркувань або у статистичних цілях;

2) товари, які мають специфічне призначення або обмежені в оборотоздатності, за оборотом яких встановлений контроль (зброя, товари подвійного призначення, лікарська сировина тощо).

У тих випадках, коли ліцензування не є інструментом реалізації кількісних обмежень (глобальне ліцензування), ліцензії виконують завдання раціонального використання іноземної валюти, а отже, сприяють вирівнюванню зовнішньоторгового та платіжного балансів. Ліцензії також використовують як ефективний засіб статистичного спостереження за зовнішньою торгівлею країни.

"Добровільне" обмеження експорту — угода між урядом країни-імпортера та урядом та/або компаніями країни-експортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених обсягів в обмін на відмову імпортуючої сторони від введення жорстких обмежень на імпорт, загроза введення яких використовується як засіб тиску при підготовці укладення угоди.

Особливість цього інструмента полягає в нетрадиційній техніці здійснення кількісного обмеження імпорту. Торговий бар'єр, який захищає країну-імпортера, встановлюється не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера за допомогою інструментів експортного контролю. Він реалізується через неофіційну угоду (під загрозою застосування з боку країни-імпортера більш жорстких заходів) про обмеження ввезення окремих товарів на ринок імпортера у вигляді скорочення обсягів щорічного приросту або встановлення мінімальних цін. Найчастіше таке регулювання використовують США та ЄС. Приводом до встановлення самообмеження експорту зазвичай є різке збільшення та суттєве зростання частки імпорту в загальному споживанні товару в країні імпортері. При повільному розширенні експорту, навіть в умовах високого попиту, і при більш рівномірному розподілі поставок по країнах-покупцях менше шансів спровокувати в імпортуючій країні кампанію щодо застосування такого заходу. У наш час відомо понад 100 таких угод. Вони стосуються торгівлі текстильною продукцією, товарами чорної металургії, побутової електроніки, легковими автомобілями, металообробними верстатами тощо.

Залежно від того, в якій формі виявляється "загроза застосування більш жорстоких санкцій", і в якій формі держава бере участь в укладанні угоди про "добровільне" обмеження експорту, розрізняють такі три групи добровільних самообмежень (згідно з класифікацією ЮНКТАД):

1) добровільні самообмеження, які застосовуються в результаті угоди між об'єднаннями промисловців зацікавлених галузей імпортуючих та експортуючих країн, при завуальованій підтримці урядів;

2) обмеження, встановлені шляхом прямих міжурядових переговорів, але які здійснюються також за згодою між експортерами та імпортерами;

3) обмеження, які встановлюються відповідно до міжурядових угод, що передбачають контроль урядів у країнах-експортерах за виконанням умов угод, зокрема за дотриманням зобов'язань відносно обсягів поставок та рівня цін.

Таким чином, добровільне самообмеження встановлюється не урядами, а галуззю промисловості в країні, що експортує. Держави лише санкціонують ці обмеження[5, c. 234-237].

Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначені Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються, як правило, у випадках:

— різкого погіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 відсотків від загальної суми валютних вимог України;

— досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;

— значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України, особливо по сільськогосподарській продукції, продуктах рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарах народного споживання першої потреби;

— необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

— необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

— порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності (режим ліцензування запроваджується як санкція);

— відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна (запроваджується режим квотування).

В Україні запроваджуються такі експортні (імпортні) ліцензії:

— генеральна — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

— разова (індивідуальна) — разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

— відкрита (індивідуальна) — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

— антидемпінгова (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів;

— компенсаційна (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів;

— спеціальна (індивідуальна) — належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.

При цьому за кожним видом товару встановлюється лише один вид ліцензії.

Перелічені вище ліцензії видає Мінекономіки України, а також у межах наданих ним повноважень — відповідний республіканський орган Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Ліцензування операцій з переміщення валютних коштів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності з метою інвестицій та/або надання (одержання) кредитів здійснюється Національним банком України.

Зазначимо, що ліцензування експорту (імпорту) певних видів товарів регулюється спеціальним законодавством. Так, ліцензування експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва здійснюється відповідно до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» [3, с.156-157].

2. Об’єкти оподаткування та порядок нарахування акцизного збору та податку на додану вартість при митному оформленні товару

ПДВ (англ. value added tax, VAT) — непрямий податок на товари й послуги. З метою стимулювання експорту фірмам-експортерам повертається сума ПДВ (при певних умовах). При імпорті ПДВ виступає засобом протекціоністської політики, оскільки його стягнення з імпортованих товарів веде до їхнього подорожчання, підвищуючи тим самим конкурентоздатність товарів і послуг вітчизняного виробництва.

Акцизний збір — це непрямий податок на споживачів (одержувачів) окремих товарів (продукції), визначених законом як підакцизні, що стягується з них під час здійснення оборотів з продажу (інших видів відчуження) таких товарів (продукції), вироблених на митній території України, або при імпортуванні (ввезенні, пересиланні) таких товарів (продукції) на митну територію України. Акцизний збір включається до ціни підакцизних товарів.

Порядок митного оформлення товарів працівниками митних органів такий:

1. Перевіряється наявність усіх документів, необхідних для митного оформлення товарів.

2. Перевіряється відповідність заповнення декларації вимогам, передбаченим у чинних нормативних актах, що регулюють порядок заповнення вантажної митної декларації.

3. Перевіряється правильність нарахування і сплати митних платежів і податків.

4. При перевірці правильності заповнення декларації використовуються відомості, що містяться в супровідних, транспортних, комерційних та інших документах, а також результати митного огляду.

5. По закінченні митного оформлення митний орган реєструє декларацію та додаткові аркуші і присвоює їй відповідний номер, який проставляється в декларації.

6. За результатами митного оформлення працівник митного органу проставляє штамп у декларації і засвідчує її особистою номерною печаткою.

Методика нарахування мита і митних зборів ґрунтується на Законі України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них» (1996 p.), постанові Кабміну «Про мінімальну митну вартість імпортних автомобілів та шин до них» від 24 жовтня 1996 р. та постанові Кабміну № 64 від 27 січня 1997 р. [4, c. 101-102]

Усі автомобілі поділено на 2 категорії:

♦ безакцизні — це вантажні автомобілі, мікроавтобуси вантажного використання, пасажирські автобуси, мікроавтобуси з кількістю місць для 9 пасажирів і більше;

♦ акцизні — всі інші.

Митна вартість залежить від марки, об'єму циліндрів двигуна, терміну експлуатації транспортного засобу. Вона не залежить від технічного стану транспортного засобу, навіть якщо він потрапив у аварію. Цим було скасовано взаємні можливості для власника і митника на свій погляд визначати ціну автомобіля. Усі пільги при митному оформленні транспортних засобів скасовані.

Митна вартість встановлена Кабміном України в доларах США, ставка ввізного мита та акцизного збору — в ЄВРО, (а з жовтня 1999 р. — всі розрахунки в ЄВРО). Але сплата здійснюється у валюті України за еквівалентом до долара США за курсом НБУ на день митного оформлення. За основу розрахунку береться заявлена митна вартість транспортного засобу, але не менша ніж вартість даної марки автомобіля у країні придбання (у разі виникнення спірних питань за основу береться експертна оцінка).

За видачу посвідчень на право реєстрації (перереєстрації) ввезених транспортних засобів (у тому числі і ввезених тимчасово) встановлена ставка митних зборів — 15 дол. США (за курсом НБУ).

Вартість митного оформлення нараховується за формулою:

В = А + М + 3 + ПДВ,

де А — ставки акцизного збору,

М — ставки ввізного мита,

З — ставки митного збору,

ПДВ — податок на додану вартість.

Ставки акцизного збору і ввізного мита залежать від об'єму циліндрів двигуна транспортного засобу:

• не більше 1000 куб. см — А = 0,2 євро за 1 куб. см; М = 0,5 єв-ро за 1 куб. см;

• більше 3000 куб. см — А = 1,0 євро; М = 0,8 євро. Величина ЄВРО визначається за ставкою НБУ на день розрахунку.

Встановлено 10% знижки мінімальної митної вартості за 1 рік експлуатації автомобіля. Якщо транспортний засіб був у користуванні 4 роки, то його мінімальна митна вартість складає 60% від вартості нового транспортного засобу.

Наведемо приклад митного оформлення автомобіля Opel 1995 p. з бензиновим двигуном, який куплено у 1999 р. за 2800 дол. США, об'єм циліндрів — 2000 куб. см.

1. Митна вартість автомобіля = 2800 дол. США.

2. Ставка акцизного збору (А) = 0,3 євро за 1 куб. см.

3. Ставка ввізного мита (М) = 0,1 євро за 1 куб. см.

А = 0,3 х 2000 = 600 євро М = 0,1 х 2000 = 200 євро

разом А + М = 800 євро

Якщо курс євро дорівнює 1,1 дол., то 800 х 1,1 в 880 дол. США. 4. ПДВ = 20% від суми 2800 + 880+15 (митний збір) = 3695 (20% = 739 дол. США).

В цілому митне оформлення становить:

В = А + М +3 + ПДВ = 880 + 15 + 739= 1634 дол. США.

Після сплати платежів інспектор виписує квитанцію за формою МД-1 у 3-х примірниках: 1 — власнику та 2 примірника посвідчення на реєстрацію транспортного засобу в органах ДАІМВС [6, c. 92-93].

Наказом Держмитслужби від 27 березня 2000 р. затверджено «Порядок нарахування митних зборів, мита, податку на додану вартість та акцизного збору при митному оформленні товарів, транспортних засобів та запасних частин до них, які переміщуються через митний кордон України і належать громадянам»:

• для всіх акцизних товарів

ПДВ = (М + 3 + В + А)хП: 100,

де М — митна вартість; З — митні збори; В — ввізне мито; А — акцизний збір; П — ставка ПДВ — 20%;

• для непідакцизних товарів

ПДВ = (М + 3 + В)хП: 100,

де М — митна вартість;

З — митні збори;

В — ввізне мито;

П — ставка ПДВ — 20%.

Розрахунки здійснюються з урахуванням виду, типу двигуна, його об'єму та інших показників.

Головним фактором, що зумовлює відмінність процедури справляння ПДВ при імпортуванні товарів, від процедури справляння цього податку в інших випадках є те, що відповідно до законодавства України, операції, пов'язані із справлянням податків при переміщенні товарів через митний кордон України, є митними процедурами та становлять частину митної справи. Зокрема, статтею 41 Митного Кодексу України встановлено, що перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України, є формою здійснення митного контролю. При цьому, процедура справляння податків та зборів при переміщенні товарів через митний кордон України не може бути відокремлена від здійснення інших митних процедур, оскільки сума податкових зобов'язань визначається на підставі точних відомостей про ці товари та залежить від мети переміщення товарів через митний кордон України (виду митного режиму). Таким чином, хоча відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» механізм справляння податків встановлюється законами з питань оподаткування, процедура справляння ПДВ при митному оформленні нерозривно пов'язана і з застосуванням норм митного законодавства, здійсненням митного контролю та митного оформлення товарів.

Враховуючи великий обсяг та неоднозначність норм законодавства, що визначають процедуру справляння ПДВ при імпортуванні товарів, при його адмініструванні виникає багато питань як у митних органів, так і у суб'єктів ЗЕД. Відповідно до підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» Держмитслужба надає відповіді на запити у вигляді податкових роз'яснень та узагальнюючих податкових роз'яснень. Такі роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння Державною митною службою, як контролюючого органу, окремих положень законодавства з питань оподаткування [7, c. 81-83].

Зупинимося докладніше на особливостях процедури справляння ПДВ при імпорті товарів на митну територію України суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності — юридичними особами та громадянами-підприємця-ми (далі — суб'єкти ЗЕД).

Датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми ПДВ, що підлягає сплаті.

Операції з імпорту товарів на митну територію України, оподатковуються ПДВ за ставкою 20 відсотків бази оподаткування.

Відповідно до вимог пункту 4.3 статті 4 Закону для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками ПДВ, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, увізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Сплата коштів у рахунок погашення податкових зобов'язань з ПДВ здійснюється одночасно зі сплатою мита, акцизного та митних зборів до/або під час оформлення ВМД, тимчасової чи неповної декларації (далі — ТД та НД) відповідно до Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення. ПДВ сплачується за ставкою, що діє на день подання ВМД митному органу для оформлення. При митному оформленні товарів із застосуванням ТД або НД ПДВ сплачується за ставкою, що діє на день подання таких декларацій митному органу для оформлення.

Статтею 10 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету при імпортуванні товарів є як платники цього податку так і митні органи. При цьому платники ПДВ відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Також законом конкретизовано, що платники податку, які імпортують товари на митну територію України, відповідають за дотримання правил надання інформації митним органам для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) [7, c. 113-115].

Митне оформлення товарів, імпортованих на митну територію України, щодо яких відповідно до законодавства України встановлені пільги в обкладенні ПДВ, здійснюється після подання всіх документів, необхідних для застосування податкових пільг у порядку, визначеному Держмитслужбою.

Ще однією особливістю процедури справляння ПДВ при митному оформленні товарів є можливість надавати митним органам вексель на суму податкового зобов'язання у порядку та в строки, визначені пунктом 11.5 статті 11 Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.97 № 1104 «Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України».

Податковий вексель з ПДВ не може бути виданий при митному оформленні товарів, що належать до 1-24 товарних груп УКТ ЗЕД, а також підакцизних товарів.

Податковий вексель може бути виданий особою, яка відповідає таким вимогам:

· є платником ПДВ відповідно до вимог статті 2 Закону;

· зареєстрована як платник ПДВ згідно зі статтею 9 Закону та внесена до реєстру платників ПДВ;

· має індивідуальний податковий номер, присвоєний як платнику ПДВ;

· зареєстрована як платник цього податку не менше, ніж за дванадцять календарних місяців до місяця, у якому здійснюється імпортування;

· не є суб'єктом оподаткування за правилами, установленими законодавством з питань спрощених систем оподаткування, що передбачають сплату ПДВ за ставками, іншими, ніж установлені пунктами 6.1 статті 6 і 81.2 статті 81 Закону.

Податковий вексель надається за кожною ВМД окремо на повну суму податкового зобов'язання.

Якщо митна вартість однієї партії товарів перевищує 80 млн. гривень, то на суму податкового зобов'язання, нараховану за однією ВМД, може надаватися декілька податкових векселів. Слід пам'ятати, що векселі підлягають обов'язковому підтвердженню шляхом авалю комерційними банками [1, c. 164-165].

Список використаної літератури

1. Бовтрук Ю. Вступ до спеціальності "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності": навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2007. — 153с.

2. Георгіаді Н. Основи зовнішньоекономічної діяльності: навч. посіб. для студ. напряму 6.0502 "Менеджмент" спец. 8.050206 "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності" / Національний ун-т "Львівська політехніка". — Л. : НУ "Львівська політехніка", 2006. — 236 с.

3. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. — К.: Знання , 2006. — 462 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791 с.

5. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 579 с.

6. Кандиба А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Підруч. для студ. з екон. спец. агр. вищих навч. закл. III-IV рівнів акредитації. — К. : Аграрна наука, 2004. — 506с.

7. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. — 3-тє вид. перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2008. — 518 с.

8. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.

9. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 375 с.