1. Розкрийте сутність впливу факторів зовнішнього середовища на прикладі функціонування підприємства проходження виробничої практики.

2. Інвестиційне середовище туристичної діяльності: складові і значення для розвитку туристичної індустрії країни (за вибором).

Проаналізуйте інвестиційне середовище туристичної діяльності України:

1.1.Культура, рівень освіти, відношення населення до туристичної та інвестиційної діяльності

1.2.Загальна характеристика економіки, місце і значення туристичного сектору

1.3.Аналіз законодавчої бази та державного регулювання інвестиційної діяльності в країні

1.4.Вплив політичної ситуації в країні на розвиток туристичної та інвестиційної діяльності

2.Аналіз реальної інвестиційної забезпеченості та потреб туристичної індустрії країни.

3. Економічні фактори стимулюючі і обмежуючі інвестиції в туристичну галузь країни

4.Сучасний стан і структура (компонентна, територіальна) інвестицій в країні

5.Аналіз ефективності та перспективи стимулювання інвестицій в туристичну галузь країни.

Список використаної літератури.

1. Розкрийте сутність впливу факторів зовнішнього середовища на прикладі функціонування підприємства проходження виробничої практики

Фактори зовнішнього середовища найчастіше класифікують за такими групами:

1. Економічні — фактори, що пов’язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії.

2. Політичні — фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду.

3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію.

4. Технологічні — фактори, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій, а також know-how.

5. Конкуренція — фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конкурентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів.

6. Географічні — фактори, пов’язані з розміщенням, топографією місцевості, кліматом і натуральними ресурсами (зокрема, корисними копалинами).

Існують також інші фактори, які не мають чисто економічної природи, однак їх варто було б ураховувати:

• кількість і густота населення;
• професіональний рівень і рівень грамотності;
• якість і кількість природних ресурсів;
• рівень технології;
• особливості конкурентної боротьби.

Усі окремі складові зовнішнього середовища взаємопов’язані, тобто зміни однієї (наприклад, політичної чи економічної) призводять до значних змін в інших (наприклад, у соціально-демографічній чи правовій). Це відбиває складність зовнішнього середовища. Як зазначалося, найбільш доцільним підходом до вивчення загального зовнішнього середовища є системний підхід, який дає змогу відслідковувати не лише зміни в межах окремих складових, а й їхній взаємний, перехресний вплив.

При побудові системи факторів для аналізу зовнішнього середовища підприємства «Азимут» потрібно враховувати такі властивості:

• взаємозв’язок факторів, що характеризуються силою, з якою зміна одного фактора впливає на інші фактори зовнішнього середовища;
• складність системи факторів, що впливають на організацію, зумовлена кількістю, різноманітністю зв’язків і наслідків впливу;
• динамічність і рухомість, тобто відносна швидкість і різні темпи змін факторів середовища;
• невизначеність інформації про середовище та невпевненість у її точності.

Треба зважати й на те, що взаємодія організацій чи окремих підприємств з оточенням має певну специфіку: окремі компоненти середовища по-різному впливають на окремі підприємства. Ступінь впливу залежить, як правило, від розмірів і галузевої належності підприємства, територіального розміщення та якості управління тощо. Головний висновок тут такий: кожне підприємство має з’ясувати для себе, які саме із зовнішніх факторів найсуттєвіше вплива-ють на їхню діяльність, і ретельно досліджувати їх (див., наприклад, форми для аналізу — табл.1 — 3).

Іноді доцільно використовувати кількісні оцінки впливу окремих складових середовища на діяльність підприємств конкретної країни.

Однак недостатньо лише визначити вплив середовища на організацію чи підприємство, важливо сформувати певні «відповіді» на цей вплив.

Кожну складову зовнішнього середовища можна аналізувати різними способами: побудова сценаріїв і економіко-математичних моделей для виявлення взаємовпливу факторів тощо.

2. Інвестиційне середовище туристичної діяльності: складові і значення для розвитку туристичної індустрії країни (за вибором).

Проаналізуйте інвестиційне середовище туристичної діяльності України:

1.1. Культура, рівень освіти, відношення населення до туристичної та інвестиційної діяльності

Туризм є вагоме джерело створення робочих місць, і, за прогнозами, впродовж наступних п'яти років у світі створюватиметься 2500 нових робочих місць щодня. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не призводить до скорочення працюючого персоналу. Це має важливе значення, оскільки, поглинаючи більше робочої сили, туризм зменшує соціальну напругу в суспільстві.

Отже, основною рушійною силою розвитку туризму залишаються економічні вигоди, які він надає. Так, туризм стимулює розвиток елементів інфраструктури — готелів, ресторанів, підприємств торгівлі тощо. Він зумовлює збільшення доходної частини бюджету за рахунок податків, що можуть бути прямими (плата за візу, митний збір) або непрямими (збільшення заробітної плати робітників спричинює збільшення сум прибуткового податку, що сплачується ними в бюджет). Крім цього, як зазначалося вище, туризм має широкі можливості для залучення іноземної валюти і різного роду інвестицій.

Він сприяє диверсифікації економіки, утворюючи галузі, що обслуговують індустрію туризму, забезпечує зростання доходів населення та підвищення рівня добробуту нації.

Також вплив туризму на економічний розвиток виявляється у підвищенні ділової активності та розширенні виробництва товарів і послуг у результаті збільшення платоспроможного попиту за рахунок іноземних та місцевих екскурсантів.

Особливе місце відводиться туризму у створенні робочих місць і розв'язанні проблеми зайнятості. Кількість робочих місць щоденно збільшується, не вимагаючи при цьому великих витрат. Туризм охоплює багато секторів економіки і цим ускладнює визначення точної оцінки кількості працівників, зайнятих у сфері туризму. Крім того, вирішення проблеми реальної оцінки ускладнюється ще й специфічним характером праці (сезонність, робота за сумісництвом, тимчасова робота тощо). І все ж кількість зайнятих у туристичній сфері постійно зростає.

1.2. Загальна характеристика економіки, місце і значення туристичного сектору

Туризм за останні 5 років перетворився на потужну галузь світової економіки. Україна ж використовує свої туристичні ресурси лише незначною мірою. За даними Всесвітньої Туристичної Організації туристична індустрія становить 10,9% світового валового продукту та значну частину ВВП багатьох країн світу. На даний час, коли основним наповнювачем бюджету багатьох розвинутих країн світу, зокрема Іспанії, Греції, Франції, Швеції є туристична галузь, в Україні цей комплекс як окремий вид економічної діяльності, навіть не виділяють у державній статистиці.

Україна має великі потенційні можливості наповнювати бюджет за рахунок розвитку туризму, але розкрити цей потенціал можна шляхом широкого використання різних економічних, стимулюючих засобів, які вже тривалий час використовуються в економіці розвинених країнах. За своїм географічним та геополітичним положенням, за історичною та культурною спадщиною наша держава має унікальні можливості, проте недосконалість законодавчої бази, відсутність розвиненого фінансового ринку, непривабливий інвестиційний клімат створюють перешкоди до розвитку туристичної галузі.

В умовах ринкової економіки при обмеженості фінансових ресурсів українських підприємств туристичного комплексу, особливої актуальності набуває питання пошуку джерел їх фінансування. Перспектива розвитку цього комплексу визначається, насамперед, характером інвестиційної політики в країні.

Туристичний продукт має подвійне джерело: результати праці – теперішньої корисної праці населення (туристичні послуги і товари) і минулої корисної праці населення (матеріальні блага, що є предметом зацікавленості туристів: пам'ятки архітектури, історичні та культурні цінності, об’єкти туристичної інфраструктури), а також різного роду блага, що уособлюються в туризмі у категорії «ресурси» – природні, що існують об’єктивно (повітря, ландшафт, сонце тощо), соціально-побутові, що формуються в соціумі і обумовлюють спосіб і умови життя (уклад життя, побут, національні традиції тощо). Характерною особливістю туристичного бізнесу є те, що обидві складові використовуються в рівній мірі і не можуть існувати один без одного, оскільки є предметом зацікавленості туристів. Значне перевищення питомої ваги основних засобів над оборотними обумовлює потребу у значних інвестиціях, наприклад, в такі об’єкти загальної та спеціальної інфраструктури туризму, як дороги, готелі, ресторани, парки, канатні дороги.

Туристичне підприємство намагається задовольнити більшість потреб споживача – як основних, так і додаткових, пов'язаних і не пов'язаних напряму з туристською подорожжю. Комплексність пропозиції послуг і товарів в туристичному продукті сприяє досягненню економічних вигод організаторами туристських подорожей за рахунок найбільш повного задоволення потреб споживача та якості туристичного обслуговування.

Особливістю туристичних послуг є неможливість порівняння пропозиції різних підприємств, оскільки послуги не існує до її надання. На відміну від продукції, що має матеріальну форму, послуги не можуть накопичуватися для наступного їх продажу. Продавець послуги може лише описати переваги, які отримає клієнт після отримання послуги, порівняти очікувані вигоди.

1.3. Аналіз законодавчої бази та державного регулювання інвестиційної діяльності в країні

Положення щодо державного регулювання, інвестиційної діяльності містяться в низці нормативних актів. Насамперед слід назвати Конституцію України.

З метою захисту суспільних інтересів в процесі здійснення інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності Конституцією України (ст.13) передбачається забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України, в яку запроваджуються ринкові елементи господарювання.

Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.:

• закріплює форми державного регулювання інвестиційної діяльності (ст. 12);

• передбачає порядок прийняття рішень щодо республіканських державних інвестицій (ст. 13) та порядок розміщення державного замовлення (ст. 14);

• визначає основні засади здійснення державної експертизи інвестицій будівництва (ст. 15);

• передбачає регулювання інвестиційної діяльності не лише в масштабі країни, але й окремих регіонів шляхом надання відповідних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування (ст. 16);

• визначає основні засади ціноутворення у сфері інвестування (ст. 17).

Закон України “Про режим іноземного інвестування” від березня 1996 р:

• передбачає обов'язкову державну реєстрацію іноземних інвестицій (ст. 13) та підстави відмови у такій реєстрації (ст. 14);

• закріплює обов’язковість статистичної звітності про іноземні інвестиції з боку органів, що здійснюють державну реєстрацію таких інвестицій, підприємств з іноземними інвестиціями, податкових органів і установ банку (ст. 15);

• визначає специфіку регулювання іноземних інвестицій у вільних економічних зонах (ст. 25).

Стимулювання інвестиційної та туристичної діяльності в Україні декларується рядом нормативно-правових актів, серед яких Закони України «Про режим іноземного інвестування», «Про інвестиційну діяльність», «Про податок на додану вартість» та «Про туризм». Проте прийняті та схвалені закони та нормативні акти досі не виконуються. В Україні відсутня чітка державна програма розвитку курортів, відсутній державний моніторинг курортних територій. За останні 15 років орган державного управління туризмом зазнав загалом дев’ять реорганізацій, з них три в 2005 році: в лютому туристична галузь підпорядковувалась Міністерству економіки, в квітні – Міністерству культури та мистецтв, і тільки в липні 2005 року була створена Державна служба туризму і курортів. Протягом туристичного сезону 2005, чотири рази змінювалися умови оподаткування туристичних послуг. Крім того підвищивши податок на землю, держава збільшила тим самим і вартість путівок у санаторії, будинки відпочинку, ціни на проживання в готелях. Ще однією проблемою для суб’єктів туристичного ринку, які займаються в’їзним туризмом є протиріччя в Законі України «Про податок на додану вартість» (ВВР), 1997, N 21, ст.156 ). В ньому зазначено, що експорт товарів та послуг здійснюється за нульовою ставкою, але на експорт туристичних послуг це не поширюється.

1.4. Вплив політичної ситуації в країні на розвиток туристичної та інвестиційної діяльності

Масштабні перетворення в Україні при переході до ринкових відносин не минули й туристичний комплекс. Згідно даних Державної служби туризму і курортів України (станом на 15.06.2006 року), туристичний комплекс – це 3 837 суб’єктів туристичної діяльності, з них 1448 туроператорів, середньооблікова кількість працівників дорівнює 21,0 тис осіб на постійній основі і близько 1 мільйона осіб сезонно (4,6% загальної зайнятості). Для порівняння в Німеччині в індустрії туризму зайнято 2,3 млн. осіб (10% загальної зайнятості), в Іспанії – 1,4 млн. осіб (9,1% загальної зайнятості). Згідно статистичних даних Швейцарії, з одинадцяти людей працездатного віку, один прямо або опосередковано задіяний в туристичній галузі. З туризмом безпосередньо пов’язана життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10-15% населення України. До сфери туристичного спрямування належить 150 тис. пам’яток культури, історії, археології, архітектури, палацово-паркового мистецтва, понад 300 музеїв та 500 замків, 7 національних історико-культурних заповідників, 11 національних природних парків, 4 біосферні заповідники, 17 державних природних заповідників, дендропарки. Яка ще європейська держава може похвалитися таким розмаїттям історичного, культурного та природного надбання?

Аналіз стану туристичної галузі України засвідчує, що на утримання та розвиток даного комплексу держава витрачає щорічно близько 15 млн. грн., з них на фінансову підтримку розвитку туризму – 13,206 тис. грн. Що стосується надходження від туризму, то за підрахунками, зробленими у 2005 р. В.І. Цибухом: « …кожний турист, який відвідує країну, протягом трьох днів витрачає в середньому 520 доларів США. Сьогодні до нас приїздять мільйони людей. Лише торік Україну відвідало 12 мільйонів туристів». Припустимо, що кожний третій турист відвідував Україну не менше трьох днів, тоді за допомогою простої арифметики виходить, що у 2004 році в Україні туристи залишили 2 080 млн. доларів США. Проте, ці дані не відповідають дійсності, хоча й потенціал дозволяє отримувати дохід на порядок вищий, який можливо реалізувати за допомогою мобілізації значних обсягів іноземних інвестицій.

Останнім часом в економіці України намітилися позитивні зрушення, які відкривають перспективи щодо активізації інвестиційної діяльності, що пожвавлює цієї галузі, сприяє виходу з кризи та структурній перебудові економіки. Але для того щоб цей позитивний процес набув достатньої сили, необхідно проводити чітку державну політику щодо формування інвестиційних ресурсів, їх концентрації, стимулювання переважно вітчизняних та залучення іноземних інвестицій. Що ж стримує надходження іноземного капіталу в туристичну сферу України?

Податкове стимулювання – система платежів та зборів до бюджету держави і місцевих бюджетів, яка спонукає, заохочує фізичних та юридичних осіб до розвитку виробництва, підвищення його ефективності. В практиці функціонування податкового механізму найпоширенішими є такі форми податкового стимулювання: диференціація податкових ставок залежно від соціально-економічного значення галузі та її продукції, повне або часткове звільнення суб’єктів господарювання від сплати податків, надання їм пільг, звуження бази оподаткування, надання податкових канікул та інші форми стимулювання.

Податкове стимулювання є важливим чинником, що впливає на залучення інвестицій, як іноземних так і внутрішніх. Туристичне підприємство щомісяця сплачує в державну казну значні кошти з оборотних фондів у вигляді податкових платежів. Ці кошти підприємство могло б використовувати на розробку власних нових туристичних маршрутів, на покращення інфраструктури, якщо це готель, санаторій чи будь-який інший заклад розміщення. Ті незначні кошти, що музейні установи отримують за проведення екскурсій спрямовуються до бюджету, а могли б на збагачення музейного фонду, на покращення сервісу.

2. Аналіз реальної інвестиційної забезпеченості та потреб туристичної індустрії країни

Необхідною умовою структурної перебудови економіки та прискорення темпів її росту є збільшення обсягів інвестицій та підвищення їх ефективності. Інвестиційний процес є одним із найважливіших факторів економічного зростання в країні. Чим інтенсивніше є вкладання коштів, тим швидше проходить відтворювальний процес, активніше відбуваються ринкові перетворення.

Інвестиційна діяльність є одним з найбільш складних і ризикових видів бізнесу. Її результати мають значний вплив на ефективність підприємництва в цілому. Однак, слід сказати, що до суттєвих чинників, які не сприяють розвитку інвестиційних процесів в Україні, слід віднести такі, як: недостатня економічна ефективність інвестиційних проектів, низька інвестиційна привабливість підприємств, слабкий захист капіталу, відсутність ринкової інфраструктури та дієвих механізмів щодо здійснення та повернення капіталу.

Україна має дуже сприятливі умови і багаті рекреаційні ресурси для лікування і відпочинку населення, розвитку туризму і спорту. Унікальні ландшафти, чудові краєвиди, національні парки, мінеральні й термальні води створюють усі передумови для формування в Україні високорозвиненого, рекреаційно-туристичного комплексу.

Здійснення інвестиційної діяльності і рекреаційно-туристичній сфері передбачає відповідне управління цим процесом, основна мета якого забезпечити найефективнішу реалізацію сильних сторін (сприятливі кліматичні умови, багаті й унікальні культурні та релігійні традиції, звичаї та обряди, гостинність мешканців, вигідне географічне розташування курортів), підсилення слабких сторін (нечітка та недосконала система фінансування рекреаційно-туристичного сектора, недостатній рівень технічної інфраструктури курортів), уникнення загроз (нестабільність українського законодавства, низькій імідж України у світі), та реалізацію можливостей у даній сфері. Для цього необхідно розв'язати такі основні завдання:

1. забезпечити високі темпи економічного розвитку рекреаційно-туристичної сфери шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності та розширення її обсягів, що вимагає у відносно стислі строки залучення необхідних інвестицій для реконструкції матеріально-технічної бази курортів і рекреаційних зон, створення відповідної інфраструктури й сфери послуг на рівні міжнародних стандартів;

2. підвищення якості послуг і сервісу обслуговування, що сприятиме зростанню соціальної ефективності оздоровлення, відпочинку населення;

3. забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність суб'єктів господарювання у процесі реалізації інвестиційних програм;

4. домогтися максимізації прибутку від інвестиційної діяльності та забезпечити мінімізацію інвестиційних ризиків.

Вирішення вищенаведених завдань вимагає застосування досконалого організаційно-економічного механізму управління інвестиційною діяльністю в рекреаційно-туристичній сфері, який слід розглядати як систему фінансово-економічних та організаційно-правових важелів, спрямованих на здійснення ефективної інвестиційної діяльності і даній сфері та окремих інвестиційних процесів, наслідком яких повинно бути досягнення очікуваних економічних результатів.

Ефективна інвестиційна політика має ключове значення для процесу вибору можливих варіантів інвестування. Формування методологічних і маркетингових стратегій оцінювання ефективності туристичних інвестиційних програм та проектів необхідних для регулювання інвестиційної діяльності. Однією із стратегій інвестиційної діяльності в туристичній галузі є інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень маркетингового наукового процесу у виробництво і збут туристичної продукції.

Розробка стратегії інвестування в туристичний інноваційний розвиток вважається сильною стороною діяльності будь-якої туристичної агенції, що розраховує тривалий час утримуватися на туристичному ринку. Усі головні напрями розвитку, передбачені загальною економічною стратегією та маркетинговими комунікаціями, знаходять своє відображення в туристичній інвестиційній стратегії, яку слід розглядати, як стратегію забезпечення ресурсної бази для реалізації виявлених у результаті маркетингових досліджень варіантів інноваційного туристичного розвитку. У рамках туристичної інвестиційної стратегії розробляють підходи до ресурсного забезпечення реалізації наявних ринкових можливостей інноваційного туристичного розвитку, формування оптимальної структури інвестицій, здійснюють пошук найбільш ефективних напрямів інвестування з погляду максимізації доходу.

Отже, інвестиції – це всі види грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в реальні фінансові активи з метою отримання прибутку. Тому, характеризуючи роль інвестицій у відтворювальному процесі, необхідно відмітити, що під інвестиційною діяльністю частіше за все розуміють послідовну сукупність дій громадян, юридичних осіб і держави по здійсненню інвестицій з метою отримання доходу [1, c. 25].

Аналіз мотивів туристичного інвестування показує, що вони безсистемно зміщені в бік поточного попиту, що забезпечує швидке отримання прибутку. Але, водночас, прибутки є руйнівною силою будь-якої інвестиції, адже очікуваний прибуток прямо залежить від можливих ризиків, пов’язаних з інвестиційним проектом: чим більше ризикованим є проект, тим більшою мусить бути винагорода.

3. Економічні фактори стимулюючі і обмежуючі інвестиції в туристичну галузь країни

У сучасних умовах, коли спостерігається досить стійка тенденція зниження державних капітальних вкладень в економіку окремих секторів (зокрема – туристично-рекреаційну галузь) нашої держави, а також падіння прибутків підприємств, що можуть бути призначені та використані для подальшої капіталізації, основним джерелом розвитку можуть стати цільові прямі інвестиції як з боку вітчизняних, так і іноземних підприємств, за умови впровадження політики інвестиційного протекціонізму. Саме така політика, засади якої втілюють механізми створення та функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, здатна забезпечити суттєві зрушення у масштабах та інтенсивності мобілізації природно-ресурсного потенціалу територій в інтересах розвитку рекреації та туризму, оновлення та модернізації матеріально-технічної бази, створення сучасної інфраструктури цього комплексу.

Цілеспрямована інвестиційна політика повинна сприяти виявленню та підтримці інновацій. Система стимулювання стратегічних інвестицій складається з двох блоків – податкових пільг і протекціоністських дій.

Щоб розв’язати проблему “запуску” економіки, необхідно зміцнити власну інвестиційну базу підприємств. Ці ресурси складаються з прибутку, що залишається після сплати податків, обов’язкових відрахувань та зборів, а також з амортизаційних відрахувань. Кредити комерційних банків дають змогу збільшити власні інвестиційні ресурси. Важливим джерелом капіталовкладень повинен вважатися тіньовий капітал.

Комплекс проблем, які заважають залученню інвестиційного капіталу в туристичну сферу з метою створення конкурентоздатного на світовому ринку національного туристичного продукту, а саме:

— відсутність цілісної системи державного управління з питань туризму в регіонах;

— низький юридичний рівень нормативно-правової бази туризму та відсутність її гармонізації з нормами міжнародного права;

— інертність зростання обсягів вкладень в розвиток матеріальної бази туризму;

— недосконалий механізм корегування туристично-рекреаційного капіталу країни в цілому та окремих її регіонів.

Вказані проблеми структуризовані за наступними сферами:

а) матеріальна;

б)транспортна;

в) інформаційна.

Ефективність управління розвитком туризму в умовах нестабільного зовнішнього середовища в певній мірі залежить від ефективності системи стратегічного управління. На основі запропонованих в роботі концептуальних положень сформульована система економічних важелів, яка включає механізм аналізу підприємств туристичної сфери, механізм аналізу зовнішнього середовища, а також механізм формування гнучкої стратегії розвитку туристичних підприємств. Реалізація даного комплексу механізмів дає змогу оцінювати динамічні зміни екзогенних та ендогенних чинників розвитку туристичних підприємств, а також на основі отриманих оцінок корегувати параметри моделей розвитку системи, приймати ефективні управлінські рішення в процесі реалізації стратегії розвитку системи.

4. Сучасний стан і структура (компонентна, територіальна) інвестицій в країні

Доля туризму в національній економіці та міжнародній торгівлі перетворила його в важливий показник світового розвитку. На його долю приходиться 10% всього ВНП, доходи від туризму збільшаться до 1,1 трлн. дол.США. За прогнозами ВТО, в ХХІ столітті очікується туристичний бум: кількість подорожуючих в світі до 2020р. зросте до 1,6 млрд. чоловік в рік, що означає збільшення туристичних прибуттів в 2,4 рази порівняно з 2000р. При цьому доходи від туризму, за прогнозами ВТО, у 2010 році складуть 1550 млрд. дол. США, тобто у 3,3 рази перевищать рівень 2000р., а до 2020р. прогнозується збільшення доходів до 2000 млрд. дол. США [4, c.236].

Україна, перебудовуючи свою економіку на ринкових засадах також включається у світовий туристичний процес. У 2000р. нашу країну відвідали 4,4 млн. туристів з 168 країн світу, 8,7 млн. наших громадян виїхали з туристською метою за межі країни. Прибуток від туристичних послуг становив 18,5 млрд. грн. або 3,4 млрд. дол. США, а до 2010р. його планується подвоїти [2]. За підрахунками ВТО, у 2001 році за кількістю прибутків іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (1% від світових туристичних прибутків) [4].

Туризм має знаходити своє відображення в планах розвитку галузей народного господарства, включатися до загального плану соціально-економічного розвитку України. Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби людей, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при забезпеченні збереження екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини [4].

Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі туризму України, є наслідком того економічного минулого, яке залишилось в нашій державі після розпаду СРСР. Тому ці явища є досить глибинними, а їх розв'язання потребує комплексного та продуманого підходу. Відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної с-ми дій з проведення тур.продукту України на св.ринок, яка б давала відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою вітчизняних курортів. Так, в 2004р в Нац.Бюджеті на це було передбачено 1.7 млн.грн, отримано ж лише 40тис. Тому абсолютно зрозуміло, що за кордоном дуже важко отримати інформацію як про саму Україну, та і про тур.послуги, що в ній надаються.

Активний ріст туристичного підприємництва залежить від реалізації прийнятих державних програм розвитку туризму; наявності законодавчої бази, яка стимулює та підтримує механізми фінансування і інвестування в галузь туризму; розвиток економічної діяльності підприємств курортно-рекреаційного господарства; активізації інвестиційної політики в галузь туризму. Для успішного розвитку туризму необхідно забезпечити його раціональне планування і ефективне управління. Перевагами розвитку туризму мають стати нові робочі місця, додаткові прибутки і інвестиційні надходження, модернізація комунальних підприємств, нові технології і ноу-хау.

Стратегічними цілями інвестиційної політики в галузі туризму повинні бути: 1.Створення законодавчої бази регіонів в області забезпечення гарантій на іноземні інвестиції в туристичний бізнес; 2.Формування сприятливого іміджу регіонів в області надання рекреаційно-туристичних послуг; 3.Створення сприятливого інвестиційного клімату; 4.Стимулювання приливу капітальних вкладень у реконструкцію і будівництво сучасних туристичних комплексів, санаторіїв, готелей, відповідних до міжнародних вимог і стандартів; 5.Розробка нових турів, які повинні ураховувати етнокультурні, геополітичні, екологічні чинники туристичних регіонів.

5. Аналіз ефективності та перспективи стимулювання інвестицій в туристичну галузь країни

Першочергові завдання підвищення ефективності розвитку туристичних підприємств та становлення туризму як галузі полягають в переорієнтації політики господарювання підприємств на основі сучасної економічної концепції їх розвитку побудованої на програмно цільовому плануванні, управлінні галуззю на асоційованих принципах ринковій фінансово-кредитній системі з пільгами і низькою ставкою позичкового капіталу. Корінне реформування господарського механізму з впровадженням сучасних методів і важелів інтенсифікації розвитку туристичної сфери як на рівні підприємств, так і на рівні регіонів, яке повинно виходити з основних проблем розвитку туристичних підприємств в умовах становлення ринку, а також з визначення туризму як галузі, яка спроможна створювати додаткову споживчу вартість.

Організаційно-економічний механізм управління інвестиційною діяльністю є важливим виразником здійснюваної інвестиційної політики держави. Його рушійна сила значною мірою проявляюється в результаті взаємодії таких складових елементів, як планування, організаційно-структурне вдосконалення, мотивація та врегулювання, сукупний вплив визначає економічні результати інвестиційної діяльності.

Складові, що входять до структури організаційно-економічного механізму, відіграють вирішальну роль у формуванні привабливого інвестиційного середовища в рекреаційно-туристичній сфері. Важливою складовою інвестиційного клімату є реєстрація прав власності, включаючи права на нерухомість, земельні ділянки, та цінні папери. У цьому контексті важливим параметром інвестиційного клімату є динамічна розбудова фондового ринку.

Організаційно-економічний механізм передбачає взаємодію двох складових: по-перше, внесок української сторони, який забезпечується вартістю земельних ділянок під забудову і природних ресурсів, що будуть використовуватися у процесі експлуатації об'єктів; по-друге, внесок зарубіжної сторони — фінансування будівництва, обладнання тощо.

В узагальненому вигляді механізм реалізації пільг для інвесторів включає такі етапи: визначення конкретних пріоритетів у сфері рекреації, які пропонуються розв'язати за допомогою інвесторів, перелік пільг і конкретних проектів, що пропонуватимуться інвесторам; розгляд на індивідуальній основі конкретних інвестиційних проектів згідно з пріоритетами та затвердження для кожного проекту пакета пільг із зазначенням їх виду обсягу, терміну дії, обов'язкових умов іх надання, порядку введення. На цьому етапі особливу роль відіграє підготовка чітких процедур внесення та розгляду пропозицій щодо надання пільг, порядку доцільності обгрунтування доцільності іх застосування та контролю за реалізацією умов проекту: організація контролю за наданням пільг та реалізацією умов проекту.

Отже, організаційно-економічний механізм управління інвестиційною діяльністю в рекреаційно-туристичній сфері України повинен формуватись з урахуванням вимог: спрямування інвестицій на розгортання наукомістких високотехнологічних методів рекреації і туризму; орієнтацію на сприяння створенню сучасної ринковій інфраструктури. Це сприятиме зміні економічної стратегії і створенню конкурентоспроможного професійного середовища в галузі.

Організаційно-економічний механізм залучення інвестицій до оновлення та піднесення рекреаційно-туристичної сфери пов'язаний також з правом регулювання інвестиційної діяльності, яке становить суттєвий та важливий аспект даної проблеми. Комплексний підхід до розв’язання перелічених питань приведе до позитивних зрушень у вирішенні багатьох економічних проблем в Україні загалом, та в галузі рекреації і туризму зокрема.

Одним з важливих важелів стимулювання розвитку туризму є формування економічного режиму вільних економічних зон (ВЕЗ). Як показує світова практика, така форма господарювання є дієвим засобом активізації економічного життя на компактних територіях. Більше того, ми вже маємо свій, український досвід в цих питаннях. Кожний п’ятий долар, інвестований протягом цього року у Львівську область, припадає на ВЕЗ “Яворів”. Зараз там зареєстровано понад 20 інвестиційних проектів на суму більш як 200 млн. дол. Відчутне інвестиційне пожвавлення спостерігається і у ВЕЗ “Курортополіс Трускавець”.

Проблема кадрового забезпечення туристичної індустрії. Як показує практика, ця проблема залишається дуже актуальною. Сьогодні нам бракує висококваліфікованих менеджерів в сфері туристичного бізнесу, які б володіли глибокими знаннями в цій справі, вміли приймати відповідальні рішення та організовувати їх виконання. Очевидно, нам треба серйозно проаналізувати номенклатуру спеціальностей, по яких вузи готують фахівців для туристичного господарства, внести в них відповідні корективи.

Без інформаційної підтримки входження нашого туристичного господарства в світовий туристичний простір буде дуже проблематичним. Про Україну і її туристичні можливості повинен знати світ. Великобританія витрачає 80 мільйонів фунтів стерлінгів з державного бюджету на пропаганду своєї країни, її історичних та культурних пам’яток, однак кожний вкладений в рекламу фунт обертається двадцятьма сімома.

Вітчизняним суб’єктам туристичного господарювання треба налагодити тісне співробітництво з представництвами України за кордоном в справі популяризації наших туристичних можливостей, формування привабливого іміджу України як держави з великим потенціалом для туризму і відпочинку.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про туризм" від 15 вересня 1995 р. № 324/95-ВР.
2. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). — К.: Альтер-Прес, 2003.
3. Биржаков В.В. Введение в туризм.- М.: "Издательский дом Герда", 2004.
4. Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року, Київ,2002.
5. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. — Чернівці: Зелена Буковина, 2003.
6. Прейтер Д., Малярчук І. Розв. іноз. туризму в Укр. в кронтексті розбудови міжнар. трансп. коридорів//Е-ка Укр. — 2001.-№6(червень)-с.20-28.