Вступ

Розділ 1. Соціальний менеджмент

1.1 Поняття соціального менеджменту

1.2 Робота соціального працівника

1.3 Функції соціальної роботи

Розділ 2. Менеджмент в соціальній роботі

2.1 Завдання менеджменту в соціальній роботі

2.2 Кадровий менеджмент в соціальній роботі

2.3 Культура управління в соціальній роботі

Розділ 3.Управління кадрами в соціальній роботі

3.1 Напрями соціального менеджменту

3.2 Види соціальної роботи

3.3 Соціальні послуги

Розділ 4. Інновації в соціальній роботі

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Перехід до ринкової економіки зумовив в Україні глибокі кризові процеси: різкий спад промислового виробництва, прискорення темпів зубожіння населення, зростання безробіття, злочинності, зменшення народжуваності тощо. Перед суспільством постала проблема виживання людей, збереження соціуму, культурно-духовних цінностей, соціального захисту населення, його підтримки в цих складних соціально-економічних умовах.

Тому в 90-х роках так гостро виникла необхідність створення в країні системи соціальної роботи, основна мета якої — регулювання правових, економічних відносин індивіда і суспільства, надання кожній людині допомоги і підтримки у вирішенні її проблем, забезпечення ефективного соціального захисту кожного члена суспільства.

Професійна соціальна робота — один з основних способів реагування суспільства на нову соціальну ситуацію, її проблеми, можливості. Разом з тим — це один з найважливіших і складних інструментів соціального контролю.

На сьогодні висококваліфікованих спеціалістів соціальної роботи, які могли б професійно здійснювати роботу з діагностики і прогнозування соціальних процесів, надавати профілактичну, соціально-терапевтичну, психологічну, педагогічну і правову допомогу різним категоріям населення, в Україні катастрофічно не вистачає. Це значною мірою пояснюється тим, що професійна підготовка фахівців соціальної роботи розпочалася в нашій країні тільки в середині 90-х років і пов'язана із значними труднощами, які зумовлені насамперед відсутністю як практичного досвіду роботи в цій галузі, так і вагомих науково-теоретичних розробок з актуальних питань соціальної роботи і підготовки фахівців для соціальної сфери.

РОЗДІЛ 1

Соціальна робота в наш час має важливе значення.Соціальний менеджмент найбільше відповідає вимогам сучасного суспільства, тому вивчення його функцій та технологій є вкрай потрібним і перспективним завданням. Хоча родоначальниками соціальної роботи вважають західні країни, в певній мірі можна говорити і про вплив колишніх країн соціалістичного табору на організацію соціальної політики і соціальної роботи зокрема. Так, ще до появи системи соціальної роботи на Заході, в СРСР вже існувала і достатньо ефективно діяла система соціального забезпечення громадян. Конституція гарантувала право на працю, відпочинок, освіту, пенсійне забезпечення, не існувало безробіття, запрала забезпечувала прожитковий мінімум. Достатньо ефективно працювала система допомоги малозабезпеченим, інвалідам, сім’ям з дітьми. Проте, соціальна сфера перебувала під жорстким ідеологічним контролем, функції соціальної допомоги, соціальної реабілітації, соціальної адаптації виконували працівники державних та ідеологічний структур (соцзабези, відділи в міськвиконкомах, партійних органах). Соціальна робота, як правило, виконувалася професіоналами, проте до неї залучалися і добровольці, які виконували громадські доручення, що були обов’язкові для кожної “радянської людини”.

Головною проблемою формування соціальної політики на сучасному етапі розвитку української суспільства є переоцінка матеріального чинника, адже. Не зважаючи на важке економічне становище нашого суспільства, все ж сподіватися на вирішення соціальних проблем тільки шляхом матеріальних дотацій також не раціонально.

Крім матеріально-фінансових забезпечень, вимагає індивідуальний підхід до клієнта, а це вимагає відповідної соціально-професійної та психолого-педагогічної підготовки соціального працівника.

Ці функції підготовки соціального працівника взяла на себе соціальна педагогіка.

Характер діяльності вимагає від соціальних працівників знань широкого кола питань: організація системи соціального забезпечення, відповідного законодавства, конкретних методів, форм і прийомів індивідуальної роботи з людьми.

Сфера діяльності соціального працівника є дуже широкою і не завжди може чітко окреслюватися, тому підготовка майбутніх спеціалістів цієї галузі обов’язкового передбачає, окрім академічного компоненту, — володіння науковими знаннями, — обов’язкову практику під керівництвом досвідченого наставника. Важливе значення надається також формуванню особистих психологічних якостей, рис соціального педагога і працівника, які відповідають вимогам професій, а також вміння контактувати, вести переговори, захищати інтереси клієнтів, співпрацювати з представниками суміжних професій, бути формальним і неформальним лідером тощо.

Сьогодні державну соціальну політику в Україні у різних сферах реалізують відповідні міністерства та відомства. У своїй діяльності вони керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України.

Маючи достатню інформацію про різні міністерства, відомства та установи, які повинні чим можуть допомогти людям, соціальні працівники повинні використати ці ресурси на користь клієнта, а результатом їхніх дій має бути перш за все професійне уміння застосовувати також різні технології, серед яких: соціальна діагностика, профілактик, адаптація, реабілітація, корекція, терапія, соціальна експертиза, прогнозування, соціальне посередництво, консультування, соціальне забезпечення, страхування, опіка й опікунство, тощо.

Головним же у цьому має бути, вміння соціального працівника викликати в людині інтерес до повноцінного життя, підтримати в ній власні сили, і бажання творити своє життя самостійно. В цьому і проявляється найвища гуманістична цінність соціально-педагогічної роботи зокрема і соціальної політики в цілому.

Термін соціальна робота тісно зв’язаний з функціонуванням ринкової економіки, оскільки досягнення її ефективності супроводжується соціальним розшаруванням. Соціальна робота – різновид діяльності, що має метою сприяння людям, соціальним групам у подоланні особистісних і соціальних труднощів за допомогою підтримки, захисту, корекції і реабілітації. В практичному розумінні соціальна робота є видом професійної діяльності, спрямованої на надання допомоги людям, які її потребують і не здатні без сторонньої допомоги розв’язати свої життєві проблеми.

Якщо не створена мережа соціальної підтримки, то загострюються проблеми в соціальній сфері, виникає соціальна напруженість. У країнах з розвинутою ринковою економікою протягом десятиліть створювалися і досить успішно діють інститути соціальної підтримки людей. У нашій країні найбільш актуальною проблемою в галузі соціальної роботи є визнання її як найважливішої діяльності, що підтверджує ступінь соціальної захищеності особистості, дотримання основних прав людини, рівень гуманізації суспільства.

Разом з тим, соціальна робота спрямована не тільки на реалізацію заходів соціальної підтримки незахищених соціальних груп, але і заходів соціального захисту всього населення. В кінцевому підсумку вона спрямована на забезпечення мінімально достатніх умов життя та на задоволення потреб підтримки життєзабезпечення і діяльності людини.

Соціальна робота, як і будь-яка інша діяльність має свою структуру, кожен елемент якої органічно пов’язаний і взаємодіє з іншими, виконує особливі функції. В структуру соціальної роботи входить – суб’єкт, зміст, управління, об’єкт, а також засоби, функції та цілі, які їх пов’язують в єдине ціле.

Враховуючи зміст соціальної роботи, її можна конкретизувати за двома напрямками:

1. Облік і ефективна реалізація основних напрямків (видів) соціальної ро-боти: соціальної діагностики; соціальної профілактики; соціального нагляду; соціальної кореляції; соціальної терапії; соціальної адаптації; соціальної реабі-літації; соціального забезпечення; соціального страхування; соціальної опіки; соціальної допомоги; соціальної консультації; соціальної експертизи; соціаль-ного піклування; соціальних нововведень; соціального посередництва.

2. Направленість на основні соціальні об’єкти, що потребують соціального захисту, соціальної допомоги і підтримки, такі як інваліди, безробітні, учасники війни, одинокі люди похилого віку та одинокі сім’ї, що складаються з пенсіонерів (по віку, інвалідності, і т. д.), вдови та матері військовослужбовців, які загинули на війні, особи, які підлягали політичним репресіям і потім були реабілітовані, біженці, вимушені переселенці, особи, що постраждали в результаті аварії на ЧАЕС, особи, що повернулися з місць позбавлення волі особи без постійного місця прожиття; сім’ї з алкоголіками, наркоманами; сім’ї,що мають дітей інвалідів; сім’ї, що виховують дітей-сиріт, що залишилися без опіки; сім’ї з низьким рівнем доходів; багатодітні сім’ї; сім’ї неповнолітніх батьків; молоді сім’ї (в т. ч. студентські); матері, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною; вагітні жінки; матері з грудними дітьми; самостійно проживаючі випускники будинків-інтернатів (які досягли матеріальної незалежності і соціальної зрілості); сироти або діти без опіки батьків; діти і підлітки без нагляду; діти і підлітки девіантної поведінки; діти, які піддаються насиллю, які опинилися в умовах, що загрожують здоров’ю і розвитку; сім’ї, що розводяться; сім’ї з неблагополучним психологічним мікрокліматом, конфліктними відносинами, неосвічені сім’ї; особи з психічними відхиленнями, що піддаються психологічним стресам, що схильні до суїцидних вчинків.

РОЗДІЛ 2

Менеджмент в організації соціальної роботи – це вид управлінської діяльності, що представляє собою сукупність організаційних, соціально-психологічних засобів (форм та методів), які покликані ефективно управляти персоналом організації соціальної роботи, метою якої є здійснення соціального обслуговування, надання соціальних послуг, соціальної допомоги громадянам, а також здійснення соціальної профілактики і соціальної реабілітації задля реалізації та захисту економічних, соціальних, екологічних прав, духовних і культурних запитів людини. Цей вид діяльності направлений на управління кадрами організації соціальної роботи.

Визначимо поняття: кадри соціальної роботи – це основний (штатний) склад працівників організації соціальної роботи. Це люди, що працюють в системі соціального захисту, що виконують посадові завдання, наділені певними обов'язками, правами і відповідальністю. В системі соціальної роботи розрізняють «соціальних працівників» і «фахівців з соціальної роботи».

Соціальний працівник – особа, що закінчила середній спеціальний навчальний заклад за профілем соціальної роботи.

Фахівець з соціальної роботи – особа, що закінчила вищий навчальний заклад за профілем соціальної роботи.

Для кадрів соціальної роботи найважливішими «необхідними якостями» є здоров'я (фізичне і психічне), компетентність і професіоналізм.

Вимога здоров'я обумовлена тим, що соціальна робота була і залишається однією з найважчих у фізичному та психологічному розумінні. Тут стикаються з найсумнішими сторонами людського життя – старістю, інвалідністю, самотністю, сирітцтвом, неміччю, беззахисністю, хворобами, жорстокістю і іншими.

Компетентність як друга «необхідна властивість» являє собою:

1) відповідність рівня і змісту знань, умінь конкретного працівника рівню і змісту виконуваних ним посадових завдань і обов'язків;

2) наявність у працівника прав і обов'язків для виконання завдань, покладених на нього;

3) уміння працівника практично діяти, робити конкретну справу і забезпечувати в роботі необхідні результати.

Компетентність забезпечується базовою освітою, самоосвітою в ході практичної діяльності, запозиченням досвіду у колег, різними формами короткострокового навчання – курси, семінари, разові програми і т. ін. Одним з вирішальних чинників в підвищенні компетентності є індивідуальна пізнавальна мотивація – завтра знати і уміти краще, ніж сьогодні.

Професіоналізм – це постійно підтримувані на високому рівні знання і уміння, що забезпечують високу якість праці і результатів.

Сутність кадрового менеджменту в організації соціальної роботи являє собою сукупність організаційних, соціально-психологічних і психологічних засобів (форм та методів), що дозволяють вирішувати різноманітні проблеми діяльності персоналу. Головним завданням є забезпечення виконання цих форм та методів.

В кожній системі використовуються як організаційні, так і соціально-психологічні і психологічні засоби. Наприклад, для системи оцінки персоналу при прийомі на роботу використовуються такі форми і методи оцінки, як співбесіда, бесіда, спостереження, кількісні і графологічні методи, метод графічного профілю, тестування і т. ін..

Коли людина прийнята на роботу, вона опиняється в певних умовах праці: фізичних, організаційних, соціальних, соціально-психологічних, які впливають на неї стимулююче чи антистимулююче.

Виконання роботи пов'язано з використанням системи оцінки її результатів – індивідуальних, групових, колективних.

Система оцінки повинна виступати основою оплати праці, включаючи доплати, надбавки, компенсації. В оплаті праці слід враховувати не тільки результати і якість роботи, але і економічні умови – прожитковий мінімум, рівень споживчого кошика, інфляцію.

В кадровому менеджменті важливою є також система посадового просування, включаючи перехід з рангу фахівця в ранг керівника і ротацію (періодичне переміщення кадрів з посади на посаду). В даний час важливо мати сучасний, конкурентноздатний «кадровий капітал», що досягається за допомогою певної системи підвищення кваліфікації персоналу.

І, нарешті, з урахуванням внутрішніх і зовнішніх умов в процесі управління кадрами доводиться вирішувати завдання і, пов'язані з переводом працівників, їх переходом, звільненням, скороченням.

Отже, менеджмент в організації соціальної роботи покликаний здійснювати управління кадрами соціальної роботи за допомогою організаційних, соціально-психологічних і психологічних засобів (форм та методів). В цьому полягає його сутність. Головним завданням менеджменту в організації соціальної роботи є забезпечення здійснення цих форм та методів. Організаційні засоби включають управління кадрами в циклі: прийом на роботу – робота – зміни в роботі. Соціально-психологічні засоби проявляються у повсякденних відносинах керівника з підлеглими.

РОЗДІЛ 3

До принципів управління кадрами як системи в організації соціальної роботи можна віднести:

1) принцип обумовленості функцій управління кадрами цілям організації соціальної роботи – функції кадрового менеджменту формуються і змінюються не самовільно, а згідно з потребами і цілями соціальної діяльності організації;

2) принцип потенційних імітацій – тимчасове „виключення” окремих робітників не повинно зупиняти існування будь-яких функцій управління;

3) принцип прогресивності – відповідність системи управління кадрами провідним закордонним і вітчизняним аналогам;

4) принцип перспективності – при формуванні системи кадрового менеджменту потрібно враховувати перспективи розвитку організації чи, як мінімум, перспективи вдосконалення соціальних послуг, що надаються в організації;

5) принцип комплексності – необхідно враховувати всі фактори, що впливають на систему управління;

6) принцип оперативності – своєчасне прийняття рішень щодо вдосконалення системи кадрового управління;

7) принцип оптимальності – багатоваріантна розробка пропозицій по формуванню системи менеджменту і вибір найбільш раціонального варіанта згідно конкретних умов виробництва соціальних послуг;

8) принцип мотивації праці вимагає врахування різноманітності мотивів, які приводять людей до праці у сфері соціальної роботи. Адже лише у тому випадку, коли заохочування (стимулювання) буде зорієнтовано на особистісно значимі для кожного працівника внутрішні потреби (заради задоволення яких він працює), управління підлеглими буде підтримуватись, а організація досягне бажаних результатів.

Застосування вищезазначених принципів відбувається за допомогою залучення різноманітних методів.

Основними методами управління кадрами є: економічні, організаційно-розпорядливі і соціально-психологічні.

Соціально-психологічні методи управління кадрами є конкретними прийомами і способами дії на процес формування і розвитку трудового колективу і окремих працівників, у зв'язку з чим вони поділяються на соціальні і психологічні. Перші покликані впливати на весь колектив(соціальне планування, створення оптимального психологічного клімату, вивчення громадської думки і ін.), а другі — на окремих працівників (методи психологічного відбору, вивчення і оцінки кадрів).

Отже, важливими для здійснення кадрового менеджменту в організації соціальної роботи є розуміння принципів формування системи кадрового управління та реалізації цих принципів за допомогою різних методів. Організація досягне бажаного результату лише тоді, коли персонал організації буде якісно та високопродуктивно здійснювати свою роботу, а це можливо лише за умови використання вищезгаданих принципів та методів.

В залежності від виду соціальної роботи відрізняються і напрямки соціального менеджменту.

Розглянемо деякі з них.

Соціально-медичні послуги населенню.

Основна ціль соціального захисту – збереження здоров’я і життя клієнтів, тому це медична задача. Будь-які послуги соціального захисту так чи інакше захищають здоров’я та життя обездолених осіб,а саме, забезпечення ночівлею безпритульних, запобігання наркоманії, алкоголізму та інших пагубних звичок, доставка дров, ліків, пенсій, проявлення простої участі та інтересу до долі підопічних людей. Це прямо або опосередковано стосується здоров’я та життя людей. Відомо, що спосіб життя (передусім побут, його умови) формують 50% здоров’я людини, а на долю інших факторів, зокрема генетичної спадковості, екології і т. і., припадає лише 5-15%.

Соціально-медична робота являє собою один з важливих напрямків діяльності соціальних закладів і займає важливе місце в практиці охорони здо-ров’я. Соціально-медичний захист потребує багато верст населення, зокрема, одинокі літні люди, що потребують не лише медичної допомоги, а й заходів соціально-медичної реабілітації; сім’ї, що мають інвалідів та важко хворих осіб, а також багатодітні, малозабезпечені та неповні сім’ї. Забезпечення інвалідів медикаментами по пільгових цінах, оформлення документів для обстеження хворого теж входить до обов’язків соціальних працівників. Соціальний захист сім’ї.

Визначне значення в забезпеченні життєдіяльності сімей має державна економічна та соціальна політика, від якої залежить зайнятість населення, забезпеченість сім’ї. На теперішній час склалися чотири основні форми державної допомоги сім’ям, що мають дітей, а саме:

а) грошові виплати сім’ї на дітей у зв’язку з народженням, утриманням та вихованням дітей;

б) трудові, податкові, житлові, кредитні, медичні та інші пільги сім’ям з дітьми;

в) безплатні видачі сім’ям та дітям (дитяче харчування, ліки, одежа та взуття, харчування вагітним жінкам і т. д.);

г) соціальне обслуговування сімей (надання конкретної психологічної, юридич-ної, педагогічної допомоги, консультування, соціальні послуги).

Тяжкими демографічними і соціальними наслідками загрожують збільшення кількості неповних сімей, розширення масштабів злочинності, алкоголізму, наркоманії, проституції. Велике значення в соціальному захисті сім’ї має вдосконалення відповідної нормативно-правової бази та формування соціальних служб сім’ї на місцевому рівні.

Соціальний захист інвалідів.

Соціальні послуги надаються всім громадянам похилого віку та інвалідам незалежно від статті, раси, національності, мови, походження, майнового стану, місця проживання, відношення до релігії, переконань.

Соціальне забезпечення здійснюється згідно рішення органів соціального захисту населення в підвідомчих їм закладах або по договорах, заключених органами соціального захисту із закладами соціального обслуговування інших норм власності.

Соціальні послуги надаються винятково із згоди людей, що їх потребують. Законодавством України передбачаються різні форми соціального обслуговування, в тому числі: соціальне обслуговування дома (включаючи соціально-медичне обслуговування); напівстаціонарне або стаціонарне соціальне обслуговування в інтернатах, пансіонатах та інших закладах соціального обслугову-вання; нагальне соціальне обслуговування (як правило, в невідкладних ситуаціях, – організація харчування, забезпечення одягом, взуттям, ночівлею); соціально-консультативна допомога.

Соціальне обслуговування людей похилого віку.

Система соціального обслуговування в Україні є важливим елементом соціального захисту певних груп населення, передусім самотніх людей похилого віку та інвалідів. У системі соціального обслуговування протягом останнього десятиліття відбулися значні зміни. Опріч традиційних будинків-інтернатів, тобто стаціонарних закладів, почали з’являтися так звані територіальні центри – напівстаціонарні та нестаціонарні заклади. Збільшилась і кількість клієнтів соціальних служб. Це пов’язано як з демографічними змінами в суспільстві, погіршенням стану здоров’я та фінансового стану літніх людей, так і з переглядом критеріїв надання різних видів допомоги.

Територіальні центри приймають на обслуговування пенсіонерів, інвалідів I та II групи незалежно від віку, самотніх непрацездатних громадян та інших соціально незахищених громадян, які потребують соціально-побутової та медико-соціальної допомоги, на підставі картки медичного огляду, акту обстеження матеріально-побутових умов проживання та особистої заяви. До числа самотніх непрацездатних громадян при цьому зараховують громадян, які не мають родичів, зобов’язаних за законом їх утримувати. У деяких центрах почали обслуговувати багатодітні сім’ї та дітей інвалідів.

У державній системі соціального обслуговування працюють майже 37 тис. соціальних працівників, які переважно не мають соціальної освіти, але вже впроваджуються короткотермінові навчальні програми для підвищення кваліфікації цих працівників.

Соціальна робота з безпритульними.

Безпритульність – явище, притаманне людству протягом всього існування. Але найбільше воно поширюється в періоді соціальних потрясінь та стихійних бід: війн, голоду, повені, землетрусів і т. д. Сьогодні воно присутнє як в розвинутих, так і слабо розвинутих країнах.

Основними характерними причинами, що ускладнюють проблему безпритульності для багатьох країн на сьогодення є: недостатня кількість місць проживання, дороге житло; безробіття, що обумовлює відсутність засобів для оплати житла; низький дохід багатьох людей; соціальне здоров’я суспільства (кількість душевно хворих, наркоманів, алкоголіків, нездорові відносини в сім’ї); погані можливості реалізації соціальних програм, направлених на надання матеріальної та іншої допомоги малозабезпеченим сім’ям, групам ризику, і т. д.

Люди, що залишилися без даху над головою , за певних обставин чи особистих нахилів, пристрастей, являють собою реальну і потенційну загрозу суспільству, оточуючим. Нерідко і саме суспільство підштовхує їх до цього. Неможливість одержати квартиру, влаштуватися на роботу підштовхує частину таких людей на злочини. Особлива проблема – стан безпритульних дітей. Сьогодні основними формами роботи з цією категорією є створення різних центрів реабілітації, притулків, місця для ночівлі.

Соціальна робота з молоддю.

Загальна криза українського суспільства торкнулася, безумовно, і молоді. Для того, щоб допомогти молодим людям вижити у складних соціально-економічних умовах, уряд України з моменту її проголошення незалежною державою провадить певні заходи, затверджує програми, створює відповідні струк-тури для підтримки та допомоги молоді. З метою втілення у життя державної політики стосовно молоді та дітей було створено Міністерства у справах сім’ї та молоді, перетворене 2000 р. у Державний комітет з такою ж назвою. Теоретичне забезпечення цієї політики розробляє Український науково-дослідний інститут проблем молоді. Створено соціальні служби для молоді на обласному, міському та районних рівнях.

Юридично систему соціальних служб для молоді було закріплено у “Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” та Законів України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”. Затверджено і відповідно Типове положення. Метою цієї системи є створення умов для позитивної соціалізації молоді. Зміст її роботи, за визначенням Українського державного центру соціальних служб для молоді, полягає у:

· наданні соціальної, психологічної, правової, освітньої та будь-якої іншої підтримки молоді;

· допомозі реалізовувати право молоді та повноцінне життя;

· прищепленні навичок соціально-схвальної поведінки;

· навчанні адаптуватися правовими засобами до сучасного світу;

Пріоритетними напрямками діяльності соціальної служби молоді є:

· соціальна підтримка молодої сім'ї;

· соціальна робота молоді жіночої статі;

· соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

· профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі;

· сприяння працевлаштуванню і вторинній зайнятості молоді;

· соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами;

· соціальна робота з допризовною та призовною молоддю, військо-вослужбовцями та членами їх сімей, службовцями за призовом, молоддю, яка звільняється з лав Збройних Сил України;

· служба “Телефон довіри”.

Проте економічне становище країни ще не давало можливості відповідним чином фінансувати виконання поставлених перед центрами соціальної служби молоді завдань, реалізувати їхнє гасло “Діяти до кожної молодої людини”, тому постає проблема розвитку громадських молодіжних об’єднань. Таких, які за відповідної законодавчої підтримки молодіжних ініціатив могли б самостійно створювати матеріально-технічну базу для своєї діяльності, зокрема для реалізації соціальних програм.

Соціальна робота з людьми девіантної поведінки.

Основні види девіантної поведінки – це злочинність і кримінально безкарні випадки аморальної поведінки, які теж являють суспільну небезпеку. Зв’язок злочинності та аморальної поведінки є в тому, що скоєнню злочину передує, як правило, певний різновид девіантної поведінки у формі пияцтва, наркоманії і т. д. Девіантна поведінка поділяється на дві групи.

1. Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я, тобто наявності у людини явної або прихованої психопатології. В цю групу можна віднести людей, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астенінів, шизоїдів, епілептоїдів, та інших психічно ненормальних людей або людей з психічними відхиленнями, але в допустимих межах.

2. Поведінка, що відхиляється від морально-етичних норм людського співжиття, що проявляється в різних формах соціальної патології – пияцтві, наркоманії, проституції і т. д. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі проступків або злочинів. Якщо ці проступки незначні, то особи, що їх вчинили, караються згідно норм трудового або адміністративного права. Правоохоронні органи застосовують до людей девіантної поведінки міри примусового характеру (адміністративний арешт, штраф і ін.), а соціальні та медичні служби проводять з ними комплекс заходів по соціальній та психологічній адаптації.

Соціальний захист малозабезпечених верств населення.

Перехід від жорсткого планового способу господарювання до ринкових відносин, від тоталітаризму до демократії супроводжується серйозними соціальними негараздами, зокрема різко загострюється соціальна диференціація населення.

Якщо раніше регулювання рівня життя населення проводилося централізовано, то зараз дану проблему вирішують новими методами. Головними з них є індексація і компенсація.

Виплати по індексації здійснюються за рахунок державного та міського бюджетів, за рахунок засобів суспільних організацій і засобів підприємств та організацій, що працюють у приватному секторі (що повинно бути передбачено при підписанні колективних договорів).

Іншим методом регулювання рівня життя людей є компенсація. Вона означає відшкодування витрат внаслідок наступаючого або очікуваного підвищення цін, міжнародних конфліктів, катастроф. На відміну від індексації, компенсація не передбачає постійної, систематичної підтримки людей. Виконавчі органи надають такого роду соціальну допомогу, виходячи з наявності фінансових засобів.

Проте, оскільки, держава не в стані організувати підтримку всім потребуючим групам населення, розвиток вітчизняної благодійності в соціальній підтримці малозабезпечених має важливе значення. Різноманітні благодійні організації, фонди, підприємства, установи виділяють немалі засоби на організацію безоплатного харчування малозабезпечених, для забезпечення їх одежею, взуттям, та іншим.

Звичайно соціальну роботу розглядають як діяльність, напрямлену на надання допомоги, підтримки, соціально слабким верствам населення. Однак соціальну роботу можна (і треба) розглядати як діяльність по запобіганню негативних наслідків в поведінці, в життєдіяльності окремих особистостей, груп, прошарків, тобто профілактична робота повинна зайняти в соціальній роботі в цілому більш важливе місце, чим зараз. На це повинна направлятися соціальна політика. Потрібно не тільки лікувати “ соціальні хвороби”, але і запобігати їх. Краще і для суспільства в цілому, і для людей не надавати допомогу, наприклад, безробітним, а робити все можливе для запобігання безробіттю, навчання людей, розвиток промисловості, утворення нових робо-чих місць, перекваліфікування тих чи інших цехів, підприємств і т. д. Саме в цьому можна бачити зміст соціальної політики. Саме в цьому проявляється турбота про людей, про задоволення їх потреб та інтересів. Таким чином соціальна робота повинна носити опереджуючий, запобігаючий характер.

РОЗДІЛ 4

28 лютого у м. Харкові відбулося відкриття та презентація інноваційної моделі соціальних послуг раннього втручання для дітей з порушеннями розвитку. Ця подія стала можливою завдяки УФСІ за підтримки Міністерства праці та соціальної політики. В урочистому заході взяв участь Міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв, харківський міський голова Михайло Добкін, заступник харківського міського голови Ігор Шурма, виконавчий директор Віктор Мірошниченко, представники компанії “Філіп Морріс Україна” та інші спонсори і партнери. Модель послуг раннього втручання запропонували до розробки фахівці харківського благодійного фонду "Інститут раннього втручання".

Мета моделі – створити нову систему послуг, територіально наближених до родин, задля часткової або повної інтеграції дитини в суспільне життя. Нова модель соціальних послуг дасть змогу дітям з порушеннями розвитку чи з інвалідністю залишитися у сім'ї, а не потрапити в інтернатні заклади.

У новому Центрі раннього втручання для кожної дитини створюється індивідуальні програми розвитку і супроводу, відповідно до яких проводяться індивідуальні та групові заняття з дітьми та надаються консультації батькам. Адже саме батьки, які виховують дитину з порушеннями розвитку потребують сучасної достовірної інформації про проблеми, потреби і можливості дитини, про доступність ресурсів соціальної, психологічної, педагогічної допомоги. Багато сімей потребують соціальної і правової підтримки. У рамках проекту "Центр раннього втручання" створено комплекс послуг, що спрямований на надання всебічної підтримки таких родин та розвиток потенціалу дітей. Наразі центр обслуговує біля 100 родин.

Завдяки УФСІ у Центрі сформовано дизайн послуг; навчено персонал методам і формам соціальної роботи з цільовою групою; створено матеріально-технічну та методичну базу інноваційних соціальних послуг; придбано розвиваючи іграшки, спортивне, а також різноманітне реабілітаційне обладнання (спеціальні крісла, коляски, пристрої для стояння і пересування). Загальна вартість цього мікропроекту 756800 грн.: внесок УФСІ складає 80% — 605 440 грн., місцевий внесок 20% — 151360 грн. (у тому числі компанія "Філіп Морріс Україна" – 145 000 грн., Харківська міська рада – 4 000 грн., 2 000 грн. – інші спонсори).

На основі створеної моделі соціальних послуг розроблено проект нових стандартів послуг раннього втручання, комп'ютерна система управління випадком. Досвід створення та надання послуг раннього втручання в м. Харкові можна буде поширити на інші регіони, а стандарти застосовувати у державних та недержавних організаціях.

Довідково: На території Харківської області УФСІ впроваджує 14 мікропроектів з інноваційних соціальних послуг і 16 мікропроектів з покращення якості соціальних і комунальних послуг (в Краснокутському і Валківському районі) та.

ВИСНОВКИ

Сьогодні, коли різко змінилася соціальна ситуація в країні, процеси загострення соціальних відносин вимагають осмислення, аналізу та узагальнення. Необхідно виробити науково обгрунтовану концепцію соціальної роботи з населенням, розробити соціальні технології, зрозумілі та переконливі прийоми організації і проведення соціальної роботи.

Соціальна робота – універсальний соціальний інститут: її носії надають допомогу всім індивідам незалежно від соціального статусу, національності, релігії, раси, статі, віку чи інших обставин. Єдиним критерієм у цьому питанні є потреба в допомозі і неможливість самотужки справитись з життєвими негараздами.

Особлива увага має приділятися ефективній організації соціальної роботи, що є основою менеджменту (управління) соціальної роботи.

Державні соціальні служби мають різні напрямки діяльності, концентрують свою увагу на таких категоріях, як сім’я, престарілі, одинокі пенсіонери, інваліди і діти. Центри проводять соціальну роботу на засадах гуманізму гармонійного поєднання потреб особистості та інтересів суспільства, взаємодопомоги, диференціалізаціїції та індивідуалізації, партнерства з усіма соціальними інституціями.

На сьогоднішній день механізм менеджмент соціальної роботи діє на такі напрямки: соціально-медичні послуги населенню, соціальний захист сім’ї, соціальний захист інвалідів, соціальне обслуговування людей похилого віку, соціальна робота з безпритульними, соціальна робота з молоддю, соціальна робота з людьми девіантної поведінки, соціальний захист малозабезпечених верств населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бирюкова М. В. Социальные технологиии проектирование. — Харьков: 2001

2. Гавриленко І. М. Соціологія організацій: Навч. посіб. – К.: АПСВ, 2005.

3. Давиденко В.К. Соціальний захист в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. -2003. -№3

4. Крысько В. Г. Социальная психология. — СПб.: Питер, 2006.- 432 c.

5. Менеджмент социальной работы:Учеб. Пособие для студентов вузов / Под ред. Е. И. Камарова, А. И. Войтенко. — М.:Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 1999. – 288 с.

6. Салон Р. Будуще менеджмента. – Спб.:Питер, 2004. – 298 с.

7. Слепинков И.М., Аверин Ю.П. Основы теории социального управления: Учеб. пособие для вузов. -М.: Высш. МК. -2005.

8. Подсоленко О. А.Менеджмент: теорія та практика. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 370 с.

9. Тетерский С. В. Введение в социальную работу:Учебное пособие. – М.:Академический Проект, 2000. – 496 с.

10. Технології соціально – педагогічної роботи: Навчальний посібник. / За заг. ред. проф. А. Й. Капської. — К.: 2000. – 372 с.

11. Щекин Г. В. Социальная теория и кадровая политика:Моногр. – К.:МАУП, 2000. – 576 с.