Недостатня врегульованість ринку цінних паперів, що викликано багаточисельними прогалинами, суперечностями і недоліками чинних законодавчих і нормативних актів, що регулюють цей ринок, неефективний контроль за процесом приватизації з боку державних органів створили сприятливі умови для злочинних проявів на ринку приватизаційних паперів України. Зокрема, вживані заходи щодо попередження і розкриття злочинів, що скоювалися фінансовими посередниками (інвестиційними фондами та компаніями, довірчими товариствами) на цьому ринку, виявилися неспроможними реально стабілізувати криміногенну обстановку в даному сегменті фінансового ринку. Частина причин, яка обумовлює цей прикрий факт, перед усім пов'язана з тим, що досі працівниками органів внутрішніх справ (ОВС) до кінця не з'ясовані основні механізми (способи), які на практиці використовували фінансові посередники для протиправного збагачення за допомогою незаконних схем залучення й акумулювання приватизаційних паперів, на які скуповувалися пакети акцій приватизованих підприємств для відповідних замовників, у тому числі іноземних, з метою отримання від останніх грошових коштів.

Тому так важливо викласти найбільш типові способи вчинення злочинів фінансовими посередниками на ринку приватизаційних паперів, оскільки працівники ОВС повинні знати технологію скоєння даних злочинів.
Ще одною обставиною, яка спричиняє викладання цих питань є кризис на ринку цінних паперів України, який уходить коріннями в серпень 1998 р., та згортання сертифікатної приватизації (1 травня 1999 р.), що спонукають фінансових посередників до припинення їх діяльності. Тим більше, що більшість з них були створені для участі в приватизаційному процесі в Україні.

Отже, наближаються строки розрахунків з учасниками(довірителями) цих суб'єктів ринку, але і зараз на основі даних про вартість і структуру портфелів цінних паперів, що акумульовані фінпосередниками, на базі інформації про "зникнення" деяких з них з ринку тощо можна стверджувати, що результати спільного інвестування та довірчого управління приватизаційними паперами громадян (45 % населення України), які вклали їх в ці посередницькі структури‚ не будуть позитивними.

Розглянемо стисло діяльність тих фінансових посередників, які прийняли активну участь в приватизаційному процесі, відіграваючи роль інститутів ринку приватизаційних паперів на основі отримання відповідних ліцензій (дозволів) Фонду державного майна України (далі — ФДМУ). До таких учасників цього ринку, як відомо, відносилися інститути спільного інвестування (інвестиційні фонди (далі-ІФ) та інвестиційні компанії (далі-ІК)), довірчі товариства (далі-ДТ), банки,торговці цінними паперами. Враховуючи той факт, що діяльність останніх двох фінансових посередників суттєво не відобразилася на функціонуванні ринку приватизаційних паперів (ІФ та ІК акумульовано 42,60% приватизаційних майнових сертифікатів (далі-ПМС) до загальної кількості виданих ПМС, відповідно ДТ-17,03%, комерційними банками-2,32%, торговцями цінними паперами-0,37%[3]), ми наведемо тільки способи протиправного ведення діяльності з приватизаційними паперами інститутів спільного інвестування та ДТ.

На даний момент, за даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі-ДКЦПФР), на ринку цінних паперів функціонують 266 інститутів спільного інвестування (155-ІФ, 111-ІК). Переважна частина цих інститутів — закриті ІФ та взаємні фонди інвестиційних компаній (далі-ВФ ІК), які згідно з п.3 Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19.02.94 р. N 55/94, створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо своїх інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності такого фонду. На сьогодні діє лише один відкритий ВФ ІК. Як відомо, відкриті фонди створюються на невизначений строк, однак здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією.

Протягом 1994-1998 р.р. інститути спільного інвестування відігравали роль основного механізму, який забезпечував проведення сертифікатної приватизації, і, шляхом акумулювання ПМС переважно дрібних інвесторів та інвестування приватизаційних паперів (в більшості випадків через центри сертифікатних аукціонів (ЦСА)) в акції вітчизняних емітентів, сформували пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25% (див. Річний звіт ДКЦПФР за 1998 р.). В результаті, за даними ФДМУ, ІФ та ІК було вкладено в об'єкти приватизації біля 19,2 млн. ПМС, що складає 41,98% до загальної кількості виданих ПМС[3]. Однак, вже зараз, як повідомляють співробітники ДКЦПФР, очікується, що у 1999р. внаслідок функціонування на неліквідному ринку цінних паперів велика кількість закритих ІФ та ВФ ІК буде прагнути до скорочення терміну діяльності, зазначеному у їх інвестиційних деклараціях. Крім того, у 1999 р. завершують свою діяльність 30 ІФ та 18 ВФ ІК, у 2000 р.-46 ІФ та 45 ВФ ІК, а у 2001 р.- 9 ІФ та 11 ВФ ІК.

Щодо статистичних даних відносно представницької діяльності ДТ на ринку приватизаційних паперів, то нині у зв'язку із закінченням сертифікатної приватизації свою діяльність на цьому ринку завершують 70 ДТ, функція яких полягає лише в тому, щоб якомога скоріше розрахуватися з довірителями, не ставлячи питання відносно подальшого управління їхнім майном. Протягом всього терміну функціонування цих інститутів довірчого управління ними було вкладено в процесі приватизації приблизно 7,8 млн. ПМС, що складає 17,02% до загальної кількості виданих ПМС.

Розглянемо типові протизаконні схеми, що використовували деякі фінпосередники для залучення ПМС. Як відомо, відповідно до п.1 ст.5 Закону України від 6.03.92 р. N 2173-ХІІ "Про приватизаційні папери" приватизаційні папери вільному обігу не підлягають, а їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним. Тому частиною посередницьких структур на ринку цінних паперів були розроблені та реалізовані на практиці схеми легалізації операцій купівлі-продажу ПМС у населення з дотриманням зовнішнього виду законності акумульованих ПМС. Ці схеми були втілені в життя внаслідок того, що громадяни України природньо не бажали віддавати свої ПМС фінпосередникам на основі укладання з інститутом спільного інвестування договору міни інвестиційних сертифікатів, що давало, в свою чергу, підстави обміняти ПМС на інвестиційний сертифікат ІФ або ВФ ІК, або на основі укладання з ДТ договору довірчого управління приватизаційними паперами. Научені гірким досвідом з трастами, які працювали в напрямку "пірамідального" розширення діяльності, громадяни України були зацікавлені в найбільш швидкому отриманні грошей за свої ПМС, ніж в очікуванні низьких дивідендів (якщо вони взагалі будуть) від вкладання на пільгових умовах ПМС в підприємство, на якому громадянин працює (у випадку приватизації такого підприємства), або ніж в наданні заяви безпосередньо до ЦСА на придбання на свій ПМС акцій приватизованих підприємств ( за невідомою номінальною вартістю акцій, на невідому їх кількість, на невідомий об'єкт, що приватизується).

Отже, коли у регіонах України почав діяти розвинений "чорний" ринок приватизаційних паперів, на якому фізичні особи — регіональні представники та агенти без спеціальних дозволів взагалі на здійснення діяльності (представницької, комерційної або посередницької) з приватизаційними паперами стали купувати ПМС, громадяни України отримали своє відповідне місце в ланцюгу схеми легалізації процесу використання незаконно придбаних у населення приватизаційних паперів, що була реалізована деякими посередницькими структурами. Ця легалізація або надання оформлюваним при купівлі ПМС документам зовнішнього вигляду законності отримало у "легалізаторів" "чорного" ринку приватизаційних паперів назву "відбілювання", "пофарбування".

Схема легалізації використання і вкладання в об'єкти приватизації через систему ЦСА фінансовими посередниками незаконно придбаних у громадян ПМС мала протиправний характер внаслідок того, що посередницькі структури залучали ПМС, використовуючи незаконні схеми купівлі-продажу цих приватизаційних паперів, а також здійснювали перевід через фіктивні структури безготівкових коштів у готівку для отримання можливостей для придбання у регіональних оптових та столичних великих посередників пакетів ПМС, що скуповувалися останніми у населення.

Основні типові етапи даної схеми легалізації ("відбілювання") ПМС передбачали:

1. Отримання фінансовими посередниками грошових коштів від замовників акцій вітчизняних приватизуємих підприємств (фізичних або юридичних осіб України, нерезидентів):

1. У безготівкових коштах у повному обсязі. При цьому фінпосередники здійснювали перевід безготівкових коштів у готівку через фіктивні структури під фіктивні угоди на суму, необхідну для придбання пакетів ПМС у оптових великих посередників, що здійснювали залучення приватизаційних паперів у громадян на "чорному" ринку "ваучерів". Однак, важливо пам'ятати, що здійснювати перевід безготівкових коштів у готівку могли й юридичні особи-торговці цінними паперами і групи фізичних осіб -"вільні художники" ("легалізатори"), які "відбілювали" незаконно придбані фінпосередниками ПМС, оформлюючи відповідні документи (реєстри, договори міни інвестиційних сертифікатів, договори довірчого управління приватизаційними паперами, касові документи на нібито отримання коштів громадянином-власником ПМС за "продані" інвестиційні сертифікати фінансовому посереднику (ІФ або ВФ ІК) або за акції, "продані" довірчими товариствами або банками від імені громадян-довірителів). Ці "легалізатори" оформлювали такі документи на основі даних, що поступали від фінансових посередників (ІФ, ІК, ДТ, банків, торговців цінними паперами), щодо номерів ПМС та інвестиційних сертифікатів; щодо прізвища, імені та по батькові власника ПМС, серії та номера паспорта, поштового індекса та місця проживання тощо, що містилися безпосередньо в складі даних кожного ПМС.
У випадку проведення "відбілювання"ПМС поряд з переводом безготівкових коштів у готівку "легалізатори" отримували від фінансових посередників безготівкові кошти в обсязі сумарної вартості ПМС, що покупались на "чорному" ринку "ваучерів", а також вартості "послуг" щодо переводу безготівкових коштів у готівку та щодо здійснення "відбілювання" ПМС. При чому ці "легалізатори" не тільки оформлювали необхідні документи для надання вигляду законності операціям купівлі-продажу ПМС у населення, а й здійснювали скуповування пакетів ПМС у великих оптових посередників з наступним передаванням приватизаційних паперів фінансовим посередникам.

2. У безготівкових коштах у повному обсязі, але за різними угодами і на два рахунки. На перший рахунок поступали грошові кошти в обсязі вартості необхідної кількості ПМС за номіналом цих приватпаперів. На другий — решта коштів, що використовувалася в процесі легалізації ПМС і для оплати "послуг" фінансового посередника. Другий розрахунковий рахунок належав, як правило, товариству з обмеженою відповідальністю, яке було створене засновниками фінансового посередника і "займалося" переводом безготівкових коштів у готівку під фіктивні угоди.

3. На рахунок фінансовому посереднику частково у готівці (включаючи іноземну валюту) в обсязі вартості придбання ПМС на "чорному" ринку (за номіналом), а також комісійної винагороди за "послуги" фінансовому посереднику, а також частково в безготівкових коштах (для матеріального забезпечення процесу "легалізації" ПМС і переводу безготівкових коштів у готівку).

4. У готівці в повному обсязі від замовників — фізичних осіб. Частково ці грошові кошти не оприбутковувалися в касі фінансового посередника за винятком суми, необхідної для придбання ПМС за номіналом у оптових посередників на "чорному" ринку і для виплати комісійних фінпосереднику‚ і яка вказувалася в договорі, що укладався між сторонами. Крім того, в Україну ввозилася іноземна валюта (готівка) від нерезидентів — фінансових спекулянтів для здійснення спекуляцій з ПМС і скуповування акцій на користь іноземних стратегічних інвесторів з оформленням права власності на акції вітчизняних приватизованих підприємств на спільні підприємства. Іноді ввезення іноземної валюти здійснювалось й нерезидентами-засновниками фінансових посередників.

2. Купівлю фінансовими посередниками за готівку пакетів ПМС у регіональних оптових і столичних великих посередників, які, в свою чергу, скуповували приватизаційні папери у дрібних посередників, а останні — у агентів — фізичних осіб, що покупали ПМС у громадян України під магазинами, на ринках, вокзалах, на дому, а також у деяких працівників ощадбанку, які покупали ПМС безпосередньо при їх видачі або виписували приватизаційні майнові сертифікати на осіб, що вмерли, або не з'явилися за їх отриманням, або переїхали в інші регіони.

3. Оформлення необхідних документів для надання процесу купівлі-продажу ПМС вигляду законності ("легалізація" або "відбілювання" фінпосередниками незаконно придбаних у населення ПМС):

інститутами спільного інвестування (ІФ та ВФ ІК):

1. Оформлення договорів міни інвестиційних сертифікатів, що зобов'язували сторони (громадянина і ІФ (ВФ ІК)) здійснити міну інвестиційного сертифіката фонду на ПМС, що належав громадянину, а також громадянина — сплатити реєстраційний збір в касу фонду, а ІФ (ВФ ІК) — здійснити реєстрацію громадянина після надходження від нього вказаного платежу, з вказівкою юридичних адрес і реквізитів сторін (інформація щодо громадянина отримувалася із реквізитів ПМС) і підробленням особистого підпису громадянина.

2. Оформлення "легалізаторами" реєстрів по обміну інвестиційних сертифікатів ІФ або ВФ ІК на ПМС громадян з вказівкою даних, що містяться в складі реквізитів ПМС: прізвище, ім'я та по батькові власника ПМС, серія та номер документа, що його посвідчує (паспортні дані), поштовий індекс та місце проживання, серія та номер ПМС, номер ощадбанку, де був виданий цей приватизаційний папір. Ці дії передбачали також підроблення особистого підпису громадянина, що нібито обміняв свій ПМС на інвестиційний сертифікат (або сертифікати).

3. Оформлення договорів на продаж громадянином отриманого в результаті обміну на свій ПМС інвестиційного сертифіката ІФ (ВФ ІК) фінансовому посереднику і оформлення відповідних касових документів на нібито отримання грошових коштів громадянином за "проданий" в результаті цього інвестиційний сертифікат з підробленням особистого підпису продавця інвестиційного сертифіката. -довірчими товариствами та банками:

4. Оформлення договорів довірчого управління приватизаційними паперами між ДТ або банком (довіреною особою) і громадянином (довірителем) відносно передачі довірителем довіреній особі ПМС і доручення останньому від імені довірителя здійснювати представницьку діяльність щодо зберігання, обслуговування і розпорядження ПМС довірителя виключно в його інтересах з вказівкою прізвища, імені та по батькові громадянина і його адреси і підробленням його особистого підпису.

5. Оформлення договорів на продаж акцій, що були придбані в результаті представницької діяльності ДТ або банку з ПМС довірителя, від імені громадянина довірчими товариствами і банками реальним замовникам (фізичним і юридичним особам України та нерезидентам) та оформлення відповідних касових документів на нібито отримання довірителем грошових коштів за "продані" в результаті цього акції з підробленням особистого підпису громадянина. Природньо необхідно мати певну художню майстерність, щоб підроблений підпис громадянина-власника ПМС во всіх даних документах, вказаних вище, був ідентичний.

4. Перерахування отриманих в результаті вкладення незаконно акумульованих ПМС в об'єкти приватизації через систему ЦСА акцій фінансовими посередниками відповідним замовникам. Такі фінансові групи, описані вище, найбільш ефективно вели свою діяльність щодо "обслуговування" приватизаційного процесу порівняно з окремо діючими фінансовими посередниками, і саме вони незаконно залучили найбільшу масу ПМС в своє розпорядження і отримали найбільшу суму грошових коштів від замовників (покупців) акцій вітчизняних приватизуємих підприємств.

Проте, на наш погляд, заслуговують увагу не тільки протиправні прояви, що мали місце при залученні, акумулюванні та використанні ПМС фінансовими посередниками протягом тривання сертифікатної приватизації до 1 травня 1999 р., але й можливі правопорушення останніх, що можуть скоюватися (або вже скоюються) на базі необгрунтованих нерозрахунків з учасниками (довірителями) цих учасників ринку цінних паперів. Звичайно, більшість інститутів спільного інвестування і ДТ не мають можливості розрахуватися зі своїми (відповідно) учасниками і довірителями, оскільки за акціям, що акумульовані в портфелях цінних паперів фінпосередників, не сплачуються дивіденди приватизованими підприємствами внаслідок скрутного фінансового стану останніх, а також оскільки на вітчизняному неліквідному ринку цінних паперів реалізація інститутами спільного інвестування активів може призвести до значного зменшення вартості чистих активів в розрахунку на один інвестиційний сертифікат відносно номінальної вартості інвестиційного сертифіката і взагалі до нерозрахунків з учасниками ІФ та ВФ ІК.
Однак, на даний момент все ж таки існують завуальовані шляхи протиправного ведення діяльності деякими фінпосередниками, які, з першого погляду, виявити дуже непросто. На базі письмових відповідей на звернення громадян (учасників, довірителів) інститутів спільного інвестування, ДТ з приводу несплати дивідендів за акціями цим громадянам (дані відповіді поступають у відділ захисту прав інвесторів, що входить до складу Управління розслідування правопорушень на ринку цінних паперів та правозастосування ДКЦПФР), ми спробували розглянути деякі з цих існуючих нині можливих протиправних шляхів нерозрахунків із своїми учасниками (довірителями):

1. Відображення в балансі інститутами спільного інвестування прибутку, який повинний йти на виплату дивідендів учасникам, як нерозподіленого прибутку минулих періодів, що нібито призведе до збільшення курсової вартості інвестиційних сертифікатів, що випущені цими фінпосередниками. В результаті, ІФ або ВФ ІК на протязі кількох років "накопичує" в якості "нерозподіленого прибутку минулих періодів" значну грошову суму, що призначається для виплати дивідендів учасникам, а потім "зникає" ("самоліквідується") разом з цими грошима без надання відомостей про своє місцезнаходження відповідним державним органам, зокрема, ДКЦПФР. Так, вже зараз один із діючих на ринку цінних паперів ІФ у 1998 р. відобразив такий нерозподілений прибуток в сумі 526,7 тис. грн. в балансі як нерозподілений прибуток минулих періодів. Тому працівникам ОВС необхідно приділити увагу можливому зосередженню таких грошових коштів на протязі наступних років у балансі деяких фінансових посередників.

2. Нерідко для роботи з ПМС створювалися фінансові групи, про що вже шла мова вище, що включали в себе ДТ та ІК (ІФ), іноді навіть з однойменними назвами. Такі ДТ та ІК (ІФ) часто були засновані в одному і тому ж році.
В таких випадках такі фінансові групи працювали за слідуючою схемою:

o ДТ на основі угоди на здійснення представницької діяльності з приватизаційними паперами працювало виключно з акціями приватизованих підприємств та іншими цінними паперами, придбаними за ПМС довірителів — громадян-власників ПМС. Дивіденди на акції довірителям при цьому не нараховувалися і не сплачувалися.

o ДТ після накопичення певного обсягу ліквідних акцій здійснювало обмін акцій довірителів на інвестиційні сертифікати порідненої з нею структури ІК або ІФ (навіть з аналогічною назвою).

o Коли договір довірчого управління приватизаційними паперами закінчувався, ДТ "радило" довірителям-власникам інвестиційних сертифікатів зі своїми вимогами звертатися до інституту спільного інвестування (ІК або ІФ),який скоріше всього "зникав" у невідомому напрямку. Важливо зазначити на довідку довірителям, що при припиненні договору довірчого управління приватизаційними паперами довіритель повинний отримати своє майно (цінні папери) у вигляді письмового підтвердження права власності на цінні папери у відповідного незалежного реєстратора на підставі звернення (направлення до незалежного реєстратора), що видається довірчим товариством. Фінансові групи (ДТ разом з ІК або ІФ) , були створені на практиці такими фінпосередниками: — ДТ "Разноекспорт-Траст", ІК "Разноекспорт" (що працюють з одного і того же року-1994 р.); — ДТ "Станк-Інвест" і ЗАТ ІФ "Станк-інвест" (закритий інвестиційний фонд).

3. Деякі фінансові посередники обліковували "дрібні" акції за довірителями без повідомлення про це останніх. Але згідно з ст.5 Закону України від 18 червня 1991 р. N 1201-ХІІ "Про цінні папери і фондову біржу" акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника. Проте, на жаль, Державною програмою приватизації на 1999 р. (розділ 6) передбачається дроблення акцій за підсумками сертифікатного аукціону. Однак, незрозуміло, яким чином нараховувати і сплачувати дивіденди за "дрібними" акціями, якщо інша частина акції належить теж декільком особам, що проживають в різних регіонах, а нараховані дивіденди за однією акцією складають 1 копійку.

4. Деякі фінансові посередники "виправдовувають" невиплату дивідендів учасникам (довірителям):

o відсутністю ідентифікаційного коду останніх. Проте громадяни-учасники спільного інвестування (довірителі) не мають поняття, що ідентифікаційний код необхідно надавати фінпосередникам, оскільки про це вони взагалі не повідомлялись;

o виключно акумулюванням ПМС і придбанням акцій на протязі двох-трьох років свого існування, що не давало можливості розраховуватися щодо дивідендів з учасниками (довірителями);

o готуванням документів для реорганізації інституту спільного інвестування.

5. Деякі фінансові посередники обліковують дрібну кількість інвестиційних сертифікатів за учасниками.

6. Деякі філії ДТ "самоліквідовувалися" ("зникали" в невідомому напрямку), привласнюючи грошові кошти довірителів, без надання належних відомостей ДКЦПФР про своє нове місце розташування або про ліквідацію. Наприклад, колишній директор ДТ "АПК-Інвест" Мартиченко О.К. в зговорі з директором Житомирської філії Гриневичем В.В. незаконно самоліквідували Житомирську філію без передавання відповідних документів (в тому числі бухгалтерської документації) головному підприємству.

7. Оскільки угоди, укладені з довірителями, що знаходилися в цієї філії, повернені не повністю і внаслідок того, що не були повернені довірителям належні їм акції, здійснити розрахунки з такими довірителями по закінченню дії договорів довірчого управління приватизаційними паперами взагалі неможливо.
За даним фактом порушено декілька кримінальних справ.

8. Деякі інститути спільного інвестування безпідставно "лякають" своїх учасників тим, що їх скарги на рішення загальних зборів акціонерного товариства, у формі якого створюється ІК (ІФ), будуть нібито вирішуватися в судовому порядку, а це, в свою чергу, призведе до "відшкодування витрат товариства за рахунок відповідача-учасника, що буде дорожче, ніж вартість сертифіката акцій, що йому належить".

9. Іноді фінансові посередники (ІФ, ІК, ДТ) називають залучені кошти громадян договором позики, пенсійними внесками чи спільною діяльністю, а не угодами довірчого управління або спільного інвестування.

10. Деякі інститути спільного інвестування (наприклад‚ ВФ ІК "Тект") здійснювали обмін інвестиційних сертифікатів на компенсаційні сертифікати‚ які не є приватизаційними паперами‚ оскільки випускаються на пред'явителя і підлягають вільному обігу на ринку шляхом купівлі-продажу;

11. Незаконні переміщення приватизаційних паперів між фінансовими посередниками для придбання контрольних пакетів акцій відповідним замовникам.

Крім того, розглянемо конкретні шляхи, які існують на даний момент, за думкою співробітників ДКЦПФР, що займаються контролем та регулюванням діяльності інститутів спільного інвестування, відносно можливостей нерозрахунків закритих ІФ або закритих ВФ ІК з учасниками після закінчення строку діяльності фонду, котрі вже реалізуються на практиці:

1. Закритий ІФ (закрите акціонерне товариство) або закритий ВФ ІК (філія інвестиційної компанії, створеної у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю) припиняє свою діяльність частіше шляхом ліквідації як господарське товариство за ст.19 Закону України від 19.09.91 р. N 1576-ХІІ "Про господарські товариства" (наприклад, закритий ІФ або закритий ВФ ІК ліквідується за рішенням вищого органу товариства або на підставі закінчення строку, на який воно створювалося);

2. Зникають (звільнюються) всі співробітники та засновники ІФ або ВФ ІК, інвестиційної компанії, хоча формально інститут спільного інвестування існує "на папері";

3. ІФ або ВФ ІК продають свої чисті активи (цінні папери, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду) за безцінь (що відображається в договорі купівлі-продажу), а сам в "тіні" (в заздалегідь умовленому місці) отримує грошові кошти, що відповідають дійсній (реальній, поточній, ринковій) вартості цих цінних паперів;

4. Формально ІФ або ВФ ІК обмінюють свої чисті активи (ліквідні цінні папери) на неліквідні ("сміттєві") цінні папери, що відображається відповідним чином в договорі міни, а насправді за цей "обмін" на стороні отримують грошові кошти, які дорівнюють різниці вартості обмінюваних цінних паперів;

5. При припиненні своєї діяльності закритий ІФ або закритий ВФ ІК розраховується лише з частиною своїх учасників.

Таким чином, вже нині можна констатувати той факт, що у наступному тисячолітті не уникнути "нової хвилі" невиконання зобов'язань деякими фінансовими посередниками, які працювали в процесі приватизації з ПМС громадян України. Тому необхідно своєчасно виробити дієві заходи щодо зменшення негативного впливу цих протиправних проявів на процеси розвитку ринку цінних паперів України.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Горицкая Н. Криминализация процесса приватизации по-украински.//Предпринимательство,хозяйство и право. — 1999. — N4. — С.3-8.

2. Горицкая Н. Мифы и реальность "ваучерной" приватизации.//Бизнес.-1999.-N25. — 21 июня. — С .114-116.

3. Кучеренко О.В. Підсумки діяльності фінансових посередників у сертифікатній приватизації (аналітичній огляд).//Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1999. — N6. — червень. — С. 55-57.

4. Річний звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 1998 рік.