Вступ

Актуальність теми. Формування ринкових відносин в економіці України зумовило суттєве зростання значимості ціноутворення. Повноваження щодо встановлення цін перейшли до конкретних господарюючих суб’єктів, які вже відчули на власному досвіді, що від обраної ними цінової політики безпосередньо залежать конкурентоспроможність продукції, рівень попиту, прибуток підприємства та окупність інвестицій. Досвід економічно розвинених країн переконливо свідчить, що цінова політика в умовах ринку має бути маркетинговою, тобто орієнтованою в першу чергу на врахування особливостей попиту та конкуренції. Проте становлення маркетингового ціноутворення на вітчизняних підприємствах відбувається надто повільно, що значною мірою пояснюється відсутністю необхідного теоретичного та методичного забезпечення процесу формування цінової політики.

За сучасних умов розвитку ринкових відносин актуальною є проблема формування механізмів цілеспрямованого регулюючого впливу на соціально-економічні процеси в суспільстві. Важлива роль серед них належить механізму ринкового ціноутворення як засобу забезпечення узгодження економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин та прийняття економічно обґрунтованих фінансово-господарських рішень. Тому науковий аналіз формування механізму ринкового ціноутворення, його ролі у процесі послідовних і якісних перетворень в економіці України є необхідним етапом вирішення макро — і мікроекономічних проблем розвитку суспільства. Це спонукає до глибокого дослідження формування механізму ринкового ціноутворення як чинника стабілізації економіки в країні та важливого засобу впливу на вирішення соціально-економічних проблем суспільства.

Проблемам ціноутворення та управління ціновою політикою присвячені дослідження таких відомих вітчизняних та зарубіжних науковців, як Г. Ассель, Б. Берман, В. М. Гальпєрін, В. В. Герасименко, І. П. Денисова,  С. І. Дугіна, Дж. Р. Еванс, І. А. Єрухимович, В. Є. Єсіпов, І. А. Желтякова, Ф. Котлер, І. В. Ліпсиц, Г. А. Маховикова, Т. Т. Негл, В. М. Тарасевич, Р. К. Холден, Л. О. Шкварчук та інші. Але рекомендації іноземних дослідників не можуть бути механічно використані в умовах національної економіки, а розробки українських авторів не завжди є послідовними, містять певні протиріччя і не забезпечують практикам достатнього вибору реальних інструментів управління ціновою політикою.

Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад та розробка рекомендацій щодо механізму ціноутворення в умовах ринкової економіки.

Відповідно до цієї мети поставлені наступні задачі:

— розкрити теоретичні засади механізму ціноутворення на продукцію підприємств;

— дослідити вплив цінового механізму підприємств на вартісну структуру продукції;

— оцінити економічні наслідки державного регулювання ціноутворення;

— дослідити переваги і вади існуючого механізму ціноутворення на на сучасному етапі та розробити рекомендації щодо його оптимізації.

Об’єктом дослідження є економічні відносини, які виникають між підприємствами виробниками, постачальниками та споживачами, а також державою.

Предметом дослідження є теоретичні і методичні засади вдосконалення механізму ціноутворення на підприємствах.

Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання: методи аналізу і синтезу для дослідження економічних процесів на підприємствах, метод міжгалузевих балансів для дослідження впливу цін.

Розділ 1. Теоретико-методологічні поняття ціни та ціноутворення

1.1. Ціна як економічна категорія та її класифікаційні ознаки

Ціна є економічною категорією, яка означає суму грошей, за яку продавець хоче продати, а покупець готовий купити товар. Ціна певної кількості товарів становить його вартість, звідси ціна — грошова вартість товару. Коли одиницю певного товару обмінюють на певну кількість іншого товару, це останнє стає товарною ціною певного товару.

Ціна в ринковій економіці є важливим регулятором її розвитку. Для виробників і споживачів вона — це той орієнтир, який дає змогу їм приймати правильні рішення: що саме виробляти, коли виробляти і скільки, що і скільки купувати. Скажімо, зростання ціни стимулює виробника збільшувати виробництво товару, задовольняючи тим самим зростаючий попит споживачів. Якщо кількість споживачів, які хочуть і можуть купити цей товар за підвищеною ціною, стабілізується, настає рівновага на ринку між попитом і пропозицією. Ціна в даному випадку виконала стимулюючу і синхронізуючу функції.

Ціна одиниці продукції (окремої послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб’єктами господарювання.

У таблиці 1 показаний процес формування ціни на товари, які надходять від виробника до споживача.

Таблиця 1. Типові складові ціни

Підприємство-виробник			Підприємство, яке здійснює оптову торгівлю				Підприємство, яке здійснює роздрібну торгівлю
Витрати на виробництво і збут (повна собівартість)	Прибуток	Податки, збори, ПДВ	Витрати на придбання	Витрати підприємства (адміністративні витрати і витрати на збут)	Прибуток	Податки, збори, платежі, у т. ч. ПДВ	Витрати на придбання	Витрати підприємства (адміністративні витрати і витрати на збут)	Прибуток	Податки, збори, ПДВ
Відпускна ціна
Оптова ціна торговельного підприємства
Роздрібна ціна торговельного підприємства

У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак). Основні види цін і тарифів, виокремлюваних за певними класифікаційними ознаками, показано на рис.1[2, c. 53-54].

За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулювання застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни.

Централізовано-фіксовані ціни встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.

Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується конкретної партії товару.

Вільні ціни – це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб’єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також тарифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

Світові ціни – це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів – рівнем цін країни-експортера; для інших – цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів – цінами провідних фірм світу.

Оптові (відпускні)ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон’юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).

Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до статусу. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності.

Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон’юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

Окрему групу цін становлять різноманітні тарифи. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту – це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги характеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговування населення, послуг банків і зв’язку, юридичних, консультаційних та інших різновидів послуг, що надаються фізичним та юридичним особам.

У сучасній практиці господарювання застосовуються також ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки. Основні з них (з короткою сутнісною характеристикою) показано на рис.2.[7, c. 68-70]

Рис.2 Основні види ринкових цін

Таким чином, ціна — це складна економічна категорія, в якій фокусують практично всі основні економічні відносини в суспільстві. Передусім, це стосується виробництва та реалізації продукції, формуванню її вартості, а також до створення, розподілу і використання грошових коштів. Ціна опосередковує всі товарно-грошові відносини.

1.2. Поняття ціни та механізму ціноутворення на підприємстві та в державі

Усі ціни, які діють в економіці країни, взаємопов’язані і створюють єдину систему. Ця система піддається впливу всебічних ринкових чинників, і тому вона знаходиться у неперервному русі та розвитку. Система цін складається із різних видів цін, які тісно між собою пов’язані і взаємозалежні.

Взаємозв’язок і взаємозалежність цін визначають двома найважливішими чинниками: єдністю процесу формування витрат у всіх сферах і галузях економіки, взаємозв’язком усіх елементів ринкового механізму господарювання і всіх суб’єктів, діючих на ринку. Всі ціни класифікуються залежно від певних ознак.

Отже, ціна та цінова політика займають центральне місце серед різноманітних важелів економічного механізму управління підприємством, а широкий набір цін дає змогу йому вибирати свою цінову стратегію в конкретних умовах, що склалися на ринку.

В умовах переходу до ринкової економіки перед кожним виробником виникає нагальна проблема формування ціни на свою продукцію. Одним із методів ціноутворення на етапі встановлення початкової ціни є метод отримання цільового прибутку. Він оснований на оцінці витрат підприємства, для повернення яких варто реалізувати певний обсяг продукції за встановленою ціною. При цьому ціна визначається із розрахунку запланованого прибутку. Використання цього методу пов’язано з ціновою еластичністю і потребує розрахунку такого рівня ціни, за якого буде досягнуто обсяги продажу, які забезпечать покриття сукупних витрат і отримання цільового прибутку.

Поняття конкурентоспроможності охоплює великий комплекс економічних характеристик, які визначають положення підприємства на ринку (національному чи автономному). Можливість підприємства конкурувати на певному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності продукції і сукупності економічних методів діяльності фірми. Цінова конкуренція як шлях забезпечення конкурентоспроможності продукції має на увазі реакцію підприємства на цінові стратегії конкурентів. Тому підприємство, яке передбачає зміни цін на конкурентному насиченому ринку, повинно за допомогою всіх доступних йому джерел інформації вникнути в положення конкурента та намагатися поглянути на свої майбутні цінові зміни його очима. Усі чинники впливу на конкурентоспроможність можна поділити на дві групи: зовнішні і внутрішні.

Важливою умовою виживання підприємства у невизначеності ринкового оточення є правильна оцінка всіх умов ринку і можливостей підприємства у визначенні цін на реалізовану продукцію, послуги, а також набуті чинники (засоби) виробництва. Ціни в умовах ринкової конкуренції задають пріоритети в науково-технічній політиці. Підприємство здійснює розвиток технології, організації виробництва, створює умови для контролю якості продукції. Але ефективність продукції, яку випускає підприємство (тобто ступінь вигідності певної продукції для підприємства), апробує ринок, ціною її реалізації.

Насправді, як показує аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури та практика західних фірм, виявлення ціни в умовах невизначеності ринку є складним процесом, який потребує комплексного аналізу і врахування багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників функціонування підприємства. У вивченні ринкового оточення підприємства розрізняють мікро- та макросередовища.

Аналіз мікросередовища для вирішення стратегії ціноутворення охоплює: детальне вивчення ринку збуту й цін реалізації продукції, вивчення витрат виробництва та реалізації, включаючи податки та інші платежі, а також умови постачання і забезпечення підприємства чинниками виробництва, оцінку ефективності здійснюваних фінансово-господарських заходів і всієї діяльності підприємства.

Макроекономічне середовище характеризують загальними умовами функціонування підприємства. Це зовнішнє середовище підприємства, яке охоплює: зміни, які вносяться в законодавче забезпечення функціонування товаровиробників, державне врегулювання цін, податкова, фінансова, кредитно-грошова державна політика, вплив інфляції та ін. В умовах вільного ціноутворення і самостійності у визначенні цін у підприємства неодмінно виникає потреба враховувати чинники, під впливом яких формуються ринкові ціни.

Залежно від способу встановлення, суб’єктів ціноутворення, сфери застосування тощо та відповідно до чинного законодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів. За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на:

вільні ціни і тарифи, що в свою чергу поділяються на договірні та ціни, що їх встановлюють самостійно підприємства та організації. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів;

державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: а) державних фіксованих цін (тарифів); б) граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільне необхідною[2, c. 157-158].

Крім розглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін.

Під індикативними розуміють ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України[6, c. 44-45].

Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари:

• щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;
• щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;
• щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;
• щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;
• експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 Закону України «Про зовнішньрекономічну діяльність»;
• в інших випадках на виконання міжнародних зобов’язань України.

Індикативні ціни розробляє Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України та уповноважені ним організації на базі результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших установ та організацій України, з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України умови поставки і розрахунків, стан кон’юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо певного товару на відповідному ринку та інша інформація кон’юнктурно-цінового характеру.

Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України.

З огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, всі ціни (і вільні, і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни застосовують при розрахунках між підприємствами та організаціями-товаровиробниками і споживачами (покупцями) продукції і товарів. Оптова ціна у таких випадках включає в себе собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного збору.

У разі реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами до ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежувати держава.

Роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.

При розрахунках за продану сільськогосподарськими товаровиробниками сільськогосподарську продукцію застосовують закупівельні ціни[5, c. 146-147].

До основних чинників ціноутворення на мікрорівні належать чинники виробництва: земля — це поняття охоплює не тільки земельну ділянку, але і всі природні особливості, що використовуються у виробничому процесі; праця — вплив цього чинника виражається у формі виробничих витрат на заробітну платню; капітал — вплив у витратах на використані у виробництві матеріали, вироби, конструкції, амортизацію і експлуатацію основних фондів, витратах за виплатою відсотків за кредит.

Таким чином, ціноутворювальні чинники, які належать до макроекономічного рівня, не залежать від підприємства, тобто воно не може на них впливати. Адаптація підприємства до них здійснюється шляхом управління чинниками мікрорівня.

1.3. Етапи та стратегії встановлення ціни

Механізм встановлення ціни на товар доцільно розбити на такі етапи: визначення мети ціноутворення, визначення попиту і розміру ринку, оцінювання витрат виробництва, аналіз цін і товарів конкурентів, вибір методики ціноутворення, розрахунок вихідної ціни, врахування додаткових міркувань, встановлення кінцевої ціни.

Стратегія ціноутворення має починатися з чіткого визначення мети і закінчуватися адаптованим механізмом. Важливо, щоб рішення в цій сфері було узгоджено із загальною програмою маркетингу підприємства. Розробка цінової стратегії не є одноразовою дією, її необхідно постійно пристосовувати до умов кон’юнктури.

На першому етапі при визначені мети ціноутворення необхідно узгоджувати із загальними цілями підприємства. Підприємства можуть мати різні цілі, найчастіше зустрічаються такі цілі ціноутворення:

1) виживання — у випадку, коли підприємство працює з перевантаженням, в умовах інтенсивної конкуренції, різкого спаду платоспроможного попиту. Ціни знижуються в цьому випадку, щоб вижити та перекрити витрати. Це завдання лише на недалеке майбутнє, воно не може бути довгостроковим. Але в кризовій ситуації ця стратегія дає змогу залишитися на ринку, зберегти кадровий, виробничий та збутовий потенціали;

2) максимізація поточного прибутку — політика швидкого одержання найбільш можливого прибутку, готівки, найбільш швидкого обороту капіталу. При цьому підприємство, перебільшуючи ціну продажу, концентрує увагу на поточній ситуації, як правило, не на користь довгостроковим перспективам, не звертаючи уваги на конкурентів і навіть на юридичних осіб. Така політика на практиці в більшості випадків виявляється недоречною. Оскільки це саме той випадок виявлення недалекоглядності, коли підприємство задовольняється поточними фінансовими показниками, не думаючи про довготермінові досягнення і про майбутнє;

3) максимізація поточних доходів — базується на максимізації доходу від продажу в умовах, коли встановити з точністю витрати (включаючи непрямі) неможливо. Більшість керівників підприємств упевнені, що така стратегія дає змогу забезпечити довготермінову максимізацію прибутку і збільшення ринкової частки;

4) максимізація зростання продажів — стратегія, що допускає найнижчі із можливих цін у розрахунку на те, що завоювання найбільшої ринкової частки приведе в кінцевому підсумку до отримання великого прибутку. Ця так звана проникаюча ринкова ціна допустима, якщо ринок надто чутливий до цінових змін, так, що їх зниження забезпечує зростання ринкової частки; якщо низькі ціни здатні позбавити від сучасних та можливих конкурентів. Різновидом цієї мети є досягнення визначеної частки ринку. Наприклад, підприємство намагається збільшити свою ринкову частку з 10 до 15% на рік. У зв’язку з цим воно намагатиметься встановити таку ціну та проводити таку маркетингову програму, щоб досягнути поставленої мети;

5) «знімання вершків», максимальне ковзання сегментами ринку — стратегія, що ґрунтується на швидкому оновленні продукції і зміні сегментів ринків. На новий продукт встановлюється максимально можлива ціна; після того, як продажі знизяться, встановлюється нова ціна — для наступного (за рівнем доходів) сегмента ринка і т. д. Така стратегія застосовується, якщо значна кількість покупців створює терміновий попит на товар; якщо витрати на виробництво товару малими партіями не настільки високі, щоб знищити всі його переваги, досягнуті в результаті високої ринкової мобільності; якщо висока ціна не приверне увагу інших конкурентів; якщо висока ціна підтримує думку про те, що цей продукт — найвищої якості. Класичним прикладом цього підходу до ціноутворення є електронна промисловість упродовж 70-80 pp. XX ст., коли всі новинки спочатку пропонувалися за винятково високими цінами. У США перші зразки мікрокалькуляторів продавались за ціною 200 дол. та вище, а сьогодні їх можна придбати за 5 дол. США. Лідерство за якістю товару — компанія здатна витримати високі ціни на свої товари, що зумовлені вищим рівнем якості і значними витратами на розробку питань якості. Скажімо, фірма «Катерпіллар» пропонує будівельні машини вищої якості та відмінне сервісне обслуговування. Вона в змозі собі дозволити досягнення мети лідерства в якості при вищих цінах, ніж у її конкурентів [24, c. 25-26].

Насамперед фірмі необхідно визначитися з цілями цінової політики. Звичайно цих цілей трохи. Серед них:

— забезпечення існування фірми на ринках. Проблеми можуть виникнути через конкуренцію або запити споживачів, що змінилися. Щоб забезпечити роботу підприємств і збут своїх товарів, фірми змушені встановлювати низькі ціни в надії на доброзичливу відповідну реакцію споживачів. При цьому прибуток може утрачати своє першорядне значення. Але поки ціна покриває витрати, виробництво може продовжуватися.

— максимізація прибутку. Багато підприємців хотіли б установити на свій товар ціну, що забезпечувала б максимум прибутку. Для цього визначають можливий попит і попередні витрати по кожнім варіанті цін. З альтернатив вибирається та, котра принесе в короткостроковій перспективі максимальний прибуток. У реалізації даної мети орієнтуються на короткострокові чекання прибутку і не враховуються довгострокові перспективи, обумовлені використанням всіх Інших елементів маркетингу, політикою конкурентів, що регулює діяльністю держави;

— максимальне розширення обороту. Ціну, спрямовану на максимізацію обороту, застосовують тоді, коли продукт провадиться корпоративно і складно визначити всю структуру і функції витрат. Тут же важливо оцінити попит. Реалізувати дану мету можна за допомогою установлення відсотка комісійних від обсягу збуту.

— оптимальне збільшення збуту. Підприємці, вважають, що збільшення обсягу збуту приведе до зниження витрат на одиницю продукції і до збільшення прибутку. Виходячи з можливостей ринку встановлюють ціну якнайнижче, що іменується “цінова політика настання на ринок». Фірма знижує ціни на свою продукцію до мінімально припустимого рівня, підвищуючи частку свого ринку, домагається зниження витрат одиниці товару і на цій основі може і далі знижувати ціни. Але така політика приносить успіх тільки якщо чутливість ринку до цін велика, якщо реально зменшити витрати виробництва і розподілу в результаті розширення обсягів виробництва і, нарешті, якщо зниження цін відсуне конкурентів убік;

— “зняття вершків.» завдяки установленню високих цін. Фірма встановлює на кожне своє виробниче нововведення максимально можливу ціну завдяки порівняльним перевагам новинки. Коли збут за даною ціною скорочується, фірма знижує ціну, залучаючи до себе наступний шар клієнтів, досягаючи в кожнім сегменті цільового ринку максимально можливого обороту;

— лідерство в якості. Фірма, що здатна закріпити за собою таку репутацію, установлює високу ціну, щоб покрити великі витрати, зв’язані з підвищенням якості і необхідними для цього витратами. Скажемо, фірма “Катерпіллар” пропонує будівельні машини вищої якості і відмінне сервісне обслуговування. Вона може собі дозволити досягнення мети лідерства, у якості при більш високих цінах, чим у її конкурентів.

Зазначені цілі цінової політики співвідносяться між собою, далеко не завжди збігаючись. На різних етапах фірма може приділяти пріоритетну увагу різним цілям. Фірмі вкрай необхідно знати ціни і якість товарів своїх конкурентів. Цього можна домогтися різними способами. Фірма може доручити своїм представникам зробити порівняльні покупки, щоб зіставити ціни і самі товари між собою. Вона здатна роздобути прейскуранти конкурентів, закупити їхнє устаткування і розібратися в ньому. Вона має можливість також опитати покупців, як вони сприймають ціни і якість товарів конкурентів [16, c. 3-4].

Знаннями про ціни і товари конкурентів фірма користується як відправну крапку для формування власного ціноутворення. Якщо її товар аналогічний товарам основного конкурента, вона змушена буде призначити ціну, близьку до ціни товару цього конкурента. У противному випадку вона втратить збут. Коли її товар нижче по якості, фірма не зможе запросити за нього ціну таку ж, як у конкурента. Зажадати більше, ніж конкурент, фірма одержить можливість тоді, коли її товар буде вище по якості. Отже, фірма користується ціною для позиціонування своєї пропозиції ринкові щодо пропозиції конкурентів.

Для прийняття своєчасних рішень в області ціноутворення потрібно мати достовірну інформацію про хід реалізації товарів конкурентів. Приведемо основні показники, необхідні для контролю цін конкурентів:

Отже, цінова політика є важливою складовою маркетингової політики та економічної політики в цілому, яка підвищує рівень конкурентоспроможності підприємства та розвитку в умовах нестабільної економіки і світової кризи. Будь-яка цінова модель, щоб залишатися актуальною й ефективною, має переглядатися та змінюватися у разі вдосконалення чи створення нової продукції, зміни конкурентного середовища, стадії життєвого циклу товару, зміни витрат виробництва.

Розділ 2. Проблеми економічних відносин в механізмі ціноутворення

2.1. Основні чинники, які впливають на механізм ціноутворення

Алгоритм встановлення кінцевої ціни, тобто ціни продажу підприємства має наступні етапи (рис. 4).

Як видно, ціна продажу визначається чинниками ціноутворення, які можуть бути класифіковані за наступними ознаками:

1) за змістом:

• технічні;
• економічні;
• соціальні;
• психологічні, тобто такі, що впливають на цінову чутливість споживача;
• організаційні;
• політичні;

2) за сферою прояву:

• зовнішні;
• внутрішні;

3) за ступенем впливу:

• основні;
• додаткові;

4) за формою прояву:

• інноваційні;
• стандартні.

Рис.4. Алгоритм встановлення кінцевої ціни підприємства

Виділяють п’ять основних чинників ціноутворення:

1. мета маркетингової політики ціноутворення;

2.витрати;

3. попит;
4. ціни конкурентів;
5. методи ціноутворення.

Мета маркетингової політики ціноутворення. Рівень ціни визначається маркетинговою стратегією. Продавець обирає її з набору стратегій, діаметрально протилежними «полюсами» яких є стратегія товарної диференціації та стратегія лідерства за витратами. Саме в залежності від обраної маркетингової стратегії встановлюється мета політики ціноутворення.

При всій різноманітності цілей маркетингової політики ціноутворення вони можуть бути зведені до наступних типових:

— забезпечення виживання — продавець знаходиться в передкризовому чи кризовому стані: можливе банкротство. В таких умовах виживання важливіше за отримання прибутку і доцільно встановлювати низькі ціни;

— максимізація прибутку — продавець прогнозує підвищений попит у короткотерміновій перспективі, середньо- та довготермінова перспектива не розглядається. В таких умовах доцільно встановлювати ціни на рівні, що забезпечать максимізацію прибутку;

— збільшення ринкової частки — продавець сподівається, що за рахунок більш глибокого проникнення на ринок зростуть обсяги продажів та прибутків в середньо- та довготерміновій перспективй. Така мета вимагає використання низьких цін;

— завоювання лідерства за якістю товару — продавець прогнозує, що за рахунок пропозиції нових товарів та підтримки в свідомості покупця іміджу їх високої якості, зможе отримати додатковий прибуток. Така мета вимагає використання високих цін, які забезпечують компенсацію витрат на забезпечення високої якості товару та підтримку суспільної думки, що високоякісний товар коштує дорого;

— соціальна відповідальність — продавець керується концепцією соціально-етичного маркетингу, тому шукає компроміс між високими прибутками, задоволенням попиту і відповідальністю перед суспільством. Суспільство диференційоване за рівнем доходів і тому відповідальність перед усіма громадянами проявляється у встановленні низьких цін.

При ціноутворенні також необхідно дотримуватися таких принципів, як:

− принцип зв’язку із видами і формами збуту, кількостями каналів збуту – це забезпечення узгодженості щодо збутової мережі, врахування форми розрахунку за товар;

− принцип зв’язку з особливостями продукції, що реалізується – урахування ролі продукції в споживанні, рівень її якості, ступінь новизни для споживача;

− принцип зв’язку з якістю передпродажного та післяпродажного обслуговування покупців – забезпечення конкурентних переваг за рахунок широкої номенклатури послуг упродовж процесу реалізації та експлуатації товарів (потребує додаткових витрат);

− принцип гнучкості передбачає швидке реагування на зміну внутрішніх умов розвитку підприємства та факторів зовнішнього середовища.

Зміст наведених принципів дає можливість згрупувати ці принципи за характеристиками, наведеними на рис.5.

Рис.5 Принципи маркетингового ціноутворення

Систематизація принципів маркетингового ціноутворення, на наш погляд, повинна бути покладена в основу пропозицій щодо удосконалення процесу ціноутворення для вітчизняних промислових підприємств.

Дослідження теоретико-методичних аспектів формування маркетингового ціноутворення дало змогу систематизувати існуючі принципи ціноутворення. Проаналізовані принципи є основою цінової політики, адже вони наголошують на необхідності урахування як зовнішніх чинників, так і внутрішнього стану підприємства.

2.2. Сутність сучасного механізму ціноутворення і формування цін на ринку

Сутність та функції цін повніше розкриваються у різних методах ціноутворення. Існує декілька найважливіших методів ціноутворення: 1) середні витрати виробництва плюс прибуток; 2) отримання цільової норми прибутку на інвестований капітал; 3) оцінка очікуваної цінності товару (при якій основою ціноутворення є сприйняття споживачем цінності пропонованого товару, використання сприятливого моменту купівлі-продажу); 4) врахування рівня поточних цін (до уваги беруться, насамперед, ціни конкурентів, а зміна останніми цін на певні товари, зазвичай, викликає зміну цін інших компаній без тісного зв’язку з витратами підприємства); 5) метод закритих торгів (на основі очікуваних цінових пропозицій конкурентів із метою отримання замовлення і укладення контракту з вигідним і перспективним клієнтом). Використання цих методів дозволяє підприємству звузити діапазон цін, у межах якого буде обрана кінцева ціна товару.

Важливим методом ціноутворення за умов панування монополій (в т. ч. колективних монополій — олігополій) є «лідерство в цінах». Цей метод означає встановлення або зміну ціни наймогутнішою і найефективнішою компанією галузі, за якою відповідну ціну але без укладання таємної угоди встановлюють інші компанії, внаслідок чого відбувається координація цін між груповими монополіями. Ціновий лідер досягає за таких умов основної мети діяльності — максимізації прибутку.

Водночас встановлення загальної ціни найбільшою компанією залежить від того, чи інші компанії змінюватимуть обсяги власного виробництва, щоб їхня питома вага на ринку товарів і послуг не змінилась. Компанія — ціновий лідер за цих умов рідко змінює ціну і робить це, здебільшого, при зростанні витрат виробництва. Встановлення загальної ціни спрямоване на максимізацію прибутків, зазвичай, у довготерміновому періоді. Крім того, лідируюча компанія галузі може встановлювати дещо нижчі ціни (за яких не досягається мета найбільшої максимізації прибутку), щоб не допустити в галузь нові компанії-конкуренти.

Комплексна оцінка названих вище елементів та методів створює необхідні передумови для встановлення остаточних цін на конкретний товар. Після цього компанія має врахувати можливу реакцію на ціну з боку конкурентів, державних органів, дилерів, відповідність остаточної Ціни здійснюваній політиці цін продавця, положенням відповідних законів та ін. Так, у США фірма не має права консультуватись щодо встановлення цін із конкурентами (оскільки це суперечить антитрестівському законодавству), нав’язувати дилеру конкретну роздрібну ціну, призначати ціну нижче собівартості (оскільки це призводить до усунення конкурентів); має пропонувати свої товари торговельним компаніям за однаковими цінами з урахуванням транспортних витрат; може підвищувати свої ціни у випадку відсутності державного контролю за ними[9, c. 112-114].

В умовах ринку ціна є гнучкою, формується в основному шля­хом взаємодії попиту та пропозиції і встановлюється споживачем. Перехід від централізованої планової економіки до ринкової не відбувається швидко, а займає певний період часу, впродовж якого поряд із ринковими (вільними) будуть існувати й інші види цін.

Методи розрахунку цін досить різноманітні. Розглянемо насамперед витратні методи ціноутворення. Такі методи забезпечують розрахунок продажної ціни на товари і послуги за допомогою додатка до витрат або собівартості їхнього виробництва якоїсь конкретної величини.

Е.А.Уткін підрозділяє дану сукупність методів на:

а) метод “витрати плюс”;

б) метод мінімальних витрат;

в) метод ціноутворення з підвищенням ціни за допомогою надбавки до неї;

г) метод цільового ціноутворення.

Один з найбільш розповсюджених — метод “витрати плюс”. Даний метод припускає розрахунок ціни продажу за допомогою додатка до ціни виробництва і до ціни закупівлі і збереження матеріалів і сировини фіксованої додаткової величини — прибутку. Цей метод ціноутворення активно використовується при формуванні ціни по товарах самого широкого кола галузей. Головні труднощі його застосування — складність визначення рівня додаткової суми, оскільки немає точного способу або форми її розрахунку. Усе міняється в залежності від виду галузі, сезону, стану конкурентної боротьби. Рівень доданої суми до собівартості товару або послуги, що влаштовує продавця, може бути не прийнятий покупцем.

Ще один метод — мінімальних витрат. Даний метод припускає встановлення ціни на мінімальному рівні, достатньому для покриття витрат на виробництво конкретної продукції, а не за допомогою підрахунку сукупних витрат, що включають постійні і перемінні витрати на виробництво і збут. Граничні витрати звичайно визначаються на рівні, при якому можна було б тільки окупити суму мінімальних витрат.

Продаж товару за ціною, підрахованої по такому методі, ефективна в стадії насичення, коли немає росту продажів, і фірма ставить своєю метою зберегти обсяг збуту на визначеному рівні.

Подібна політика ціноутворення раціональна також при проведенні кампанії по впровадженню нового товару на ринок, коли варто очікувати значного збільшення обсягів продажів зазначеного товару в результаті пропозиції його за низькими цінами. Гарні результати можуть бути досягнуті в тому випадку, коли продаж за низькими цінами здатний привести до активного розширення збуту, що, незважаючи на низьку ціну, дає достатній прибуток за рахунок масштабів збуту.

Але при недотепному використанні розглянутої методики фірмі грозять збитки. Оскільки ціни визначають постачальники товару, при цьому не завжди враховуються запити ринку і стан конкурентної боротьби. Крім того, незважаючи на низький рівень цін, споживач нерідко відмовляється здобувати даний товар. Тому настільки важливо установити ціну на рівні, що забезпечує визначену величину прибутковості для фірми (ледве вище граничних витрат), уміло сполучити цільовий прибуток з формуванням умов для прийняття даної ціни цільовим ринком.

Наступний метод — надбавки до ціни. Розрахунок ціни продажу в цьому випадку зв’язаний із множенням ціни виробництва, ціни закупівлі і збереження сировини і матеріалів на визначений коефіцієнт додаткової вартості [6, c. 36-37].

Зазначений коефіцієнт визначається розподілом загальної суми прибутку від продажів на собівартість. Можливий також підрахунок даного коефіцієнта розподілом загальної суми прибутку від продажів на ціну продажів.

Ще один метод — цільового ціноутворення. Інакше даний метод іменують методом визначення цільової ціни або визначення ціни відповідно до цільового прибутку. На його основі розраховується собівартість на одиницю продукції з урахуванням обсягу продажів, що забезпечує одержання наміченого прибутку. Якщо собівартість трансформується через зменшення або збільшення завантаження виробничих потужностей і обсягів збуту, використовують показники ступеня завантаження виробничих потужностей з урахуванням впливу кон’юнктури й інших факторів, після чого визначають ціну продажу на одиницю продукція, що при цих умовах забезпечила б цільовий прибуток. Але при цьому методі ціна підраховується виходячи з інтересів продавця і не приймається в увагу відношення покупця до ціни, що розраховується. Звідси зазначений метод має потребу у визначеному коректуванні, щоб врахувати, чи будуть передбачувані покупці здобувати даний товар за розрахунковою ціною чи ні.

Тому настільки важливе визначення ціни з орієнтацією на попит, з урахуванням стану конкуренції на ринку. Хоча і хочеться, щоб ціна покривала, що розраховується, собівартість і цільовий прибуток, але якщо вона була визначена з ігноруванням змін і вимог попиту, що відображає купівельну спроможність ринку, то дана обставина нерідка стає причиною зриву планів фінансової діяльності фірми. Якщо диференціація відповідних товарів і послуг приймається покупцями, то виявляється можливим контролювати і регулювати ціну продажу, визначати неї на рівні, що забезпечує одержання максимально можливих прибутків для фірми.

Важливу роль грає далі визначення ціни з орієнтацією на конкуренцію. Коли фірма займає монопольну позицію на ринку, вона здатна діставати найбільший прибуток. Але в умовах зрілості ринку з’являється багато фірм, що активно впроваджуються на нього і розвиваючу конкуренцію за рахунок здійснення стратегії диференціації і диверсифікованості.

У подібних умовах при визначенні ціни продажу ефективний метод, що враховує конкурентне положення фірми і даного товару або послуги, а також усю конкурентну ситуацію на ринку. У цьому випадку ціну на продавані товари і послуги визначають за допомогою аналізу і порівняння можливостей товарів даної фірми в порівнянні з фірмами-конкурентами на конкретному ринку, а також через аналіз і порівняння сформованих на ринку цін. Отже метод визначення ціни з подібною орієнтацією укладається в уточненні ціни з урахуванням змін конкурентної ситуації і конкурентного положення даної фірми на ринку. Тут застосовується метод визначення ціни за допомогою орієнтації на ринкові ціни; метод формування ціни за рахунок проходження за цінами фірми-лідера на ринку; метод визначення ціни на основі цін, прийнятих на даному ринку; метод визначення престижних цін і змагальний метод визначення цін.

Ще один метод — формування ціни за рахунок проходження за цінами фірми-лідера на ринку, коли фірма конкретизує свої ціни, виходячи з рівня цін фірми-лідера, що володіє найбільшою ринковою часткою. Фірма, що займає лідируюче положення на ринку, розташовує самим високим ступенем довіри з боку покупців, а також широкими можливостями встановлювати на ринку ціни на більш вигідному для себе рівні, чим інші, здатна вільно формувати ціни з урахуванням конкуренції. Фірми, що випливають у формуванні своєї цінової політики за лідером, неконкурентні і по ступені популярності, і по ступені визнання покупцями їхньої торговельної марки, тому вони дотримують для своєї продукції рівня цін, визначеного фірмою-лідером. Ціни кожної фірми обмежені визначеними рамками, і не бувають вище відповідних цін фірми-лідера [5, c. 33-34].

Відомі два види стратегій: “зняття вершків” і “прорив на ринок”. Перший метод припускає установлення високих цін на нову продукцію і розрахований на забезпечені шари споживачів. На стадії впровадження нового товару на ринок на ньому відсутні конкуренти або їх дуже мало. Фірма, що впроваджує новий товар на ринок, має монопольне положення, що дозволяє проводити політикові високих цін.

Ціна в даному випадку визначається так, щоб оцінити обсяг первісних капіталовкладень у створення і просування нового товару на ринок і забезпечити їхнє відшкодування, вона встановлюється на завищеному рівні з метою організації розширеного збуту і підвищення ефекту від швидкого повернення раніше вкладених у цей товар кошт.

Надалі, коли продажу даного товару не будуть зростати, фірми, що застосовують таку політику, йдуть на деяке зниження рівня цін, одночасно уважно стежачи за реакцією ринку і залучаючи більш низькими цінами додаткові шари покупців і споживачів, на основі поетапних знижень цін фірми здійснюють “видоювання“ усього ринкового попиту, закладеного спочатку в новий товар (чим і порозумівається назва такої політики ціноутворення).

Стратегія “прориву на ринок” припускає зворотне: фірма відкриває продаж нового товару з низької ціни, щоб товар швидше досяг стадії росту й у порівняно короткий термін для нього був створений масовий ринок. Основою такої політики виступає формування масових товаропровідних каналів збуту. Установлення ціни з початку продажів нового товару на ринку на відносно низькому рівні відкриває можливість домогтися швидкої окупності товару і вже на ранній стадії життєвого циклу гарантувати високий рівень масових продажів, що дозволяє в короткий термін повернути раніше зроблені капіталовкладення. Ця політика вимагає обережності, невдача в її проведенні може привести до утруднень у відшкодуванні раніше здійснених капіталовкладень у розробку товару і просування його на ринок і до фінансових труднощів фірми, тим більше, що підвищити на даний товар ціни надалі виявиться надзвичайно важким, і їх можна буде тільки знижувати, щоб утримати товар на ринку.

Звичайно ж фірми при формуванні ціни продажу прибігають до використання не одного, а декількох методів ціноутворення.

У цілому, можна сказати, що встановлення ціни один з важливих елементів маркетингу, що прямо впливає на збутову діяльність, оскільки рівень і співвідношення цін на окремі види продукції, особливо на конкуруючі вироби, впливають на обсяги чинених клієнтами закупівель. Ціни знаходяться в тісній залежності з усіма складового маркетингу і діяльності фірми в цілому. Від цін багато в чому залежать реальні комерційні результати, а вірна або помилкова цінова політика впливає на положення фірми на ринку [11, c. 128-129].

2.3. Вплив деpжaви на ціни та ціноутворення

В Україні державне регулювання цін і тарифів здійснюється відповідно до Законів України «Про ціни і ціноутворення» (1990), «Про захист економічної конкуренції» (2001), постанов KM України та інших нормативно-правових актів.

Державне регулювання цін і тарифів розглядається як засіб досягнення певних соціально-економічних цілей (завдань) політики держави.

Органи державної влади й управління постійно проводять заходи щодо забезпечення економічної стабільності, запобігання економічних криз та інших дестабілізуючих явищ в економіці. Тому одним із найважливіших завдань економічної політики є запобігання руйнівному впливу цін на економіку. З цією метою встановлюються фіксовані ціни на найнеобхідніші види товарів і послуг, дотуються виробники цієї продукції.

З попереднього завдання витікає нове, пов´язане із стримуванням, інфляції шляхом блокування цін, встановлення граничних цін або коефіцієнтів їх зростання та відповідним регулюванням заробітної платні.

На нинішньому етапі господарювання особливо актуальними є заходи щодо підвищення життєвого рівня населення, тому державна підтримка, в першу чергу, низькооплачуваних і малозабезпечених громадян здійснюється шляхом введення компенсації втрат у зв´язку з підвищенням цін і тарифів, індексів доходів громадян, надання субсидій. Держава забезпечує доступ до товарів і послуг першої необхідності всім верствам населенням незалежно від рівня доходів. З цією метою проводиться політика високих і низьких цін. Високі ціни встановлюються під впливом підвищених непрямих податків, і, в першу чергу, акцизного збору на товари «розкоші» — ювелірні вироби, одяг з натурального хутра тощо; на товари «розпусти» — алкогольна, тютюнова продукція тощо. Низькі ціни формуються під впливом пільг або звільнення від оподаткування, обмеження прибутковості, торговельних націнок, граничних цін на товари першої необхідності — соціальні види хліба, молочна продукція, ліки тощо.

Державне регулювання цін і тарифів забезпечує захист внутрішнього ринку і виробника від впливу зовнішньої конкуренції. Різні витрати на виробництво продукції, особливості та відмінності в оподаткуванні призводять до того, що ціни в кожній країні на один і той же товар — різні, відрізняються від світових. Тому, якщо внутрішні ціни є вищими за світові, то вигідним є ввіз товарів іноземного виробництва. Якщо ж внутрішні ціни є нижчими, ніж світові, то вигідним є вивіз товарів вітчизняного виробництва.

Засилля внутрішнього ринку товарами іноземного виробництва призводить до спаду виробництва, росту безробіття, соціальної напруги в суспільстві. З метою запобігання такому явищу держава повинна здійснювати митне регулювання — підвищувати ввізне мито на іноземні товари, сприяти вітчизняному виробникові у зменшенні витрат на виробництво, а відповідно, й ціни на продукцію [12,c. 77-78].

При потребі збільшення імпорту (за умови дефіциту певних видів товарів та неможливості їх оперативного виробництва) держава зменшує або відміняє ввізне мито.

Якщо виникає необхідність стримати експорт вітчизняної продукції, держава вдається до нетарифних методів і обмежує вивіз з допомогою квотування, ліцензування, а також вводить експортне мито.

При здійсненні експортно-імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоекономічного посередника в розрахунках з партнерами застосовуються контрактні ціни, які формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Ринкові відносини можуть бути ефективними за умови створення сприятливого середовища для конкуренції та стримування монополізму і захисту від недобросовісної конкуренції. Виробники-монополісти, як правило, займають панівне становище на ринку, диктують свої правила та умови, формують свою цінову політику і тим самим створюють неможливі умови для дрібних виробників і споживачів. Держава шляхом встановлення фіксованих або граничних рівнів цін, декларування зміни цін, контролю за обсягом випуску стримує монополізм і сприяє конкуренції.

Державне регулювання цін і тарифів передбачає заходи з контролю за дотриманням дисципліни цін. Органи державної влади разом з профспілками, громадськими організаціями із захисту прав споживачів здійснюють контроль за дотриманням порядку затвердження й застосування цін, проводять їх експертизу, викорінюють факти зловживань, притягають до відповідальності за порушення чинного законодавства в сфері ціноутворення.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється в різних формах: прямого впливу на ціни і тарифи, введенням, податкових платежів, підтримки цін через дотації, контролю за ціновою дисципліною.

Використання конкретних засобів цінового регулювання залежить від стану економіки країни, конкурентоспроможності продукції, розвитку міжнародного співробітництва [14, c. 108-109].

Використання конкретних засобів цінового регулювання залежить від стану економіки країни, конкурентоспроможності продукції, розвитку міжнародного співробітництва.

Розділ 3. Формування механізму ринкового ціноутворення на економічні блага

3.1. Аналіз формування механізму ринкового ціноутворення, його ролі у процесі послідовних і якісних перетворень в економіці України

Ринкові відносини зумовлюються автоматичним збігом інтересів суб’єктів господарювання, які реалізуються опосередковано, здебільшого через механізм ціноутворення. Водночас ринкові ціни, що формуються за співвідношенням попиту і пропозиції як форма вияву економічних відносин суб’єктів суспільства нездатні достатньо повно розв’язати їх суперечливі інтереси. Тому ринкове ціноутворення доповнюється державним регулюючим впливом, що сприяє реалізації визначеного обсягу товарної продукції у встановлені терміни та з оптимальним розміром прибутку.

Формування механізму ринкового ціноутворення реалізується за організаційно-методологічних заходів, що включають парадигму ціноутворення, державну політику ціноутворення та нормативно- правове забезпечення ціноутворення. Парадигма ціноутворення як сукупність теоретичних уявлень та методологічних принципів і настанов з формування цін на економічні блага, незмінних упродовж певного часу є основою для розробки державної цінової політики, законодавчих і нормативно правових актів з визначення рівня цін та політики ціноутворення економічних суб’єктів. Сучасна парадигма ринкового ціноутворення випливає з потреб соціально-економічного розвитку суспільства та служить засобом її реалізації.

Ключова роль в реалізації парадигми ціноутворення і формуванні механізму ринкового ціноутворення належить державній ціновій політиці як комплексу цілей і заходів діяльності органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування з функціонування системи цін, спрямована на вирішення стратегічних і тактичних завдань соціально-економічного розвитку суспільства. Реалізація державної цінової політики здійснюється за механізму зворотного зв’язку на основу аналізу практики ціноутворення та їх регулювання, контролю за дотриманням державної дисципліни цін та обмеження негативного впливу монополій у відповідності з чинним антимонопольним законодавством. Законодавче і нормативно-правове забезпечення ціноутворення — важлива складова організаційно-методологічних заходів формування механізму ринкового ціноутворення представлено законодавчими (Закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та правлінь фондів, накази міністрів) і нормативно — правовими актами (інструкції, норми, методичні розробки) та інформаційним забезпеченням (інформація про платників податків та різноманітних внесків, одержувачів допомоги, рух грошових коштів тощо), що випливає з державної цінової політики і спрямовано на її реалізацію.

Державний регулюючий вплив на формування ціни попиту і ціни пропозиції на товарну продукцію здійснюється у формі прямого й опосередкованого державне регулювання ціноутворення. Основними чинниками, що впливають на формування ціни пропозиції є цінова політика підприємства, виробничо-збутові витрати, рівень рентабельності, податки та інші відрахування, конкурентноздатність та рівень цін на товари субстити і комплементарні товари тощо. Початкову ціну пропозиції формують власники товарної продукції, застосовуючи методичні підходи і способи ціноутворення, що забезпечують реалізацію їх цінової політики. Формування ціни попиту пов’язується з величиною доходів споживачів та їх грошових заощаджень, корисності товару, рівня цін на товари субстити і комплементарні товари, насиченості ринку ідентичними товарами, рівня якості товару тощо. Ціна ринкового попиту формується під впливом попиту покупців через купівлю або відмову від купівлі конкретних товарів за певної ціни. Доведення ціни попиту і ціни пропозиції до рівня ринкової ціни здійснюється через механізм встановлення рівноваги.

Ринкова рівновага досягається шляхом коригування ціни пропозиції власниками товарної продукції і ціни попиту покупцями товарів. Доведення ціни пропозиції до ринкової ціни забезпечується через застосування економетричних методів ціноутворення, що базуються на побудові економіко-математичних функцій і моделей та неформалізованих методів. Для доведення ціни попиту до ринкової ціни застосовуються параметричні методи (регресивний аналіз, порівнювання техніко-економічних показників, агрегатний метод, бальний метод тощо) та індивідуальне оцінювання економічної цінності товарів. При цьому економічна цінність товару виражається ціною кращого з доступних покупцю альтернатив товарів з відповідним коригуванням за додатковою, надлишковою чи недостатньою цінністю для нього та властивостями, що відрізняють даний товар від кращої альтернативи.

Формування механізму ринкових цін — це система організаційно-методологічних заходів впливу на ціноутворення, спрямованих на узгодження економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин, що сприяють об’єктивній оцінці результатів діяльності підприємств, економічному обґрунтуванні фінансово-господарських рішень та належному функціонуванні фінансового та інших механізмів. Схема формування механізму ринкового ціноутворення на товарну продукцію наводиться на рис. 5.

Формування механізму ринкового ціноутворення на економічні блага засвідчує, що, по-перше, він націлений на узгодження інтересів суб’єктів ринкових відносин: товаровиробників, споживачів та суспільства. По-друге, формування механізму ринкового ціноутворення випливає з державної цінової політики і є засобом її реалізації. По-третє, реалізація політики ціноутворення суб’єктів господарювання здійснюється у межах державної цінової політики і забезпечується застосуванням певних видів цін і методів ціноутворення, спрямованих на збалансування попиту і пропозиції.

Ціна відіграє визначальну роль у системі ринкового механізму і є інструментом, який функціонує тільки на основі економічних законів. В будь-якому суспільстві ціна відображає діючу модель управління економікою, являючись її похідною.

В умовах ринку превалює децентралізоване ціноутворення, яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції. У цьому випадку повністю відсутнє директивне сковзне планування, а ціноутворення є багатогранним процесом, який підкоряється впливу багатьох чинників. Основним регулятором є ринок, затвердження цін відсутнє, базою цін стають світові ціни. За вільних цін надлишок доходів спочатку відображається на рівні цін, відбувається перерозподіл доходів, змінюється напрямок інвестицій і так встановлюється рівновага в економіці.

Цінова політика — важливий елемент загальної стратегії підприємства, і безпосередньо входить у такий великий її розділ, як ринкова стратегія. Вона об’єднує в собі як стратегічні, так і тактичні аспекти і в найбільш загальному вигляді може бути визначена як діяльність керівництва підприємства із встановлення, підтримки і змінення цін на продукцію, яку здійснюють у руслі загальної стратегії підприємства і спрямовують на досягнення його завдань.

Стратегічні аспекти цінової політики охоплюють договірні заходи зі встановлення і змінення цін, які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної мережі підприємства, і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні зі завданнями загальної стратегії фірми.

Тактичні аспекти цінової політики охоплюють заходи короткотермінового і разового характеру, які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі, яка виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів, помилок управлінського персоналу, і можуть іноді йти всупереч стратегічним завданням підприємства.

Процес встановлення ціни складається із шести етапів:

1. Постановка завдань ціноутворення.
2. Виявлення попиту.
3. Оцінка витрат і встановлення початкової ціни.
4. Аналіз цін і товарів конкурентів.
5. Вибір методу ціноутворення.
6. Встановлення кінцевої ціни.

Постановка задач ціноутворення — це спроба фірми відповісти на запитання: чого бажано домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію.

Другий етап — це визначення попиту на продукцію. Спеціаліст із маркетингу сформулював би цю задачу так: «оцінка еластичності попиту на продукцію від цін, по яким хочемо її продати». Йдеться не про те, щоб визначити місткість ринку взагалі, а про те, скільки товару можна буде продати за різних рівнів цін. Треба вміти визначити залежність можливого обсягу передбаченого продажу від рівнів цін.

Третій етап ринкового ціноутворення — оцінка витрат. Оцінка витрат і пошук шляхів їхнього зниження — дуже важливий етап у процесі ціноутворення підприємства, який охоплює аналіз собівартості виготовленої продукції.

Аналіз цін і товарів конкурентів — одне із найскладніших завдань. У ринковій економіці інформація про ціни за конкретними угодами, частіше за все, є комерційною таємницею виробника, і отримати таку інформацію дуже складно. Вивчення товарів і цін конкурентів має певну мету — вивчити так звану ціну байдужості, тобто ціну, за якої покупцю буде байдуже, чий товар купувати. Виявивши її, можна планувати таку стратегію ціноутворення, за якою покупці віддадуть перевагу продукції вашого підприємства. Важливим кроком при цьому є аналіз пропозиція і цін конкурентів, якості їх продукції. Серед найскладніших і важко передбачених елементів ринкової діяльності конкурентів є їхня цінова політика, виявив мети якої можна визначити і стратегії їх ціноутворення.

Методи розрахунку цін вельми різноманітні повинні відповідати основній стратегії цінової політики підприємства. Це такі методи, як:

1. Затратні методи, які містять: метод «витрати плюс», метод «мінімальних витрат», метод ціноутворення з підвищенням ціни за допомогою надбавки, метод цільового ціноутворення.
2. Метод визначення ціни з орієнтацією на попит.
3. Метод визначення ціни продажу на основі аналізу максимальних збитків і прибутків.
4. Метод визначення ціни орієнтацією на конкуренцію.
5. Ціноутворення на основі прайсингів параметричної низки товарів та багато інших методів.

Останній крок — це прийняття рішення про рівень ціни. Вибравши один із методів ціноутворення, потрібно прийняти саме цінове рішення, визначити конкретну ціну. Тут зважають на низку аспектів, таку, наприклад, як психологічний вплив різних елементів маркетингу, дотримання базових завдань цінової політики, аналіз можливої реакції на призначену ціну та інше. Навіть після встановлення остаточної ціни, вона продовжує трансформуватися під впливом змін, які відбуваються на ринку. Тому важливо передбачити ініціативні зміни цін. Підприємство може допустити такі відхилення від політики ціноутворення: заплановані цінові знижки; торгові знижки; заплановані знижки цін як засоби стимулювання збуту; незаплановане низьке зниження цін — «цінова війна».

Таким чином, можна стверджувати, що процес формування цінової політики підприємства є дуже складним, багатогранним і передбачає передусім неодмінний контроль за виконанням цінової стратегії підприємства і врахування всіх чинників, які можуть впливати на здійснення цього процесу.

3.2. Напрямки щодо удосконалення механізму ціноутворення

Формування механізму ринкового ціноутворення відбувається у безпосередній взаємодії з іншими складовими господарського механізму і в першу чергу з фінансовим механізмом. Повною мірою дія механізму функціонування ринкового ціноутворення виявляється за його тісного зв’язку та узгодження з усіма складовими господарського механізму. Тому механізм ринкового ціноутворення необхідно розглядати не лише як вимірювання вартості економічних благ, але і як засіб державного цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства та забезпечення узгодження економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин.

У сучасних умовах глобалізації економіки формуються нові вимоги до підприємства як до соціально-економічної системи. Успіх підприємства залежить від здатності адаптуватися до змін у середовищі та використовувати ці зміни на користь у своїй діяльності: передбачати і змінювати структуру бізнесу, обґрунтовано підходити до розробки гнучкості стратегії розвитку підприємства, впроваджувати стратегічно адаптовані рішення на підґрунті гнучкого ціноутворення.

В умовах ринку ціни на продукцію і послуги все частіше стають індикатором їхньої суспільної корисності, відображаючи рівень потенційного задоволення потреб споживачів. З іншого боку, ціна на продукти окремого підприємства опосередковано характеризує рівень його виробничих і збутових витрат, фінансові можливості, вибрану стратегію розвитку бізнесу.

Для виробника визначити ціну за витратним принципом нескладно, тому що він має повну інформацію про свої витрати. Витратне ціноутворення спирається на реально доступні дані бухгалтерської звітності й документи, що регламентують величину націнок. Немає необхідності в спеціалізованих дослідженнях ринку або опитуваннях покупців, тому рішення про ціни можна ухвалювати швидко [1]. Проте, витратний підхід має ряд недоліків. Витратна ціна не відображає ступеня цінності товару для його кінцевого споживача. При встановленні такої ціни в розрахунки не приймається сформований рівень попиту на пропонований товар, ігнорується вплив цін конкурентів на попит за даною товарною позицією.

Застосування такого підходу доцільне в таких випадках:

• при встановленні ціни на принципово нову продукцію, яку неможливо зіставити з тією, що раніше випускалася;
• при встановленні ціни на продукцію, яка виготовляється за разовими замовленнями і на дослідні зразки;
• при визначенні цін у галузі, де переважна більшість підприємств користується витратними методами;
• у випадку, коли попит надзвичайно перевищує пропозицію.

У ринкових умовах застосування витратного методу призводить до протиріччя. Основою витратної ціни є величина питомих витрат на одиницю продукції, яка визначається, виходячи з обсягу продажів. А при ринковій організації збуту саме рівень ціни визначає можливий обсяг продажів і, відповідно, можливий масштаб виробництва.    Від масштабу виробництва залежить величина питомих витрат на виробництво одиниці продукції. При зростанні масштабів   випуску знижується сума постійних витрат, що припадають на один виріб, а отже, і величина середніх витрат на його випуск. У результаті такий підхід може          призвести до встановлення занадто низьких цін на ринках зі зростаючим попитом. А падіння масштабів випуску та збільшення величини середніх витрат на випуск одного виробу можуть спричинити встановлення занадто високих цін на ринках з кон’юнктурою, що погіршується.

Такі протиріччя виникають, якщо підприємство здійснює  пасивну цінову політику, що припускає  встановлення цін строго на основі витратного принципу.

Найбільш доцільним у ринкових умовах господарювання є активне ціноутворення, при якому через управління цінами досягається потрібна величина продажів і відповідна їй величина середніх витрат, що в підсумку виводить підприємство на бажаний рівень прибутковості операцій.

Методика ціннісного ціноутворення являє собою сукупність методів і прийомів доцільного проведення розрахунків і обґрунтування ціни з позиції ціннісного підходу.

В основу методики закладена ідея залежності ціни пропонованого товару від рівня його бажаності для споживача, що визначає конкурентоспроможність товару на ринку.

Базовою ланкою процесу ціннісного ціноутворення, від якого багато в чому залежить достовірність розрахунків цін, є процес накопичення й обробки інформації про потреби, конкурентів, асортимент продукції, що випускається, її технологічні і конструкторські розробки, про ринок у цілому.

Уся зібрана інформація про товари конкуруючих виробників і аналізований товар міститься в матриці ціннісних властивостей.          Матриця     ціннісних

властивостей являє собою інформаційний масив, що дозволяє обґрунтувати конкурентоспроможність товару й розрахувати його досяжну ціну на певному ринку. Повна інформація про товари відбивається в рамках семи груп показників якості:

1)       показники призначення й продуктивності даного товару;

2)       показники  надійності   й довговічності, що відображають ступінь довговічності, ремонтопридатності товару;

3)       показники технологічності: трудо-, матеріало-, енергоємності й інші, передбачені конструкцією виробу, а також їх питомі величини;

4)       показники  ергономічності характеризують виріб у системі «людина- машина» й ураховують його пристосованість до антропометричних, біомеханічних, фізіологічних і інженерно-психологічних особливостей людини, що проявляються у виробничих умовах;

5)       показники технічної естетики характеризують          композиційну цілеспрямованість виробу в цілому за формою — сучасний стиль, гармонія ліній, зовнішній вигляд, якість обробки;

6)       група патентно-правових показників характеризує наявність у моделі виробу вітчизняних винаходів, захищених авторськими посвідченнями в країні й патентами за кордоном;

7)       економічні показники відображають матеріальні витрати споживача при придбанні даного товару (ціну придбання) і матеріальні витрати виготовлювача при його виробництві (собівартість).

Найбільший інтерес становлять показники призначення, довговічності й надійності, що характеризують виріб у процесі експлуатації, і ціна придбання, складова обов’язкового інформаційного мінімуму про товар.

Щоб виріб задовольняв потреби й становив інтерес для споживача, він повинен мати набір відповідних ознак, що формують його конкурентоспроможність. Визначаючи ці ознаки, необхідно враховувати, що:

• конкурентоспроможність будь-якої продукції може бути визначена тільки в результаті її порівняння з іншими виробами, а, отже, є величиною відносною;
• за своєю сутністю показник конкурентоспроможності відображає
• відмінність даного товару від товару-конкурента за ступенем задоволення конкретної суспільної потреби;
• для визначення конкурентоспроможності даного виробу необхідно не просто порівнювати його з іншими за ступенем їх відповідності конкретної суспільної потреби, але й ураховувати витрати споживача на придбання товару.

Розрахунки рівня конкурентоспроможності товару є необхідним елементом методики ціннісного ціноутворення. Розрахунки проводяться за допомогою методу, заснованого на використанні          функції       бажаності.

Пропонований метод дозволяє досить просто й наочно одержувати кількісні оцінки технічного рівня різних об’єктів по всій сукупності розглянутих параметрів, а також гнучко реагувати на навіть незначні зміни кожного з них [2].

Процедура одержання таких оцінок включає чотири етапи:

1)       виявлення всіх виробів-конкурентів досліджуваного ринку збуту й збір даних про найважливіші параметри конкуруючих виробів;

2)       вибір критеріїв (параметрів) оцінки досліджуваних об’єктів;

3)       одержання оцінок рівнів окремих параметрів конкретного об’єкта;

4)       об’єднання отриманих оцінок в один узагальнений показник, що характеризує конкурентоспроможність об’єкта в цілому.

Порівняльний аналіз товарів дозволяє виявити рівень ефективності кожного з них. Така інформація необхідна не тільки для остаточного вирішення питання доцільності виробництва й застосування того або іншого виробу, але й для формування його ціни.

Здійснюючи розрахунки ціни товару, крім ціни, економіст одержує інформацію про рівень конкурентоспроможності  продукції, основних конкурентів, за діями яких доцільно уважно спостерігати, оскільки вони мають шанси в боротьбі за лідерство, про параметри, що забезпечують конкурентну перевагу, і показники, удосконаленню яких необхідно приділити увагу, щоб захопити й утримати провідні позиції на ринку товару.

В процесі проведення тактичних заходів цінової політики важливе місце відводиться контролю за цінами та результатами впровадження тактичних заходів. Він зорієнтований на короткострокову перспективу та вирішення поточних проблем. Мета його полягає в тому, щоб переконатися, чи дійсно підприємство вийшло на заплановані показники продажу, одержання прибутку та інших цільових параметрів процесу реалізації продукції. Контроль на короткострокову перспективу включає в себе такі етапи:

— конкретизується мета контролю;

— встановлюються контрольні показники з розбивкою по звітним періодам згідно затвердженого керівництвом підприємства графіку періодичності

— проводиться контролювання показників процесу реалізації продукції;

— виявляються та аналізуються причини будь-яких серйозних перебоїв при проведенні цінової політики;

— вносяться рекомендації відносно впровадження необхідних заходів з метою ліквідації відхилень між поставленими цілями та досягнутими результатами.

В процесі проведення контролю порівнюються планові значення показників з реально досягнутими протягом встановленого проміжку часу. При наявності відповідних відхилень аналізуються причини їх виникнення та приймаються необхідні запобіжні міри.

Оперативний (тактичний) контроль завжди повинен проводитися з урахуванням стратегічного напряму цінової політики підприємства. На основі аналізу результатів контролю розробляються конкретні рекомендації, які можуть бути використані підприємством в подальшій його діяльності з метою підвищення ефективності використання ціни пропозиції. При цьому враховуються особливості впливу суб’єктів ринку на процес реалізації підприємством його продукції в реальних умовах. В цілому, основне завдання контролю полягає в забезпеченні ефективного впровадження заходів цінової тактики при реалізації продукції.

При виборі методу проведення контролю реальної ринкової ситуації, на нашу думку, доцільно використовувати ситуаційний аналіз, який являє собою винятково діючий метод контролю за положенням підприємства на ринку.

Отже, при застосуванні контролю цінової політики підприємствами забезпечується більш повна відповідність цілей і завдань цінової стратегії і тактики при визначеній прогнозній ціні пропозиції реальним умовам реалізації продукції.

Висновки

Результати дослідження формування механізму ринкових цін дозволяють зробити ряд висновків.

1. Формування механізму ринкового ціноутворення спрямовано на забезпечення узгодження економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин, встановлення рівня цін, що сприяють економічному обґрунтуванню фінансово-господарських рішень, об’єктивної оцінки результатів діяльності підприємств і належному функціонуванню фінансового та інших механізмів економічної системи. Ціна відіграє важливе значення в умовах ринкової економіки. Кожним підприємством розробляється своя цінова стратегія, відповідно до завдань підприємства. Стратегія розробляється на довготривалий період, та покликана створити у споживача цілісне уявлення про продукт, який він купує. Високі ціни створюють враження преміальності продукту, а низькі – доступності продукту. Головна мета цінової стратегії підприємства – максимізація прибутку в умовах довготривалої цінової конкуренції.
2. Формування механізму ринкового ціноутворення ініціює парадигма як функціональна система концептуальних підходів у формі ідей, уявлень та вимог, спрямованих на розв’язання теоретичних і практичних завдань з економічно обґрунтованого ціноутворення на економічні блага, яка реалізується через державну цінову політику та законодавче й нормативно-правове забезпечення. Можливості підприємства в утворенні цін обмежені державою, яка піклуючись над незаможними громадянами встановлює межі цінових параметрів. Цінові стратегій підприємств базових галузей обмежені, також, напряму урядом та світовою конкуренцією. Як показує досвід втручання держави в процеси ціноутворення негативне, оскільки такі дії порушують виконання ціною окремих функцій, що закладує значні перекоси в економіку. В умовах командно-адміністративної економіки існує явище тіньових цін, які сильно відмінні від реальних, та покликані виконувати певні додаткові функції – утворення однорідного класу громадян з обмеженою купівельною можливістю, але здатних до відтворення.

Ціль будь-якої фірми полягає, звичайно, у забезпеченні рентабельності та отриманні найбільшої суми прибутку. Така ціль може досягатися різними шляхами, тому фірма зацікавлена у визначенні стратегічних пріоритетів у питанні встановлення цін. У загальному вигляді можна виокремити три групи цілей, які сфокусовані: на прибутках, на обсягах продажу, на конкуренції.

3. Механізм ринкового ціноутворення розглядається як система організаційно-методологічних заходів, спрямованих на вимірювання вартості економічних благ з одночасним цілеспрямованим державним регулюючим впливом на соціально-економічний розвиток суспільства. Процес ціноутворення на ринках багато в чому залежить від типу ринку, у рамках якого діє відповідний суб’єкт торгівлі. Сучасному ринку характерна множинність цін. Для вивчення і використання на практиці цінових показників необхідно знати основні джерела даних про ціни. Механізм ціноутворення: аналіз попиту та пропозиції, проектування цін, виходячи із ситуації на ринку, і формування контрактної ціни.

Існуючі в даний час проблеми у сфері ціноутворення знижують як ефективність діяльності підприємств у цілому, так і дієвість цінової політики підприємств зокрема. Це, у свою чергу, обумовлює необхідність пошуку й утвердження нового підходу до процесу формування цінової політики підприємств.

4. Ринкове ціноутворення реалізується у поєднанні державного регулювання з вільним волевиявленням суб’єктів ринкових відносин та досягається за одночасної взаємодії ціни попиту і ціни пропозиції шляхом встановлення ринкової рівноваги.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про ціни і ціноутворення» : Закон України від 21 червня 2012 року № 5007-VI [Текст] // Офіційний вісник України. — 2012. — № 58. — С. 11-17
2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про регулювання цін» від 23.12.1992 р.
3. Артус М.М. Формування механізму ціноутворення в умовах ринкової економіки : монографія. — Тернопіль : Економічна думка, 2002. — 524 с.
4. Бизилюк А.В. Особливості ринкового ціноутворення в Україні в контексті реформування економічних відносин та майнових прав вввласників [Текст] / Бизилюк А.В. // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 4. — С. 3- 13
5. Білобловський С. Ціноутворення як складовий елемент системи управління підприємством [Текст] / С. Білобловський // Економіка. Фінанси. Право. — 2003. — № 9. — С. 13-17
6. Димарчук Т.В. Основи та особливості ціноутворення на світовому ринку // Економіка в школах України. — 2007. — № 4. — С. 4-6
7. До питання вдосконалення політики ціноутворення в сучасних умовах господарювання / О.Л. Єськов, Н.В. Федорова // Економіка пром-сті. — 2011. — № 4. — С. 216-219
8. Єфімов, О. Ціноутворення та контроль за ним: кому і для чого це потрібно // Бухгалтерія. — 2012. — № 39 (24 вересня). — С. 20-23
9. Кириленко В. Теорія ціни та сучасне ціноутворення в Україні [Текст] / В. Кириленко // Економіка України. — 2002. — № 8. — С. 56-62
10. Корінєв В.Л. Аналіз ціноутворюючих чинників [Текст] / В.Л. Корінєв // Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 1. — С. 101-107
11. Крамаренко Г. О. Ціноутворення в умовах ринкових реформ [Текст] / Г. О. Крамаренко // Фінанси України. — 2005. — № 4.- С.54-60
12. Кудлай В. Г. Маркетинговий підхід у ціноутворенні [Текст] / В. Г. Кудлай // Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 4. — С. 3-7
13. Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення : навч. посібник. — К. : Вид. центр МАУП, 2001. — 274 с.
14. Мумладзе, І. Державний контроль у сфері цін і ціноутворення та захист прав суб’єктів господарювання [Текст] / Інга Мумладзе // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 2. — С. 85-88
15. Окландер, М. Ринкові методи ціноутворення в роздрібній торгівлі: орієнтація на покупців і конкурентів [Текст] / Михайло Окландер // Економіст. — 2013. — № 6. — С. 55-58
16. Папаіка О. Проблеми ціноутворення в базовій галузі промисловості [Текст] / О. Папаіка // Економіка України. — 2010. — № 8. — С. 94-95
17. Петренко О. Про ціноутворення в умовах монопольного ринку [Текст] / О. Петренко, О. Петренко // Економіка України. — 2010. — № 3. — С. 36-43
18. Пінішко В.С., Мединська Т.В. Ціни і ціноутворення : навч.-метод. посібник. — Львів : Вид-во ЛКА, 2002. — 346 с.
19. Радзієвський, О. Аналіз нового Закону «Про ціни та ціноутворення»// Податкове планування. — 2012. — № 10. — С. 38-42
20. Тимошик Н.С. Вплив якісних характеристик продукції на ціноутворення / Н. С. Тимошик // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 8. — С. 170-176
21. Тормоса Ю.Г. Ціни і цінова політика : навч.-метод. посібник. — К. : Вид. центр КНЕУ, 2003. — 422 с.
22. Хорунжий М. Й. Проблеми ціноутворення на сільськогосподарську продукцію // Економіка АПК. — 2011. — № 1. — С. 57-61
23. Чорна Л.О. Маркетингові та фінансові критерії ефективності управління ціноутворенням у підприємствах інфраструктурних галузей економіки [Текст] / Л.О. Чорна // Економіка. Фінанси. Право. — 2006. — № 4. — С. 7-13