referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Матеріальна культура та побут чехів

Вступ

Матеріальна культура кожного народу є дуже важливим аспектом його безпосереднього розвитку.  Вона включає в себе такі елементи, як породи тварин і сорти рослин, ґрунти і природні речовини (ресурси), які зазнали обробки. До матеріальної культури входять також: будівлі і споруди, інструменти та обладнання для будь-яких видів діяльності, шляхи сполучення і засоби транспорту, зв’язок і засоби зв’язку, технології.

В своїй роботі я маю за мету дослідити матеріальну культуру західнослов’янського народу – чехів. А саме виконати такі завдання: дослідити господарство цього народу, засоби та способи його ведення; розглянути житла чехів, особливості їх костюму та народної кухні.

Актуальність моєї роботи полягає в тому, що питання матеріальної культури чехів, хоч і розглядалося раніше, проте не є досить поширеним в світі. Тому я прагну кращого  дослідження цієї теми і ширшого її розповсюдження.

Питанням культури чехів займалися такі дослідники як Т.Флорінський, Ч. Зібрт.  Є.Рихлік, В.Наулко та В. Кравченко займалися дослідженням матеріальної культури чеського народу зокрема.

  1. Загальна характеристика матеріальної культури

Матеріальна культура охоплює всі матеріальні цінності, створені народом. Часом не можна провести чіткої межі між духовними і матеріальними цінностями: скажімо, книги, картини, скульптура чи ювелірні вироби — це водночас пам’ятки і матеріальної, і духовної культури, тому часто вони розглядаються у взаємозв’язку.

Проте в аспекті матеріальної культури певного народу вивчають ведення господарства, способи і знаряддя, які застосовують для цього, хатнє начиння, кулінарію народу, національний костюм тощо.

Народна матеріальна культура є надзвичайно складним явищем, сформованим у системі різноманітних чинників: соціально-економічних, історичних, географічних, власне етнічних. Сукупно вони визначали як етнічні обриси матеріальної культури, так і регіональну її своєрідність — окремі типи, підтипи, варіанти, що відповідають тим об’єктивним умовам, що склалися в окремих регіонах світу.

  1. Господарство
  • Землеробство

Землеробство було одним з найпоширеніших занять чехів.

З озимих культур розводили головним чином жито і пшеницю, з ярих — ячмінь і овес. Ячмінь садили зазвичай після пшениці, овес — після жита. Культивувалися ще і ярі жито та пшениця, просо, гречка.

Основним землеробським знаряддям було рало ( radio ). Зберігся цілий ряд його типів. Деякі з них збереглися і до теперішнього часу, але в модернізованому вигляді. Вони діляться на рала з підошвою і рала без підошви (hak ). До числа рал без підошви належить волоський гак, вкрай примітивний за формою. Більш розвинені і, безсумнівно, більш нові за походженням, гаки, що вживаються в північній частині Чехії, на Чесько-Моравській височині і в північній частині Моравії.

Поряд з легкими орними знаряддями, що не перевертають землю, а тільки розпушують її, почали з’являтися важкі, перевертаючі пласт землі знаряддя, тобто плуги. Плуг в Чехії відомий в двох різновидах (так званого празького типу — для легкої землі і дечінского типу — для землі важкої).

Оранка, як і інші сільськогосподарські роботи, проводилася волами, коровами і конями. Терміни оранки не відрізнялися від звичайних строків сільськогосподарського календаря інших європейських народів.

Сіяли раніше вручну. Іноді посів проводився без всякої попередньої обробки землі, після дощу. Це називалося «сіяти під борозну». У другій половині XIX ст. широко поширилися сівалки.

Урожай прибирали раніше серпом. Старовинні чеські серпи були зубчастими, довгастої форми. Потім вони змінилися гладкими. Іноді, особливо в поміщицьких господарствах, у зв’язку з великим обсягом роботи для збирання врожаю вживалася коса-грабіца. Пізніше вона змінилася на більш легку і коротку косу зі спеціальним пристосуванням для відкидання скошеного хліба: натягнутим на дугу шматком полотна. Скошений хліб зв’язувався в снопи. Озимі складалися в стоги, ярі залишалися на якийсь час на полі і періодично переверталися для просушування. Після цього хліб звозили в село і складали в стодолю.

Молотили зазвичай ціпами: снопом ударяли по бочці або молотили простою палицею. Чеські ціпи складалися з рукоятки, зробленої з м’якого дерева, і твердого била, березового або букового. На кінці рукоятки і била надягали чохли зі свинячої шкіри. Рукоятка і било з’єднувалися ременем ( svor ). У східних областях Моравії були відомі ціпи, в яких ремінь був протягнутий в отвір, пророблений на кінці била.

Велике значення мало обробка льону і конопель. З них готували домоткані матерії. З кінця XVII ст. конопля та льон використовувалися в якості сировини для зростаючої текстильної промисловості.

Культивування цукрових буряків увійшло в побут на початку XIX ст..

Велику роль у господарстві відіграє картопля. Вона вирощується з XVIII ст., але широко поширилися лише з початку XIX ст.

Бобові також розводили досить широко. Особливо велике місце в народній їжі займали в минулому горох і сочевиця.

З овочів садять моркву, капусту, цибулю, але в дрібних селянських господарствах їх стали вирощувати тільки в XIX ст.

Хміль розводять з XIII ст. Раніше він культивувався головним чином у містах і широко застосовувався в пивоварної промисловості. У другій половині XIX ст. культура хмелю проникла і в село, він зробився однією з основних статей чеського експорту. Раніше хміль саджали тільки на піщаних і підзолистих ґрунтах, зараз його розводять і на червоноземах.

Здавна обробляється і виноград. У Чехії розводили винні сорти винограду, столових сортів не розводили. У XVIII в. чеське вино конкурувало з кращими сортами італійських та угорських вин. В даний час при розведенні винограду використовуються кращі досягнення передового агротехнічного досвіду. Чеські вина широко експортуються і на міжнародних конкурсах отримують високі оцінки.

  • Тваринництво

Тваринництво було дуже важливим заняттям чеського селянина поряд вищезгаданим землеробством.

Однією з найголовніших галузей тваринництва в чеських землях є розведення великої рогатої худоби, головним чином молочного спрямування. Переважає стійлове утримання, особливо в рівнинних областях.

Для свинарства чеських областей характерне розведення високопродуктивних беконних порід. Головні свинарські райони — рівнинні області з посівами ячменю, цукрових буряків, кукурудзи та картоплі.

Конярство займало значно менше місце, ніж розведення великої рогатої худоби. Але все ж тягловою твариною поряд з волами був кінь. Коней пасли на окремих пасовищах, переважно вночі.

Вівчарство в чеських землях було розвинене менше, ніж у Словаччині. Овець розводили як для виробництва сиру, так і для отримання вовни.

З домашньої птиці найбільш поширені кури і гуси. Гусячий пух перш служив предметом чеського експорту та вивозився найбільше в сусідню Баварію. Останнім часом широкий розвиток отримало кролівництво.

  1. Житло чехів

Основним матеріалом для будівництва господарчих споруд було дерево.

З давніх часів була широко поширена і існує зараз зрубна будівельна техніка. Ще в середньовіччі практикувалася й будівля зі стінами, плетеними з лози, обмазаних глиною. Таким чином споруджувалися частіше господарські будівлі (стодоли, комори).

Будувалися будинки також і з глини, пізніше з’явилися споруди з сирцевої цегли. Будівельним матеріалом служив і камінь. З нього робили фундаменти срібних жител, а на рубежі XVIII-XIX ст. і пізніше з каменю стали будувати житлові будинки і господарські споруди. З другої половини XIX в. селянські будівлі почали зводити з обпаленої цегли; зараз вона є найбільш широко розповсюдженим будівельним матеріалом.

У західних і північних районах Чехії, а частково і в північній частині Моравії, ще в період німецької колонізації з’явилася каркасна конструкція дерев’яних будівель, характерна для Німеччини. Спочатку проміжки в дерев’яному каркасі заповнювалися кілочками, обмотаними соломою, а потім стіни обмазувалися з двох сторін глиною. Каркасна техніка часто комбінується зі зрубною або з каменем: у двоповерхових будівель нижній поверх часто буває зрубоним або кам’яним, а верхній — на каркасі.

До найпростішим форм влаштування даху належить насамперед дах на сохах.

Від конструкції даху залежала значною мірою і її форма. На старих селянських будівлях часто можна зустріти чотирьохскатні дахи, але переважають двоскатні зі щитом, внизу якого може бути невеликий навіс ( podlomeni ), а вгорі — трикутний зріз — kabrinec .

Зовнішнє оформлення селянських жител в Чехії різному і пов’язано як зі специфікою будівельного матеріалу, так і з соціальним становищем власника, народними традиціями, ступенем віддаленості від міських центрів і т. д.

Усередині стіни будинків білили вапном або ж обмазували глиною, а потім білили. Стіни прикрашали різними малюнками. В старих будинках це були картинки на склі.

Диференціація внутрішнього устрою селянських жител з’явилася вже на рубежі XVIII — XIX ст., коли сільські меблі стали виготовляти ремісники-фахівці. Предмети меблювання були однакові, але відрізнялися прикрасами. Меблі, зроблені руками сільських ремісників, можна було зустріти всюди в селянських будинках ще кілька десятків років тому.

Направо від дверей розташовувалася піч з плитою, наліво стояла полиця з кухонним посудом. У лівому кутку біля передньої стіни — стіл з прямими або перехрещеними ніжками; навколо столу і під вікнами вздовж стін тяглися лавки. Кут зі столом був найпочеснішим в хаті. У правому кутку містилося ліжко (зазвичай з високою периною і подушками), в центрі хати часто стояла дитяча колиска.

  1. Народний костюм

Національний  костюм кожного народу є своєрідною його гордістю. Кожен народ вкладає в нього частинку своєї душі, своєї особистої історії. Кожному такому костюмові притаманні такі візерунки, барви, яких важко буде віднайти в іншому. В цьому, напевно, і полягає його оригінальність.

Чеський народ в своєму запасі має кілька таких костюмів, які чимось є однаковими, а дечим досить різні між собою.

Блатський костюм, перш за все жіночий, дуже багато прикрашений вишивкою. Його характерною рисою були вишивки з використанням дрібних коралів і монет. Блатська накидка була найрозкішнішої частиною костюму. Її зав’язували під м’якою трикутною шапочкою, з мереживний облямівки якої виступала прикрашена вишита стрічка. Рубахи в першій половині 19 століття багато прикрашалися вишивкою, а в другій половині 19 століття у вишивці використовувалися і корали. Навколо шиї був «комір» над вишитою манишкою.

Чоловічий костюм був противагою яскравому складному жіночому одягові. Костюм билелегантний, верхня частина виконана в темно-зеленій або темно-синій гамі. Штани шилися з жовтої оленячої шкіри. Взувалися у високі шкіряні черевики. На голові чоловіки носили високу хутряну шапку.

Доудлебско.

Своїм кроєм і простотою костюм відразу давав зрозуміти. що Доудлебско було найбіднішим краєм. Костюм майже не прикрашали, він був простим і скромним.

Жіночий одяг складався з облягаючої нижньої сорочки, на яку одягалася сорочка з рукавами і, частіше за все червона спідниця з кишенями і безліччю нижніх спідниць. За кольором до спідниці підходив і корсет, який підкреслював талію. Через плече перекидали квітчасту шовкову хустку, якою пишалася кожна жінка.

Чоловічий костюм складався з жовтих брюк з оленячої шкіри до колін — «пиляків», з якими одягали в’язані панчохи і туфлі з пряжкою. З костюмом носили короткий або довгий плащ — «куртка», взимку шубу. Шляпа «подшток» зі свинячої щетини була схожа на циліндр. Домінантою і гордістю костюм був широкий пояс. Пояси були не тільки декоративними, в них зберігали гроші.

Проте щодо більш загального огляду,то в XIX — XX ст., чеські землі за типами народного одягу можна поділити на дві області:

І.У Чехії та західному й північному районах Моравії народний костюм збері­гся лише в деяких місцях. Одяг міського типу прийшов тут і в села. У формуванні одягу цієї області мала вплив загальноєвропейська мода.

Жіночий традиційний одяг: довгі поликові сорочки із зібраними рукавами й коміром; корсет або ліф, зшиті в талію із шнурівкою; спідниці широкі, під які одягалося кілька нижніх спідниць; фартух із зборами; хустка на плечі. Жінки носили ма­ленькі чепці, дівчата — полотняні вишиті стрічки, поверх яких одягали хуст­ки; черевики, панчохи червоні й білі; верхній одяг — з відкладним коміром, касабаіка — з короткими фалдами, взимку носили короткі кожушанки.

Чоловічий традиційний одяг:вовняні або шкіряні штани, довжиною до колін;сорочки з довгими рукавами й манжетами; жилет; хустка, яка одягалася на шию; верхній одяг дуже короткий; довгий каптан (кабаі), темного коль­ору з фалдами; черевики або чоботи, вовняні сині або білі панчохи; шапки з хутром або капелюхи.

Цей жіночий і чоловічий одяг зазначеної області лишився лише в західній Чехії.

  1. У Східній Моравії та Силезії, тобто в гірських районах, традиційний одяг зберіг дотепер свої архаїчні риси.

Жіночий одяг: нижня сорочка з грубого полотна без рукавів з лямкою через плече; на неї одягалася коротка сорочка до поясу, із зібраними вишитими рукавами; поясний одяг — дві незшиті пілки тка­нини. Задня — біле або чорне гофроване полотно; передня теж полотняна, збиралась збо­рами на поясі; вовняний або шовковий ліф; в горах на ноги одягали постоли — зшиті з одного шматка шкіри, стяг­нуті на ремінці й вовняні панчохи, на рівнині — чоботи; м’який чепець, зверху головний убір типу намітки, хустки; верхній одяг — кольоровий суконний з клинами, крім того носили ко­жушанки і довгі кожухи.

Чоловічий одяг: вузькі, довгі штани, прикра­шені з боків шнурами, влітку — прямі про­сторі полотняні штани; сорочки з вишивкою; сукняні безрукавки або короткі шов­кові жилети;

Під взуття — вовняні панчохи;  в горах, на рівнині — чоботи.

Головний убір — хутряні шапки або капелюхи.

  1. Чеська народна кухня

Їжа дуже різноманітна. До кінця XVIII ст. переважали борошняні й бобові страви в різноманітних видах.

Основна їжа — каша (просяна, ячмінна, вівсяна, гречана), прісні коржі й кислий хліб.

У XIX ст. — поширилась картопля. Хліб робили з житнього борошна з додатком пшеничного, ячмінного, вівсяного або картоплі.

Із борошняних страв улюблена — кнедлі з прісного або кислого тіста, із сливами, іншими ягодами, повидлом, обсипані маком й политі маслом. Смажена свинина, кнедлик і капуста – національна страва. З тіста готують коржі, булки, млинці.

З бобових найбільше поширені горох, квасоля з яких робили суп і кашу. Картоп­лю їли варену — в мундирі або очищену, з молоком, маслом, смаженою цибулею, ка­пустою, підливками.

Кнедлики роблять із сирої або вареної картоплі, а також кльоцки з картоплі, змішані з борошном, маком, сиром, политі маслом або салом. Дуже по­ширені млинці з картоплі — вареної або тертої сирої з борошном.

Капуста займає важливе місце в раціоні: їдять — свіжу, варену, кислу, як і капустяний суп.

Велику роль у харчуванні відіграють молочні страви — свіже й кисле молоко, вершки, масло, пахта, сир, твердий сир.

У гірських областях роблять сир з ове­чого молока -бринзу, а з сироватки — особ­ливий напій.

М’ясо їли лише на свято, в неділю (сви­нина копчена, птиця).

Кава — з кінця XIX ст. — вівсяна, в свя­та — натуральна.

Пиво — національний напій.

З обрядових весільних страв обов’язковою була локшина на курячому або на м’ясному бульйоні, смажена свинина або домашня птиця з кнедликами й капустою. Головна особливість — багато калачів. Обов’язковий святковий калач. На весілля — ще в кінці XIX ст. — подавали манну кашу. Особлива їжа була в календарні свята. В день святого Мартіна смажили гуску, пекли «мартінські роглики». На Різдво готували гороховий або грибний суп, круп’яні каші з грибами, різдвяний хліб, яблука, горіхи. На Великдень — м’ясний фарш, змішаний з яй­цем, великодній коровай, фарбували яйця.

 Додаток 1.

Приготування рецепту Чеський часниковий суп:

1) У каструлю налити олію. Краще використовувати оливкову. Розігріти її, але не доводити до кипіння. Порізати дрібно цибулю і потримати її в олії.

2) Вогонь виставити мінімальний. На цибулю викладається кубики картопля. Картоплю потрібно порізати дуже маленькими кубиками. Каструлю накрити кришкою і залишити на 1,5 хвилини.

3) Тепер саме час додати воду. Як тільки вода почне кипіти злегка, додаються спеції та сіль. Не забудьте покласти кмин, білий перець і майоран. Перемішати і варити до готовності картоплі (декілька хвилин).

4) Суп майже готовий. Але саме тепер до нього слід додати найголовніший інгредієнт — часник. Його подрібнюють і додають у суп.

5) Відразу за часником в супчик додається злегка збиті яйця. Після при постійному помішуванні чеський часниковий суп вариться ще 1 хвилину. Потім вогонь вимикається, але страва залишається на плиті під накритою кришкою ще 5-7 хвилин.

Інгредієнти:

  • Вода 1 л,
  • Олія оливкова 50-70 мл,
  • Цибуля ріпчаста (велика) 1 шт.,
  • Картопля 2-3 шт.,
  • Спеції (вказані в рецепті) за смаком,
  • Сіль за смаком,
  • Часник 5-6 зубців,
  • Яйця курячі 2 шт .

Висновок

Розглядаючи матеріальну культуру цього народу я знайшла дуже багато цікавих  її елементів.

Слід виділити, що основними заняттями чехів є тваринництво та землеробство.

Костюми чехів є дуже різноманітними  в залежності від територіального розміщення та клімату, від соціального становища людей.

Так само від території розміщення є залежними типи будівель та матеріал, з якого вони робляться.

Кухня чехів славиться своїм пивоварінням та відома надзвичайною кількістю калачів.

Тож можна справедливо сказати, що чеський народ має дуже багату і надзвичайно цікаву культуру, яку, для того, щоб краще розгледіти, потрібно ще вивчати і вивчати, адже моя робота  містить всього одну з частинок багатогранного світу цього народу.

Список використаної літератури:

  1. Українська радянська енциклопедія. Том 6 / ред. М.П.Бажан, К: Київська книжкова фабрика Державного комітету Ради Міністрів УРСР 1964р.;
  2. Українська радянська енциклопедія. Том 16/ ред. М.П.Бажан, К: Київська книжкова фабрика Державного комітету Ради Міністрів УРСР, 1964р.;
  3. Країнознавство. Частина І. Культура народів слов’янських країн. Навчальний посібник, Ю.М. Алексєєв, В.І. Наулко, Н.В. Руденко, — К.: Київський славістичний університет, 2002. — 121 с.
  4. Етнографія та побут народів світу – Режим доступу: http://04.com.ua/evropa/2500-zilische-chehi.html
  5. Таємниці кухні – Режим доступу: http://www.unlun.ru/pershi-stravy/cheskyj-chasnykovyj-sup-retsept.html