Вступ

Духовні цінності народів завжди відігравали помітну роль у міжнародних стосунках. З часів Стародавнього світу спостерігаємо процес нав’язування, поширення духовних здобутків одних народів іншим, особливо переможців переможеним. Відбувався, правда, і зворотний процес: переможені нав’язували світ своєї духовної культури переможцям. Так було під час завоювання стародавнього Єгипту арабами, а також коли Рим підкорив стародавню Грецію.

У Х ст. арабо-мусульманська культура вже була далеко попереду європейської. Очевидно відіграв той факт, що у її розвитку брали участь всі ісламські народи. На арабську мову перекладалося багато літературних творів із грецької, перської та інших мов. Наука стала головною ідеєю розвитку держави. Вона знаходилася під особистим захистом емірів, халіфів. В основу науки було закладено вільнодумство, пошук істини. Вчені інших західних цивілізацій того часу переймали досвід арабського Сходу у галузях астрономії, географії, точних наук, медицини.

Величезним здобутком арабських учених у математиці стала загальновідома система лічби, якою по сьогоднішній день користуються всі народи світу. Арабська філософія, на відміну від філософії інших цивілізацій, набрала обрисів загальної науки, яка поєднувала у собі всі інші науки. Цікавим моментом її складової стала релігія. Як відомо, культура будь-якої держави тісно переплітається з релігійними аспектами. Проте арабо-мусульманська філософія іде просто врозріз з ісламом, суперечить релігії. Такі засади науки, її рівень та розвиток, досягнення мусульман, можуть свідчити тільки про високі культурні цінності народу.

1. Розвиток арабської культури в стародавні часи та середньовіччі

Азія – найбільша частина світу. Тут проживає більше половини людства. На її безкрайніх просторах виникли древні цивілізації з високою матеріальною та духовною культурою, тут зародились три світові релігії.

Історико-культурні традиції у зовнішньополітичних інтересах держав Близькосхідного регіону планети відіграють нерідко визначальну, домінуючу роль. Наприклад, сучасний Ірак, знаходиться на території колишнього Стародавнього Межиріччя, культура якого назавжди ввійшла в історію людства. Високорозвинена цивілізація Стародавнього Межиріччя подарувала людству унікальні досягнення. Саме там були зроблені астрономічні спостереження і було вирахувано, що тривалість року становить 365 днів, 6 годин, 15 хвилин і 41 секунда. Крім того, їм належать інші “важливі відкриття: вони першими навчились виготовляти кольорове скло та бронзу, винайшли колесо і клинописне письмо, створили першу професійну армію, склали перші правові кодекси, винайшли арифметику, в основі якої лежала позиційна система числення” [5, с. 50].

Перші урбаністичні центри на території Західної Азії виникли дуже давно. Досить нагадати про такі городища, як анатолійський Чатал- Хююк або палестинський Єрихон. Але ці локальні вогнища цивілізації або протоцивілізації довгий час не поєднувалися в політичні структури, подібні єгипетської або месопотамській. Ситуація стала рішуче мінятися саме із другої третини ІІ тисячоріччя до н.е., причому цій зміні сприяло викликане касситським завоюванням політичне ослаблення древньої Вавилонії. Утворився своєрідний вакуум політичної сили в Західній Азії — і він почав енергійно заповнюватися, благо претендентів було цілком достатньо.

З галузі літератури до наших днів дійшли унікальні скарби. Одним із них по праву вважається “Поема про Гільгамеша”, як один із перших творів, що складав безперервну розповідь про події. Цей твір на прикладі головного героя старається розкрити сенс життя, зачіпає найважливіші філософські проблеми. В його основі лежить боротьба життя із смертю. Життя в усій його буденності, за твором, — це найвище блаженство, а смерть – це кінець життєвого шляху. “Поема про Гільгамеша” розкриває світогляд Стародавнього Межиріччя. На відміну від Стародавнього Єгипту, де смерть була продовженням життя, у світогляді Межиріччя панувала ідея постійної боротьби із смертю, як безвідворотним злом та прагнення жити заради пам’яті нащадків.

Увіковічення свого життя вважалося основним сенсом життя. Вчені відзначають високий рівень художнього мистецтва. Архітектура та скульптура Межиріччя відрізнялися своєю досконалістю та завершеністю. “Статуї царів, жерців, воїнів виконувалися з експресією при мінімумі засобів вираження, що свідчить про високу майстерність їхніх творців. Набуло значного розвитку мистецтво пластики в металі: уперше золото використовувалось в комбінації зі сріблом, бронзою й кістю” [5, с. 51].

Сьогодні на міжнародній арені Близького Сходу склалася досить складна політична ситуація. Цей регіон нашої планети об’єднує держави, сформовані на основі різних культурно-релігійних цінностей. Крім цього тут продовжується масований вплив культур інших регіонів планети. Найбільш відчутною є “навала” американської культури.

2. Матеріальна культура та господарство народів Західної Азії

Західна Азія (Закавказзя) – розташована в південній частині Кавказького перешийку (Азербайджан, Вірменія, Грузія). За своїм географічним положенням ці країни відносяться до Азії, але за історією розвитку і культурними традиціями (Грузія і Вірменія – християнські країни) деякі вчені відносять їх до європейських країн. Ці держави підтримують тісні зв’язки як з Центральною та Східною Європою, так і з країнами Південно-Західної Азії. Закавказзя багате на паливно-енергетичні ресурси (Азербайджан), залізні руди (Азербайджан, Вірменія), марганцеві руди (Грузія), мідні руди (Вірменія та Грузія). Цей регіон відомий як курортний і такий, що спеціалізується на вирощуванні овочів, фруктів, цитрусових, винограду та чаю.

У середні віки вироби з Південно-Західної Азії (дамаська сталь, муслинові тканини тощо) високо цінувались у світі. Нині розміри промислового виробництва тут незначні. Основна причина — бідність місцевого ринку. Промислові підприємства зайняті головним чином переробкою сільськогосподарської сировини. Виготовляють тканини, одяг, взуття, продукти харчування, будівельні матеріали. Все ще значна роль ремісників.

Характерна риса мусульманської релігії полягає в тому, що вона енергійно втручається в усі сторони життя людей. І особисте, сімейне життя віруючих мусульман, і все громадське життя, політика, правові відносини, суд, культурний уклад — все це повинне бути підлегле цілком релігійним законам.

Отже ми розглянули Західну Азію в контексті впливу релігії на культуру країн даного регіону. Майже всі народи Західної Азії сповідають іслам, історично зложилося так, що 90 % мусульман — суннити. Друга основна течія в ісламі — шиїзм — розповсюджений в основному серед іраномовного населення.

У країнах даного регіону діють ісламські правила й канони, що відіграють важливу роль у культурній сфері життя суспільства. Культурні й обрядові заповіді мусульман ґрунтуються на «п’яти стовпах» ісламу: обов’язкова п’ятикратна молитва щодня  у встановлені години; обов’язкове обмивання перед молитвою й в інших випадках; податок на користь бідних; щорічний пост; паломництво. Етика пропонує мусульманинові бути справедливим, відплачувати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним і т.п.. У сімейній моралі й у погляді ісламу на взаємини підлог відбилися поняття патріархально-родового укладу. Жінка — підлегла істота, створена Аллахом для тішення чоловіка. Разом з тим у Корані зізнаються людські й цивільні права жінки: засуджується зайва жорстокість чоловіка у відношенні до дружини, обмовляються майнові права жінки.

3. Культура та релігія народів передньої Азії

Надзвичайно розвинутий естетичний смак шумерів яскраво відобразився в образотворчому, ювелірному та будівельному мистецтвах. Високого рівня сягнула шумерська скульптура, зокрема майстерно виготовлені статуї богів, царів і жерців, що встановлювалися у храмах. Набула поширення пластика у металі. Знайдена археологами діадема шумерської цариці є одним з найвишуканіших відомих ювелірних виробів.

Західно-азіатський варіант формування державності помітно відрізнявся й від месопотамського, і від єгипетського. Головна відмінність його полягало в тому, що, незважаючи на наявність у цьому регіоні ряду найдавніших з відомих історії протодержавних утворень і декількох досить специфічних політичних структур (таких, як іудейська або фінікійська), для регіону в цілому була характерна певна вторинність. Вторинність у тому розумінні, що держави Західної Азії, — навіть залишаючи осторонь  Вавилон, прямого спадкоємця шумерів,- у своєму розвитку багато чого запозичили в  їхніх сусідів, що випередили, і за цей рахунок прискорювали темпи свого розвитку.

Зіткнення хетів з Єгиптом поклало кінець могутності царства. Війни Рамзеса II, починаючи з битви при Кадеш, привели до ослаблення хеттськой держави, а посилилася Ассирія з XIII ст. до н. е.. стала тіснити її зі сходу. Союз із Рамсеса, що взяли в дружини хеттськой царівну, дозволив хетами дати відсіч Ассирії. Однак перепочинок тривала недовго. На початку XII ст. до н. е.. коаліція середземноморських племен ( «народи моря») знищила держава хетів.

Хетське суспільство розвивалося під сильним впливом соціальних і культурних традицій більш розвинених сусідів, зокрема Вавілонії, звідки били запозичені клинопис і практика законодавчих приписів. З хетських текстів, в тому числі і законів, чимало відомо про внутрішню структуру суспільства. Головною характерною рисою його була сильна влада обожненого правителя, якого називали «Сонце». Адміністративний апарат був досить рихлим, велику роль відігравала родова знати, міцні позиції зберігала землеробська община. Система царсько-храмових державних господарств обслуговувалася переважно підневільними і залежними працівниками, звичайно що мали за це власні наділи. Наділи — іноді досить великі — давалися за службу в користування чиновникам і воїнам. Господарства намісників у віддалених районах були тими ж царсько-храмовими, але у зменшеному розмірі.

Розвиток Ассирії на рубежі II-I тисячоліття до н. е.. вело до появи та зміцнення приватновласницьких відносин. Виникали застава, боргове рабство і навіть продаж майна — спочатку через інститут «усиновлення». З’являлася практика відпрацювання залежними повинностей їх патронів з числа розбагатіли. Розширення меж Ассирії, приплив данини та інших багатств, у тому числі і доходів від транзитної торгівлі, сприяли зміцненню державного господарства, в яке вливалися десятки тисяч чужинців, — тільки із Сирії при Тіглатпаласара III були переселені 73 тис. чоловік. І хоча паралельно посилювалися вплив і роль приватного сектора, виступу представників якого за свої права спонукали деяких правителів, як, наприклад, Саргона II, йти на поступки, в цілому державне господарство в економіці країни переважало. Особливо це видно на прикладі тій його частині, яка працювала на війну і обслуговування армії.

Запозичення чужого досвіду завжди прискорює розвиток. Західно-азіатські структури продемонстрували це досить ясно. Хети й ассирійці щедро використовували бойовий і політико-адміністративний досвід Єгипту. У ще більшому ступені запозичився й засвоювався західно-азіатськими народами стародавності торговельний досвід вавилонян. Варто нагадати, що Ашшур спочатку славився як торгово-транзитний центр і лише пізніше став столицею   Ассирії, що сформувалася на цій основі.

З’єднували Африку з Євразією землі Східного Середземномор’я в силу сприятливого клімату та вигідного положення стратегічного з давніх-давен були найважливішим центром проживання людини. Саме тут у печерах знайдені останки сапіентних перший людей, тут же і закладався фундамент неолітичної революції. Зрештою, саме ця частина Азії вже після виникнення найдавніших вогнищ цивілізації стала центром транзитних зв’язків між ними і зіграла величезну роль під взаємовплив культур — давньоєгипетської, месопотамської, давньогрецької, не кажучи вже про хеттів, ассірійці та інших представників вторинних цивілізацій і держав близькосхідного регіону. Словом, на долю численних і вельми активних, енергійних народів і держав Східного Середземномор’я в історико-культурному плані припадає вельми значна роль. У деяких відносинах ця роль була унікальною, що й зробило певний вплив на формування тих структурних особливостей, які свого часу визначили специфічний шлях античного суспільства.

Висновки

Отже, термін «Арабська культура» часом поширюють і на всі ті культури, що творилися у середні віки як арабськими народами, так і народами Близького і Середнього Сходу, Північної Африки і Південно-Західної Європи, які тоді перебували під владою або під безпосереднім впливом арабського халіфату. Спільною зовнішньою ознакою всіх цих культур була арабська мова. Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.

Десь у 4 ст. араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат (див. Багдадський халіфат), що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова, Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.

Список використаної літератури

1. Брук С.И. Население мира (этнодемографический справочник). – М., 1986.
2. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник. – Львів, 2003.
3. Олійник Т.С. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для студ. з англ. мовою вик-ладання/ Т.С. Олійник, Н.В. Джугла; М-во освіти і науки України, Тернопіль. держ. пед. ун-т ім.В.Гнатюка, М-во охорони здоров’я України, Тернопіль. держ. мед. академія ім. І.Я.Горбачесвського. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. — 100 с.
4. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ Іван Зязюн, Олександр Се-машко та ін.; Ред. М.М. Закович. — 3-є вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2002. — 557 с.
5. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Донецький держ. ме-дичний ун-т; Донецький держ. технічн. ун-т ; Донецька державна академія управління; Ред. К.В.Заблоцька. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. — 368 с.
6. Українська та зарубіжна культура: Підручник/ Л. В. Анучина, Н. Є. Гребенюк, О. А. Лисенко та ін. ; Ред. В. О. Лозовий; Міністерство освіти і науки України (Київ), Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого (Київ). — Харків: Одіссей, 2006. — 374 с.
7. Тиводар М. Етнологія. – Ужгород, 1998.
8. Шевнюк О. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. — 2-ге вид., випр.. — К.: Знання-Прес, 2003. — 277 с.