1. Маркетинговий підхід в охороні здоров’я.

2. Наскільки поширені в Україні хронічні неінфекційні хвороби (серцево – судинні захворювання, злоякісні новоутворення, психічні та ендокринні розлади, алергічні прояви).

3. Фінансове забезпечення Міжгалузевої комплексної програми „Здоров’я нації” на 2002 – 2011 роки.

3. Охарактеризуйте згідно з Комплексною програмою піклування про здоров’я працюючого населення.

Список використаних джерел.

1. Маркетинговий підхід в охороні здоров’я

Охорона здоров'я, як соціально-економічна структура, являє собою специфічну систему, по задоволенню визначених людських потреб, узагальнено іменованих медичними.

У поле ринкових відносин сфера медичних послуг здобуває маркетингову сутність. Однієї з актуальних задач дійсного часу є адаптація до потреб охорони здоров'я методів організації і керування маркетингом.

У широкому розумінні організація маркетингу, зокрема медичного, власне кажучи полягає в перебуванні і побудові визначеної структурної системи співвідношень елементів, що характеризують ринкові відносини лікаря і пацієнта, і можливостями керування такої системи. Побудова моделі маркетингу не є самоціллю, а служить одержанням свого роду інструмента для керування маркетинговими функціями.

Дослідження, що розкривають сутність структури маркетингу, тобто конкретного сполучення його елементів для досягнення поставлених цілей по задоволенню цільового ринку наближають формування парадигми стратегічного менеджменту.

Вичленовування і дослідження структурних і функціональних взаємозв'язків елементів передбачуваної моделі маркетингу медичних послуг дозволяє наблизитися до рішення проблеми по розробці єдиної концепції, що оптимально співвідносить інтереси пацієнта і лікаря, і в теж час збалансовано враховуючої можливу діяльність конкурента.

Для розуміння сутності матеріалу, що викладається, методологічно правомірно привести перерахування елементів маркетингової системи, умовно розділених на двох груп.

До першої групи віднесені елементи, що характеризують суб'єкти маркетингової системи (споживач і виробник) і об'єкти маркетингової системи (фактор зовнішнього середовища, образ товару, стандарт, економічна група, споживча група, професійна група, платоспроможність, заробітна плата, вартість товару, випадок обслуговування, розцінка праці, одиниця товару, одиниця праці, ефективність).

Умовно назвемо елементи цієї групи — категоріями.

До другої групи віднесені елементи, що характеризують визначені стани і дії суб'єктів у поле ринкових відносин. Це — нестаток, потреба, пропозиція, добробут, угода, кваліфікація, попит, діяльність, задоволення.

Умовно елементи другої групи назвемо — предикатами.

У процесі дослідження було зроблено правомірне припущення, що елементи маркетингової системи (категорії і предикати) або не зв'язані, або знаходяться в якийсь визначеній/невизначеній залежності друг від друга, тобто відповідним чином структурно і функціонально поєднуються між собою. Структура такий моделі, що відображає визначену сутність зв'язку елементів маркетингу, умовно названа нами архітектонічними ґратами (архітектонікою) моделі системи маркетингу. Спочатку було визначено, що число видів і форм архітектонічних ґрат практично не обмежено. Задача полягала в тім, щоб у числі інших можливих структурних моделей маркетингової системи відшукати таку, у якій розкрита діалектика взаємозв'язків елементів, найбільш підлегла деякій логіці, а умовна структура здатна адекватно відобразити визначені об'єктивні закономірності, що розкривають сутність маркетингу. Рішення даної задачі було здійснено на прикладі дослідження приватної системи маркетингу – маркетингу медичних послуг.

Були визначені співвідношення категорій медичної діяльності з елементами і характеристиками концептуальної моделі маркетингової системи послуг, що описані нами в одній з робіт. У дійсному повідомленні обмежимося лише їхнім перерахуванням.

До суб'єктів маркетингової системи медичних послуг віднесений: пацієнт (клієнт) і лікар.

Об'єктами маркетингової системи медичних послуг є: медико — соціальна проблема, медична послуга, медичний стандарт, медико — економічна група, медико-діагностична група, медико — професійна група, платоспроможність пацієнта, заробітна плата лікаря, вартість медичної процедури, випадок медичного обслуговування (амбулаторно-поліклінічний або госпітальний), розцінка лікарської праці, медична процедура, одиниця лікарської праці, ефективність надання медичної допомоги.

До характеристик (станам) суб'єктів маркетингової системи медичних послуг відносяться: хвороба (стан) пацієнта, потреба в медичній допомозі, лікарські медичні рекомендації (пропозиції), добробут пацієнта, мета медичного обслуговування, лікарська кваліфікація, зажадання медичної процедури (попит), лікарська медична допомога, результат медичної допомоги.

Діалектика універсальності взаємозв'язків всіх елементів маркетингової системи була встановлена при дослідженні случаючи поліклінічного обслуговування (СПО), як однієї з умовно-обумовлених форм надання медичної допомоги.

Виявилося, що у випадку поліклінічного обслуговування схована визначена подвійність: з однієї сторони його сутність співвіднесена з пацієнтом, з іншого боку – з лікарем, тобто в СПО врівноважуються відповідний попит пацієнта і лікарська діяльність по задоволенню цього попиту. Дослідження показали, що ці три конкретних елементи маркетингової системи медичних послуг (лікар, пацієнт і випадок обслуговування) зв'язані між собою й утворять деяку структуру, у якій в одному з елементів дозволяються внутрішні протиріччя двох інших. Дане приватне дослідження наштовхнуло на думку, що та інші елементи маркетингової системи повинні бути зв'язані подібним чином.

Були розглянуті зв'язування інших елементів і подальші дослідження підтвердили припущення і привели до висновку, що елементи маркетингової системи, віднесені до суб'єктів і об'єктів, складають деякі структурні елементарні об'єднання саме трьох визначених елементів, що характеризують універсальну функціонально-логічну залежністю.

Категорія “потреба в медичній допомозі” описується медико-діагностичною і медико-економічною групами, що співвіднесені між собою конкретною медичною послугою і конкретним пацієнтом, як суб'єктом маркетингової системи.

Формування в сучасній вітчизняній системі охорони здоров'я маркетингових відносин із пріоритетом економічних критеріїв в оцінці діяльності медичної праці змушує теоретиків і практиків охорони здоров'я, деякою мірою, по-новому глянути на проблему здоров'я, його визначення, параметричну складові й оцінку.

У повсякденному розумінні кожний знає, що таке почувати себе здоровим. Ми говоримо: “На цій роботі я втратив здоров'я”, “Лікар мені повернув здоров'я”, “Здоров'я не можна купити ні за які гроші”, “Він на багато здоров’я інших” і ін. Кожний з нас порою неусвідомлено оперує суб'єктивною шкалою, по якій оцінюється фізіологічний і психічний стан організму. На перший погляд, усе це повинно говорити про об'єктивну сутність здоров'я, а, отже, і об'єктивних критеріях його виміру.

Але, розглядаючи категорію “здоров'я” з погляду пошуку наукового визначення, дослідники стикаються з визначеними труднощами, що не дозволяють дотепер представити медичної громадськості загальноприйнятого однозначного визначення і методу виміру здоров'я.

У 60-і і 70-і роки XX сторіччя проблему визначення “здоров'я”, як категорії в основному розглядали з позицій гносеології; соціал — гігієністи обґрунтовували, при інших рівних, функціональний підхід до його визначення, акцентували увага на медико-фізіологічній сутності здоров'я і пошуку якісних критеріїв відмінності його від патологічного стану організму (хвороби). В останнє десятиліття на перший план стали виходити питання, що розглядають проблему вивчення категорії “здоров'я” у зв'язку з посиленням економічної сутності охорони здоров'я.

Сучасне розуміння здоров'я виходить за рамки міркувань на морально-етичні теми і є в більшому ступені економічною категорією. Затверджувати подібне, ще не значить довести правомочність економічної сутності здоров'я, розкрити його маркетингову глибину. На сучасному етапі пізнання сутності здоров'я необхідне визначення місця і ролі позначеного стану (будь те в індивідуума або населення в цілому) у рамках виробництва і споживання медичних послуг.

Можливе рішення позначеної проблеми бачиться при наступному методологічному підході.

Як відомо, будь-який ринок характеризується визначеними сегментами, тобто сукупністю характерних щодо однорідних нестатків, потреб і попиту. Виходячи з цього, правомірно говорити і про сегментування ринку медичних послуг, з виділенням на цьому ринку, зокрема, маркетингового сегмента здоров'я.

Спираючи на подібний підхід, представляється раціональним співвіднести, з одного боку, визначений сегмент ринку зі специфічними функціями лікарського (медичного) праці, з іншого боку – охарактеризувати ці функції не тільки з погляду гуманітарної місії охорони здоров'я (лікування), але і зрадити видам і визначеному набору медичних послуг економічні характеристики, що відповідають конкретному сегменту ринку. Подібне сегментування ринку здоров'я представляється обґрунтованим саме з погляду економічної доцільності, визначеної уніфікації і, зокрема, перспективного розрахунку рентабельності лікарської медичної діяльності,

У доступній нам літературі не знайдено наукових розробок прийнятної класифікація сегментів ринку медичних послуг.

Відомо, що для споживчого ринку товарів групи клієнтів можуть формуватися за наступними критеріями: географічному, демографічному, психографічну, поведінковому й ін.

Щоб бути корисним з економічної точки зору сегмент ринку повинний мати наступними п'ятьма характеристики.

1.Повинна бути можливість його виміру, тобто може бути отримана інформація з принципових параметрів споживача.

2.Сегмент повинний бути досить широким і/чи умовно рентабельним, щоб для нього коштувало розробляти специфічний план маркетингу.

3.Можливість доступу тобто лікувально-профілактичне підприємство повинне мати можливість ефективно здійснювати свої вигідні зусилля в поле обраного сегмента.

4.Сегмент повинні бути дійсно специфічним, тобто відрізнятися один від іншого з погляду встановлених перемінних.

5.Повинна бути можливість виконання лікувально-профілактичним підприємством свого умовно вигідного плану.

Специфічною особливістю маркетингового сегмента здоров'я на рівні системи охорони здоров'я є сутність і характеристика медичних послуг, спрямованих на збереження і підтримку станів щодо здорового організму (імунопрофілактика, диспансеризація й ін., тобто профілактика захворювань у широкому змісті слова).

Крім того, необхідно враховувати, що повне задоволення нестатків споживачів у маркетинговому сегменті здоров'я, у більшому ступені зв'язаний не з лікарською медичною діяльністю, а визначається іншими індивідуальними, природними і соціально-економічними факторами.

Необхідно помітити, що розширення маркетингового сектора здоров'я в остаточному підсумку скорочує потреби і попит на медичні послуги зокрема зв'язані з хворобами, тобто звужує пропозиції з продажу визначених специфічних видів медичних послуг в інших секторах ринку здоров'я.

З огляду на все це, у поле ринкового різноманіття продажу і покупки медичних послуг, медична допомога, спрямована на підтримку здоров'я, на задоволення потреб по підвищенню “якості життя” у сучасному цивілізованому суспільстві може і повинна характеризуватися високо економічним ступенем рентабельності. У сучасних умовах, у структуру тарифу таких медичних послуг, власне кажучи, можуть і повинні бути закладені економічні витрати медичного виробництва, можливі в інших сегментах ринку здоров'я, наприклад у “маркетинговому сегмента життя” і “маркетинговому сегменті хвороб”.

Рішення позначених проблем і протиріч на ринку медичних послуг – нагальна потреба сучасного етапу в розвитку систем охорони здоров'я.

Як показують дослідження, усе більше колишні, в основному описові, статистичні й ін. методи вивчення й оцінки здоров'я населення, наповняються сучасним змістом, при якому використовується досить високий ступінь формалізації досліджуваного явища, а елементи таких систем відносно просто повинні описуються параметрами, порівнянними з економічними оцінками. Виникає нагальна потреба пошуку своєрідних одиниць, за допомогою яких можливо було “вимірити” здоров'я.

На нашу думку, такі напрямки в охороні здоров'я як “якість життя” і “концепція людського капіталу” об'єктивно підтверджують потребу деякою мірою формалізованих методах оцінки здоров'я. Разом з тим, ці концепції лише наближають нас до одержання бажаного інструментарію, за допомогою якого можна було з високим ступенем формалізації вимірювати, описувати, давати об'єктивну оцінку і прогнозувати з високою часткою імовірності здоров'я, як індивідуума, так і населення в цілому.

2.Наскільки поширені в Україні хронічні неінфекційні хвороби (серцево – судинні захворювання, злоякісні новоутворення, психічні та ендокринні розлади, алергічні прояви)

Аналіз стану здоров'я населення України та діяльності закладів охорони здоров'я свідчить про незадовільну медико-демографічну ситуацію, низьку народжуваність, зростання смертності, від'ємний природний приріст населення, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, а також зростання поширеності хвороб.

Істотне зростання захворюваності населення України обумовлене низкою соціально-економічних чинників, з одного боку, та зростанням у складі населення осіб похилого віку — з другого. Кількість уперше зареєстрованих хвороб (в розрахунку на 100000 населення) збільшилася: системи кровообігу — в 2,1 рази, новоутворень — на 29%, органів травлення — на 26%, інфекційних і паразитарних — на 13%, у т. ч. активного туберкульозу органів дихання — вдвічі. Майже троє з кожних чотирьох осіб, яким уперше в житті встановлено діагноз активного туберкульозу, — чоловіки, 80% — особи працездатного віку. Дається взнаки Чорнобильська катастрофа. Тільки за 1996-2001 рр. кількість осіб, чия інвалідність пов'язана з її наслідками, зросла більше ніж в 1,6 рази і становить майже 100 тис. осіб.

У 1991-2000 роках чисельність населення скоротилася на 2,5 мільйона унаслідок перевищення смертності над народжуваністю. За останнє десятиліття народжуваність населення зменшилася на 35 відсотків, смертність збільшилася на 18,6 відсотка. Основними причинами смертності є хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми та отруєння. Показники смертності від хвороб системи кровообігу в Україні найвищі серед європейських країн.

Протягом останнього десятиліття середня очікувана тривалість життя у чоловіків скоротилася на 2,4, у жінок — на 0,9 року. Різниця в тривалості життя в Україні і країнах Західної Європи становить для чоловічого населення 12,8, жіночого — 7,8 року.

У структурі захворюваності переважають хронічні неінфекційні хвороби (серцево-судинні захворювання, злоякісні новоутворення, психічні та ендокринні розлади, алергічні прояви), які характеризуються негативною динамікою.

Поширеність серцево-судинної патології збільшилася за останнє десятиліття в 1,9 рази, онкологічної патології — на 18, бронхіальної астми — на 35,2, цукрового діабету — на 10,1 відсотка. Сьогодні в Україні кожен п'ятий житель хворіє на артеріальну гіпертензію. Зростають захворюваність і смертність від раку у зв'язку з несприятливою екологічною ситуацією та значним постарінням населення.

На перше місце в структурі причин загальної смертності населення розвинутих країн виходять серцево-судинні хвороби. У нашій країні серцево-судинні хвороби складають приблизно 55% у структурі причин загальної смертності. На другому місці злоякісні новотвори — 17% серед усіх випадків смертей. На третім місці знаходяться нещасні випадки, отруєння і травми – 12,5%.

Практично для всіх розвинутих країн в останні роки характерне збільшення смертності від серцево-судинних захворювань, також як і для нашої країни. Але в розвитих країнах на відміну від нашої країни ріст смертності від серцево-судинних захворювань відбувається на тлі зниження показника загальної смертності. У нашій країні ріст смертності від серцево-судинних хвороб відбувається на тлі росту загальної смертності.

За останні 20 років смертність від серцево-судинних захворювань збільшилася більш ніж у 2 рази. Більш ніж у половини померлих причиною смерті був ішемічна хвороба серця.

Багато авторів говорять про епідемії серцево-судинних захворювань у наш час. У розвинутих країнах кожен другий умирає від хвороб серця і судин. У США щорічно через гіпертонічну хворобу губиться 52 млн. робочих днів. Економічний збиток від цього захворювання складає 20 мільйонів доларів.

20 років тому серцево-судинні захворювання в структурі причин загальної захворюваності займали приблизно 6-8 місце. Зараз вони вийшли на 2 місце і складають близько 20% випадків звернувшихся за медичною допомогою.

Серцево-судинні захворювання займають перше місце серед причин інвалідності в нашій країні. Близько 4% хворих одержують 1 групу інвалідності, близько 60% одержують 2 групу інвалідності. Серед причин інвалідності переважають ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба і судинні поразки мозку.

Відбувається скорочення середньої тривалості життя через смертність від хвороб системи кровообігу. Ці захворювання скорочують середню тривалість життя в чоловіків на 8-6 років і на 10 років у жінок.

Незважаючи на зменшення протягом останнього десятиліття кількості травм і отруєнь, рівень їх залишається високим. Важливою проблемою є зростання захворюваності на соціально небезпечні хвороби, зокрема туберкульоз, ВІЛ/СНІД, хвороби, що передаються статевим шляхом. Захворюваність на туберкульоз збільшилася за 10 років в 1,9 рази, поширеність — на 34,3 відсотка. Значно поширені наркологічні розлади.

Високі рівні захворюваності обумовлюють збільшення кількості інвалідів, яка становить сьогодні 2,5 млн. осіб.

Рівень санітарної культури населення країни залишається невисоким, значна його частина має шкідливі для здоров'я звички. Поширеність тютюнопаління в Україні, особливо серед працездатного населення, є однією з найбільш високих у Європі. За поширеністю тютюнопаління серед чоловіків Україна входить до першої десятки європейських країн. У максимально дітородному віці (20-39 років) курить кожна третя-четверта жінка (за 20 останніх років цей показник зріс у 4 рази).

Надзвичайно низьким є показник чисельності населення, яке регулярно займається фізичною культурою, — у середньому 6-8 відсотків. Залишається вкрай бідною інфраструктура та індустрія здоров'я.

Напружена екологічна та санітарно-епідемічна ситуація, що склалася в Україні останніми роками, пов'язана із забрудненням довкілля, в тому числі і джерел водопостачання, неочищеними стічними побутовими та промисловими водами, відходами, незадовільним санітарно-комунальним станом населених пунктів, об'єктів харчування, торгівлі. Загальна маса нагромадження на території України токсичних відходів перевищує 4 млрд. тонн.

3. Фінансове забезпечення Міжгалузевої комплексної програми „Здоров’я нації” на 2002 – 2011 роки

У 1996-2000 роках фактичний обсяг видатків на охорону здоров'я збільшився з 3,2 до 4,3 млрд. гривень, тобто в 1,3 рази. Програмно-цільовий принцип фінансування охорони здоров'я дав змогу спрямувати кошти на виконання найбільш пріоритетних державних, галузевих програм та комплексних заходів програмного характеру.

Майже всі державні програми, пов'язані з охороною здоров'я, у 2000 році було профінансовано в повному обсязі, що забезпечило зменшення малюкової та материнської смертності, захворюваності а керовані інфекції. Проте витрати на охорону здоров'я поки що не відповідають реальним потребам. Не розв'язано проблему гарантування державою безоплатного обсягу надання медичної допомоги державними і комунальними закладами охорони здоров'я. У структурі витрат 2000 року 86,7 відсотка становлять кошти бюджету і лише 13,3 — позабюджетні надходження. Заходи щодо формування багатоканального фінансування здійснюються повільними темпами. За витратами на охорону здоров'я в розрахунку на одного жителя Україна займає III місце у світі серед 191 країни.

Дефіцит коштів не змогли компенсувати організаційно-управлінські системозберігаючі та системозамінні технології, які впроваджено в галузі (скорочення стаціонарних ліжок, розширення мережі стаціонарозамінних форм медичної допомоги, перегляд штатних нормативів медичного персоналу в закладах охорони здоров'я, пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини).

Забезпечення реалізації заходів, передбачених Програмою, яку покладено на міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, здійснюватиметься в межах асигнувань, які щороку передбачатимуться їм у державному бюджеті за відповідними бюджетними напрямами.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації забезпечуватимуть здійснення заходів щодо виконання Програми за рахунок місцевих бюджетів.

4. Охарактеризуйте згідно з Комплексною програмою піклування про здоров’я працюючого населення

Ключовими проблемами охорони здоров'я населення є:

1) незадовільний стан здоров'я населення;

2) недостатнє медикаментозне і матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров'я;

3) нераціональна організація системи надання медичної допомоги, диспропорція її первинного, вторинного і третинного рівнів;

4) брак сучасних медичних технологій, недостатнє володіння ними;

5) низький рівень інформованості про сучасні медичні технології, засоби збереження здоров'я та активного дозвілля;

6) неефективність державної політики щодо формування здорового способу життя;

7) недостатність фінансових і насамперед бюджетних, ресурсів для забезпечення ефективної діяльності системи охорони здоров'я;

8) практична відсутність ринку медичних послуг;

9) недосконалість нормативно-правових актів, які впливають на створення умов для поліпшення стану здоров'я населення та підвищення ефективності використання в системі охорони здоров'я людських, матеріально-технічних та фінансових ресурсів в умовах ринкової економіки.

Погіршення стану здоров'я зумовлене насамперед комплексом не медичних, а соціально-економічних та екологічних чинників, недосконалим способом життя населення. Тому поліпшення здоров'я неможливе без істотних соціально-економічних змін.

Державна політика у сфері охорони здоров'я повинна спрямовуватися на зміцнення здоров'я всіх верств населення, збільшення тривалості активного життя, поліпшення демографічної ситуації, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, удосконалення фінансування та управління галуззю, а також забезпечення соціального захисту працівників охорони здоров'я.

Оскільки здоров'я населення є результатом діяльності не тільки галузі охорони здоров'я, а інтегральним показником успішності функціонування держави, усіх її інституцій, в основу розроблення Програми покладено міжгалузевий комплексний підхід.

Метою Програми є поліпшення демографічної ситуації, збереження і зміцнення здоров'я населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і прав громадян на охорону здоров'я.

Основні завдання Програми:

— поліпшення стану здоров'я усіх верств населення, зниження рівнів захворюваності, інвалідності, смертності, подовження активного довголіття і тривалості життя;

— проведення активної демографічної політики, охорона материнства і дитинства;

— удосконалення нормативно-правової бази охорони здоров'я відповідно до світових стандартів; запровадження правових, економічних, управлінських механізмів, забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров'я;

— розроблення і реалізація міжгалузевих стратегій, спрямованих на пропаганду, формування і заохочення здорового способу життя;

— оздоровлення довкілля, забезпечення ефективного попередження і здійснення контролю за шкідливими для здоров'я чинниками в об'єктах довкілля;

— запровадження ефективної системи багатоканального фінансування, збільшення бюджетних асигнувань на охорону здоров'я;

— сприяння діяльності закладів охорони здоров'я усіх форм власності;

— оптимізація організації медико-санітарної допомоги населенню, забезпечення її високої якості та ефективності, пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;

— поліпшення медичної допомоги вразливим верствам населення та жителям села;

— забезпечення населення ефективними, безпечними і якісними лікарськими засобами та виробами медичного призначення;

— підвищення ефективності використання наявних кадрових, фінансових та матеріальних ресурсів охорони здоров'я;

— створення сучасної системи інформаційного забезпечення у сфері охорони здоров'я;

— удосконалення інноваційної політики, планування наукових досліджень з пріоритетних напрямів охорони здоров'я;

— розширення міжнародного співробітництва та партнерства, забезпечення інтеграції вітчизняної системи охорони здоров'я в міжнародну систему;

— посилення правових вимог до лікарської етики і деонтології.

Список використаних джерел

1. Гриценко В.Здоров'я людини як багатоаспектна проблема // Вісник національної академії наук України. — 2006. — № 6. — С.51-56

2. Державна програма "Репродуктивне здоров’я нації" на період до 2015 року //Офіційний вісник України. — 2007. — № 1. — С. 129-156

3. Здоров’я населення України та діяльність лікувально-профілактичних закладів системи охорони здоров’я. – К.: Центр мед. статистики МОЗ України, 2001. – 383 с.

4. Кризина Н. Основи державної політики України в галузі охорони здоров`я //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2006. — № 1. — С. 313-319

5. Національна програма "Репродуктивне здоров'я 2001 — 2005": Схвалено Указом Президента України від 26 березня 2001 року №203 // Президентський вісник. — 2001. — № 13. — С. 24-36

6. Соціальна політика, соціальна робота й охорона здоров’я: як Україні досягти європейського рівня якості послуг?: Збірка тез конференції. — К.: Сфера, 2007. — 250, с.

7. Ярош Н. Теоретико-методологічні підходи до розробки державних соціальних стандартів профілактики захворювань // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 1. — С. 448-453