Вступ.

1. Підприємства з іноземними інвестиціями.

2. Особливості проведення маркетингу на підприємствах з іноземним інвестуванням.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах інвестиційної кризи, коли виникає необхідність удосконалення підходів щодо реформування економіки та інституціональних структур, які обслуговують економічну сферу, одним з перспективних напрямків економічних перетворень в Україні виступає підприємництво з залученням іноземного капіталу. Організація та розвиток діяльності підприємств з іноземними інвестиціями є способом виходу держави з самоізоляції, засобом інтеграції її до світових систем господарювання і міжнародного розподілу праці. Підприємства за участю іноземного капіталу виступають найбільш прогресивною, конкурентоспроможною формою господарювання, інструментом формування ринкових відносин в економіці України. За сприятливих умов і при розширенні діяльності підприємства з іноземними інвестиціями можуть позитивно впливати на економічний розвиток, гальмування спаду виробництва, зростання національної економіки. Підприємництво з залученням іноземного капіталу запобігає монополізації економіки, сприяє створенню прогресивної структури виробництва, реалізації потенціалу ринкових відносин, розвитку конкурентних відносин між суб’єктами підприємництва.

Для більшості підприємницьких структур України створення спільного підприємства інколи виступає чи не єдиним можливим способом виходу на зовнішній ринок і закріплення на ньому. Утворення спільної з іноземним інвестором структури розкриває для вітчизняних виробників нові джерела ефективного зовнішнього фінансування, можливості по запозиченню новітніх технологій, набуттю професійних навичок і майстерності, управлінського досвіду, розвитку експортного потенціалу підприємства, виходу його на світовий ринок. Головною метою дослідження є обґрунтування механізму функціонування підприємств з іноземними інвестиціями та розробка практичних рекомендацій з удосконалення процесу організації та функціонування таких підприємств в умовах ринкової трансформації економіки.

1. Підприємства з іноземними інвестиціями

Активна інвестиційна діяльність завжди е важливою ознакою динамічного розвитку підприємництва і позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності. Зараз правова система України складається з низки законів та інших нормативних актів, котрі мають регулювати весь комплекс питань інвестиційної діяльності фірм. З них варто назвати закони “Про інвестиційну діяльність”, “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, “Про цінні папери і фондову біржу”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”.

Існуюча законодавча система нашої країни визначає статус фірм (інвесторів) — суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних і позичкових майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Усі фірми незалежно від форми власності та господарювання мають певні права на отримання прибутку.

Одним з пунктів з метою стимулювання розвитку спільного інвестування у законі України “Про інвестиційну діяльність” є дозвіл здійснювати інвестиційну діяльність у формі спільного інвестування коштів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав.

Згідно з чинним законодавством усі міжнародні розрахунки, пов язаніі з експортом та імпортом товарів, здійснюються резидентами України лише через уповноважені банки, тобто такі, що мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій.[3.с-15-20]

За характером участі в інвестуванні всі інвестиції поділяються на прямі і непрямі, причому прямі інвестиції — це вкладення капіталу в певні об'єкти інвестором самостійно (без допомоги фінансових посередників), непрямі — відповідно, інвестування за допомогою покупки цінних паперів та інших видів інвестування, що потребують допомоги посередників.

За формою власності інвестиційних ресурсів звичайно розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції — вкладення коштів, здійснюване громадянами, а також фірмами недержавних форм власності. Іноземні інвестиції — це всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції можуть надходити у слідуючих формах:

— іноземна валюта, що визнається конвертованою НБУ;

— валюта України при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до чинного законодавства України;

— будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;

— акції, облігації, інші види цінних паперів, а також корпоративні права;

— будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країн-інвесторів та експертною оцінкою в Україні;

— права на здійснення господарської діяльності, включаючи право на використання надр і природних ресурсів.

Зрозуміло, що не усі вищеназвані форми інвестицій мають широке застосування. практика свідчить, що найбільш прийнятними і поширеними у сучасних умовах є вільноконвертована валюта і рухоме та нерухоме майно.

Іноземними інвесторами закон “Про режим іноземного інвестування” визнаються:

— юридичні особи, що створені по законодавству іншому, ніж законодавство України;

— фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території України;

— іноземні держави, міжнародні державні та недержавні організації; — інші іноземні суб’єкти господарської діяльності, які визнаються діючим законодавством України.

Інвесторам надано право володіти, користуватись і розпоряджатися об'єктами і результатами інвестування, включаючи реінвестиції і торгові операції на території України.

Поряд з правами фірм-інвесторів чинне законодавство передбачає певні їхні обов'язки. Зокрема, інвестор повинен: подавати до фінансових органів декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; отримати необхідний дозвіл державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво; мати висновки (результати) обов'язкової експертизи інвестиційних проектів стосовно дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних і архітектурних вимог; придбати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт.

Окрім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані: дотримувати державних норм і стандартів; подавати своєчасно відповідним органам бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції; виконувати вимоги антимонопольного регулювання[6, c. 95-96].

Підвищення ролі портфельних інвестицій у повоєнні роки пов’язане з можливістю проведення спекулятивних операцій, збільшенню масштабів яких сприяв ряд факторів: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж, зняття обмежень на допущення іноземних компаній на багатьох великих фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків із цінними паперами пенсійних фондів та інших ощадних закладів.

Визначення кола осіб, які визнаються іноземними інвесторами, має суттєве практичне значення. По-перше, від визнання особи іноземним інвестором залежить отримання відповідних прав та пільг, які надаються внутрішнім законодавством та міжнародними договорами. По-друге, статус іноземного інвестора має значення при реєстрації, допуску до здійснення господарської діяльності. По-третє, якщо особа визнана інвестором в певній державі, на неї можуть поширюватися гарантії та інші умови, що передбачені міжнародними договорами з відповідною країною, а також дипломатичний захист з боку країни інвестора.

Перелік інвесторів згідно з законами різних держав в основному співпадає, хоча існують певні розбіжності.

Здійснення інвестицій пов’язане з певним ризиком для іноземного інвестора. Можливість таких ризиків, які часто називаються «некомерційними», збільшується при політичній та економічній нестабільності в приймаючій країні, при виникненні воєнних конфліктів, введенні надзвичайного стану тощо. Усе це загострює питання про гарантії і робить необхідним встановлення певних гарантій як у внутрішньому законодавстві, так і в міжнародних договорах[2, c. 126-129].

2. Особливості проведення маркетингу на підприємствах з іноземним інвестуванням

Іноземне інвестування зазвичай передбачає володіння активами іноземного підприємства (усіма або частиною активів). У результаті інвестування іноземна особа може одержати контроль над підприємством.

Питання про власність і контроль часто досить складні, особливо коли інвестиції переміщуються через кордон. Наприклад, центральний офіс підприємства, зареєстрованого в одній країні, може міститися в іншій країні, а його акціонери (засновники) бути при цьому громадянами третьої країни. Визначити місце реєстрації підприємства звичайно неважко. Набагато складніше іноді встановити осіб, які володіють підприємством або контролюють його діяльність. Коли інвестор є власником усіх активів підприємства з іноземними інвестиціями, як правило, не виникає питання про те, хто є власником і хто здійснює контроль. Але в міру того як відсоток акцій, який перебуває в руках іноземних інвесторів, зменшується, складнішим стає питання про контроль.

Якщо у власності інвестора перебуває більше 50 % акцій, які дають право голосу, це означає, що підприємство є дочірнім стосовно інвестора і перебуває під його контролем. Якщо ж в руках інвестора знаходиться половина акцій, важко з впевненістю сказати, хто контролює підприємство. Інвестор із п'ятдесятьма відсотками акцій зазвичай не може контролювати підприємство, але він може здійснювати контроль над підприємством. Усе залежить від того, наскільки інші акціонери підпадають під вплив цього інвестора. Коли у власності інвестора перебуває менше ніж 50 % акцій (у багатьох країнах іноземні інвестори не можуть мати у власності більш як 49 % в акцій підприємства), одержати контроль над підприємством можна в результаті продуманої політики у відносинах з іншими акціонерами.

Підприємства з іноземними інвестиціями здатні виконувати різноманітні функції і проявляти себе в різних економічних сферах: як форма міжнародного співробітництва; як спосіб виходу на зовнішній ринок; як різновид прямого іноземного інвестування; як форма інтернаціоналізації капіталу; як одна з нових форм господарювання. Підприємництво з залученням іноземного капіталу має особливе значення для формування нової структури економіки України завдяки потенційним можливостям позитивно впливати на процеси ринкової орієнтації і сприяти інтеграції у світову систему господарювання.

Регулювання організації діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні потребує вдосконалення в напрямках стабілізації правових перетворень у сфері зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності, створення пільгових умов господарювання, врегулювання страхування ризиків в період інвестиційної діяльності, вступу України до системи ГАТТ/СОТ.

Аналіз зазначених тенденцій та умов функціонування підприємств з іноземним капіталом в Україні дозволяє констатувати нереалізованість потенціалу міжнародної кооперації вітчизняної економіки у виробничій сфері. Це гальмує темпи інтеграції вітчизняних виробників у міжнародний поділ праці та обмежує їхню присутність на товарних ринках країн — торговельних партнерів.

Нарощування товарного імпорту та експорту підприємствами з іноземним капіталом забезпечується здебільшого шляхом використання вітчизняних сировини, трудових ресурсів та виробничих потужностей для обслуговування проміжних ланцюгів виробництва високотехнологічної продукції. Цьому сприяють відсутність реальних кроків щодо розробки сучасних технологічних циклів виробництва готової продукції, повільність структурних змін в економіці, низькі внутрішнє інвестування та капіталізація підприємств промисловості. При цьому активно експлуатуються сформовані з участю іноземного капіталу мережі оптового та роздрібного збуту, високий рівень прибутковості яких стимулює нарощування імпорту готової продукції.

Крім того, іноземні інвестори активно використовують недосконалість правової бази та слабкість фінансових можливостей вітчизняних виробників для їх залучення у міжнародну кооперацію на непаритетних умовах. Пасивна позиція держави часто веде до неповного виконання приватизаційних зобов'язань; ігнорування національних інтересів у соціальній, екологічній та інших сферах[8, c. 171-173].

В той же час, збереження недосконалості внутрішнього конкурентного середовища та організаційна, технологічна і фінансова слабкість більшості національних виробників формують вагомі виклики забезпеченню сталої та збалансованої зовнішньоторговельної діяльності в Україні з боку іноземних інвесторів. Серед таких викликів:

— нарощування підприємствами з іноземними інвестиціями імпортної товарної експансії, в тому числі — технічно застарілого обладнання та технологій, що загрожує консервацією технологічного відставання вітчизняних виробників, гальмує розробку власних технологій та обладнання;

— обмеження виходу та закріплення вітчизняних експортерів на зовнішніх товарних ринках, пов'язані з конкурентним протистоянням компаній, що створюють філіали та дочірні підприємства на території України, поширенням їхніх збутових та сервісних мереж;

— монополізація потужними інвесторами окремих галузей економіки, особливо базових та високоліквідних (енергетика, зв'язок, інформаційні технології тощо), що знижує спроможність держави впливати на умови формування попиту і пропозиції на внутрішньому ринку;

— поширення спекулятивних мотивів вкладання та виведення іноземного капіталу з ринку, в тому числі — вкладеного в контрольні пакети акцій українських підприємств, що підвищуватиме ризики внутрішньої фінансової та валютної стабільності.

Зростання рівня відкритості та інтегрованості економіки України у світову господарську систему підвищуватиме як переваги, так і ризики, пов'язані з конкурентними діями підприємств з ПІІ. Тому стратегія України у цій сфері має будуватися на основі сприяння поширенню позитивного впливу підприємств з ПІІ на якість зовнішньої торгівлі та нівелювання існуючих та ймовірних негативних ефектів.

За таких умов пріоритетними завданнями державної політики щодо підприємств з іноземним капіталом мають стати:

— перехід від торговельно-посередницького співробітництва у формуванні структури зовнішньоторговельного обороту України до розвитку виробничої кооперації на інноваційній основі. Це дозволить запобігти випереджаючому зростанню імпорту готової продукції внаслідок інвестування у розміщення на території України збутових мереж зарубіжних корпорацій. Головний акцент має бути зроблений на стимулюванні створення нових технологічно та екологічно перспективних виробництв;

— ефективна протидія недобросовісній поведінці підприємств з ПІІ та потенційних інвесторів, зокрема — спекулятивному характеру інвестиційної діяльності, зволіканням з технологічною модернізацією виробництва на придбаних підприємствах, спробам недобросовісної конкуренції з іншими українськими компаніями на внутрішньому чи зовнішніх ринках, лобіюванню преференційних умов, які погіршують конкурентні можливості вітчизняних виробників тощо;

— регламентація критичного рівня проникнення іноземного капіталу у стратегічні сектори економіки, обмеження впливу іноземних інвесторів у цих секторах та закріплення за національним капіталом базового рівня у формуванні зовнішньоторговельних потоків. Це, зокрема, стосується нафтового, газового та енергетичного комплексу в т.ч. атомної енергетики, ОПК, фармацевтичної промисловості, транспорту і зв'язку, сільського господарства та харчової промисловості[3, c. 239-242].

Потребує розробки та впровадження державної концепції залучення іноземного капіталу в Україну де мають бути визначенні механізми регулювання діяльності підприємств з ПІІ. Ключовими заходами, що потребують реалізації вже у найближчій перспективі, мають стати:

— перегляд чинної законодавчої бази, що регламентує умови функціонування на внутрішньому ринку України національних підприємств та підприємств з іноземним капіталом з метою встановлення їм рівних конкурентних умов, реалізація виваженої державної політики надання преференцій при здійсненні зовнішньої торгівлі. Критеріями для надання преференцій підприємствам з ПІІ мають бути: обсяги інвестування та реінвестування у виробництва, які не мають аналогів в Україні; частка продукції, що реалізується на зовнішніх ринках; рівень доданої вартості у ціні продукції, що експортується; наукомісткість експортованої продукції тощо;

— впровадження сучасних форм міжнародного консорціумного фінансування стратегічних інвестиційних проектів, насамперед — у сферах високих технологій та розвитку енергетичної, інформаційної, транспортної інфраструктури. Цьому сприятиме розвиток фондового ринку, кредитних, інвестиційних фондів та інших фінансових інститутів;

— узгодження та координація інституційних інструментів реалізації державної політики, спрямованої на розвиток потенціалу функціонування іноземного капіталу на внутрішньому ринку. Важливо забезпечити належний інформаційний та правовий супровід підприємств з ПІІ на теренах України, та всебічно, із залученням потенціалу громадських об'єднань підприємців, сприяти налагодженню кооперації між підприємствами з ПІІ та іншими українськими компаніями;

— поширення інформації щодо існуючого в Україні та її регіонах науково-технологічного і кадрового потенціалу, державна підтримка програм обміну з іншими країнами науково-технічними досягненнями на комерційних засадах з метою залучення в Україну виробництв інноваційної продукції вищих технологічних укладів;

— удосконалення державних механізмів регулювання ціноутворення у зовнішньоекономічній сфері та на внутрішньому ринку. Особлива увага має приділятися контролю над трансфертним ціноутворенням у транснаціональних корпораціях, контролю правильності визначення митної вартості експортно-імпортних потоків, обмеженням можливостей фіктивного експорту та імпорту з метою мінімізації податкових зобов'язань перед українським бюджетом[4, c. 183-185].

Висновки

Іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації, порядок і умови якої визначені постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”. Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання прав та гарантій, передбачених Законом України “Про режим іноземного інвестування”.

• Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

• Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції.

• Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків.

• У разі припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестицій.

• Держава гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон всіх отриманих прибутків.

• Іноземним інвесторам в Україні надаються рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами.

• Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції в Україну у вигляді будь-яких ціннoстей.

• Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об‘єкти, інвестування в які не забороненo законами України. При цьому іноземні інвестиції можуть здійснюватися як у формі національної чи іноземної конвертованої НБУ валюти, так і у формі рухомого чи нерухомого майна та пов‘язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав, грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов‘язань; будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо; прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів; інших цінностей відповідно до законодавства України. Значною пільгою для іноземних інвестицій є те, що майно, яке ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом . Проте, не все так однозначно та позитивно, як хотілося б. Іноземне інвестування серед низки переваг має і певні недоліки, головним серед яких, мабуть, є часткова або повна втрата контролю над підприємством з боку українського учасника. З цієї причини вбачається прийнятним інвестиційне співробітництво на підставі договору про спільну діяльність, який не передбачає створення юридичної особи. Інакше кажучи, якщо існує загроза отримання іноземним інвестором монопольного становища в тій чи іншій галузі економіки, то безпечніше обмежитися укладенням договору про спільну діяльність без створення юридичної особи з метою об’єднання капіталів для реалізації конкретних проектів. Проте, якщо проблема монополізації більшою мірою стосується суб’єктів великого бізнесу, то “вливання іноземного капіталу” в малі та середні підприємства може, навпаки, підтримати й окремий бізнес, і економіку загалом. В Україні боротьба за іноземні інвестиції вже неодноразово ставала підставою для «відкриття» бізнесу, легалізації заробітних плат та реформування підприємств відповідно до стандартів інвесторів.

Список використаної літератури

1. Буряк П. Маркетинг: Навчальний посібник/ Петро Буряк, Борис Карпінський, Яніна Карпова,; М-во освіти і науки України, Львівська держ. фінансова акад.. — К.: ВД "Професіонал, 2005. — 318 с.

2. Гірченко Т. Маркетинг: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Тетяна Гірченко, Олена Дубовик,; Мін-во освіти і науки України, Національний банк України, Львівський банківський ін-т. — К.: ІНКОС: Центр навчальної літератури, 2007. — 254 с.

3. Земляков І. Основи маркетингу: Навчальний посібник/ Ігор Земляков, Ігор Рижий, Василь Савич,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 352 с.

4. Крамаренко В. І. Маркетинг: Навчальний посібник/ В. І. Крамаренко, Б. І. Холод та ін.. — К.: ЦУЛ, 2003. — 257 с.

5. Маркетинг у прикладах і завданнях: Навч. посібник / За ред. С. М. Ілляшенка. — Суми: Університетська книга, 2006. — 399 с.

6. Маслова Т. Маркетинг. /Татьяна Маслова, Светлана Божук, Ла-риса Ковалик,; Ред. В. Усманов. — СПб.: Питер; М.; Харьков; Минск, 2001. — 128 с.

7. Старостіна А. Маркетинг: Навчальний посібник/ Алла Старостіна, Дмитро Черваньов, Олександр Зозульов,. — К.: Знання-Прес, 2002. — 192 с.

8. Щербань В. Маркетинг: Навчальний посібник/ Володимир Щербань,; М-во освіти і науки України, Черкаська академія менеджменту. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 202 с.