Вступ.

Розділ 1. Теоретичні аспекти діяльності малих підприємств.

1.1. Суть малого підприємництва.

1.2. Динаміка розвитку малого підприємництва в Україні.

1.3. Проблеми функціонування малого бізнесу.

Розділ 2. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства.

2.1. Організаційно-виробнича ТзОВ „Партнер”.

2.2. Економічна характеристика ТзОВ „Партнер”.

Розділ 3. Напрями посилення підприємницької активності суб`єктів малого підприємництва.

3.1. Фінансово-кредитне забезпечення малого і середнього бізнесу. Резерви інвестиційних ресурсів.

3.2. Оплата праці – потужний двигун розвитку підприємництва.

3.3. Реформування податкової системи.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

В структурі сучасної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий та великий бізнес. Малий бізнес є найбільш комунікабельним і чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими двома видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, вибором технологічного типу виробничого процесу.

Більшість із малих підприємств є багато профільними. Ця обставина значно підвищує їх становище на ринку за рахунок внутрішнього перерозподілу ресурсів і діяльності в різних сегментах.

Розглядаючи роль і місце малого підприємництва в економіці держави, можна його образно порівняти з військовою системою. Великі підприємства – це “танки”, роль яких здійснювати прориви у вирішенні стратегічних проблем, а малі підприємства – це “піхотинці”, які мають заповнити певну територію і вирішувати тактичні проблеми.

В ринковій економіці підприємства малого бізнесу вважаються гнучкими, маневреними та ефективними з огляду на витрати, вони в своїй діяльності в основному наближені до споживачів (виробництво, торгівля, послуги), спроможні швидко реагувати на зміни попиту і враховувати побажання клієнтів. Створюючи значну кількість робочих місць і займаючи вагому частку у виробництві валового внутрішнього продукту (ВВП), мале підприємство утворює ядро гарантованої зайнятості більшої частини населення, забезпечує їм добробут і відіграє політично-стабілізуючу роль у суспільстві.

Метою даної роботи є визначення стану малого підприємництва, його активності, можливостей господарювання і пріоритетів розвитку.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

— визначення особливостей функціонування малих підприємств;

— з`ясування проблем функціонування малого підприємництва;

— аналіз стану малих підприємств;

— пропозиції заходів для підтримки і розвитку малого бізнесу, залучення матеріальних, фінансових і трудових ресурсів до самостійної, ініціативної діяльності.

Розділ 1. Теоретичні аспекти діяльності малих підприємств

1.1. Суть малого підприємництва

В усіх розвинутих країнах світу кількісно переважають малі підприємства. В окремих державах до них відносять різні за величиною підприємства (у США та країнах Європейського Союзу — підприємства з кількістю працівників до 500 осіб, в Україні у промисловості та будівництві — до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва — до 50 осіб) [4, с. 95].

В ринковій економіці найважливіше місце займають малі підприємства, які протистоять монополіям і слугують економічним фактором втримання зростання цін і насичення ринку товарами та послугами. Діючим законодавством в якості основного критерію для віднесення підприємства до категорії малого передбачені тільки обсяги його господарського обороту і максимальні розміри чисельності робітників по укрупненим групам галузей.

Малі підприємство — це не просто невелике за чисельністю і обсягу продукції виробництво, а зовсім нова структура, що набуває розвитку в нашій економіці, здатна надати широку свободу вибору і додаткові робочі місця, забезпечити швидку окупність витрат, оперативно реагувати на зміну споживацького попиту [4, с. 96]. Малі підприємства сприяють подоланню галузевого і регіонального монополізма, розширенню конкуренції, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, підвищенню експортного потенціалу країни, значному зміцненню економічної бази країни.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством.

Отже, малі підприємства — це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами[4, с. 97].

Виробничо-господарська діяльність малих підприємств має ряд переваг:

— динамічність організаційної форми здатна в залежності від зміни потреб виробництва оперативно перелаштовувати його на нові технології і продукцію;

— готовність до комерційного ризику з метою завоювання ринку в умовах конкуренції;

— більш високий рівень залежності від кінцевого результату праці робітників малого підприємства, відносним зниженням вартості готової продукції за рахунок скорочення витрат виробництва;

— оперативність та ефективність управління підприємством.

Малі підприємства створюються в будь-яких умовах, не зважаючи на економічні спади, інфляцію, високу платню за кредит, відсутність необхідної інфраструктури, невизначеність майбутнього і високий ступінь ризику; вони не потребують значного фінансування та особливих зусиль з боку держави для свого розвитку, але вносять неоціненний внесок у вирішення проблем перехідної економіки, проблем трансформаційного, економічного та соціально-психологічного характеру. Розглянемо ці проблеми більш детальніше.

У вирішенні трансформаційних проблем перехідної економіки мале підприємництво відіграє роль середовища, що створює сприятливі умови налагодження дії ринкових механізмів, які поступово повинні замінити механізми державного регулювання економіки, звести їх дію до необхідного мінімуму. Тобто сектор малого підприємництва є:

— середовищем первинного накопичення капіталу та необхідного досвіду для організації більш крупної справи (бо, як відомо, такі величезні за розміром всесвітньо відомі фірми, як «Сааб», «Вольво», «Сканія» та інші, починали свою діяльність з однієї людини);

— середовищем, в якому проходять випробування на ефективність нові науково-технічні розробки, способи організації виробництва, збуту, стилі управління;

— середовищем, у якому за допомогою механізму конкуренції підприємці-початківці проходять «природний відбір», що стає причиною банкрутства основної маси новостворених підприємств, виживання та зростання сильніших підприємств;

— середовищем, у якому відбувається формування «середнього класу» — необхідної умови подальшого проведення трансформаційних процесів[6, с. 9].

Тобто, саме здатність цього сектора до ринкоутворення висуває завдання його становлення (відродження) та розвитку до розряду приорітетних заходів реформування економіки України.

Крім того, за участю сектору малого підприємництва може бути прискорено не тільки розгортання ринкової трансформації суспільства, але й трансформація самого виробництва, удосконалення асортименту та якості продукції внаслідок активізації науково-технічного прогресу в країні. Значна роль сектору малого підприємництва у сфері НТП неодноразово підтверджена на практиці. Як свідчить статистика, 95% радикальних технологічних новацій після другої світової війни створені у цьому секторі. Такі революційні нововведення, як антибіотики, інсулін, пестіциди, кондиціонери, кисневі конвертери, кінескопи, електронні лампи, целофан, кулькові ручки, фотокамери «Полароід», мікрокомп'ютери, автоприводи, ксерокси та ін., були розроблені та вперше впроваджені у виробництво малими фірмами. Фахівцями підраховано, що ефективність науково-технічних пошуків малого підприємництва в цілому по національній промисловості розвинутих країн на 43% вище, ніж у великих компаній[6, с. 10]. Такі успіхи пов'язані перш за все зі сприятливою атмосферою, яка властива невеликим підприємствам: свобода пошуку, заохочування ініціативи, відсутність бюрократизму у вирішенні питань, готовність до ризику, швидка перевірка на практиці запропонованих оригінальних рішень.

У вирішенні виробничо-економічних проблем перехідної економіки мале підприємництво є, по-перше, товаровиробником, що спроможний припинити падіння виробництва в країні, сприяти його зростанню, вирішити товарну проблему з урахуванням особливостей вимог споживача, підняти конкурентоспроможність національної продукції в країні. Як відомо, масове стандартне виробництво продукції для споживчого ринку відходить у минуле, все більш значне місце займає виготовлення товарів та послуг невеликими серіями, які спрямовані на вдоволення попиту окремих груп населення, що виокремлюються на підставі цілого комплексу критеріїв: рівня доходу потенційних покупців, віку, статі, уподобань, схильностей, місця проживання, професійного та соціального статусу та ін. В США обсяги виробництва продукції такого плану, що спрямована на задовільнення індивідуалізованого попиту та виготовляється у кількості від 50 до 300 виробів, складають біля 80% обсягу промислового виробництва. Аналогічна ситуація спостерігається у країнах Західної Європи та у Японії. Тобто на сучасному етапі узкоспеціалізоване невелике виробництво, яке властиве малому підприємництву, є прибутковим для виробника та користним для суспільства[6, с. 10].

По-друге,мале підприємництво як виробник може стати у пригоді великому підприємництву, якщо візьме на себе виконання функцій, що не відповідають провідній спеціалізації великих компаній: заготівельне та допоміжне виробництво, ремонтне обслуговування, адаптація продукції до місцевого ринку, збутова діяльність та інше. В багатьох розвинутих країнах на великих підприємствах непрофільні виробництва виключені з технологічних процесів та передані невеликим субпод-рядним фірмам. Так, у США та Західній Європі ступінь залежності виробництва великого підприємства від невеликих партнерів-субподрядчиків складає 50-60%, а в Японії — 70-80% [6, с. 11].

По-третє,у вирішенні економічних проблем країни сектор малого підприємництва є універсальним утілізатором, що спроможний вирішити проблему найбільш повного та ефективного використання обмежених матеріальних, капітальних, фінансових, кадрових ресурсів, додатково втягуючи в обіг узколокальні розрізнені ресурси, використання яких у масштабах великих структур ускладнене або неможливе, тобто:

— локальні сировинні ресурси;

— відходи великих підприємств;

— робоча сила, що не знаходить застосування у великих підприємствах (у тому числі підлітки, студенти, домогосподарки, інваліди, пенсіонери);

— накопичення окремих громадян, які не мають схильності до вкладення коштів у цінні папери, але можуть їх використати для заснування та розвитку власної справи та ін[6, с. 11].

У цьому ж ракурсі сектор малого підприємництва може зіграти значну роль у звільненні держави від необхідності утримання на бюджеті низькорентабельних та збиткових підприємств шляхом оренди або викупу (цілком чи частково) їх майна і перетворенні їх потужностей на прибуткові та потрібні суспільству.

Тобто у вирішенні виробничо-економічних проблем суспільства масив підприємництва можна порівняти з рідиною в сосуді: сосудом виступає велике підприємництво, яке задає форму, визначає своєрідний рельєф економіки, а рідиною виступає мале підприємництво, яке максимально використовує можливості цієї форми, м'яко зглажуючі гострі кути та неприпускаючи пустих місць навіть у самих важкодоступних кутках рельєфу.

У вирішенні фінансово-економічних проблем держави сектор малого підприємництва, як правило, виступає значним платником податків. Це є загальновизнаним у відношенні до розвинутих країн і справедливим стосовно перехідних економік. Мале підприємництво активно сприяє також вирішенню проблеми дефіциту державного бюджету і надає можливість державі розробляти і фінансувати свої трансформаційні, економічні, соціальні програми та проекти [6, с. 12].

У вирішенні соціально-психологічних проблем перехідної економіки сектор малого підприємництва є перш за все, роботодавцем, який спроможний значно пом'якшити проблему безробіття, головним чином через:

— зусилля самих безробітних, водночас сприяючи вирішення проблем психологічної адаптації населення до нових умов,

— забезпечення припустимого рівня життя,

— запобігання небажаних соціально-політичних наслідків реформування економіки[6, с. 12].

Крім того, мале підприємництво дає змогу населенню, у тому числі молодим фахівцям спробувати себе у ролі власника та керівника підприємства, реалізувати свій потенціал у нових умовах господарювання.

Таким чином, у вирішенні соціально-психологічних проблем перехідного періоду сектор малого підприємництва виступає у ролях «інстанції останньої надії» для безробітного або для людини, що не взмозі реалізувати себе у рамках великих підприємств, «полігона» для випробування підприємницької спроможності та організаторського хисту, «амортизатора» негативного ставлення основної маси населення до результатів реформування економіки [6, с. 12].

1.2. Динаміка розвитку малого підприємництва в Україні

Практично в усіх розвинутих країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності, підтримці найбільш доцільних і ефективних напрямів. В Україні реалізація програми Уряду щодо підтримки малого підприємництва дала змогу розв'язати комплекс проблем. Зокрема, на початок 2007 р. в країні зареєстровано 295,1 тис. малих підприємництв різноманітних форм власності, що на 77,2 тис. одиниць, або на 35,4% більше, ніж у 2000 р. На цю саму дату середньорічна кількість найманих працівників малих підприємств становила 1,8 млн. осіб порівняно з 1,7 млн., або збільшилась на 5,9% порівняно з 2000 р. На 10 тис. наявного населення кількість малих підприємств на 01.01.2007 р. становила 63 одиниці і збільшилась на 19 одиниць, або в 1,4 рази, при цьому у 2006 р. середньорічна кількість найманих працівників малого бізнесу становила 19,6% до кількості найманих працівників підприємств — суб'єктів підприємницької діяльності та зросла на 4,5 відсоткових пункти, або в 1,3 рази порівняно з 2000 р. [6, с. 49].

Економічні перетворення, що відбуваються в Україні, спонукають до переосмислення змісту багатьох економічних категорій, їх ролі в діяльності малих підприємств, розширення можливостей управління чинниками впливу на ефективність функціонування цих суб'єктів в умовах ринку та економічної глобалізації.

Аналіз основних показників малих підприємств за формами власності у 2007 р. показує, що пріоритетні напрями розвитку надавалась приватним формам господарювання, питома вага яких становила — 95,1%, а комунальна та комунальна корпоративна — 3,9, державна та державна корпоративна всього 1,0% від кількості підприємств, що мали доходи від реалізації продукції, робіт та послуг. Як видно із табл. 1. приватні підприємства одержали 96,2% доходу від реалізації продукції, робіт та послуг, комунальні та комунальні корпоративні — 2,7, державні та державні корпоративні лише 1,1%. В умовах ринкової економіки вкладання капіталу має бути ефективним. У даному випадку йдеться про ефективне використання капіталу, пов'язаного з виробництвом і реалізацією продукції, товарів (робіт, послуг) та одержання прибутку від реалізації.

Як свідчать дані табл. 1.1. загальні збитки від діяльності малих підприємств, які мали обсяги реалізації у 2007 р., становлять 529 млн. грн., у тому числі: 316,5 млн. грн. (59,8%) приватні підприємства, 150,7 (28,5%)- комунальні та комунальні корпоративні, 61,8 млн. грн. (11,7%) — державні та державні корпоративні. Такий негативний фінансовий результат малих підприємств можна пояснити тим, що тільки операційні витрати з реалізації продукції, робіт та послуг дорівнювали у 2007 р. 85854,6 млн. грн., або 94,4% до доходу від реалізації: у підприємствах приватної власності — 93,0%, комунальної та комунальної корпоративної — 138,5%, тобто вище за виторг від реалізації майже в 1,4 рази, державної та державної корпоративної власності майже — на 9,9% [6, с. 50]. Усе це переконує в тому, що розвиток малого підприємництва є важливим фактором реформування економіки, необхідною умовою та відправним пунктом формування повноцінного ринкового середовища, економічного зростання та збереження соціально-політичної стабільності в країні.

Але, як показує практика останніх років, відсутність сприятливих умов для розвитку підприємництва базується на недосконалості механізмів державного регулювання, а саме: податкова та фінансово-кредитна система не відповідає вимогам сьогодення; недосконала система державного регулювання ціноутворення; диспропорції у перерозподілі податкових зборів між центром та регіонами тощо.

Зважаючи на це, малі підприємства в Україні, як правило, невеликі — в кожному з них у 2007 р. працювало в середньому 6 осіб, що в 1,3 рази менше, ніж у 2000 р. та у 8,3 рази нижче нормативного показника. Крім того, дохід від реалізації на одне мале підприємство у 2007 р. нижче, ніж у 2000 р. в 2,1 рази [6, с. 50]. За видами економічної діяльності на початок 2008 р. малі підприємства розподілились таким чином: оптова й роздрібна торгівля і торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту -101,4 тис. (34,4%); операції з нерухомістю, здаванням у найом та послуги юридичним особам — 59,4 (20,1%); промисловість — 44,8 (15,2%); будівництво — 28,7 (9,7%); сільське господарство, мисливство та лісове господарство — 15,1 (5,1%); транспорт і зв'язок -14,3 (4,8%); колективні, громадські та особисті послуги — 10,6 тис. (3,6%); на інші види малих підприємства припадає — 7,1% (2, с 315).

Дослідження динаміки малих підприємств за видами економічної діяльності свідчить, що найвищі темпи зростання їх кількості спостерігаються на ринку операцій з нерухомістю, здаванням в найом та наданням послуг юридичним особам — в 2,3 рази, у сільському господарстві — в 1,9 рази; охороні здоров'я та соціальній допомозі — майже в 1,9 рази, транспорті і зв'язку — в 1,7 рази, будівництві — в 1,6 рази тощо. Якщо ж порівняти частку продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції по Україні в динаміці, то ми доходимо висновку: за 2007 р. вона становила 5,5% та зменшилася порівняно з 2000 р. на 2,6 відсоткових пункти, а частка продукції малих підприємств в обсязі реалізованої промислової продукції у 2007 р. становила всього 2,3%, що менше ніж у 2000 р. на 0,6 відсоткових пункти [6, с. 51].

Таким чином, у результаті дослідження стану, тенденцій і закономірностей розвитку діяльності малих підприємств України виявлено значні проблеми: темпи зростання малих підприємств, які здійснюють операції з нерухомістю, перевищують середні темпи зростання по Україні у 2007 р, в 1,7 рази, але вони мають збитки від своєї діяльності в сумі 135,8 млн. грн. Усі ці особливості розвитку показників малих підприємств дають підстави для сумнівів у прозорості формування фінансових результатів.

Це свідчить про відсутність виваженої податкової, фінансової політики з боку державних органів влади або необізнаність їх у реальних можливостях малого бізнесу, відсутність контролю за рухом капіталу малих підприємств. Жоден підприємець не буде працювати декілька років поспіль збитково.

Разом з тим розвиток нових технологій і ринків призвів до того, що сьогодні в Україні, як ми вже зазначали, спостерігається значне зростання малих підприємств. З огляду на їх економічної діяльності та власності, державні органи владі не в змозі своєчасно реагувати на зміни економічних умов життєдіяльності цих суб'єктів. Практика показала, що у сфері економіки відбуваються докорінні зміни, які супроводжуються фундаментальною трансформацією бізнес-процесів і системи та зумовлені економічною глобалізацією. Істотно змінюється характер і спрямованість процесів організації, виробництва, реалізації, інвестування та конкуренції [6, с. 52].

Незважаючи на певні досягнення малих підприємств України, значна частка їх доходів приховується і тому держава нічого не отримує від цих досягнень. Основною проблемою забезпечення позитивних фінансових результатів є: низька конкурентоспроможність та інвестиційно-інноваційна активність; низький рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури малих підприємств, що стримує їх економічне зростання; нераціональне використання людського потенціалу [6, с. 52].

Наразі пріоритетами діяльності малих підприємств має бути вдосконалення механізмів стимулювання розвитку бізнесу, створення умов для підвищення конкурентоспроможності, а державні органи влади повинні вдосконалити нормативно-правові передумови щодо податкової реформи з метою зміцнення фінансово-економічної основи малих підприємств. Фінансове забезпечення реалізації стратегічних пріоритетів має здійснюватися за рахунок власних коштів малих підприємств та залучених коштів інвесторів.

1.3. Проблеми функціонування малого бізнесу

В Україні розвиток сектора малого підриємництва наштовхується на безліч перепон, серед яких поряд з об'єктивними проблемами малого підприємництва, пов'язаними з внутрішніми властивостями цього економічного явища і загальними проблемами перехідного періоду, на практиці можуть бути відокремлені штучно створені проблеми, що перешкоджають нормальному розвитку підприємницької активності. Розглянемо вищеперераховані проблеми докладніше.

До об'єктивних проблем малого підприємництва можна віднести проблеми суб'єктів цього сектора, які мають місце рівною мірою як в перехідних, так і в розвинутих економіках, тобто;

— висока чутливість суб'єктів сектору до несприятливих економічних факторів (інфляція, циклічні коливання, зміна кон'юнктури ринку);

— обмежений доступ до фінансових та кредитних ресурсів через значну нестабільність підприємств сектору;

— складність залучення висококваліфікованих фахівців;

— незбалансованість досвіду підприємця-початківця (достатній досвід у технології виробництва і недостатній у комерції, управлінні персоналом або навпаки);

— значний ступінь ризику банкрутства при розробці та впровадженні у виробництво нового виду продукції;

— короткий «життєвий цикл» суб'єктів сектору;

— надто значна вирогідність банкрутства на початковому етапі існування та інше[7, с. 112].

Вирішенню значної частки проблем такого роду повинна сприяти держава за допомогою ретельно розробленої системи підтримки малого підприємництва. Але в економічній літературі існує думка про те, що надмірна опіка держави над малим підприємництвом при допомозі різноманітних важелів економічної політики, скоріш за благо, може завдати шкоду підприємствам сектора, зробити їх слабкими і немічними. Бізнесмен завжди повинен відчувати, що поряд з ним крокує банкрутство. Ця загроза стимулює його бажання працювати краще. Тому «незамортизована» державою частина цих проблем виступає у ролі необхідного селективного механізму «природного відбору», призначенням якого є звільнення суспільства від нежиттєспроможних економічних структур та загартовування найбільш сильних, перспективних суб'єктів підприємницької діяльності. Тобто проблеми, віднесені до цієї групи, є цілком природними, характерними для сектора взагалі. І вони не заважають потужному його розвитку, а навпаки, містять протиріччя, з яких черпає енергію цей розвиток[7, с. 114].

До загальних проблем перехідного періоду можна віднести проблеми, що стали наслідком реформування економіки, трансформування відносин власності і, мабуть, для основної маси населення — у деякій мірі форсованого перелому свідомості з «соціалістичної» на «капіталістичну». Тобто:

— обмеженість фінансових та кредитних ресурсів у населення (для створення власної справи) та у держави (для надання допомоги суб'єктам малого підприємництва);

— відсутність розвиненої ринкової інфраструктури на загальнодержавному, регіональному, місцевому рівнях;

— недостатність фахових знань та досвіду у населення щодо зайняття малим підприємництвом;

— відсутність традицій підприємництва у суспільстві;

— недостатнє інформаційне та консультативне забезпечення;

— розрив економічних зв'язків між підприємствами;

— загальне падіння виробництва в країні;

— обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку зі зниженням реальних доходів основної маси населення та браком вільних фінансових коштів у підприємств;

— зростання цін і тарифів на нафтопродукти, електроенергію, сировину, матеріали тощо;

— слабка система самоорганізації суб'єктів малого підприємництва;

— негативне психологічне ставлення населення до підриємців;

— недовіра західних партнерів та інше[7, с. 115].

Ці проблеми подібні до природних, закономірних «труднощів росту» живої істоти: вони, безперечно, турбують та визивають ускладнення, але вони є незбіжним супутником удосконалення системи, і ні в кого не визиває сумнівів те, що система у недалекому майбутньому вирішить ці проблеми, «переросте».

Малий бізнес в перехідній економіці виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

8. Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління [7, с. 117].

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малі підприємства в перехідних економіках набувають досить швидкого розвитку. Це обумовлено їхніми вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

– мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

– дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

– низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

– здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

– раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

– оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності[7. с. 118].

Крім вище перерахованих проблем об'єктивного походження, з якими зустрічається мале підприємництво в Україні, можна виокремити штучно створені проблеми, до яких відносять, перш за все, надмірну зарегульованість економічних процесів та організаційних процедур щодо створення та функціонування суб'єктів малого підприємництва, що пов'язана з проблемами реєстрації, ліцензування, контролю, системи обліку та звітності, різного роду зборів і платежів.

Як відмічається в національній економічній літературі, сьогодні кожний з етапів легітимації підприємницької діяльності жорстко зарегульовано. При цьому вони всі разом не узгоджені між собою і перетворюють встановлений законодавством заявницький тип започаткування підприємницької діяльності в Україні на дозвільницький, коли потенційний суб'єкт підприємницької діяльності стає залежним від численних дозволів різноманітних інстанцій. Дезорганізує роботу суб'єктів малого підприємництва значна кількість контролюючих органів, кожний з яких діє за власними нормативними та інструкційними документами, що не погоджені між собою, має місце дублювання контролюючих функцій організаціями різних рівнів влади, що приводить до надмірної кількості перевірок.

Спостерігаються також адміністративні обмеження підприємницької діяльності з боку органів місцевої влади, які пов'язані з необхідністю виконання підприємцями обов'язкових правил і процедур, що передбачені актами органів влади різних рівнів. Все це, а також невизначенність, заплутанність та часті зміни законодавства призводить до того, що легальні суб'єкти малого підприємництва стають збитковими. Уповільнюються темпи приросту сектору, а значна частина реально виникаючих малих підприємств не реєструється і не звітує про свою діяльність державі, переходить в «тіньову економіку» внаслідок неможливості працювати в межах офіційної економіки [7, с. 120].

2.1. Організаційно-виробнича ТзОВ „Партнер”

Підприємство “Партнер” — товариство з обмеженою відповідальністю створено в Україні шляхом об'єднання коштів та майна його засновників з метою одержання прибутку.

Засновниками ТзОВ “Партнер” є громадяни України, які мешкають в місті Житомирі:

— Данìлов В.В.;

— Сейко А.В.;

— Коростельов С. С.

Товариство зареєстровано 1 грудня 1999 р. виконкомом Житомирської міської ради народних депутатів та видано свідоцтво про реєстрацію за номером 03782342.

Юридична адреса товариства “Партнер” — місто Житомир, вул. Киïвська, 74.

Підприємство у своїй підприємницькій діяльності керується затвердженими зборами засновників Установчим договором та Статутом, Конституцією України, законодавчими та чинними нормативними актами України.

Обласним статистичним управлінням ТзОВ “Партнер” присвоєно ідентифікаційний код — 19855619.

На підставі заяви в Житомирській облдирекції АКБ «Укрсоцбанк» відкрито поточний рахунок № 26003280012445.

Схема управління підприємством ТзОВ “Партнер” наведена на рис. 2.1.

Всі питання на підприємстві вирішуються зборами засновників. Зборами засновників обраний директор ТзОВ “Партнер”, якому надані повноваження щодо управління підприємством взагалі.

Комерційний директор підпорядкований безпосередньо директору та забезпечує підприємство необхідним обладнанням, запчастинами, виробничими запасами, відповідає за збут виробленої продукції.

Виробництво очолює начальник виробництва, в підпорядкуванні якого є 4 робочих. Начальник виробництва відповідає за організацію виробництва пластмасових виробів, за підготовку прес-форм для прес-автоматів, за техніку безпеки, тощо.

Головний бухгалтер очолює бухгалтерську службу, підпорядковується прямо директору. В функції головного бухгалтера входить ведення бухгалтерського обліку та складання бухгалтерської звітності. Підприємством обрана звичайна система оподаткування.

Підприємство "Партнер" виготовляє штамповані пластмасові вироби за допомогою прес-автоматів. Різноманітність виробів забезпечується зміною прес-форм. Покупцями цієї продукції є малі підприємства торгової мережі та приватні підприємці , які постачають ці вироби споживачам в місті та в області.

Розглянемо технологічний процес виготовлення пластмасових ручок.

Пластмасові ручки виготовляються з допомогою прес-автоматів. У кожному прес-автоматі розміщується спеціальна сталева термостатична прес-форма. Прес-форма розробляється та виготовляється спеціально для кожного типу продукції. Для створення нових видів продукції одного типу використовуються вкладиші к прес-формам. Таким чином, маючи одну прес-форму для ручок можливо, періодично заміняючи вкладиші, виготовляти різноманітні пластмасові ручки. За допомогою заміни прес-форми можна налагодити виготовлення іншого типу пластмасової продукції. Установка та наладка прес-форми займає певний час, тому за звичаєм використовують 3 прес-автомати. На вільному прес-автоматі виконують наладку нової прес-форми чи заміняють вкладиші.

Тому що сировина та готова продукція мають легку вагу, усі роботи виконуються вручну. За кожним прес-автоматом закріплений один робітник. Він вручну загружає преспорошок в бункер прес-автомата, та включає нагрівальний елемент. З моменту, коли порошок нагріється до відповідної температури, він перетворюється у рідину. Після цього робітник добавляє фарбу та включає на прес-автоматі режим виготовлення продукції. Готові пластмасові ручки робітник пакує у тару. Сировина після виробничого процесу перетворюється на готову продукцію, яку підприємство реалізує малим підприємствам та приватним підприємцям України. При цьому підприємству треба постійно поновлювати запаси сировини та матеріалів для виключення можливості зупинки виробничого процесу. Одночасно для утримання на ринку необхідно розробляти нові типі продукції та заказувати нові прес-форми та вкладиші до них на Київському заводі пластмасових виробів. Для того, щоб підприємство працювало ефективно та ритмічно необхідно максимально використовувати обіговий капітал при умові мінімальних його залишків на підприємстві.

2.2. Економічна характеристика ТзОВ „Партнер”

Ефективність господарської діяльності підприємства визначають основні економічні показники, які наведені в таблиці 2.1.

Продуктивність праці визначається шляхом ділення обсягу випуску продукції на чисельність персоналу. Фондовіддача визначається шляхом ділення обсягу випуску продукції на середньорічну вартість основних засобів. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів визначається відношенням чистого доходу до середньорічної вартості оборотних засобів підприємства. Чистий прибуток визначається як різниця між прибутком до оподаткування та податком на прибуток. Рентабельність показує скільки підприємство має прибутку з однієї вкладеної гривні і визначається шляхом ділення чистого прибутку підприємства на чистий дохід підприємства.

Аналіз діяльності ТзОВ “Партнер” по таблиці 2.1. показує, що в порівнянні з 2005 роком в 2006 році виріс обсяг випуску валової продукції на 7,5 %. В 2007 р. порівнянно з 2006 р. обсяг виробництва зріс на 7,7%. Це досягнуто за рахунок додаткових вкладень в основні засоби. Вартість основних засобів зросла на 5,7%, що склало 2 тис. грн. На ці гроші підприємство закупило нові пресс-форми. Обсяг валової продукції виріс при постійній чисельності працівників. Тому продуктивність праці зросла на 115,1 грн. або на 2,4%.

Чистий дохід виріс на 921 грн. або 2%. Фінансовий результат в 2007 р. становив 18832,00 грн., що дало чистого прибутку 13183,00 грн. Рентабельність підприємства зросла з 29,8% до 33,4 %

На підприємстві є досить низькими показники ефективності використання основних і оборотних засобів, при цьому спостерігається зниження їх рівня, що оцінюється негативно. Коефіцієнт оборотності в 2007 р. становив 0,25, це означає, що за рік оборотні активи здійснили ¼ обороту, що пояснюється збільшенням середнього залишку оборотних активів. Низький рівень фондовіддачі пояснюється використанням орендованих засобів.

Політика підприємства на покупку нових засобів дозволить поступово підвищити валовий обсяг виробництва, що забезпечить для підприємства уникнення від банкрутства. Прискорення оборотності оборотних активів можна досягти збільшенням обсягу продажу і зменшенням середнього залишку оборотних активів шляхом зменшення дебіторської заборгованості і запасів.

Розділ 3. Напрями посилення підприємницької активності суб`єктів малого підприємництва

3.1. Фінансово-кредитне забезпечення малого і середнього бізнесу.Резерви інвестиційних ресурсів

Початок розвитку малого підприємництва в Україні припадає на кінець 80-х років. Це був найбільш динамічний період становлення малих підприємницьких структур. У цей період, з одного боку, відбувався прискорений розвиток виробництва дефіцитних споживчих товарів, а також сфери найрізноманітніших побутових послуг, роздрібної торгівлі, громадського харчування тощо. Проте, з іншого — малі підприємства відігравали також роль каналів, за якими здійснювалося перекачування ресурсів державних підприємств у тіньову економіку.

1992-1993 pp. відзначилися найвищими темпами зростання кількості малих підприємств та чисельності зайнятих у них. Проте цей економічний факт має дещо парадоксальний характер, оскільки фінансову базу малого підприємництва в цей період під впливом податкового пресингу практично вже було підірвано.

У надзвичайно складних економічних умовах малі підприємства стихійно пристосувалися (адаптувалися) до ринку, який формується. Постійно перебуваючи а умовах боротьби за виживання, малі підприємства активно диверсифікують свою господарську та інвестиційну діяльність. Разом з тим, наприклад, в аграрній сфері малі підприємницькі структури створюють і утримують, навіть і збиткові форми діяльності, розраховуючи на те, що у майбутньому їх функціонування покриє пов'язані з ним витрати і стане навіть певним імпульсом до подальшого розвитку та прогресу фірми, тому вони покривають свої тимчасові збитки за рахунок своїх же високоприбуткових галузей.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання.

В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Кредити видаються як для працюючих підприємців, так і для початківців. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій – виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди, які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику, процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу[8, с. 43].

В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств – це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.

Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні [8, с. 44].

Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації – Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу[8, с. 44].

Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації – кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в тих же мізерних доходах, які утримують як підприємці, так і домогосподарства. Мова йде про концепцію граничної схильності до споживання, згідно якої експериментальні дослідження підтвердили, що кожна додатково отримана одиниця доходу збільшує споживання на 0,7% та 0,3% направляється на заощадження. Достатньо висока схильність до споживання в економіці України є передумовою економічного росту, але сума самих витрат на споживання та інвестиції залишається дуже незначною[6, с. 51].

Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку малого підприємництва протікають надто повільно. Але вихід є. Розмови про відсутність в Українській державі інвестиційних ресурсів явно некоректні. Адже в самому відтворювальному процесі закладено потенціал достатнього інвестування. Його необхідно акумулювати, вміло використовувати, скеровувати в найефективніше русло. Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від економічної політики держави кожен конкретний період. Зараз такими важелями для економіки взагалі і малого бізнесу зокрема можуть бути:

1. Вибір амортизаційної політики, направленої на формування фонду відтворення;

2. Формування стимулюючої податкової політики для малих підприємств, з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування;

3. Політика ціноутворення, з акцентом на оцінці відтворювальної вартості робочої сили;

4. Реалізація регіональної політики самоврядування, з врахуванням природного розміщення продуктивних сил[6, с. 51].

3.2. Оплата праці – потужний двигун розвитку підприємництва

Повної реорганізації потребує система мотивації і організації праці. Оплата праці, як відомо, є потужним двигуном продуктивного розвитку. Відсутність обґрунтованих методів оцінки вартості робочої сили привели до того, що разом з появою ринкових цін сформувались популістські підходи відносно розмірів та способів виплати заробітної плати.

Організація оплати праці являє собою систему організаційно-правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці при відхиленні від тарифних умов, форм і строків виплати заробітної плати, порядку обчислення середнього заробітку, індексації зарплати у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати [3, с. 82].

Підприємства самостійно встановлюють фонди, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів, передбачені законодавством, при цьому підприємства мають право використати тарифні сітки і шкали співвідношення посадових окладів, які визначаються галузевими угодами, як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та інших умов робіт (ст. 19 Закону України "Про підприємства в Україні") [1].

Всі норми з оплати праці в рамках своєї компетенції підприємства встановлюють у колективному договорі.

У колективному договорі, з урахуванням норм і гарантій, передбачених законодавством і угодами, встановлюються такі умови в сфері оплати праці працівників конкретного підприємства:

1) визначаються фонди оплати праці;

2) системи оплати праці;

3) норми праці й грошові розцінки;

4) тарифні сітки;

5) розмір тарифної ставки І розряду, що перевищує розмір, встановлений нормами більш високого рівня;

6) схеми посадових окладів;

7) надбавки і доплати, що перевищують розміри, встановлені законодавством, а також додаткові види надбавок і доплат;

8) премії, що входять до системи оплати праці, та види і розміри матеріального заохочення;

9) компенсаційні і гарантійні виплати[1].

У рамках соціальної діяльності в колективному договорі підприємства можуть передбачатися як різні види матеріального заохочення, так і додаткові соціальні виплати:

1) оплата гарячого харчування працівникам підприємства;

2) укладення договорів про додаткове медичне, оздоровче обслуговування працівників за рахунок коштів підприємства;

3) індексація заробітку працівника в більш високих розмірах порівняно із законодавством;

4) доплати за зниження норм праці для осіб із зниженою працездатністю, неповнолітніх, осіб передпенсійного віку;

5) доплати за додаткові відпустки і скорочений робочий час працівникам, які поєднують роботу з навчанням;

6) фінансування платного навчання працівників підприємства за рахунок коштів підприємства;

7) оплата транспортних витрат і витрат на житло працівникам за рахунок коштів підприємства;

8) виділення коштів профкому на культурні, спортивні й оздоровчі програми;

9) виплата одноразової допомоги працівнику при виході на пенсію;

10) встановлення заводської пенсії працівникам підприємств;

11) додаткові виплати сім'ям з дітьми[3, с. 87].

Потрібно особливо підкреслити роль трудового колективу у встановленні умов праці. Передусім колективний договір обговорюється на загальних зборах трудового колективу, і лише після прийняття позитивного рішення — схвалення, колектив уповноважує профком (або іншого представника) підписати його (ст. 13 Закону України "Про колективні договори і угоди").

В структурі доходів типового споживача відсутнім є місце для заощадження (в 1988 році грошові заощадження громадян втричі перевищували розмір бюджету, сьогодні вони складають 1% від бюджету). Наявність таких заощаджень створює джерела для фінансових інвестицій – через купівлю акцій, облігацій, сертифікатів та депозитів формуються кредитні ресурси для малого бізнесу.

Через зростання власних доходів домогосподарства створюються власні джерела фінансування власної справи. А створення нових робочих місць приводить до виникнення мультиплікаційного ефекту економічного зростання.

Не можна забувати про те, що власник виступає роботодавцем в трудових відносинах, і його природне прагнення володіти якомога більшою частиною прибутку обертається ущемленням прав найманих працівників, їх повним безправ'ям, особливо в умовах економічної кризи. Досвід промислове розвинених країн свідчить про широке застосування матеріального стимулювання і додаткового соціального забезпечення працівників.

Якщо колективний договір на підприємстві не укладений, власник зобов'язаний погодити всі питання щодо встановлення умов оплати праці з профспілковим органом, який представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Умови оплати праці найманого працівника, який працює за трудовим договором у окремого громадянина (фізичної особи) визначаються угодою між роботодавцем і працівником.

Застосування встановлених умов праці шляхом конкретизації розміру оплати праці, надбавок, доплат, премій здійснюється власником за погодженням з працівником при укладенні трудового договору.

При укладенні контракту розмір оплати праці, її види встановлюються угодою сторін з урахуванням колективного договору.

3.3. Реформування податкової системи

Потужні можливості закладені в податковій політиці. Активна державна підтримка малого бізнесу проявляється у встановлених законодавчо податкових пільгах. Поширені твердження про надто великий податковий пресинг є дещо перебільшені. Податкова система цілком підходить середньому та великому бізнесу, але, безумовно, ускладнює започаткування та розвиток малого бізнесу.

Система оподаткування повних і командних товариств, приватних фірм малого підприємництва повинна бути наближена до оподаткування підприємців, які працюють без створення юридичної особи. Так працює весь світ. Маючи повну відповідальність перед кредиторами чи інвесторами, вони отримують від держави пільги стосовно оподаткування. Це дає змогу фірми-початківцю утвердитись на ринку, накопичити запас капіталу, та захиститись від вимивання обігових коштів.

Податкова політика повинна включати перевірену досвідом країн розвинутої економіки систему пільг:

— диференційована система оподаткування в залежності від величини обороту,

— “податкові інвестиційні кредити” на засоби, що направляються на розширене виробництво за рахунок власних ресурсів,

— податкові скидки на прибуток,

— пільгове формування спеціальних цільових резервних фондів за рахунок неоподаткованого прибутку,

— пільгове оподаткування оновленого асортименту продукції,

— система стимулюючих заходів по потоку інвестицій в компанії, які спеціалізуються на фінансуванні невеликих фірм з інноваційними технологіями[9, с. 115].

Останнє є надзвичайно важливим для нашої економіки, так як може стати стимулом до розвитку венчурного підприємництва в малому бізнесі та запровадження вітчизняного “франчайзигну”. Наприклад, Японія застосовує податок на прибуток в розмірі 42%, але для малого бізнесу – 30%. Англія відповідно 35% і 29%[9, с. 115].

В США використовують диференційований підхід до оподаткування прибутку. Перші 50 тис. дол. прибутку обкладаються податком 15%, прибуток від 50 тис. до 75 тис. дол. – за ставкою 25%, прибуток більше 75 тис. дол. – 34%. У Франції протягом перших 5 років роботи фірми ставка податку зменшується на 50%[9, с. 116].

Вдвічі меншою є ставка податку для підприємців Німеччини, щорічний прибуток яких не перевищує 3 млн. марок. Уряд Японії і Швеції дозволяє компаніям створювати за рахунок неоподаткованого прибутку фонд спеціального призначення для фінансування майбутніх інвестицій. Шведські фірми мають змогу відкладати половину прибутку в такі фонди, зберігаючи ці кошти у формі безпроцентних вкладів в банку і використовуючи їх по мірі необхідності.

Податкова політика Японії передбачає пільги не тільки на затрати, але й на результати виробництва. Така продукція, як математичне забезпечення ЕОМ цілком не оподатковується. Товари-новинки впродовж трьох років після впровадження в обсязі 20% також звільняються від податку[9, с. 116].

Висновки

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити наступні висновки.

В ринковій економіці поряд зі стабільним промисловим сектором значну роль відіграє мале промислове підприємництво, яке здатне подолати макроекономічні диспропорції, що виникають в економіці.

Виробничо-господарська діяльність малих підприємств має ряд переваг, а саме:

— динамічність організаційної форми здатна в залежності від зміни потреб виробництва оперативно перелаштовувати його на нові технології і продукцію;

— готовність до комерційного ризику з метою завоювання ринку в умовах конкуренції;

— більш високий рівень залежності від кінцевого результату праці робітників малого підприємства, відносним зниженням вартості готової продукції за рахунок скорочення витрат виробництва;

— оперативність та ефективність управління підприємством.

Але розвиток малого бізнесу наштовхується на значні перешкоди, найвагомішим з яких є група штучно створених бар`єрів „зарегульованості”, що стають причиною феномену „тінізації” економіки, уповільнення темпів приросту суб`єктів малого підприємництва та зростання кількості збиткових підприємств.

В останні роки уряд взяв курс на подолання цих проблем, усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької активності в країні, але на даний час бажаний результат не досягнуто.

Тому необхідна подальша розробка та впровадження комплексу ререгуляційних заходів, які перш за все стосуються:

— спрощення порядку реєстрації та ліквідації суб`єктів малого підприємництва;

— перегляду та скорочення кількості видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрощення процедури ліцензування;

— спрощення системи оподаткування, обліку, звітності;

— скорочення надмірного втручання контролюючих органів у діяльність суб`єктів малого підприємництва;

— систематизація законодавства щодо створення та функціонування суб`єктів малого підприємництва з одночасним посиленням контролю з боку держави за дотриманням як суб`єтами сектору, так і державними органами влади реформованого комплексу норм.

Список використаних джерел

1. Закон України від 18 жовтня 2005 року N 2984-IV “Про підприємництво”

2. Закон України від 27.03.91 р. “Про підприємства в Україні”

3. Грещак М.Г. та ін. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навчальний посібник. –К: КНЕУ, 2001. – 228 с.

4. Економіка підприємства /За заг.ред. С.Ф. Покропивного. – К.: Вид-во КНЕУ, 2000. – 528 с.

5. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч.посіб. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 378 с.

6. Кузнецова І.С. Мале підприємництво: внесок в економіку та проблеми функціонування // Фінансова консультація. – 2007. — № 49-52. – с. 9-12

7. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: Вид-во КНЕУ, 1998. – 525 с.

8. Поліщук Н. До проблеми регулювання результативності діяльності підприємства // Економіст. – 2005. — № 2. – с.43-45

9. Стоян В.І. Удосконалення податкової системи України / Фінанси України. – 2006. — № 1. — с.115-118

10. Стоян В.І. Сучасні доктрини та принципи державного фінансового регулювання // Фінанси України. – 2004. — № 12. – с.68 -75

11. Терещенко О. Фінансування підприємств в Україні: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення // Економіка України. -2005. — № 1, с. 10-17

12. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. Житомир: ЖІТІ, 2000. – 440 с.

13. Экономика предприятия: Учебник для вузов. М.: Банки и биржи. — 1998. — 456 с.