Вступ.

1. Макроекономічна сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції та її переміщення.

2. Теорії кривої короткострокової сукупної пропозиції.

3. Чинники сукупної пропозиції в короткостроковому періоді.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Макроекономіка — галузь економічної науки, яка вивчає функціонування економіки в цілому з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів та мінімізації рівня інфляції.

Основна економічна проблема, з якою стикається наше суспільство, — це суперечність між необмеженими людськими потребами та обмеженими ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Ефективність економіки полягає у використанні суспільством обмежених ресурсів з максимальним результатом. Зростання ефективності ми розглядаємо за допомогою кривої виробничих можливостей.

Виділяють сім ключових проблем макроекономіки: 1. ВВП. 2. Економічний цикл. 3. Зайнятість (безробіття). 4. Інфляція. 5. Макроекономічна політика держави. 6. Економічне зростання. 7. Макроекономічні процеси відкритої економіки: торговельний баланс, платіжний баланс, валютний курс.

На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує для аналізу процесів агреговані величини. Агреговані параметри — це сукупність специфічних економічних одиниць як єдиного цілого (наприклад, ВВП — у макроекономіці, випуск фірми — в мікроекономіці, середній рівень цін — у макроекономіці, ціна конкретного товару — в мікроекономіці).

1.Макроекономічна сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції та її переміщення

Сукупна пропозиція (Aggregate supply — AS) — це загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована в національній економіці у відповідності з наявним рівнем ціп.

Графічно сукупна пропозиція представлена у вигляді кривої, кожна точка якої виражає залежність між реальним обсягом національного виробництва і рівнем цін.

Обрис кривої сукупної пропозиції є предметом гострих дискусій. Кейнсіанці вважають, що економіка часто не досягає рівня повної зайнятості і повного використання потужностей, що ціни є негнучкими. Тому сукупна пропозиція представлена горизонтальною лінією.

Неокласики дотримуються тієї думки, що гнучкість цін і заробітної плати обумовлює постійне прагнення економіки до повної зайнятості, і крива сукупної пропозиції вертикальна.

Сукупна пропозиція — це шкала, графічно представлена у вигляді кривої, що показує рівень реального національного продукту, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін {інші обставини залишаються без змін). (Рис. 1) Національна економіка може відреагувати на зміни в сукупному попиті як збільшенням обсягу реального продукту, так і зміною рівня цін. Характер зв'язку між рівнем цін та обсягом реального національного продукту залежить від тривалості періоду, впродовж якого взаємодіють сукупні попит і пропозиція.

У макроекономіці точиться полеміка з приводу форми кривої сукупної пропозиції, яку позначимо AS(від англ. aggregatesupply). Нині більшість економістів уважають, що ця форма залежить від того, який проміжок часу аналізується — короткостроковий чи довгостроковий. Згідно з цим поглядом, у короткостроковому періоді взаємодія між сукупним попитом і сукупною пропозицією визначає обсяг національного продукту, рівень зайнятості, ступінь завантаження виробничих потужностей, а також індукує інфляційні імпульси. У короткостроковому періоді крива ASмає висхідну траєкторію.

У довгостроковому періоді обсяг виробництва товарів і послуг у національній економіці залежить від обсягу капіталу і кількості праці та від наявної виробничої функції. Інакше кажучи, у цьому періоді величина економічних ресурсів у національній економіці, а також рівень технології визначатимуть обсяг національного продукту, і цей обсяг не залежатиме від рівня цін. Тому крива сукупної пропозиції в довгостроковому періоді є вертикальною (рис. 2).

Відмінність між сукупною пропозицією у короткостроковому та довгостроковому періодах дуже суттєва для макроекономічного аналізу. [14, c. 365-366].

Вертикальна крива довгострокової сукупної пропозиції є виявом принципу класичної дихотомії, згідно з якою реальні змінні не залежать від номінальних змінних. Обсяг продукції (реальна змінна) не залежить від рівня цін (номінальна змінна). Одразу може виникнути запитання: чому крива пропозиції конкретних товарів і послуг є висхідною, якщо крива довгострокової сукупної пропозиції є вертикальною? Причина в тому, що пропозиція конкретних товарів і послуг залежить від відносних цін. Якщо відносна ціна блага підвищується, то продуценти розширюють його випуск, переміщуючи ресурси з виробництва інших товарів і послуг. І навпаки, загальний обсяг виробництва товарів і послуг у національній економіці обмежений кількістю капіталу, праці та рівнем технології. Тому коли ціни всіх товарів в економіці зростають разом, то фірми не спроможні вилучати прибуток з більшого обсягу виробництва.

Крива довгострокової сукупної пропозиції показує обсяг виробництва, який називають природним рівнем виробництва. Цей рівень досягається за повної зайнятості. Тому всі чинники, які змінюють природний рівень виробництва, переміщуватимуть криву довгострокової сукупної пропозиції вправо або вліво. Ці чинники можна поділити на дві групи.

По-перше, це економічні процеси або заходи економічної політики, які змінюють обсяг виробництва за тієї самої природної норми безробіття. По-друге, це економічні процеси або заходи державної політики, що змінюють природну норму безробіття.

Природний рівень виробництва в довгостроковому періоді залежить від кількості економічних ресурсів та ефективності їх застосування. Збільшення пропозиції ресурсів, а також підвищення сукупної продуктивності факторів унаслідок науково-технічного прогресу підвищують природний рівень виробництва. І навпаки, зменшення пропозиції економічних ресурсів знижує цей рівень. [8, c. 129-131]

У національній економіці постійно відбуваються зміни в кількості та якості ресурсів, що пов'язане з багатьма чинниками. Якщо, наприклад, взяти землю як ресурс, то, з одного боку, нові технологічні, технічні винаходи та вдосконалення дають змогу перетворити те, що раніше було «нересурсом», у цінні фактори виробництва, наприклад, розширити земельні угіддя внаслідок зрошення або меліорації. Збільшення пропозиції земельних ресурсів збільшуватиме обсяг національного виробництва, і крива довгострокової сукупної пропозиції переміщуватиметься вправо. Водночас земельні ресурси можуть зменшуватися, наприклад, унаслідок втрати родючого шару ґрунту через інтенсивне землеробство.

Збільшення обсягу капіталу, яким володіє національна економіка, розширює обсяг національного продукту, а отже й сукупної пропозиції в довгостроковому періоді. Заходи економічної політики, що підносять рівні заощадження та інвестування, підвищуватимуть капіталоозброєність і переміщуватимуть криву довгострокової сукупної пропозиції вправо.

Вагомий вплив на динаміку природного рівня виробництва в довгостроковому періоді справляє такий ресурс, як праця. Зростання кількості трудових ресурсів збільшує обсяг національного продукту і переміщує криву довгострокової сукупної пропозиції вправо. Значні людські втрати у Другій світовій війні значно зменшили повоєнну чисельність трудових ресурсів у багатьох державах, зокрема в Україні, і це стримувало економічне зростання. Сьогодні від'ємні темпи приросту населення і значні масштаби еміграції загрожують зменшити пропозицію трудових ресурсів, отже, зменшити довгострокову сукупну пропозицію в Україні.

У другій половині XXст. підвищення ефективності виробництва (зростання продуктивності праці, зниження енерго- і матеріаломісткості продукції) є основним чинником, що визначає збільшення природного обсягу виробництва, тобто сукупної пропозиції в довгостроковому періоді. Підвищення ефективності виробництва означає, що крива довгострокової сукупної пропозиції переміщується вправо.

Заходи державної політики або економічні процеси, що змінюють природну норму безробіття, також впливають на природний об сяг виробництва. Наприклад, якщо в розвинутій ринковій економіці законодавчий орган підвищує мінімальну заробітну плату, то природний рівень безробіття зросте і національна економіка вироблятиме менший обсяг товарів і послуг за кожного рівня цін. Тому крива довгострокової сукупної пропозиції переміститься вліво. [15, c. 261-263]

Як уже зазначалося, крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною (рис. 3). Додатний нахил цієї кривої економісти пояснюють зміною витрат на одиницю продукції, коли реальний національний продукт збільшується. Витрати виробництва на одиницю продукції визначають як відношення загальних витрат на використані фактори виробництва до обсягу продукції. Інакше кажучи, витрати виробництва для конкретного обсягу продукції — це середні витрати на цей обсяг продукції.

Економісти, які поділяють думку про те, що в ринковій економіці ділові цикли є регулярними, а їхні фази послідовні, вважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції має три відрізки — кейнсіанський, проміжний та класичний.

Кейнсіанський відрізок відбиває ситуацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей та робочої сили не використовується. На цьому відрізкові фактичний обсяг виробництва менший за природний. Залучення у виробництво невикористовуваних ресурсів — як матеріальних, так і трудових — не генерує значного тиску в напрямі зростання цін. Річ у тім, що обсяг національного продукту ще такий невеликий, що його збільшення не супроводжується виникненням дефіциту ресурсів або слабин у виробництві, котрі стимулюють зростання цін. Люди, які місяцями були без роботи, не вимагають підвищення зарплати одразу після повернення на робочі місця. Оскільки підприємці можуть отримати працю та інші вхідні ресурси за більш-менш стабільними цінами, витрати виробництва за збільшення його обсягу не зростають, і немає причин для підвищення цін на товари і послуги. Отже, збільшення обсягу виробництва на кейнсіанському відрізкові не веде до помітного зростання цін, бо витрати на одиницю продукції відчутно не змінюються.

Проміжний, або висхідний, відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжується зростанням цін. Національна економіка містить незліченну кількість ринків продуктів і ринків ресурсів, а повна зайнятість не досягається одночасно в різних секторах та галузях. Одні галузі можуть натрапити на нестачу кваліфікованих працівників, тоді як в інших ще може існувати значне безробіття. Так само в деяких галузях можуть відчуватися брак сировини або інші слабини. Із розширенням виробництва і наближенням до повного використання своїх потужностей деякі фірми змушені утримувати старіше й менш ефективне устаткування, а також недостатньо кваліфікованих працівників. Унаслідок цих та інших обставин витрати на одиницю продукції збільшуються. Щоб виробництво залишалося прибутковим, фірми встановлюють вищі ціни на свою продукцію. На цьому відрізкові кривої ASзбільшення реального обсягу продукту супроводжується зростанням цін.

Після досягнення обсягу ВВП за повної зайнятості дальше зростання цін упродовж деякого часу може забезпечувати приріст реального обсягу продукту. Реальний ВВП, як відомо, може перевищувати його природний рівень. Проте економіка досягає своєї абсолютної максимальної потужності, і дальше зростання обсягу національного продукту є вже неможливим. Окремі фірми можуть намагатися збільшити виробництво, переманюючи ресурси інших фірм. Проте ці нові ресурси і приріст обсягу продукції в одних фірмах означатимуть відповідні втрати ресурсів і обсягів продукції іншими фірмами. Це супроводжується зростанням цін ресурсів і витрат і, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не зміниться. Короткострокова крива ASстає дедалі крутішою, а це означає, що економіка перебуває на майже вертикальному, або класичному, відрізкові кривої AS.

Аналіз форми кривої короткострокової сукупної пропозиції показує, що реальний обсяг національного продукту збільшується, коли економіка розвивається, проходячи спочатку кейнсіанський, а потім проміжний відрізки кривої сукупної пропозиції. [9, c. 171-173]

2. Теорії кривої короткострокової сукупної пропозиції

Економісти, які вважають, що економічні коливання є нерегулярними і непрогнозованими, здебільшого зображають криву короткострокової сукупної пропозиції у вигляді лінії з додатним нахилом, не виділяючи її відрізків. Вони запропонували чотири теорії, що пояснюють додатний нахил кривої AS. Кожна з них виходить із того, що певна конкретна вада ринку спричиняє неоднакову поведінку сукупної пропозиції в короткостроковому і довгостроковому періодах. Хоча ці теорії різняться між собою в деталях, вони мають спільну основу — доводять, що величина пропозиції національного продукту відхиляється від його рівня в довгостроковому періоді, коли фактичний рівень цін не збігається з очікуваним. Якщо фактичний рівень цін вищий за очікуваний, то обсяг національного продукту перевищує його природний рівень. І навпаки, коли фактичний рівень цін нижчий за очікуваний, обсяг національного продукту є меншим за природний. Отже, коротко про суть цих чотирьох теорій.

1. Багато економістів пояснює висхідну траєкторію кривої короткострокової сукупної пропозиції негнучкістю номінальної заробітної плати. У низці галузей національної економіки рівень номінальної зарплати передбачений досить тривалими, нерідко трирічними, колективними трудовими угодами. Тому зарплата не може швидко реагувати на зміну економічних умов. Крім того, її розмір може також залежати від соціальних норм та уявлень про справедливість, які змінюються досить повільно. Отже, з погляду цієї групи економістів, у короткостроковому періоді заробітна плата негнучка. Негнучкість номінальної зарплати означає, що зростання рівня цін в економіці знижує реальну зарплату, а це здешевлює працю. Нижча реальна зарплата стимулює ділові підприємства до наймання більшої кількості працівників, які виробляють більший обсяг продукції. Ця пряма залежність між рівнем цін і обсягом виробництва приводить до того, що з перебігом часу за незмінної номінальної зарплати крива сукупної пропозиції підніматиметься вгору.

Більш строге пояснення додатного нахилу кривої короткострокової сукупної пропозиції з позиції теорії негнучкої зарплати таке. Фірми й наймані працівники, встановлюючи номінальну зарплату, виходять із цільового рівня реальної зарплати, який мав би зрівноважувати попит і пропозицію на ринку праці, та з очікуваного рівня цін. Проте фактичний рівень цін може відхилятися від очікуваного, а реальна зарплата — від цільової. Припустімо, що фактичний рівень цін нижчий за очікуваний; рівень номінальної зарплати передбачений трудовою угодою, тому реальна зарплата перевищуватиме очікуваний рівень. Оскільки зарплата становить значну частку витрат фірми, то вища реальна зарплата означає, що реальні витрати фірми зросли. В результаті фірма найматиме меншу кількість працівників, виробляючи менше товарів і послуг. Нижчий рівень цін знижує прибутковість виробництва, внаслідок чого фірми зменшують величину пропозиції товарів і послуг. Це дає підстави для висновку про додатний нахил короткострокової кривої AS.

2. Інша група економістів пояснює додатний нахил кривої короткострокової сукупної пропозиції неправильними уявленнями працівників щодо рівня своєї заробітної плати. Ця концепція, як і попередня, зосереджується на ринку праці, але на відміну від неї припускає, що заробітна плата може легко змінюватися для зрівноважування пропозиції та попиту. Згідно з концепцією неправильних уявлень працівників, останні тимчасово плутають рівні номінальної й реальної зарплати, внаслідок чого в короткостроковому періоді обсяг національного виробництва відхиляється від природного.

Прихильники цієї концепції вважають, що кількість праці, пропонованої найманими працівниками, залежить від реальної зарплати, на яку вони сподіваються. Працівникам відома їхня номінальна зарплата, але невідомий майбутній загальний рівень цін. Щоразу коли рівень цін зростає, реакція національної економіки залежить від того, чи правильно працівники передбачили цю зміну. Якщо їхнє передбачення правильне, то не відбувається жодних змін ні в попиті на працю, ні в її пропозиції, і зайнятість залишиться на попередньому рівні. [10, c. 148-151]

Однак якщо в національній економіці відбулося непередбачене зростання цін, то рівень реальної зарплати знижується. Оскільки фірми володіють ширшою і точнішою інформацією, ніж працівники, то, виявивши зниження реальної зарплати, вони наймають більше працівників і виробляють ширший обсяг продукції. Працівники ж уважають, що рівень цін нижчий, а реальна зарплата вища, хоча це насправді не так. Подібне неправильне уявлення спонукає їх пропонувати більше праці, тому обсяг національного продукту збільшується.

Загалом із теорії неправильних уявлень працівників випливає, що відхилення цін від очікуваного рівня змушує їх змінити пропозицію своєї праці. Відтак ця зміна впливає на обсяг продукції, який виробляють фірми. Ось чому, згідно з цим поглядом, крива короткострокової сукупної пропозиції має додатний нахил.

3. Ще одна теорія пояснює висхідну траєкторію кривої короткострокової сукупної пропозиції недосконалою інформацією учасників ринкового процесу. Ця теорія виходить із того, що кожен виробник продукує одне благо, а споживає багато благ. Оскільки кількість то варів і послуг у розвинутій економіці дуже значна, виробники не спроможні пильнувати всі ціни одночасно. Вони уважно стежать за цінами на ті блага, які виробляють, і менш пильно — на ті, які споживають. Унаслідок недостатньої інформації вони можуть плутати зміни загального рівня цін зі змінами відносних цін. Ці помилки впливають на їхні уявлення про величину пропозиції благ і ведуть до виникнення в короткостроковому періоді прямої залежності між рівнем цін і обсягом національного продукту.

У ринковій економіці, як відомо, виробники ухвалюють рішення щодо виробництва конкретного блага на підставі його ціни порівняно з іншими благами. Якщо відносна ціна блага висока, то у продуцентів є добрі стимули до виробництва більшої його кількості. Якщо відносна ціна блага низька, виробники працюватимуть менше, віддаючи перевагу, наприклад, дозвіллю. Для прикладу візьмімо фермерів, які вирощують цукрові буряки. Коли фермери ухвалюють виробничі рішення, вони ще не знають відносної ціни свого продукту. Припустімо, що наші фермери зауважили зниження ціни на свою продукцію до того, як усвідомили, що водночас відбулося зниження цін на низку інших виробів, котрі вони купують як споживачі. Продуценти цукрового буряка можуть дійти висновку, що виробництво цього продукту є тепер невигідним, і скоротять посіви під ним.

Інший випадок — відбулося зростання загального рівня цін, якого фермери не очікували. Тому, спостерігаючи підвищення цін на цукрові буряки, вони не впевнені, чи підвищилися ціни на інші товари. Фермери можуть вирішити, що зростання номінальної ціни цукрового буряка свідчить і про певне підвищення його відносної ціни. Тому вони збільшать обсяги виробництва своєї культури. За несподіваного зростання цін так поводяться всі виробники, котрі раціонально, але помилково вважають, що відносні ціни благ, які вони виробляють, зросли. Тому вони працюють наполегливіше й виробляють більший обсяг продукції. Звідси можна зробити висновок про те, що короткострокова крива AS має додатний нахил.

4. Окремі економісти пропонують ще одну версію пояснення висхідної траєкторії кривої короткострокової сукупної пропозиції — негнучкість цін. Згідно з цією версією, фірми не одразу змінюють ціни на свої товари і послуги у відповідь на зміну попиту. Іноді ціни визначаються довгостроковими угодами між фірмами і споживачами. Нерідко навіть без формальних угод фірми не змінюють цін на свою продукцію, щоб не відштовхнути покупців. Таке явище зумовлене почасти й тим, що зміна цін пов'язана з так званими витратами меню — витратами на підготовку, передрук каталогів і т.д. Унаслідок цього ціни можуть бути негнучкими в короткостроковому періоді.

Для з'ясування впливу негнучких цін на сукупну пропозицію припустімо, що фірми заздалегідь повідомили про свої ціни виходячи з наявних економічних умов. Відтак у національній економіці відбулося несподіване зменшення пропозиції грошей, що знижуватиме загальний рівень цін у довгостроковому періоді. У відповідь на зміну економічних умов одні фірми одразу знизять ціни на свої товари і послуги. Інші фірми, щоб уникнути додаткових збитків, пов'язаних із витратами меню, відкладають зниження цін. Проте обсяг продажу цих фірм скорочується, бо їхні ціни надто високі. У результаті ці фірми зменшують обсяг виробництва і зайнятість. Інакше кажучи, негнучкість частини цін у національній економіці веде до того, що в короткостроковому періоді існує пряма залежність між рівнем цін і обсягом виробництва. [14, c.366-370]

Отже, в макроекономіці існує чотири теорії, які пояснюють висхідну траєкторію кривої короткострокової сукупної пропозиції. Всі вони виходять із того, що обсяг національного виробництва відхиляється від його природного рівня, коли рівень цін відхиляється від очікуваного. Однак додатний нахил кривої AS спостерігається не завжди, бо економічні агенти коригують свої неправильні уявлення, ціни стають гнучкими, інформація — повною, номінальна зарплата змінюється, і тому крива довгострокової сукупної пропозиції є вертикальною.

3. Чинники сукупної пропозиції в короткостроковому періоді

Крива короткострокової сукупної пропозиції показує величину пропозиції товарів і послуг за кожного рівня цін. На сукупну пропозицію в короткостроковому періоді впливає низка чинників, їх можна поділити на дві групи: цінові та нецінові.

До цінових чинників, які визначають нахил короткострокової кривої AS, належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу національного виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції та підвищенню рівня цін. Коли зі збільшенням обсягу національного виробництва витрати на одиницю продукції і рівень цін починають швидко зростати, крива короткострокової сукупної пропозиції стає крутою. Крутіша крива AS, як уже згадувалося, означає, що збільшення сукупного попиту в основному трансформується у зростання цін і слабо впливає на обсяг виробництва.

Для країн із низькими середніми темпами інфляції крива сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є відносно положистою. У цих країнах коливання сукупного попиту вагоміше впливають на обсяг виробництва і слабо позначаються на цінах. Країнам з високими темпами інфляції та нестабільним сукупним попитом відповідають крутіші криві короткострокової сукупної пропозиції. Тут зміна сукупного попиту слабше впливає на обсяг виробництва порівняно з країнами, для яких криві ASвологіші (Рис. 4).

Основними ціновими чинниками короткострокової сукупної пропозиції є такі. По-перше, це змінні, що починають діяти, коли національна економіка виходить за межі природного рівня виробництва (використання резервного устаткування з нижчою продуктивністю; залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації; виникнення слабин у виробництві — проблеми із забезпеченням сировиною, транспортом тощо).

По-друге, це структурні та природні умови (неодночасне досягнення повної зайнятості в окремих галузях; використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються; збільшення обсягу виробництва на менш ефективних підприємствах та ін.).

По-третє, це зовнішньоекономічні чинники (запровадження мита і квот на товари, що є ресурсами виробництва; розширення збуту на дорогих ринках — віддалених, захищених митом, корумпованих тощо).

По-четверте, це інституційні чинники (екологічні нормативи та санкції; прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії; ставки непрямих податків та ін.).

Зі збільшенням обсягу національного виробництва дія всіх цих чинників веде до зростання витрат виробництва на одиницю продукції.

До нецінових чинників короткострокової сукупної пропозиції належать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Нецінові чинники переміщують криву короткострокової сукупної пропозиції вправо або вліво. Економісти поділяють нецінові чинники короткострокової пропозиції на два види — реальні і номінальні.

Реальні змінні впливають на сукупну пропозицію як у короткостроковому, так і довгостроковому періодах. Основними реальними змінними сукупної пропозиції є:

по-перше, обсяг ресурсів — природні й трудові ресурси, капітал і технологія та ефективність їх застосування — продуктивність праці, енерго- та матеріаломісткість продукції. Збільшення обсягу ресурсів і підвищення ефективності їх використання переміщує короткострокову (і довгострокову) криву ASвправо;

по-друге, інтеграція країни у світову економіку — участь країни в міжнародному поділі праці; рівень протекціонізму тощо. Зростання рівня відкритості національної економіки забезпечує ефективніше використання ресурсів, і крива ASпереміщується вправо. І навпаки, підвищення рівня протекціонізму переміщує криву ASвліво;

по-третє, додаткові витрати на підприємницьку діяльність (надмірні витрати часу і коштів на одержання дозволу, реєстрацію, ліцензування виробничої діяльності чи відкриття банківського рахунку або правова нестабільність) зменшують її масштаби. В результаті і короткострокова, і довгострокова криві ASпереміщуються вліво.

Номінальні змінні впливають лише на криву короткострокової сукупної пропозиції, переміщуючи її вліво або вправо, а природний рівень виробництва і довгострокова крива ASне змінюються. Основними номінальними неціновими змінними, що впливають на сукупну пропозицію в короткостроковому періоді, є, по-перше, рівень цін на ресурси — рівень зарплати, процентні ставки, рента за землю та ін. Зростання цін на ресурси переміщує криву короткострокової сукупної пропозиції вліво. І навпаки, зниження цін на ресурси переміщує цю криву вправо.

По-друге, на короткострокову криву ASвпливають інституційні чинники, які творять макроекономічне середовище, в якому функціонують ділові одиниці національної економіки. Так, несприятливе макросередовище, яке складається, наприклад, в умовах підвищення непрямих податків (податку на додану вартість, податку на майно підприємств, соціальних податків) або плати за використання природних ресурсів, переміщуватиме криву короткострокової сукупної пропозиції вліво. І навпаки, сприятливе макроекономічне середовище стимулює інвестиційний процес, що підтримує стабільні темпи економічного зростання.

По-третє, на короткострокову сукупну пропозицію впливає структура ринків товарів і послуг. Наприклад, монополізація внутрішнього ринку вітчизняними фірмами або фірмами інших країн зменшує обсяг національного продукту, і короткострокова крива ASпереміщується вліво. [3, c. 137-139]

Нарешті, існує ще одна важлива номінальна змінна, яка впливає на положення короткострокової сукупної пропозиції, — очікуваний економічними агентами рівень цін. Якщо, наприклад, агенти очікують вищого рівня цін, то вони встановлюватимуть вищу заробітну плату, що зменшуватиме прибутковість виробництва і кількість товарів і послуг, вироблених за кожного рівня цін. Тому короткострокова крива сукупної пропозиції перемішуватиметься вліво. І навпаки, за нижчого очікуваного рівня цін вона переміщуватиметься вправо.

Номінальні змінні не впливають на природний обсяг виробництва за умов досконалої конкуренції принаймні тоді, коли в довгостроковому періоді ціни й заробітна плата є абсолютно гнучкими, як у напрямі підвищення, так і в напрямі зниження. Однак негнучкість номінальних змінних у довгостроковому періоді веде до того, що вони можуть впливати на природний рівень виробництва і переміщувати криву довгострокової сукупної пропозиції. Наприклад, перехід на початку 70-х років до системи плаваючих валютних курсів означав, що ціни на імпортні ресурси, зокрема сировину, почали залежати від коливань валютного курсу. Зростання курсу валюти країни в довгостроковому періоді дає змогу продуцентам цієї країни збільшити імпорт ресурсів, бо для них ціни на імпортні ресурси знижуються. За таких умов витрати на одиницю продукції для даного обсягу виробництва також знижуються. Обсяг національного продукту зростатиме, і крива довгострокової сукупної пропозиції переміщуватиметься вправо. Знецінення валюти країни в довгостроковому періоді супроводжується прямо протилежними наслідками.

На ціни ресурсів і на природний обсяг виробництва може впливати послаблення чи посилення панування постачальників ресурсів на світових ринках, тобто ринкова монополія. Така монополія дає змогу встановлювати вищі ціни на ресурси, ніж за наявності конкуренції.

Прикладомможе бути ринкова монополія країн ОПЕК на ринку нафти протягом останньої чверті минулого століття. Чотириразове підвищення країнами ОПЕК цін на сиру нафту в 1973 p., яке називають нині першим нафтошоком, і повторне різке підвищення ними цін у 1979 р. (другий нафтошок) значно збільшили витрати на одиницю продукції й уповільнили темпи економічного зростання в багатьох країнах світу. До середини 80-х років панування країн ОПЕК на ринку нафти суттєво ослабло. Ціни на сиру нафту впали, витрати виробництва й транспортування товарів зменшилися, в результаті обсяги національного продукту в країнах — імпортерах нафти почали зростати вищими темпами. У 1999 р. країни ОПЕК знову скоротили обсяги видобутку й експорту нафти, що спричинило швидке зростання цін на сиру нафту на світових ринках. У другій половині 2000 р. ціна на нафту коливалася в межах 30-35 дол. за барель порівняно з 12 дол. у лютому 1999 р. Така ціна могла спричинити уповільнення темпів зростання обсягу виробництва, але у 2001 р. вона знизилася. [1, c. 12-15]

Висновки

Загальна ринкова рівновага досягається в результаті подолання незбалансованості окремих, але взаємозалежних ринків. Загальна рівновага ніколи не буває повною і ідеальною. Це лише позитивна макроекономічна динаміка від гіршого до кращого співвідношення сукупної пропозиції і сукупного попиту. Індикатором такої тенденції стають показники росту ВВП, НД і інших макроекономічних показників. З іншого боку, існує зворотний зв'язок між загальною і частковою рівновагою. Якщо є стійка позитивна тенденція в динаміці загальної рівноваги, легше долається виникаюча незбалансованість на якомусь окремому ринку. І навпаки, в умовах кризового стану економіки і тривалого порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією нерівновага на окремих ринках посилюється, набуваючи хронічної форми. Саме така ситуація була характерна, на жаль, для економіки України в останні 7-8 років.

Поняття рівноваги, збалансованості застосовуються й у більш широкому контексті – до всієї соціально-економічної системи країни.

Соціально-економічна рівновага – це такий стан країни, при якому економічний розвиток підпорядкований досягненню стратегічних соціальних цілей суспільства: високого рівня добробуту при розумній його диференціації по дохідних групах населення, зберігання і поліпшення екологічних умов життя, доступності культури, освіти, медичного обслуговування й ін. При досягненні стратегічних соціальних цілей економічна система потребує власної рівноваги і внутрішньої сталості.

Це відноситься до розвіданих запасів корисних копалин, чисельності економічно активного населення, до реального інноваційного потенціалу, накопиченого національного багатства, до стану основних фондів у галузях матеріального виробництва, до інфраструктури й ін.

1. Макроекономіка як одна із складових частин економічної теорії є наукою про поведінку економіки як єдиного цілого. Вона визначає агреговані показники, такі як обсяг виробництва, безробіття та інфляція тощо.

2. Особливе місце в макроекономічному аналізі займає визначення основних цілей нації та інструментів їхньої реалізації. До основних цілей належать обсяг виробництва, зайнятість, стабільність рівня цін на вільному ринку і платіжний баланс, до вказаних інструментів — фіскальна політика, грошова політика, політика регулювання доходів і зовнішньоекономічна політика.

3. Крива сукупної пропозиції показує рівень реального внутрішнього обсягу виробництва, який буде вироблено за різних можливих рівнів цін.

4. Форма кривої сукупної пропозиції відображає зміни, що відбуваються з витратами на одиницю продукції, коли реальний внутрішній обсяг виробництва зростає або зменшується. На горизонтальному відрізку кривої сукупної пропозиції існує значне безробіття, не використовується велика кількість машин та устаткування, і тому виробництво можна збільшувати без збільшення витрат на одиницю продукції і цін. На вертикальному відрізку реальний обсяг виробництва максимальний, тому у відповідь на збільшення сукупного попиту зростатимуть лише ціни. На проміжному відрізку, коли деяким фірмам доведеться використовувати старіше і менш ефективне устаткування та менш кваліфікованих робітників, витрати виробництва зростають.

Список використаної літератури

1. Бандур С. Економічні регулятори попиту і пропозиції робочої сили: методологія оцінки і напрями дії // Україна: аспекти праці. — 1997. — № 1. — C. 12-15.
2. Білозір Л.В. Попит та пропозиції на ринку інноваційної продукції // Економіка АПК. — 2005. — № 9. — С.125-129. -Бібліогр. в прим.
3. Бункина М. К., Семенов В. А. Макроэкономика (основы экономической политики). — М.: АТ «ДИС», 1996. — 320 с.
4. Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка: Європ. контекст/ Пер. з англ. — К.: Основи, 1998, —682 с.
5. Гайгер, Линвуд Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер. с анг. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 560 с.
6. Гальперин В. М., Гребенников П. И., Леусскип А. И., Тарасевич Л. С. Макроэкономика: Учебник / Общая редакция Л.С. Тарасевича. Изд. 2-е, перераб и доп. — СПб.: Изд-во СПбГУЕФ, 1997. — 719 с.
7. Долан Э. Док., ЛиндсейД. Макроэкономика / Пер. с англ. — СПб.: Литера плюс, 1994. — 405 с.
8. Менкью Н. Г. Макроэкономика. Пер. с англ. — М.: Изд-во МГУ, 1994. —736 с.
9. Микро-, макроэкономика. Практикум / Под общ. ред. Ю. А. Огибина. — СПб: Литера плюс, Санкт-Петербург оркестр, 1994. —432 с.
10. Перехідна економіка: Підручник/ В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Лібановатаін.;3аред. В. М. Гейця. — К.: Вища шк., 2003. — 591 с.
11. Радіонова І. Ф. Макроекономіка і економічна політика. Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — К.: Таксон, 1996.— 256с.
12. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О,, Тітьонко О. М. Макроекономіка: Підручник. — К.: Либідь, 1999. — 288 с.
13. Самуелсон Н. А., Нордгауз В. Д. Макроекономіка: Пер. з.англ. — К.: Основи, 1995.
14. Шморгун Л.Г. Еластичнічсть попиту і пропозиції на основні види сільськогосподарської продукції на сучасному аграрному ринку України // Вісник аграрної науки. — 2001. — № 8. — C. 70-73
15. Экономика: Учебник / Под. ред. доц. А. С. Булатова.— М.: Издательство БЕК, 1995. —632с.