1.Основні макроекономічні показники.

2.Неповна зайнятість та рівень безробіття. Вплив безробіття на основні макроекономічні показники розвитку країни. Закон А.Оукена.

3.Автономні чинники впливу на інвестиційний попит.

Список використаної літератури.

1.Основні макроекономічні показники

Економічна наука вважає, що одним із найкращих і доступних показників, які свідчать про здоров'я економіки будь-якої країни, є обсяг річного сукупного виробництва товарів і послуг. Головний показник при складанні національних рахунків — валовий національний продукт, який виступає як сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг за один рік. За допомогою ВНП вимірюють ринкову вартість річного виробництва.

Для об'єктивного обчислення сукупного обсягу виробництва треба, щоб усі продукти і послуги, вироблені даного року, були враховані лише один раз. Більшість продуктів проходить декілька виробничих стадій, перш ніж попадає на ринок. Як наслідок, окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються по декілька разів. Отже, щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і перепродуються, при розрахунку ВНП враховується тільки ринкова вартість і виключається вартість проміжної продукції. Під кінцевими продуктами розуміються товари і послуги, які купуються для споживання, а не подальшої обробки чи переробки. У ВНП включається продаж кінцевих продуктів, але від нього віднімається продаж проміжних продуктів. Це пояснюється тим, що вартість кінцевих продуктів включає усі існуючі проміжні операції.

Для вимірювання ВНП за видатками необхідно скласти не лише всі споживчі видатки населення, але й інвестиційні видатки бізнесу, державні закупівлі товарів та послуг і чистий експорт. Особисті споживчі видатки включають видатки домашніх господарств на предмети споживання тривалого користування, на товари поточного споживання, а також споживчі видатки на послуги.

Валові приватні внутрішні інвестиції (Іп) включають видатки, пов'язані з кінцевими покупками машин, устаткування і верстатів підприємцями, з усім будівництвом і змінами запасів. При цьому приріст запасів додасться до ВНП, а їхнє зменшення мас бути вираховано із ВНП.

Важливо відзначити, що до інвестицій не відноситься передача із рук в руки цінних паперів, оскільки такі операції означають просто передачу права власності на вже існуючі активи. Тс саме стосується і перепродажу вже існуючих активів. Інвестиціями є лише будівництво або створення нових капітальних активів.

Інвестиції діляться на валові і чисті. Валові інвестиції — то сума відновлення і приросту інвестицій. Чисті внутрішні інвестиції призначені тільки для характеристики добавлених інвестицій, що мають місце протягом поточного року. Якщо валові інвестиції перевищують амортизацію, економіка перебуває в стані піднесення в тому розумінні, що виробничі потужності зростають. В застійній економіці валові інвестиції і амортизація між собою рівні. Із скороченням обсягу виробництва валові інвестиції стають менші за амортизацію. Це означає, що в економіці за рік споживається більше капіталу, ніж виробляється. Подібна ситуація мас місце в Україні на початку 90-х років.

Державні закупівлі товарів і послуг поширюються на усі державні рівні, включаючи загальнодержавні, обласні і місцеві органи влади, на кінцеву продукцію підприємств і на всі прямі закупівлі ресурсів, а надто робочої сили. Сюди лише не включаються всі державні трансфертні платежі, оскільки вони не відображають збільшення поточного виробництва, а лише передають державні доходи певним сім'ям та інвалідам.

Чистий експорт — величина, на яку зарубіжні видатки на вітчизняні товари і послуги перевищують вітчизняні затрати на іноземні товари та послуги. За допомогою розглянутих вище чотирьох видів видатків — особистих споживчих видатків (С), державних закупівель товарів і послуг (Дз), валових приватних внутрішніх інвестицій (Іп) і чистого експорту (Еч) — вимірюється ринкова вартість річного виробництва, тобто ВНП. Це означає, що С+Дз+Іп+Еч = ВНП.

Загальні видатки на річний випуск продукції в економіці передусім поступають населенню у вигляді заробітної плати, прибутку, відсотка і рентних платежів. При цьому важливо відзначити, що вартість загального обсягу продукції (ВНП) включає два види розподілу коштів, не пов'язаних з виплатою доходів (відрахування на споживання капіталу і посередні податки на бізнес).

Амортизаційні відрахування мають вигляд відрахувань на споживання капіталу. Вони показують обсяг капіталу, спожитого в ході виробництва за окремі роки. Саме амортизаційні відрахування і формують згадану вище різницю між валовими і чистими інвестиціями.

Посередні податки на бізнес компанії розглядають як витрати виробництва і тому додають їх до цін на продукти. До цього виду податків належать: загальний податок з продажу, акцизний збір, податок на майно, ліцензійні платежі і мито. Відрахування на відновлення спожитого капіталу і посередні прибутки на бізнес складають не пов'язані з виплатою доходу види розподілу ВНП. Сума, що залишається, являє собою заробітну плату, прибуток, відсоток і рентні платежі.

Винагорода за працю найманих робітників включає заробітну плату і безліч доповнень до неї, зокрема внески підприємців на соціальне страхування і до різноманітних приватних фондів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування і допомоги на випадок безробіття тощо.

Рентні платежі являють собою доходи, що отримують домовласники, які забезпечують економіку ресурсами власності. Відсоток — то виплати грошового доходу приватного бізнесу постачальникові грошового капіталу. Сюди не входять лише відсоткові платежі, що здійснюються державою.

Поняття «прибуток» розпадається на два види: доход на власність, або доход некорпоративного підприємницького сектора, і прибуток корпорації. Останній виступає у трьох формах: податків на прибуток корпорації, дивідендів і нерозподілених прибутків корпорації. Ці нерозподілені доходи корпорації, нарівні з відрахуваннями на відновлення спожитого капіталу, інвестують або зразу, або у майбутньому на створення нових заводів і купівлю устаткування.

На ґрунті валового національного продукту можна розрахувати і цілу низку інших показників. Від ВНП передусім необхідно відрізняти чистий національний продукт (ЧНП). Він визначається шляхом вирахування із ВНП відрахувань на споживання капіталу, які є вимірником обсягу інвестицій, що заміщаються, або обсягу капіталу, спожитого виробництвом протягом поточного року. Чистий національний продукт являє собою валовий національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань.

Особливе місце в системі економічних показників посідає національний доход (НД) — різниця між ЧНП і посередніми податками на бізнес. Національний доход може бути також визначений за допомогою розрахунку ВНП за доходами шляхом додавання всіх видів розподілу, за винятком амортизаційних відрахувань і посередніх податків на бізнес.

Важливою складовою частиною НД є особистий доход (Од), який визначається вирахуванням із національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток корпорацій і нерозподілених прибутків корпорацій, а також шляхом додавання трансфертних платежів. До останніх належать: виплати на страхування по старості і від нещасних випадків, а також допомога по безробіттю, яка ґрунтується на соціальних програмах;

виплати пенсій і допомоги по безробіттю; а також процентні платежі, що виплачуються урядом і споживачами.

Доход, що перебуває в особистому розпорядженні — це особистий доход за вирахуванням індивідуальних податків, які складаються із особистих подоходних податків, податків на особисте майно і податків на спадок. Доход після сплати податків являє собою доход, яким домогосподарства розпоряджаються у кінцевому вигляді. Та частина цього доходу, яка після сплати податків не витрачається на купівлю споживчих товарів, виступає у вигляді заощаджень.

2. Вплив ціни на валовий національний продукт

Величина ВНП залежить не тільки від фізичного обсягу виготовленої за рік продукції, а й від рівня цін, що має вигляд індексу. Індекс цін виражає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що складають «ринковий кошик» для даного тимчасового періоду, і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Формула виглядає таким чином:

Індекс цін = Ціна «ринкового кошика» даного року x100 даного року Ціна «ринкового кошика» базового року

Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ) з допомогою якого вимірюються ціни фактичного «ринкового кошика», що містить споживчі товари і послуги, куплені типовим міським жителем.Проте індекс цін ВНП, або дефлятор ВНП, більше пристосований, ніж ІСЦ, для вимірювання загального рівня цін. Це пояснюється тим, що індекс цін ВНП включає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни інвестиційних товарів, товарів, закуплених урядом, а також товарів і послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини дефлятор ВНП являє собою індекс цін, пов'язаний з коригуванням грошового (номінального) обсягу ВНП з урахуванням зміни цін. Номінальний ВНП відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, що існують на той момент, коли цей обсяг був вироблений.

Таким чином, з допомогою індексу цін ВНП можна порівняти ціну обсягу виробництва кожного даного року з ціною аналогічного обсягу виробництва базового року. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти рівні цін цих років. Підвищення індексу цін ВНП даного року порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на дефляцію. Врахування рівня цін при визначенні обсягу ВНП і НД особливо важливо для України, де гіперінфляція 1992 року перевищила 2000 %.

Інфляція, як і дефляція, ускладнює підрахунок валового національного продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВНП впливають зміни не лише фізичного обсягу всієї виготовленої продукції, а й рівень цін. Проте рівень життя людей залежить передусім від кількості товарів, виготовлених і реалізованих окремим індивідам, а не від цін, вказаних на етикетках даних товарів.

Показник ВНП, який виражає поточні ціни, тобто показник, не скоригований з урахуванням рівня цін, інакше називається нескоригованим, грошовим (вираженим у грошах за поточним курсом), або номінальним ВНП. Аналогічним чином показник ВНП, скоригований з урахуванням інфляції або дефляції, являє собою скоригований, виражений у грошах за незмінним курсом, або реальний ВНП.

Дефлятор ВНП для певного року свідчить про відношення сукупної ціни на товари поточного року до сукупної ціни аналогічного набору товарів базового року. Отже, дефлятор ВНП, або індекс цін ВНП, може бути використаний для того, щоб інфлювати (підвищувати грошове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) або дефлювати (знижувати грошове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) показник номінального ВНП. Результатом подібного коригування є отримання реального вираження ВНП для кожного року. Іншими словами, йдеться про ВНП у незмінних цінах базового року.

Найпростішим і прямим методом дефлювання або інфлювання номінального ВНП даного року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятковій формі. Це дає такий самий результат, як і складніша процедура ділення номінального ВНП на відповідний індекс і помноження отриманого результату на сто.

Таким чином, з допомогою показника реального ВНП вимірюється вартість загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін незмінний, починаючи з базового року і впродовж усього періоду, який розглядається. Реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції кожного року, виміряну у постійних цінах, тобто в грошах, які мають таку ж саму ціну, або купівельну спроможність, як і базового року. Реальний ВНП є значно точнішою порівняно з номінальним ВНП характеристикою функціонування суспільного виробництва.

2.Неповна зайнятість та рівень безробіття. Вплив безробіття на основні макроекономічні показники розвитку країни. Закон А.Оукена

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. За 2005 р. чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася майже на 3% порівняно з 2004 р. Протягом 2005 р. з різних причин залишили постійні робочі місця 20,6% робітників і службовців. Дві третини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна третина знайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних. Висока мобільність кадрів спостерігається переважно у виробничих галузях.

За даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності чисельність зайнятого населення віком 15–70 років за 9 місяців 2005 року становила 20,7 млн. осіб (на 382,8 тис. більше, ніж у відповідному періоді минулого року).

Рівень зайнятості населення в цілому по країні зріс з 56,8% за 9 місяців 2004 року до 57,9% за 9 місяців 2005 року.

Чисельність безробітних порівняно з відповідним періодом минулого року скоротилася на 354,2 тис. осіб та становила 1 млн. 553 тис. осіб.

Рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), склав 7% економічно активного населення проти 8,6% за 9 місяців 2004 року.

Суттєво скоротився рівень безробіття серед мешканців сільської місцевості (на 2,7 відсот. пункти) та склав 5,5% економічно активного населення у віці 15–70 років, серед міського населення – скоротився з 8,7% до 7,6%.

Внесок державної служби зайнятості у створення нових робочих місць: з понад 1 млн. створених протягом 2005 року нових робочих місць державною службою зайнятості шляхом надання дотацій роботодавцям було працевлаштовано 43,1 тис. безробітних; організували власну справу за підтримки служби зайнятості 50,5 тис. безробітних, які отримали одноразово допомогу по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю; центрами зайнятості було зареєстровано 430,5 тис. договорів між найманими працівниками та фізичними особами — підприємцями.

Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття –ситуація тимчасової незайнятості частини працездатного населення. У абсолютному вираженні вона характеризується чисельністю працездатного населення, що не має роботи і знаходиться в стані її пошуку; відносними показниками: рівнем безробіття, нормою безробіття, що визначається процентним співвідношенням загального числа безробітних до чисельності сукупної робочої сили, а також коефіцієнтом зайнятості, що розраховується як процентне співвідношення загальної кількості безробітних до загальної чисельності населення. Безробіття існує в таких основних видах: фрикційне, інституційне, структурне, технологічне та циклічне.

Фрикційне безробіття пов'язане з пошуками і чеканням роботи. Це безробіття серед осіб, для яких пошук місця роботи, що відповідає їхній кваліфікації й індивідуальним перевагам, потребує певного часу.

Інформація про вакансії і претендентів на робочі місця недосконала і її поширення потребує певного часу. Територіальне переміщення робочої сили також не може бути моментальним. Частина робітників звільняється за власним бажанням у зв'язку зі зміною фахових інтересів, місця проживання тощо. Тому фрикційне безробіття носить переважно добровільний і короткочасний характер: у цієї категорії безробітних є “готові” навички до роботи, що можна продати на ринку праці.

Структурне безробіття пов'язане з технологічними зсувами у виробництві, що змінюють структуру попиту на робочу силу. Це безробіття серед осіб, професії яких виявилися “застарілими” або менше необхідними економіці внаслідок науково-технічного прогресу. Структурне безробіття має переважно вимушений і більш довгостроковий характер, тому що в цієї категорії безробітних немає “готових” до продажу навичок до роботи, й одержання робочих місць для них пов'язано з фаховою перепідготовкою, що нерідко супроводжується зміною місця проживання.

Поєднання фрикційного і структурного безробіття утворює природний рівень безробіття (або рівень безробіття при повній зайнятості), що відповідає потенційному ВВП. Ряд економістів вважають неприйнятним використання терміна “природний” стосовно безробіття, викликаного структурними зсувами. Тому в макроекономічній літературі широко використовується термін NАIRU (Non-Accelerating Inflation Rate of Unemployment), що фіксує увагу на тому, що цей стійкий рівень безробіття стабілізує інфляцію, тобто фактична інфляція дорівнює очікуваній.

Циклічне безробіття являє собою відхилення фактичного рівня безробіття від природного. У період циклічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне; у періоди циклічного підйому циклічне безробіття відсутнє.

Розрахунки фактичного і природного рівнів безробіття ускладнюються тим, що критерії віднесення окремих осіб до категорій зайнятих або безробітних достатньо рухомі. Звичайно безробітними вважаються ті, хто не має роботи на момент проведення статистичного обстеження, але активно шукають її і готові приступити до роботи негайно. Люди, що мають роботу, а також усі зайняті неповний робочий день або тиждень, відносяться до категорії зайнятих.

Сукупність зайнятих і безробітних утворює робочу силу. Особи, що не мають роботи й активно її не шукають, вважаються вибулими зі складу робочої сили. До їхнього числа відносяться особи працездатного віку, що потенційно мають можливість працювати, але за якихось причин не працюють: учні, пенсіонери, бездомні, домогосподарки, ті, хто припинили пошуки роботи і т.д. До складу робочої сили також не включаються особи, що знаходяться тривалий час в інституціональних установах (психіатричних лікарнях, в'язницях і т.д.).

Зв'язок між рівнем циклічного безробіття і зменшенням фактичного обсягу продукту в порівнянні з обсягом продукту при повній зайнятості показує закон Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує його природний рівень на 1%, то економіка недотримує реального ВВП на 2,5 %.

Закон Оукена використовується при підрахунку потенційних втрат, пов'язаних з циклічним безробіттям.

Згідно з законом Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВНП у порівнянні з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти при своїх потенційних можливостях.

Відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних груп населення.

Під час безробіття через тривалі періоди бездіяльності втрачається кваліфікація робітників, що може згодом зумовити зниження заробітної плати чи звільнення з роботи.

3.Автономні чинники впливу на інвестиційний попит

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного і приросту реального капіталу.

Відповідно розрізняють валові і чисті інвестиції, перші перевищують останні на величину амортизації.

Існує досить багато концепцій, теорій і гіпотез, що описують прийняття інвестиційних рішень інвесторами.

Надзвичайно важливо виявити мотиви, на підставі яких підприємці приймають рішення про інвестування, і з'ясувати чинники, через котрі ці мотиви можуть бути формалізовані у відповідних моделях.

Обсяг інвестицій визначається декількома чинниками:

• ставка відсотка. Збільшення ставки відсотка збільшує витрати, тому обсяг інвестицій скорочується;

• фінансові обмеження. Можливості фірм в інвестуванні визначаються відповідно до фінансових обмежень у кредитах;

• податкова система. Оподатковування впливає на накопичення капіталу і, отже, на інвестиції. Основним податком, що впливає на інвестиції, є податок на прибутки корпорацій – пропорційний податок із прибутку. Впливати на обсяг інвестицій можна зміною політики оподатковування;

• ринок цінних паперів. Фірми покривають видатки на інвестиції не тільки за рахунок кредитів і поточних прибутків. Фірми також можуть емітувати і продавати свої акції. Коливання на ринку цінних паперів впливають на прибутки, одержувані від продажу акцій. Отже, ринок цінних паперів впливає на інвестиції.

Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. Фактори, які впливають на мінливість інвестицій:

• тривалість строку служби інвестиційних товарів. Тому закупки нових інвестиційних товарів можуть бути відкладені, що зменшить інвестиції. Оптимістичні прогнози можуть вплинути на прийняття рішення про модернізацію, нове будівництво, що приведе до зростання інвестицій;

• нерегулярність інновацій. Значні нововведення виникають нерегулярно, це, в свою чергу, впливає на мінливість інвестицій;

• поточні прибутки є дуже мінливими. Підприємства інвестують лише тоді, коли відчувають, що інвестування буде прибутковим. Між тим поточний прибуток дуже часто змінюється, тому й інвестиційні стимули мінливі. Крім того, прибуток є основним джерелом інвестицій, а значить його нестабільність посилює мінливість інвестицій;

• мінливість очікування. За умов тривалого строку служби основного капіталу прийняття інвестиційних рішень здійснюється, виходячи з очікуваного чистого прибутку. Фірми прогнозують умови інвестування, переглядають деякі події, що можуть привести до значних змін умов підприємництва в майбутньому.

Необхідно зазначити, що з ряду причин очікується, що ринкова цінність фірми буде відрізнятися від відновленої вартості її фізичного капіталу. Однією з причин є існування невловимих активів. Цінність фірми може зрости за рахунок таких чинників, як володіння патентами, ліцензіями, фірмовою роздрібною й оптовою торгівлею, репутацією серед споживачів і так далі. Заснування нової фірми на порожньому місці вимагає часу і ресурсів.

З метою макроекономічного аналізу розрізняють індуційовані й автономні інвестиції.

Індуційовані інвестиції – інвестиції, що викликаються стійким ростом сукупного попиту (національного доходу).

Автономні інвестиції – інвестиції, що не пов'язані з ростом сукупного попиту, а здійснювані підприємцями з метою поліпшити своє становище на ринку.

Проте таке розмежування припустимо з метою типологічних характеристик чинників інвестиційного попиту і при проведенні ех роst аналізу, але при ех апtе аналізі не буде повною мірою коректним. Так, подані нижче базові концепції, хоча і згруповані якоюсь мірою за зазначеною типологічною ознакою, але кожна з них претендує на самостійне значення, значною мірою приходячись конкурентом іншій.

Одним із висновків, що випливає із консолідації рахунків домашніх господарств і фірм, є той факт, що домашні господарства в кінцевому рахунку володіють фірмами, і що діяльність фірм впливає на розмір багатства домашніх господарств. На практиці фірмами можуть володіти безпосередньо домогосподарства (ми говоримо про акції, або про долі в капіталі фірми, акціонерної власності), або фірми можуть запозичати ресурси з обіцянкою оплатити їх у майбутньому (вони випускають боргові зобов'язання). Акціонери, таким чином, називаються залишковими претендентами, тому що вони претендують на те, що залишається у фірм після того, як ті зробили усі витрати, погасили борги (здійснили виплати по облігаціях і повернули борги банкам) і заплатили всі податки. Точно так само, якщо фірма оголошується банкрутом, то ті, хто боргував їй (тримачі облігацій, банки й інші кредитори), мають переваги перед власниками акцій.

Список використаної літератури

1. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.

2. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. — К.: Знання , 2006. — 263 с.

3. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 89 с.

4. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. — Харків: Факт, 2003. — 199 с.

5. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. — Кіровоград, 2004. — 139 с.

6. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. — К.: Основи, 2000. — 588 с.

7. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. — 2-е вид., доп.. — К.: Професіонал, 2004. – 394 с.

8. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2002. — 614 с.

9. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

10. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. — К.: Каравела, 2006. — 174 с.