Вступ

Актуальність теми. Економічна ситуація, яка склалася в Україні, вимагає нового підходу до вирішення назрілих проблем. Сьогодні питання економічного, соціального та екологічного розвитку держави потребують нагального вирішення. Адже саме забезпечення стійкого розвитку економіки України дозволить вийти на якісно новий рівень та підвищити рейтинг країни в світовому співтоваристві.

Стійкий розвиток економіки країни є одним з визначальних факторів ефективності інтеграції держави в міжнародні організації, що визначає її місце в системі прийняття рішень глобального масштабу. Проте зважаючи на низький рівень економічного розвитку, що підтверджується падінням рівня ВВП; соціальну нестабільність у суспільстві, що підтверджується низьким рівнем соціального забезпечення та політичною ситуацією в країні; низький рівень екологічної безпеки, що пов’язано з відсутністю дієвого механізму регулювання екологічної діяльності підприємств, Україна не має вагомого значення у врегулюванні економічних відносин в світовому масштабі, незважаючи на значний природній, виробничий і трудовий потенціал.

Зважаючи на вище викладене необхідно переглянути існуючі вітчизняні механізми регулювання стійкого розвитку економіки держави, шляхом визначення критичних місць такого розвитку та кожної його складової зокрема (економічний, екологічний та соціально-інституційний виміри стійкого розвитку).

1. “Сильні” та “слабкі” сторони національної економіки

Україна обрала модель еволюційного типу, якій притаманно поетапне і поступове впровадження ринкових відносин. Тривалість становлення даної моделі триває 10-15 р. і характеризується помірними змінами та перетвореннями. Перебудова української економіки на ринкові умови розпочалась із утворенням самостійної держави, хоча перші спроби розпочинались ще у складі радянського союзу.

Нові виклики світової економіки в XXI столітті поставили Україну перед об’єктивною необхідністю розвитку в умовах глобалізації. Доля України не може не викликати побоювань тому, що вона виявилася неготовою до глобальної конкуренції і глобальної інтеграції. Проблеми соціально-економічного розвитку України в умовах глобалізації пов’язані з тим, що країні приходиться вирішувати питання оптимального включення в глобальну економіку в умовах незавершеної системної соціально-економічної і політичної трансформації.

Соціально орієнтована ринкова економіка, як свідчить світовий досвід, має великі переваги перед планово-директивною, бо поєднання ринкового механізму з економічним регулюванням держави забезпечує ефективніше її функціонування і розвиток. Щоб домогтися значних успіхів у розвитку української економіки і піднесення добробуту населення, необхідно об’єднати ринкові перетворення з технічним переозброєнням економіки, перейти на новий технологічний спосіб виробництва. З огляду на це, перехідний період для української економіки має передбачити як перехід до ринкової економіки, так і до постіндустріального (інформаційного) суспільства.

Як і будь-яка економічна модель, система ринкових відносин не є ідеальною, а має низку переваг та недоліків, які безпосередньо впливають на життя суспільства в цілому та кожного мешканця зокрема. Головна мета суспільства — максимально пристосувати дану модель до власних інтересів суспільства.

Перехід України до ринкової економіки одночасно означає подолання відносної самоізоляції та необхідність органічного входження на рівноправних умовах до системи світового господарства у русло загальноцивілізаційних процесів. На сьогодні внутрішній ринок України перебуває у складному становищі, зумовленому радикальною трансформацією економічних відносин. Водночас, формування вітчизняного ринкового середовища визначається складними та суперечливими процесами глобалізації світогосподарського розвитку та послідовним переходом багатьох країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього ринку [1].

Набуття Україною статусу країни з ринковою економікою передбачає, що функціонування механізму реалізації зовнішньоекономічних зв’язків України має бути спрямоване, перш за все, на реалізацію загальнодержавних інтересів. Це обумовлює зберігання до певної міри державної монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Вона має знаходити свій прояв у конкретних методах державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків [2].

Вичерпність матеріальних чинників виробництва як джерела економічного зростання української економіки зумовлює її перехід до інноваційної стратегії розвитку. Це передбачає модернізацію виробничого базису країни на основі інформаційно-інноваційних технологій, тобто розвиток інформаційної економіки [3].

Економічні інтереси зазнавали структурних змін разом із зміною суспільного ладу та типу власності. На кожному історичному етапі розвитку країна має різні економічні та соціальні інтереси. Ринкова система на перше місце ставить інтереси споживача та покупця. Тому важливим елементом підприємницької діяльності стала конкурентоспроможність фірми-підприємства.

Ринкові відносини передбачають розширення зовнішньоекономічних зв’язків та вихід на світовий ринок і, як наслідок, сприяння розвитку економіки країни та досягнення ефективності від діяльності. Ринкові відносини мають велике значення як в Україні, так і за її межами, так як вони дозволяють добиватися високої ефективності суспільств, виробництва, завдяки ринковим відносинам:

— відбувається зростання внутрішніх та зовнішніх національних ринків;

— створюються національні банківські структури;

— стійкими темпами зростає обсяг світової торгівлі, доля якої в світовому ВВП має тенденцію до підвищення;

— зростає значення транснаціональних корпорацій та банків у світовій економіці [5].

Загострення конкурентної боротьби на тлі загального спаду виробництва стимулює суб’єктів підприємницької діяльності не тільки до підвищення власної ефективності на основі використання передових техніки та технологій, модернізації виробництва, підвищення якості та розширення асортименту продукції, зниження собівартості та цін на власну продукцію. Дедалі частіше застосовуються «правила гри», які суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності, недобросовісні методи конкуренції, які в кінцевому підсумку завдають істотної шкоди суспільству. Це дає підставу для думки, що ринкова конкуренція може призвести до суперечливих викликів, абсолютно не зрозумілих за наслідками для людей і з загрозою для свободи вибору.

Одним з ключових напрямів економічної стратегії України в посткризовий період є завершення ринкової трансформації сільського господарства через введення права вільного продажу землі, ціноутворення та розвитку інфраструктури з метою забезпечення продовольчої безпеки України, гарантування соціально-політичної стабільності у суспільстві, виживання і розвитку нації [8, c. 44].

На сучасному етапі українську економіку визнано економікою змішаного типу, що функціонує на оптимальному співіснуванні різних форм власності, а саме: державної, комунальної, приватної та змішаної.

В Україні державними органами правління розробляються різні стратегії розвитку для стабілізації економічних процесів та подолання певних недоліків ринкової системи. Значні корективи до загальнонаціональних інтересів вносять глобалізаційні процеси, що здійснюються в усьому світі.  Сучасна економічна реальність переконливо свідчить, що перспективи, темпи і загальний вектор соціально-економічного прогресу національних господарств у тій, чи іншій мірі визначається глобалізаційними процесами та спроможністю національної економіки протистояти глобальним викликам [6, c. 156].

Перехід до ринкової економіки приніс і низку негативних наслідків, які не були спрогнозовані економістами або ж не враховані до уваги. Запровадження ринкових відносин в Україні гостро висвітлює загальну для перехідних економік проблему — не ефективне використання наявних ресурсів, витратність виробництва на мікро- та макрорівні [5].

Зокрема наразі виділяють такі основні недоліки функціонування ринкової системи України:

• величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам близького і далекого зарубіжжя;
• відставання сектора економіки, який виробляє товари, від сектора економіки, який їх споживає;
• паливно-енергетична залежність від Росії;
• занадто сильний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектора, який виробляє товар;
• криміналізація стосунків між державним апаратом і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;
• Україна занадто відірвана від світової економіки. · переведення економіки у ліберальне русло [4].

Тобто, аналіз загального стану економіки показує, що ринкові відносини внесли значну розбалансованість та хаотичність замість результатів, що очікувались. Це свідчить про низький рівень прогнозування та передбачення наслідків.

2. Ідеальна економічна модель для України

На сучасному етапі Україні вдалося подолати етап перехідної економіки, але країна ще не володіє усіма ознаками ринкової економіки, тому її відносять до змішаного типу. Відбувається процес формування моделі ринкової економіки відповідно до суспільних інтересів. Процес формування нової економічної системи на основі ринкових відносин, який переживає сьогодні Україна, породжує комплекс суперечливих підходів як на науково-теоретичному рівні, так і в практичних цілях щодо двох головних проблем трансформації економіки: методів трансформації та параметрів цільової моделі ринкової економічної системи країни [7, c. 277].

Ринкова економіка за своєю природою охоплює три основні принципи: приватну власність, домінування особистого інтересу, існування конкуренції.

Одним з найбільш негативних наслідків впровадження ринкових відносин була тіньова приватизація.

Сучасні напрямки державної політики як у зовнішньоекономічній, так і у регіональній політиці спрямовані на створення економічних зон, єдиного світового простору та зниження значень державних кордонів. Головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України є євроінтеграція. Дані напрями сприяють поглибленню міжнародного поділу праці, що покращить якість виробництва.

Необхідність у конкурентоспроможності примусить виробників виготовляти товари та послуги, які відповідатимуть міжнародним стандартам. Спрямування українських орієнтирів на європейську інтеграцію підвищує ефективність використання наявних ресурсів.

На нашу думку, стрижнем української моделі національної конкурентоспроможності є її порівняльні та технологічні конкурентні переваги. Серед них особливо виділяються: вигідне геоекономічне розташування країни; різноманітні запаси природних ресурсів; численні кваліфіковані трудові ресурси; потужна матеріально-технічна база; наявність в деяких галузях промисловості, особливо в аерокосмічній, унікальних передових технологій, які спираються на розвинутий науковий та високий інтелектуальний потенціал виробничого персоналу. Однак реалізація національних конкурентних переваг на практиці ускладнюється цілим рядом конкурентно уразливих місць у вітчизняній економіці.

Проблема формування висококонкурентної національної економіки є на сьогодні ключовою, оскільки практика свідчить про те, що більшість вітчизняних суб’єктів господарювання виявились неконкурентоспроможними на світових ринках, що зафіксували дані рейтингів авторитетних міжнародних організацій, згідно з якими Україна посідає одне із останніх місць серед країн, представлених у цих дослідженнях [3, c. 20-21].

У міжнародних рейтингах конкурентоспроможності Україну традиційно зараховують до країн, які розвиваються та характеризуються підвищеною політичною і економічною нестабільністю, несприятливим інвестиційним кліматом і високими ризиками господарської діяльності.

Аналізуючи функціонування соціально-економічного ладу України, можна підсумувати вплив ринкових реформ на українське суспільство. Перший висновок: конструктивної перспективи у формуванні капіталізму в країни немає, цивілізованого капіталізму Україні не створити. Обґрунтовуючи висновок, економіст зазначає, що капіталізація суспільства не дала очікуваного ефекту. Конкурентоспроможність української економіки не підвищувалась, а навіть падала. Та найголовніше – вона не забезпечила очікуваного прискорення НТП. Адже саме за низькі темпи науково-технічного прогресу реформатори найчастіше картали радянський лад. Виявилося, що соціально-економічний лад в Україні змінився в бік капіталізації, а НТП не активізувався. Закінчився 18-й рік самостійності, а в країні до цього часу не побудовано жодного великого сучасного підприємства. Конструктивної перспективи у нинішнього соціально-економічного ладу немає – це криміналізоване перехідне до капіталізму суспільство. Корупція і хабарництво є неусувними на тому шляху, який обрала Україна. Можна вважати цілком доведеним факт: чим більше було введено в країні прозахідної демократії, тим масштабнішим стали хабарництво і корупція. Другий висновок: в результаті реформ в Україні склалися соціально-економічний лад, що не піддається легітимації, і віртуальне суспільство, засноване на насильницькій приватизації. Жодної конструктивної перспективи у цього суспільства немає. Цей висновок можна обґрунтовати таким чином: «Якщо народ побудував підприємство, то воно його і нічиє більше, бо ніяк не відмінити об’єктивний закон виробництва-привласнення. Правда, похідне привласнення може відбутися через, наприклад, закономірний розподіл продукту праці, через еквівалентний обмін продукцією. Усе це має відповідати об’єктивним законам розподілу і обміну (тобто інтересам об’єктивних власників) і чинитися з їх волі. Проте ніхто з влади ніде і ніколи (принаймні в СНД і в Україні) навіть формально не питав трудящих – об’єктивних власників одержавленого майна, – чи згодні вони на приватизацію, чи хочуть вони її». Тому найістотнішою ознакою приватизаційного процесу стала делегітимація одержавленої власності. За різними оцінками, в Україні приватизовано до 90 % колишнього одержавленого майна. Суспільний лад змінено, соцбудівництво «скасовано». «Проте було створено дивне суспільство, в основі якого лежить переважно нелегітимна власність, легітимувати яку ніяк не вдається. Звичайно, частина теперішньої приватної власності створена за нових умов приватного підприємництва, але основу її утворює нелегітимно приватизоване одержавлене майно. Легітимувати його не вдається, а відтак, не вдається легітимувати суспільство, засноване на такій приватній власності». Третій висновок: в результаті реформ в Україні побудоване чуже трудящому народу суспільство. Цей висновок ґрунтується на тому, що демократизація економічної системи не відбулася. Приватизацію одержавленого майна було проведено в інтересах не народу, а олігархів і чиновництва. Від лібералізації економіки виграв лише великий капітал, працюючи, головним чином, на експорт. В Україні сформовано не демократичний, а експлуататорський лад, за якого більшість народу нещадно експлуатується купкою олігархів. Обіцяного реформаторами соціального суспільства в Україні не вийшло: вона поповнила перелік тих країн, у яких людина, що працює повний робочий день, бідує. Загальний висновок: гострі проблеми функціонування реформованого українського суспільства потребують ґрунтовного об’єктивного аналізу і врахування його результатів у господарській практиці [1, с.58-61].

Висновки

Отже, важливим для сучасних пріоритетів держави знайти найвигіднішу позицію, враховуючи геополітичне розташування країни. В процесі глобалізації перед країною відкривається унікальна можливість використати територіальне місцезнаходження України. Транспортування експортної продукції територією України є прибутковою для держави, тому необхідно налагоджувати дипломатичні зв’язки з країнами-експортерами.

Впровадження ринкових відносин має на меті забезпечення економічної безпеки, тобто стабілізація розвитку та максимізацію ефективного використання ресурсного потенціалу країни. Міжнародна інтеграція включає в себе міжнародний поділ праці, що покращує ефективність трудових ресурсів.

В сучасних умовах ринкової трансформації економіки і суспільства України виняткового значення набуває наукове обґрунтування економічної стратегії, спрямованої на досягнення сталого економічного росту та піднесення на цій основі соціальних стандартів більшості населення.

Економічні інтереси як найбільш узагальнена форма прояву економічних відносин складають суперечливу цілісну систему. Поглиблене пізнання їх становлення та розвитку пов’язане із виявленням внутрішніх тенденцій суспільного відтворення й імпульсів, що призводять до змін і структурного наповнення у системі інтересів. Методологічною базою дослідження останніх виступають концептуальні положення класичної, неокласичної, інституціальної, менеджереальної, агентської та інших наукових шкіл, представниками яких пропонуються різноманітні версії щодо розуміння природи, сутності, місця і ролі інтересів у соціально-економічних процесах. Розвиток теорії економічних інтересів розкрито та критично проаналізовано у довготерміновій ретроспективі. Показано, як започатковані ще античними філософами теоретичні конструкції тлумачення проблем економічних інтересів піддавалися суттєвим змінам і наповнювалися новим змістом.

Отже, економічні інтереси суспільства мають специфічний та особливий характер завдяки впливу ринкових відносин, оскільки сучасне суспільство в значній мірі формується під впливом зовнішніх факторів. Ринкова економіка включає в себе постійні зміни, вдосконалення, виправлення недоліків з метою стабільного розвитку та задоволення потреб усіх членів суспільства.

Список використаної літератури

1. Гош О. Функціонування соціально-економічного ладу України / О. Гош // Економіка України. – 2009. – № 10 (575). – С. 54-61.
2. Грішнова О. А.Трансформація репродуктивної поведінки під впливом освітніх чинників. / О.А. Грішнова, В.П. Думанська // Демографія та соціальна економіка. – 2010. – № 1. – С. 72-80.
3. Даниленко О.Л. Відкрита економіка як передумова взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Економічна серія. – 2005.– № 668. – С. 19-23.
4. Дубровський М. Система і трансформації: Програмне забезпечення розвитку сучасного профспілкового руху в Україні / М. Дубровський, А. Андрущенко // Профспілки України. – 2002. – № 5. – С. 25-28.
5. Курило С.В. Ринкові відносини, їх суб’єкти та об’єкти / С.В. Курило // Інноваційна економіка. – 2011. – №20. – С. 178-181.
6. Новак А.Я. Як підняти українську економіку : монографія / А.Я. Новак. – Вид. 3-тє, доп. – К. : «Гнозіс», 2011. – 368 с.
7. Стефанишин О.В. Людський потенціал ринкової економіки України / О.В. Стефанишин // Науковий вісник НЛТУУ: Зб. наук-техн. праць. – Львів: НЛТУ України, 2006. – Вип. 16.1. – С. 276–284.
8. Татаренко Н.О. Нові акценти в економічній стратегії України в посткризовий період / Н.О. Татаренко, А.М. Поручник // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журнал. – Вип. 2. – К. : НАУ, 2010. – № 1. – С. 42-58.