Вступ.

1. Правовий режим майна суб'єктів підприємництва.

2.Майно у сфері підприємництва та джерела його формування.

3. Приватизація державних i комунальних підприємств. Використання природних pecypciв у підприємницькій діяльності

4. Правове регулювання прав інтелектуальної власності в підприємницькій діяльності.

5. Цінні папери та корпоративні права у підприємництві.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Термін «майно» в законодавстві України і літературі вживається в різних значеннях. Найчастіше під майном фізичної чи юридичної особи, в тому числі сільськогосподарського товаровиробника, розуміють сукупність речей, належних їм на тому чи іншому праві: власності, повного господарського відання, оперативного управління, за договором оренди тощо.

Отже, майном суб'єктів сільського господарювання вважаються їх матеріальні та нематеріальні активи, крім того, до складу майна включаються і пасиви. При класифікації видів майна варто звернути увагу на поділ майна на рухоме і нерухоме, що має важливе значення для аграрного сектора. До нерухомого майна належать земельні ділянки, ділянки надр, відокремлені водні об'єкти і все, що пов'язане з землею: ліси, багаторічні насадження, будівлі, споруди.

Необхідною передумовою здійснення будь-якої виробничо-господарської діяльності, в тому числі і в аграрному секторі економіки, є володіння суб'єктів господарювання засобами виробництва і майном, що використовується у процесі такої діяльності.

Законодавством визначаються основні джерела формування майна суб'єктів господарської діяльності. Так, згідно з п. 4 Закону від 27 березня 1991 року «Про підприємства в Україні» воно може формуватися за рахунок таких джерел: грошових і матеріальних внесків засновника чи засновників; доходів, одержаних від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходів від цінних паперів; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; надходжень від роздержавлення і приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатних чи благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян; інших джерел, не заборонених законодавчими актами України.

1. Правовий режим майна суб'єктів підприємництва

Правовий режим майна позначає сукупність вимог, що пред’являються до майна в разі його набуття, використання в процесі господарської діяльності, вибуття. Правовий режим майна не слід сприймати лише з позиції розпорядчих можливостей суб’єкта. У господарській діяльності він виявляється в установленні особливих правил обліку майна, порядку погашення його вартості, віднесення вартості майна на собівартість і т. ін.

Нерідко під майном розуміють не тільки речовий склад, але й нематеріальні цінності, тобто не тільки речі, а й гроші та цінні папери, майнові права, роботи та послуги, інформацію, результати інтелектуальної діяльності.

Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права — право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна.

Господарська діяльність може здійснюватися також на підставі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Майно суб’єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Майнову основу господарювання становить право власності. Це — речове право, що характеризується найбільш повним, абсолютним, винятковим, безпосереднім і безстроковим володінням особи річчю, поєднане зі ставленням до речі як до своєї, обмеження якого допускається тільки в передбачених Конституцією і законом випадках.

Суб’єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК.

Види власності: державна, комунальна і приватна. Господарський кодекс передбачає так звану колективну власність,

з приводу чого з-поміж правознавців існує певне непорозуміння. На нашу думку, інститут колективної власності не може бути реалізований у сучасній правовій системі України.

Правову базу здійснення права власності становить Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року.

Право господарського відання є правовою формою майнового статусу суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавчими актами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Правом оперативного управління визнається правова форма майнового статусу суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, установлених законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати в суб’єкта господарювання надлишкове, а також не використовуване майно та майно, використовуване ним не за призначенням.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі права оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарською організацією, до складу якої вони входять.

Крім того, майно може використовуватися суб’єктом господарювання на підставі оренди. Оренда — це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

2.Майно у сфері підприємництва та джерела його формування

Майно підприємства формується при його створенні, тобто це грошові та матеріальні внески засновників. Згідно з законом «Про підприємства в Україні» засновниками підприємств можуть бути: власник або власники майна; уповноважений власником (власниками) орган чи підприємство, організація; трудовий колектив у випадках і порядку, передбачених законодавством України.

Розмір і порядок утворення майна мають бути визначеними в установчих документах. Так, в установчому договорі узгоджуються загальний обсяг витрат, що передбачаються для підприємства, статутний фонд і його частка в загальному обсязі витрат; вклади засновників у речовій формі.

Для одержання доходів від реалізації продукції підприємство здійснює її на основі прямих угод (контрактів), одержаних замовлень і державних контрактів, через товарні біржі, мережу власних торговельних організацій. Придбання матеріально-технічних засобів для власного виробництва і капітального будівництва підприємство здійснює також через систему прямих угод або через товарні біржі та інші посередницькі організації (ст. 22 закону «Про підприємства в Україні»).

Одним із джерел формування майна підприємства є доходи від Цінних паперів (акцій, облігацій, казначейських зобов'язань держави, ощадних сертифікатів, векселів). Власники цінних паперів одержують від них дивіденди, можуть їх купувати, продавати, обмінювати, як і інші товари.

Закон «Про підприємства в Україні» до джерел формування майна відносить капітальні вкладення, кошти від роздержавлення і приватизації власності та придбання майна іншого підприємства

Для сільськогосподарських підприємств джерелами формування майна є також посіви та посадки сільськогосподарських культур і насаджень, розведення продуктивної і робочої худоби, птиці бджолосімей; зведення у встановленому порядку виробничих житлових, культурно-побутових та інших будівель і споруд; використання наявних на земельних ділянках загальнопоширених корисних копалин, лісових угідь і водних об'єктів.

3. Приватизація державних i комунальних підприємств. Використання природних pecypciв у підприємницькій діяльності

Конституція України визначає, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності відповідно до закону (ст. 41). Але найефективнішим є використання для потреб господарювання приватної власності.

Конституція України визначає право людини на приватну власність як непорушне. Таким чином, легалізується приватна власність. Існування такої власності не визнавалося союзним законодавством, а особиста власність мала лише споживче призначення. Чинне законодавство передбачає, що об'єктом права приватної власності є майно як споживчого, так і виробничого призначення, отже, відкрився простір для здійснення господарської Діяльності приватними власниками.

4. Правове регулювання прав інтелектуальної власності в підприємницькій діяльності

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Це закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист економічної конкуренції", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.

Поряд з фізичними особами, власниками авторських прав можуть бути юридичні особи, що придбали окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за заповітом або в інших випадках.

Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за заповітом. При спадкуванні за законом спадкоємцями можуть стати тільки громадяни, що е законними спадкоємцями. При спадкуванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянину.

Суб'єктами авторського права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням творів.

Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо) (рис.1).

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності — це виключне право правовласника дозволяти або забороняти іншим особам користуватися результатами творчої діяльності [2, с.23]. Але в українському законодавстві закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що відображені на рис. 1. Тому в подальшому ми будемо користуватися саме таким поняттям права інтелектуальної власності.

Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності.

5. Цінні папери та корпоративні права у підприємництві

Сьогодні відносини, які складаються між учасниками цивільних та господарських відносин з приводу набуття, здійснення та розпорядженням корпоративними правами, регулюються трьома головними нормативно-правовими актами, зокрема ЦК України, ГК України та Законом України «Про господарські товариства», низкою інших законів та підзаконних нормативних актів. Однак практичне застосовування їх положень до відносин, пов’язаних із набуттям, здійсненням та розпорядженням корпоративними правами, дає підстави зробити висновок про їх неузгодженість між собою. Це часто стає причиною того, що у правозастосовній практиці виникають проблемні питання щодо правильного застосування деяких норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства» при врегулюванні відносин, пов’язаних із набуттям, здійсненням та розпорядженням корпоративними правами.

Більшість проблемних питань, що виникають у зв’язку із набуттям, здійсненням та розпорядженням корпоративними правами, передусім обумовлені відсутністю у законодавстві єдиного концептуально виваженого поняття корпоративного права як об’єкта цивільних прав.

Сьогодні визначення поняття «корпоративних прав» законодавцем наводиться у двох різних за спрямованістю правового регулювання законодавчих актах. Першим з таких є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так, відповідно до п. 1. 8 ст. 1 цього Закону корпоративне право визначається як право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. За змістом наведеного визначення та спрямованістю правового регулювання згаданого Закону можна лише здогадуватись, що корпоративні права можна мати щодо юридичної особи, яка має статутний фонд незалежно від того, заснована така юридична особа однією чи кількома фізичними чи юридичними особами, та метою господарської діяльності якої є отримання прибутку.

Дещо схоже визначення корпоративних прав наводиться у ч. 1 ст. 167 ГК України. У наведеній нормі корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включає правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Таким чином, беручи до уваги зміст зазначеної норми, можна зробити висновок, що корпоративні підприємства, тобто підприємства, в яких управління їх діяльністю здійснюється на основі корпоративних прав, можуть утворюватися двома або більше засновниками за їх спільним рішенням у формі господарських товариств, кооперативних підприємств, та інших підприємств, що створюються на основі об’єднання майна двох або більше осіб, яке знаходиться у їх приватній власності.

У зв’язку з цим виникає питання, чи належать до корпоративних підприємства, які утворюються на основі майна, що перебуває у приватній власності однієї особи — засновника, та чи може засновник щодо такого підприємства мати корпоративні права. Адже, з одного боку, відповідно до змісту ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права може мати особа, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації незалежно від того, чи є така особа одноособово засновником (учасником) господарської організації та її частка у статутному фонді (майні) складає 100 відсотків. З другого боку, відповідно до змісту ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративні підприємства, тобто підприємства, в яких управління здійснюється на основі корпоративних прав, можуть утворюватися двома або більше засновниками за їх спільним рішенням у формі господарських товариств, кооперативних підприємств та інших підприємств, що створюються на основі об’єднання майна двох або більше осіб.

Висновки

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому, крім зазначених в ч. 1 ст. 133 ГК, праві відповідно до умов договору з власником майна. Отже ч. 2 ст. 133 ГК передбачає можливість визначення інших прав, які відносяться не до речових, а до зобов'язальних прав. Одним з них є, на нашу думку, право оренди цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його структурного підрозділу. Це право виникає на підставі договору суб'єкта господарювання з власником майна про здійснення на його (майна) основі цим суб'єктом самостійного господарювання. До прав, щодо яких йдеться в ч. 2 ст. 133 ГК, можна віднести іпотеку (заставу). Як встановлено в ч. 3 ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Це положення знайшло свій розвиток в ч. 4 ст. 133 ГК, згідно з якою держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Такий захист забезпечується незалежно від того, про яке право йде мова — чи то про право власності, чи про інші речові права.

Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. – 350 с.

2. Омелькін В. Швидка юридична допомога: науково-популярна література/ Віталій Омелькін,. — Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2006. — 255 с

3. Основи правознавства: Навчальний посібник/ В. П. Пастухов, В. Ф. Пеньківський, Л. М. Подкоритова; За ред. В. П. Пастухова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. — К.: Алерта, 2005. — 377 с.

4. Підприємницьке право: Навчальний посібник/ Людмила Ніколаєва, Олександр Старцев, Петро Пальчук, Л.Іваненко,. — К.: Істина, 2001. — 478 с.

5. Підприємницьке право: Підручник для студ. вузів/ Людмила Ніколаєва, Олександр Старцев, Лілія Кальчук, Лариса Іваненко; За ред. О. В. Старцева. — К.: Істина, 2005. — 594 с.

6. Підприємницьке право: Підручник. Кн. 2/ Людмила Ніколаєва, Наталія Безсмертна, Оксана Кашинцева, Людмила Кравченко,; Ред. О. В. Старцев; Київський національний торговельно-економічний університет. — К.: Істина, 2005. — 447 с.

7. Підприємницьке право України: Підруч. для вузів МВС України/ МВС України. Ун-т внутрішніх справ; За заг. ред. Р.Б.Шишки. — Х.: Еспада, 2000. — 479 с.

8. Підприємницьке право: Збірник нормативно-правових актів: Станом на 1 вересня 2004 року/ Укл. В. О. Кузнєцов. — К.: ЦНЛ, 2004. — 1273 с.

9. Правові аспекти підприємництва: монографія/ Ігор Аксьонов, Ольга Купченко,; Українська Консалтингова Мережа . — К.: УКМ, Б.р.. — 68 с