Вступ.

1. Поняття як форма мислення.

2. Типи відношень між поняттями.

3. Структура поняття.

4. Поділ понять.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Поняттям називається форма мислення, яка відтворює предмети і явища в їхніх істотних ознаках.

Із цього визначення випливає, по-перше, що поняття – це уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Тому поняття про предмети не можна змішувати із самими предметами, відбитими в цих поняттях. Поняття – це логічна форма думки, думка про предмет.

По-друге, поняття відтворює не все, що має предмет, не всі його ознаки, а тільки істотні.

Ознакою називається все те, в чому предмети схожі один з одним або чим відрізняються.

Будь-яке поняття має зміст і обсяг.

Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізняють його від інших схожих предметів. Так зміст поняття «крадіжка» складають такі ознаки: 1) таємне 2) викрадення 3)особистого майна громадян. Змістом поняття «угода» є такі ознаки: 1)дія, спрямована на 2) установлення, 3) зміну або 4) припинення 5) громадянських правовідносин.

З’ясування змісту понять має важливе значення для пізнання і практики. До того часу, доки ми не установимо зміст поняття, яке нас цікавить, його ознаки, нам не зрозуміла властивість предмета, що виражається цим поняттям, ми не можемо точно і чітко відмежувати цей предмет від суміжних із ним, допускаємо плутанину в мисленні.

Обсяг поняття – це сукупність предметів або явищ мислимих у понятті.[1]

1. Поняттяякформамислення

1. Поняття — це форма мислення, що відображає предмети та явища об'єктивного світу в їх суттєвих і специфічних ознаках, а також зв'язки і відношення між предметами та явищами.

Ознака предмета – це те, в чому предмети схожі чи відмінні один від одного. Кожний предмет має багато різних ознак. Одні з них характеризують окремий предмет і є одиничними, інші належать певній групі предметів і є загальними. Людини – індивідуальне (мова, очі, лице і т.д. – це одиничне; загальне – нація, професія і т. д.).

Є ознаки суттєві і несуттєві.

Суттєві(істотні) – ознаки предмета, які виражають його сутність.

Несуттєві– не виражають сутність і можуть належати і не належати предмету.

Суттєві ознаки можуть бути загальними і одиничними. В поняття, які відображають багато предметів, входять загальні і суттєві ознаки. (Людини – говорить, працює – є суттєві і загальні). Поняття, яке відображає один предмет (наприклад: Арістотель), разом з загальними суттєвими ознаками (людина, філософ) включені одиничні ознаки (засновник логіки і т.д.).

Поняття як форма мислення відображає предмети і їх сукупність в абстрактній, узагальненій формі на основі їх суттєвих ознак. Поняття полишене наглядності на відміну від чуттєвих форм пізнання: відчуттів, сприйняття і уяви. Ми не можемо уявити дерево взагалі. Поняття одна з основних форм наукового пізнання. Кожна наука має свої поняття в яких відображений тільки для неї одної властивий зміст (правова наука «покарання», «вина», «злочин» і т.п.). Разом з тим, поняття не містить всього багатства індивідуальних ознак але це дає йому абстрагуватись від несуттєвого і глибше проникати в дійсність речей.[2, с. 53-54]

Будь-яке поняття виступає у двох проявах як форма мислення і як форма пізнання, результат пізнавального процес.

У гносеологічному (пізнавальному) відношенні усі поняття є відображенням об'єктивного світу в мисленні людини, тобто "суб'єктивними образами об'єктивного світу"; у логічному відношенні вони є абстракціями та ідеалізаціями.

Поняття як форма мислення і як форма пізнання знаходяться у необхідному взаємозв'язку, що створює певну систему. Система понять це така сукупність абстракцій та ідеалізацій, які органічно взаємопов'язані між собою і знаходяться в певних взаємовідношеннях. Об'єктивною основою системи понять є процес відображення предметів і явищ об'єктивного світу в їхньому нерозривному взаємозв'язку і взаємовпливу. Головна особливість будь-якої науки полягає у системному пізнанні природних і соціальних явищ та процесів, а також відображенні результатів пізнання у системі понять.[3]

Поняття, як і інші форми думки, нерозривно пов'язане з мовою. Мовною формою виразу понять є слова і словосполучення (загальні імена, терміни, речення). Одні і ті ж поняття можуть мати різні мовні форми виразу. Смисл пов'язує слово з відповідним предметом, і слово виступає як безпосередній представник цього предмета, несучи в собі певне значення. Оскільки поняття поза словом не існує, може скластися думка, ніби вони перебувають у винятково жорсткому взаємозв'язку, навіть у відношенні тотожності. Проте поняття і слово відрізняються за своєю природою (слово матеріальне, а поняття ідеальне), і зв'язок між ними певною мірою умовний. Про це свідчить і те, що одні й ті самі поняття в різних національних мовах позначаються різними словами; і наявність таких явищ, як омонімія та синонімія; і те, що одне поняття нерідко виражається не одним словом, а цілим словосполученням.

Поняття розкриває зміст слів, що його виражають, і тому воно не тотожне слову. Нетотожність слова (терміна) і поняття виявляється і в тому, що термін залишається той же самий, а поняття, яке відображає предмет, змінюється, тобто змінюється зміст, смисл мовного виразу. Нового змісту в ході історичного розвитку науково-правового пізнання набувають і юридичні терміни.[4]

Кожний предмет чи явище володіє множиною ознак, властивостей, які в процесі практичної діяльності суб'єкт пізнає і фіксує за допомогою слів і словосполучень. Усі ознаки, властивості, якості, об'єктивно притаманні предметам і явищам, поділяють на суттєві і несуттєві, головні і похідні, необхідні і випадкові, специфічні та ін.

Процес мислення незалежно від спрямованості (чи міркуємо ми про космічні об'єкти, чи про числа, чи про історичні події тощо), незалежно від рівня (буденний рівень міркування чи науковий) реалізується й існує в трьох основних формах: понятті, судженні та умовиводі.

У практиці міркування ці форми взаємозв'язані між собою, тому виділяти серед них простіші і складніші немає сенсу. В підручниках з логіки, як правило, аналіз форм мислення починають з поняття і переходять відповідно до судження й умовиводу. Це зумовлено, з одного боку, методичними міркуваннями, а з другого тією роллю, яку відіграють поняття і судження в структурі умовиводу.

І все ж таки починати розгляд форм мислення з поняття має певний сенс. По-перше, з точки зору методики (і це мабуть головне), оскільки ми розбиваємо процес міркування на досить виразні складові частини. А, по-друге, з точки зору генезису форм мислення, теоретичного осмислення їх становлення. Тобто стає можливим показати, за допомогою яких засобів логіки вилучають форми мислення з природної мови, в якій вони знаходять своє втілення і в якій вони функціонують.

Поняття як форма мислення є такий спосіб відображення дійсності, коли предмет розкривається через сукупність його суттєвих ознак.

Тому мати поняття про предмет, це означає знати, які ознаки йому притаманні, в яких зв'язках і відношеннях він знаходиться з іншими предметами і чим він від них відрізняється. [5, с. 72-74]

2. Типи відношень між поняттями

Всі поняттяза змістом поділяються на: порівнянні і непорівнянні.

Порівнянні поняття — це поняття, які мають спільні родові ознаки.

Наприклад, для понять «троянда» і «тигр» можна встановити спільну родову ознаку: «бути живим створінням». Ці поняття є порівнянними.

Непорівнянні поняття —це поняття, які не мають спільних родових ознак.

Для понять «музика» і «потяг» навряд чи можна знайти спільну родову ознаку. Ці поняття є непорівнянними.

Певні відношення можна встановити лише між порівнянними поняттями.

Порівнянні поняттяподіляють на: сумісні і несумісні.

Сумісні поняття— це поняття, які мають спільні елементи обсягу, тобто їх обсяги повністю або частково співпадають.

Несумісні поняття— це поняття, які не мають спільних елементів обсягу, тобто їх обсяги не співпадають.

Відповідно до цього поділу понять у логіці відрізняють типи відношень між сумісними поняттями і типи відношень між несумісними поняттями. Розглянемо їх докладніше.

Існує три типи відношень між сумісними поняттями:

♦ відношення тотожності;

♦ відношення підпорядкування;

♦ відношення перетину.

1. Відношення тотожності

Відношення тотожності існує між поняттями, які хоча й мають різний зміст, але обсяги яких повністю співпадають.

Ще одним прикладом відношення тотожності може служити така пара понять: А — «стаття 186 Кримінального кодексу України» і В — «стаття, що передбачає відповідальність за грабіж».

Зазначимо, що тотожні поняття не слід плутати з абсолютними синонімами, які є різними термінами, що мають однаковий смисл і денотат (наприклад, «мовознавство» і «лінгвістика»; «правознавство» і «юриспруденція»). Абсолютні синоніми фіксують одне й те саме поняття, а для встановлення певних відношень необхідно мати, принаймні, два поняття (а не два різних терміни).

2. Відношення підпорядкування

Відношення підпорядкування існує між родовим поняттям і поняттям, що є одним з видів цього роду. Тобто йдеться про два поняття, обсяг одного з яких становить частину обсягу іншого поняття (включається в обсяг іншого поняття, однак не вичерпує його).

За обсягом видове поняття В є вужчим, ніж родове поняття А, але за змістом видове поняття В включає в себе родове поняття А.

Відношення підпорядкування не характеризує поняття, які виражають співвідношення частини й цілого, бо між такими поняттями відсутній родовий зв'язок. Наприклад, такі пари понять, як «книга» і «сторінкакниги», «район міста» і «місто», «університет* і «юридичний факультет», не знаходяться у відношенні підпорядкування.

Поняття, що перебувають у відношенні підпорядкування, такі два поняття, обсяг одного з яких повністю входить до обсягу другого, а обсяг другого — лише частково до обсягу першого

У такому відношенні перебувають поняття «поет» і «митець», «нейтрон» і «елементарна частка», «адвокат» і «юрист».

Перші в перелічених парах понять називаються підпорядкованими, а другі — підпорядковуючими. Вони співвідносяться як вид і рід. Це відношення треба відрізняти від іншого відношення — частини і цілого. Так, поняття «хвойний ліс» і «ліс» перебувають у відношенні підпорядкування, а «дерево» і «ліс» — у відношенні частини і цілого. Ці поняття несумісні, оскільки жодне дерево не є лісом, а ліс — деревом.

3. Відношення перетину

Відношення перетину існує між поняттями, обсяги яких частково співпадають. Маються на увазі такі поняття, до обсягів яких включаються спільні елементи, однак обсяг кожного з цих понять включає також предмети, що не є елементами обсягу іншого поняття-Спільні елементи обсягів понять А і В є носіями ознак обох понять.

Наприклад «студент» і «волейболіст». Графічно відношення цього типу зображується у вигляді кругів, які частково збігаються. Зображене на схемі можна передати такими трьома поняттями: «студент-волейболіст», «студент-неволейболіст» і «волейболіст-нестудент»

Існує три типи відношень між несумісними поняттями:

1. Відношення співпідпорядкування

Відношення співпідпорядкування існує між поняттями, які є різними видами одного роду. У даному випадку обсяги видових понять не співпадають і повністю включаються до обсягу родового поняття.

2. Відношення протилежностіВідношення протилежності (контрарності)

Відношення протилежності існує між поняттями, зміст яких відрізняється найвищою мірою, тобто:сума обсягів протилежних понять не вичерпує обсягу родового поняття; обсяги таких понять є двома крайніми видами в множині видів, які виділяються в межах певного роду (певного універсуму) на підставі якоїсь ознаки; одне з таких понять містить в собі ознаки, які не просто заперечують ознаки іншого поняття, а замінюють їх на протилежні.

3. Відношення протиріччя,відношення суперечності.

Відношення протиріччя існує між двома поняттями, які також є видами одного роду, але на відміну від відношення протилежності сума їх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто заперечує зміст іншого.[6, с. 36-38]

3. Структура поняття

Структура будь-якого поняттяскладається з двох основних компонентів: зміст та обсяг.

Зміст поняття— це сукупність суттєвих ознак предметів, на підставі яких предмети узагальнюються і виділяються в класи.

Треба зазначити, що під ознакою розуміють як властивості предметів, так і відношення між ними.З'ясуємо, що являють собою суттєві ознаки предметів.

Ознакиподіляють на: відмітні і невідмітні;

Відмітні ознаки— це ознаки, які притаманні тільки одному предмету й відрізняють його від усіх інших предметів.

Наприклад, відмітною ознакою трикутника є те, що сума його кутів дорівнює 180° градусам.

Невідмітні ознаки— це ознаки, які притаманні не лише предмету, що досліджується, а й іншим предметам.

Наприклад, наявність сторін, кутів буде невідмітною ознакою для трикутника (як для геометричної фігури).

Серед множини відмітних ознак виділяють клас суттєвих ознак.

Суттєві ознаки— це ознаки, які визначають якісну специфіку предмета, що досліджується, його сутність.

Наприклад, зміст поняття «грабіж» складають такі суттєві ознаки: 1) відкрите; 2) викрадання; 3) чужого майна.

Суттєві ознакиможуть бути: родовими чи видовими.

Родові суттєві ознаки— це ознаки такого класу предметів, у якому виділяється певний підклас.

Видові суттєві ознаки — це ознаки, на підставі яких виділяють підкласи в межах класу.

Наприклад, родовою суттєвою ознакою поняття «студент»буде «людина, що навчається», а видовою суттєвою ознакою — «навчатися у вищому навчальному закладі».

Зазначимо, що не всі відмітні ознаки є суттєвими, хоча кожна суттєва ознака є відмітною.

Наприклад, наявність у людини м'якої мочки вуха буде хоча і відмітною (бо жодна інша жива істота не має такої властивості), але не суттєвою ознакою людини. Навряд чи за допомогою такої ознаки можна зафіксувати сутність людини.

Похідниминазивають ознаки, які зумовлені основними, суттєвими ознаками і які неодмінно притаманні предметам.

Випадковимидля даного предмета чи сукупності предметів називають ознаки, які зумовлені зовнішніми факторами і які можуть бути, а можуть і не бути притаманні предмету.

Другою складовою частиною структури поняття є його обсяг.

Обсяг поняття— це клас предметів, які виділяються і узагальнюються в понятті.Кожному з цих предметів притаманні ознаки, що складають зміст поняття.

Наприклад, обсягом поняття «крадіжка» є всі злочини, яким притаманні суттєві ознаки цього поняття: 1) таємне; 2) викрадання; 3) чужого майна.

Предмети, що входять до обсягу поняття, називаються елементами обсягу поняття.

Предмет, сутність якого являє собою сукупність певних ознак символічно (формально) можна позначити так: А (а, б, в, г, д,.. п], де "А" — певний предмет чи множина предметів, "а, б, в, г, д,.. п" сукупність ознак.

Вивчення об'єкта і вирізнення окремих ознак з їх загальної сукупності, що притаманні цьому об'єкту думки, здійснюється на підставі методів аналізу та абстрагування.

У процесі свого об'єктивного розвитку предмети, явища можуть втрачати одні ознаки, набувати нові, що відповідно, відображається у створенні нових понять, які фіксують ці зміни.

Наприклад, «Київ» є елементом обсягу поняття «місто»;«Київський національний університет імені Тараса Шевченка»є елементом обсягу поняття «університет».

Для того, щоб визначити, чи є той чи інший одиничний предмет елементом обсягу певного поняття, необхідно перевірити, чи належать йому всі суттєві ознаки, що складають зміст цього поняття. Якщо у нього відсутня хоча б одна суттєва ознака, то цей одиничний предмет не можна визнати елементом обсягу такого поняття.

Це положення має важливе значення для юристів, особливо при вирішенні питання про кваліфікацію злочину. Якщо конкретне діяння не має хоча б однієї ознаки грабежу, то його не можна кваліфікувати як грабіж, тобто це діяння не може бути включене до обсягу поняття «грабіж».

Частини обсягу поняття (або його підкласи)— це будь-які сукупності елементів його обсягу, які виділяють на підставі специфічних (тобто несуттєвих) ознак, що не входять до змісту цього поняття.

Розглянемо, наприклад, поняття «конституція». Його змістомбудуть виступати такі ознаки: «бути І) основним; 2) законом держави», оскільки саме ці ознаки є суттєвими для множини предметів, що є конституціями.

Обсягомцього поняття буде клас всіх конституцій. Елементами обсягубудуть конституції окремих держав: України, Росії, Франції, Сполучених Штатів Америки тощо. Частинами обсягуможуть бути конституції європейських країн, країн Північної Америки, Азії тощо. Ці підкласи виділяють на підставі специфічної ознаки, що не входить до змісту поняття «конституція», а саме — ознаки географічного місце розташування держав. Якщо ж ми оберемо іншу специфічну ознаку, наприклад, час прийняття конституції, то отримаємо інший ряд підкласів: конституції, що прийняті у XIX ст., XX ст. тощо.[7, с. 49-51]

4. Поділ понять

Поділ понять опирається на такі логічні операції, як обмеження та узагальнення понять.

Обмеження – це логічна операція над поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття з ширшим обсягом (родового) до поняття з вужчим обсягом (видового) через додавання до змісту вихідного поняття ознак, які стосуються лише частини предметів його обсягу.

Узагальнення – це логічна операція, в результаті якої відбувається перехід від поняття з вужчим обсягом (видового) до поняття з широким обсягом (родового) шляхом збіднення його змісту, тобто вилучення специфічних для вихідного поняття видових ознак.

Усі поняття, крім нульових, мають обсяг. Проте саме слово (ім’я), яким позначаються певний клас предметів і відповідне поняття, нічого не говорять про цей клас, тобто його обсяг (це не стосується імен, якими позначаються деякі одиничні поняття). Саме завдяки операції поділу понять (точніше – поділу обсягу понять) і одержують цю інформацію.

Поділ поняття – логічна операція, за допомогою якої розкривається обсяг родового поняття через перелік його видів або елементів.

Поняття, що діляться, називаються поділюваними, а результати поділу— відповідні видові поняття – членами поділу. Поділюване поняття і члени поділу перебувають у відношенні підпорядкування (першому підпорядковані другі), а члени поділу між собою – у відношенні співпідпорядкування.

Завдяки поділу понять знання конкретизуються і систематизуються, а опосередковано відбувається осмислення упорядкованості, системності об’єктивного світу. Не випадково система поділів, використовувана в біологічній науці, називається систематикою.

Традиційно розрізняють два види поділу – поділ за видозмінною ознакою і дихотомію.

Поділзавидозмінною ознакою– поділ, з допомогою якого поділюване поняття мислено розбивають на види з урахуванням специфіки прояву певної ознаки в різних групах елементів цього обсягу.

Основою цього поділу є ознака, характерна для кожного предмета, який мислиться в цьому поділюваному терміні, але проявляється в ньому по-різному. Так, кожна людина має стать (цим люди подібні), проте різні люди мають різну стать. Ця відмінність і є об’єктивною основою для поділу обсягу поняття “людина” на “чоловік” і “жінка”.

Основою наведеного поділу може бути як одна ознака, так і дві й більше ознак. Не погодившись з цією істиною, довелося б визнати існування ще й третього виду поділу, основою якої є понад одна ознака.

Внаслідок поділу понять за видозмінною ознакою одержують різну кількість членів поділу – від двох (існують два пояси Землі – Південний і Північний) до нескінченності.

Дихотомічний поділ– поділ, членами якого є два суперечних поняття.

Основою цього поділу є наявність чи відсутність певної ознаки (ознак) у предметів, які мисляться в поділюваному понятті. Внаслідок такого поділу одержуються лише два члени поділу, які завжди є суперечними поняттями. Наприклад, предмети і явища можна поділити на красиві і некрасиві, спільноти людей – на нації і ненації. Графічна зображення дихотомії здійснюється дуже просто: круг, яким позначається обсяг поділюваного поняття, ділиться навпіл; одна половина цього круга зображує обсяг відповідного позитивного поняття, а друга — обсяг негативного (заперечного) поняття. Проста і сама “технічна” процедура здійснення дихотомічного поділу: обравши будь-яке поняття (не поділюване, а позитивний його різновид) і відповідне йому слово, додаємо до цього слова частку “не” – і поділ здійснено.

Класифікація– це складний, багатоступінчастий поділ (тобто система поділів), який проводиться з метою одержання нових знань стосовно членів поділу і систематизації цих знань.

Внаслідок класифікації поділюване поняття мислено розбивається на видові поняття, кожне з яких (за наявності основи) у свою чергу поділяється на підвиди.

Здійснюючи класифікацію, вдаються до різних видів поділу. Розрізняють два види класифікації – наукову і ненаукову. Основою поділів у першій є істотні ознаки предметів, які класифікуються, а в другій (штучній класифікації) – неістотні ознаки.

Іноді класифікацію поділяють на природну і штучну. Цей поділ збігається з попереднім, хоча в першому робиться акцент на поділі понять, а в другому — на поділі реальних речей. Наукова класифікація збігається з природною в тому розумінні, що якими є реальні (і в цьому розумінні — «природні») модифікації речей, такими є і відповідні видові поняття. Тобто поділ понять дублює поділ речей.

Поділ понять треба відрізняти від мисленого розчленування предметів. Так, ліси поділяють на листяні, хвойні та змішані, а розчленовують на дерева; речення поділяють на розповідні, питальні та спонукальні (чи на інші види, якщо беруть іншу основу поділу), а розчленовують на слова; основи слів поділяють на похідні й непохідні, а розчленовують на корінь, суфікс і префікс. Усі поняття, крім нульових, мають обсяг. Проте саме слово (ім'я), яким позначається поняття, мало що дає для розуміння його обсягу. Навіть добре знаючи зміст поняття, ми не завжди осягаємо його обсяг, клас предметів, які в ньому мисляться, різновиди цих предметів. І це зрозуміло, якщо брати до уваги те, що в будь-якому понятті мисляться лише ознаки, спільні для кожного елемента його обсягу. Тому необхідною умовою пізнання є поділ понять, завдяки якому впорядковується понятійний апарат науки, а відповідно осягається й об'єктивна упорядкованість предметного світу. Жодна наука не може обійтися без поділу. Причому деякі з поділів (особливо системи поділів, класифікації) є науковими відкриттями. Прикладом такого відкриття часто, і небезпідставно, називають таблицю Менделєєва.[8, с.78-80]

Висновки

Поняття є результатом тривалого процесу пізнання, його підсумком. Як своєрідні «комори знань», воусією відповідальністю, що «демократія» не належить до понять фізики». Оскільки це судження містить гранично бідну інформацію, воно не може вважатися визначенням. Хоча звідси не випливає, що будь-яке заперечне судження не може відігравати роль визначення.

Діяти доводиться за відсутності понятійного знання про предмети, тому звертаються й до інших засобів пізнання, які лише нагадують визначення понять. Йдеться насамперед про характеристику, портрет, опис, порівняння, вказівку тощо.

До перелічених засобів іноді звертаються і за умови наявності поняття про відповідний предмет. Річ у тім, що в деяких практичних ситуаціях не обійтися без знань неістотних властивостей пізнаваних предметів, які, не відображаються в поняттях. Спробуйте розпізнати людину, яку потрібно зустріти, скажімо, на вокзалі великого міста, маючи про неї лише поняття, тобто знаючи лише істотні й загальні ознаки. В той же час знання неістотних ознак — статі, віку, специфіки зовнішності, одягу і навіть речей, які вона матиме, — дадуть змогу її впізнати.

У понятті, як відомо, відображаються істотні, загальні ознаки предметів і явищ, а в перелічених засобах пізнання можуть розкриватися як істотні, так і неістотні ознаки. Щоправда, в одних із названих засобів пізнання акцент робиться на істотних ознаках (характеристика), в других — як на істотних, так і на неістотних (портрет, опис), а в третіх, — як правило, на неістотних ознаках. Як не парадоксально, але потреба у визначенні понять часто виникає ще на початковому етапі пізнання відповідних предметів. Важко перебільшити роль визначень понять у навчальному процесі. Так, знання тих чи інших слів, термінів ще не свідчать про наявність відповідних понять. До визначення понять час від часу змушена звертатися кожна людина.[9]

Список використаних джерел

1. Конверський А.С. Логіка. – К., 1998. – С. 266;

2. Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999. – С. 332;

3. Петрушенко В.Л.Основи філософських знань.- К., Львів: Каравела, Новий Світ-2000, 2002.- C. 297;

4. Причепій Є. М. Філософія.Посібник. Київ: Видавничий центр «Академія», 2001.

5. Філософія: Навчальний посібник. /І.Ф.Надольний, В.П.Андрушенко, І.В.Бойченко та ін.; За ред. І.Ф.Надольного. — К.: Вікар, 1998. — 624 с.

6. Кремень В. Г., Ільїн В. В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції.- К.: Книга, 2005.- 528с.

7. Жеребкін В. Є. Логіка.- К.: Знання, 2003.- 256с.

8. Хоменко І.В. Логіка для юристів.- К.: Юрінком Інтер, 2004.- 224с.

9. Мозгова Н.Г., Мозговий А.М. Логіка.- К.: Ун-т "Україна", 2005.- 252с.