У повсякденній практиці дільниці сімейної медицини є категорія хворих з лихоманкою, причина якої тривалий час залишається нез’ясованою. Подібні пацієнти зумовлюють чималі клінічні і деонтологічні проблеми: нез’ясованість діагнозу, затримання лікування на невизначений термін, економічні витрати через широкий спектр проведеного обстеження, часто дороге і тривале перебування в стаціонарі.

Визначення і типи лихоманки

Лихоманка — це універсальна неспецифічна захисно-пристосувальна реакція організму на різні подразники. Головне значення надають ендогенному пірогену, що діє на центр терморегуляції. Це білок, що продукується переважно макрофагами, моноцитами, нейтрофілами і менше — еозинофілами. Ендогенний піроген діє на центр терморегуляції через біологічно активні речовини (простагландини, біогенні аміни та ін.). До стимулювальних чинників ендогенного пірогену належать бактерії, віруси, антигени, токсини, імунні комплекси, сенсибілізовані Т-лімфоцити, деякі види пухлин (рак, лімфогранулематоз, лейкоз, лімфоми та ін.).

Лихоманка іноді виникає при механічному подразненні структур мозку (крововиливи, пухлина), при порушенні функції центральної нервової системи (термоневроз, нейроциркуляторна дистонія), при ендокринних порушеннях (клімакс), після споживання великої кількості їжі, великих фізичних напружень, під час перебування в спекотних приміщеннях, у молодих жінок з астенічним синдромом.

Захисно-пристосувальний характер лихоманки зводиться до мобілізації організму проти патогенного агента. Підвищення температури тіла активізує фагоцитоз, продукування антитіл мобілізує лейкоцити; вироблення інтерферону, стероїдних гормонів погіршує умови життєдіяльності патогенної флори. Тому зниження підвищеної температури тіла при багатьох станах недоцільне.

Температура тіла для кожної людини є величиною більш- менш постійною. У нормі в пахвовій ямці в дорослих вона становить 36,5—37,0 «С, у дітей залежно від віку — на 0,5 °С вище, у ротовій порожнині і прямій кишці температура вища на 0,5— 1 °С. Протягом доби вона коливається в межах 0,5—0,8 °С. Найнижчою вона буває між 3-ю і 6-ю годинами ранку, найвищою — між 17-ю і 21-ю годинами вечора. Зазвичай температуру тіла вимірюють 2 рази на добу (7—8-а година ранку і 17—19-а година вечора), за потреби — кожні 3 год. Іноді пацієнтів просять вимірювати температуру 2 рази на добу протягом 7—10 днів, щоб визначити тип лихоманки.

Лихоманки бувають:

• за рівнем підвищення температури:

субфебрильна (37—38 °С, у дітей — 37,2—38 °С);

помірна (38,1—39 С);

висока (39,1—40 С);

дуже висока (40,1—41 С);

гіперпіретична (понад 41 С);

• за характером температурної кривої:

постійна (febris continua) — добові коливання температури не перевищують 1 °С. Така лихоманка спостерігається при ревматизмі, пневмонії;

• ремітивна лихоманка (f. remittens) характеризується повторними періодами ослаблення, добові коливання температури понад 1 °С. Часто трапляється при вогнищевій пневмонії, туберкульозі, черевному тифі, гнійних захворюваннях;
• переміжна (f. intermittens) — у межах доби чергуються періоди нормальної і підвищеної температури тіла;
• виснажлива, або гектична (f. hectica) — добові коливання температури тіла — 2—4 °С, падіння до норми і нижче, часто супроводжується виснажливим потінням. Зустрічається при тяжкій формі туберкульозу, сепсисі, інфекційному ендокардиті;
• оборотна лихоманка (f. inversa) — схожа на виснажливу, але температура тіла в ранкові години вища від вечірньої (сепсис, бруцельоз, системний червоний вовчак);
• неправильна лихоманка (і1. іггІ£и1агІБ) — неправильні різноманітні добові коливання температури тіла. Спостерігається при ревматизмі, туберкульозі, сепсисі;
• поворотна лихоманка (1. гессигепв) — характеризується чергуванням періодів лихоманки і нормальної температури (поворотний тиф, малярія);
• хвилеподібна лихоманка (П ипсіиіапв) — періоди підвищення і зниження температури тіла (лімфогранулематоз, бруцельоз).

Лихоманка характеризується не лише підвищенням температури, а і почастішанням пульсу, дихання, зниженням апетиту.

Швидке підвищення температури тіла до високих цифр ха-рактерне для крупозної пневмонії, часто супроводжується ознобом. До швидкого спаду температури можуть додаватися рясне потіння, падіння артеріального тиску.

Допомога сімейної медсестри дітям при гіпертермічному синдромі

Гіпертермічний синдром може виникнути при виснаженні компенсаторних механізмів організму Особливо часто це трапляється в дітей із захворюваннями серцево-судинної і дихальної систем. При гіпертермічному синдромі в дітей можуть розвинутися судоми, аритмія, ДВЗ-синдром.

Невідкладна допомога включає фізичні методи (обтирання, прикладання холоду до голови, прохолодна ванна) у поєднанні з медикаментозними засобами. На сьогодні відповідно до рекомендацій ВООЗ жарознижувальні препарати призначають, якщо ректальна температура перевищує 39 °С. У педіатричній практиці перевагу надають парацетамолу та ібупрофену:

парацетамол (сироп, свічки) 10—15 мг/кг, за потреби вводять 4 рази на добу; ібупрофен (сироп, свічки) 5—10 мг/кг.

Сімейна медсестра повинна оцінити стан дитини до огляду лікаря і застосувати фізичні методи. На першому етапі йе обтирання водою кімнатної температури (не рекомендуються розчини оцту, спирту). Після огляду сімейним лікарем призначають медикаментозні засоби (жарознижувальні, антибактеріальні таін.)

Алгоритм «Допомога при лихоманці»

Мета: надання допомоги пацієнту в різні періоди лихоманки.

Показання: лихоманка — загальна пристосовна реакція організму на вплив здебільшого інфекційного агента, виражається в зміні теплової регуляції з накопиченням тепла і підвищенням температури тіла. Підвищення температури тіла на 1 ◦С прискорює ритм серця на 10 ударів.

Дихання при лихоманці частішає паралельно до підвищення ритму серцевих скорочень і температури тіла.

Оскільки температура відбиває ступінь реактивності хворого організму, вона може бути цінним показником його стану в боротьбі з інфекцією.

Під час лихоманок здебільшого розрізняють три стадії, і обсяг догляду за пацієнтом залежить від тієї або іншої стадії лихоманки.

І        стадія — наростання температури тіла (короткочасне), характеризується переважанням теплопродукування над теплопередаванням. Приготуйте: грілку; рушник; одну або дві ковдри; поїльник; судно; мінеральну воду (морс, соки) без газу.

Основна проблема пацієнта — озноб, біль у всьому тілі, головний біль, імовірний ціаноз (синюшність) губ.

Послідовність дій. Створити спокій, укласти в ліжко, до ніг прикласти грілку, добре вкрити, напоїти міцним свіжозаваре- ним чаєм.

Контролювати фізіологічні відправлення в ліжку.

Не залишайте пацієнта одного! Не допускайте протягів!

Бажано встановити індивідуальний пост. Якщо це немож- Лив°, медсестра зобов’язана часто підходити до пацієнта і контролювати гемодинамічні показники (пульс, АТ, ЧСС, ЧДР та іН’)‘ ® появою змін у бік погіршення вона повинна негайно викликати лікаря!

Чим вища температура тіла і більші її коливання, то силь- виснажується пацієнт. Щоб підвищити опірність організму і поповнити енергетичні втрати, необхідно годувати пацієнта висококалорійною і легкозасвоюваною рідкою або напіврідкою їжею, 5—6 разів на добу, не більше, малими порціями.

Як дезінтоксикаційний (зниження концентрації і виведення з організму токсичних речовин) засіб вживають багато рідини у вигляді мінеральної води,соків, морсу.

II       стадія — максимального підйому температури тіла (період розпалу).

Приготуйте: міхур з льодом; рушник; тонометр із фонендоскопом; поїльник; судно. Послідовність дій. За змогою організуйте індивідуальний пост. Повідомте лікаря про зміни стану пацієнта. Контролюйте гемодинамічні показники. Приберіть ковдру і вкрийте пацієнта простирадлом. Використовуйте примочки до периферійних судин і міхур з льодом на голову. Провітрюйте приміщення, уникайте протягів. Доглядайте за порожниною рота, носа та іншими органами пацієнта. Допомагайте хворому під час фізіологічних відправлень, проводьте профілактику пролежнів.

III     стадія — період зниження температури.

Може перебігати по-різному, оскільки температура тіла може знижуватися критично, тобто різко з високих цифр до низьких (наприклад від 40 до 37 °С), що часто супроводжується стрімким падінням судинного тонусу, що виявляється різким зниженням АТ до 80/20 мм рт. ст. і появою ниткоподібного пульсу, підвищеною пітливістю (гіпергідроз), граничною слабкістю, блідістю шкірних покривів.

Такий стан пацієнта називається колапсом і потребує від медичного персоналу термінових заходів.

Поступове зниження температури тіла з високих цифр до норми (нижче від норми) називається літичним зниженням температури тіла (лізис).

Алгоритм дій медсестри в разі критичного зниження температури

Терміново всіма доступними способами повідомити про те, що сталося, лікареві, організувати надання допомоги пацієнтові.

У жодному разі не залишайте пацієнта одного.

Швидко заберіть у нього з-під голови подушку, підніміть ножну частину ліжка на 20 або використайте підручні засоби (ковдри, подушки та ін.).

Положення пацієнта повинне бути горизонтальним, з піднятими ногами.

До рук і ніг пацієнта прикладіть грілки, обгорнені рушником.

Використовуйте зволожений водою кисень.

Контролюйте гемодинамічні показники.

Правильно доповідайте лікуючому або черговому лікарю про стан пацієнта.

Виконуйте призначення лікаря (підшкірно кордіамін, кофеїн, мезатон, норадреналін).

Після виведення пацієнта з такого стану витріть його насухо, змініть вологу натільну і постільну білизну.

Забезпечте подальший догляд за пацієнтом (гарячий солодкий чай таін.).

Контролюйте призначений лікарем режим рухової активності пацієнта.

Забезпечте чергування персоналу протягом доби.

Створіть пацієнтові умови для тривалого глибокого сну.

Пам’ятайте!

Як правило, після зниження температури пацієнт швидко за-синає, і будити його для годування тощо не варто!

Пацієнта необхідно будити лише для вживання медикамен-тозних засобів, як через рот, так і парентерально.

Температуру тіла вимірюють термометром, що називається максимальним: піднявшись до вищого показника, стовпчик ртуті або спирту не може знизитися, для цього термометр необхідно струснути до оцінки 35 °С.

Діагностичний пошук при пропасному синдромі на дільниці сімейної медицини

Перший етап діагностичного пошуку при лихоманці починається на дільниці сімейної медицини. Він містить збирання анамнестичних даних, первинний огляд, лабораторні дослідження:

• загальний аналіз крові, сечі;
• рентгенографія органів грудної клітки;
• ЕКГ;
• деякі біохімічні дослідження крові (білірубін, трансамг нази, білки і білкові фракції).

Необхідно звернути увагу на додаткові клініко-лабораторні ознаки, які разом з лихоманкою можуть спостерігатися у хворого. Із цією метою потрібно ретельно оглянути шкіру, слизові оболонки, суглоби, провести пальпацію лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, аускультацію серця, легенів.

Гострі захворювання інфекційного і запального походження перебігають зазвичай з лихоманкою протягом 2—3 тиж і характеризуються локальними змінами в органах і системах (органи дихання, серце, нирки). У цих випадках встановити діагноз легко.

Якщо є зміни, виявлені під час обстеження органів дихання, необхідно виключити пневмонію, туберкульоз і абсцес легенів, емпієму плеври, бронхогенний рак.

Синусити

Синусити — це одна з можливих причин лихоманки. Частота звертання до лікаря загальної практики становить 34,8 на 1 тис. населення за рік.

Трапляється запалення однієї або декількох приносових пазух: верхньощелепної (гайморит), комірок ґратчастого лабіринту (етмоїдит), фронтальної (фронтит) і основної (сфеноїдит). Ураження всіх пазух з одного боку — гемісинусит, усіх пазух — пансинусит. Запалення може бути серозним і гнійним. їх спричинюють інфекції, віруси, що проникають у пазухи рино- генним, одонтогенним, гематогенним шляхом, іноді — під час травмування. Крім лихоманки хворих турбує біль у місці патологічного процесу, що нерідко іррадіює у лоб, тім’я, скроню, зуби верхньої щелепи, вухо, цотилицю. Пальпація доступних стінок пазухи болюча, м’які тканини набряклі. При передній риноскопії — гіперемія і набряклість слизової оболонки середнього носового ходу, виділення гною у вигляді смужки з-під середньої носової раковини. З додаткових методів для підтвердження діагнозу використовують УЗД, рентгенографію придаткових пазух у різних площинах, КТМ, лікувально-діагносТичні проколи уражених пазух з вимиванням патологічного змісту і введенням лікарських речовин.

Діагностичний пошук при пропасному синдромі на дільниці сімейної медицини

Перший етап діагностичного пошуку при лихоманці починається на дільниці сімейної медицини. Він містить збирання анамнестичних даних, первинний огляд, лабораторні дослідження:

• загальний аналіз крові, сечі;
• рентгенографія органів грудної клітки;
• ЕКГ;
• деякі біохімічні дослідження крові (білірубін, трансамі нази, білки і білкові фракції).

Необхідно звернути увагу на додаткові клініко-лабораторні ознаки, які разом з лихоманкою можуть спостерігатися у хворого. Із цією метою потрібно ретельно оглянути шкіру, слизові оболонки, суглоби, провести пальпацію лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, аускультацію серця, легенів.

Гострі захворювання інфекційного і запального походження перебігають зазвичай з лихоманкою протягом 2—3 тиж і характеризуються локальними змінами в органах і системах (органи дихання, серце, нирки). У цих випадках встановити діагноз легко.

Якщо є зміни, виявлені під час обстеження органів дихання, необхідно виключити пневмонію, туберкульоз і абсцес легенів, емпієму плеври, бронхогенний рак.

Синусити

Синусити — це одна з можливих причин лихоманки. Частота звертання до лікаря загальної практики становить 34,8 на 1 тис. населення за рік.

Трапляється запалення однієї або декількох приносових пазух: верхньощелепної (гайморит), комірок ґратчастого лабіринту (етмоїдит), фронтальної (фронтит) і основної (сфеноїдит). Ураження всіх пазух з одного боку — гемісинусит, усіх пазух — пансинусит. Запалення може бути серозним і гнійним. їх спричинюють інфекції, віруси, що проникають у пазухи рино- генним, одонтогенним, гематогенним шляхом, іноді — під час травмування. Крім лихоманки хворих турбує біль у місці патологічного процесу, що нерідко іррадіює у лоб, тім’я, скроню, зуби верхньої щелепи, вухо, цотилицю. Пальпація доступних стінок пазухи болюча, м’які тканини набряклі. При передній риноскопії — гіперемія і набряклість слизової оболонки середнього носового ходу, виділення гною у вигляді смужки з-під середньої носової раковини. З додаткових методів для підтвердження діагнозу використовують УЗД, рентгенографію придаткових пазух у різних площинах, КТМ, лікувально-діагностичні проколи уражених пазух з вимиванням патологічного вмісту і введенням лікарських речовин.

Лихоманка в поєднанні зі сечовим синдромом

За наявності лихоманки із сечовим синдромом насамперед слід виключити гострий пієлонефрит або загострення хронічного, туберкульоз нирок. Сечовий синдром може спостерігатися при сепсисі, інфекційному ендокардиті, системному червоному вовчаку. Сімейна медсестра повинна пояснити пацієнтові, як правильно підготуватися і провести забір сечі для різних досліджень (загальний аналіз сечі, дослідження сечі за Нечипоренком, Амбурже, проба Зимницького).

Гострий пієлонефрит становить 30 % ниркових хворих у молодому віці (до 45 років), у 3—5 разів частіше хворіють жінки, після 60 років — частіше чоловіки. Хворі скаржаться на біль у поперековій дільниці, частіше однобічний, лихоманку, що супроводжується ознобом, при дослідженні визначають зміни в сечі: протеїнурія (від слідів до 1—3 г/л), лейкоцитурія (при гнійному — піурія), бактеріурія. Рентгенологічне дослідження, УЗД нирок дає змогу виявити аномалії розвитку нирок, сечокам’яну хворобу, нефроптоз та ін.

Хронічний пієлонефрит (ХП). Під час загострення клініка може бути такою, як у гострого пієлонефриту. Можливе приєднання набрякового (одутлість лиця, пастозність і набряклість повік) і гіпертензивного синдрому.

Обстеження: ЗАС, аналіз сечі за Нечипоренком, Зимницьким, на активні лейкоцити, посів сечі на мікрофлору, ступінь бактеріурії і чутливість до антибіотиків, аналіз сечовини і креатиніну крові, УЗД нирок, КТМ, рентгенологічні методи дослідження (екскреторна урографія, за показаннями ретроградна пієлографія).

Етапи лікування хворого на ХП:

• госпіталізація бажана в період загострення (нефрологічне або терапевтичне відділення, денний стаціонар). Антибактеріальну терапію призначають тривалими курсами (по 1,5—2 міс з 2-тижневими перервами) відповідно до чутливості мікроорганізмів до антибіотиків, крім не- фротоксичних (поліміксин, тетрацикліни). З раціону виключити гострі страви, алкоголь. З появою ознак ниркової недостатності обмежити білок;
• після виписування зі стаціонару — амбулаторне лікування на дільниці сімейної медицини. Триває безперервний або переривчастий курс вживання антибактеріальних препаратів, які змінюють кожні 7—10 днів;
• для етапу санаторно-курортного лікування при первинному пієлонефриті можна рекомендувати Трускавець (мінеральні води). Санаторно-курортне лікування протипоказане у разі значного порушення функції нирок і високого артеріального тиску.

Диспансерне спостереження здійснюють на дільниці сімейної медицини. Контрольне обстеження хворих на ХП в активній фазі бажано проводити 1 раз на місяць, у разі латентного перебігу — 1 раз на 3 міс, у фазі ремісії — 2 рази на рік. Обстеження включає загальний аналіз сечі за Нечипоренком, Зимницьким, креатинін крові, огляд очного дна окулістом, ЕКГ. Хворих з латентним перебігом без ниркової недостатності зараховують у II групу здоров’я, з короткими фазами ремісії — у III групу, хворих з порушеннями уродинаміки й ознаками ниркової недостатності — у IV і V групи диспансерного спостереження. Профілактичне лікування призначають навесні і восени.

Збирання сечі за методом Зимницького

Алгоритм виконання

8 сухих чистих флаконів ємністю 250—400 мл з кришками, етикетки

Психологічно підготуйте пацієнта до виконання маніпуляції, отримайте згоду на проведення дослідження.

Попередьте пацієнта, щоб о 6 год ранку він звільнив сечовий міхур

Поясніть пацієнтові, що до 6 год ранку наступного дня він збирає сечу послідовно у 8 флаконів. Кожні 3 год він мочиться у відповідні ємкості один або декілька разів.

Уночі медична сестра повинна будити пацієнта кожні 3 год. Якщо не вистачає об’єму одного флакона, видайте додатковий із зазначенням номера порції. Уранці наступного дня все відправте в лабораторію, також треба відправити незаповнені флакони.

Оформіть направлення. Зробіть позначку про виконання процедури  За добу до обстеження лікар відміняє сечогінні препарати.

Денні порції збирають з 6.00 до 18.00 год

Оцінювання результатів дослідження. У нормі денний діурез становить 2/3 або 3/4 добового.

Питома вага різних порцій сечі коливається в значних діапазонах (1003—1030), коливання між порціями — не менше ніж 10 одиниць.

Добовий діурез у нормі становить приблизно 1,5 л, тобто 70—75 % кількості випитої пацієнтом рідини.

Підготовка пацієнтів до збирання сечі для загального клінічного аналізу

Мета підготовки: забезпечити вірогідність результату.

1. Поясніть пацієнтові мету до-слідження і отримайте його згоду. Забезпечити право пацієнта на інформацію, усвідомлену участь його в дослідженні
2. Поясніть пацієнтові мету і хід майбутньої підготовки до дослідження Забезпечити вірогідність результату дослідження
3. а) в амбулаторних умовах: навчити пацієнта правил підготовки посуду для збирання сечі: скляна банка і кришка повинні бути вимиті содою (без мила!); Забезпечити вірогідність результату дослідження і свідому участь пацієнта в дослідженні

б) в амбулаторних і стаціонарних умовах:

навчіть пацієнта техніці гігієнічної процедури (підмивання) уранці, на-передодні дослідження: теплою водою з милом у напрямку від сечівника до промежини з наступним підсушуванням серветкою в тому самому напрямку (якщо в пацієнтки на цей час менструація, порадьте     Виключити потрапляння еритроцитів у сечу зі статевих шляхів

їй закрити отвір піхви ватно-марлевим тампоном);

в) навчіть пацієнта техніки збирання сечі для дослідження: уранці, після гігієнічної процедури розпочати сечовипускання в унітаз на рахунок “1, 2”, потім затримати сечовипускання, відкрити банку і зібрати в неї 100—200 мл сечі (за потреби варто завершити сечовипускання в унітаз), закрити банку кришкою      Забезпечити необхідну кількість сечі для дослідження і вірогідність результатів

4. Попросіть пацієнта повторити всю отриману від вас інформацію (якщо пацієнт важко навчається — забезпечте його письмовою інструкцією)
5. а) в амбулаторних умовах: дайте пацієнтові направлення на дослідження сечі, заповнивши його за формою;

поясніть пацієнтові, куди і в який час він або його близькі повинні принести ємність із сечею і направлення;

Забезпечити впевненість сестринського персоналу в ефективності навчання пацієнта в умовах стаціонару: поясніть пацієнтові, де він повинен залишити ємність із сечею і кому оповістити про те.

Забезпечити своєчасну доставку матеріалу в лабораторію

 

Забір сечі за Нечипоренком проводять як забір сечі на загальний аналіз, але в будь-який час доби. Визначається кількість лейкоцитів і еритроцитів віл сечі. У нормі еритроцитів — до 1 ■ 10⁶/л, лейкоцитів — до 4 • 10⁶/л. Лейкоцитурія свідчить про запальний процес у нирках або сечових шляхах. Збільшення кількості «активних» лейкоцитів свідчить про загострення пієлонефриту . Гематурія характерна для гломерулонефриту.

Діагностичний пошук при тривалій лихоманці

Особливо ретельно збирають діагностичну інформацію: пе-ренесені захворювання, умови праці, побуту, контакт із тваринами, птахами, вживання медикаментів, токсичних речовин (наркотики, алкоголь), поїздки за кордон, перебування в епідеміологічно несприятливих районах.

Для виключення тифо-паратифозних захворювань і малярії призначають дослідження крові на гемокультуру, реакцію Відаля, РСК, досліджують товсту краплю (малярія), антитіла до ВІЛ-інфекції.

Не можна забувати про можливості штучної лихоманки (порушується співвідношення між лихоманкою, частотою пульсу і диханням, лабораторні показники не змінені). Причини: маніпуляції з термометром, вживання йоду на цукрі, уведення під шкіру або в сечові шляхи пірогенних речовин. У цих випадках температуру вимірюють у присутності сімейної медсестри двома термометрами одночасно протягом 10 хв у пахвових ямках.

Крім того, у 3—5 % хворих можливий розвиток ятрогенної лихоманки, що пов’язано із застосуванням деяких лікарських препаратів, які можуть спричинити гіперчутливість і алергійну реакцію (кропив’янка, набряк Квінке, ураження шкіри тощо). Ця лихоманка зникає після відміни медикаментів через 1—2 дні, іноді — через 1—2 тиж. Найчастіше лихоманка виникає при вживанні антибактеріальних засобів (пеніциліни, цефалоспорини, нітрофурани, сульфаніламіди), цитостатиків, йодумісних, протизапальних (аспірин, ібупрофен та ін.) препаратів.

При поєднанні лихоманки з суглобово-кістково-м’язовим синдромом необхідно обстежити хворого на ревматизм, ревматоїдний поліартрит (УЗД серця, ЕКГ, ревмопроби, виявлення ревматоїдного чинника в крові, рентгенографія суглобів), системного червоного вовчака (ЬЕ-клітини крові), бруцельоз (серологічні дослідження крові, епіданамнез).

Якщо лихоманка доповнюється лімфаденопатією, необхідно виключити інфекційний мононуклеоз, лейкози, лімфогранулематоз, у чому допоможуть загальний розгорнутий аналіз крові, стернальна пункція, пункція лімфатичних вузлів.

Якщо лихоманка поєднується зі збільшенням печінки і селезінки, необхідно виключити сепсис (посів на стерильність), малярію, активний хронічний гепатит (печінкові проби, маркери вірусів і антитіла до них), абсцес і рак печінки (УЗД, біопсія печінки).

Поєднання лихоманки з анемією можливе при апластичній, гемолітичній, В12-дефіцитній анеміях, раку шлунка, кишок, нирок.

Лихоманка в поєднанні із симптомами ураження травного каналу характерна для нагнійних процесів у черевній порожнині (піддіафрагмові, підпечінкові, міжкишкові та ін. абсцеси). Для діагностики призначають УЗД, КТМ, діагностичну лапароскопію. Можливі пухлини різної локалізації (шлунок, кишки, печінка, підшлункова залоза). Для підтвердження діагнозу призначають ендоскопічні методи (фіброгастроскопія, колоноскопія, ректороманоскопія), УЗД органів черевної порожнини. Завдання сімейної медсестри — підготувати пацієнтів до різних методів обстеження.

Якщо діагноз у пацієнта з лихоманкою на дільниці сімейної медицини сформулювати не вдалося, необхідно організувати додаткові дослідження з індивідуальних показань (наприклад, вірусологічні та ін.), консультації суміжних фахівців, консиліум висококваліфікованих лікарів. За потреби хворого направляють у діагностичний центр або переводять у більш кваліфікований медичний заклад.