Вступ

Розділ І. Особливості лекційного заняття як форми організації навчальних занять з правознавства

1.1. Лекційно-семінарська система навчання

ІІ. Особливості семінарського (практичного) заняття як форми організації навчальних занять з правознавства

Розділ ІІІ. Інші форми організації навчальних занять у процесі вивчення правознавства в школі

ВИСНОВКИ

Використана література

Вступ

Розвиток демократичної правової держави перебуває у тісному взаємозв`язку з розвитком громадянського суспільства. Громадянська позиція конкретної особистості має формуватися на основі загальнолюдських цінностей, природних, притаманних людині з народження. Це – свобода переконань і думок, свобода володіння власністю та її використання, рівність людей між собою, захищеність від будь-якого свавілля. Освіта в контексті прав людини та формування культури мирного співіснування є важливою складовою правової освіти початку ХХІ сторіччя.

Успішна реалізація навчально-виховних завдань шкільного курсу з правознавства залежить як від змісту навчальної дисципліни, так і від способу його подання. Важливу роль у цьому відіграє раціональне поєднання конкретного матеріалу та логічного, переконливого узагальнення. Одночасно програма курсу зорієнтована на використання всіх відомих форм і методів ведення занять, передбачає постійне вдосконалення організаційних форм навчання. У зв`язку з цим основою навчального процесу у викладанні шкільного курсу з правознавства повинні бути форми, методи та засоби навчання, які б забезпечували високу пізнавальну активність та самостійність учнів. Невід`ємним компонентом навчання має стати розв`язання правових ситуацій і виконання практичних завдань, спрямованих на розвиток у школярів самостійності мислення та формування навичок застосовувати набуті знання на практиці. Використання у навчанні різних форм занять ( комбінованих уроків, семінарів, підсумкових співбесід, консультацій, колоквіумів, заліків, підсумкових учнівських конференцій) слід поєднувати з різноманітними формами позакласної роботи – диспутами, конференціями, зустрічами, самостійною роботою з джерелами права

Таким чином, головний напрям розвитку світової та вітчизняної освіти лежить у площині вирішення проблем розвитку особистості учня та вчителя, технологізації цього процесу. Вчитель в цих умовах найчастіше виступає в ролі організатора всіх видів діяльності учня як компетентний консультант і помічник. Його професійні вміння повинні бути спрямовані не просто на контроль знань та вмінь школяра, а на діагностику їх діяльності та розвитку.

Вибір освітньої технології – це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактики навчання та стилю роботи вчителя з учнем. Одним із проявів новітніх сучасних технологій є впровадження лекційно-семінарської системи в навчально-виробничу практику.

Розділ І. Особливості лекційного заняття як форми організації навчальних занять з правознавства

Лекція – одна із форм організації навчання. Її основою є системне усне викладання вчителем навчального матеріалу, головний зміст якого становлять аналіз та узагальнення фактів, а провідними прийомами є пояснення і міркування. Залежно від теми лекції в ній можуть переважати характеристика, опис, розповідь про певні факти, процеси, явища. Структура традиційної лекції така:

• організація діяльності вчителя й учнів;
• формулювання теми, постановка мети й завдань;
• актуалізація опорних знань учнів;
• викладення змісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов сприйняття та засвоєння його учнями;
• узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих у процесі читання лекції.

У процесі підготовки до лекції вчителеві необхідно: визначити оптимальний обсяг нової інформації, забезпечити відповідність інформації теоретичним положенням науки правознавства; акцентувати увагу учнів на основному, істотному; забезпечити повноту та глибину реалізації змісту навчального матеріалу. Важливо також вибрати та раціонально використати методи і засоби викладу змісту лекції; визначити метод-домінанту викладання навчального матеріалу (репродуктивний, проблемний, творчий). Специфічним у лекції відносно до уроку є етап визначення домашнього завдання. Тут важливо уникати перевантаження учнів. З цією метою доцільно давати диференційовані завдання, план семінарського заняття з теми лекції, розраховуючи на те, що учні заздалегідь почнуть готуватися до обговорення конкретних питань за змістом лекції.

Залежно від дидактичної мети та місця в логічній структурі навчального матеріалу розрізняють такі типи лекції:

• вступна,
• оглядова,
• узагальнююча,
• лекція-інструктаж
• інтегрована лекція групи вчителів.

Специфіка вступної лекції полягає в тому, що її головною метою є розкриття провідних ідей і аспектів курсу навчального предмета, перспективи навчальної роботи з учнями щодо оволодіння змістом курсу предмета. Наприклад, вступна лекція „Суспільно-історична цінність держави і права”.

При цьому важливо використовувати внутрішньокурсові та міжкурсові зв’язки. Їх реалізація забезпечує цілісне сприйняття та уявлення про предмети, які вивчаються, їхню практичну значущість. Для вступної лекції найтиповішим прийомами викладання навчального матеріалу є порівняння, співставлення, висновки, оцінюючі судження.

Оглядова лекціяпроводиться, як правило, з метою висвітлення широкого кола питань з тієї чи іншої теми, ознайомлення з новою інформацією з цих питань, розширення світогляду учнів. Важливим моментом оглядової лекції є відбір і структурування навчального матеріалу, що забезпечує підготовку учнів до логічного сприйняття систематизованої інформації та засвоєння системних знань. Превалюючими прийомами оглядової лекції є розповідь, опис, аналіз фактів, явищ, процесів. Засобами реалізації змісту оглядової лекції є раціональне поєднання слова вчителя та наочності ( таблиці, різні види ТЗН). Наприклад, оглядова лекція „Соціальні, економічні та культурні права громадян України. Право на працю та відпочинок”.

Узагальнююча лекція проводиться зазвичай після вивчення повного курсу навчального предмета або великого розділу з метою систематизації та поглиблення знань учнів. Вона є підсумком системи проведених раніше уроків і включає провідні аспекти курсу даного навчального предмета. У процесі узагальнюючої лекції доцільним є використання узагальнюючих таблиць, схем, ТЗН тощо. Узагальнюючу лекцію можна провести на тему ”Цивільно-правові угоди”.

Лекція-інструктажпроводиться з метою підготовки учнів до семінарського заняття. Розкриваючи теоретичний і прикладний аспекти теми лекції вчитель акцентує увагу на можливих та доцільних шляхах використання теоретичних знань; дає розгорнуте трактування того кола питань, що передбачено розглянути на наступному занятті. На лекції-інструктажі можуть бути поставлені завдання репродуктивного, варіативно-тренувального, пошукового та творчого характеру; зосереджується увага учнів на джерелах додаткової інформації. Наприклад це може бути лекція на тему: „Цивільно-правова відповідальність”

Інтегрована лекціягрупи вчителів відбувається при проведенні інтегрованих уроків. Кожен з учителів викладає свою частку матеріалу. Прикладом інтегрованої лекції може бути урок „Основні етапи розвитку української державності”. Таким чином, з метою підвищення якості лекції вчителеві необхідно визначити місце теми лекції в логічній структурі навчального предмета, оптимальний обсяг навчального матеріалу, форми, методи та засоби ефективної його реалізації.

Залежно від форми організації і керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів лекція може бути:

• монологічною,
• діалогічною,
• полемічною.

Характерними ознаками монологічної лекції є превалююче викладання її змісту самим учителем, який розкриває ті чи інші положення у вигляді готових висновків. У цьому випадку учні сприймають на слух інформацію, фіксують основні положення, запам’ятовують. Монологічна лекція має свої переваги та недоліки. Переваги полягають у тому, що вчитель може чітко визначити обсяг змісту лекції та забезпечити його реалізацію, регламентувати власну діяльність і діяльність учнів, дозувати матеріал за блоками і фрагментами, варіювати ними залежно від сприйняття учнями інформації. Недолік монологічної лекції – відносна пасивність учнів, недостатність зворотного зв’язку щодо засвоєння її змісту, відсутність можливості оперативно внести корективи у зміст лекції, навчально-пізнавальну діяльність учнів та її результативність. Сигналами до коригування монологічної лекції можуть бути запитання, репліка, схвалення, нерозуміння, відсутність інтересу учнів, погана дисципліна.

Діалогічна лекція розрахована на певний ступінь участі учнів у розкритті її змісту при керівній та спрямовуючій ролі вчителя. Лекція, яка проводиться у діалогічній формі, досягає успіху тоді, коли вчителем добре продумані та сформовані питання для діалогів з учнями, передбачені можливі варіанти відповідей на них, визначені серед них найбільш суттєві.

Полемічна лекція передбачає викладання змісту матеріалу у вигляді постановки дискусійних проблем, положень, що вимагають розв’язання в ході дискусій. При цьому не виключені різні думки з того чи іншого питання. Роль учителя у проведенні полемічної лекції дуже складна. Йому необхідно бути ерудитом, володіти мистецтвом полеміки, орієнтуватися в різних поглядах та спрямовувати учнів на правильні висновки. Крім того, він має бути демократичним, справедливим, винахідливим, в міру гнучким. Полеміка – один зі способів ефективного емоційного впливу на учня, збудження його інтересу, відвертості, щирості, бажання шукати істину.

Незалежно від типу лекції у процесі її спостереження та аналізу слід звернути увагу на такі параметри:

• підготовка вчителем до лекції (доцільний вибір теми лекції);
• постановка триєдиної мети та завдань лекції;
• розробка системи питань (плану), що розкривають зміст лекції;
• знання основної та допоміжної літератури з теми лекції, засобів її реалізації, визначення провідних ідей, вибір оптимальної структури лекції, логічність викладення матеріалу;
• прийом викладання вчителем навчального матеріалу (пояснення, міркування, використання наочності, у тому числі ТЗН, комп’ютерної техніки, додаткового дидактичного матеріалу);
• прийоми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів у процесі читання лекцій (складання розгорнутого або тезисного плану;
• конспектування лекції, фіксація фактів, які необхідні для наступного проведення семінарського заняття;
• вибір прийомів запису матеріалу лекції);
• способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів (постановка запитань і завдань для аналізу, зіставлення і порівняння різних фактів, явищ, самостійних висновків та пропозицій);
• привертання уваги учнів до змісту лекції за допомогою прийомів спілкування під час її читання: „Це особливо важливо!”, „Вдумайтесь…”, „Зверніть увагу…” тощо; за допомогою таких висловів: „Зробимо висновки…”, „Отже, ми бачимо…”; риторичних запитань, на які пізніше дасть відповідь сам учитель: „Чим пояснити цей факт?”, „Як пов’язати між собою ці події?”; пауз, які дають змогу учням вдуматись у викладене;
• тип лекції залежно від дидактичної мети і її місця в логічній структурі навчального матеріалу (вступна, оглядова, узагальнююча, лекція-інструктаж);
• залежно від форми організації керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів (монологічна, діалогічна, полемічна);
• ефективність лекції і стан дисципліни учнів, інтерес до інформації, викладеної вчителем, якість виконання навчальних завдань;
• вміння учнів робити висновки, вносити пропозиції, міцність, повнота, та глибина знань учнів з висвітленої теми.

1.1. Лекційно-семінарська система навчання

В умовах реформування загальної середньої освіти в Україні однією з основних задач, які постають перед викладачами основ правознавства на нинішньому етапі, є задача впровадження лекційно-семінарської системи навчання. Метою цього опису є спроба узагальнити практичній досвід викладання основ правознавства і виробити на основі цього методичні рекомендації щодо викладання основ правознавства за лекційно-семінарською системою.

Ця програма побудована з урахуванням підсумків розвитку юридичної науки та новітнього законодавства України, практики його застосування в закладах вищої і середньої освіти і є продовженням державної програми курсу основ правознавства для9-х класів. У зв'язку з цим програма зорієнтована на поглиблене вивчення саме галузевого законодавства. Програма розрахована на лекційно-семінарську систему навчання, де в межах кожної теми15-25% часу відводиться на лекційний курс, метою якого є оглядова подача матеріалу, формування в учнів уявлення про тему, що вивчається, теоретичного і понятійного апарату, і75-85% відводиться на семінарські та практичні заняття, метою яких є закріплення лекційного матеріалу, його поглиблення, формування в учнів навичок практичної діяльності і умінь застосовувати теоретичний матеріал для вирішення конкретних юридичних справ. Кожна тема завершується заліковим заняттям з метою перевірки знань учнів. Оскільки дати розгорнуту характеристику курсу основ правознавства для10-11-х класів в межах даного опису неможливо, ми покажемо методику викладання основ правознавства за лекційно-семінарською системою на прикладі однієї теми, основ законодавства про шлюб та сім'ю.

Основні навчальні цілі курсу основ правознавства можна сформулювати у вигляді афоризму: "розуміння, знання, практичне застосування". Виходячи з цього, на тему "Основи законодавства про шлюб та сім'ю" нами відведено13 годин. Першамета – “розуміння”, в основному, повинна бути досягнута в межах лекційного курсу, на який відводиться3 години. Оскільки головне завдання лекційного курсу- формування в учнів розуміння матеріалу, що вивчається , а це досягається ліпше за все, коли учень самостійно, шляхом проблемного мислення доходить до логічних висновків, то й основним методом, за яким нами будуються лекції, є "метод Сократа", тобто, лекція викладається не у вигляді монологу учителя, а будується як співбесіда вчителя з учнями, в якій вчитель задає відповідні питання, наводячи учнів на потрібні відповіді. Завдяки цьому відбувається не пасивне засвоєння учнями матеріалу, а активний творчий розумовий процес, в ході якої й учні самостійно за допомогою вчителя будують цей матеріал в своїй свідомості.

Наступним кроком є закріплення знань, які отримані на лекціях, й формування умінь і навичок щодо застосування цих знань в практичній діяльності. На це спрямовані семінарські і практичні заняття, на які в межах нашої теми відводиться8 годин. Оскільки ще одним паралельним завданням семінарських та практичних занять є перевірка знань учнів, то їм повинно перебудувати вироблення критеріїв оцінювання цих знань. На нинішньому етапі реформи середньої загальної освіти пропонується дванадцятибальна шкала оцінювання. Міністерством освіти і науки України, обласним та міським відділами освіти неодноразово видавались методичні рекомендації з цього питання, але вони носять загальний характер і не співвіднесені з конкретним матеріалом. Нами розроблені критерії оцінювання знань учнів за дванадцятибальною шкалою до кожної теми. При цьому враховувались слідуючи показники: об'єм матеріалу, який потрібно засвоїти; його складність ї характер вмінь і навичок, які повинні виявити учні; розмір, складність і характер завдань, які повинні розв'язати учні. Виходячи з цього й курс семінарських і практичних занять будувався за методом накопичування балів.

На перше практичне заняття виносяться завдання початкового рівня складності. При цьому враховується можливість самостійного засвоювання учнями необхідного матеріалу. Для самостійної роботи учням пропонується список літератури, включає до себе тексти законів, енциклопедичну і учбову літературу.

Отже, на перше практичне заняття виносяться завдання початкового рівня складності, які виконуються всіма учнями класу в письмовій формі на протязі45 хвилин. Якщо учень виконав75-100% всього завдання за умовою, що в кожному завданні правильно вирішено не менш75% питань, вважається, що він отримав оцінку “3”. А якщо від25 до75%, то учень отримує оцінку “1-2”.

Ті учні, які засвоїли початковий рівень знань, отримують на другому практичному занятті завдання середнього рівня. З тими ж учнями, які не засвоїли початковий рівень, поки перша група працює над завданням середнього рівня, проводиться семінарське заняття, на якому ще раз розглядається матеріал початкового рівня. За підсумками семінару, в залежності від усних відповідей учнів, вчитель може декому з них поставити оцінку "3".

На третьому занятті ті учні, які засвоїли матеріал середнього рівня (тобто правильно відповіли на75-100% питань і отримали оцінку "б" на другому занятті), отримують завдання достатнього рівня. Ті учні, які за підсумками семінару на другому занятті отримали оцінку "3" отримують завдання середнього рівня. Ті учні, які на першому занятті не засвоїли початковий рівень, отримують ще раз завдання початкового рівня(і так до тих пір, доки не отримують оцінки "3", або доки не закінчиться курс семінарських і практичних занять). І нарешті з тими учнями, які не засвоїли на другому занятті середній рівень знань, проводиться семінарське заняття.

За такою ж схемою проводиться четверте заняття з тою лише різницею, що учні, які отримують завдання підвищеного рівня, працюють над ним на протязі 30 хвилин( стільки ж триває і семінарське заняття), а останні 15 хвилин вчитель разом з класом розв'язує4-5 юридичних задач першого рівня з метою навчити учнів розв'язувати юридичні задачі. Після чого учні отримують завдання до дому.

П’яте і шосте заняття проводяться за розглянутою схемою з тою різницею, що учні, які претендують на оцінку"10" на п'ятому занятті працюють над помилками в тексті, а на шостому— розповідають про свої рішення задач підвищеного рівня, які їм було задано до дому після п'ятого уроку.

На сьомому уроці учням, які претендують на оцінку"11", пропонується завдання двох типів: або вони повинні проаналізувати ту чи іншу побутову ситуацію з юридичної точки зору( найчастіше учням для аналізу пропонується та чи інша казка, яка задається їм до дому), або самостійно складають юридичні задачі( домашнє завдання) і дають їх розв'язання на уроці.

На восьмому тим учням, які претендують на оцінку"12", дається текст того чи іншого закону і пропонується скласти новий текст закону, шляхом внесення змін і доповнень, або докорінної зміни існуючого тексту. При цьому учні повинні обґрунтувати свою точку зору.

Таким чином, після восьмого уроку кожний учень класу має ту чи іншу оцінку за підсумками семінарських і практичних занять. Якщо учень згоден з цією оцінкою, то він залік не здає і ця оцінка йому ставиться автоматично як залікова і тематична. Якщо ж учень бажає підвищити свою оцінку, він може це зробити під час заліку, який проводиться по всьому матеріалу і на який відводиться дві, години. Але при цьому учень повинен знати, що залікова оцінка є остаточна, і якщо він під час заліку погіршує свою оцінку, то тематична оцінка виставляється по заліковій.

Запропонована система накопичування балів дозволяє уникнути випадковості при оцінюванні знань учнів, дає можливість застосовувати індивідуальний підхід і диференціювати їх знання і уміння, ставить перед учнями на кожному занятті нові цілі і нарешті дає ґрунтовні і міцні знання відносно того рівня складності, якого досяг учень під час семінарських і практичних занять.

Безумовно, запропонована методика викладання основ правознавства за лекційно-семінарською системою є лише попередньою спробою узагальнити накопичений досвід і тому потребує удосконалення. Але, на наш погляд, вона може бути взята за основу подальших творчих пошуків для викладачів основ правознавства.

ІІ. Особливості семінарського (практичного) заняття як форми організації навчальних занять з правознавства

Семінарське заняттяє формою навчання, що дає змогу ефективно організовувати самостійну роботу учнів. Семінарські заняття найчастіше проводять у старших класах. При цьому учням надається можливість активно оперувати знаннями, здобутими на уроках, а також у процесі самостійної роботи з рекомендованою літературою. На семінарському занятті допустимі дискусії, заперечення, обговорення, аргументація тощо, що дає змогу учням більш осмислено і міцно засвоювати тему. Семінар – це живий, творчий процес, який не може бути запрограмований в усіх деталях. Основним завданням семінарського заняття є:

• закріплення, розширення та поглиблення знань учнів, здобутих раніше на уроках;
• формування і розвиток навичок самостійної роботи учнів;

реалізація диференційованого підходу до навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів;

• створення умов для формування і розвитку їхніх пошуково-творчих знань та навичок;
• навчити учнів застосовувати знання, набуті на практиці, для аналізу різних процесів.

Для цього на семінарі використовують різні форми навчання. За характером семінарські заняття поділяються на:

• випереджальні,
• навчальні,
• узагальнюючі (підсумкові).

Випереджальні семінарські заняттяпроводяться перед вивченням невеликої за обсягом та нескладної за змістом теми. Їх мета – формувати вміння орієнтуватися у змісті навчального матеріалу, виділяти описовий, пояснювальний та інструктивний матеріал, головне, істотне у змісті теми. Підготовка до семінару такого типу вимагає обов’язкового інструктажу, розробки групових та індивідуальних завдань, контролю за процесом підготовки учнів до семінару.

Навчальний семінарпроводиться у процесі вивчення теми та ставить за мету: поглибити знання, сформувати уміння та навички застосування теоретичних знань учнів у практичній діяльності, усунути прогалини у навчальних досягненнях учнів із засвоєної теми. На семінарських заняттях навчального типу вчитель, спираючись на знання, вміння та навички учнів, набуті на попередніх заняттях, розробляє систему навчальних завдань для самостійної роботи. При цьому завдання повинні не дублювати аналогічні, раніше використовувані, а носити варіативно-тренувальний або реконструктивний характер. Основі методи та прийоми роботи вчителя на навчальному семінарі – це обговорення, дискусія, аналіз, висновки і пропозиції.

Специфіка узагальнюючого (підсумкового) семінару полягає в тому, що він проводиться після вивчення великої за обсягом та складної за змістом теми чи розділу навчальної програми. Його мета – формувати уміння та навички учнів самостійно систематизувати та поглиблювати знання, використовувати їх у практичній діяльності. Ефективність семінарського заняття такого типу значною мірою залежить від ретельності підготовки. Передусім, учителеві необхідно визначити місце семінару в системі інших уроків з навчального предмета; правильно сформулювати тему, мету, завдання семінару; визначити обсяг матеріалу для розгляду на занятті. Суттєву роль при цьому відіграє організаційна сторона семінарського заняття, зокрема: розробка питань для обговорення; складання переліку основної та додаткової літератури; завчасне (за 10-15 днів до заняття) доведення до відома учнів плану семінару; повідомлення про форму організації та проведення заняття; визначення ролі кожного учня як активного його учасника; підготовка спільно з учнями необхідного наочного матеріалу; забезпечення методичного та технічного оснащення семінарського заняття. До підготовки семінару доцільно залучити також батьків, завідувача бібліотеки навчального закладу, запропонувавши їм організувати, наприклад, виставку книг, посібників, зразків наочних матеріалів, самостійних творчих робіт учнів та інше.

Важливе значення у підвищенні ефективності семінарського заняття має технологія його проведення. Як правило, семінарське заняття починається із вступного слова вчителя (оголошення теми, розкриття її актуальності, ознайомлення з планом). Обговорення питань плану заняття може починатись з раніше запланованого повідомлення учня або з вільного його виступу. Бажано викликати надійних учнів, але не найсильніших. Сильні учні повинні бути в резерві та залучатися в ролі опонентів, яким можна доручити узагальнення виступів з того чи іншого питання семінару. Після першого повідомлення чи виступу викликаного вчителем учня в обговоренні питання можуть брати участь всі бажаючі. При цьому їм дозволяється користуватися конспектами, підручниками, будь-якими джерелами. Вчитель стежить за тим, щоб під час семінару була створена атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного обміну думками, співробітництва та співдружності. Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів на семінарі залежить від вільного вибору опонентів, створення проблемних ситуацій, розгортання мікро дискусій. Завершується семінарське заняття підбиттям підсумків обговорюваної теми, оцінюванням знань учнів.

Незалежно від типу семінарського заняття у процесі спостереження та аналізу доцільно звернути увагу на такі параметри:

• вибір теми ( співвідношення вивченого та нового матеріалу, що дає змогу поглибити знання учнів, підвищити їх інтерес до навчального предмета, розширити світогляд; можливість забезпечити учнів літературою з теми;
• врахування ступеня сформованості в учнів умінь та навичок самостійної роботи );
• педагогічна доцільність постановки мети та завдань семінару;
• підготовка вчителя та учнів до семінару (розчленування теми на конкретні питання;
• інструктаж щодо роботи з основною та додатковою літературою;
• вибір форми самостійних повідомлень учнів – доповідь, виступ, опанування;
• підготовка ілюстративного матеріалу;
• технологія проведення семінару (повідомлення теми, мети та завдань заняття; надання слова учням для повідомлення з питань семінару, коментар щодо повідомлення учнів;
• концентрування уваги учнів на питаннях, які передбачені планом; постановка питань у процесі повідомлення учнів, що спонукають до дискусії, вимагають доказовості, міцності знань, винахідливості);
• розкриття теми семінарського заняття (чи всі питання розкриті, глибина та повнота їх висвітлення, кількість „активних” учасників семінару, активізація і стимулювання учнів у процесі роботи);
• підбиття підсумків семінарського заняття (чи розкрита тема, які знання здобули учні, ставлення до заняття і творча активність учнів, досягнення мети заняття, оцінювання і стимулювання учнів до активної участі в семінарі, похвала за кращі відповіді та активну участь у роботі семінару);
• результативність семінарського заняття (закріплення та поглиблення здобутих раніше знань учнів, набуття нових знань;
• формування в учнів умінь та навичок, зокрема самостійної роботи з першоджерелами;
• розвиток здібностей учнів, формування вмінь застосовувати теоретичні знання на практиці,
• ступінь творчого мислення учнів, самоорганізація та самоконтроль.

Навчання – не механічна передача знань від учителя учням. Це розвиток мислення учнів під керівництвом вчителя на основі тих знань, якими потрібно оволодіти. Завдання вчителя тут – докласти максимум зусиль, щоб сформувати в учнів культуру мислення – вміння правильно, чітко будувати свою відповідь, висловлювати свої думки логічними змістовними реченнями.

Найважливіша ознака будь-якого мислення, незалежно від його індивідуальних особливостей, – уміння виділяти суттєве, самостійно приходити до нових узагальнень.

Найбільш плідним моментом для розвитку правового мислення є семінарське заняття. Саме тут формується і закріплюється вміння виступати в ролі доповідачів і опонентів, доводити, заперечувати чи підтримувати, відстоювати власну точку зору. Всі інші завдання семінару – повторення і закріплення знань, контроль – повинні підпорядковуватись цій головній меті.

Семінарське заняття– це гнучка форма навчання, яка передбачає інтенсивну самостійну роботу. Семінарські заняття мають різні форми, такі як обговорення питань, дискусії під керівництвом учителя. Особливо заслуговують на увагу „круглі столи” під час проведення семінарів, учнівські конференції.

Розділ ІІІ. Інші форми організації навчальних занять у процесі вивчення правознавства в школі

Конференції як форма організації навчально-виховного процесу передбачає присутність в одній аудиторії учнів, які об’єднані однією метою – розв’язання певної теоретичної чи практичної проблеми. Творче обговорення та розв’язання вибраної проблеми визначають зміст конференції, характерною ознакою якої є дискусія, а результатом – осмислення цієї проблеми.

Учнівська конференція– це важлива форма навчання, яка сприяє формуванню знань, умінь і навичок учнів, їх закріпленню та вдосконаленню, поглибленню і систематизації. Це комплексна форма узагальнення результатів самостійної пізнавальної діяльності учнів під керівництвом учителя, що здійснюється завдяки спільним зусиллям учителя та учнів. Метою конференції є поглиблення, зміцнення та розширення набутих знань; розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їхньої активності; створення передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення учнів.

Щодо типізації шкільних конференцій немає єдиної думки ні в психолого-педагогічній літературі, ні в практиці роботи загальноосвітніх закладів. Окремі автори виділяють теоретичну, читацьку й підсумкову конференції; інші – навчально-підсумкову й оглядову. При цьому як основу класифікації конференцій різні автори використовують різні характеристики. Так у визначенні „читацька конференція” пріоритетним є контингент її учасників, тобто читачів. Деякі автори вважають, що в практиці загальноосвітніх навчальних закладів слід виділяти і проводити оглядові, підсумкові, теоретичні конференції.

Оглядова конференціяпроводиться з однієї чи кількох пов’язаних між собою актуальних проблем, з яких учні повинні поглибити знання та отримати додаткову інформацію. Її метою є систематизація знань, умінь та навичок учнів, стимулювання їхньої пізнавальної активності, забезпечення системних знань учнів, формування колективних і особистісних відносин, самостійності у виборі засобів, форм і методів навчально-пізнавальної діяльності.

Оглядова конференція може проводитись: на початку вивчення тієї чи іншої теми з метою розкриття перспективи вивчення її у навчальному курсі; всередині або наприкінці її вивчення з метою розширення, поглиблення та систематизації знань, умінь і навичок учнів.

Підсумкова конференціяпроводиться як заключний етап вивчення певного розділу навчальної програми. Це може бути конференція з підбиття підсумків, вивчення певної теми правознавства, зі споріднених проблем різних навчальних предметів, тобто з міжпредметної тематики. Наприклад, можна провести таку конференцію на тему „Право, мораль, культура” спільно з вчителями літератури та історії.

Тематична конференція, як правило, проводиться з окремої актуальної теми. Вона може стикуватися з навчальною програмою окремих предметів, зумовлюватися політичними чи соціально-економічними подіями, умовами розвитку суспільства у країні чи закордоном. Разом із вчителем історії можна провести тематичну конференцію, присвячену Дню Незалежності України.

Під час проведення семінарських занять варто використовувати таку форму роботи як бесіда за „круглим столом”. „Круглі столи” належать до найбільш активних форм організації семінарського заняття – колективних. Наприклад, можна запропонувати таку тему для бесіди за „круглим столом”: „Народ України – носій суверенітету, єдине джерело державної влади”.

Підготовка до таких уроків проводиться заздалегідь. Учням дається список рекомендованої літератури і теми, які треба повторити. Урок починається зі вступного слова вчителя. Обговорення питання повинно відбуватися коректно. В кінці уроку робиться висновок з відповідної проблеми і дається оцінка роботи класу і окремих учнів.

На семінарі для досягнення мети використовують різні форми навчання. Один з ефективних прийомів, що активізує пізнавальну діяльність, є дискусія. Дискусія, розгляд, дослідження. Це обговорення спільного питання, проблеми з метою правильного вирішення. Дискусія виникає внаслідок спілкування вчителя і учнів один з одним у процесі вирішення проблемної ситуації. Її основне завдання – сформувати правильний погляд при розв’язанні будь-якої проблеми. Дискусія якісна тоді, коли учні добре підготовлені, мають опорні знання. Предмет дискусії та її план вчитель продумує заздалегідь. Вона може бути побудована на основі двох положень, з яких треба вибрати і довести правильне, або одного визначення чи тези, яку потрібно відкинути чи довести її правильність. Наприклад, тема для диспуту: „Форми народовладдя в Україні”.

Механізм дискусії: проблемна ситуація, що характеризує психологічний стан учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжується підвищенням пізнавальної активності та бажанням розібратися у проблемі.

Будь-яка дискусія включає три компоненти.

• Пізнавальний.

Пізнавальний включає знання про предмет, що викликає суперечку і проблемну ситуацію.

• Операційно-комунікативний.

Операційно-комунікативний означає вміння вести суперечку і відстоювати свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції.

• Емоційно-оціночний.

Емоційно-оціночний включає емоційні переживання, потреби, цінності, відносини, мотиви, оцінки.

Дискусія повинна бути частиною навчального процесу. Є декілька видів дискусії:

Спонтанна дискусія, що виникає в ході спільного вирішення проблеми всіма учнями чи групою учнів. Це буває тоді, коли проблема учням дуже близька.

Заздалегідь запланована дискусія. Для цього учні попередньо ознайомлюються з предметом суперечки. Вони опрацьовують відповідну літературу. Учні мають достатньо знань для розв’язання проблеми.

Для дискусії характерні такі поняття: знання, вміння, навички, досвід творчої діяльності.

Необхідно назвати мету уроку. Може бути попередньо даний учням текст і після його прочитання висувається проблема. Поділяються дискусії і за кількістю учасників. Коли в дискусії беруть участь два учні, то це дискусія-діалог. Є групові дискусії, де задіяні групи, і є масова дискусія, в якій залучені всі учні.

Етапи підготовки і проведення:

Мотивація, пов’язана з підготовкою до дискусії. Треба стимулювати інтерес учнів до проблеми, суперечки. Для цього готують яскраві уривки або цитати з книг, які викладають зміст суперечки чи позицію обох сторін.

Дискусію проводять на тему, що цікавить учнів, близька їм.

Вимоги до дискусії:

• Проблема повинна відповідати вікові і накопиченому досвідові.
• Учням необхідно володіти темою, яка спирається на досвід, знання, вміння.
• Дискусія повинна розвиватися з основних питань, нести в собі суть протиріччя. Дискусія – суперечка по суті, в ході якої учні отримують важливі цінності.

При підготовці вчитель повинен чітко сформулювати завдання, бажано з поясненнями, що розкривають суть проблеми і питання про можливі шляхи її вирішення. Доцільно з цього приводу звернутися до думок учених.

При підготовці учнів ознайомлюють з відповідною літературою, список якої треба дати заздалегідь.

Не менш важливою є підготовка до написання і обговорення рефератів. Тематика рефератів повинна відображати основні питання теми, доповнювати або поглиблювати їх. Підготовка реферату – це робота з документами, додатковою літературою. Літературу рекомендує вчитель. Існують вимоги до написання реферату:

а) скласти план викладу;

б) підібрати матеріал для висвітлення питань;

в) прочитати відповідні матеріали;

г) проаналізувати прочитане;

д) коротко записати.

ВИСНОВКИ

Нині і наша держава, і все в державі, в тому числі й наука права, переживають складні часи. Відбувається створення національної моделі шкільної правничої освіти, спрямованої на висвітлення держави і права України у взаємозв’язку із світовою наукою права. Програма передбачає засвоєння значного за обсягом матеріалу в обмежений час. Це ставить перед вчителем складне завдання: як це зробити. Через те і звертаються педагоги до інновацій, до інноваційних технологій. Одним із проявів новітніх сучасних технологій є впровадження лекційно-семінарської системи в навчально-виробничу практику.

Вивчення курсу «Основи правознавства» відбувається у різноманітних формах, що відрізняються режимом занять, місцем їх організації, складом учнів та роллю викладача у їх проведенні. Однак основною формою організації навчального процесу в школі єурок, що одночасно акумулює змістовну, процесуальну та результативну функції навчально-виховної роботи. Тому провідна роль у методиці викладання шкільного курсу «Основи правознавства» відводиться урокові, вдосконаленню його форм та підвищенню пізнавально-освітньої ефективності. Важливу роль у підвищенні пізнавальної активності учнів, розвитку в них умінь та навичок самостійної роботи відіграє правильний вибір типу уроку, що якнайкраще спрямував би зусилля школярів на вивчення й осмислення правознавчого матеріалу, сприяв би організації їхньої діяльності на творчому рівні. У дидактичній та методичній літературі існують різні варіанти типології уроків. Найбільш поширеною у практиці викладання шкільних дисциплін є класифікація знань за ланками навчального процесу: подання нового матеріалу, його закріплення, повторення, перевірка знань та комбіновані уроки. Не заперечуючи теоретичного і практичного значення цієї типології, слід зазначити, що з неї випадають такі характерні для старшої школи уроки, як лекції, семінари, заняття лабораторного типу тощо.

Виходячи з особливостей курсу та специфіки навчального процесу у старших класах загальноосвітньої школи, цілком можливе і доцільне, на наш погляд, є групування уроків, в основу якого покладено характер діяльності вчителя та учнів на уроці. Відомо, що вчитель на уроці виконує дві основні функції: інформаційну — виступає головним джерелом інформації, та управлінську — організує діяльність учнів щодо засвоєння навчального матеріалу, формування вмінь та навичок. Характер діяльності учнів на уроці визначається роботою вчителя та переважанням у ній однієї із зазначених функцій. Тобто, якщо в роботі вчителя переважає виклад навчального матеріалу, самостійна робота учнів неминуче обмежена, хоча і буде скеровуватись учителем за допомогою відповідних методичних засобів, І навпаки, коли вчитель організовує самостійну роботу учнів над іншими джерелами інформації, їхня діяльність за змістом, тривалістю в часі та формами буде значно більшою та ефективнішою. При групуванні уроків за характером діяльності вчителя та учнів вирізняють такі їх типи: уроки подавання нових знань учителем (шкільні лекції); заняття лабораторного типу, семінари; повторювально-узагальнюючі уроки; підсумкові співбесіди, залікові уроки.Зважаючи на особливості курсу «Основи правознавства», його понятійний характер, значну частину уроків з цього предмета доцільно проводити у вигляді шкільних лекцій. Переказ великого за обсягом та складного за змістом нового матеріалу за жорсткого ліміту навчального часу може здійснюватися лише шляхом подавання нових знань. До того ж курс насичений великою кількістю понять, які вимагають чіткого формування та виявлення взаємозв'язків, переконливої-та емоційної конкретизації теоретичних положень. Уроки-лекції (уроки викладу нових знань) характеризуються таким співвідношенням діяльності викладача та учнів. Учитель протягом 30—35 хв. подає новий матеріал, виступаючи як джерело інформації і застосовуючи методи лекції, розповіді, бесіди, показу тощо. Меншою мірою (10 хв.) він організовує діяльність учнів на репродуктивному і частково-пошуковому рівнях та активізує цілеспрямоване сприйняття пізнавальної інформації при розгляді законодавчих актів України. Діяльність учнів на уроці детермінована роботою вчителя і включає елементи колективної бесіди (що активізує не всіх школярів), елементи нотування у зошити тощо. А тривалість самостійної роботи учнів обмежена кількома хвилинами, оскільки основну частину уроку займає усний виклад інформації.

З метою розвитку пізнавальної самостійності учнів, закріплення у них умінь та навичок роботи з різними джерелами, окремі уроки з вивчення нового матеріалу курсу „Основи правознавства” варто проводити як уроки лабораторного типу (практикуми). На уроках цього типу під керівництвом учителя йде колективна та індивідуальна робота над текстами нормативних актів, підручником, довідковою літературою. Результати індивідуальної роботи обговорюються колективно (іноді складаються спільні план, конспект, таблиця, що відбивають зведений варіант підсумків виконаної роботи). Слід зауважити, що плануючи лабораторний урок, вчитель має враховувати змістовну доступність джерел, якими користується учень, та вміння, застосовані під час самостійної роботи.

На початку уроку вчитель оголошує тему і план, характеризує джерела, з якими працюватимуть учні, дає точний і якісний інструктаж щодо змісту завдання, яке має бути виконане протягом уроку або певного часу. Усвідомивши суть завдання, учні визначають шляхи його виконання, і протягом 25-35 хвилин самостійно працюють з документами. Наприкінці заняття результати індивідуальної роботи обговорюються, з-поміж них відзначаються найбільш вдалі. Вчитель має оцінити роботу не лише з огляду на якість виконання, але й стосовно розкриття теми.

Уроки лабораторного типу — один із важливих шляхів реалізації пізнавального навчання. Протягом самостійної (індивідуальної) роботи щодо здобуття знань процес розвитку вмінь та навичок іде набагато Інтенсивніше, ніж на уроках-лекціях, де учні лише фрагментарне включаються в активну роботу. Під час проведення лабораторних занять можлива індивідуальна допомога школярам, що не встигають.

Важливу роль в активізації пізнавальної діяльності учнів, набутті ними навичок самостійного засвоєння знань відіграють уроки-семінари. Основна увага в їх підготовці відводиться попередній самостійній роботі учнів з вивчення нового матеріалу. Для уроків-семінарів характерні такі особливості: попереднє (за 2-3 тижні) оголошення вчителем теми і плану уроку, рекомендування джерел, їхня характеристика; самостійна домашня робота школярів над запропонованими джерелами, які розкривають зміст уроку за основними пунктами плану; поглиблене (іноді з елементами дослідження) розроблення учнями окремих питань за рекомендацією вчителя. Безпосередньо на семінарі відбувається обговорення підготовлених виступів та відповідей на запитання, що в процесі заняття ставляться викладачем та учнями. Велику роль при цьому відіграє вступне та заключне слово вчителя. Йому належить спрямовувати хід заняття, доповнювати виступи школярів, оцінювати їх за якістю виконання. Наприкінці заняття викладач у стислій формі підбиває підсумки.

До уроків семінарського типу щільно прилягає така форма нестандартних занять, як урок-диспут. Обрана для нього тема має відзначатися проблемністю та емоційнимзабарвленням. Як і при підготовці до семінару, тема диспуту, приблизний перелік питань та список необхідної літератури оголошуються за 2-3 тижні. Учням надається можливість, спираючись на широке коло джерел, підготуватися з будь-якого питання (за інтересами). У процесі підготовки та проведення диспуту учні усвідомлюють проблему та її основні аспекти, висловлюють свою точку зору, зіставляють її з міркуваннями однокласників, порівнюють виступи, дають їм оцінку, узгоджують за допомогою вчителя трактування дискусійної проблеми. Цінність таких уроків полягає у можливості формування в кожного учня власного ставлення до питань, що обговорюються.

Головне дидактичне завдання всіх перерахованих типів уроків — засвоєння нового навчального матеріалу. Проте семінари та уроки лабораторного типу суттєво впливають на оптимізацію навчального процесу, їх підготовка та проведення посилює елементи самостійної діяльності учнів щодо здобуття знань з різних джерел, дає можливість сильнішим із них виявити свої здібності під час виконання завдань дослідницького характеру. Тому, плануючи вивчення нового матеріалу з курсу „Основи правознавства”, вчитель має керуватися принципом педагогічно обгрунтованої різноманітності уроків, використовувати поряд із комбінованими уроками, шкільними лекціями інші форми занять.

Крім уроків з вивчення нового матеріалу, певне місце у викладанні курсу має належати повторювально-узагальнюючим урокам. В основі їх проведення лежить пройдений навчальний матеріал (тематичного блоку, розділу), який слід узагальнити під певним кутом зору. Тема і план уроку повідомляються за 3-4 дні. Учні вдома (послуговуючись підручником, конспектом, текстами нормативних актів) готуються до уроку, переосмислюючи вивчений матеріал відповідно до сформульованої теми і плану. Безпосередньо на уроці, за викликом чи за бажанням, школярі дають розгорнуті відповіді на поставлені запитання, доповнюють та уточнюють відповіді товаришів і роблять необхідні висновки. Наприкінці заняття вчитель має узагальнити зроблені висновки та підбити підсумки уроку.

З точки зору співвідношення діяльності вчителя та учнів на уроці до однієї групи належать уроки-опитування, підсумкові співбесіди та залікові уроки, їх завдання полягає в уточненні та узагальненні набутих знань та виявленні ступеня засвоєння провідних понять та ідей курсу. Робота вчителя на цих уроках фактично обмежується запитаннями, вислуховуванням відповідей та оцінкою. Проте вона включає в себе й елементи коригування відповідей учнів, роз'яснення їм незрозумілих положень або хибних тверджень. Основна ж діяльність на залікових уроках переноситься на учнів, які повинні звітувати про набуті знання, уміння та навички, виявити рівень самостійного мислення.

Поряд із названими типами занять бажано також використовувати різноманітні форми нестандартних уроків (рольові ігри, колоквіуми, «круглі столи» тощо). Кількісне співвідношення окремих типів уроку залежить від характеру навчального матеріалу, обсягу навчального часу, наявності різних джерел та рівня підготовленості учнів.

Використана література

1. Бібік Н. М. Зростаймо громадянами: Розповідь про Конституцію України: Навчальний посібник. — К.: Веселка, 2000
2. Конституція України і основи правознавства в школі: книга для вчителя /За ред І.Б. Усенка. – К.: Укр.. цент правнич. Студій. 1999
3. Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи. – К., 2000
4. Курс громадянської освіти для 9-го класу: (1 год. на тиждень) // Права людини в Україні. -2001. -№ 3. — С. 4-6
5. Меделяєв В.М. Правознавство. 9 клас: плани-конспекти уроків. – Харків: Ранок, 2000
6. Нартов В.В. Основи правознавства у визначеннях, таблицях і схемах. – Харків: Ранок, 1998
7. Права людини: методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій /За ред. Л.Грузінової. – К.: Укр.. правнич. Фундація, 1998
8. Програма модульного курса "Права человека" // Права людини. -2000. -№ 3 . — С. 2-8
9. Рабінович П. Права і свободи людини: загальні принципи викладання в навчальних закладах // Вісник Академії правових наук України. -2001. -№ 3. — С. 91-100
10. Савка О. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках правознавства/ О.Савка // Історія України. -2002. -№ 15. — С. 8-9
11. Сарри А. Факультативный курс "Права человека" (1-11 классы) // Права людини. -2000. -№ 24. — С. 2-6
12. Скворець В.О. Право в нашому житті: З досвіду правового виховання учнів // Позакласний час. -2004. -№ 17-18. — С. 49-60
13. Труфанова О. Організація групової роботи на уроках правознавства // Історія України. -2003. -№ 5. — С. 22-25
14. Форми навчання в школі: книга для вчителя /За ред. Ю.І.Мальованого, — К.: Освіта, 1992