Вступ.

1. Лекції по психології та основні функції лекцій.

2. Аспекти підготовки й проведення лекцій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У вузівському навчанні в умовах стаціонару лекція є основною формою навчальних занять. Читання лекцій поручається звичайно самим досвідченим і теоретично підготовленим ученим — професорам і доцентам, докторам і кандидатам наук.

При викладі в лекції матеріалу, що у підручниках не розглянутий або вже застарів, від лектора потрібна творча самостійність і сміливість суджень, а також максимальна коректність, що особливо потрібна в тих випадках, коли приходиться ставити під сумнів застарілі положення. При цьому лектор не повинен виглядати опроверждуючим наукових авторитетів. Усяке нове положення, що не погодиться повною мірою зі змістом підручника, йому необхідно подавати як об'єктивний результат природного процесу розвитку науки.

Керуючись даним принципом відбору матеріалу, викладач по суті справи розподіляє його між лекцією й самостійною роботою студентів, беручи на частку лекції найбільш складне і важкодоступне й відсилаючи студентів до літератури загальнодоступної.

1. Лекції по психології та основні функції лекцій

Лекція являють собою навчальний монолог викладача. Це досить типовий вид навчальних занять в університетах і інших вищих навчальних закладах. Іноді лекція буває тільки монологом і, у принципі, може бути записана на відстібання. Однак використання такого підходу на аудиторному занятті було б помилкою. Більшою перевагою лектора в порівнянні з відеозаписом є можливість одержати зворотний зв'язок від студентів, що дозволяє зробити заняття більше ефективним. Ступінь взаємодії викладача й студентів може бути різної. Розглянемо основні функції лекцій.

1. Історично інформаційна функція була первинною. Головна мета лекцій у перших університетах складалася в передачі професором нових знань студентам. У цей час у зв'язку з появою великої кількості підручників, які друкуються більшими тиражами, ця функція лекцій почасти втратила своє значення. Імовірно, для викладача недоцільно переказувати на лекції матеріал підручника, що студенти можуть прочитати самостійно, причому швидше й ефективніше. Однак ця функція зберігає своє значення в тому розумінні, що викладач на лекціях повідомляє навчальний матеріал, що відсутній у наявних навчальних посібниках, але з його погляду є необхідним. Інформаційна функція залишається актуальною при читанні спецкурсів по дисциплінах, по яких ще не видані навчальні посібники.

2. Друга найважливіша функція лекцій — що систематизує. Нові знання повідомляються на лекції в систематизованому виді. Послідовний й структурований виклад викладачем навчального матеріалу по дисципліні в цьому випадку являє особливу цінність для студентів. Систематизуюча функція реалізується також у тім, що викладач дає на лекціях загальний огляд досліджуваного предмета, повідомляє студентам, на які теми, розділи, фрагменти, поняття їм варто звернути особливу увагу при читанні підручника, які додаткові джерела доцільно використовувати.

3. Третя функція лекцій — роз'яснююча. Окремі розділи підручника можуть бути викладені мовою, важким для розуміння студентів, зі складним стилем викладу й синтаксисом, у них можуть бути відсутні приклади, що пояснюють. Метою викладача в цьому випадку є роз'яснення найбільш важких питань, понять, розділів навчального курсу. Для цього необхідно вміння викладача викласти окремі фрагменти підручника в іншій, більше ясній і доступній формі.

4. Розвиваюча функція лекцій полягає в тім, що вони стимулюють не тільки запам'ятовування матеріалу, але й розумову діяльність студентів. Цьому сприяють проблемні питання, поставлені викладачем на лекції, пошуковий і дискусійний характер викладу їм навчальних знань[4, c. 59-61].

2. Аспекти підготовки й проведення лекцій

Розглянемо методичні аспекти підготовки й проведення цього виду занять.

Теми лекцій визначаються відповідно до робочої програми й тематичним планом занять, хоча вони можуть трохи змінюватися по ходу курсу. При цьому необхідно, щоб чітко простежувався зв'язок між темами окремих лекцій. Тому на початку кожної лекції викладач зв'язує її тему з темою попередньої лекції, а також зі змістом усього курсу. Завершення лекції повинне містити «місток» до наступної лекції. При цьому важливо, щоб у студентів сформувалося системне подання про досліджувану предметну область.

Підбор і структурування матеріалу лекції — найважливіша частина її підготовки. План лекції повинен відповідати змісту відповідного розділу робочої програми й розкривати його. У той же час детальність і глибина в розкритті кожного пункту може бути різної. Зміст лекції повинне бути погоджене з тимчасовими рамками навчального часу.

Дуже часто викладач готовить більше матеріалу, чим устигає дати за відведений час лекції. При цьому виникає дилема: залишити матеріал нерозглянутим або перенести його розгляд на наступну лекцію, відповідно переглядаючи її план? Як приймати рішення в таких ситуаціях? Це непросте питання. Необхідно взяти до уваги відносну значимість кожного фрагмента навчального матеріалу. Такі коректування робочої програми природні, не варто сприймати їх як невдачі, вони можуть навіть удосконалити курс. Однак у цілому варто дотримуватися тематичного плану, оскільки постійний перенос матеріалу на наступні заняття може привести до прогресуючого відставання у виконанні всієї робочої програми.

Як показує лекційна практика, викладачі звичайно мають більше матеріалу, чим часу. Всупереч типовому страху молодого викладача, що йому не вистачить матеріалу на всю лекцію, найчастіше йому не вистачає саме часу. Реалістична оцінка того, який обсяг матеріалу може бути розглянутий на занятті, — ключове вміння для спокійного плину занять і авторитету викладача.

Як багато матеріалу потрібно відбирати для лекції? Цікавим у цьому відношенні є порада Роджера Доміновскі (Dominowski, 2002, р. 75). Він рекомендує планувати три основних пункти на одну академічну годину лекції. Безумовно, є виключення із цього правила, оскільки кожний пункт може містити більша або менша кількість підпунктів. Що в них більше, а що менш важливо для теми лекцій? Переробка плану лекції — природний процес у ході її підготовки.

Кожний з основних пунктів плану доцільно розділити на кілька підпунктів, зв'язавши їх у логічну послідовність. Це вдосконалює структуру лекції й сприяє системному сприйняттю, осмисленню й запам'ятовуванню матеріалу студентами. При структуруванні матеріалу корисно враховувати психологічні закономірності пам'яті й мислення.

Прагнення викладача наситити заняття більшою кількістю інформації не завжди виправдано. Більше не завжди означає краще. Звичайно, можна дати студентам більше, якщо: 1) говорити швидше, 2) швидко проходити навчальний матеріал, 3) не задавати їм ніяких питань і 4) не приймати їхніх питань. Але з якою метою? Ціль викладача — допомогти студентам вивчити той матеріал, що він їм викладає. А це означає пред'явлення матеріалу в такому темпі, щоб вони могли його зрозуміти, щоб можна було переконатися, що «матеріал іде», щоб можна було дозволити студентам задати принаймні кілька питань, відповіді на які допоможуть їм краще засвоїти зміст лекції[1, c. 48-49].

Написання конспекту (або докладного плану) заняття дуже корисно для лектора при підготовці лекції.

Деякі викладачі намагаються підготувати повний текст того, що вони збираються сказати. Причиною такого методу підготовки звичайно є страх. Якщо лектор боїться забути, що йому варто сказати, конспект у вигляді повного тексту може здаватися «захисною ковдрою» (Dominowski, 2002, р. 77). Насправді повний текст негативно впливає на процес пошуку того, що говорити далі, оскільки надмірний обсяг тексту робить пошук потрібного пункту більше важким. Іншою причиною складання докладного конспекту є прагнення до точності, бажання бути впевненим у правильності матеріалу, що викладається. Це прагнення акцентує увагу «на словах», у той час як сутність лекції полягає в ідеях, які вона несе. Насправді майже всі ідеї можуть бути виражені по-різному, і на лекції це корисно робити, щоб поглибити розуміння студентами їхньої суті. Звичайно, деякі поняття потрібно визначати й використовувати точно, тому має сенс записати в конспекті їхнього визначення. Однак варто мати на увазі, що майже будь-які визначення (за винятком тих, які виражаються математичною мовою) допускають перефразовування.

Конспект із повним текстом лекції спонукує викладача саме читати її студентам. А всі ми знаємо (за рідкісним винятком), як нудно буває слухати й важко розуміти такі «лекції, що читаються». Причинами цього є монотонний голос, занадто швидкий або занадто повільний темп, відсутність візуального контакту.

Найбільш корисний конспект — це розширений план, що побудований ієрархічно, із вказівкою основних пунктів, тим, фактичного матеріалу, закономірностей понять. План розширюється за рахунок визначень, схем, діаграм, графіків і фраз, які резюмують основні ідеї лекції. Кількість деталей, які включаються в конспект, залежить від самого матеріалу й від того, наскільки він знаком викладачеві. Звичайно, коли лекція читається в перший раз, потрібна більша деталізація. У міру того як викладач накопичує певний досвід читання лекцій по даній темі, перероблений конспект може містити вже менше деталей. Окремі слова й короткі фрази починають заміщати довгі пропозиції; уже немає необхідності у включенні в конспект повних пропозицій.

Конспект повинен фокусуватись на змісті лекції; засобу вираження цього змісту повинні народжуватися на самій лекції[2, c. 93-95].

Особливо важливо заздалегідь підготувати й відбити в конспекті приклади, які будуть приводитися на лекції. Конкретні приклади абстрактних понять повинні бути ретельно продумані. При приведенні приклада необхідно звернути увагу студентів як на ті ознаки, які істотні для характеристики поняття, так і на ті, які несуттєві. Використання двох або трьох прикладів допоможе студентам успішніше виділити й узагальнити істотні ознаки поняття. Викладач також повинен підготувати ілюстративний, демонстраційний і роздавальний матеріал, що він збирається використовувати.

Як писати конспекти (від руки або за допомогою комп'ютера), вирішує, звичайно, сам викладач. Сучасні текстові редактори дають багато переваг і у швидкості підготовки, і в зручності переробки конспектів. Конспекти, надруковані на принтері, легше читаються.

Перш ніж іти на лекцію, її корисно «прорепетирувати» у голові. Мова йде не про буквальне завчання тексту, а про уявне продумування основних пунктів, які повинні бути розкриті на занятті. Досвід показує, що це дуже корисно, особливо для молодих викладачів. Ще важливіше знайти 10-15 хвилин безпосередньо перед лекцією для перегляду конспекту й перевірки всіх необхідних матеріалів.

Початок і кінець лекції дуже важливі в багатьох відносинах. Як відзначалося вище, на початку лекції корисно зробити короткий огляд змісту попередньої лекції. Це сприяє збереженню інформації в довгостроковій пам'яті й системному сприйнятті навчального курсу. Цікавим методом огляду може бути проведення короткого усного або письмового опитування студентів по матеріалі попередньої лекції. Не настільки важливо, чи будуть оцінюватися результати цього чи опитування ні. Листовні відповіді студентів на три питання можуть зайняти біля десяти хвилин. Менше часу займе усна постановка питання кому-небудь в аудиторії. Найпростіше не задавати питання студентам, а самому викладачеві зробити огляд попереднього матеріалу. Однак це найменш ефективний метод, оскільки студенти будуть пасивні. Багато викладачів взагалі не використовують на лекціях огляди, уважаючи, що недоцільно витрачати на старий матеріал час, яке можна використовувати на виклад нового. Їх можна зрозуміти. Проте почати заняття з огляду — прекрасний методичний прийом, що робить допомогу у вивченні навчального матеріалу.

Перед початком викладу нового матеріалу корисно дати короткий план лекції, показати, як новий матеріал пов'язаний з іншими темами, акцентувати увагу на найбільш важливих його аспектах. Постановка питання, що інтригує, або опис яскравого приклада привернуть увагу студентів. Таке введення не повинне займати більше п'яти хвилин. Зрозуміло, матеріал лекції повинен давати обґрунтована відповідь на поставлене питання.

Наприкінці лекції, коли основна частина матеріалу вже викладена, корисно коротко повторити основні моменти. Це може бути виклад ключових ідей заняття, постановка студентам декількох питань по його змісту або ж відповіді на їхні питання. У завершення заняття викладач може сказати кілька слів про тему наступної лекції. На жаль, на це у викладача часто бракує часу[5, c. 87-89].

Організація матеріалу — основне завдання лектора. Викладач може допомогти студентам побачити загальну картину змісту курсу, постійно зв'язуючи досліджувану тему із загальним поглядом на навчальну дисципліну. Схеми й діаграми є прекрасним засобом демонстрації взаємозв'язків між поняттями. Нумерований список пунктів, що розкривають певну тезу, допомагає студентам запам'ятати матеріал. Візуальна демонстрація з очевидним поділом розглянутих категорій повинна супроводжувати вербальну презентацію матеріалу, особливо в тому випадку, коли обговорюються, наприклад, переваги й обмеження, подібності й розходження, аргументи за й проти певного твердження, теорії, процедури. Більшу роль грає композиційне розташування матеріалу на дошці (ліворуч — праворуч, зверху — знизу й т.п.). Загалом, як уважає Роджер Доміновскі (Dominowski, 2002, р. 89), продумування концептуальної й перцептивної організації матеріалу — повсякденне завдання лектора.

Стиль викладу. С. И. Гессен думав, що головна мета університетського курсу — формувати «науковий метод пізнання», а не просто «викладати факти». У цьому зв'язку він писав: «Справжня університетська лекція ніколи не викладає просто результати дослідження; ні, вона показує, як учений лектор прийшов до цих результатів… Гарні лекції й науково поставлені заняття доповнюють один одного. Завдання тих і інших — спонукати учнів до самостійного дослідження предмета, утягнути їх у дослідницьку роботу наукової думки; якщо на лекціях професор, розвиваючи свій погляд, викликає учня на критику, то в семінарських заняттях він у свою чергу виступають у ролі критика зробленого учнем дослідження» (Гессен, 1995, с. 318-319).

Вибір рівня труднощі змісту й виклади матеріалу. На що варто орієнтуватися в цьому випадку? Оптимальними можна вважати наступні критерії:

♦ сутність навчального матеріалу повинна бути доступна й зрозуміла всім студентам;

♦ інтерпретація цієї суті, її аналіз і обґрунтування повинні бути зрозумілі більшості з них;

♦ окремі частки питання матеріалу, що викладається, окремі тонкості й нюанси цих питань повинні бути доступні й зрозумілі не всім.

Говорять, що погано ту лекцію, що незрозуміла більшості, але навряд чи можна назвати гарної таку лекцію, у якій всім студентам зрозуміло все.

Постановка питань по змісту лекції. Коли студенти чують питання, це спонукує їх думати про можливі відповіді й оцінювати відповіді інших. Цей прийом привертає активну увагу студентів. Реалізувати дану методичну техніку, у принципі, нескладно. Перш ніж почати виклад чергової порції навчальної інформації, викладач може поставити відповідне питання, а потім наступним викладом навчального матеріалу дати на нього відповідь. Іноді можуть використовуватися й риторичні питання[3, c. 75-77].

Приведення прикладів. Приведення прикладів, як ми вже відзначали вище, — найважливіший компонент структури лекції. Приклади повинні бути підготовлені до початку заняття й можуть використовуватися по-різному. Один варіант викладу матеріалу — лектор починає із приклада й потім переходить до поняття або теоретичної тези. При використанні іншого варіанта приклад (або приклади) може пред'являтися як ілюстрація поняття.

Перевірка розуміння матеріалу студентами. Оцінити те, наскільки глибоко студенти зрозуміли викладений матеріал, можна шляхом зорового контакту викладача зі студентами. По поводженню студентів на лекції, по їхніх позах, по виразу очей лектор може побачити, чи розуміють студенти наданий матеріал. Самі активні й сміливі студенти можуть поставити запитання, коли вони що-небудь не розуміють. Однак така ситуація має місце досить рідко. Тому викладачеві треба після завершення розгляду чергового пункту плану запропонувати студентам задати свої питання.

Рівень уваги студентів змінюється протягом лекції й залежить від ряду факторів. Періодично (кожні 20-30 хвилин) у них виникають коливання (кризи) уваги, які проявляються в зниженні його рівня. Тому викладач повинен будувати план заняття таким чином, щоб давати студентам можливість перемикання уваги (на цікавий приклад, нове питання й т.п.).

Конспектування матеріалу лекції студентами. Уважається саме собою розуміючим, що студенти повинні не тільки слухати лекцію, але також конспектувати її зміст. Тому у викладачів часом виникає недовірливе відношення до тих студентам, які нічого не пишуть на занятті, хоча вони можуть уважно слухати лектора. Чи обов'язково писати конспект — питання спірний. Звичайно, конспектування допомагає краще зберегти інформацію для майбутнього використання й може сприяти її активній переробці, особливо в тому випадку, коли лекція викладача не являє собою простого переказу підручника. У кожному разі лектор повинен управляти процесом конспектування своєї лекції. Веденню конспекту заважають занадто швидкий темп викладу матеріалу, відсутність пауз, які студенти могли б використовувати для записів. Навчання конспектуванню на перших заняттях — важливе завдання викладача. Основні поняття, ідеї, тези корисно писати на дошці або демонструвати з використанням інших проекційних засобів, оскільки це не тільки сприяють поліпшенню сприйняття, але й полегшує конспектування. Цей прийом допоможе уникнути неправильного написання термінів. Ключові визначення необхідно записувати під диктування[6, c. 116-118].

Висновки

Чому лекції у вузі надається таке значення? Тому що в умовах більшого, ніж у школі, демократизму вузівського навчання, коли студент здобуває знання головним чином у творчому пошуку, вибираючи стиль і форму самостійної роботи з науковою літературою, лекція допомагає йому вибрати правильний, найбільш раціональний шлях у своєму самостійному навчанні. Звідси випливають і її функції.

Перша й, мабуть, відома всім функція лекції — інформаційна. Лекція інформує студента про досягнення науки, про основні положення навчальної дисципліни, розкриває особливості кожної конкретної теми або знайомить із окремою проблемою, вирішеної в науці або розв'язуваної зараз.

Друга функція лекції — що орієнтує. Лекція орієнтує у науковій літературі, але не тільки й не стільки посиланням на книги й на їхніх авторів, а показом генезису теорій, ідей: коли і якими вченими вони були розроблені й сформульовані, якими об'єктивними життєвими потребами вони були обумовлені й, нарешті, у якому літературному джерелі про це можна прочитати з метою більше глибокого їхнього засвоєння. Зрозуміло, список літератури, що рекомендується лектором, теж ставиться до функції, що орієнтує, лекції.

Третя функція лекції — роз'яснююча, пояснююча. Це насамперед ставиться до основних наукових понять, що становлять стрижень викладаємої теми, що викладається теорії або гіпотези. Роз'ясняючи й пояснюючи квінтесенцію теорії, необхідно домагатися адекватного розуміння студентами наукового змісту понять. Це не тільки розкриття змісту термінів, переклад їх на рідну мову (хоча й це потрібно), але, головне, формування поняття у свідомості студента.

Переконуюча функція є найважливішою для навчальної лекції, тому що студент може засвоїти наукові положення, зробити їх своїм надбанням, власним переконанням тільки тоді, коли лектор переконає його в їхній істинності, важливості, потрібності й розбудить у нього бажання глибше й уважніше вивчити їх при самостійній роботі з літературою.

Наступна, п'ята функція лекції могла б бути названа захопливої або надихаючої, тому що лекція, крім повідомлення важливої й потрібної для студентів наукової інформації, повинна захопити їхніми ідеями, зацікавити їх ними настільки, щоб надихнути на серйозне й поглиблене заняття даною наукою.

Список використаної літератури

1. Бадмаев Б. Методика преподавания психологии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Борис Бадмаев,. — М. : Гуманит. изд. центр Владос, 2004. — 302 с.

2. Давидюк Н. Методика викладання психології / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. Кафедра психології. — Чернівці : Технодрук, 2006. — 236с.

3. Двіжона О. Методика викладання психології: Навч. посіб. / Чернівецький національний ун- т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2006. — 232с.

4. Карандашев В. Методика преподавания психологии: учебное пособие / Виктор Карандашев,. — М. ; СПб. ; Нижний Новгород : Питер, 2005. — 249 с.

5. Кузьмінський А. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Анатолій Кузьмінський,. — К.: Знання, 2005. — 485 с.

6. Фіцула М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник/ Михайло Фіцула,. — К.: Академвидав, 2006. – 351 с.