У науковому повідомленні основна увага приділяється аналізу чинного КК України й можливостям його подальшого вдосконалення в частині визначення поняття кримінально-правової відповідальності та її підстав. Складність досліджуваного питання є очевидною як для науковців, так і для практичних працівників, оскільки законодавчого визначення кримінально-правової відповідальності не існує, а поняття її підстави, на думку автора, не видається однозначним.

Чинний КК України у ст.2 («Підстава кримінальної відповідальності») фактично визначає, що «підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом».

На перший погляд, із урахуванням наявності досить усталених поглядів щодо підстави кримінально-правової відповідальності, це визначення є законодавчо обумовленим і не містить у собі жодних суперечностей, тому що називає її єдиною підставою наявність складу злочину у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні. Хоча все ж таки з цього приводу не переставали й не перестають точитися певні дискусії.

Встановлення за законом підстави кримінальної відповідальності за закінчений злочин принаймні вимагає виявлення двох моментів: вчинення особою певного суспільно небезпечного діяння і наявності у ньому передбаченого кримінальним законом складу злочину. Однак, при цьому лишаються поза увагою такі чинники як: закінченість та незакінченість злочину; наявність загальних ознак злочину у вчиненому суспільно небезпечному діянні; притягнення до кримінально-правової відповідальності та фактичне її настання; процес встановлення наявності ознак складу злочину у суспільно небезпечному діянні; відсутність законодавчого визначення поняття складу злочину, тощо.

Правильне встановлення підстави кримінально-правової відповідальності залежить, на наш погляд, в першу чергу від розмежування понять притягнення до кримінальної відповідальності та її фактичного настання, що в обов’язковому порядку буде пов’язано з необхідністю визначитися із етапами реалізації (стадіями) кримінально-правової відповідальності. З цього приводу існує багато точок зору. Хоча не можна в цілому не погодитися з думкою знаного криміналіста М.І. Панова щодо визначення стадій кримінально-правової відповідальності. Так, він вважає що кримінально-правова відповідальність виникає з моменту вчинення особою злочину (ч. 1 ст. 11,ч. 1 ст. 2 КК) і закінчується погашенням чи зняттям судимості (ст. 88 КК) і в цьому проявляється її т.з. темпоральный (часовий) аспект. До стадій кримінальної відповідальності М.І. Панов відносить: 1) виникнення обов’язку підлягати дії кримінального закону — з моменту вчинення злочину — незалежно від того, виявлено цей злочин чи ні. Саме з цього моменту (і саме тому) діє і реалізується інститут давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК); 2) етапи кримінально-процесуальної реалізації кримінальної відповідальності: а) порушення кримінальної справи; б) притягнення особи до кримінальної відповідальності; в) винесення обвинувального вироку і набрання ним законної сили; 3) виконання покарання згідно з вироком суду на підставі норм КВК України. Крім того, на думку М.І.Панова, кримінальна відповідальність реалізується саме в межах і у формі кримінально-правових правовідносин.

У чинному КК України підстава кримінальної відповідальності окреслюється незалежно від етапів реалізації кримінальної відповідальності. Формально посилаючись на рішення Конституційного суду України від 27 жовтня 1999 року можна припустити, що підстави притягнення особи до кримінальної відповідальності та підстави фактичного настання кримінальної відповідальності не співпадають.

Вбачається, що зміст кримінально-правової відповідальності, як певної категорії, соціально-правового явища полягає в її складових частинах, а саме: виникненні, притягненні, настанні і припиненні. Ще Цицерон (Про Закони І, 18) зазначив, що закон є закладений в природі вищий розум (Lex est ratio summa insita in natra), який велить нам здійснювати належне і забороняє протилежне.

Встановлення соціальної справедливості означає гарантії для законослухняних членів суспільства в тому, що створена ними держава з делегованими їй правами захистить їх від злочинних посягань і, щоб уникнути самосуду, застосує до злочинців належні заходи впливу — відплати за вчинений злочин. Тому, сутністю кримінально-правової відповідальності слід вважати встановлення соціальної справедливості.

Кримінально-правова відповідальність — це обов’язкове встановлення, закріплення й власно застосування певної форми персонального відшкодування заподіяної шкоди або реальної загрози її заподіяння як суспільству в цілому, так і окремим його членам особою, що вдалася до кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому кримінальним законодавством. Отже, вважаємо за доцільне запропонувати своє бачення вдосконалення чинного кримінального закону України в частині виокремлення підстав кримінально-правової відповідальності в ст. 2 КК наступним чином:

1. Підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності є вчинення нею передбаченого цим Кодексом суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), винного та караного за умови наявності в ньому всіх ознак складу закінченого злочину.

2. Складом злочину є сукупність усіх передбачених цим Кодексом (частинами Загальною й Особливою) ознак.

3. Підставою для настання кримінальної відповідальності є вина особи у вчиненні закінченого злочину, доведена у законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду.

4. Підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності за умисний незакінчений злочин у випадках, передбачених цим Кодексом, є вчинення нею суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) за умови наявності в ньому необхідних і достатніх для цього ознак складу злочину. 5. Підставою для настання кримінальної відповідальності за вчинення умисного незакінченого злочину є вина особи, доведена у законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. 6. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину (закінченого або незакінченого) до моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. 7. Кримінальна відповідальність за один і той самий злочин (закінчений або незакінчений) не може наставати більше одного разу.