У сучасних умовах головним ресурсом розвитку та модернізації будь-якої країни, провідним чинником її конкурентоспроможності стає людський капітал, основою формування якого є нова якість життя людини. Йдеться про нову гуманітарну політику держави, спрямовану на розвиток і максимальне розкриття потенціалу кожної людини, створення гідних умов для реалізації всіх її інтелектуальних і творчих можливостей. У цьому контексті забезпечення культурних прав громадян, збереження та розвиток культурної самобутності нації, формування конкурентоспроможності національної культури й участі України в міжкультурних обмінах у сучасному світі потребує інтенсифікації розвитку національного сектора культурних індустрій [1, 39]. З огляду на це дослідження аксіологічно-правового аспекту культурних прав і свобод людини та громадянина набуває особливої важливості та актуальності.

Варто зауважити, що окремі складові юридичної природи конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина були та залишаються предметом вивчення як радянських, так і сучасних українських і російських учених-юристів, зокрема С. Алексєєва, В. Боняк, Д. Дзвінчука, В. Копєйчикова, С. Лисенкова, М. Орзіха, П. Рабіновича, Ю. Соколенка та ін.

З метою створення передумов для подальшого комплексного осмислення конституційних суб’єктивних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні в межах цієї статті планується вирішити такі наукові завдання: по-перше, в загальному вигляді проаналізувати юридичний зміст і сутність культурних прав і свобод людини та громадянина в Україні; по-друге, з’ясувати ціннісні характеристики культурних прав і свобод людини та громадянина з точки зору інтересів і потреб суспільства в цілому (соціальна цінність культурних прав і свобод); по-третє, визначити аксіологічні аспекти культурних прав і свобод людини і громадянина з урахуванням інтересів і потреб окремого індивіда (особистісна цінність культурних прав і свобод).

Так, у юридичній енциклопедичній літературі зазначається, що культурні права — це група конституційних прав та свобод людини і громадянина, спрямованих на забезпечення культурних і духовних потреб особи. В Україні до цих прав належать право на освіту (ст. 53 Конституції України) та свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54 Конституції України) [2, 431].

В інших наукових джерелах наголошується на тому, що культурні права — це можливості збереження та розвитку національної самобутності людини, її духовного збагачення. Серед них — право на освіту; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на результати інтелектуальної діяльності; право на свободу думки і слова; право на інформацію; право на свободу світогляду та віросповідань. Саме ця група прав впливає на рівень духовного розвитку особи та забезпечує необхідні умови для створення і використання духовних надбань людства [3, 98].

У свою чергу, С. Гусарєв, А. Олійник та О. Слюсаренко зауважують, що культурні права та свободи — це закріплені Конституцією і законами України вид і міра можливої поведінки суб’єктів права щодо отримання та користування духовними благами. Вони включають можливості на: по-перше, освіту; по-друге, свободу користування вітчизняними і зарубіжними об’єктами культури; по-третє, свободу художньої, технічної, літературної і наукової творчості; по-четверте, розпорядження результатами своєї інтелектуальної праці [4, 153].

Відповідно до позиції П. Рабіновича, культурні (гуманітарні) права — це можливості збереження та розвитку своєї етнічної самобутності, доступу до здобутків духовної та матеріальної культури нації, народу, людства, їх засвоєння, використання та участі в подальшому їх збагаченні (зокрема, права на освіту й виховання; користування надбаннями культури і мистецтва; наукову, технічну та художню творчість) [5, 24].

Водночас викликають інтерес міркування з цієї проблематики, висловлені С. Лисенковим. На його думку, конституційні культурні права і свободи — це встановлені нормами конституції міри можливої поведінки суб’єктів, які мають на меті досягнення певного соціального блага у сфері культурних відносин і передбачають можливості поводити себе певним чином, вимагати певної поведінки від інших суб’єктів і звертатися за захистом цих повноважень до компетентних державних органів та їх посадових осіб [6, 9].

При цьому у вітчизняній юридичній науці спостерігається посилення інтересу до ціннісного (аксіологічного) підходу в дослідженні права. Як слушно резюмує М. Патей-Братасюк, прихильність сучасних правознавців до ціннісного підходу є свідченням усвідомлення ними невід’ємності права від людини, антропологічного повороту в сучасному правознавстві [7, 175].

У філософських наукових джерелах зазначається, що інтерес до аксіо логічної проблематики пов’язаний з еволюцією антропоцентричної моделі світу. Оскільки будь-який фрагмент реальності, що має значення для людини, може стати предметом її зацікавленої уваги і відповідно цінністю, оскільки головна особливість усіх цінностей — їх антропогенний характер. І хоча в реаліях, що позначаються як цінності, присутня певна об’єктивна, онтологічна основа, яка надає їм можливість бути цінністю, проте визначальним чинником виступає ставлення людини до них [8, 11]. При аксіологічному підході до пізнання об’єкти або явища, що досліджуються, розглядаються і тлумачаться не лише з точки зору їх об’єктивних якостей і властивостей, а насамперед з позицій їх здатності задовольняти потреби та інтереси того або іншого суб’єкта. Як наслідок, ціннісне пізнання завжди має практичну спрямованість. Воно має на меті виявлення тих якостей і властивостей об’єкта вивчення, що можуть сприяти у вирішенні яких-не будь практичних або світоглядних завдань дослідника або інших суб’єктів. Таким чином, ціннісний підхід до дійсності завжди зумовлений практичними потребами суб’єкта.

У зв’язку з цим невід’ємною складовою соціальної цінності правових явищ є їх здатність сприяти забезпеченню задоволення тих або інших інтересів і потреб суб’єкта, що відповідає загальному розумінню сутності аксіологічного підходу до осмислення дійсності. Це дозволяє стверджувати, що соціальна цінність суб’єктивних конституційних прав та свобод людини і громадянина — це значення, котре мають для функціонування та розвитку суспільства наявність і фактична реалізація можливостей певної поведінки особи в різноманітних сферах суспільних відносин. При цьому відповідні можливості юридично закріплені у вигляді тих або інших конституційних прав і свобод людини та громадянина. У свою чергу, соціальна цінність культурних прав і свобод — це значення, що мають для суспільства та його розвитку наявність і фактична реалізація можливостей певної поведінки особи у сфері культурного життя суспільства, юридично закріплених у вигляді групи суб’єктивних конституційних культурних прав і свобод.

Суб’єктивні права і свободи людини і громадянина створюють комплекс варіантів можливої поведінки індивіда. Реалізація цих можливостей відбувається в різноманітних сферах суспільних відносин, відповідно до яких виявляється той або інший аспект значущості, а звідси — і цінності прав і свобод для суспільства та індивіда. Відповідно до цього вихідного твердження, вбачається цілком обґрунтовано підходити до визначення ціннісних характеристик прав і свобод індивіда з різноманітних точок зору, що відповідають найголовнішим сферам суспільних відносин. Згідно з нашою позицією, до таких сфер належать економіка, політика, ідеологія та право.

З огляду на ці сфери суспільних відносин соціальна цінність суб’єктивних конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні полягає в таких аспектах. Так, у сфері економічних відносин соціальна цінність суб’єктивних конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина зводиться до того, що факт їх конституційного закріплення відображає такий рівень розвитку економічних відносин у суспільстві, при якому він у змозі матеріально забезпечити реалізацію певного, зафіксованого в конституційних нормах, кола повноважень індивідів, що сприяють задоволенню їх культурних (інтелектуальних) інтересів і потреб.

Окрім того, з економічних позицій соціальна цінність зазначених прав і свобод виявляється й у іншому. Зокрема, їх конституційне закріплення та реальне забезпечення відповідними гарантіями реалізації суттєво стимулюють, наприклад, свободу наукової, технічної та художньої творчості. У свою чергу, це позитивно впливає на темпи суспільного науково-технічного прогресу, а отже — і на позитивний розвиток економічних відносин.

У сфері політичних відносин соціальна цінність конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина зводиться до того, що вони, по-перше, виступають мірою та показником досягнутого в суспільстві прогресу у сфері визнання й забезпечення інтелектуальної свободи особи; по-друге, забезпечують громадянам активну участь у духовному житті суспільства і тим самим сприяють активізації пошуку та розробок різноманітних політичних доктрин, які позитивно діють на формування плюралізму в політичному житті суспільства; по-третє, стимулюють інтелектуальну діяльність громадян, у тому числі й у сфері політичних відносин, а значить впливають на підвищення рівня не лише загальної, а й політичної культури суспільства.

В ідеологічній сфері соціальна цінність суб’єктивних конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина полягає в такому:

• створення сприятливих умов для формування та глибокого різнобічного дослідження множини ідейних концепцій, зокрема стосовно шляхів еволюційного поступу суспільства в цілому, що розширює можливості для визначення справжнього рівня демократії та гуманізму, який містить у собі та або інша ідеологічна платформа;
• їх зміст і рівень гарантованості виступають дієвим засобом пропаганди досягнень суспільства та держави у сфері створення умов для вільного й ефективного інтелектуального життя громадян;
• вони є інструментом викриття перекручень ворожої пропаганди досягнень суспільства та держави у сфері культурного життя суспільства;
• юридичними засобами сприяють утвердженню в суспільстві свободи інтелектуальної діяльності, засади якої містяться в інших, окрім норм права, соціальних нормах і політичних доктринах.

У юридичній сфері соціальна цінність суб’єктивних конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина зводиться до таких моментів: 1) виступають юридичним інструментом закріплення, розвитку та забезпечення інтелектуальної свободи індивіда в суспільстві; 2) визначають систему взаємних юридичних прав і обов’язків держави і громадянина у сфері інтелектуальної діяльності; 3) є дієвим регулятором поведінки індивіда під час здійснення інтелектуальної діяльності.

Особистісна цінність конституційних прав і свобод людини та громадянина визначається тими властивостями правової матерії, що можуть бути використані для встановлення та здійснення свободи особи, усвідомлення нею закономірностей суспільного розвитку, її діяльної участі в суспільному житті, управлінні та самоврядуванні у процесі спілкування людей [9, 91].

Така доктринальна дефініція загалом збігається з головними напрямами загальної концепції аксіологічного підходу до будь-яких об’єктів юридичної дійсності, що осмислюються з ціннісних позицій. Однак вбачається можливим і доцільним уточнити його стосовно конституційних прав і свобод людини та громадянина і викласти в такій інтерпретації: під особистісною цінністю конституційних прав та свобод людини і громадянина необхідно розуміти те значення, що мають для розвитку та задоволення різноманітних особистих інтересів і потреб індивіда наявність у нього юридично закріплених у вигляді конкретних суб’єктивних конституційних прав і свобод можливостей певної реальної поведінки в різноманітних сферах суспільних відносин.

Керуючись цим та враховуючи особливості змісту і спрямованості культурних прав та свобод людини і громадянина, під їх особистісною цінністю варто передбачати те значення, що мають для розвитку та задоволення різноманітних особистих інтересів і потреб індивіда наявність у нього юридично закріплених у вигляді конкретних суб’єктивних конституційних прав і свобод можливостей певної реальної поведінки у сфері культурних відносин.

Ґрунтуючись на викладених вище міркуваннях, рухаючись дедуктивно від загального до конкретного, вбачається можливим запропонувати таку систему характеристик особистісної цінності культурних прав і свобод.

У сфері економічних відносин особистісна цінність культурних прав і свобод людини та громадянина полягає в тому, що їх закріплення на конституційному рівні: по-перше, вказує індивіду, що держава взяла на себе обов’язок забезпечити повноту змісту та реальність здійснення цих прав усіма своїми матеріальними ресурсами; по-друге, надає індивіду можливість вимагати від держави надання і використання відповідних матеріальних засобів для забезпечення реалізації конкретних варіантів можливої поведінки, котрі входять до змісту того або іншого культурного права або свободи.

У контексті політичних відносин особистісна цінність суб’єктивних конституційних культурних прав і свобод виявляється в тому, що вони показують громадянину, з одного боку, якою мірою його інтелектуальне життя та діяльність вільні від впливу будь-яких політичних течій і стереотипів, а з другого — наскільки результати його інтелектуальної діяльності здатні впливати на ті або інші аспекти політичного життя суспільства.

У сфері ідеологічних відносин особистісна цінність конституційних культурних прав і свобод полягає в тому, що вони: 1) дають можливість оцінити, наскільки повно та правильно ідеологія пануючої партії або групи відображена в переліку та змісті прав і свобод, що утворюють цю групу, та наскільки реально ці права і свободи сприяють забезпеченню повноти інтелектуальної діяльності особи; 2) вказують, якою мірою в цій групі прав і свобод знаходять своє відображення і закріплення гуманістичні принципи, що мають загальнолюдську цінність і стосуються інтелектуальної діяльності індивіда.

З юридичної точки зору особистісна цінність суб’єктивних культурних прав і свобод зводиться до таких аспектів:

• виступають засобом упорядкування відносин у сфері культурної діяльності індивіда, дозволяючи йому планувати свою поведінку та прогнозувати поведінку інших суб’єктів права;
• визначають систему конкретних юридичних можливостей індивіда у сфері культурної діяльності, а отже — і систему юридичних обов’язків інших суб’єктів, що кореспондують цим можливостям;
• слугують юридичним інструментом набуття індивідом культурних благ і основою системи юридичних та інших засобів забезпечення діяльності індивіда в культурній сфері.

Таким чином, на підставі викладеного вище можна дійти висновку про те, що культурні права та свободи людини і громадянина мають соціальну та особистісну цінність, що проявляється в різних сферах суспільних відносин, зокрема економічній, політичній, ідеологічній і власне юридичній. При цьому запропоновані ціннісні характеристики суб’єктивних конституційних культурних прав та свобод людини і громадянини в Україні не претендують на абсолютну всебічність і завершеність. Однак у зв’язку з відсутністю наукових розробок соціальної та особистісної цінності суб’єктивних конституційних культурних прав та свобод людини і громадянини в Україні зазначені вище сфери суспільних відносин у загальному вигляді відображають можливі напрями осмислення зазначених проблем і можуть бути підґрунтям для їх подальшого поглибленого дослідження.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Модернізація України — наш стратегічний вибір : Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. — К., 2011. — 416 с.
2. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К., 2001. — Т. 3 : К—М. — 2001. — 792 с.
3. Теорія держави і права. Академічний курс : підруч. / О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін. ; за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — 2-е вид., перероб. і допов. — К., 2008. — 688 с. Гусарєв С. ДТеорія права і держави : навч. посіб. / С. Д. Гусарєв, А. Ю. Олійник, О. Л. Слюса- ренко. — К., 2008. — 270 с.
4. Рабінович П. М.Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. — 10-те вид., допов. — Л., 2008. — 224 с.
5. Лисенков С. Л. Теоретичні питання конституційних культурних прав і свобод особи в Україні // Вісник Академії адвокатури України. — 2004. — № 1. — С. 5—19.
6. Патей-Братасюк М.Антропоцентрична теорія права : навч. посіб. — К., 2010. — 396 с.
7. Бачинін В. А. Філософія права : словник / В. А. Бачинін, В. С. Журавський, М. І. Панов. — К., 2002. — 408 с.
8. Орзих М. Ф. Личность и право. — М., 1975. — 112 с.