Вступ

1. Сучасний стан соціально-культурних проблем сільської молоді

2. Шляхи покращення життя дітей та підлітків, які проживаютьу сільській місцевості

3. Пропозиції вирішення соціально-культурних проблем сільськоїмолоді в Полтавській області на перспективу

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми.Успішне вирішення завдань ефективного функціонування і подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва першочергово залежить від формування справжнього господаря на українській землі, раціонального розподілу і використання трудових ресурсів, серед яких чільне місце займає сільська молодь. Лише високий рівень її трудової активності і зацікавленостів результатах своєї праці забезпечить відродження аграрного сектору економіки, сприятиме підвищенню ефективності виробництва сільськогосподарської продукції і загальному розвитку держави.

Важливі зміни характеру і змісту праці, що відбуваються нині в сільському господарстві, висувають підвищені вимоги до професійних здібностей молоді. Тому провідними напрямами діяльності суспільства повинні бути не тільки підготовка підростаючого покоління до праці, залучення його до сільськогосподарського виробництва, але й досягнення високого рівня закріплення молодих кадрів на селі, створення таких умов, які б сприяли високопродуктивній праці молоді з високою професійною майстерністю, новаторською жилкою. Забезпечення реалізації даних напрямів знаходяться в прямій залежності від духовного і патріотичного виховання молоді, адже процвітання нації залежить від доброти звичаїв, а останні – від виховання людини. Все це визначає актуальність дослідження проблеми формування ресурсів праці сільської молоді, їх професійного самовизначення, становлення соціально-трудових відносин в умовах пореформеного розвитку сільськогосподарських підприємств.

Вагомий науковий внесок у вивчення трудових ресурсів, проблем життєдіяльності, духовного розвитку населення, насамперед жінок і молоді, та підвищення ефективності праці зробили такі відомі вчені: Н.В.Анішина, В.О.Архіпов, О.А.Бугуцький, В.В.Бовкун, М.Х.Вдовиченко, О.І.Вишняк, В.О.Джаман, Т.Р.Зарихта, О.І.Здоровцев, С.І.Іщук, Ю.М.Краснов, Г.І.Купалова, Е.М.Лібанова, І.І.Лотоцький,В.І.Лишиленко, І.О.Мартинюк, В.В.Онікієнко, М.Д. Пісістун, М.О.Пітюренко, С.І.Пирожков, В.В.Романова, І.Х.Степаненко, М.Х.Тітма, О.І. Хомра, В.Г.Швець, К.І.Якуба та багато інших. Однак багатогранність, складність і невичерпність проблем професійно-освітньої підготовки сільської молоді, її зайнятості, трудової активності та закріплення в сільській місцевості в умовах відсутності соціально-економічної стабільності, пореформеного розвитку аграрного сектору потребує нових підходів для її подальшого і всебічного вивчення.

В зв’язку з цим виникає необхідність проведення комплексних і системних досліджень соціально-культурних проблем використання праці сільської молоді стосовно умов розвитку ринкової економіки та становлення сільськогосподарського виробництва. Важливість, практичне значення, актуальність, специфічність та недостатня наукова розробка вищеназваних питань обумовили вибір теми даної наукової роботи, визначили її теоретичну спрямованість, структурну побудову і характер дослідження.

Об’єктом дослідженняє сучасний проблемний стан соціально-культурного життя молоді в сільській місцевості.

Предметом дослідженняєсукупність теоретичних, методичних та практичних питань комплексної оцінки соціально-культурного життя сільської молоді та шляхи вирішення питань стосовно освіти та активного дозвілля дітей та підлітків, які проживають у сільській місцевості.

У процесі дослідження використовувалися такі методи: абстрактно-логічний, історичний (при формулювання теоретичних узагальнень і висновків); монографічний; економіко-статистичний (при виявленні та аналізі тенденцій розвитку і ефективності використання об’єкту дослідження; при вивченні впливу на нього ряду факторів); розрахунково-конструктивний (при складанні прогнозних моделей чисельності та зайнятості сільської молоді) та ін.

1.СУЧАСНИЙ СТАН СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ПРОБЛЕМ СІЛЬСЬКОЇ МОЛОДІ

Непродумане економічне реформування села породило сьогодні цілий комплекс економічних та соціально-культурних проблем, найбільш важливою з яких, з точки зору майбутнього, є проблема працевлаштування та соціальної реалізації молоді на селі. Молодь, як ніхто інший, відчуває нинішню безперспективність і деградацію життя на селі, при першій же можливості залишає його в пошуках заробітку і кращої долі.

Відповідно до даних офіційної статистики, в Україні налічується близько 15 млн людей молодого (до 35 років ) віку на трохи більше, ніж 47 мільйонів населення.Із них 10,7 млн проживає у містах, а ще 4,3 млн – належить до сільської молоді. І вже це надає третині молоді набагато гірші стартові умови для входження у велике життя, зокрема для здобуття освіти і працевлаштування. Проблеми сільської молоді навіть стали предметом окремого обговорення на парламентських слуханнях у грудні 2005 року, а вже через рік, у листопаді 2006 парламент обговорював молодіжні проблеми усієї країни[21].

Але час минає, а проблем менше не стає. Розшарування суспільства на багатих і бідних позбавляє реальних перспектив значну частину молодих людей, які мають долати на шляху до самореалізації і життєвого успіху набагато більше перешкод, ніж їхні більш заможні ровесники. На тлі невисокого рівня життя в країні, найбідніші прошарки молоді змалечку виявляються позбавленими мінімально необхідних життєвих благ – достатнього і різноманітного харчування, солодощів, розваг, а з роками – належної освіти, доступного житла, роботи.

Це призводить до низки негативних наслідків як для значної частини представників молодого покоління, так і для майбутнього країни в цілому – погіршення здоров'я населення, загрозливої демографічної ситуації, вимушеної міграції, маргіналізації суспільства, зростання злочинності тощо. І перехід від обговорення молодіжних проблем до їхнього практичного вирішення, про який сьогодні багато говорять українські політики, вже не просто на часі – він запізнюється, принаймні, на 15 років.

Незважаючи на певні зусилля органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій соціальне становище
сільської молоді залишається складним.

Протягом останніх років в Україні спостерігається тенденція
до зменшення сільського населення внаслідок природного скорочення
населення і міграційної активності.

Незважаючи на те, що за останні два роки народжуваність дещо зросла, демографічнаситуація залишається кризовою(рис.1.1.).

Рис. 1.1. Динаміка народжуваності в Україні

На мінному демографічному полі ми втратили лише за останні 5 років 546 шкіл (3,7%). Це пояснюється багатьма факторами, зокрема тим, що за цей же період кількість учнів в школах скоротилася на 360 тисяч (17%). Найбільше закрито шкіл у Полтавській, Чернігівській, Рівненській, Житомирській, Сумській, Вінницькій областях. За даними Держкомстату за цей період діти не народжувалися у майже 3-х тисячах сіл! Це велика національна біда! В нас 587 шкіл перебувають в аварійному стані, 2560 потребують капітального ремонту. Найбільше — в Чернівецькій, Львівській, Одеській, Закарпатській областях.

Крім того, все більше набуває вияву тенденція до міграції з сел у міста, особливо це стоується молоді. Села вимирають, з кожним днем скорочується їх кількість. Дуже мало залишилося розвинутих сел. На рисунку 1.2. можна прослідкувати зменшення сільського населення як взагалі, так і по відношенню то міського населення.

Рис.1.2. Структура населення України за 1991-2007 рр.

В Україні збереглася тенденція до зменшення закладів соціально-культурної та побутової сфери села, що негативно впливає на можливість сільським дітям і молоді задовольнити свої культурні потреби і змістовно провести дозвілля. Так, у середньому лише на 5сільських поселень, або на 2тис. 600жителів, припадає один об’єкт служби побуту. В цілому ж рівень побутового забезпечення сільського населення у 15–16разів нижчий від міського, зате вартість послуг в 3–5разів вища. 60% сільських поселень не мають відділень зв’язку, 77 — їдалень, 80% — спортивних споруд.

У 1990році на селі було близько 21тис. закладів культури клубного типу, в 2004році цей сектор зменшився до майже 17тис. Масових та універсальних бібліотек — відповідно з 18 до15тис. Бібліотечний фонд зменшився з 188млн до 148млн примірників.

Усе це призводить до того, що сільська молодь обмежена вможливостях задовольняти свої культурні потреби, цікаво і корисно проводити своє дозвілля. Наприклад, хоча у 2004році дещо поліпшилося становище з залученням сільської молоді дозанять фізичною культурою і спортом, але має місце негативна тенденція щодо зменшення в сільській місцевості кількості спортивних клубів — з 1847одиниць у 2003році до 1409одиниць у 2004 році.

Відсутність закладів культурно-дозвіллєвого спрямування всільських населених пунктах створює ґрунт для поширення негативних проявів у поведінці сільської молоді. Викликає занепокоєння факт зростання протягом останніх п’яти років більш як у2,3раза кількості споживачів наркотиків з-поміж сільських жителів, тоді як по Україні в цілому кількість споживачів наркотиків зросла в 1,4 раза і у 2005 р. становила 24159 осіб, серед них 787 – неповнолітні (3,26%). У минулому році, кожен четвертий підліток, який був доставлений до органів внутрішніх справ за різні види правопорушень і злочинів – мешканець сільської місцевості.

Загальне становище сільської молоді становить певну загрозу для безпеки держави. Хоча рівень підліткової злочинності в 2004року зменшився на 7,8%, він залишається все ще на доволі високому рівні. Кожен четвертий підліток, який був доставлений до правоохоронних органів за скоєння різних видів правопорушень і злочинів, є мешканцем села.

Не випадково, розуміючи всю складність проблем, Президент оголосив 2006 рік Роком села. З активною допомогою парламенту в бюджеті 2006 року передбачено10 млрд. грн. на підтримку села, у тому числі виробництва — 7,1 млрд. грн.,що на 20 % більше, ніж у минулому році(рис.1.3.).

Рис. 1.3 Динаміка витрат на освіту в Україні

Закон України “Про освіту” передбачає розмір витрат на освіту не менше 10% національного доходу.

Школа, яку ми сьогодні маємо, це школа середини минулого століття, мета якої була підготовити кадри для аграрно-індустріального розвитку тодішньої держави. З цим завданням та школа досить успішно справлялася. Нині ситуація в освіті кардинально змінилася. Уперед йдуть ті країни, які обрали інноваційний шлях розвитку, оснований на економіці знань. Сьогодні революція в освіті відбувається у двох напрямах – це використання потенціальних можливостей людського розуму й інформатизація освітнього процессу.На рисунку 1.4. змальований сучасний стан кількості шкіл.

Рис.1.4 Співвідношення сільських і міських шкіл в Україні

Стурбованість викликає і стан матеріально-технічної бази. Споруди для занять фізичною культурою і спортом у сільській місцевості не відповідають сучасним вимогам і міжнародним стандартам. Водночас кількість населення, яка була охоплена фізичною культурою і спортом у сільській місцевості, за останніми даними (уже 2005 року), зросла майже на 10 тис. осіб

Якщо в першому напрямку вітчизняними вченими щось робилося, то у питанні інформатизації освіти ми відстаємо дуже серйозно. Вже зараз інформаційні та комунікативні технології складають вагому частку світового виробництва ринку освітніх послуг. В Україні майже 1 млн. учнів навчаються у школах, де немає жодного комп’ютера. За даними “Світового економічного форуму” за індексом готовності інформаційної структури Україна посідає 82 місце поряд із Замбією та Танзанією.

Ситуація в 2006 році стала більш оптимістичною, бо упершевновітній історії України було прийнято не бюджет функціонування, а бюджет розвитку освіти.Він враховував вимогу Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо розвитку освіти в Україні” щодо спрямування не менше 10 відсотків видатків на розвиток освіти, що дозволило здійснити ремонти шкіл, завершити, в основному, у 2006-2007 р. їх комп’ютеризацію, налагодити вітчизняне виробництво сучасних засобів навчання з природничо-математичної та технологічної освіти, розпочати поетапне запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та реалізувати інші програми, передбачені розробленою Міністерством освіти і науки Концепцією розвитку освіти на 2006-2010 роки. (вперше мали 16 млн. на технічні засоби навчання, 186 млн. на інформатизацію, 43 млн. – зовнішнє оцінювання + 86 млн.доларів від Світового банку).

За останній рік зросло охоплення суспільним навчанням і вихованням сільських дітей, що вдалося досягти за рахунок відновлення роботи 290 дошкільних навчальних закладів. Найбільше відновлено — у Луганській (81), Житомирській (65), Полтавській (30), Черкаській (30) областях.Додаток Д показує наявне співвідношення міських та сільських шкіл в Україні.

За 2006 рік було підвищено заробітну плату педагогічним працівникам. На 1 січня 2006 р. середня заробітна плата педагогічних працівників склала 804,2 гривні, порівняно з:

2002 р. — 267 грн.;

2003 р. — 392 грн.;

2004 р. — 508 грн.

2005 р. — 763 грн.

Завдяки цьому були заповнені вакансії педагогічних працівників; уперше в 2005 р. ця проблема втратила гостроту(рис.1.4.).

Рис.1.5. Динаміка заробітної платні педагогічних працівників

Якщо у попередні 5 років освітянам практично не надавалося житло, то у 2005 році уперше виділено 557 квартир ( для порівняння : 133-у 2003 р., 167 – 2004). У 2006 році було забезпеченожитлом 1,5 тисяч освітян(Додаток А).Всупереч негативнимтенденціям із закриттям шкілу 2005 р.було введено в експлуатацію 44 нові школи на 12074 учнівських місця. З них 38 — на селі (на 8163 місця).

Також в 2006 році було інтенсифіковано комп’ютеризацію й інформатизацію освіти: поставлено 1209 навчальних комп’ютерних комплексів. З них 734 — до загальноосвітніх навчальних закладів та 475 — до ПТНЗ.

Уряд у минулому році затвердив Державну програму інформатизації, яка передбачає за 5 років створити ефективну мережу, електронні бібліотеки, веб-сторінки галузей освіти, довести оснащеність комп’ютерами: 1 комп’ютер на 15 учнів (нині 1: 70).

У 2004-2005 навчальному році створено 47 нових комп’ютерних програм для учнів; розбудовується інформаційна мережа “Уран” для закладів та установ освіти.

У 2006 р. уряд розпочавкомп’ютеризацію шкіл у районних центрах та невеликих містах, умови проживання й навчання в яких мало чим відрізняються від сільських.

У 2005 р. за кошти державного і місцевих бюджетів придбано понад 800автобусів, у т.ч. 357 за рахунок держбюджету. У 2004 р. було 209. Уперше придбано автобуси, спеціально обладнані для перевезення дітей-інвалідів. У 2005 р. надруковано майже 8 млн. підручників на суму 77 млн. грн., а в 2006 р. сума склала123 тис.гр. До 85 відсотківзросло охоплення гарячим харчуванням учнів 1-4 класів (порівняно 47 % у 2004р.) .

Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” уперше було передбачено 150 млн. грн. на реконструкцію сільських шкіл. На цю програму також були використані кошти спільного зі Світовим банком проекту „Рівний доступ до якісної освіти”. Це близько 90 млн. грн. протягом п’яти років на ці потреби.

Для забезпечення навчання дітей 6-9 років за місцем їх проживання з 1 вересня 2006 року розпочинається апробація нового типу навчального закладу — „Школа-родина”. У першу чергу він розрахований на села, де зовсім мало дітей.
На сьогодні на селі функціонує понад 8тис. дошкільних навчальних закладів, де виховується 170 тис. дітей, але є дві головні причинизакриття дитячих садків на селі у попередні роки:

1)скорочення народжуваності: у 1991-2003 рр. кількість дітей скоротилася на 222,2 тис., або на 35,2 % (Додаток Б).

2) зміна форм господарювання на селі: розпад колгоспів, радгоспів та учгоспів, з одного боку, й повільне впровадження інших, у тому числі фермерських форм господарювання. Як наслідок – значне скорочення робочих місць і надходжень до місцевих бюджетів, з яких утримуються дитячі садки, а також скорочення кількості дітей, охоплених дошкільною освітою. Натепер у містах суспільним дошкільним вихованням охоплено 65 % дітей, у селі — 24 %.

Друга проблема пов’язана з ліквідацією та перепрофілюванням дошкільних навчальних закладів. Отож, за останні три роки, з цієї причини, мережа дошкільних навчальних закладів скоротилася на 15%, а чисельність дітей у них–на 10 %.На кінець 2004 року не працювало з різних причин майже 2 тис. сільських дошкільних навчальних закладів.

Набула поширення практика тимчасового припинення діяльності дошкільних навчальних закладів у сільській місцевості.Найбільше таких закладів в Автономній Республіці Крим (40 відсотків їх загальної кількості), Чернігівській (37), Полтавській (28), Луганській (27), Запорізькій (23) областях.

Головні причини – відсутність фінансування та недостатнє розуміння місцевими органами влади ролі і значення дошкільної освіти. Цю негативну тенденцію ми повинні зламати.

Третя проблема: діючі нормативи не забезпечують подальшого розвитку дошкільної і середньої освіти. Міністерство освіти і науки ініціює розроблення бюджетної програми „Дошкільна освіта” на 2006-2010 рр., якою будуть визначені конкретні заходи й ресурси для підвищення як рівня охоплення дітей дошкільною освітою, так і її якості.

На початок 2006 року у сільській місцевості функціонувало майже 14,2 тис. загальноосвітніх навчальних закладів у яких навчалися 1,8 млн. учнів. І малотакі тенденції, що кожна десята загальноосвітня школа І-ІІ ступенів на селі має наповнюваність менше 40 учнів; скорочення мережі шкіл на селі.Ця тенденція проявилася не сьогодні, а ще у другій половини минулого століття.

Ми виходимо з того, що у кожному селі, де є діти, повинна бути школа. Обов’язково, як мінімум – початкова школа.Практика укрупнення сільських населених пунктів у 60-80-х роках ХХ ст. спричинила зменшення їх кількості. Тоді з карти України зникло кожне четверте село. Лише за чотири роки (1973-1976) кількість сільських шкіл зменшилася на 2,5 тис. ( 13 %).

Таким чином, незважаючи на те, що проблема сучасного соціально-культурного життя дітей та підлітків, що проживають у сільській місцевості, а також проблема їх освіти все частіше стають предметом обговорення як на державному рівні, так і на районному,сучасні умови життя сільської молоді залишаються дуже не задовільними. Хоча за 2006 рік були прийняті деякі вагомі покращення, та на загальну картину вони не вплинули, залишається ще багато проблем, як в освіті, так і в культурному житті молоді сільської місцевості, які потребують негайного вирішення.

2. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ЖИТТЯ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

На сьогодні успішний розвиток України повною мірою залежить від успіху тих, хто завтра відіграватиме провідну роль у всіх суспільних процесах. Це обумовлює важливість реалізації ефективної молодіжної політики, яка максимально відповідатиме потребам молодої людини. Молодіжна політика відображає позицію держави до цієї групи населення, її погляд в майбутнє та адекватність політичного курсу.

Державна молодіжна політика— це системна діяльність державиу відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України [1].

Головними завданнями державної молодіжної політики є:

1. вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

2. допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;

3. залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

4. надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;

5. координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Головними принципами державної молодіжної політики є:

1. повага до поглядів молоді та її переконань;

2. надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;

3. правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;

4. сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 35 років незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об'єднання молодих громадян [2].

Головними напрямами державної молодіжної політики Україні є:

1. розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

2. забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

3. створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, в охороні відтворенні навколишнього природного середовища;— формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

4. охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які забезпечували здоровий генофонд народу України.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Державна молодіжна політика формується та реалізується шляхом [45]:

1. прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної молодіжної політики;

2. проведення у Верховній Раді України щорічних слухань про становище молоді та підготовки доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України;

3. діяльності в органах державної влади та управління всіх рівнів структурних підрозділів, що займаються проблемами молоді;

4. створення соціальних служб для молоді та підготовки соціальних працівників;

5. розробки та реалізації державних цільових програм з питань молодіжної політики;

6. виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної молодіжної політики, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, заінтересованих у роботі з молоддю;

7. утворення спеціальних фондів.

Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється:

1. в інтересах молодої людини, суспільства, держави;

2. з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.

Головним завданням держави, що піклується про своє майбутнє є уважне ставлення до інтересів і потреб молоді, пошук шляхів взаємодії та вирішення проблем. Сьогодні 18 відсотків населення складають молоді люди віком від 15 до 24,а діти до 15 років – 30 відсотків, що в цілому нараховує майже половину світового населення.

Для формування та реалізації молодіжної політики в Україні необхідними є такі основні заходи, як прийняття низки законодавчих та інших нормативно-правових актів, проведення слухань у Верховній Раді та підготовка доповідей про становище молоді, діяльність структурних підрозділів з питань молоді, створення соціальних служб, розробку та реалізацію цільових комплексних молодіжних програм, бюджетне фінансування державної молодіжної політики, формування спеціальних фондів тощо. Коло осіб, на яких поширюються заходи щодо реалізації молодіжної політики – громадяни України віком від 14 до 35 (Закон від 23.03.2004р. № 1659-ІV).

В Україні нормативно-правова база стосовно державної молодіжної політики нараховує понад 600 нормативно-правових актів.Базисом законодавчо-нормативного забезпечення молодіжної політики є Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (1992р.) та закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993р.), «Про охорону дитинства» (2001р.), «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001р.), «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки» (2003р.).

Таким чином, можна констатувати, що на сьогодні проведено велику нормотворчу роботу та сформовано достатньо розгалужене «молодіжне» законодавство, яке має забезпечити належні умови розвитку та соціалізації молоді в країні, становлення її як прогресивного класу нової генерації майбутнього українського суспільства. Проте, слід наголосити, що нормативне регулювання молодіжної сфери все ще залишається надто складним для розуміння не лише для пересічних громадян, а й для фахівців, які безпосередньо забезпечують реалізацію молодіжних заходів. Воно не завжди відповідає реаліям життя і потребує внесення певних коректив та змін.

На сьогодні в Україні сформовано структуру для координації молодіжної політики, яка включає Комітет Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму, Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України, Міністерств України у справах сім’ї, молоді та спорту[10].

Ставлення молоді до державної молодіжної політики віддзеркалює ефективність її реалізації в країні. Результатами загальнонаціонального опитування молодих людей віком 15-23 роки (дослідження виконано Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, 2005-2006р.) свідчать, що більша частка респондентів негативно оцінює ефективність державної молодіжної політики в Україні. Так тільки 7% респондентів назвали цю політику ефективною, 27% — скоріше ефективною, найбільша частка (28%) охарактеризувала її, як скоріше неефективну, і 21% респондентів вказали на її неефективність[41].

На 2006рік уперше у проекті бюджету для сільської школи було передбачено централізовано з державного бюджету виділити 150млн гривень на ремонт і теплозабезпечення сільських шкіл.

Слід визначити й те, що молодіжний рух на селі має великі перспективи та потенціал. Адже нині проблемами сільської молоді переймається лише невелика частина існуючих громадських молодіжних та дитячих організацій. Із 114 таких всеукраїнських організацій, зареєстрованих на кінець 2003 р Мінюстом України, до цієї групи можна віднести лише близько 30 організацій. У першу чергу такими є: Спілка молодих аграріїв України, всеукраїнська громадська організація "Союз аграрної молоді", Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Центр підтримки сільської молоді", Громадська організація "Українська соціал-демократична молодь", Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Молодий рух", Пласт — Національна скаутська організація України, Народно-демократична ліга молоді, Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Молода просвіта", Українське дитячо-юнацьке товариство "Січ"[7]. На вирішення проблем сільської молоді певною мірою націлена діяльність Українського національного комітету молодіжних організацій, Національної ради молодіжних організацій України, Федерації дитячих організацій України.

Виховна робота з дітьми та молоддю на селі постійно перебуває у сфері уваги Пласту — національної скаутської організації України. З нині діючих 120 осередків Пласту 56 є сільськими. Найбільше їх діє у Львівській та Івано-Франківській областях — по 15, у Полтавській області — 5. сільські скаутські осередки є в Східному та Південному регіонах країни: у Луганській, Одеській областях діють по 2 таких загони, у Донецькій, Харківській областях, в Автономній республіці Крим — по 1 загону. Загалом пластовими осередками на селі охоплено 2 тис. дітей та молоді. Ці осередки працюють за типовими пластовими виховними програмами, які включають в себе розділи з лідерства, історії України, народознавства, життя в природі, побутової життєвої парадності, тіло виховання, першої допомоги, соціальних, екологічних програм, програм міжнародного співробітництва, спеціалізацій них програм (вмілостей з різного роду справ) , заохочення духовного росту, плекання патріотизму, підтримки творчих ініціатив.

Окрім того, багато з діючих осередків мають додаткові проекти та спеціалізації, які дозволяють визначеним напрямкам діяльності Пласту приділяти більше уваги. Пластуни з сільських осередків є організаторами і учасниками таких постійно діючих пластових заходів: добре діло на Великдень, Святий Миколай для дітей у лікарнях та сиротинцях, поширення Віфлеємського вогню миру, перед таборовий збір до Дня опікуна Пласту св. Юрія "Свято весни", оздоровчо-відпочинкові табори, спортивні та мистецькі фестивалі. Зараз спільнго з Благодійним фондом Начального Пластуна реалізується програма комп'ютерізації всіх сільських пластових осередків Пласту.

Члени сільських осередків безкоштовно забезпечуються методичною та інформаційною пластовою літературою через програму "Сила слова" — це журнали для виховників "В дорогу", "Вогонь орлиної ради"; інформаційний часопис "Пластовий шлях", "Пластовий вісник"; видання для дітей "Юнацтво" та "Пташеня".

Для змістовного оздоровчого відпочинку дітей та молоді із сільської місцевості розбудовуються два оздоровчі табори — "Сокіл" (с. Гриньків Рожнятівського району Івано-Франківської області) та "Чота Крилатих" (с. Луквиця Богородчанського району Івано- Франківської області). Уже зараз у цих пластових оселях за рік мають змогу оздоровитись до 500 дітей із сільських регіонів. Усього ж лише у 2004 р. Пласт проводить 86 оздоровчих таборів, з яких для сільської молоді — 15.

У вирішенні проблеми зайнятості сільської молоді важливу роль повинна відіграти державна підтримка розвитку фермерських господарств. У бюджеті необхідно створити фонд гарантій на надані кредити фермерам. Можливо заохочувати молодь до фермерства через гарантію житла, в разі прибуткової роботи господарства – виділенням легкового автомобіля. Для молодих аграріїв доцільно запроваджувати стажування в найкращих закордонних фермерських господарствах, де вони могли б вчитися раціональному веденню господарства.
Великих нарікань викликає соціальна інфраструктура на селі. Не створені належні умови для отримання молоддю дошкільної і базової освіти. Школи недостатньо забезпечені підручниками та наочним приладдям, третина шкіл у сільській місцевості на початок 2004/2005 року не мала комп’ютерів. 255 тисяч, або 13 відсотків сільських школярів проживають сьогодні на відстані більше 3 км від навчального закладу і потребують підвезення до школи.

З метою заохочення молоді, перш за все кваліфікованої, до роботи на селі урядом розглядаються різні схеми будівництва житла в сільській місцевості: 100-відсотково за рахунок бюджету, 50 на 50 (бюджет, кошти людини), видача довгострокових кредитів для молодих учительських родин.
З метою розбудови сучасної соціальної інфраструктури на селі необхідно в кожному райцентрі та в селах збудувати типові будинки для молодих спеціалістів із спортзалом, ігровим майданчиком, Інтернет-зв’язком, асфальтувати дороги, відновити діяльність фельдшерсько-акушерських пунктів та медичних амбулаторій, забезпечивши їх мінімумомнеобхідних ліків тощо.

Світовий досвід показує, що великий потенціал відродження села мають сільські громади як органи самоуправління. Необхідно й у нас на рівні держави сприяти становленню і розвитку місцевого самоуправління, підвищити значення місцевих фінансів. Територіальне самоврядування має стати основною формою організації місцевого життя на селі. Необхідно розглядати територіальне самоврядування як первинну ланку відносин на селі, активно залучати до управління талановиту молодь. Запровадження такого досвіду конче необхідне для відродження українського села.

Таким чином, для того, щоб поліпшити нинішню соціально-культурну ситуацію, що склалася в сільській місцевості на Україні, автори вважають за потрібне:

1. В постанові ВРУслід доручити обласним, районним радам розглянути ситуацію із сільськими школами в кожному регіоні, визначитися із мережею.
2. Створитита розгалуджетимережі навчально-виховних комплексів “загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад”.
3. Зменшитинаповнюваностькласів у сільських школах до трьох осіб (порівняно з п’ятьма на даний час).
4. Створити принципово новий типнавчального закладу — “школа-родина” для навчання дітей за місцем їх проживання. Де однин вчитель буде викладати всі предмети, отримуючи подвійну заробітну плату.
5. Визначитиопорнішколи та організуваиосвітні округи.Опорними школами мають стати навчальні заклади сучасної забудови, оснащені навчальними комп’ютерними комплексами, сучасними навчальними кабінетами. Тоді на їх базі можна буде організувати і профільне навчання, і міжшкільні факультативи. Такі школи стануть центрами освітніх округів. При цьому має зрости роль громади і батьків; батьки мають відчути власну причетність до освіти своїх дітей.
6. Вирішитипитання організованого, стабільного підвезення учнів сільських шкіл ( за 2 роки поставлено 566 автобусів із державного бюджету. Всього більше 1000 автобусів)
7. Поліпшити якість підготовки вчителя, що передбачає навчання за суміжними спеціальностями, володіння комп'ютерними технологіями навчання, іноземними мовами, сучасними інтерактивними методиками роботи у школі з малою наповнюваністю учнів.
8. Впровадити організаційну модель міжгалузевого багаторівневого співробітництва “Молодь за здоров’я”.
9. Виховання працелюбності, життєздатності, поваги до старших, рідної держави – головні завдання для школи.
10. Використати корисний досвід впровадження державної політики уряду Польщі та Канади стосовно покращення соціально-культурного становища молоді, що проживає у сільській місцевості (Додаток Б).
11. Удосконалити та впровадити механізм гарантованого забезпечення молодих людей першим робочим місцем, квотування робочих місць, стимулювання роботодавців щодо створення додаткових робочих місць для сільської молоді.
12. Розробити та впровадити фінансовий механізм закріплення випускників вищих навчальних закладів на селі.
13. Створити механізм державної підтримки розвитку молодіжного фермерства та молодіжного підприємництва в сільській місцевості.
14. Cприяти проходженню сільськими молодими людьми альтернативної служби на підприємствах і організаціях сільської місцевості
15. Розробити та впровадити систему пільгового кредитування сільської молоді на придбання товарів тривалого користування.
16. Здійснювати оздоровлення студентської молоді з числа сиріт, інвалідів, з багатодітних та малозабезпечених сімей.

ПРОПОЗИЦІЇ ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ПРОБЛЕМ СІЛЬСЬКОЇ МОЛОДІ В ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ НА ПЕРСПЕКТИВУ

Вище розглянуті ситуація та проблеми соціально-культурного життя молоді, що проживає в сільській місцевості особливо проявляються на регіональному рівні, у тому числі і в Полтавській області. Тому в даному розіді наукової роботи автори вважають за потрібне розглянути сучасний стан життя сільської молоді Полтавської області та запропонувати шляхи вирішення зазначених проблем на рівні області.

Таким чином, спершу розглянемо стан соціально-культурного життя та освіти в Полтавській області, де забезпечується система безперервної освіти.

Початкова ланка − дошкільне виховання. Відповідно до потреб населення в області станом на 01.01.2003 р. функціонує 492 дошкільних навчальних закладів, де виховується 34,7 тис. дітей. З них 332 (30,8 тис. дітей) комунальної форми власності, а решта – відомчі[39].

Завдання реабілітації та корекції здоров’я дитини вирішуються у спеціалізованих дошкільних закладах і групах. У 30 дитячих садках діє 100 груп спеціалізованого призначення, в яких забезпечено виховання і лікування 1,3 тис. дітей.Функціонують різні типи дошкільних установ, як за формою і змістом, так і за профілем роботи: дитячі садки художньо-естетичного, оздоровчого, гуманітарного спрямування.

Для сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, діє Гадяцький дитячий будинок, де виховується 75 дітей[39].

Загальна середня освіта є невід’ємною органічною складовою неперервної освіти. Вона є основною соціалізації молодої людини в суспільстві, фундаментом для подальшої її освіти чи трудової діяльності і забезпечує наступність у становленні людини в процесі її переходу від дитинства до дорослого життя.

В області працює 898 закладів різних типів і форм власності, з них 11 приватної.У сільській місцевості 686(76,39% усіх закладів області). Навчається 198,5 тис. учнів, з них у сільських закладах 79359(39,98% з усіх закладів області). Початкових шкіл 132, у яких навчається 2611 тис. учнів.

Кількість загальноосвітніх навчальних закладів, які забезпечують базову загальну середню освіту (5-9 класи) − 280, з них 261 сільських(93,21%). У них здобуває освіту 21103 тис. учнів.Для здобуття повної загальної середньої освіти функціонує 468 загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів, якими охоплено 172,7 тис. учнів.

Для дітей, які потребують соціальної допомоги, в області діє 24 інтернатних закладів(із них 20 у сільській місцевості), в т.ч. 4 школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, 11 шкіл-інтернатів для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку, санаторна школа-інтернат для дітей із малими та затухаючими формами туберкульозу, спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для дітей зі зниженим слухом, 3 ліцеї-інтернати для обдарованих і здібних дітей із сільської місцевості, гімназія-інтернат, школа-інтернат з ліцейними класами, 2 спеціалізованих школи-інтернати з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів.Всього в школа-інтернатах навчається і виховується 4,9 тис. вихованців. Значна увага приділяється роботі з обдарованими і здібними дітьми. Розширено мережу загальноосвітніх навчальних закладів відповідного типу.

Нині функціонує 9 ліцеїв, 20 гімназій, 49 спеціалізованих закладів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв у Опішні”.

В тому числі працюють три ліцеї-інтернати та гімназія-інтернат для обдарованих і здібних дітей сільської місцевості. У 362 загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів запроваджено профільне навчання.

Мовний режим у загальноосвітніх навчальних закладах відповідає національному складу населення області.З 898 загальноосвітніх навчальних закладів в області діє 874 україномовних, 21 двомовних, 3 російськомовних закладів. Всього українською мовою навчається 190,6 тис. учнів, що становить 96 відсотків.

Для задоволення освітніх запитів національних меншин в області діють німецька, єврейська і російська недільні школи у містах Полтаві та Кременчуці. Працює 11 приватних закладів (м. Полтава − 5, м. Кременчук − 5, м. Комсомольськ − 1) [39].

В Полтавській області з постійного населення 1523282 осіб 40,27% складає сільське населення [39] (рис.3.1).

Рис.3.1. Постійне населення Полтавської області

Основними проблемами для сучасноїмережісільських навчальних закладівв Полтавській області є:

— не відповідає суспільним вимогам щодо якості освіти;

— у малокомплектних школах, яких найбільше в сільській місцевості, виникають певні складнощі з організацією навчально-виховного процесу;

— не сприяє цьому існуюча класно-урочна система, що потребує вдосконалення й модернізації;

— не відповідає сучасним вимогам кадрове та матеріально-технічне забезпечення закладів освіти.

Отож, як ми бачемо в Полтавській області існують ті ж самі проблеми, що й на національному рівні. Але, враховуючи умови регіонального рівня до зазначених шляхів вирішення цих проблем, автори вважають за потрібне додати наступне:

1. Створити дієву систему професійної орієнтації молоді на професії, в яких є потреби на районному ринку праці в області.
2. Забезпечити розвиток мережі молодіжних центрів праці, бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів. Удосконалити матеріально-технічне забезпечення діяльності центрів та підвищення якості наданих послуг для молоді.
3. Популяризувати рух молодіжних трудових загонів.
4. Створити умови для активізації молодіжного сільського підприємництва.
5. Сприяти розвитку обласних центрів ресоціалізації для наркозалежної молоді “Твоя перемога”.
6. Проведити інформаційно-профілактичні акції до Всесвітнього дня боротьби із зловживанням наркотиків та їх незаконним обігом, Всесвітнього дня боротьби з СНІДом.
7. Сформувати здоровий спосіб життя підлітків і молоді через реалізацію профілактичних програм.
8. Організувати оздоровлення молоді.
9. Підтримка програм всеукраїнських молодіжних та дитячих громадських організацій, спрямованих на вирішення соціальних проблем молоді.
10. Проводити практику для студендів пед-університету в закладах сільської місцевості.
11. Створити літні табори для дітей з сільської місцевості, з наданням пільг, враховуючи сучасний стан матеріального забезпечення сільських сімей.
12. Сприяти навчанню талановитих представників сільської молоді в вищих навчальних закладах, особливо з аграрним нахилом.

ВИСНОВКИ

1. Сучасний стан соціально-культурного життя та рівень освіти дітей та підлітків, що проживають в сільській місцевості, є далеко незадовільним та потребує негайного покращення. Оскільки наша країна не зможе існувати без розвитку сел.

2. Для полібшення стану справ в освітянській галузі та сприянню молодим людям на селі у здобутті високоякісної сучасної освіти, на думку авторів, необхідно:

• забезпечити стабільне функціонування сільських шкіл та професійно-технічних навчальних закладів сільськогосподарського профілю;
• розвивати розгалужену, доступну для кожної дитини систему навчальних закладів;
• організувати належне матеріальне і кадрове забезпечення;
• розширяти мережу нових форм начання, зокрема ліцеїв, гімназій, колегіумів в сільській місцевості;
• сприяти процесу комп’ютиризації сільських навчальних закладів, їх доступудо інтернету;
• удосконалити систему позанавчальної виховної роботи в сільських навчальних закладах різного рівня з метою розвитку особистості учнів, їх громадянського, патріотичного виховання;
• сприяти застосуванню ефективних засобів та технологій пошуку, навчання, виховання і самовдосконалення обдарованих сільських дітей та молоді, створенню умов для гармонійного розвитку особистості;
• забезпечити доступність для сільської молоді якісної вищої освіти, поліпшити систему кредитування на здобуття освіти, цільового направлення молоді села на навчання до вищих навчальних закладів;
• сприяти залученню сільської молоді до наукової і науково-технічної діяльності, створенню системи підтримки молодих учених, які вивчають проблеми села;
• здійснювати заходи з профорієнтації сільської молоді щодо набуття професій, пов’язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції;
• провести зміни у професійно-кваліфікаційній структурі підготовки фахівців, здатних організувати виробництво продукції рослинництва і тваринництва і працювати у нових соціально-економічних умовах, в умовах приватної власності на землю.

3. Важливим напрямом реалізації державної молодіжної політики на селі є розв’язання проблем зайнятості молодих людей, захист їх від безробіття, розвиток трудової активності, зокрема підприємницької діяльності молоді. Щоб досягнути успіху в цьому напрямі, автори пропонують, найближчим часом:

–досягнутивпровадження гарантованого забезпечення молодих людей першим робочим місцем, стимулювати роботодавців щодо створення додаткових робочих місць для сільської молоді;

–запровадитимеханізм державної підтримки розвитку молодіжного фермерства та молодіжного підприємництва в сільській місцевості;

–розробитита впровадитивідповідні програми, освітні проекти для сільської молоді щодо стимулюватипідприємницької діяльності;

– впровадитисистему громадських робіт для сільської молоді, підтримати рух трудових об’єднань молоді на селі, здійсненитиїх залучення до сільськогосподарського виробництва;

–зорієнтуватимережу служб працевлаштування для молоді на сприяння працевлаштуванню сільської молоді;

– залучитисільську молодь до створення системи відпочинку громадян на базі особистих підсобних господарств (сільський зелений туризм);

–забезпечитиреалізацію вимог Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» щодо проходження громадянами альтернативної служби на підприємствах, в установах та організаціях у сільській місцевості.

4. Успішна реалізація державної молодіжної політики на селі вимагає поліпшення соціально-побутових умов життя та соціального становлення молодих людей, розширення державної системи соціального захисту і соціальної допомоги різним категоріям сільської молоді, залучення до цієї роботи громадських організацій. На думку авторів, це передовсім передбачає:

– удосконалення системи сезонного оздоровлення сільських дітей і молоді з метою охоплення всіх, хто цього потребує, поліпшення умов і якості оздоровлення;

–підвищення якості щорічного медичного обстеження, забезпечення суцільної диспансеризації всіх молодих громадян і неповнолітніх на селі;

–створення ще більше можливостей для повноцінного навчання, праці, відпочинку, творчого і фізичного розвитку, соціалізації молодих інвалідів, що проживають на селі;

–створення умов для соціальної, психологічно-педагогічної, медичної, правової підтримки і реабілітації підлітків та молоді з девіантною поведінкою, зокрема шляхом їх залучення до роботи в молодіжних громадських організаціях, участі у фізкультурно-спортивних, туристичних, інформаційних, розважальних програмах і заходах, таборах праці та відпочинку, молодіжних трудових загонах;

–розширення мережі спеціалізованих служб «Мобільний консультативний пункт соціальної роботи в сільській та гірській місцевості», впровадження в країні системи сільських центрів соціальних служб для молоді.

5. З метоюукорінення в свідомості сільської молоді загальнолюдських моральних цінностей, виховання патріотизму та поваги до історичної спадщини українського народу, поліпшення організації змістовного дозвілля, формування здорового способу життя молодих людей автори пропонують:

– активно залучати молодь села до відзначення державних, народних та традиційних свят, удосконалення проведення заходів, присвячених визначним подіям, ювілейним датам вітчизняної історії;

–сприяти діяльності державних та громадських організацій у сфері формування здорового способу життя молоді, збільшенню чисельності сільської молоді, залученої до занять фізичною культурою, спортом, туризмом;

–більше уваги приділяти пропагуванню кращих здобутків національної культури, посиленню підтримки професійної та самодіяльної художньої творчості, діяльності об’єднань, клубів за інтересами, фольклорних народних колективів, ширше залучати до них сільську молодь;

–посилити інформаційно-просвітницьку, пропагандистську роботу у сфері правового виховання дітей та молоді за місцем проживання, навчання та роботи.

6. Враховуючи те, що становлення громадянського суспільства на селі неможливе без активної участі молоді в цьому процесі, найближчим часом необхідно здійснити низку заходів, які сприяли б формуванню активної життєвої позиції молодих людей, розширенню, консолідації, структуруванню молодіжного руху на засадах державності та єднання української нації, орієнтації молодіжних організацій на вирішення за активної підтримки органів влади конкретних соціальних проблем сільської молоді. Здійснення цих заходів, вважають автори, має відбуватися у напрямі:

– сприяння залученню молодих людей до діяльності громадських молодіжних і дитячих організацій на селі;

–організаційної та фінансової підтримки на конкурсній основі програм, проектів молодіжних і дитячих громадських організацій, що спрямовані на соціальний розвиток молодих селян;

–сприяння розвитку волонтерства на селі;

–зміцнення соціального партнерства між органами державної влади та молодіжними і дитячими громадськими організаціями стосовно розробки і реалізації рішень з питань державної політики щодо дітей та молоді;

–удосконалення практики надання об’єднанням молоді та дітей у пільгове або безоплатне користування приміщень, споруд та іншого майна, необхідного для здійснення їх статутної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти, що регулюють державну молодіжну політику:

1. Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року №2859-XII (зі змінами)

2. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року №2998-XII (зі змінами)

3. Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 року №281-XIV (зі змінами)

4. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 року №2558-III (зі змінами)

5. Закон України «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004—2008 роки» від 18 листопада 2003 року №1281-IV (зі змінами)

6. Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» від 4 листопада 2004 року, №2150-IV (дію Закону зупинено на 2007 рік, на 2006 рік)

7. Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій» від 6 жовтня 1999 року №1284/99

8. Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді» від 6 жовтня 1999 року №1285/99

9. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо державної підтримки обдарованої молоді» від 24 квітня 2000 року №612/2000

10. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики» від 29 березня 2001 року №221/2001

11. Розпорядження Президента України «Про сприяння розвитку молодіжного житлового будівництва» від 6 жовтня 1999 року №244/99-рп

12. Розпорядження Президента України «Про заходи щодо дальшого вдосконалення системи патріотичного виховання молоді» від 29 червня 2001 року №173/2001-рп

13. Постанова Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації державної молодіжної політики» від 18 червня 1999 року №1059

14. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» (зі змінами) від 29 травня 2001 року №584

15. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002—2012 роки» від 29 липня 2002 року №1089

16. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми підготовки та залучення молоді до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання» (зі змінами) від 10 вересня 2003 року №1444

17. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового положення про молодіжний трудовий загін» від 3 липня 2006 року №899

18. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо підтримки становлення та розвитку студентської сім'ї» (зі змінами) від 14 березня 2001 року №92-р

19. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму» від 12 травня 2004 року №298-р

20. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми роботи з обдарованою молоддю на 2006—2010 роки» від 12 квітня 2006 року №202-р

21. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні "Формування здорового способу життя української молоді: стан, проблеми та перспективи"» від 3 лютого 2004 року №1425-IV

22. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань "Забезпечення прав дітей в Україні. Охорона материнства та дитинства"» від 22 вересня 2005 року №2894-IV

23. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні "Сільська молодь: стан, проблеми та шляхи їх вирішення"» від 20 грудня 2005 року №3238-IV

24. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні (щодо підтримки молодої сім'ї, посилення соціального захисту дітей та молоді у 2001-2006 роках)» від 22 березня 2007 року №816-V

25. Божанов В.А. Гуманистическое образование: Школа Сократа // Там само. — С.6.

26. Бородін Є. І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991 – 2004 рр.): Монографія. – Д.: Герда, 2006. – 472 с.

27. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. — К.: Наук. думка, 1993

28. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. — К.: Видавничий центр "Академія", 1999. — С. 183. Особенности формирования и реализации молодежной политики на региональном уровне: Сборник методических материалов и рекомендаций Министерство Украины по делам молодежи и спорта. УкрНИИ проблем молодежи. — К., 1991

29. Дроботова Е.В. Гуманизация и гуманитаризация — реальность современной системы образования // Система гуманитаризации образования в Республике Беларусь. В 2 ч. — Минск: РИВШ БГУ, 1998. — Ч. 1. — С.23. Молодіжний рух в Україні: довідник. Ч.І. — К.: АТ “Видавництво “Столиця”, 1998

30. Козловски П. Культура постмодерна: Общественно-культурные последствия технического развития: Пер. с нем. — М.: Республика, 1997. — С. 183.

31. Мишаткина Т.В. Нравственная культура: "Место встречи" гуманитаризации и гражданственности образования // Система гуманитаризиции образования в Республике Беларусь. В 2 ч. — Ч.1. — С. 40.

32. Молодіжна політика Європейського Союзу. Перспективи та шляхи запровадження в Україні: Тренінговий посібник. — Донецьк, 2006. — 104 с.

33. Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология / Под. ред. В.Л. Иноземцева. — М.: Academia, 1999. — С. 334.

34. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). — Київ, Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001. — 242 с.

35. Про становище молоді в Україні (за підсумками 1998 р.): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. — К.: ТМ ПрінтіксПрес, PrintXPressтм, 1999

36. Про становище молоді в Україні (за підсумками 1999 р.): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. — К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000

37. Результати моніторингового опитування населення України стосовно соціального становища молоді. — К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. — 34 с.

38. Фуллан М. Сили змін: Вимірювання глибини освітніх реформ. — Л.: Літопис, 2000. — С. 22-23.