Вступ

24 липня 1959 року відкрилася Американська національна виставка в Москві, що стала місцем так званих дебатів Ніксон-Хрущов. Це був знаменитий імідж розрядки.

Холодна війна була найвищою реалізацією ідеологічних війн в історії людства. Вона вимагала не тільки великих ресурсів на своє проведення, а й досить креативних рішень, оскільки саме поле війни весь час змінювалося. Це була війна іміджів, інтерпретацій, де будь-який факт ставав лише виразником цих символічних одиниць.

Ми повинні говорити тут скоріше про комунікативні, а не інформаційні удари, оскільки рівнем зіткнення весь час обиралися об’єкти рівня побутового спілкування. Для СРСР знаковою стала фраза про кухонні розмови, яка підкреслювала невідповідність офіційного і неофіційного спілкування людей. Кухонні розмови були правдою, а газета — ні. Саме кухня стала місцем вільного обміну думками.

Для США такою знаковою фразою сталі кухонні дебати. Вона виникла, коли Хрущов і Ніксон дискутували стосовно американської кухні на виставці в Москві 24 липня 1959 р.[1]. Сьогодні про ці дебати ще кажуть в контексті того, що ніхто не думав тоді, що кухонне обладнання може зкидати уряди, що та кухня була комерційною проекцією американської ідентичності[2].

Можна вважати, що переміщення боротьби з ідеологічного рівня на кухонний і відображає тональність холодної війни. Адже ідеологічні дебати не були цікавими для масової свідомості. І навіть залізна завіса не настільки закривала цю інформацію, оскільки в препарованому вигляді радянська людина все рівно отримувала розуміння про ідеологічні розбіжності у великій кількості на тему критики зарубіжної ідеології, філософії, літератури, театру. Але залізна завіса закривала від масової свідомості деталі життя західної людини від радянської і радянської від західної.

Саме тому з такою зацікавленістю радянська людина дивилася західні фільми, бо тільки так цей рівень побутової інформації міг потрапити в СРСР. Це автомобілі, моди, пральні машини — будь що. Ідеологічна боротьба була боротьбою держав, люди були скоріше нейтральними, аніж агресивними в цій боротьбі. В той же час саме побутовий рівень був точкою вразливості, адже він був незахищений тим, що радянська людина сама шукала таку інформацію. І це є найкращим комунікативним контекстом, коли нікого не треба підштовхувати до споживання інформації[3].

1. Події 1959 року та передумови «кухонних дебатів»

Час до кінця літа 1959 року виявився в багатьох відносинах самим спокійним у житті М.С. Хрущева. Спокійно пройшов на початку року позачерговий XXІ з’їзд КПРС, що замінив діючу п’ятирічку (1956 — 1960) новим семирічним планом розвитку народного господарства (1959 — 1965). Основним приводом для такого рішення з’явилася реорганізація керування народним господарством, тому що відтепер плани потрібно було розраховувати не тільки по галузях, але й по раднаргоспам. Інші умови склалися й у селі після продажу техніки МТС. Семирічний план передбачав високі темпи приросту продукції основних галузей промисловості й сільського господарства. Навіть журнал «Крокодил», забувши про своє амплуа сатиричного журналу, писав: «Контрольні цифри семилітки в тезах доповіді Н. С. Хрущева немов зоряний розсип на синьому шовковому полозі. Цифри горять і переливаються, як зірки. Вони живуть, випромінюють енергію, від їхніх променів запалюються серця. Сліпучим білим світлом горить цифра виплавлюваної сталі. Зеленим відсвічують кольорові метали. Золотом блискає цифра пшениці. Квітами веселки переливаються цифри тканин. Ми бачимо картину народження цих цифр, що вразили уяву людства… За кожною цифрою — її творці, хазяї країни, будівельники комунізму. Кожна цифра — згусток творчої енергії. У цілому це картина планової економіки, всенародного керування соціалістичним господарством»[4].

Зрозуміло, Хрущев продовжував багато працювати й в 1959 році. Він зробив поїздки в Рязанську й Тульську області, на Лейпцігський торговельний ярмарок у ГДР. У Москві він приймав британського прем’єр-міністра Г. Макміллана й генерального секретаря ООН Дага Хаммаршельда, прем’єра КНР Чжоу Еньлая й групу редакторів соціал-демократичних газет ФРН. Виступу, бесіди й мови Хрущева з’являються в пресі не менш 3 — 4 разів у тиждень. Він відрізнявся стомлюючою багатослівністю, що викликало чимало глузувань і явно шкодило його репутації. Однак багато хто його виступи були цікаві, він дуже часто відступав від заздалегідь підготовленого тексту, і редакторам доводилося чимало трудитися, щоб підготувати для печатки його вільні імпровізації. Так, більша мова Хрущева в Лейпцизі, вимовлена 7 березня, надрукована в «Правді» тільки 27 березня 1959 року.

Наприкінці  березня Хрущев вирішив відпочити, спочатку в Сочі, потім у Ялті. Але й тут він продовжував зустрічатися із самими різними людьми. Радо прийняв він великого американського фермера й главу кампанії по виробництву насіння гібридної кукурудзи Р. Гарста. Пізніше Гарст ще не раз буде зустрічатися із Хрущевим і  чи стане не особистим іншому останнього. У Сочі Хрущев одержав листа від колишнього злодія, людини , яка була чоти тир рази засуджена, котра скаржилася, що не може влаштуватися на роботу, хоча вирішив, нарешті, почати чесне життя. Микита Сергійович запросив автора листа на свою дачу, довго розмовляв з ним і допоміг не тільки влаштуватися на добре оплачувану роботу портового вантажника, але й одержати квартиру.

Пізніше під впливом цієї «ініціативи», про яку сам Хрущев розповів в одній зі своїх промов, у нашій країні почалася більша кампанія «узяття на поруки» колективами різних підприємств і установ людей, що зробили не занадто важкі карні злочини. Кампанія ця не привела, однак, до зменшення злочинності в країні.

День свого 65-ліття Хрущев зустрічав у Ялті в колі родини. Він одержав багато поздоровлень із різних країн, деякі з них були опубліковані. Лише наприкінці  квітня Хрущев повернувся в Москву. За сталою традицією наприкінці  цього місяця Всесвітня Рада Миру присуджує Ленінські премії миру. Одна з п’яти премій за 1959 рік була присуджена Н. С. Хрущеву.

У травні 1959 року Хрущев на чолі радянської делегації відвідав Албанію. Повідомлення про мови Хрущева й Енвера Ходжі з Тирани публікувалися під заголовком «Дружба на століття». Дійсне положення справ було іншим. Ще при житті Сталіна в Албанії проводилися жорстокі, незаконні репресії. Багато партійних діячів, обвинувачені в симпатіях до Югославії або в опозиції до Енверу Ходжі, загинули під кулями катів. Викриття Сталіна на XX з’їзді й відновлення нормальних відносин з Югославією поставило албанських лідерів у скрутний стан. Вони не бажали проводити ніяких реабілітацій і продовжували ворогувати з Тіто. Однак у керівництві Албанської партії праці виникла опозиція, що включала й членів Політбюро. Члени цієї опозиції приїжджали в СРСР і просили Хрущева про допомогу, який він зробити, однак, не зміг. В Албанії заарештували найбільш видних членів опозиції й, незважаючи на особисте втручання Хрущева, знищили їх. При цьому була розстріляна й член Політбюро АПТ Лірі Гега, що чекала народження дитини. Неважко представити, що візит Хрущева в Албанію проходив у важкій обстановці. Не пройшло й двох років після цього візиту, як Албанія порвала всі відносини зі СРСР, а Енвер Ходжа став одним з найбільш лютих критиків Хрущева[5].

У червні 1959 року в Москві відбувся Пленум ЦК для обговорення проблем технічного прогресу. Хрущев запросив сотні господарських керівників і вчених. Це стало незабаром традицією — проводити розширені засідання Пленумів ЦК, причому число запрошених досягало часто двох-трьох тисяч чоловік. Навіть на окремі засідання Президії ЦК або нового органа Центрального Комітету — Бюро ЦК КПРС по РСФСР запрошувалося нерідко до 150 — 200 і більше людей. З 1959 року я працював заступником головного редактора видавництва «Освіта», і мені довелося один раз бути присутнім на такому розширеному засіданні, де серед безлічі інших питань обговорювалися й деякі проблеми видання навчальної літератури. На порядку денному наші проблеми стояли на останнім місці, але разом з усіма запрошеними ми з інтересом слухали обговорення різних проблем Рязанського й Калузького обкомів партії. Звичайно, бути присутнім на таких засіданнях і бачити, як вирішуються питання у вищих органах партії, було не тільки цікаво, але й повчально. Однак була й негативна сторона, тому що ділове обговорення складних проблем у тритисячній аудиторії часто ставало неможливим.

У той період Хрущева усе більше займала проблема поліпшення відносин зі США. Ще у вересні 1958 року він тепло прийняв у Кремлі великого американського бізнесмена й суспільного діяча Сайруса Ітона. Саме Ітон став ініціатором регулярних зустрічей видних учених різних країн, що одержали по місцю першої зустрічі найменування «Пагоушського руху». Після бесіди в кремлівському кабінеті Хрущев запросив гостя прогулятися по Кремлю й вулиці Горького. Москвичі, дізнаючись Хрущева, привітали його. Така простота відносин здивувала Ітона, але для Хрущева подібного роду прогулянки були нерідкі. Траплялися при цьому й забавні епізоди. Один раз під час прогулянки Хрущев запросив Тіто в «Кафе-морозиво» недалеко від Центрального телеграфу. Почастувавши гостюючи морозивом і кава, Хрущев, однак, не зміг розплатитися, він не взяв із собою грошей. Довелося звернутися до працівника охорони, що сиділи за сусіднім столиком, і зайняти в нього десять рублів.

На початку 1959 року в США вилетів А.І. Мікоян, що обговорював з Д. Ейзенхауером і Д. Даллесом проблеми політики, торгівлі, а також питання про можливу поїздку Хрущева в США. Була досягнута, зокрема , домовленість про пристрій радянської виставки в Нью-Йорку й американської — у Москві. Радянська виставка відкрилася в червні 1959 року й мала більший успіх. Наприкінці  липня в Москві в парку «Сокольників» відкрилася американська виставка. Хрущев і інші керівники відвідали її за кілька годин до офіційного відкриття. Їх зустрічав прибулий у Москву віце-президент США Ричард Ніксон. Н. С. Хрущев причепливо оглядав багато експонатів. Його увагу залучив типовий будиночок для однієї родини, що здався не дуже ґрунтовним; зроблений в основному з фанери, Будиночок міг служити лише 20 — 25 років. «Ми повинні так будувати будинку, — сказав Хрущев, — щоб вони служили нашим дітям і онукам». «Але в дітей і онуків, — заперечив Ніксон, — можуть бути інші смаки й вимоги». «Ну, меблі пускай міняють, — помітив Хрущев, — але навіщо міняти будинок?» Ця полеміка «на кухні» торкнулася не тільки кухонні проблеми, але й різні аспекти американо-радянських відносин. Розпаленілий суперечкою, Хрущев заявив, що, якщо США спробують випробувати міцність СРСР, наша країна покаже Америці «кузькіну мати». Американський перекладач перевів це вираження як «мати Кузьми», і Ніксон нічого не зрозумів. Втім, радянський перекладач вніс потрібні роз’яснення. Цей епізод став предметом багатьох жартів. На офіційному відкритті виставки Ніксон виголосив більшу промову, у якій вихваляв американський спосіб життя, що існує в США волю слова, печатки, пересувань, добробут середньої американської родини та ін. За вказівкою Хрущева мова Ніксона з’явилася в радянській пресі без купюр[6].

2. Холодна війна та кухонні дебати Ніксона та Хрущова

24 липня 1959 року в Москві відбулася зустріч Голови Ради Міністрів СРСР Микити Хрущева й Віце-президента США Ричарда Ніксона. Проводилася вона на відкритті Американської національної виставки в парку «Сокольників» у Москві. Їхня публічна розмова в цей день одержав забавну назву «кухонні дебати»

Забавного в діалозі було дійсно багато. Як і напружено серйозного. Обговорення «питань війни й миру», до якого в розмові перейшли «адвокат комунізму» і «адвокат капіталізму» фактично дійшло до військових погроз. Та й самі жарти, жести й усмішки змушують почувати не щиру й безпосередню доброзичливість обох сторін, а скоріше нервову атмосферу, взаємне нерозуміння й психологічний дискомфорт.

Знамениті «Дайте нам ще 7 років, і ми будемо на такому ж рівні, як Америка!», «Ми отут теж не мух ніздрів б’ємо» і «Ми вам покажемо Кузькіну мати!» теж пролунали з вуст генсека саме в цей день у Сокольниках.

На виставці був продемонстрований будинок, що, як стверджувалося, міг собі дозволити будь-який американець. Він був заповнений побутовими й кухонними приладами (звідки й назва — «кухонні дебати»), які виявляли собою новинки американського споживчого ринку. Ніксон розповідав про досягнення американського капіталізму. Хрущев, визнаючи досягнення, все-таки  вказував на непотрібність цих винаходів.

Ніксон: Дозвольте мені привести приклад, щоб ви могли оцінити. Наші сталевари, як ви знаєте, страйкують. Однак будь-який сталевар може купити такий будинок. Вони заробляють $3 у годину. Цей будинок коштує біля $100 на місяць, коли ти його купуєш за контрактом на 25- 30 років.

Хрущев: У нас є сталевари й селяни, які також можуть дозволити собі заплатити $14 000 за будинок. Він сказав, що міцність американських будинків розрахована тільки на 20 років, тому до кінця цього строку забудовники можуть продавати нові будинки. Ми будуємо міцно. Ми будуємо для наших дітей і правнуків.

Ніксон сказав, що він думає, що американські будинки можуть простояти й більше 20 років. Але навіть якщо так, після 20 років багато американців знову хочуть новий будинок або нову кухню, замість застарілих. Американська система розроблена так, щоб використовувати переваги нових винаходів і нових технологій, говорить він.

Хрущев: Ваша теорія не витримує критики.

Він сказав, що деякі речі ніколи не застарівають — меблі, обстановка, можливо, але не самі будинки. Ні, він не думає, що будинку застаріють. Він сказав, що не думає що те, що американці писали про свої будинки було зовсім точно.

Ніксон [показуючи на екран телевізора]: Тут ми можемо бачити, що відбувається в інших частинах будинку.

Хрущев: Ця штука, напевно, вічно несправна. А у вас немає машини, яка б клала їжу в рот і проштовхувала її далі? Ви показуєте нам багато цікавих речей, але вони не необхідні для життя. Від них немає користі. Це всієї лише штучки. У нас така приказка є: якщо у вас клопи, ви повинні піймати одного й залити йому у вухо окріп.

Ніксон: А в нас інша приказка. Щоб убити муху треба змусити неї випити віскі. Але в нас є краще застосування для віскі. [Убік] Мені подобається ця інтелектуальна битва з Головою. Він знає свою справу[7].

У Радянському Союзі дебати показали по телебаченню пізно ввечері 27 липня; не для всіх реплік Ніксона був даний переклад.

Реакція американського суспільства спочатку була змішаною. New York Tіmes показала дебати як політичний трюк, відзначивши що суспільну думку розділилося після дебатів. З іншого боку, видання «Tіme Magazіne», описуючи виставку, похвалило Ніксона, говорячи, що він «зміг унікальним способом втілити в собі національний характер, … упевнений у своєму способі життя, що не втрачає своєї впевненості під тиском.»

Незважаючи на те, що діалоги носили неофіційний характер, популярність Ніксона після поїздки в Москву зросла, він став відомий як державний діяч, що допомогло йому виставити свою кандидатуру від республіканської партії на президентських виборах у наступному році.

Єдиною відмінністю від західної моделі в радянській є те, що вона зберігає статус ворога всередині себе і на періоди миру, а не тільки війни. Модель реклами як звична для масової свідомості має відмінність від моделі пропаганди часів холодної війни в тому, що базовими є два різні об’єкти: споживач і ворог:

— модель реклами — в центрі споживач,

— модель пропаганди — в центрі ворог[8].

3. Наслідки «кухонних дебатів» для міжнародних відносин

Микита Хрущев, що був присутнім на виставці, всіма силами намагався підвищити авторитет своєї країни. Спробувавши «Пепсі», він повідомив, що напій віддає гуталіном, і що американська «Пепсі» гірше зробленої в СРСР. А загальмувавши біля стандартної американської кухні стандартного американського будинку, зав’язав суперечку з Річардом Ніксоном про те, у якій країні краще жити.

Кінець 50- х років прийнято вважати періодом відлиги у відносинах СРСР із Заходом; однак радянсько-американські відносини були напруженими. Про це свідчить історичний контекст: нещадна гонка озброєнь, вторгнення радянських військ в Угорщину й різку реакцію на це США, змагання радянської й американської розвідок, боротьба за вплив у країнах третього світу.

У результаті «кухонних дебатів» кожний з політиків залишився при своїй думці й був задоволений собою. Більше того: саме із цих дебатів Ніксона й Хрущева почався діалог СРСР із Заходом. Що стосується виставки, то протягом наступних шести місяців її відвідало більше трьох мільйонів чоловік.

Офіційною метою цієї виставки було поліпшення радянсько-американських відносин, але реальним її призначенням була демонстрація переваг американського способу життя. На ній виставлялися не тільки книги й предмети мистецтва, але й певні товари споживання, які по ідеї повинні були приголомшити людей, нібито позбавлених багатьох елементарних речей. Експонувалися новітні моделі американських катерів, трактора, телевізори, нові експериментальні приналежності домашнього й кухонного побуту.

За свідченням Миколи Шмельова, Хрущев після знаменитої «кухонної дискусії» з Ніксоном сказав про нього: «Талановита людина. Але в нас не пішов би далі заступника міністра».

У період протистояння двох наддержав виставка стала першим кроком назустріч один одному після домовленості про «мирне змагання», ув’язненому між Микитою Сергійовичем Хрущевим і президентом США Дуайтом Ейзенхауером. Реалізація програми мала на увазі обмін різними програмами, у тому числі й взаємному проведенні національних виставок в 1959 році: американці демонстрували в Сокольниках свій спосіб життя, а в Нью-Йорку відкрилася експозиція досягнень Радянського Союзу. Мільйони людей, що відвідали ці експозиції, міняли свою думку про «ворожу сторону», продиктоване офіційною пропагандою. Звичайні виставки змогли здійснити те, що ніяк не виходило в політиків — зробити відносини між СРСР і США більше дружніми й ненадовго розтопити лід холодної війни.

Ніксон провів у Москві ще кілька днів. Він вів переговори про відносини США й СРСР і передав Хрущеву запрошення президента Ейзенхауера відвідати Сполучені Штати. Хрущев прийняв це запрошення. У пресі було оголошено про поїздку Хрущева в США у вересні «для ознайомлення із країною й народом» і про те, що президент США Ейзенхауер пізніше відвідає СРСР. Мова йшла про офіційні візити, що не ставлять метою висновок яких-небудь угод. У неділю 26 липня Хрущев і Ніксон здійснили прогулянку на катерах по Москва-Ріці. У цей жаркий, літній день на берегах ріки відпочивали тисячі москвичів. Катер часто приставав до берега, Хрущев і Ніксон виходили з нього, і Микита Сергійович вступав у невимушену бесіду з відпочиваючими. При цьому він незмінно звертався до свого гостя з питанням: «Ну що, схожі ці люди на рабів комунізму?» Август 1959 року Хрущев провів біля Ялти. Вертаючись у Москву, він відвідав у Вешенської письменника М. А. Шолохова й запросив його поїхати в США. Ішли останні готування до цього візиту. 12 вересня радянська ракета досягла поверхні Місяця, доставивши туди спеціальний вимпел. 15 вересня в «Правді» на тлі    ракети, що летить до Місяця, і атомохода «Ленін» був зображений літак Ту-114, на борті якого виділявся напис: «Москва — Вашингтон». Тут же повідомлялося, що «сьогодні М. С. Хрущев відбуває з візитом у США»[9].

Висновки

Виставка, яка відбулася 24 липня 1959 року стала відома світу через  так звані кухонні дебати між американським віце-президентом Ричардом Ніксоном і радянським керівником Микитою Хрущевим.

Офіційна мета виставки — поліпшити радянсько-американські відносини. Але реальне призначення виставки було зв’язано із прагненням продемонструвати перевагу американського способу життя перед радянським. Саме тому на виставці експонувалися не тільки книги й предмети мистецтва, але й певні товари споживання, які по ідеї повинні були приголомшити людей, після тільки-тільки пережитої війни  позбавлених багатьох побутових  зручностей.

Серед експонатів були суперсучасні (на той час) моделі американських катерів, трактори, телевізійні установки, високо-технологічне устаткування, нові експериментальні приналежності домашнього й кухонного побуту. Деякі з них були встановлені в спеціально сконструйованому будинку, де властиво й відбулися кухонні дебати між Микитою Хрущевим і Ричардом Ніксоном.

Через рік Микита Хрущев зустрівся із президентом США Дуайтом Ейзенхауером у Парижі. Хрущев хвалив американського президента й за мудрість, і за любов до миру. Це звучало  безпрецедентно у вустах радянського лідера. Але через два тижні американо-радянські переговори перервалися у зв’язку з польотом над СРСР американського шпигунського літака В-2 з льотчиком Гаррі Пауерсом на борті.

Список використаної літератури

1. Кухонні дебати: американська виставка вразила СРСР під час «холодної війни» : Електронний ресурс — http://www.radiosvoboda.org/content/article/1784116.html
2. Почепцов Г. Холодна війна – і вчора і сьогодні – як системний обмін комунікативними ударами // http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=4897
3. Медведев Р. Н.С. Хрущёв: Политическая биография / М.: «Книга». – 1990. –  227 с.
4. Kitchen debate // en.wikipedia.org/wiki/Kitchen_Debate
5. Morozov E., Shirki C. Digital power and its discontents // edge.org/conversation/digital-power-and-its-discontentsan-edge-special-event
6. Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки (1945 р. — початок ХХІ ст.) [Текст] : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / З. А. Баран [та ін.] ; ред. М. М. Швагуляка ; Львівський національний університет ім. І.Франка. — Львів : Тріада плюс ; К. : Алерта, 2011. — 699,[1] с.
7. Понамарев М. История стран Европы и Америки в Новейшее время: учебник / Михаил Понамарев. — М. : Проспект, 2010. — 407,[2] с.
8. Мицик, Л. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-2007) : Навчальний посібник для самостійної роботи студента / Лариса Мицик, Юлія Кузьменко. — К. : Академвидав, 2008. — 543,[1] с.
9. История новейшего времени стран Европы и Америки, 1945-1990 : Учеб. пособие для вузов по спец. «История» / Л. С. Белоусов и др. ; Под ред. Евгения Язькова. — М. : Высш. шк., 1993. — 446 с.
10. Іваницька О. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002) : навчальний посібник для вищих навчальних закладів / Ольга Іваницька,; Ред. Б. В. Хоменко. — Вінниця : Фоліант, 2003. — 559 с.