Дослідження персонального складу та генеалогії козацької старшини спирається на значний і різноплановий масив джерел. Опираючись, на досвід аналізу джерел з історії українського козацтва [48; 49; 60; 61; 56], приєднуємося до точки зору, що джерела “говорять лише тоді, коли вмієш їх запитувати… Як тільки ми відмовимося просто протоколювати слова наших свідків, як тільки наміряємося самі примусити їх говорити, необхідно скласти список питань” [4, 38]. Виявлення, відбір і класифікація джерел є початком такої роботи.

Огляд основних тенденцій стану української археографії історії козацтва здійснив Ю.А. Мицик [58, 227-233].

Зазначимо лише, що одним із основоположних принципів роботи з джерелами, яким користуємося в процесі дослідження, є категоричне застереження проти застосування понять щодо минулого властивих мисленню сьогодення, розуміння, а не засудження історичного факту, явища, процесу.

Джерельну базу дослідження складають письмові архівні матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві та Інституту рукопису НБУ імені В.І. Вернадського. Базовими стали: ф.І (Збірка О. Лазаревського), ф.Х (Архів АН України), ф.ХГУ (Історичні матеріали) ІР НБУ. У фондах Центральному держаному історичному архіві України у Києві містять величезну кількість матеріалів господарчо-правового, генеалого-родовідного та статистичного характеру. Крім вище вказаних архівосховищ, джерельні матеріали зберігаються в Дніпропетровському [1, 7-29], Чернігівському [7] музеях.

Класифікація джерел опирається на загальну джерелознавчу класифікацію. Враховуючи особливості досліджуваної проблеми з письмових джерел особлива увага надається документальним, в меншій мірі — оповідальним.

В зв’язку з цим слід зробити класифікацію джерел за походженням і видами. З нашої точки зору, у класифікації варто було б відобразити документи державного (як центральних органів влади, так і місцевих), громадського (різних недержавних організацій, в першу чергу станово-дворянських), церковного і приватного походження. При цьому слід враховувати, що для дослідження проблеми, в першу чергу, використовуються українські, російські і польські. В повній мірі використані законодавчі акти, актові джерела, справочинні документи, статистичні матеріали, при чому останні для вказаної проблематики мають першочергове значення. Серед джерел з історії козацтва, а відповідно, і козацької старшини дослідники відзначають тринадцять груп джерел [50, 15-17], які всі використанні у пропонованому дослідженні.

Комплексні джерела козацької держави, що виникли у процесі функціонування органів козацької адміністрації складають невичерпну інформацію багатьох фондів, серед них Генеральної військової канцелярії (ф. 51), похідна Генеральна військова канцелярія (ф. 1501), Генерального військового суду (ф. 56), полкових (ф. 63, 72, 75, 80, 83, 94, 96, 98, 102, 108) і сотенних (ф. 61) канцелярій. У вище перерахованих фондах ІР НБУ використані з колекції Київського університета в систематизованому вигляді збірку указів ГВК за другу половину 1722 р. — 1724 рр., 1726 — 1727 рр. [22; 23; 24; 25; 26]. Аналіз складу документів лівобередних полкових канцелярій здійснила Г.К. Швидько [378, 317-329], Корсунської полкової канцелярії — Ю.А. Мицик [55, 3-6]. В своїй більшості, всі джерела атрибутовані і датовані.

Як уже зазначалося вище, першочергове значення для вивчення персонального складу та генеалогії козацької старшини мають статистичні матеріали. Звичайно, найбільш цінним джерелом цієї групи є реєстри чи компути, розпочинаючи від першого реєстру одного з охочих козацьких полків (1581 р.) [8], продовжуючи стислими реєстрами старшини 10—20-х рр. XVH ст. [59, 157-162], реєстром старшини 1638 р. [380, 15-19], і безсумнівно, нещодавно опублікованим з сучасними коментарями реєстром Війська Запорозького 1649 р. [67; 68], такий же характер носять “статті” українських гетьманів з урядами Російської держави, які підписувалися старшинами.

Компути чи реєстри козацьких полків як офіційні документи описово-статистичного характеру завжди привертали увагу дослідників [47]. Автору вдалося виявити і використати 76 полкових реєстри за 1712 — 1764 рр., які є архівними оригіналами, що вказує на їх високу достовірність. В переписах дворів козаків і старшини називалися не лише імена, а іноді по батькові, вік, родинні зв’язки.

Полки за кількістю джерел слід розділити на три групи. Перша група дозволяє простежити поіменні списки тяглістю в кілька десятиліть. До таких відносяться Полтавський полк (1718 — 1759), 11 реєстрів (1718 [29], 1721 [30], 1726 [219], 1732 [28], 1735 [258, 203], 1737 [260, 211], 1740 [364], 1743 [266], 1748 [214], 1755 [270], 1759 [269]) якого дозволяють спостерігати старшину протягом 1718 — 1759 рр. Доповненням зо загальнополкових реєстрів є реєстри окремих сотень. Так, в Полтавському маємо реєстр Кобеляцької сотні 1723 р. [228]. Ці дані доповнють відомості про склад старшини і козаків Полтавського полку 1739 р. [78].

Дещо меншу тяглість мають 11 реєстрів Чернігівського полку (1732 [271], 1738 [273], 1739 [262], 1740 [259; 210; 283; 282], 1741 [ 212; 265], 1743 [267], 1747 [262], 1750 [104], 1755 [103] рр.), але їх доповнює більш пізній реєстр 1782 р. [79]. Полкові ревізії доповнюються сотенними Сосницької 1724 р. [71, 104-122.], Волинської 1724 р. [66, 94-125], Понорницької 1724 р. [229], Березнинськької 1763 р. [197], Роїської сотні 1782 р. [72, 124-132 ]. Аналізуючи компути Чернігівського полку, І.І. Кривошея [51]. Крім того є згадки про ревізії 1702, 1721, 1726, 1734, 1735, 1744, 1752, 1756, 1764 рр., які знайти не вдалося. Остання з названих часткового перекривається даними Рум’янцевської ревізії. Додаткова використовуються реєстр козаків Чернігівського полку, які знаходилися при шведскому войску 1702 р. [73] та відомості Чернігівського полків про кількість старшини і рядових козаків у полках 14 червня 1736 р. [76].

Чотирнадцять ревізій Переяславського полку (1726 [14], його аналіз здійснив А. Іваненко [9], 1729 [85], 1731 [105], 1732 [108], 1734 [110], 1736 [109], 1737 [113], 1738 [115], 1739 [116], 1740 [93], 1741 [94], 1743 [96; 284], 1747 [98], 1750 [102]) дозволяють простежити еволюцію старшини в проміжку 1726 — 1750 рр. їх доповнюють ревізії Баришівської і Басанської 1744 — 1755 рр. [44], с. Воронкова 1777 — 1778 рр. [312], Березанської 1782 р. [313] Переяславського полку, 3-ї Переяславської, Терехтемирівської сотень 1763 р. [197].

Дванадцять ревізій Миргородського полку (1711 [371], 1719 [372], 1723 [376; 45], 1725 [373], 1729 [117], 1731 [86], 1737 [17], 1738 [87], 1739 [89], 1741 [95], 1747 [75], 1752 [101]) мають тяглість 41 рік протягом 1711 — 1752 рр., їх доповнюють реєстри Омельницької і Власівської сотні 1726 р. [217; 218].

Два десятиліття представлені восьми реєстрами Гадяць- кого полку (1731 [107], 1736 [13], 1738 [114], 1739 [80], 1740 [199], 1741 [20], 1747 [201], 1750 [202]). Найкраще документований 1736 р., відносно якого маємо крім реєстра відомості про кількість старшини і рядових козаків у полку 14 червня 1736 р. [76; 277]. У фонді «Сотенні канцелярії» з 1767 р. збереглися відомості про проходження служби козаками Куземинської сотні [375 ].

Другу групу полків складають Ніжинський, Прилуцький і Лубенський полки, які документовані від 8 до 15 років. 5 ревізій Ніжинського полку (1732 р. [220], 1736 [34], 1737 [272], 1738 [261], 1747 [268]) документують лише 15 років. До цих ревізій слід додати ревізії Конотопської сотні 1711 р. [63], ІІ полкової Ніжинської сотні 1738 р. [216], Кролевецької сотні 1732 р. [276], різних сотень в різний час Ніжинського полку [215]. 6 — Прилуцького (існували, але втрачені компути Прилуцького полку 1695 і 1715 рр. [53, 5]) 1731 [15 ], 1732 [90], 1734 [111], 1737 [117], 1739 [88], 1740 [16; 91]) — 9 років.

Крім трьох полкових ревізій лубенських (1740 [12], 1745 [92; 213], 1747 [97]), які охоплюють 8 років, окремо вдалося виявити ревізії Роменської сотні 1723 р. [204 ], Городницької і Чорнуської 1738 р. [278], Чигриндубравскої 1748 р. [346], Лохвицької 1734 р. [320], Чорнуської 1734 р. [274], Глинської 1750 р. [374] сотень Лубенського полку

До третьої групи відносяться Київський і Стародубський полки, які ревізіями документовані дуже мало. Маємо лише поодинокі реєстри, за якими простежити тяглість на більш- менш значному проміжку неможливо. Між двома реєстрами Київського полку проміжок в 13 років (1737 [112], 1750 [105]). Існував ще реєстр 1699 р., який згадується в архівних фондових описах, але його місцезнаходження залишається невідомим. Реєстри Гоголівської і Бориспільської сотень 1778 р. [121] сприяють генеалогічним ув’язкам старшинських родин під кінець існування козацької держави. Ці реєстри знаходяться в справі, яку вдалося атрибутувати і датувати.

В Стародубському полку є можливість простежити тяглість в проміжку 1735 [123] і 1737 рр [124], а потім не маємо даних до 1764 р. [99; 100]. На жаль, автору не вдалося використати матеріалів переписних книг Чернігівського і Стародубського полків 1721 р. [377, 42], які зберігаються в Москві. З сотенних реєстрів збереглися Бахмацкої 1739 р. [319] і Новгородської сотень 1740 р. [279], крім того дані доповнюються іменними списками сотників і козаків Стародубського полку в поході 1739 р. [333].

В порівняні з іншими джерелами реєстри відзначаються найбільшою повнотою і високою достовірністю. Недоліком же є те, що вони охоплюють окрему територію (полк чи сотню), а не всю Гетьманщину [57, 127]. На жаль, в роки останньої війни загинули реєстри Стародубського і Київського полків за 1723 р.

Поруч з реєстрами виключне значення мають присяжні книги. Опубліковані присяжні списки 1654 р. Білоцерківського, піхотного Чигиринського, Ніжинського полків [2, 782-838; 65]. В 1659 р. приняв присягу царю Подільський полк, яка була внесена до «Записной книги Подольского полку старшины, казаков, мещан и селян, приведенных Михаилом Поляским под г. Баром к присяге в верности и в вечном поданстве царю Алексею Михайловичу» [74]. Це джерело зберегло єдиний реєстр старшини вищеназвано полку.

Нагальним завданням українських істориків і архівістів є публікація “Книги клятвоприводной” служителів Києво- Печерської лаври на чолі з Інокентієм Гізелем, гетьмана І. Самойловича” и всей малороссийской старшины и запорожского войска после кончины царя Алексея Михайловича” у 1676 р. (477 аркушів) і “Книга клятвенним обещаниям” 1682 р. (728 аркушів), дані яких дозволять зробити багато генеалогічних ув’язок між колінами родів від середини ХУІІ ст. з матеріалами ХУІІІ ст.

Ця група джерел найбільш збагачує матеріали Лубенського полку, який реєстрами документований мало. Так, маємо присягу 1741 — 1742 рр. імператриці Єлизаветі Петрівні [224], Петру ІІІ [208], Катерині ІІ [207]. З цієї ж групи Ніжинський полк доповнюється даними присяги Єлизаветі [225; 281] і Катерині ІІ [82]. Збереглися присяга 1741—1742 рр. імператриці козаків та духовенства Київського [280], яка зповнює прогалину між 1737 і 1750 рр. за реєстрами. Виключне значення має присяга Катерині ІІ Стародубського полку [84], яка є єдиним своєрідним переписом між 1737 і 1764 рр. в полку. Присяги 1741—1742 рр. Переяславського [226] і Миргородського полків [227] полків мають меньше значення, так як дублюються реєстрами цих років, що дозволяє, в свою чергу, здійснити взаємоперевірку джерел. Ревізії Полтавського закінчуються 1759 р., а Переяславського 1750 р., тому присяга Катерині ІІ в цих полках має значну цінність, так як не дублюється іншими комплексними джерелами статистичного характеру щодо всього полку [209; 21; 83]. На загал, присяга Катерині ІІ є контрольним джерелом, яке за часом передує Рум’янцевській ревізії. З присяг відсутні дані про Чернігівський, Прилуцький і Гадяцький полки.

Особливо цінною є інформації у компутах бунчукових, значкових товаришів, щорічних “Ведомостя” про старшину по кожному полку, а також зведених реєстрах старшини Гетьманщини (в першу чергу 1725 [54], 1744 [69, 19—24], 1746, 1750 [19; 62, 52-61], 1751 [18] рр.). Неурядова старшина часто отримувала уряди, крім того, дані цих реєстрів мають виключне значення для генеалогічних досліджень.

Якщо ревізії щодо Гадяцького полку представляють 1731— 1750 рр. (з пропусками), присяг взагалі не збереглося, то «Відомості і особистий табель Гадяцької полкової канцелярії про значкових товаришів» 1735 р. [221; 222; 223] доповнюють інформацію про старшин як по цьому року, так і ретроспективно. «Послужні списки» про службу значкових товаришів [252], сотників [255], полкової старшини полку 1761 р. [256], «Послужні списки» війскових товаришів 1763 р. [332], справи про присвоєння чинів і звільнення у відставку старшин полку в 1769 — 1770 гг. [321], «Відомість» про майновий стан службовців полкової канцелярії 1779 р. [292], формулярные списки старшини полку 1780 р. [328] взагалі мають виключне значення так як не дублюються іншими джерелами.

Останній період існування козацької держави і персональний склад старшини в Київському полку представлений «Відомістями» полкової канцелярії про полкову і сотенну старшину 1772 р. [311], про полкову старшину 1776 р. [289], про службовців Київського полку з даними про час вступу на службу, чини, участь в походах, кількість підданих 1775 р. [285], 1779 р. [306; 310], 1780 р. [297; 300]. Ці дані доповнюються окремою «Відомістю» полкової канцелярії про абшиговану старшину 1780 р. [298], «послужними» списками полкової старшини, сотників, війскових і значкових товаришів, атаманів, осавулів, хорунжих і писарів 1782 р. [190].

Присяги Петру ІІІ і Катерині ІІ доповнюються в документах Лубенського полку «службою» полкової старшини (1761) [237], «сказками» військових, значкових товаришів Лубенського полку (1761) [257; 232; 233]. Більш пізній період документований справи про присвоєння звань старшині полку (1770 р) [323], реєстром всієї старшини полку за 1777 р. [ 3, 61-80], «відомостями» про полкову старшину 1778 р. [291], формулярним список війскових товаришів, возних і канцеляристів 1782 р. [173].

Миргородський полк документований справами про присвоєння звань значкових товаришів дітям старшини в 1752 — 1754 рр. [125], послужні списки полкового обозного, хорунжих, старшини 1775 р. [288], послужні списки старшини 1776 р. [313], «відомісті» про про старшину з вказівкою часу на службу, чину, участі в походах, кількості підданних 1774 р. [287], 1775 р. [286], 1779 р. [295; 292], формулярні списки сотенних отаманів, значкових товаришів початку 80-х рр. XVIII ст. [126], формулярний список старшини 1783 р. [182], а також «відомість» Миргородської полкової канцелярії про абшитовану старшину 1779 р. [296], які в комплексі дають можливість дослідити персональний склад старшини полку в останній період існування полково-сотенного устрою.

Джерельну база дослідження старшини Переяславського полку складають послужні списки 1777 р. [326], формулярні списки за першу третину 1778 р. [334], формулярний список полкової старшини, небажаючої продовжити військову службу 1782 р. [314], формулярний список сотенних отаманів, осавулів і значкових товаришів полку 1783 р. [177], старшины 1783 р. [179], послужні списки значкових товаришів, сотенних осавулів, сотенних отаманів 1785 р. [335 ].

З джерел цієї групи, які стосуються Полтавського полку, вдалося залучити «Именной список значковых товарищей и козаков рядовых и пеших оружейных, без оружейных, которые на лицо обретаются в полку и кто в яких отлучках в 1735 г.» [340], список значкових товаришів 1736 р. [341] «сказки» полкової і сотенної старшини [230], значкових товаришів [206], військових товаришів (1761 р.) [231], полкової старшини [344], бунчукових товаришів [339], сотників [345], військових [343] і значкових товаришів [342] (1762 р.).

Відомості про полкових старшин [254], бунчукових [235], військових [234], абшитованих значкових товаришів [253] (1761 р.), про всіх полкових і сотенних старшин за 1773 р. [37], 1774 р. [38], послужні списки старшин 1777 р. [327], формулярні списки старшин 1780 р. [330], послужні списки за листопад 1782 р. [191], а також відомості абшитованих старшин за 1772 р. [39] і першу половину 1779 р. [40] складають службові джерела дослідження старшини Прилуцького полку.

Корпус джерел про чернігівську старшину складають «сказки» про служби полкової, сотенної старшины, курінних отаманів 10 грудня 1724 р. [205], справа про вибори старшини в полку 1738 — 1752 рр. [127], справа про отримання чинів 1742 — 1761 рр. [128], «сказки» сотників [241], бунчукових товаришів [236], абшитованих бунчукових товаришів [242], військових товаришів [238], абшитованих військових товаришів [239 ], значкових товаришів [240] (1762), справа про присвоєння звань 1770 р. [322], «річна» і «піврічна» відомості про служби полкових старшин, значкових товаришів і сотенної старшини 1779 р. [32; 33], формулярні списки старшини 1780 р. [330].

«Сказки» сотників [246], бунчукових [343], військових [345], абшитованих значкових [347] товаришів (1761), послужні списки старшин 1776 р. [324], формулярні списки старшини 1780 р. [238], 1784 р. [315] допомагають дослідити історію старшини Стародубського полку.

Значні прогалини в документації цієї групи маємо щодо Ніжинського полку, яка представлена лише «сказками» полкової старшини [250], сотників [249], військових і значкових товаришів [251], абшитованих значкових [247] товаришів 1762 р.

Таким чином, ця група джерел є найбільш цінною для останнього періоду існування козацької держави (1764 — 1782 рр.), в той час коли ревізії і присяги відсутні. Окремі матеріали її розкривають період 1724 — 1764 рр., а також використовуються ретроспективно.

Враховуючи, що з 30-х рр. ХУГГГ ст. більшість сотників і полкових урядовців перед вступом на посади проходила школу ГВК, велике значення для вивчення їх життєвого шляху мають іменні відомості військових канцеляристів 1742 р. [64; 263-273 ], 1754 р. [64, 273-276 ], послужні списки військових канцеляристів ГВК 1762 р. [81], військових канцеляристів ГВС 1765 р. [120], послужні списки старшин різних полків 1767 р. [119], 1784 р. [188], 1782 — 1785 р. [195], справи про нагороду званнями старшин різних полків 1784 р. [189].

Своєрідними реєстрами є відомості про виборних козаків. До цієї групи джерел належать відомості виборних козаків Гадяцького полку та їх синів 1764 р. [275], про виборних козаків всіх полків 1776 р. [290], списки козаків Стародубського полку та їх родин 1767 — 1768 рр. [318], табель про особовий склад старшини і козаків Чернігівського і Стародубського полків 1769 р. [316], справа про особовий склад Лубенського полку 1771 р. [196], іменний список виборних козаків, записанних до несення служби в сотні Прилуцького полка 1778 р. [36], велика відомість про виборних козаків без дати [317].

Для генеалогічних розписів старшинських родин незамінними є переписи виборних козаків і їх сімей 1782 р. В корпусі цих документів відзначимо списки виборних козаків Лубенського, Київського, Переяславського полків [170], відомості про кількість козаків, що несуть службу, сіл Лубенського повіту (колишнього Лубенського полку) [172], Голтвянського повіту (колишнього Миргородського полку) [174; 175], Хорольського повіту (колишнього Миргородського полку) [178], Городиського повіту (колишнього Миргородского полку) [183], Козелецького повіту (сіл колишнього Переяславського полку) [181], Золотоніського повіту (колишнього Переяславского полка) [185].

Своєрідними реєстрами старшини є також документи пов’язані з виплатою грошової винагороди старшині. До таких документів слід віднести «Відомість про виплату жалування гетьману, генеральній старшині і полковникам 1705 р.» [35], а також книга записів видачі жалування полковим і сотенним службовцям Переяславського полку в 1736 р. [338], 1738 р. [337], 1749 р. [336] та Київського полку 1745 і 1747 рр. [122]. Щодо інших полків цієї підгрупи джерел виявити не вдалося.

В останній період існування козацької держави з’явилося таке джерело, як послужні списки земських, підкоморних установ. Серед них вдалося використати послужні списки членів Миргородського земського суду та возних Миргородського полку 1775 р. [307], чиновників Остерського 1775 р. [303] і Козелецького земських судів 1775 р. [304], Козелець- кого, Остерського земських судів, Київського городського суду і Київської рахункової комісії 1776 р. [309], Миргородського земського суду 1779 р. [294 ], заседателів Пирятин- ського повітового суду 1782 р. [308], Голтвянської нижньої разправи 1782 р. [171], Лубенського підкоморного суду 1780 р. [299], чиновників Конотопської нижнього земського суду 1782 р. [193], Козелецького підкоморного суда 1779 р. [301], членів і канцелярських службовців Миргородського повітового суду 1782 р. [175], городничих і канцелярських службовців Голтв’янської, Пирятинської, Городиської, Лубенської, Козелецької і Хорольської, Київської верхньої розправи 1782 р. [169], членів і канцелярських службовців Городиського повітового суду 1782 р. [180], Хорольського повітового суду 1782 р. [183], Миргородського земського суду 1782 р. [186], службовців Остерського і Пирятинського нижніх земських судів 1782 р. [187], Конотопського нижнього земського суду і магістрату 1782 р. [192], чиновників Борз- нянського повіту 1785 р. [194]. Більшість службовців цих установ попередньо знаходилися у козацько-старшинському середовищі самі чи належали до козацько-старшинських фамілій.

Серед матеріалів намісницьких, губернських і повітових дворянських зібрань відзначимо відомості про прохождения служби, майновий і сімейний стан дворян різних років і різних повітів [305; 302; 168], рапорти і списки, поданні графу Румянцеву-Задунайському про дворян різних повітів [42].

Прогалини у родоводах, біограмах, проаналізувати взаємини і взаємопроникнення священицтва і старшинських родин тако ж дозволяють списки ченців монастирів (“табелі”) [11; 11] і священиків [355], студентів Києво-Могилянської академії (студентів і наставників академии з 1736/7 по 1757/8 рр.) [70, CXVI- СХХХГХ; 20 ], Переяславської [6; 5 ] і Чернігівської колегії.

Реєстром полкової старшини на 1726 р. є публікація І.К. Кирилова [46, 160-170 ].

З статистичних джерел церковного походження велике значення мають метричні і сповідальні книги. У метричних книгах та сповідальних записах знаходимо як достовірний інформацію про персональний склад старшини, так і генеалогічні матеріали. Сповідальні книги фіксували всіх членів старшинських сімей церковного приходу на час сповіді. Найбільший інтерес викликають сповідальні книги Переяславської 1742 р. [358], Басанскої 1748 г. [349], Баришівскої 1750 г. [359], Бориспільскої 1751 р. протопопій [360], різних церков Переяславсько-Бориспільскої єпархії за 1758 г. [362], Воронкова 1757 р., 1758 рр. [360; 361], Полтавської про- топопії 1754 р. [368], Бориспільскої протопопії 1759 р. [363], Баришівської протопопії 1760 р. [364], Басанської протопопії 1763 р. [366]. Голтянської протопопії 1779 р. [355], Домонтова 1779 р. [369], с.Крапивного ХУГГГ ст. [31], які уточнюють дані реєстрів і присяг старшини, пов’язуючи їх між собою. Недоліком сповідальних книг є те, що у них відсутні дані про дітей у віці до 7 років та осіб старших вікових груп. Для здолання цього недоліка використовуються метричні книги, які мають точні дані щодо дати народження чи одруження. Відносно смерті відзначимо достовірність інформації про день смерті, але відносність інформацію про вік померлого. Маємо масив джерел такого плану починаючи з 1721 р., бо раніше, як згадував, бунчукововий товариш Іван Гамалія, який народився 6 грудня 1699 р., тоді коли, ще “метрик не было” [243, 64] (в деяких місцях вони існували від часів митрополита Петра Могили). Особливе значення для історико- генеалогічних досліджень старшини мають збірник метрик 1687 — 1761 рр. [27], розсипи метричних книг 1721 р. [153].

Виключне значення для дослідження старшини Ніжинського полку мають метрики Борзнянської (1723 [130], 1782 рр. [140] ), Конотопської (1739 [149]), Глухівської (1722 [136], 1723 [131], 1743 [162], 1784 [145] рр.) протопопій. Вони не дублюються ні реєстрами, ні присягами. Метрична ж книга Конотопа 1737 г. [159] доповнює полковий реєстр цього року.

В Гадяцькому полку збереглися метрики Гадяцкої і Зінь- ківської протопопії 1723 [132], враховуючи, що реєстри збереглися від 1731 р., Гадяцкої протопопії 1741 р. [161] і Зінькова 1739 р. [147] доповнюють відповідні полкові ревізії. Метричні книги Гадяцької 1782 р. [163] і Зіньківської 1782 р. [141] протопопій несуть інформацію на кінець досліджуваного періоду.

Еврістичне значення для Прилуцького полку мають метричні книги Прилуцької (1781 [41; 139], 1782 [143], 1783 [144] рр.), Ічнянської (1736) [146] протопопій, які не дублюються реєстрами.

Старшини Лубенського полку відстежуються в метричних книгах Лохвицької (1723 [134], 1780 [151], 1782 [142]), Лубенської (1723 [135]), Пирятинської (1738 — 1740 [160], 1782, 1783 [166] рр.) протопопій. З них лише метрика Пирятинської протопопії в частині 1740 р. доповнює відповідний полковий реєстр, інші ж матеріали мають ексклюзивний характер.

Так само слід оцінити матеріали щодо Миргородського полку представлені з Миргородської (1724 [150], 1733 [146], 1782 [164; 357] рр.), Миргородської і Гадяцької (1788 р. [154]), Сорочинської (1780 р. [152]), Хорольської (1780 [138], 1788 рр. [145]) протопопій, Хорола (1763 [365, 1-5], 1780 [354]). Метрична книга Опішнянської протопопії 1724 — 1739 рр. [165] доповнює полкові реєстри 1725, 1729, 1731, 1737, 1738, 1739 рр.

В Переяславському полку використані метричні книги бубнівської Преображенської церкви (1747) [43], Переяслава (1779 [351], 1780 [353, 367]), Переяславського повіту (1789 р. [157]), Золотоніського повіту (1789 [156]), Воронкова (1780 р. [352]), Басані (1780 р. [348]), Іркліївської протопопії (1782 р. [356]), які, в основному, мають ретроспективний характер.

Для Київського полку особливий інтерес представляють метричні книги Преображенської церкви м. Козельця (1731 — 1739 рр. [129]) і Гоголева (1780 р. [347]), при чому перші з них дозволяють всеохоплююче простежити всі процеси народжуваності, шлюбності, кумовства, смертності протягом значного проміжку часу.Набагато бідніше щодо цих матеріалів Полтавський полк.

Збереглися лише метричні книги Кобиляцької (1722 [137], 1723 [133], 1739 [148] рр.) протопопії. Метрична книга 1723 р. значно розширює інформацію відповідного сотенного реєстру цього ж року.

Література

1. Абросимова С.В., Мицик Ю.А. Документи з історії українського козацтва в збірці Дніпропетровського історичного музею // Південна Україна ХУІІІ—ХІХ століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України. — Запоріжжя. — 1998. — № 3.
2. Акты ЮЗР.— Т.Х.
3. Астряб М.Г. Старшина Лубенского полка в 1777 году // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. — Полтава, 1912. — Т.ІХ.
4. Блок М. Апология истории или ремесло историка. — М., 1986.
5. В.Г. Ученики переяславских славяно-латинских школ в 1744 году // Киевская старина.— 1888. — № 10.
6. Ведомость о школьниках и учениках при Переяславском доме Архирейском обучающихся сего 1738 года // Полтавские епархиальные ведомости. — 1890. — № 15.
7. Гетьманські універсали в колекції Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарнавского / Підготував до друку та передмова І. Ситого // Сіверянський літопис. — 1998. —№ 1; № 2; № 3; № 4; № 5; № 6.
8. Дзира Я. Перший паспорт козацтва: Найдавніший реєстр низового війська 1581 р. // Літературна Україна.—1991.—13 червня.
9. ІР НБУ. — Ф. І. — № 195.
10. Іваненко А.О. Козацький компут як історичне джерело (на матеріалах ревізії Переяславського полку 1726 р.) // Україна вчора, сьогодні, завтра: Зб. наук. праць / Ред. кол.: Вашкевич В. та ін.- К., 1999.
11. ІР НБУ. — Ф. І. — № 4;
12. ІР НБУ. — Ф. І. — № 54333. — 762 арк.
13. ІР НБУ. — Ф. І. — № 54334. — 332 арк.
14. ІР НБУ. — Ф. І. — № 54336-54337. — 634 арк.
15. ІР НБУ. — Ф. І. — № 54341-54343. — 269 арк.
16. ІР НБУ. — Ф. І. — № 54344-54345. — 387 арк.
17. ІР НБУ. — Ф. І. — № 54476-54478. — 502 арк.
18. ІР НБУ. — Ф. І. — № 57326.
19. ІР НБУ. — Ф. І. — № 58172. — Арк. 1-128;
20. ІР НБУ. — Ф.160. — № 172. — 549 арк.
21. ІР НБУ. — Ф.61. — № 1599. — Арк. 1-4
22. ІР НБУ. — Ф. ІІ. — № 4286-4293.— Арк.1-118.
23. ІР НБУ. — Ф. І. — № 54479. — 314 арк.;
24. Кирилов И.К.. Цветущее состояние Всероссийского государства. — М., 1977.
25. Клименко П. Компути і ревізії XVIII ст. // Український археографічний збірник.—Т.3.—К., 1930.

26. Ковальский Н.П., Мыцык Ю.А. Анализ архивных источников по истории Украины XVI — XVII вв.: Учебное пособие.—Днепро- петровск,1984.

27. Ковальский Н.П., Мыцык Ю.А. Анализ отечественных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648 — 1654 гг. Учебное пособие. — Днепропетровск, 1986.
28. Ковальський М. Проблема джерелознавства історії українського козацтва // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. У трьох випусках. Вип. 1. — К., 1993.
29. Кривошея І.І. Ревізії та реєстри XVIII ст. як джерело з історії Чернігівського полку // Україна на порозі ХХІ століття: актуальні питання історії: Зб.наук. праць.—К., 1999.
30. Крикун М. Перепис Подільського козацького полку 1659 року // Записки НТШ. — Львів, 2000. — Т. ССХЬ
31. Лазаревский А. Из истории сел и селян Левобережной Украины // Лазаревский А. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. — К., 1892. — Т.І.
32. Личный состав малороссийской козацкой старшины в 1725 г. // КС. —1904. —№ 7-9. .
33. Мицик Ю. Унікальні документи Корсунської полкової канцелярії XVII—XVIII століть // Корсунський часопис. — 1996. — № 4.
34. Мицик Ю.А. Джерельна база історії Національно-визвольної війни українського народу середини ХУІІ ст. Проблема репрезентативності. // Визвольна боротьба українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького за українську державність. —Харків, 1995. .
35. Мицик Ю.А. Реєстри козацькі // Джерелознавство історії України. Довідник. — К., 1998.
36. Мицик Ю.А. Розвиток української археографії історії українського козацтва (сучасний етап) // Історія: Матеріали 4-го міжнародного конгресу україністів, м. Одеса, 26—29 серпня 1999 р. / відп. ред. Я.Ісаєвич. — Одеса—К.—Львів, 1999..
37. Мицик Ю.А. Стислі реєстри Війська Запорозького 10 — 20-х рр. ХУІІ ст. // Дніпропетровсьий історико-археографічний збірник. — Дніпропетровськ, 1997.
38. Мыцык Ю.А. Анализ архивных источников по истории Освободительной войны украинского народа 1648 — 1654 гг. Учебное пособие.— Днепропетровск, 1983.—Ч.1.
39. Мыцык Ю.А. Анализ архивных источников по истории Освободительной войны украинского народа 1648—1654 гг. Учебное пособие.— Днепропетровск, 1988.
40. Обрання Кирила Розумовського гетьманом. Публікація В. Сер- гійчука // Київська старовина. — 1993. — № 2.
41. Опись Конотопской сотни 1711 г. / Ал. Лазаревский. — К., 1892.
42. Панашенко В. З історії національних державних інституцій: Генеральна військова канцелярія // Національно-визвольна війна українського народу середини хУіі століття: політика, ідеологія, військове мистецтво. — К., 1998. — С. 263-273.
43. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки. Упорядники Ю.Мицик, М.Кравець. — К., 2003.
44. Ревизия козаков сотни Волинской хто де в прежних войсковых и теперишних походах бил, і хто не бил нижей сего реестр следует // Кривошея В.В., Кривошея І.І. Нариси історії Чернігівщини періоду козацтва. І. Борзна. ІІ. Волинка. — К., 1999.
45. Реестр всего войска Запорожского после Зборовского договора с королем польским Яном Казимиром, составленные 1649 года, октября 16 дня / Изданные по подлиннику О.М.Бодянским.— М.: Изд-во Имп. Общества истории и древностей Российских при Московском университете, 1875.
46. Реєстр Війська Запорозького 1649 року.— К., 1995.
47. Реєстр козацької старшини 1744 року. Публікація В.Сергійчука // Київська старина. — 1992. — № 5.
48. Реєстр учителей и учеников в Колегиуме Братском Киевском обретающихся, року 1727 поданный // Описание документов и дел хранящихся в архиве святейшего правительствущего Синода.— Т.УН.— Спб.,1885.
49. Сергійчук В. Хто кував славу «русского оржия» // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3.
50. Список козаків с. Роїще укладений на підставі указу імператриці Катерини ІІ від 16 листопада 1781 року про перепис козаків в Україні // Ляшев О. Роїще — село, сотенне містечко. Історико- географічний нарис. — Чернігів, 2002.
51. Швидько А.К. Источники по истории городских поселений Левобережной Украины в отечественных архивохранилищах (вторая половина XVII — XVІІІ в.). — Днепропетровск, 1986.
52. Швидько Г.К. Діловодчі акти козацьких органів влади як джерело до історії міст Гетьманщини другої половини XVII —XVIII ст. // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. — Дніпропетровськ, 2001.
53. Швидько Г.К. Ревізія Миргородського полку 1723 р. // Гуманітарий журнал. — 2000. — № 1.; № 2. № 3.; 2001. — № 1-2.168; — № 3-4. ; 2002. — № 1.; № 2; 2004. —№ 1-2.
54. Щербак В.О. Козацький реєстр 1638 р. як історичне джерело // Наукові записки / Національний університет “Києво- Могилянської академії”. — Т. 20. Історичні науки. — Ч. 2. — К., 2002.