Центральне місце в системі соціальних ідей Франкфуртської школи займає «критична теорія суспільства». її ініціатор М. Горкгаймер ставить два основних завдання: відмовитись від ідеалістичного розуміння історії і відмовитись від «економічного детермінізму» історичного матеріалізму; орієнтуючись на антропологічну філософію, завершити розроблення концепції передісторії людства.

У «Діалектиці Просвітництва» М. Горкгаймер і Т. Адорно виявляють апорію: розум епохи Просвітництва несе свободу, але разом з «Людина пізнає себе як продукт історії, що бере свій початок в архаїчному минулому, яке вона не здатна засвідчити, хоча воно зі свого боку вказує на авторство діючої людини. Першо-початки тим далі відступають від модерної думки, чим більш енергійно вона їх переслідує».

Пізніше М. Горкгаймер побачив звільнення людини від усіх лих у релігії, а Т. Адорно — в мистецтві. Традиційні діалектика і філософські теорії розглядають тотожне й ідентичне. Негативна діалектика і критична теорія є досвідом осягнення індивідуального, нетотожного, неідентичного. В цьому відношенні показовим є твір мистецтва: він створюється за законами раціонального конструювання, але в естетичному досвіді немовби переступає свої матеріальні межі і стає неспівмірним з ним. Неспівмірність твору мистецтва долає («поїдає») його власну раціональність.