Поняття «кримінологічна характеристика» є одним із центральних понять кримінологічної науки, яке характеризується різними підходами до розуміння його змісту. Зокрема, у науковій літературі висловлюються різні думки щодо його визначення. Наприклад, за С. Іншаковим, надати кримінологічну характеристику злочинності означає розкрити її стан, структуру та динаміку [1,20]. Як зазначає М. Валуйська, під «кримінологічною характеристикою» варто розглядати сукупність статистично-значущих показників про рівень, коефіцієнти, структуру, динаміку злочинності, а також дані про особистість тих осіб, які вчиняють злочини [2, 6]. А. Зелінський визначає, що кримінологічна характеристика є комплексним поняттям, яке характеризує розповсюдженість відповідної протиправної поведінки, її різновиди, типові способи вчинення злочинних посягань, їх мотивацію, місце і час вчинення, а також особливості суб’єктів злочинів [3, 153].

За статистичними даними Міністерства внутрішніх справ України у 2007 р. від злочинів постраждали 13 417 пенсіонерів; у 2008 р. — 12 535 пенсіонерів; у 2009 р. — 17 049 пенсіонерів; у 2010 р. — 28 419 пенсіонерів [4]. Дослідження віктимної поведінки особи похилого віку як жертви злочину було здійснено у працях вітчизняних і зарубіжних науковців: В. Батиргареєвої, О. Джужи, А. Закалюка, А. Зелінського, О. Кальмана, О. Кулика, В. Мінської, Є. Моісеєва, В. Полубинського, К. Попова, В. Рибальської, Д. Рівмана, В. Тулякова та ін. Водночас комплексного дослідження кримінологічної характеристики корисливих злочинів, вчинених щодо осіб похилого віку, як актуальної кримінологічної проблеми здійснено не було, що й зумовило звернення автора до її вивчення та аналізу.

Структура корисливої злочинності за матеріалами вивчення вироків судів України, які були постановлені за вчинення злочинів щодо осіб похилого віку та набули чинності, виглядає так: крадіжки (ст. 185 КК України) — 74,6 %, грабежі (ст. 186 КК України) — 16 %, шахрайства (ст. 190 КК України) — 6 %, розбої (ст. 187 КК України) — 2,6 %, умисні вбивства з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України) — 0,8 %. Розглянемо їх у зазначеній послідовності.

Крадіжка (ст. 185 КК України). Аналіз кримінальних справ, розглянутих судами України, показує, що у структурі корисливої злочинності щодо осіб похилого віку переважають саме злочини проти власності. Як свідчать досліджені матеріали кримінальних справ, серед потерпілих осіб похилого віку від крадіжок переважають особи чоловічої статі — 52,5 %. За ступенем поширеності можна виокремити крадіжки, які вчиняються у місці проживання осіб похилого віку (їх частка становить майже 55,2 %), у транспорті вчинено 13,4 % крадіжок, на вулиці — 12,3 %, а також крадіжки на ринках, викрадення предметів із дач тощо.

Квартирні крадіжки в осіб похилого віку вчиняють переважно вдень (з 10 до 16 години) — 46,4 %, у транспорті та на вулиці такі злочини переважно вчиняються у вечірній час (з 16 до 22 години) — 31,4 %. Здебільшого предметами злочинних посягань при вчиненні кишенькових крадіжок є гроші та мобільні телефони. Пояснення цього знаходимо у тому, що, перебуваючи у громадському транспорті, особи похилого віку необережно демонструють мобільні телефони, кладуть гаманці у легкодоступні місця, створюючи тим самим сприятливі умови для вчинення злочину. Способи вчинення крадіжок щодо осіб похилого віку залишаються загалом традиційними: входження у довіру, підбирання ключів, використання відмичок, розрізання кишень та сумок; але у деяких випадках набувають агресивності: ламання дверей, зривання замків, вибивання вікон тощо. Здебільшого матеріальна шкода на одного потерпілого перевищує 1 500-2 000 грн.

У механізмі вчинення злочинних посягань помітно проявляються відносини «злочинець-жертва» — 36,8 % крадіжок вчиняються особами, які знають потерпілих. Варто зауважити, що з них у родинних відносинах перебували майже 14 % осіб (діти, онуки), переважно особи, для яких вчинення злочину було не вперше. На основі аналізу матеріалів кримінальних справ дійшли висновку, що існують випадки, коли особи похилого віку виявляють зникнення грошей чи інших цінних предметів вдома, але не повідомляють про це у правоохоронні органи, зокрема міліцію, оскільки не бажають вірити, що їх діти (онуки) чи близькі родичі здатні на вчинення злочину, і навіть зафіксувавши крадіжку, не розглядають її як таку. Саме таке ставлення жертв і впливає на латентність цього виду злочинів, як і загалом корисливої злочинності. З метою з’ясування, наскільки поширеною є латентність корисливих злочинів, вчинених щодо осіб похилого віку, нами було проведено анкетування серед осіб похилого віку у Вінницькій, Житомирській, Закарпатській, Івано- Франківській, Київській, Харківській, Хмельницькій, Чернігівській областях, АРК, м. Києві. На запитання: «Чи звернулися б Ви до міліції, якщо б злочин не завдавав істотної шкоди?»*, майже 30 % респондентів обрали варіант — «ні», 16,7 % обрали варіант — «залежно від обставин». Такими обставинами є: наявність особистої цінності, яку становить річ, що стала об’єктом злочину (стосується крадіжок), сором перед іншими людьми за вчинки своїх рідних, небажання псувати майбутнє особі, яка вчинила злочин (оскільки вважають, що будь-яка людина «не застрахована» від помилкових вчинків) тощо. На наступне запитання: «Чи звернулися б Ви до міліції, якщо злочин був би вчинений особою, з якою Ви перебуваєте в родинних стосунках?» майже 53 % осіб похилого віку дали відповідь — «ні», а 29,6% респондентів визначили, що все залежало б від обставин, зокрема: в яких саме родинних стосунках перебувають вони з особою, що вчинила злочин; на яку б суму була вчинена крадіжка (чим вища сума крадіжки, тим більша ймовірність звернення особи похилого віку до правоохоронних органів).

Розподіл потерпілих від крадіжок, за даними кримінальних справ, розглянутих судами України, залежно від вікових груп такий: 55-65 років — 84,3%, 66-75 років — 11,9 %, 76-85 років — 3,4 %, понад 85 років — 0,4 %. З огляду на зазначене можна дійти висновку, що найменше вчиняються крадіжки в осіб віком від 70 років, оскільки переважно вони більше часу проводять вдома у зв’язку з такими фізіологічними особливостями їхнього віку, як фізична слабкість, немічність, неспроможність самостійно пересуватися тощо.

Грабіж (ст. 186 КК України). Чинне законодавство визначає грабіж як відкрите викрадення чужого майна (ч. 1 ст. 186 КК України) [5].

Результати дослідження свідчать про те, що грабежі, як правило, вчиняються на вулиці — 46,4 %, зокрема у парках, транспорті, а також у під’їздах житлових будинків — 35,7 %. Предметами грабежів найчастіше є сумки, гаманці, мобільні телефони, які мають «високий» грошовий еквівалент. Залежно від часу грабежі найчастіше вчиняються ввечері (з 16 до 22 години) — 41 %, вдень (з 10 до 16 години) — 28,6 %, зранку (з 6 до 10 години) — 1,8 %.

У механізмі вчинення злочинних посягань також проявляються відносини «злочинець-жертва» — 5,4 % злочинних посягань вчиняються особами, які знають потерпілих (хоча й не перебували з ними у родинних стосунках). Здебільшого особами, що вчинили злочин, обираються жертви, які перебувають у стані алкогольного сп’яніння. Встановлено, що 23,2 % осіб, які вчинили грабежі щодо осіб похилого віку, також перебували у стані алкогольного сп’яніння, але переважно це були особи, які вчинили злочин уперше.

Невелику питому вагу становлять грабежі, що вчинені у співучасті — 28,6 %. Проте органами досудового слідства і суду лише у 87,5 % випадках вдалося встановити співучасників злочинів.

Аналіз вивчення матеріалів кримінальних справ, розглянутих судами України, показує, що серед потерпілих похилого віку переважає (більш ніж удвічі) частка жіночої статі — 66 %, пояснення цього знаходимо в тому, що жінки зазвичай фізично слабші за чоловіків. Фізичну шкоду потерпілим (нанесення тілесних ушкоджень) завдано у 10,7 % випадках. Розподіл потерпілих від грабежів за віковими групами такий: 55-65 років — 82 %, 66-75 років — 11 %, 76-85 років — 7 %. На підставі чого можемо дійти висновку, що особи серед вікової категорії від 70 років стають жертвами крадіжок рідше, ніж особи віком від 55 до 65 років. Пояснення цього знаходимо у тому, що, по-перше, особи у 70-річ- ному віці здебільшого проводять час вдома, по-друге, переважно у громадських місцях їх супроводжують рідні або знайомі.

Шахрайство (ст. 190 КК України). Наступним серед корисливих злочинів за поширеністю, що вчиняються щодо осіб похилого віку, є шахрайство. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою КК України визначає як шахрайство (ч. 1 ст. 190) [6]. Основними способами вчинення шахрайства щодо осіб похилого віку, як і загалом щодо інших категорій осіб, є обман та зловживання довірою. Останнім часом шахраї найбільше занадилися до одиноких пенсіонерів під виглядом соціальних працівників, представників різних фондів та благодійних організацій. Після таких візитів у осіб похилого віку зникають гроші, цінні речі, документи. Нерідко наївні люди самостійно викладають їх перед шахраями [7]. Такі випадки не є поодинокими. Встановлено, що серед потерпілих осіб похилого віку від шахрайства втричі переважає частка жіночої статі — 76,2 %, порівняно з чоловічою — 23,8 %, що, на нашу думку, пояснюється переважною довірливістю «слабкої статі».

За даними проаналізованих кримінальних справ, розглянутих судами України, шахрайство переважно вчиняється у місцях проживання осіб похилого віку — 47,6 %, оскільки, за даними анкетування, серед осіб похилого віку саме пенсіонери відкривають двері своїх квартир, навіть якщо це зовсім незнайомі люди. Невелику питому вагу становлять шахрайства, які вчиняються на вулиці — 19,1 %, у магазинах, на ринках. Здебільшого шахрайства вчиняються вдень. Матеріальна шкода зазвичай на одного потерпілого перевищує 6-8 тис. грн. Останнім часом непоодинокими є випадки, коли шахраї незаконно заволодівають оселями самотніх осіб похилого віку. Насамперед жертвами таких злочинів стають люди похилого віку, які схильні до зловживання алкогольними напоями [8, 129].

За віковими групами розподіл потерпілих від шахрайства такий: 55-65 років — 90,5 % потерпілих, 66-75 років — 9,5 %. За результатами анкетних даних встановлено, що особи похилого віку на запитання: «Чи можливо було б уникнути вчинення злочину щодо Вас?» — 62 % респондентів відповіли — «так», зазначивши, що зробити це було можливо, будучи: критичним, обачливим, обережним, обізнаним, стриманим, уважним тощо. Отже, такі фізіологічні особливості осіб похилого віку, як погіршений стан здоров’я (вади органів чуття та сприйняття), психологічні особливості (пам’ять, увага, особливості характеру (надмірна довірливість)) зумовлюють швидку віктимізацію, що, у свою чергу, підвищує ризик особи похилого віку стати жертвою суспільно небезпечного діяння.

Розбій (ст. 187 КК України). Іншим видом корисливої злочинності є розбій. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства ч. 1 ст. 187 КК України визначає як розбій [9]. Результати дослідження матеріалів кримінальних справ, розглянутих судами України, свідчать, що питому вагу становлять розбої, поєднані з проникненням до житла осіб похилого віку — 33,3 %. Зовні не зовсім надійна захищеність житла, відсутність на нижніх та верхніх поверхах залізних ґрат, залишення відкритими кватирок вікон зазвичай і приваблюють злочинців. Серед причин та умов, на думку осіб похилого віку, які зумовили винну особу на вчинення злочину, 24,1 % респондентів визначили економічну нестабільність держави;

19,4% — низький рівень оплати праці, що, у свою чергу, «штовхає» осіб на вчинення злочину; 28,7 % — особистісні якості особи злочинця (надмірне вживання алкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів, відсутність належного виховання, постійного місця роботи тощо); 18,5 % визначили, що особу на вчинення злочину стосовно особи похилого віку зумовили фізіологічні особливості зазначеної категорії осіб (фізична слабкість, вади зору, слуху); 5,6 % — психологічні особливості людей похилого віку (неуважність, надмірна довірливість, легковажність тощо); 3,7 % респондентів вважають, що всі зазначені вище причини та умови, у поєднанні між собою, зумовили винну особу на вчинення злочину.

Оскільки жінки є фізично слабшими за чоловіків і не завжди можуть дати відсіч нападнику, зазвичай вони й стають жертвами розбійних нападів — 77,8%, чоловіки — 22,2 %. Вчиняються найчастіше розбійні напади на вулиці — 55,6 %, а також у під’їздах будинків тощо. Встановлено, що найменш віктимними є особи у віці з 70 років. Розподіл за віковими групами осіб похилого віку такий: 55-65 років —88,9 %, 66-75 років — 11,1 %. На думку Д. Рівмана, вікові особливості осіб похилого віку переважно проявляються у їх фізичній слабкості [10, 47], неуважності, уповільненій реакції, а також у «заниженому» відчутті небезпеки, тому й постає питання щодо здійснення заходів запобігання віктимній поведінці осіб похилого віку.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України). Статистика реєстрації умисних вбивств свідчить про відносну стабільність її показників. Встановлено, що найпоширенішими основними мотивами умисних вбивств є: корисливий мотив (36,5 %), приховання іншого злочину (22 %), помста (20,5 %) тощо [11, 100].

В.Голіна говорить про зростаючу кількість злочинів, мотивами яких все більше стає користь: убивають заради декількох гривень, речей, майна, приватизованих квартир [12, 16]. М. Кор- жанський зазначав, що єдиною перешкодою отримати майнову вигоду чи право на неї є потерпілий, з нестанням якого ця перешкода усувається [13, 18]. Водночас А. Закалюк також зазначає, що в останні роки спостерігаються негативні тенденції щодо мотивів, способу та об’єкта вчинення цих злочинів. До них, зокрема, він відносить зростання питомої ваги корисливої мотивації, наприклад, вбивство людей похилого віку переважно вчиняється з корисливих мотивів [14, 38]. Вбивства осіб похилого віку з корисливих мотивів переважно вчиняються за місцем проживання жертви — 66,7 %, переважно у робочі дні тижня з 16 до 22 години. Знаряддями їх вчинення здебільшого є колючо-ріжучі предмети. Серед жертв переважає частка жіночої статі. За матеріалами кримінальних справ, розглянутих судами України, здебільшого жертви із злочинцем перебували у родинних стосунках. Проте, незважаючи на те, що вбивства з корисливих мотивів становлять невелику питому вагу у структурі корисливої злочинності щодо осіб похилого віку, їх запобігання залишається актуальним завданням теорії кримінології та практичної діяльності правоохоронних органів України.

Отже, на підставі результатів дослідження вивчення корисливої злочинності щодо осіб похилого віку можемо виокремити найбільш типові риси жертв корисливих злочинів серед зазначеної категорії осіб. Найбільш віктимними є особи жіночої статі — 53 %, але це співвідношення не є однаковим у всіх корисливих злочинах (оскільки жертвами крадіжок зазвичай стають особи чоловічої статі). Переважна більшість осіб похилого віку мали професійно-технічну освіту. Звертаємо увагу на певний розподіл жертв залежно від віку. Найчастіше злочини вчиняються щодо осіб віком 55-65 років — 84,3 %. Пояснення цього знаходимо у тому, що частка осіб віком до 65 років переважає у співвідношенні з іншими категоріями осіб (які старші зазначеного віку). За соціальним станом серед жертв корисливих злочинів встановлено, що за рівнем матеріального становища більшість жертв мали середній достаток. З них трудову діяльність продовжують 55,7 %.

Аналізуючи психологічні складові жертв похилого віку, слід зазначити, що віктимність осіб похилого віку істотно посилюють такі характерні риси саме для цього віку, як: довірливість, добродушність, необачність, нав’язливість, самовпевненість, нездатність швидко орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях та приймати оптимальні рішення тощо. У результаті можемо дійти висновку, що ці особливості людей похилого віку зумовлюють можливість вчинення щодо них суспільно небезпечних діянь, тому запобігання віктимній поведінці осіб похилого віку необхідно здійснювати за допомогою загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів. До загальносоціальних заходів слід віднести: організаційно-правові (заходи щодо усунення недоліків у діяльності суб’єктів запобігання), соціальні (які спрямовані насамперед на заходи щодо поліпшення стану здоров’я та якості життя осіб похилого віку), економічні (забезпечують нейтралізацію недоліків функціонування економічної сфери на мікро- та макрорівнях, наприклад заходи, що спрямовані на реформування системи пенсійного забезпечення), технічні (спрямовані на зниження віктимізації осіб похилого віку шляхом застосування різних технічних засобів: ознайомлення осіб похилого віку із засобами для самозахисту (сльозогінної та подразнюючої дії), засобами захисту свого помешкання (охоронна сигналізація тощо)). До спеціально-кримінологічних слід віднести заходи, що полягають у законодавчому врегулюванні здійснення запобігання віктимізації осіб похилого віку та удосконаленні роботи суб’єктів запобігання. Наприклад, направляти подання дільничним інспекторам, директорам територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та керівникам соціальних служб, що містять рекомендації запобігання віктимній поведінці осіб похилого віку (проведення бесід, інструктажів тощо).

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Иншаков С. М. Криминология : учеб. — М., 2000. — 432 с.
2. Валуйська М. Ю. Кримінологічна характеристика особи злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах : автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право, кримінологія, кримінально-виконавче право». — Х., 2002. — 19 с.
3. Зелінський А. Ф. Кримінологія : навч. посіб. — Х., 2000. — 239 с.
4. Стан та структура злочинності в Україні. Офіційний веб-сайт МВС України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.mvs.gov.ua
5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-111 (станом на 21 серпня 2009 р.) / Верховна Рада України // Інформ.-пошук. система із законодавства України «Право. Версія Проф».
6. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-111 (станом на 21 серпня 2009 р.) / Верховна Рада України // Інформ.-пошук. система із законодавства України «Право. Версія Проф».
7. Момотюк І. Ошукування — видурювання [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.imzak/org.ua/index.php/home/m1162310476
8. Кримінологічна віктимологія : навч. посіб. / Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, В. В. Василевич та ін. ; за заг. ред. О. М. Джужі. — К., 2006. — 352 с.
9. Кримінальний кодекс України : від 5 квітня 2001 р. № 2341-111 (станом на 21 серпня 2009 р.) / Верховна Рада України // Інформ.-пошук. система із законодавства України «Право. Версія Проф».
10. Ривман Д. В. Криминальная виктимология. — СПб., 2002. — 304 с.
11. Савченко А. Практичне значення мотиву злочину : результати наукового дослідження // Право України. — 1999. — № 1. — С. 99-102.
12. Кримінологія. Особлива частина : навч. посіб. / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман ; за ред. І. М. Даньшина. — Х., 1999. — 232 с.
13. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів проти особи і власності. — К., 1996. — 144 с.
14. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології : теорія і практика : у 3 кн. — К., 2007. — Кн. 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. — 712 с.