Будь-яка трансформація кримінологічного знання у соціальну практику зумовлює необхідність звернення до проблем методологічного плану. Адже неможливо вирішити завдання щодо ефективного запобігання злочинним проявам того чи іншого виду, у тому числі й злочинам проти довкілля, без відповідного теоретичного обґрунтування магістральних шляхів його розв’язання з урахуванням уже існуючого досвіду, без чіткого уявлення про об’єкт і предмет конкретної дослідницької площини та розуміння дихотомічної природи зв’язку «теорія-практика». Тому у спеціальній літературі справедливо зазначається, що кримінологічна діяльність має бути не лише галуззю науковою, а й галуззю практичною, аналітико-управлінською діяльністю [1, 524].

У механізмі протидії злочинності прокуратура є важливішим його компонентом. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» (далі — Закон) органи прокуратури здійснюють нагляд за додержанням і застосуванням законів, що стосуються охорони навколишнього природного середовища. У зв’язку з цим постає питання про кримінологічний контекст призначення прокуратури у запобіжній діяльності держави, оскільки функціонування всієї системи протидії злочинності немислиме без озброєння цього суб’єкта кримінологічними знаннями відповідного рівня. Разом із тим важливість пізнання кримінологічної компоненти діяльності прокуратури зумовлюється й тим фактом, що, незважаючи на відсутність прямого закріплення у законодавстві стосовно органів прокуратури функції запобігання злочинам, воно (запобігання) є іманентною властивістю усіх напрямів їх діяльності. І ці органи належать до числа державних спеціалізованих суб’єктів кримінологічного запобігання з універсальною компетенцією [2, 6-7].

Якщо природі та сутності наглядових і таких, що не пов’язані з наглядом, функцій прокуратури, зазначених у Законі, а також у Конституції України присвячено чимало досліджень (особливо у ракурсі визначення місця прокуратури у процесі модернізації органів кримінальної юстиції та втілення у життя концепції реформування української прокуратури), то кримінологічна функція органів прокуратури майже не ставала предметом спеціального дослідження. Винятки становлять хіба що наукові праці вітчизняного вченого Л. Давиденка [3; 4; 5]. Як зазначив С. Мірошниченко, теоретично функція попередження (кримінологічна функція. — Т. К.), маючи важливий концептуальний характер і різноаспектне практичне значення, належить до найменш досліджених проблем організації й діяльності прокурорської системи. У численних публікаціях її функції зводяться лише до прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів, що й становить головну соціально-правову сутність її діяльності [6, 14].

Разом із тим аналіз українських і зарубіжних напрацювань свідчить, що найчастіше йдеться про кримінологічну функцію судових органів [7; 8; 9]. Інколи у спеціальній літературі згадується про профільні кримінологічні функції в системі соціально-правового механізму протидії злочинності, що розглянуті крізь призму й у контексті загальноорганізаційної та управлінської діяльності суб’єктів запобігання. При цьому наголошується, що не всі функції суб’єктів запобігання мають пряме відношення до кримінологічної діяльності. Частина з них лише опосередковано пов’язана з нею і є різними напрямами діяльності суб’єктів у межах загальноорганізаційної та управлінської діяльності [10, 256].

У методологічному плані пізнання кримінологічної функції органів прокуратури у запобіганні злочинам проти довкілля, на нашу думку, ґрунтується на двох складових — концептуальних засадах запобіжної діяльності в цілому та положеннях нормативного регулювання діяльності органів прокуратури, якими прямо чи опосередковано регулюються питання запобіжного впливу на причини й умови вчинення відповідних злочинів. Таким чином, теоретичне обґрунтування цієї функції передбачає передусім розкриття шляхів взаємозв’язку концептуальних положень кримінології про природу й сутність запобігання злочинності (теоретико-світоглядний сегмент) та нормативного забезпечення реалізації завдань суб’єкта запобігання у практичній площині (діяльнісний сегмент). Інакше кажучи, двома складниками (блоками) кримінологічної функції, які потребують підведення теоретичного фундаменту, виступають концептуальні та практичні підстави організації та здійснення запобіжної діяльності.

У свою чергу, теоретико-світоглядний сегмент обґрунтування кримінологічної функції, поряд із загальними положеннями про запобігання злочинності, має містити знання про функції, які виконує запобігання злочинним проявам і якими, зокрема, визначаються завдання щодо побудови теоретичного конструкту всієї запобіжної діяльності. Останній блок знання є, безумовно, іманентною частиною теорії запобіжної діяльності, однак унаслідок специфічності розглядуваної теми вважаємо за необхідне зробити особливий наголос на функціональному аспекті цієї діяльності. Розкрити з достатньою повнотою зміст запобігання злочинам можна лише за умов урахування й аналізу функцій, які вона виконує, а також цілей і завдань, що стоять перед нею [11, 142].

Отже, які функції повинно виконувати запобігання злочинності й знання про які входять до теорії запобіжної діяльності? Як свідчить аналіз спеціальної літератури, з цього питання в цілому немає будь-яких суперечностей, адже ніхто із вчених не заперечує проти навантаження запобіжної діяльності певним функціональним призначенням. Наприклад, О. Боков стверджує, що для профілактики злочинів характерним є різноманіття функцій: охоронна, регулятивна, виховна та ін. [12, 151]. На думку Я. Кондратьєва і О. Джужи, до таких функцій належать: 1) охоронна; 2) регулятивна; 3) виховна; 4) ідеологічна; 5) прогностична; 6) попереджувально-регулятивна [11, 142-143]. Іноді стверджується про запобіжну функцію суб’єктів запобіжної діяльності, сутність якої полягає у: з’ясуванні та усуванні (нейтралізації) криміногенних обставин; профілактиці реально можливих злочинів з боку певного контингенту осіб; присіканні вчинюваних злочинів; з’ясуванні та усуненні причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів; запобіганні рецидиву; розробці та організації контролю за здійсненням запобіжних заходів [13, 15]. За своєю суттю перелічені функції мають кримінологічну спрямованість, оскільки єдиною предметною сферою їх прояву є запобігання злочинам.

Дещо в іншому ракурсі розглядає кримінологічні функції, а отже, функції запобігання, О. Литвинов. По-перше, при їх визначенні він ґрунтується на функціонуванні механізму протидії злочинності. По-друге, хоча й наголошується, що кримінологічна діяльність становить змістовну основу соціально-правового механізму протидії злочинності [10, 137], проте ця діяльність здебільшого розглядається крізь призму положень теорії управління процесом протидії злочинним проявам. І, по-третє, вчений стверджує про наявність не однієї, а одразу кількох кримінологічних функцій. Так, специфіку здійснення кримінологічного процесу суб’єктами протидії злочинності характеризують насамперед такі профільні функції, як прогнозування, планування, організація і контроль [10, 256]. Не заперечуючи проти подібного бачення функціонування механізму протидії злочинності з поглибленням в управлінську природу запобіжної діяльності, слід, навпаки, визначити, що є цінним у такому підході для з’ясування сутності кримінологічної функції органів прокуратури щодо запобігання злочинам проти довкілля. Цей підхід надає можливість, з одного боку, бути єднальною ланкою між двома складовими обґрунтування кримінологічної функції — теоретико-світоглядною її частиною і нормативними положеннями, які регулюють діяльність прокуратури під час реалізації нею діяльності із запобігання правопорушенням у сфері довкілля. З другого боку, кримінологічна функція розглядається у своїй динаміці: за рахунок визначення місця й ролі органів прокуратури у процесі боротьби зі злочинністю через розгляд їх функціонального призначення, закріпленого саме у законі, всебічному аналізу підлягає кримінологічна складова запобіжної спрямованості цієї діяльності.

Таким чином, пізнання сутності кримінологічної функції запобігання повинно базуватися на певному дискурсі у теоретичні напрацювання про систему суб’єктів, які запобігають і протидіють злочинності. У зв’язку з цим, на нашу думку, є доцільною запропонована Ю. Матвійчуком класифікація запобіжних суб’єктів у системі (механізмі) боротьби зі злочинністю. Критерієм цього поділу обрані функціональне призначення і коло повноважень цих суб’єктів. Отже, вчений виокремлює: 1) державні органи, які визначають державну політику у сфері боротьби (у тому числі й запобігання) зі злочинністю та створюють й удосконалюють нормативно-правову базу щодо запобігання і протидії злочинності; 2) державні органи, які здійснюють координаційну діяльність у зазначеній сфері; 3) державні органи, що здійснюють правоохоронну діяльність у сфері боротьби зі злочинністю; 4) державні органи, які здійснюють контролюючу та інші види управлінської діяльності [14, 138]*. Справедливо постає запитання: яке місце за цією схемою займають органи прокуратури і в чому конкретно полягає їх функціональне призначення щодо запобігання злочинності, яким, власне, й визначається зміст кримінологічної функції? Тобто пізнання специфіки кримінологічної функції прокуратури є можливим завдяки аналізу її повноважень і місця у механізмі протидії злочинності.

Згідно із запропонованою Ю. Матвійчуком класифікацією, до першої групи суб’єктів, що визначають державну політику й беруть участь в удосконаленні правових засад щодо запобігання злочинності, органи прокуратури не віднесені. Не сперечаючись з існуючою думкою, лише зауважимо, що відповідно до ст. 9 Закону представники цих органів можуть брати лише участь у засіданнях органів державної влади й управління.

Що ж стосується другої класифікаційної групи, то на підставі ст. 10 цього ж Закону Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі зі злочинністю органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, органів податкової міліції, органів митної служби, Військової служби правопорядку у Збройних силах України та інших правоохоронних органів. Разом із тим з метою забезпечення координації діяльності зазначених органів прокурор скликає координаційні наради, організує робочі групи, витребовує статистичну та іншу необхідну інформацію та ін.

Аналіз наведеного нормативного положення у контексті відведеної прокуратурі ролі у запропонованій класифікаційній системі суб’єктів запобіжної діяльності доводить, що йдеться принаймні про два прояви кримінологічної функції запобіжної діяльності прокуратури — координаційний і аналітико-прогностичний. Як зазначається у спеціальній літературі, у зв’язку з тим, що оздоровлення навколишнього природного середовища здійснюється спільними зусиллями правоохоронних, природоохоронних та інших органів, керівників підприємств і організацій, громадян, воно є загальнодержавною і загальнонародною справою. Отже, прокурорам необхідно удосконалювати механізм взаємодії з останніми, досягаючи координування природоохоронної діяльності, організовувати єдиний фронт боротьби з екологічними правопорушеннями, максимально використовуючи при цьому можливості інших органів і громадськості у роботі із запобігання порушенням екологічного законодавства [15, 59-60].

Водночас якщо висновок про координаційний прояв кримінологічної функції чітко випливає із тексту закону, то стосовно другого треба пояснити, в чому його сутність у контексті розглядуваної проблематики. На нашу думку, витребування відповідної інформації про стан злочинності, організацію роботи з боротьби зі злочинністю тощо не є самоціллю. Все це є необхідним для здійснення серйозної аналітичної роботи з боку прокуратури та інших органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, спрямованої зрештою на розроблення прогностичних моделей імовірнісного розвитку майбутньої криміногенної ситуації в країні та покращання існуючої практики запобігання злочинності. Адже кримінологічному прогнозуванню підлягають: злочинність в єдності її стану, структури і динаміки; причинний комплекс злочинності; соціальні наслідки злочинності; ступінь криміналізації суспільства в цілому, а також окремих соціальних груп і прошарків; індивідуальна злочинна поведінка; стан боротьби зі злочинністю [16, 127].

Конкретним прикладом реалізації аналітико-прогностичного прояву кримінологічної функції органів прокуратури щодо запобігання злочинам проти довкілля може слугувати періодична підготовка відділом нагляду за додержанням природоохоронного законодавства Генеральної прокуратури України узагальнень стану діяльності органів прокуратури щодо боротьби з правопорушеннями у цій сфері, зокрема щодо застосування кримінально- правових заходів у сфері додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та розслідування кримінальних справ. Результати цих узагальнень і пропозиції щодо можливих шляхів підвищення ефективності протидії цим правопорушенням доводяться до відома на засіданнях Кабінету Міністрів України, Ради Національної безпеки і оборони

України, колегії Генеральної прокуратури України, на семінарах-нарадах за участю державних органів, на які покладено реалізацію екологічної функції держави, на зустрічах із представниками засобів масової інформації тощо.

Як зазначають російські вчені Е. Жевлаков і М. Корольова, у боротьбі з екологічною злочинністю важливо постійно пам’ятати, що ця злочинність створює реальну загрозу самим біологічним основам життя, здоров’я і розвитку людини. У зв’язку з цим необхідно посилити вплив на неї правоохоронної системи [17, 768-769]. Тому, повертаючись до запропонованої Ю. Матвійчиком класифікації суб’єктів запобігання, зазначимо, що третьою класифікаційною групою таких органів є ті з них, що здійснюють правоохоронну діяльність у сфері боротьби зі злочинністю. Під правоохоронною діяльністю в цьому випадку розуміється здійснення уповноваженими органами оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудо- вого слідства, прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють названі види діяльності, та загального нагляду прокуратури [14, 139]. Діяльність прокуратури, пов’язана з реалізацією функцій, перелічених у ст. 5 Закону, та загального нагляду, а також із проведенням слідства, є нічим іншим як правоохоронною за своєю сутністю діяльністю, що має певні напрями, які відрізняються своєю специфічністю. Однак усі вони мають за мету запобігання правопорушенням. Отже, йдеться про суто правоохоронний прояв кримінологічної функції запобігання з боку органів прокуратури.

У системі органів спеціального запобігання екологічній злочинності правоохоронній діяльності прокуратури відводиться особливе призначення.

Це пояснюється таким. По-перше, здійснюючи загальний нагляд за дотриманням екологічного законодавства, прокуратурою вживаються заходи з виявлення й припинення екологічних правопорушень. У такий спосіб створюються перешкоди на шляху переростання останніх у злочини. Щороку органами прокуратури виявляється й усувається велика кількість правопорушень у сфері охорони земель, надр, вод і атмосферного повітря. Слід відмітити значну результативність роботи органів прокуратури в цьому напрямі. Так, за результатами наглядових перевірок додержання законів про охорону навколишнього природного середовища у 2006 р. порушено 1 650 кримінальних справ, у 2007 р. — 1 651, у 2008 р. — 1 718; у 2009 р. — 1 518. Разом із тим збільшується кількість задоволених актів прокурорського реагування і, зокрема, питома вага відмінених і змінених незаконних правових актів. Наприклад, у 2006 р. за фактами порушення природоохоронного законодавства винесено 10 764 подань і приписів, що на 20,7 % більше, ніж у попередньому році. У 2011 р. винесено 11 938 таких актів (приріст до 2010 р. становив 10,9 %); у 2008 р. — 14 135 (збільшення на 18,4 %) і в 2009 р. — 15 169 (приріст до 2009 р. дорівнює 7,3 %). Отже, у теперішній час унаслідок наполегливої роботи, що проводиться органами прокуратури, намітилася сприятлива тенденція щодо активізації правоохоронної функції держави у випадках порушення екологічного законодавства, включаючи факти виявлення й усунення незаконних правових актів. При цьому важливу роль у боротьбі з екологічною злочинністю відіграють спеціалізовані екологічні підрозділи і природоохоронні прокуратури, які створені у системі прокуратури України ще у 1989 р.

По-друге, у процесі розслідування слідчими прокуратури окремих екологічних злочинів, тобто здійснення кримінального переслідування осіб, які вчинили ці злочини, виявляються причини й умови, що сприяють вчиненню цих злочинів, та вживаються заходи щодо їх усунення. До речі, у 2006 р. органами прокуратури до свого провадження з числа порушених цими органами кримінальних справ було прийнято 790 справ, у 2007 р. — 815; у 2008 р. — 889; у 2009 р. — 1 036.

По-третє, наглядаючи за виконанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство у справах про охорону природи та використання природних ресурсів, прокуратура впливає на якість такої діяльності, а тим самим і на ефективність боротьби з екологічною злочинністю, оскільки під час здійснення такого контролю існують широкі можливості для встановлення чинників, що сприяють вчиненню правопорушень, і своєчасного вжиття заходів прокурорського реагування. Отже, для цього є цілком визначений правовий механізм. Так, у ст. 29 Закону зазначається, зокрема, що нагляд за цими органами має своїм завданням сприяти здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню. Більше того, прокурор вживає заходів, щоб органи дізнання і попереднього слідства виявляли причини вчинення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення (ст. 30 Закону України).

По-четверте, прокурори беруть участь у розгляді «екологічних» справ судами загальної юрисдикції, розглядають і вирішують заяви, скарги та інші звернення громадян, що надійшли до прокуратури [18, 26].

Сукупність викладених напрямів правоохоронної діяльності прокуратури свідчить про те, що ці органи є спеціалізованими суб’єктами запобігання злочинам. Отже, запобігання, не будучи спеціально виокремленою ланкою, внутрішньо властиве всім напрямам правоохоронної діяльності прокуратури. Тому остання не може «ухилитися» від виконання й кримінологічної функції як такої, основною сутністю якої якраз і є запобігання злочинним проявам.

Визначаючи місце прокуратури у системі запобігання, запропонованої Ю. Матвійчуком, зазначимо, що органам прокуратури, на нашу думку, контрольні повноваження під час здійснення діяльності із запобігання злочинності не властиві. Проте замість цього у запобіганні екологічній злочинності органами прокуратури важливішим проявом кримінологічної функції як і раніше повинна залишатися ідейно-виховна складова. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави питанням ідеології не приділяється належної уваги, хоча це є фактором, який цементує єдність усього суспільства [11, 143] (звісно, йдеться про ідеологію стосовно зміцнення засад протидії злочинності). Отже, усвідомлення краху ідейних підвалин цього напряму життєдіяльності соціуму, як умови його безпечного існування, змушує повернутися до цієї, здавалося б, простої істини — активізувати роботу з ідейного оздоровлення нації, прищеплення поваги до законів через відновлення колишньої системи виховного впливу на людину, функціонування якої непогано себе зарекомендувало ще за радянських часів. На нашу думку, непоганий ідейно-виховний вплив матиме підзвітність правоохоронних органів про свою роботу перед народом, про необхідність якої стверджується останнім часом з високих політичних форумів.

У контексті розглядуваної проблематики В. Басков наголошує, що правова пропаганда і правове виховання є однією з головних функцій прокуратури [19, 373]. До того ж це особливо важливо з огляду на те, що екологічна криза в її соціальному аспекті, якою сьогодні помічені взаємини між суспільством і природою, проявляється в масовому еколого-правовому нігілізмі, тобто в масовій неповазі еколого-правових вимог, у порушенні або невиконанні їх [20, 23].

Навіть залишивши осторонь дискусії щодо посилення позицій ідейно- виховного процесу в роботі органів прокуратури, зауважимо, що виховний та ідеологічний компонент є присутнім на будь-якій ділянці запобіжної діяльності прокуратури, принаймні повинен бути присутнім. Він нібито пронизує всі інші прояви кримінологічної функції.

Розгляд питання щодо кримінологічної функції органів прокуратури у запобіганні злочинам проти довкілля дає змогу дійти таких висновків:

• Під кримінологічною функцією слід розуміти комплекс теоретичних уявлень кримінологічної науки про природу й сутність запобігання злочинності та нормативних приписів щодо реалізації завдань суб’єкта запобігання у практичній площині, які мають безпосереднє відношення до кримінологічної діяльності того чи іншого суб’єкта запобіжної діяльності й за допомогою яких розкривається різнопланова сутність діяльності певних правоохоронних органів (у цьому випадку прокуратури) у сфері боротьби зі злочинністю у сукупності своїх численних проявів. Проявами кримінологічної функції є: власне правоохоронний, координаційний, аналітико- прогностичний та ідейно-виховний.
• Знання про кримінологічну функцію за своїм походженням — це своєрідний теоретичний конструкт, який надає можливість побачити роль і призначення органів прокуратури у сфері боротьби зі злочинністю системно і комплексно, у різних її діяльнісних аспектах. Тим самим застосування теоретичних положень про цю функцію дає змогу побачити масштабність завдань, які покладаються на зазначені органи у зв’язку з необхідністю стримування злочинних проявів на контрольованому суспільством рівні.
• Різноплановість і специфіка кримінологічної функції органів прокуратури у сфері запобігання злочинам проти довкілля зумовлюються складним об’єктом кримінально-правової охорони у системі запобігання екологічній злочинності, основними компонентами якого є: земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліси, рослинний та тваринний світ. Насамперед природою цього об’єкта кримінально-правової охорони визначаються конкретні напрями роботи у сфері запобігання цьому різновиду злочинності з боку органів прокуратури, а, значить, і визначення пріоритетності завдань у їх запобіганні. Разом із тим кримінологічна функція нібито пронизує всю діяльність прокуратури під час запобігання правопорушенням проти довкілля, виступаючи її своєрідним стрижнем. Оскільки знання про кримінологічну функцію все ж таки є теоретичною ідеалізованою моделлю, прояви якої знаходять своє фактичне відображення у всьому тексті закону, видається, що немає необхідності окремо зазначати її, припустимо, у переліку функцій органів прокуратури, передбачених Законом. Інакше це викликало б «перерозподіл» нормативних положень «із запобіжним ефектом» за різними напрямами функціонального призначення органів прокуратури, що призвело б до необхідності повної ревізії цього нормативного акта крізь призму проблематики запобіжної діяльності й створення ситуації штучного перевантаження тексту закону відповідними законодавчими конструкціями. Адже на цьому етапі боротьби з екологічними правопорушеннями головним видається ефект від запобіжної діяльності вже наявних нормативних приписів.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Современные проблемы и стратегия борьбы с преступностью / науч. ред. В. Н. Бурлаков, Б. В. Волженкин. — СПб., 2005. — 592 с.
2. Куракин Л. Л.Криминологические проблемы деятельности прокуратуры по предупреждению преступлений : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.08. — М., 2005. — 137 с.
3. Давыденко Л. М., Давыденко В. Л.Криминологическая деятельность прокурора в уголовном суде первой инстанции // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. — 2006. — № 4. — С. 175—182.
4. Давыденко Л. М. Криминологическая функция советской прокуратуры // Основные направления деятельности советской прокуратуры. — Свердловск, 1988. — С. 23—27.
5. Давыденко Л. М. Проблемы предупреждения преступности органами прокуратуры : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : спец. 12.00.08 / Харьков. юрид. ин-т. — Х., 1988. — 42 с.
6. Мірошниченко С. С. Діяльність прокуратури з попередження організованої злочинності : моногр. — К., 2008. — 212 с.
7. Кадолко К. А. Криминологические функции судов общей юрисдикции // Уголовное судопроизводство. — 2006. — № 3. — С. 20—23.
8. Кадолко К. А., Толкаченко А. А. К вопросу о криминологических функциях правосудия // Российский криминологический взгляд. — 2006. — № 2. — С. 114—117.
9. Хлистова Н. Б. Кримінологічна функція суду щодо формування суспільно корисної мотивації : сучасний стан на перспективи // Вісник Академії адвокатури України. — 2008. — Вип. 11. — С. 69-73.
10. Литвинов О. М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні : моногр. — Х., 2008. — 446 с.
11. Курс кримінології : Загальна частина : підруч. : у 2 кн. / за заг. ред. О. М. Джужи. — К., 2001. — Кн. 1. — 352 с.
12. Боков А. В. Организация борьбы с преступностью : моногр. — М., 2003. — 175 с.
13. Голина В. В. Работа органов внутренних дел, суда и прокуратуры по предупреждению преступности : учеб. пособие. — Х., 1981. — 77 с.
14. Матвійчук Ю. М.Місце та роль прокуратури в системі суб’єктів запобігання і протидії злочинності // Правова політика української держави : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., при- свяч. 70-річчю Прикарпатського нац. ун-ту ім. В. Стефаника, 2010. — С. 137-140.
15. Бабенко В. Цілі та завдання прокурорського нагляду за додержанням природоохоронного законодавства // Право України. — 2002. — № 11. — С. 57-61.
16. Бандурка А. М., Давыденко Л. М. Преступность в Украине : причины и противодействие : моногр. — Х., 2003. — 302 с.
17. Криминология : учеб. / под общ. ред. А. И. Долговой. — 3-е изд., перераб. и доп. — М., 2007. — 912 с.
18. Бабенко В. І., Руденко М. В. Прокурор у галузі охорони довкілля : сутність, повноваження, організація : навч. посіб. — К., 2005. — 408 с.
19. Басков В. И. Курс прокурорского надзора : учеб. — М., 1998. — 480 с.
20. Петров В. В. Экологическое право России : учеб. — М., 1997. — 557 с.